Реферат на тему: „Особливості громадянського суспільства Робота виконана



Скачати 162.97 Kb.
Дата конвертації08.09.2017
Розмір162.97 Kb.


ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ ТА ПОЛІТОЛОГІЇ ООИ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

„Особливості громадянського суспільства”


Робота виконана

студенткою

Стихун Іриною

факультету фінансів та

банківської справи

групи ФБДі-21


Перевірив:

Ірпінь,2009

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

1. Історія формування громадянського суспільства............................................5

2. Ознаки громадянського суспільства .................................................................8

3. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави...............11

4. Основні напрямки формування громадянського суспільства в Україні......14

Висновок.................................................................................................................16

Список використаної літератури..........................................................................17

Вступ

Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.
Що таке суспільство? Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це соціальна система.
Суспільство — це система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридичних). До кожного суспільства треба підходити конкретно-історично. У кожному суспільстві є своя система відносин:

— економічних', форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.;

— соціальних: відносини між різними групами населення;

— політичних: ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об'єднань у політиці;

— ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду — демократичний, тоталітарний.

У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство — складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами.
Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.
Громадянське суспільство — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.
Тому предметом дослідження даного реферату є вивчення громадянського суспільства, а саме визначення його ознак та особливостей формування в Україні.

1. Історія формування громадянського суспільства

Громадянське суспільство — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.

Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.

Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI—XVII ст.ст. Поняття «громадянське суспільство» з'явилося в XVII ст. в працях Г.Гроція, Т.Гоббса, Дж.Локка й одержало фундаментальний розвиток у наступних століттях у роботах Ж.-Ж. Руссо, Ш.Монтеск'є, Гегеля й ін. Гегель, наприклад, розглядав громадянське суспільство як єдність осіб, шо його складають. Він вважав, шо оскільки ці особи мають різні інтереси, нерідко протилежні, виникає потреба в державі як організації загального зв'язку кожного з кожним. Діалектичне пояснюючи їх взаємозв'язок, Гегель називав державу абсолютною метою громадянського суспільства, їй (державі) підвладного.

Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, перетворюваннями суспільної ідеології:

І (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом;

II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.

Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він конституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством. Держава все більше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють Ті закону. Відбувається становлення представницької демократії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повноваженнями затверджувати податки і приймати закони;

ІІІ (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей.

Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство — збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому. У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона:

— служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

— є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

— встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

— не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

— надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян;

— виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

— юридичне забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

— має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини. Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:

• суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політичне;

• суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»);

• суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;

• суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

Громадянське суспільство грунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана: забезпечити добробут усіх; відкрити економічний простір для збільшення власності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості. Співвідношення праці і різноманітних форм власності в, громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» — один із показників сформованого в ній громадянського суспільства.


2. Ознаки громадянського суспільства

Громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.

Громадянське суспільство – це етно-соціальний простір, в якому люди взаємно пов’язані і взаємодіють між собою як незалежні особистості, що володіють власністю, вільно розпоряджаються результатами своєї праці, є носіями політичних прав і культури.

Ознаками громадянського суспільства є:

а) приватна власність, вільна праця, підприємництво;

б) існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на добровільній основі;

в) багатоманітність виховання, освіти, науки, культури;

г) наявність незалежної системи засобів масової інформації;

ґ) вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей;

д) переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свободи, незалежності й недоторканності.


Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2) не включає державу, розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави;

3) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;

8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.


Розвинені демократії мають розвинену правову систему, яка здатна до самоочищення. Усі три ланки влади незалежні й контролюють себе взаємно. Проте раю на землі немає, і час від часу якісь пошкодження трапляються і в західних країнах.

Щоб убезпечитись від цього зла, суспільство мобілізує систему розвинених громадянських інституцій – передусім вільну пресу, незалежні політичні партії, розмаїття правозахисних та інших громадських організацій. Так, це вони, виходячи з тих інтересів, які вони захищають, відслідковують порушення прав людини з боку державних органів, це вони роблять ці порушення об’єктом суспільної уваги й аналізу. А як наслідок ці порушення рано чи пізно породжують в суспільстві кризу.

За такими добровільними, самодіяльними й незалежними від держави структурами закріпилася назва громадянське суспільство.

Отже, для громадянського суспільства, окрім добре налагодженої правової системи, надзвичайно важливим є:

- по-перше, наявність розвиненого й структурованого громадянського суспільства;

- по-друге, загальна обізнаність населення у своїх правах і обов’язках.

Таким чином, навіть якщо у демократичних суспільствах на якийсь час станеться пошкодження правової системи, суспільство через найрізноманітніші свої ланки спроможне знешкодити “вірус” і відновити рівновагу.

Зовсім інша ситуація, коли, навпаки, правова система пошкоджена такою значною мірою, що в меншості опинилося все чисте і правильне. Тут активнішим і ефективнішим виявляється поки що суспільне зло. Так складається ситуація, коли залежна від влади й покірна їй преса, кволі й корумповані громадські організації використовуються владою (ширше – суспільним злом), навпаки, для того, щоб дискредитувати й вилучити з суспільства всіх, хто відвертою критикою домагається відновлення порядку й справедливості. Типовий приклад цього процесу – боротьба із дисидентами за радянських часів.

Однак така модель держави прирікає її на періодичні бунти й революції. Коли критика й інакодумство в державі заборонені, тоді хиби управління із системи вчасно не виводяться. В результаті вони поволі накопичуються, а тоді настає момент, коли ніякий, навіть найжорстокіший, терор не в змозі втримати систему від вимушеного раптового очищення. Так виводяться з системи суспільні шлаки, які не дають змогу системі нормально функціонувати, однак раптовість цього процесу прирікає тогочасні покоління людей на великі труднощі й страждання.

У громадянському суспільстві повинна існувати правова держава, себто така, в якій лише юридичними засобами забезпечуються зверхність права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав людини і громадянина, взаємна відповідальність держави й особи, контроль і нагляд за створенням і застосуванням юридичних законів.



3. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави


Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві, підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству, забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості, гуманізму та милосердя, не втручається в особисте життя людини й громадянина, регулює соціальні відносини в межах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів.

Між державою і суспільством має бути певна дистанція — такий собі кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму недопустимо. У межах такого кордону держава є суттєво необхідною громадянському суспільству, яке без неї не зможе не тільки розвиватися, а й існувати. Тут варто погодитися з Гегелем, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно до громадянського суспільства й пояснював їхній органічний взаємозв'язок надзвичайно просто. Громадянське суспільство, підкреслював він, являє собою поєднання відмінних одна від одної осіб, які його утворюють. Але за внутрішньою природою дії внутрішніх, характерних для нього, сил громадянське суспільство характеризується домінуванням роз'єднання, а тому, щоб його зв'язати, перебороти це роз'єднання, і необхідна держава як загальний зв'язок.

Вразливість позиції Гегеля полягає не в тому, що він в такий спосіб підкреслював об'єктивну необхідність держави для громадянського суспільства, а в тому, що держава з одного з важливих засобів його формування і розвитку в уяві філософа перетворилася на абсолютну мету, на одну з незаперечних основ світового порядку. Щоправда, етатизм Гегеля відрізняється від теорій тоталітаризму, в яких держава і право змальовуються ворогами і чітко проглядається прагнення підмінити закон нормативно- та індивідуально-наказовими актами.

Громадянське суспільство, на думку Гегеля, характеризується трьома основними моментами: системою потреб, відправленням правосуддя, діяльністю поліції та корпорацій. У такій конструкції відчувається змішування функцій громадянського суспільства і держави, що привело Гегеля до їх ототожнення.

Отже, Гегель у питаннях, свободи, й недоторканності особи стояв на позиціях, формальної рівності всіх суб'єктів громадянського суспільства. Держава і право є засобами визначення і забезпечення формальної рівності людини і громадянина. Увесь новітній час, починаючи від Реформації, Гегель присвятив німецькій нації, вважаючи, що США і Росія ще «не проявили» себе у всесвітній історії.

Щодо нинішньої України, то формування в ній громадянського суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим. Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризовому стані. Початкова орієнтація на політику «шокової терапії», лібералізацію цін, форсування ринкових відносин, заміна карбованця купоном, пропаганда і фактичне здійснення ідеї невтручання держави у господарську діяльність призвели до обвального падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-фінансової системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення. Сучасне розуміння співвідношення правової держави та громадянського суспільства пов'язане з усвідомленням аксіології їхнього взаємозв'язку. Саме ціннісний підхід до розуміння взаємозв'язку і взаємодії права і держави, правової держави і громадянського суспільства можуть дати нам усвідомлення місця й ролі правової держави у громадянському суспільстві.

Відповідно, громадянське суспільство і правова держава можуть співвідноситись як необхідні одна одній та взаємодоповнювальні системи. Правова держава підпорядковує свою діяльність громадянському суспільству і конкретній людині, відповідає перед ними за свою діяльність. Формування в Україні громадянського суспільства і правової держави є нагальною проблемою.

4. Основні напрямки формування громадянського суспільства в Україні


Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Тому дуже важливо визначити принципові заходи з формування громадянського суспільства в Україні. Але передусім слід зазначити, що багато дослідників обминають ці питання, а роль держави в цьому процесі залишається незначною.

Основою кожного громадянського суспільства є, поза сумнівом, приватна власність, яка може існувати і розвиватись у різних формах. Упродовж століть визначні філософи та громадські діячі відзначали велику користь власності як основи суспільства. Ще в середині XIX ст. М. І. Костомаров писав у своїй праці «Дві руські народності», що в Україні кожен хлібороб є самостійним власником свого добра, яке дає йому необхідні переваги в суспільному житті. Російський просвітитель І. П. Пнін на початку того ж століття зазначав, що тільки власність громадянина є душею громадянського співжиття та безпеки особистості. Щодо знаного російського філософа В. С. Соловйова, то він взагалі підкреслював, що, згідно із загальноприйнятим філософським визначенням, власність це не що інше, як ідеальне продовження особистості в речах чи її перенесення на речі.

Наявна теоретична спадщина та деякі наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування громадянського суспільства:

1) забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення її розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

2) такий розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;

3) ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур і політичних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівних для всіх можливостей;

4) забезпечення прав і свобод людини і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

5) багатоманітність різних форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;

6) здійснення справедливого твердження, що лише у і власності особа виступає як розум і тільки володіючи власністю людина може бути справді вільною та ініціативною в усіх її починаннях;

7) реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого — визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

8) наявність “середнього класу” як соціальної бази громадянського суспільства;

9) відсутність жорсткої регламентації з боку держави приватного життя членів суспільства;

10) існування розвиненої соціальної структури, яка гарантує задоволення інтересів різних груп і верств населення;

11) активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних спільностей людей (сім'я, корпорації, громадські організації, трудові колективи, етнічні, конфесійні та інші об'єднання людей);

12) визнання і матеріалізація ідей зверхності права, особ-. ливістю якого має бути поділ права на публічне і приватне, основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника;

13) рівний правовий статус у цивільних відносинах, поєднання інтересів державних, громадських структур і громадянина;

14) детальне регулювання різноманітних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового господарювання;

15) розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей права (комерційного, банківського, вексельного та ін.).
Висновок

Отже, громадянське суспільство — це спільність вільних, незалежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.



Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави (див. главу «Соціальна правова держава»). Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави є складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів. Тому держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і самого механізму держави.

Список використаної літератури


  1. Алексєєв С.С. Теорія права. - М.- 1993.

  2. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. - Львів, 1997. - 206 с.

  3. Брецко Ф.Ф. Основи держава і права. – Ужгород, 1998.

  4. Венгеров А.Б. Теория государства и права, - М.:Новий Юрист 1998.

  5. Геєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства // Віче. - 1995. - № 5. - С. 3.

  6. Загальна теорія держави і права. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997.

  7. Котюк В.О. Теорія права. - К.: Вентурі, 1996.

  8. Основи держави і права. С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій. - К.: Либідь, 1997.

  9. Савчук П.С. Основи правознавства. – К., 2000.

  10. Сучасні проблеми держави і права. - К., 1998.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка