Ректор  С. В. Мельничук



Сторінка4/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.52 Mb.
1   2   3   4
Тема 5. Острозька біблія 1581 р. – духовна книга слов’янського світу

Духовне й ідейне суперництво католицьких і православних церков в Україні. Острог на Волині – центр духовного життя краю. Князь Костянтин (Василь) Острозький. Заснування Острозької академії. Підготовчий процес до видання Острозької біблії. Збір біблійних текстів для видання Острозької біблії. Друкар Іван Федоров (Федорович). Острозька біблія 1581 р. Запозичення Острозької біблії слов’янськими народами. Єлисаветинська біблія. Значення Острозької біблії.



Тема 6. Богословські концепції Івана Вишенського

Іван Вишенський і його доба. Життєпис Івана Вишенського. Прижиттєві твори І. Вишенського. Іван Вишенський – “афонський апостол”. Радянські вчені про Івана Вишенського. І. Вишенський і протестанти. Полемічні послання Івана Вишенського з Афону в Україну. Система поглядів Івана Вишенського та його критика католицизму. Суспільні ідеали Івана Вишенського. “Послання братчику Львівському” (1606 р.) І. Вишенського та “Зачіпка мудрого латинника з дурним русином”. “Рай” у світогляді І. Вишенського. Оборона Іваном Вишенським суспільних ідеалів українства, які базувалися б на принципах раннього християнства.



Тема 7. Поширення українських богословських ідей

у Росії в XVI-XVIII століттях

Участь української богословської еліти у розвитку духовної культури Росії. Заходи Петра І по організації перших шкіл у Росії. Боярин Ртіщев. Перші київські вчені у Росії в 1649-1652 рр. Єпіфаній Славинецький – засновник і ректор греко-латинської школи у Москві. Його “Трактат про милосердя”. Симеон Полоцький – основоположник російської поезії і красномовства. Архієпископ Феофан Прокопович, його трактат “Суперечка Павла з Петром про неудобоносиме”. Поширення богословських творів у Росії: Іоаникія Галятовського “Небо Новоє” 1665 р., Лазаря Барановича “Меч Духовний”, Петра Могили “Требник”, Кирила Транквіліона “Учительськое Євангеліє”, Інокентія Гізеля “Мірь с Богом”, Дмитра Туптала (Ростовського) “Руно Орошенноє”. Мелетій Смотрицький і його “Граматики словенської правильноє синтигма”. Перехід Мелетія Смотрицького з православ’я в уніатство. Організація слов’яно-греко-латинської академії у Москві. Митрополит Стефан Яворський – перший ректор академії. Випускники Києво-Могилянської академії на викладацькій роботі в Москві.



Тема 8. Праця українських учених-богословів за межами України

Єпіфаній Славинецький – богослов патріаршої школи в Росії. Симеон Полоцький – автор проповідей та учитель російського царевича Федора. Дмитро Туптало (Ростовський) – святий російської церкви. Богословські праці Дмитра Туптала. Стефан Яворський – полеміст і рязанський митрополит. Феофан Прокопович – архієпископ російської православної церкви, член Синоду, радник царя Петра І з питань реформ. Драма Ф. Прокоповича “Владімір”. Інші українські богослови – святі російської православної церкви.



Тема 9. Діяльність митрополита УАПЦ Василя Липківського

в умовах радянської влади

Ідея створення УАПЦ у добу визвольної боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр. Українська православна церква у період діяльності уряду Директорії 1918-1920 рр. Митрополит Василь Липківський і створення УАПЦ. Богословські ідеї митрополита у зверненнях до вірних УАПЦ та інших працях. Митрополит Василь Липківський про боротьбу радянської влади з українською православною церквою в Україні. Концепція віри як природна властивість людини. Погляди митрополита на релігійність Тараса Шевченка. Ідея про зцілення розслабленого на прикладі церкви українського народу. Липківський про страждання Матері Божої як страждання України. Образ зрадника Юди у проповідях Липківського як зрадництво рідному народові. Арешт митрополита Василя Липківського радянською владою і його загибель.



Тема 10. Богословське мислення і діяльність митрополита УГКЦ Андрея Шептицького

Митрополит Андрей Шептицький на тлі української історії ХХ сторіччя. Життєпис митрополита Андрея Шептицького. Діяльність митрополита Андрея Шептицького на чолі УГКЦ наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Питання моралі і державності у богословських працях митрополита Андрея Шептицького. Андрей Шептицький і Українські Січові Стрільці. Арешт Шептицького російською окупаційною владою під час Першої світової війни. Шептицький і Українська Центральна Рада. Екуменічна діяльність Андрея Шептицького. Розуміння ідеї православ’я митрополитом Андреєм Шептицьким. Духовне, національне й економічне виховання УГКЦ населення і молоді Східної Галичини. Позиція митрополита під час Другої світової війни. Шептицький і Акт відновлення української державності 30 червня 1941 р. Переховування єврейського населення від геноциду німецьких окупаційних військ митрополитом Андреєм Шептицьким. Митрополит Шептицький – меценат української культури. Ідеї митрополита Шептицького і сучасність. Беатифікаційний процес після смерті митрополита Андрея Шептицького.



Тема 11. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) – глава Української православної церкви в Канаді, учений-богослов

Життєпис митрополита Іларіона. Митрополит Іларіон – організатор і ректор українського університету в Кам’янці-Подільському. З початку 1919 р. – Міністр Віроісповідань в уряді Директорії УНР. 1919-1920 рр. – керуючий державним апаратом УНР. 1940 р. – архієпископ православної церкви Холмщини і Підляшшя. Діяльність І. Огієнка на чолі “Української Греко-Православної Церкви” в Канаді. Автор перекладу Біблії українською мовою. Іван Огієнко про рідномовні обов’язки українців. Митрополит Іларіон про догмати і канони Української православної церкви. Духовна спадщина митрополита Іларіона.


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Академічне релігієзнавство / За ред. А. Колодного. – К.: Світ знань, 2000.

  2. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К.: Довіра, 1992.

  3. Великий А.Г. Українське християнство. Причинки до історії української церковної думки. – Еспанія: Вид-во о. Василіян, 1990.

  4. Власовський І. Нарис історії Української Православної церкви: У 4 т; 5-ти кн. – Нью-Йорк, 1955-1966 (передрук: К., 1998). Нью-Йорк, К.; Бавнд Брук, 1990.

  5. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. – К.: Основи, 1997.

  6. Гриньох О.І. Слуга Божий Андрей – благовісник єдності. – Мюнхен. Накладом автора, 1961.

  7. Гук Володимир. Священики Української Католицької Церкви. – Коломия, 1999.

  8. Дмитрій (Рудюк), архиєпископ. Святий священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси-України на тлі доби (до 500-ліття мучеництва) // Православний вісник. 5-6 (травень-червень). – К., 2007.

  9. Дмитрій (Рудюк), єпископ. Старець Паісій Величковський, як учитель, аскет і чернець духовного оновлення у ХVІІІ ст. // Православний вісник. 1-2 (січень-лютий). – К., 2003.

  10. Жуковський П. Петро Могила й питання єдності церков. – К.: Мистецтво, 1997.

  11. Іванишин В. Українська церква і процес національного відродження. – Дрогобич, 1990.

  12. Іларіон, митрополит: Костянтин і Мефодій: Їх життя і діяльність. – Вінніпег, 1970. – Т. І.; Т. ІІ.

  13. Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать // Філософська думка. – 1988. – № 4.

  14. Історія Русів / Пер. Івана Драча. – К.: Рад. письменник, 1991.

  15. Лев Силенко “Мага Віра”. Співвідношення віри, науки, філософії, історії. – Канада, Україна, 1997.

  16. Липинський В. Релігія і церква в історії України. – К.: Рада, 1995.

  17. Огієнко І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу. – К., 1918.

  18. Огієнко І. Українська церква: Нариси з історії Української Православної церкви: У 2 т. – Т. 1-2. – К.: Україна, 1993.


ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА


  1. Вебер М. Критические исследования в области логики наук о культуре // М. Вебер. Избранные произведения. – М., 1990. – С. 366-368.

  2. Вебер М. Основные социологические понятия // М. Вебер. Избранные произведения. – М., 1990. – С. 625.

  3. Докаш В. Кінець світу: еволюція протестантської інтерпретації. – К.–Чернівці, 2007.

  4. 31. Документи Другого Ватиканського собору. Конституції, декрети, декларації. – Львів, 1996.

  5. Зиммель Г. Религия. Социально-психологический этюд // Г. Зиммель. Избранное. Т. 1. Философия культуры. – М., 1996. – С. 601-604.

  6. Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні / Наук. збірник за ред. А. Колодного. – К., 2001.

  7. Лейн Тони. Христианские мыслители. – СПб.: Мирт, 1997. – С. 257-283.

  8. Марчишак А. Актуальні питання православ’я у сучасному світі // Актуальні питання рілігієзнавчої та богословської думки. – Чернівці: Рута, 2010. – С. 181-195.

  9. Мень А. История религии. В 7-ми т. – Т. 1. – М., 1991.

  10. Мизак Н. Політологія релігії. – Чернівці: Рута, 2010. – С. 24-28.

  11. . Мірча Еліаде як класик світового релігієзнавства. Збірник. – К., 2007. – 192 с.

  12. Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного і Б. Лобовика. – К., 1996.

  13. Тайлор Е. Первобытная культура. – М., 1989. – С. 18-40.

  14. Тилих П. Избранное. Теология культуры. – М., 1995.

  15. 92. Томпсон М. Восточная философия / Пер. с англ. – М., 2001.

  16. Филипович Л.О. Нові релігійні течії та організації в Україні. – К., 1997.

  17. Християнство доби постмодерну. Наук. збірник / За ред. А. Колодного. – К., 2005.

  18. Яблоков И.Н. Религиоведение. – М.: Гардарики, 2004. – С. 130 –202.

  19. Яроцький П. Вселенський католицизм: основні стадії розвитку і сучасні проблеми // Релігійна панорама. – К., 2009. – №1. – С. 57-60.

БОГОСЛОВСЬКЕ РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Тема 1. Богословське релігієзнавство як наука

Богословське релігієзнавство в системі богословського знання і як структурний компонент світського релігієзнавства. Понятійно-категоріальний апарат і статус „Богословського релігієзнавства” як науки та навчальної дисципліни. Причини появи „Богословського релігієзнавства” у світській гуманітарній освіті, логіка його становлення і розвитку. Методологічні засади „Богословського релігієзнавства”. Провідні ідеї богословського витлумачення природи та функцій релігії.



Тема 2. Богословське вчення про віру, її пізнавальний та морально-ціннісний потенціал

Поняття про віру. Метафізичний аналіз віри. Смисл віри та обсяг. Віра релігійна і нерелігійна. Логічні передумови виникнення релігійної віри. Віра як чинник пізнавального процесу. Співвідношення віри і розуму. Місце та роль віри у релігійному комплексі. Пізнавально-ціннісний потенціал віри.



Тема 3. Буття Бога: епістемологічний, метафізичний та праксеологічний вияви

Незбагненність сутності буття Бога. Необхідність, умови та шляхи Богопізнання. Богослов’я апофатичне і катафатичне. Основний зміст богословського вчення про Бога. Духовність та властивості єства Бога. Докази буття Бога та їхній основний зміст. Богословське витлумачення діяльнісного аспекту Бога: Бог – Творець і Промислитель світу. Акт творення світу (видимого і невидимого) та його смисл. Богословське вчення про єдність Єства Бога. Вчення про Бога в трьох Особах. Богооткровеність догмата про Пресвяту Тройцю.



Тема 4. Богословський антропогенез та сотеріологія

Сутність релігійного вчення про людину. Образ Божий і подоба в людині. Гріхопадіння прародичів. Первородний гріх та його наслідки. Вчення про Викупну Жертву Сина Божого. Вільна воля людини. Теодицея і антроподицея.



Тема 5. Релігійно-богословський аналіз потойбічності

Богословське витлумачення природи „інобуття” – Царства Божого і життя вічного. Форми розкриття потойбічності. Способи осягнення спасіння. Всезагальність та одночасність воскресіння мертвих. Загальний суд. Участь у загробному житті праведників і нерозкаяних грішників. Блаженний стан праведників. Ступені та вічність мук засуджених.



Тема 6. Основні догматичні, канонічні та літургічні відмінності католицизму і православ’я

Історія відокремлення православного Сходу і католицького Заходу. Зародження та розвиток ідеї примату Римського єпископа. Ідейно-еклезіологічне підгрунття вчення про владу римського єпископа в Церкві. Римська кафедра та її роль у соборно правному житті Церкви. Основні догматичні, канонічні та літургічні розбіжності (нововедення) Католицької Церкви. Собори Католицької Церкви та їхнє значення у справі налагодження між церковних взаємин. ІІ-й Ватиканський собор: передумови скликання, рішення та історичне значення. Екуменізм. Католицька політика аджорнаменто, як реакція на сучасні суспільно-релігійні і духовно-культурні трансформації у світі.



Тема 7. Ідейно-релігійна рефлексія протестантської теології

Основні віроповчальні положення (догматика) протестантизму: спасіння тільки вірою, абсолютність авторитету Святого Письма, милосердя Боже. Фундаментальні принципи протестантської релігійної практики: принцип дешевої Церкви, принцип загального священства і принцип мирського аскетизму. Еволюція протестантських релігійних і богословських ідей, їхня неузгодженість і суперечність. Есхато-хіліастичні ідеї протестантизму. Сучасні провідні тенденції релігійно-богословських рефлексій протестантизму (неоортодоксія).



ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Біблія (будь-яке видання).

  2. Іоан Дамаскін, препод. Точний виклад Православної віри / За ред. Філарета, патріарха Київського і всієї Руси-України. – К.: Видавничий відділ КП, 2010.

  3. Кальвин Ж. Наставление в христианской вере: В 2 т. / Пер. с фр. – М., 1997.

  4. Лютер М. Малый катехизис; Большой катехизис; Послание о переводе; Шмалькальденские статьи – Сост., пер. с нем. Ю. А. Голубкина. – Харьков, 2001.

  5. Кураев А. Христианская философия и пантеизм. М., 1997.

  6. Вепрук В.І., прот. Догматичне богослівя. Підручник. – Чернівці: Рута, 2003.

  7. Гусєв В.І. Вступ до метафізики: Навч. посібник. – К: Либідь, 2004.

  8. Попов М.В. Філософія релігії: Навчальний посібник для вузів ІІІ – ІV рівнів акредитації. – К.: Видавничий дім “ЕКМО”, 2007.

  9. Ансельм Кентерберийський. Прослогион // Соченения. – М., 1995.

  10. Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии религии // Философия религии: в II-х т. – М., 1994. – Т.1.

  11. Декарт Р. Метафізичні розмисли. – К., 2000.

  12. Маграт А. Богословская мысль Реформации. – Одесса, 2004.

  13. Словарь библейского богословия – К.: Кайрос, 2003.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

  1. Бердяєв Н. Истина и откровение. – СПб., 1996.

  2. Большой энциклопедический словарь. – М.: „Большая Российская энциклопедия”, 1998.

  3. Бродецький О. Морально-ціннісний вимір раціональності у філософському обґрунтуванні буття Бога // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 350 – 351. Філософія. – Чернівці: Рута, 2007.

  4. Бубер М. Два образа веры. – М., 1995.

  5. Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. – К., 1995.

  6. Маграт А. Богословская мысль Реформации. – Одесса, 1994.

  7. Нюстрем Эрик. Библейский словарь. – Торонто, 1985.

  8. Плантинга А. Бог, свобода и зло. – Новосибырск, 1993.

  9. Фома Аквинский. Сумма теологии // Боргош Ю. Фома Аквинский. – 2-е изд. – М., 1975.


Критерії оцінювання знань абітурієнтів

під час фахового іспиту з релігієзнавства

для вступу на філософсько-теологічний факультет ЧНУ

для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр»

Іспит проводиться в усно-письмовій формі. Кожен студент отримує індивідуальний екзаменаційний білет, який складається із трьох теоретичних питань. За перші два завдання студент може отримати максимально по 30 балів, а за третє завдання – максимально 40 балів (всього 100+100 балів).

Відповіді студентів повинні бути логічні та лаконічні. У них слід продемонструвати знання класичних та сучасних філософсько-релігієзнавчих концепцій, уміння оперувати категоріальним апаратом релігієзнавства, навички практичної роботи з організації релігієзнавчного дослідження, вміння використовувати сучасні методи викладання релігієзнавства як навчальної дисципліни. При необхідності члени комісії можуть просити студента роз’яснити чи прокоментувати його відповіді, дати йому додаткові завдання. Також студент може за власним бажанням прокоментувати, роз’яснити чи доповнити свою відповідь.

Загальна сума балів, які студент може отримати на іспиті, складає 200. Оцінка, виставлена комісією, оголошується прилюдно. Знання студентів оцінюються згідно наступних критеріїв:



Оцінка „незадовільно” виставляється абітурієнтам, які за результатами іспиту набрали в сумі від 100 до 123 балів і рівень знань яких відповідає таким умовам:

  • невірні уявлення про специфіку релігієзнавчного знання та його суспільного призначення;

  • нерозуміння категоріальної бази релігієзнавства;

  • нездатність пояснити проблематику та функції предмету дослідження;

  • необізнаність зі змістом базової навчальної та першоджерельної літератури з курсів.

Оцінка „задовільно” виставляється абітурієнтам, які за результатами іспиту набрали в сумі від 124 до 149 балів і рівень знань яких відповідає таким умовам:

  • наявність фрагментарних знань з історії релігієзнавства;

  • наявність достатньої кваліфікації при дослідженні релігійних явищ та подій;

  • здатність викласти загальне уявлення про основні проблеми та функції релігієзнавства як наукової дисципліни;

  • вміння дати загальну (не завжди адекватну) характеристику основних релігієзнавчих термінів та понять;

  • брак самостійності мислення; посередні творчі можливості інтелекту;

  • домінування буденних чи догматичних уявлень над науково-теоретичними.

Оцінка „добре” виставляється абітурієнтам, які за результатами іспиту набрали в сумі від 150 до 175 балів і рівень знань яких відповідає таким умовам:

  • наявність у цілому якісних знань у галузі релігієзнавства та його методологічної специфіки;

  • поінформованість щодо змісту базових категорій релігієзнавства; здатність до їх аналітичної характеристики;

  • розуміння проблемного поля релігієзнавства, її методів та провідних концепцій;

  • адекватне усвідомлення специфіки взаємовідносин релігієзнавства з іншими суспільствознавчими науками;

  • вміння переконливо обґрунтовувати власні світоглядні та ціннісні настанови, аргументовано сперечатися з ідейними опонентами.

Оцінка „відмінно” виставляється абітурієнтам, які за результатами іспиту набрали в сумі від 176 до 200 балів і рівень знань яких відповідає таким умовам:

  • широка загально-гуманітарна філософсько-релігієзнавча ерудиція; високорозвинутий інтелект; наявність як критичних, так і конструктивних навичок абстрактно-логічного мислення;

  • розуміння концептуальних основ й особливостей релігієзнавчого знання;

  • наявність сформованого й аргументованого світогляду;

  • глибоке усвідомлення природи міждисциплінарних зв’язків релігієзнавства з іншими суспільствознавчими науками, специфіки проблем релігієзнавства;

  • чітке розуміння категорій релігієзнавства;

  • наявність систематизованих, логічно впорядкованих уявлень про релігію, її сутнісні характеристики, релігійно-культурні основи та базові компоненти;

  • здатність пояснити закономірні зв’язки між різними релігійними системами ти визначити поняття, які їх позначають;

  • розуміння сутності категорій, що використовуються релігієзнавчими теоріями середнього рівня;

  • вміння переконливо обґрунтовувати власні світоглядні та ціннісні настанови, аргументовано сперечатися з ідейними опонентами;

  • уміння використовувати основні релігієзнавчі методи при дослідженні важливих соціальних проблем.

Декан


філософсько-теологічного

факультету член.кор. НАПНУ,



проф. Балух В.О.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка