Реферат монографії



Скачати 152.31 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір152.31 Kb.


Реферат

монографії Автухова К. А. «Виконання покарання у виді арешту:

сучасні проблеми організації та правового регулювання»

Система кримінальних покарань значно змінилася з прийняттям у 2001 р. Кримінального кодексу України (далі – КК України), зокрема, в ній з’явилося таке покарання, як арешт. Його введенню передували тривалі наукові пошуки такого виду покарання, яке дозволило б досягати мети покарання в коротші строки, аніж при застосуванні позбавлення волі. Однак для ефективної боротьби зі злочинністю замало самого факту існування покарання, важливо, аби закладені в ньому правообмеження належно реалізовувалися при його виконанні.

Реформування системи виконання покарань, яке розпочалося ще в 90-х роках ХХ ст., триває й досі. Реорганізація Державного департаменту України з питань виконання покарань у Державну пенітенціарну службу України віддзеркалює прагнення держави до вдосконалення організації діяльності органів та установ виконання покарань (далі – УВП). У рамках такої діяльності нагальним постає питання оптимізації процесу виконання такого виду покарання, як арешт.

Розширення практики застосування арешту може виступати одним зі шляхів зменшення рівня криміналізації суспільства, що в першу чергу пов’язано з короткостроковістю досліджуваного виду покарання. На даний час при виконанні арешту персонал Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС) стикається з багатьма проблемами як теоретичного, так і практичного характеру. Останні в першу чергу пов’язані з браком відповідної матеріально-технічної бази й фінансування для його виконання. При цьому існують проблеми й теоретичного плану, пов’язані з правовим забезпеченням процесу виконання арешту.

До вивчення проблеми застосування й виконання покарань, у тому числі й досліджуваного нами виду, серед вітчизняних і зарубіжних науковців зверталися М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, І. М. Гальперін, А. П. Гель, В. М. Дрьомін, В. К. Дуюнов, О. І. Зубков, О. Г. Колб, О. С. Михлін, Ю. А. Пономаренко, Л. В. Рябова, В. І. Селіверстов, В. В. Сташис, А. Х. Степанюк, М. О. Стручков, Ф. Р. Сундуров, В. М. Трубников, В. І. Тютюгін, В. О. Уткін, В. З. Фетисов, І. В. Шмаров, І. С. Яковець та ін. Проте, незважаючи на вагомий внесок зазначених учених у розробку проблеми виконання покарання у виді арешту, є підстави стверджувати, що деякі питання ще залишаються недостатньо вивченими.

Метою роботи є розробка теоретичних і практичних питань процесу виконання покарання у виді арешту та формулювання нових доктринальних положень та рекомендацій по вдосконаленню практики виконання досліджуваного виду покарання

Наукова новизна полягає насамперед у тому, що запропонована робота є першим в Україні монографічним дослідженням процесу виконання покарання у виді арешту. Новизна розкривається в наступних положеннях, що були розробленні підчас дослідження процесу виконання-відбування покарання у виді арешту:

1. За результатами проведеного аналізу історичного досвіду застосування арешту у вітчизняній практиці зроблено висновок, що основними причинами низької ефективності цього виду покарання в дореволюційний період було недостатнє фінансування й недосконале законодавство, що регулювало призначення й виконання розглядуваного покарання.

2. Обґрунтовано позицію щодо недоречності включення до змісту поняття «правовий статус засуджених до арешту» інших елементів, окрім прав та обов’язків.

3. Наведено дефініцію поняття «режим в арештному домі», під яким пропонується розуміти встановлену кримінально-виконавчим законодавством систему правил поведінки засуджених до арешту (режим відбування арешту) і заходів, що здійснюються адміністрацією арештного дому й органами виконання покарань, спрямованих на досягнення цілей покарання (режим виконання арешту).

4. Удосконалено дефініцію поняття «покарання у виді арешту», під яким розуміється вид кримінального покарання, що полягає в суворій ізоляції засудженого й поміщенні його на строк до шести місяців у спеціальну установу виконання покарань – арештний дім.

5. Аргументовано, що зміст та основні ознаки арешту мають обов’язково враховуватися при організації процесу його виконання.

6. Наведено визначення категорії «права засуджених», під якою слід розуміти надані їм законодавством можливості певної поведінки і користування соціальними благами, спрямовані на задоволення особистих потреб та інтересів і забезпечені юридичними обов’язками адміністрації органів та установ виконання покарань та інших суб’єктів правовідносин.

7. Розроблено дефініцію поняття «правовий статус засуджених до арешту», під яким розуміється встановлена кримінальним, кримінально-виконавчим та іншими галузями законодавства сукупність загальних для всіх засуджених до арешту прав та обов’язків, що виникають в особи з моменту надходження до адміністрації арештного дому повідомлення про вступ вироку в законну силу і припиняються після її звільнення.

8 Аргументовано наукове положення щодо максимальної суворості умов відбування арешту порівняно з усіма іншими видами покарання, передбаченими у КК України.

9. На підставі висловлених у роботі міркувань пропонується внести зміни й доповнення до КК України, зокрема, до статей 391, 392, 393 і 395, та до статей 51 і 54 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України).

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані й обґрунтовані в монографії положення, висновки й рекомендації не лише мають загальнотеоретичне значення для розвитку науки кримінально-виконавчого права, а й спрямовані на позитивні зміни практики виконання арешту. На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить їх використання:

– у науково-дослідній роботі: (а) сформульовані положення, узагальнення, висновки й рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінально-виконавчого права і практики виконання кримінального покарання у виді арешту. Вони можуть послужити підґрунтям для подальшого наукового розроблення проблем виконання досліджуваного та інших видів покарання; (б) окремі положення монографії були впроваджені під час роботи над фундаментальним дослідженням, що проводиться в Науково-дослідному інституті вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України, і має назву «Теоретичні та прикладні проблеми реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» (Акт впровадження у науково-дослідницьку діяльність результатів наукової роботи від 18 лютого 2014 р.);

у правозастосовній сфері: (а) у процесі виконання покарання у виді арешту (акт впровадження результатів монографічного дослідження у діяльність управління ДПтС України в Харківській області від 9 вересня 2013 р.); (б) при проведенні контролю за дотриманнями прав та свобод засуджених до арешту (акт впровадження результатів монографічної роботи у діяльність Харківської обласної спостережної комісії від 14 лютого 2014 р.);

у нормотворчій діяльності: розроблено та направлено до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності проект Закону України «Про внесення змін до статті 51 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо гуманізації порядку і умов виконання покарання у виді арешту)». За результатами розгляду пропозиції Комітетом визнані слушними і такими, що будуть враховані у законодавчій роботі (лист від 26 листопада 2013 р.);

у навчальному процесі: при викладанні навчальних дисциплін «Кримінально-виконавче право», та навчального курсу «Особливості діяльності окремих підрозділів Державної кримінально-виконавчої системи» (акт впровадження від 13 лютого 2014 р.).

Основні теоретичні положення й висновки монографії обговорювалися на наукових і науково-практичних конференціях та круглих столах: «Реформування сучасної правової системи» (м. Донецьк, 10-11 квіт. 2009 р.); «Верховенство права та права людини» (м. Запоріжжя, 11-12 серп. 2010 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (м. Одеса, 8 жовт. 2010 р.); «Юридична осінь 2010» (м. Харків, 23-24 листоп. 2010 р.); «Соціальна політика держави у сфері запобігання злочинності та ресоціалізації осіб, які відбули покарання» (м. Харків, 26 листоп. 2010 р.); ІІ Всеукраїнські наукові читання з кримінальної юстиції, присвячені пам’яті професора В. П. Колмакова (м. Одеса, 18-19 берез. 2011 р.); «Теоретичні та практичні проблеми удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України» (м. Київ, 4 трав. 2011 р.); «Правовое образование. Гражданское общество. Справедливое государство» (м. Кемерово, 26-27 квітня 2012 р.); «Формування пенітенціарної системи України: проблеми сьогодення» (м. Одеса, 25 травня 2012 р.); «Актуальні проблеми юридичної науки 2012» (м. Київ, 14 грудня 2012 р.);«Кримінальні проступки: теоретичне підґрунтя та шляхи вдосконалення законодавства України» (м. Луганськ, 18–28 берез. 2013 р.); «Совершенствование правового регулирования и механизмов функционирования системы противодействия преступности» (м. Мінськ, 18−19 жовтня 2013 р.).

Процес виконання-відбування покарання у виді арешту через відносну новизну цього покарання раніше не піддавався комплексному науковому дослідженню на теренах України. Зараз існують лише окремі статті в юридичних виданнях таких науковців, як А. М. Авраменко, В. О. Бугаєва, А. С. Мацко, О. В. Кравченко та ін. Але вказані правники у своїх публікаціях розглядають лише деякі аспекти процесу виконання покарання у виді арешту, не наводячи бачення комплексного розв’язання існуючих проблем. У захищеній же в 2007 р. дисертації Ю. В. Шинкарьова та виданій за її результатами монографії, арешт розглядався здебільшого з точки зору науки кримінального права.

Зарубіжні вчені, зокрема, з Російської Федерації, також звертались до аналізу такого покарання, як арешт, однак за змістом сам вид покарання та порядок його виконання відрізняється від вітчизняного. Крім того проведені дослідження позбавлені прикладного характеру, адже виконання арешту в Росії так і не було запроваджено.

Отже, вивчення спеціальних вітчизняних й зарубіжних наукових джерел показує, що ця монографія є одним з перших на пострадянському просторі досліджень, що комплексно розкриває особливості процесу виконання-відбування кримінального покарання у виді арешту.

Емпіричне підґрунтя монографічної роботи складають дані, одержані під час вивчення матеріалів 182 особових справ засуджених до арешту, які відбували покарання в УВП Харківської області. Проведено також соціологічне дослідження у формі анкетування 267 працівників ДКВС, службова діяльність яких пов’язана з виконанням покарання у виді арешту. Анкетування проводилося в 19 областях України.



Основними науковими результатами монографії можна вважати наступні положення, висновки і пропозиції.

1. Змістом покарання у виді арешту, як і будь-якого іншого виду покарання, є кара, що виражається у фізичних і духовних обмеженнях. Ізоляція засуджених до арешту має найтяжчий характер серед усіх видів покарань, передбачених КК України. І хоча законодавець прямо не зазначив що ізоляція при відбуванні арешту є суворою, вважаємо за необхідне виділити суворість ізоляції однією з основних ознак цього виду покарання.

2. Арешт має специфічну правову природу: будучи одночасно різновидом позбавлення волі (в його широкому значенні), він має низку специфічних рис, які, у свою чергу, й обумовили його виокремлення в системі покарань. Арешт увібрав у себе низку пом’якшуючих особливостей, тому його застосування за деяких умов дозволяє зменшити пагубний вплив широкого застосування покарання у виді позбавлення волі, одночасно ще й збільшити ймовірність досягнення цілей покарання в окремих випадках. До таких позитивних рис арешту можна віднести його відносну дешевизну й те, що в більшості випадків не виникає потреби в соціальній адаптації та тривалому лікуванні засуджених після звільнення.

3. Введення арешту до системи покарань – результат тривалого розвитку вітчизняної правової думки. Однак аналіз історичного матеріалу виявив невтішні показники практики застосування й виконання арешту в дореволюційний період, які значною мірою пов’язані з недостатнім матеріально-технічним забезпеченням і законодавчою недосконалістю правової регламентації. Для успішних результатів його застосування за сучасних умов потрібно максимально враховувати попередній досвід.

4. Розглядаючи правове становище засудженого до покарання у виді арешту, треба вживати два окремих поняття – «правовий статус засудженого до арешту» (як позначення системи всіх прав та обов’язків, передбачених у законодавстві для засудженого до цього виду покарання) і «правове положення засудженого до арешту» (як позначення системи суб’єктивних прав та обов’язків, що належать конкретному засудженому). Якщо правовий статус абстрактного засудженого до арешту характеризується сукупністю нормативно закріплених юридичних прав та обов’язків, установлених у законодавстві, то правове положення конкретного персонально індивідуалізованого засудженого до арешту містить як потенційні права та обов’язки, так і реальні права та обов’язки, що обумовлені вступом конкретної особи у кримінально-виконавчі правовідносини.

5. Поглиблене вивчення саме прав та обов’язків засуджених до арешту як елементів їх правового статусу зумовлено тим, що вони мають найбільше практичне значення для засуджених і виступають ядром їх правового статусу. З аналізу наукових джерел, у яких аргументується необхідність включення до правового статусу засуджених такого елемента, як законні інтереси, можна дійти висновку, що існують певні прогалини в теоретичному обґрунтуванні підстав для його віднесення до елементів змісту правового статусу засуджених до арешту.

Тривалий час правовий статус засуджених до позбавлення волі вважався найбільш «усіченим». Але аналіз закріплених за засудженими до арешту прав та обов’язків дає підстави зробити висновок, що з появою в системі покарань арешту, з властивою йому суворістю ізоляції, більш правильно стверджувати, що максимально «усіченим» є саме правовий статус засуджених до арешту.

6. Одним з найважливіших прав, що гарантуються засудженим до арешту, є право на особисту безпеку, під яким розуміється можливість захисту від загрози його життю та здоров’ю, що обумовлена наявністю такої загрози, і може проявлятися в переведенні в безпечне місце або вжиття інших заходів, у тому числі переведення до іншого арештного дому, реалізація яких має здійснюватися за заявою самої засудженої особи чи з ініціативи адміністрації арештного дому, з попереднім отриманням згоди щодо таких дій від самого засудженого.

7. Відбування арешту у спеціальній установі – арештному домі – одна з базових ідей, супутня самій пропозиції введення арешту до системи покарань. Оскільки слідчі ізолятори – установи для виконання запобіжного заходу, а не кримінального покарання, існує необхідність звільнити їх від невластивої функції виконання покарання у виді арешту. Для виконання досліджуваного покарання необхідно будувати окремі спеціальні установи – арештні доми, потреба в яких зумовлена, зокрема, необхідністю встановлення належного режиму при відбуванні покарання у виді арешту.

8. На забезпечення підтримання режиму в арештних домах спрямовані не лише заходи заохочення і стягнення, а й норми законодавства, якими передбачено можливість притягнення засуджених до кримінальної відповідальності. Для вдосконалення законодавчої бази щодо цього питання рекомендується викласти статті 391, 392 і 393 КК України наступним чином:

«Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань

Злісна непокора законним вимогам адміністрації установи виконання покарання або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, або ті самі дії, вчинені особою, засудженою до арешту, якщо до цієї особи за порушення вимог режиму відбування покарання раніше застосовувався не менше двох разів такий вид стягнення, як поміщення в карцер, ...»

«Стаття 392. Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань

Тероризування в установах виконання покарань засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі чи арешту, ...»

«Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі, арештного дому або з-під варти

1. Втеча з місця позбавлення волі, арештного дому або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні, ...»

9. Для вирішення деяких інших проблем, пов’язаних з правовою регламентацією процесу виконання арешту, пропонуємо в порядку de lega ferenda внести такі зміни до законодавства.

Абзац 2 ч. 1 ст. 8 КВК України рекомендуємо закріпити в такій редакції:

«... на отримання інформації про свої права і обов’язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов’язана надати засудженому вказану інформацію, а також ознайомлювати їх зі змінами порядку й умов відбування покарань».

Статтю 51 КВК України пропонується викласти наступним чином:

«1. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх, засуджених, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності, засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, й засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах. Іноземні громадяни й особи без громадянства, як правило, тримаються окремо від інших засуджених.

2. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

3. Засудженим до арешту забороняється: побачення з родичами та іншими особами, за винятком священнослужителів та адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; одержувати посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач) і бандеролей, що містять предмети одягу за сезоном, літературу й письмове приладдя; установлювати зв’язки з особами, які тримаються в інших камерах; придбавати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено; продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні; грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі; наносити собі або іншим особам татуювання; створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом установи.

4. Засуджені до арешту зобов’язані: дотримуватися норм, які визначають порядок та умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами; дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них; дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна; виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки; при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, персоналом кримінально-виконавчої служби та іншими посадовими особами вставати і вітатися.

5. Засуджені до арешту мають право:

звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і службових осіб. Кореспонденція засуджених надсилається відповідно до вимог Правил за належністю. Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, прокуророві, захиснику у справі, який здійснює свої повноваження відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, перегляду не підлягає й надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає;

витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати, а засуджені інваліди першої групи – до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати. У випадку, коли дозволені кошти не витрачені протягом місяця, засуджені можуть купувати продукти харчування і предмети першої необхідності на невитрачену суму в наступні місяці;

отримувати грошові перекази;

одержувати і відправляти листи та телеграми без обмеження їх кількості.

6. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім – до двох годин.

7. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами».

Частину 1 ст. 54 КВК України пропонується викласти в наступній редакції:

«За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися такі заходи заохочення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення тривалості прогулянки на одну годину строком до тридцяти діб».

У разі законодавчого закріплення запропонованих змін до КВК України положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання, що регулюють порядок виконання арешту, необхідно привести у відповідність з КВК.

Рекомендується доповнити санкцію ст. 395 КК України покаранням у виді позбавлення волі.

10. Для нормалізації процесу виконання покарання у виді арешту існує потреба внесення змін не лише до КК й КВК України, а й до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», пропонуємо абз. 3 ч. 2 ст. 12 викласти в такій редакції: «... осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення або обмеження волі чи арешту»; абз. 3 ч. 2 ст. 13 відповідно викласти наступним чином: «... осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення або обмеження волі чи арешту».



Розширення практики застосування арешту може виступати одним зі шляхів зменшення рівня криміналізації суспільства, що в першу чергу пов’язано з короткостроковістю досліджуваного виду покарання. За час нетривалої ізоляції особа не встигає повністю інтегруватися у кримінальне середовище, як це відбувається при відбуванні, наприклад, позбавлення волі. Однак для збільшення числа випадків застосування судами арешту, як альтернативи позбавлення волі, та удосконалення процесу відбування арешту є потреба в оптимізації правового регулювання окремих положень цього процесу. Розроблені в монографії пропозиції створюють базу для подальшої оптимізації застосування та виконання арешту. Крім того, прийняття розробленого на підставі даного монографічного дослідження законопроекту вирішить цілу низку актуальних та нагальних проблем в цій сфері.

Загальна кількість публікацій за темою роботи. Основні теоретичні положення і висновки монографічного дослідження дістали відображення у двадцять одній науковій публікації, з яких вісім наукових статей, опублікованих у фахових виданнях, і тези тринадцяти доповідей на науково-практичних конференціях і «круглих столах».



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка