Репрезентація родинних зв’язків у паремійному корпусі українців



Скачати 106.78 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір106.78 Kb.
УДК 811.161.2΄373.7

ББК 81.2 Укр-3 Ж. В. Колоїз

(Кривий Ріг, Україна)

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ РОДИННИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ПАРЕМІЙНОМУ КОРПУСІ УКРАЇНЦІВ

Ключевые слова: паремия, паремиологическая единица, паремиологический корпус, лексема, семантические особенности.

В статье исследуется лексический состав и семантические особенности паремий, репрезентирующих родственные связи, рассматривается их национально-культурная специфика, акцентируется на их способности вербализировать культурно детерминированные понятия.
Соціальна психологія етносу, його національний характер, спрямованість практичної діяльності досить яскраво представлені в царині пареміології, одиниці якої протягом останнього часу викликають неабияке зацікавлення науковців (М. Алефіренко, С. Величко, В. Жайворонок,
В. Жуков, Є. Іванов, В. Калашник, М. Котова, Т. Манякіна, В. Мокієнко,
Т. Ніколаєва, Н. Семененко, Г. Пермяков, Т. Радзієвська, З. Тарланов,
Н. Шарманова та ін.) Посилену увагу до пареміологічних проблем пояснюють насамперед пошуками нових підходів до вивчення паремій як репрезентантів національного самоусвідомлення і самовираження, що дає змогу виявити специфічні риси менталітету тієї чи тієї нації, зумовлені особливостями світосприйняття, системою споконвічних моральних цінностей, абсолютних ідеалів.

Будучи невід’ємною частиною усної народної творчості, паремії, передовсім прислів’я і приказки, є не лише «архівом» народної мудрості, авторитетним джерелом для реконструкції національної мовної картини, але й своєрідними трансляторами світогляду того чи того етносу й водночас «соціальними коректорами», орієнтирами, здатними вплинути на свідомість людини, скорегувати її поведінку й діяльність, сприяти її моральному вдосконаленню, духовному збагаченню, особистісному розвиткові.

Український паремійний корпус «інвентаризує» морально-етичні цінності українського етносу, з-поміж яких споконвіків вирізнялася родина. І це цілком закономірно, бо саме родину вважають основою народу, фундаментом суспільства.

Одиниці, у яких закодована інформація про родинні зв’язки, демонструють те, що для українського етносу звичною є велика родина, як-от: У нашого Омелька невелика сімейка: сім пішло, сім поїхало, сім дома зосталося; Охочіше один батько вигодує десятеро дітей, ніж десятеро дітей одного батька (пор.: родина – група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом; сім’я).

У таких пареміях розгортається складна система стосунків чоловіка і дружини: Добра жінка чоловікові вінець, а зла – кінець; Чоловік, як ворона, а все ж жінці оборона; Батьки глядять дочку до вінця, а чоловік жінку до кінця; Як люба дружина, то люба й в ряднині; Як жениться – то мостом стелиться, а як ожениться – то кісткою в грудях стає; батьків і дітей: Буває, й від гарного отця родиться дурна вівця; Батька й матір годувати – борги віддавати; Батько пазуху дере, та дітям дає; Добрі діти – батькам вінець, а злі – кінець; Не ті батьки, що на світ привели, а ті, що в люди вивели; Отець по-батьківськи поб’є, по-батьківськи й помилує.

Паремії, виступаючи знаками й одночасно моделями різних типових ситуацій, маніфестують стосунки як між кровними, так і некровними родичами. У першому разі актуалізуються лексеми батько, мати, син, брат, дочка, сестра, дядько, тітка, дід, баба і т. ін., наприклад: Як не стане – то батько достане, як не буде – то мама добуде; Що мати навчить, то й батько не перевчить; В кого ненька, в того й голівка гладенька; Годуй сина для себе, а дочку – для людей; Син мій, а розум у нього свій; Сини принесуть, а дочки й кутки рознесуть; Син дивиться в хату, а дочка кричить: «Пусти, тату; Брат – не батько, сестра – не мати; Дядько – не батько, а тітка – не мати; Не навчив батьконе навчить і дядько; Годуй діда на печі, бо й сам будеш там; Ждала баба внукового книша, та вилізла й душа; у другому – вітчим, мачуха, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, наприклад: Батько – сонце, вітчим – місяць; Мати голівку миє – пригладжує, а мачуха миє – прискубує; Мати рідна б’є, так гладить, а мачуха і гладить, так б’є; Мати дітей пушить, а мачуха сушить; Цап – не скотина, зять – не людина, а невістка – чужа кістка; По дочці і зять милий, по невістці і син чужий; З сином сварися – за стіл берися, а з зятем сварися – за двері берися; Зять любить взять, а тесть любить честь; Бійся тестя багатого, як чорта рогатого; Так м’яко спати, неначе теща постелила!; Хома не без ума: не б’є жінки, а тещу; Свекор і свекруха одного духа; Свекор – не рідний батько; Свекруха – уїдлива муха і т. ін. Проілюстровані зразки оформлені здебільшого у вигляді порад, настанов, рекомендацій, підказаних досвідом, мають цілком прозоре моралізаторське спрямування: вони навчають, виховують, формують стереотипи, транслюють ментальні принципи в оцінці дійсності й адаптують до умов соціуму.

Пареміологічні одиниці здебільшого спроектовані на найголовніших суб’єктів родини – батьків, або батька і матір. І це цілком закономірно, адже «у родинному культі, який скріплював сім’ю, батьки завжди бути її основою. Якщо батько з язичницьких часів, як говорить І. Огієнко, був першим жерцем, а родинне (домове) вогнище першим жертовником, то мати – дбайливою охоронницею, берегинею цього вогнища, запорукою його невгасимості. Не випадково в народі застерігають: «Усе купиш – батька-матері не купиш» або ще: «Хто батька-матір зневажає, той добра не знає» (Жайворонок В.В., 2002, 52).

Аксіоматичним є твердження про те, що українська етнокультура, зокрема й паремійний корпус, ілюструє умотивовано шанобливе ставлення до батьків як сповідування однієї із Божих заповідей (пор.: Шануй батька й неньку – буде тобі скрізь гладенько).

Однак попри те, що батько виступає головою родини, його «присутність» в українських прислів’ях та приказках мінімізована, лексема батько трапляється зрідка (Батько не той, що породив, а той, що спорядив; Не той батько, що породив, а той, що до розуму довів; Своя хата своя стріха; свій батечко – своя втіха), подекуди в конструкціях, де перебуває в опозиції до лексеми мати (Що мати в голову вб’є, того й батько не виб’є) чи то до лексеми син, рідше – діти (дитина). Останні зазвичай побудовані на основі паралелізму: Яка вода (гребля), такий млин; який батько, такий син; Яка хата, такий тин; який батько, такий син; Який кущ, така й хворостина; який батько, така й дитина тощо; уживаються в ситуації, коли хочуть підкреслити, що діти, передусім син (сини), є продовжувачами не лише батьківських традицій, звичаїв, а й характеру, вдачі. Іноді актуалізації піддається не лексема батько, а батьки (батько й мати). У такому разі акцентовано на тому, що обоє батьків однаковою мірою несуть відповідальність за тих, кого вони виховують: Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі їхні діти; Які мама й татко, таке й дитятко (пор.: Які самі, такі й сини, де для означення поняття «чоловік і жінка стосовно своїх дітей (синів)» використовується займенникове слово). Чимало синонімічних паремій демонструють метафоричне переосмислення: Яке волокно, таке й полотно; Яке зіллячко, таке й сім’ячко; Яке коріння, таке й насіння і т. ін. Смисл таких одиниць являє собою продукт взаємодії узагальненого значення, дискурсивного змісту «прирощення» і прагматичної установки, що відповідає функціональному призначенню конкретного паремійного зразка.

Більш численними в українському паремійному корпусі є одиниці з компонентом мати – «жінка стосовно дитини, яку вона народила». Утім, таке витлумачення є досить спрощеним, оскільки акцентує лише на біологічному аспекті, залишаючи поза увагою контекст суспільних відносин, соціальні та моральні чинники: Без любові до матері немає і любові до людей; Дитина не плаче – мати не розуміє; Дитина плаче, а матері боляче; Любов матері і на відстані гріє; Любо й неньці, як дитина в честі; Одна мати родить, та не один розум дає; Не та мати, що родила, а та, що вигодувала (виховала); Тоді мама біду знає, коли малу дитину має; Як матір покинеш, то й сам загинеш тощо. До того ж лексема мати є полісемантичною (пор.: Сліпе щеня і те до матері лізе).

Колективний досвід засвідчує в народній пам’яті образ матері-годувальниці (Мати годує дітей, як земля людей; пор.: мати-земля – символ жіночого начала, материнства; осмислюється як прородителька і мати-годувальниця всього живого), спроможної на велику самовіддану любов і всепрощення: У дитини заболить пальчик, а в матері серце; Мати одною рукою б’є, а другою гладить; Материна молитва з дна моря рятує; Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоре розтане; Материнське благословення і у воді не тоне, і у вогні не горить; Материнським словом Бог править і т. ін. При цьому образ матері корелює з образом сонця, що, згідно з міфологічними уявленнями, є символом слави, величі, матері Всесвіту: На сонці тепло, а біля матері добро; Серце матері краще сонця гріє.

Окрім домінанти мати, в українських прислів’ях та приказках засвідчена ціла низка відповідних експресивних найменувань, що містять різні стилістичні характеристики, як-от: урочисте, поетичне, зменшене, пестливе і т. ін.: Доти ягнятка скачуть, доки матір бачать; У кого є матка, у того й головка гладка; У кого є ненька, у того й голівка гладенька.

У такому разі використовуються суфікси суб’єктивної оцінки, передусім зменшувально-емоційні, які, приєднуючись до твірної основи, надають новоутворенню відтінків пестливості: Нема у світі цвіту гарнішого над маківочки; нема ж і роду ріднішого над матіночки.

Примітним є те, що в паремійному корпусі українців представлені одиниці, у яких лексема мати супроводжується своєрідними вербальними маркерами на позначення, так би мовити, статусних характеристик, маніфестованих у вигляді атрибутивних поширювачів ріднанерідна, наприклад: Біля рідної матки добре дитятку; Рідна матка – тепла хатка; Рідна мати високо замахується, а помалу б’є; Нема в світі правди – тільки рідна мати; Нема тих яток, що продають рідних маток; Як мати рідненька, то й сорочка біленька; Головонька наша бідна, бо в нас матінка нерідна. Нерідну матір віддавна називають мачухою: Добра мачуха, а все ж нерідна мати; Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє. Нерідко абсолютно різні за своїм складом і навіть за синтаксичною структурою усталені конструкції мають один і той же або подібний смисл.

Попри те, що народне мовомислення репрезентує концепт мати в різних семантичних площинах, найчастіше реалізується семантична сфера мати – найдорожча людина. Її не просто високо цінують, оберігають, нею дорожать, бо у світі немає ні місця, ні засобів, аби «придбати» цей «дорогоцінний скарб»: Матері ні купити, ні заслужити; Нема того краму, щоб купити (пошити) маму; На світі все знайдеш, крім батька-матері.

Мати відповідає не лише за благополуччя своєї родини, а й здатна співчувати, співпереживати, розділити з її членами біль, ганьбу, нещастя, інакше кажучи, будь-які неприємності: Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить; Матері своїх дітей жаль: хоч найменшого, хоч найбільшого; Матері свої погані діти – гарні. За її зневагу обов’язково рано чи пізно доведеться розплачуватися, адже Материні сльози даремно не падають.

Народні паремії репрезентують аналізований концепт у різних семантичних площинах, зокрема скорботна й водночас велична материнська постать стала уособленням матері-Батьківщини: Рідна сторона мати, чужа мачуха; Батьківщина мати, умій за неї постояти. Такі ілюстрації переконливо засвідчує здатність лексеми мати вступати в різні асоціативні зв’язки, створювати асоціативні ряди: мати – Батьківщина; мати – рідна земля, а також мати – рідне слово, колискова пісня (Найдорожча пісня, з якою мати колисала). Образна взаємодія, асоціативна ускладненість сприяють тому, що звичайні слова набувають естетичної сили (Колоїз Ж.В., 2013, 558). А самі паремії, акумулюючи тисячолітній життєвий досвід народу, його світобачення, поведінкові приписи, норми, «відображають українську ментальність і духовність, маніфестують риси національного характеру, настрої народу, репрезентують увесь колорит лінгвокультурної інформації, що робить їх цінним лінгводидактичним матеріалом»
(Колоїз Ж.В., 2014, 77). Щоправда, вербалізація родинних зв’язків не обмежується проаналізованими паремійними зразками.

Національна пареміологія є невичерпним джерелом для дослідження духовного потенціалу українського народу. У ній відтворено загальнолюдські й етнічні світоглядні канони, ідеали й ціннісні орієнтири. Декодування універсальних і національно-культурних смислів, маніфестованих пареміологічними одиницями, дасть змогу отримати більш повну суспільно важливу інформацію зокрема й про родинний простір українського етносу.

Література

Жайворонок, В.В. Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення / В.В. Жайворонок // Культура народов Причерноморья. – №32. – 2002. – С. 51–53 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrling.narod.ru/right4.htm



Колоїз, Ж.В. Лінгвопоетична репрезентація концепту МАТИ // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького національного університету : зб. наук. праць. – Вип. 9. – Кривий Ріг, 2013. – С. 546–564.

Колоїз, Ж.В. Українська пареміологія : [Текст] / Ж.В. Колоїз, Н.М.Малюга, Н.М. Шарманова. – Кривий Ріг : ДВНЗ «КНУ», 2014. – 349 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка