Психорегуляція як принцип здорового способу життя. Чинники, що впливають на психіку в процесі життя; поняття про стрес Г. Сел’є – засновник теорії стресу, біологічне значення стресу, види стресу



Скачати 407.01 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації09.09.2017
Розмір407.01 Kb.
#37808
1   2   3

Після Другої світової війни в психології став формуватися новий підхід до проблеми психічного здоров’я, що виходить за рамки психіатричного і психоаналітичного поглядів. Стало ясно, що термінів «невроз», «симптом» та ін. недостатньо, щоб описати ті проблеми і кризи, причини яких знаходяться в психіці людини. Ряд психологів гуманістичного напрямку взагалі стали відмовлятися від термінів «норма», «патологія», «хвороба», «діагноз». Вони виходили з позицій, що кожна людина справді унікальна і наділена від народження величезними здібностями, тому не слід одній людині оцінювати іншу або виправляти в ній щось, як в зіпсованому механізмі. В цей же час серед психологів і психотерапевтів виник новий інтерес до впливу сім’ї на формування особистості дитини, до її взаємин з матір’ю в ранньому дитинстві. Зарубіжні психологи виконали величезну кількість експериментальних досліджень в цій галузі. Їхні результати, з одного боку, в багато чому спростували погляди психоаналітиків на дитину як на пасивну істоту, наділену «парціальними» (частковими) відчуттями, з іншої, — підтвердили положення теорії З. Фрейда і його послідовників про вирішальну роль взаємин дитини з матір’ю в ранньому дитинстві. Так, наприклад, ряд досліджень показав, що люди, що піддавалися в дитинстві насильству в сім’ї (емоційному, фізичному, інтелектуальному), в дорослому житті проявляють щось з таких рис характеру і поведінки, як:



  • соціальна ізоляція;

  • негнучкі або надмірно високі домагання (очікування);

  • низька самооцінка;

  • контролююча, домінуюча поведінка;

  • недостатня чутливість;

  • висока потреба в залежності;

  • низькі комунікативні навички;

  • принизлива, негативна або брехлива поведінка;

  • почуття неспроможності змінити своє життя;

  • імпульсивність, яка погано контролюється;

  • незрілість особистості, інфантильна поведінка;

  • постійна незадоволеність емоційних потреб;

  • часті життєві кризи;

  • негативний досвід дитинства (спогади, стосунки та ін.);

  • проблема наркотиків і алкоголю;

  • використання тілесних покарань в якості дисциплінарного впливу;

  • різні стреси в житті: фінансові, сімейні, соціальні, емоційні.

Засновником «третьої сили» в психології особистості — гуманістичної психології — вважається американський психолог А.Маслоу. Всю свою психологічну роботу Маслоу пов’язував з проблемами особистого зростання і розвитку, розглядаючи психологію як один із засобів, що сприяє соціальному і психологічному благополуччю. Він наполягав, що адекватна і життєздатна теорія особистості повинна торкалися не тільки глибини, але й висоти, якої кожний індивідуум здатний досягнути. Маслоу — один з засновників гуманістичної психології. Він вніс значний теоретичний і практичний вклад у створення альтернативи біхевіоризму і психоаналізу, які прагнули «пояснити до знищення» творчість, любов, альтруїзм та інші великі культурні, соціальні і індивідуальні досягнення людства.

Маслоу вільно визначає самоактуалізацію як повне використання талантів, спроможності, можливостей та ін. «Я уявляю собі самоактуалізовану людину не як звичайну людину, в якої нічого не відібрано. Середня людина — ця людська суть з приглушеними і пригніченими здібностями і обдаруваннями». Маслоу називає такі характеристики самоактуалізованих людей:



  • більш ефективне сприйняття реальності і більш комфортабельні взаємини з нею;

  • прийняття (себе, інших, природи);

  • спонтанність, простота, природність;

  • центрованість на завданні (на відміну від центрованості на собі);

  • деяка відокремленість і потреба в усамітненні;

  • автономія, незалежність від культури і середовища;

  • постійна свіжість оцінки;

  • іістичність і досвід вищих станів;

  • почуття причетності, єднання з іншими;

  • більш глибокі міжособистісні взаємини;

  • демократична структура характеру;

  • розрізнення засобів і цілей, добра і зла;

  • філософське, невороже почуття гумору;

  • самоактуалізована творчість;

  • опір аккультурації, трансцендування будь-якої окремішної культури.

Эріх Фромм запропонував психологічний портрет людини майбутнього прогресивного суспільства — Нової Людини. Його головна думка полягає в тому, що люди повинні розвивати і розкривати кращі сторони свого внутрішнього світу і вміти взаємодіяти з іншими людьми.

Структура характеру Нової Людини, за Фроммом, включає:



  • готовність відмовитися від всіх форм володіння заради того, щоб в повній мірі бути;

  • почуття безпеки, почуття ідентичності (тобто тотожності самому собі) і впевненості в собі, які базуються на вірі в те, що вона існує, що вона є, на внутрішній потребі людини в прив’язаності, зацікавленості, любові, єднанні зі світом, що приходить на зміну бажанню мати, володіти, володарювати над світом і таким чином стати рабом своєї власності;

  • усвідомлення того факту, що ніхто і ніщо поза нами самими не може надати змісту нашому життю, і що умовою для найпліднішої діяльності, направленої на служіння своєму ближньому, можуть стати тільки повна незалежність, відмова від накопичення;

  • відчуття себе на своєму місці;

  • радість, яка отримується від служіння людям, а не від здирства і експлуатації;

  • любов і повага до життя в усіх її проявах, розуміння того, що священне життя і все, що сприяє його розквіту, а не речі, не влада і не все те, що мертве;

  • прагнення стримати, наскільки можливо, свою жадність, послабити почуття ненависті, визволитися від ілюзій;

  • життя без ідолопоклонства і без ілюзій, оскільки кожен досяг такого стану, коли жодні ілюзії просто не потрібні;

  • розвиток здатності до любові поряд з спроможністю до критичного, реалістичного мислення;

  • всебічний розвиток людини і її ближніх як вища мета життя;

  • розуміння того, що для досягнення цієї мети необхідні дисциплінованість і реалістичність;

  • розуміння того, що жодний розвиток не може відбуватися поза якоюсь структурою, а також розуміння відмінності між структурою як атрибутом життя і «порядком» як атрибутом безживності, смерті;

  • розвиток уяви, але не як втеча від нестерпних умов життя, а як передбачення реальних можливостей, як спосіб покласти кінець цим нестерпним умовам;

  • прагнення не обдурювати інших, але й не бути обманутим; можна набути слави простодушного, але не наївного;

  • все більш глибоке і всебічне самопізнання;

  • відчуття свого єднання з життям, тобто відмова від підпорядкування, підкорення і експлуатації природи, від виснаження і руйнування її, прагнення зрозуміти природу і жити в гармонії з нею;

  • свобода, але не як свавілля, а як можливість бути самим собою: не клубком жадібних пристрастей, а тонко збалансованою структурою, яка в будь-який момент може зіткнутися з альтернативою — розвиток або руйнування, життя або смерть;

  • розуміння того, що лише небагатьом вдається досягнути досконалості за всіма цими пунктами.

В рамках близьких до ідей З.Фрейда і Е.Фромма напрямку в американській психології, який отримав назва трансактний аналіз (буквально «аналіз взаємодії»), була запропонована більш проста для розуміння модель, що описує можливі шляхи розвитку особистості. Уявіть систему координат, де вісь Х являє собою весь діапазон відношення людини до самої себе: від «Я не О’К» до «Я — О’К» (від «я не в порядку, зі мною щось не так, мені погано», до «я в порядку»). На вісі У розташується діапазон відношення до іншої людини або людей: від «Ти — не О’К» до «Ти — О’К». Тоді вся багатоманітність життєвих позицій людини зводиться до наступної схеми:

Ти — О’К


Позиція IV: Я — не О’К, ти — О’К

Приклади. Я — той, що програє серед тих, що виграють. Я погано думаю про себе. Я турбуюся про інших. Я завжди подавляю себе. Я буду триматися на відстані. Життя тече навколо мене. Я піду від них.




Позиція I: Я — О’К, ти — О’К

Приклади: Ми всі народжені бути серед тих, що виграють. Я думаю добре про себе. Я думаю добре про інших. Мені не потрібно подавляти інших. Я не хочу нікого ображати. Я не захищаю себе від інших стінами.




Я — не О’К
Позиція ІІІ: Я — не О’К, ти — не О’К

Приклади: Багатьом погано, а багатьом ще гірше. (Одні програють більше, ніж інші.) Я ворожий до інших. Я всіх подавляю. Здається, я всіх ображаю. Я буду відбиваться від всіх загарбників. Здається, я нічого не доб’юся.



Я — О’К
Позиція II: Я — О’К, ти — не О’К

Приклади: Я їм покажу, хто переможець. Маючи владу, я почуваю себе краще. Я не вірю нікому. Я повинен бути вищим за інших. Я завдам удар раніше, ніж образять мене. Я вдарю кожного, хто наблизиться. В кінці кінців хтось настигне мене. Я позбавлюся від них (від цього).



Ти — не О’К

Схема. Життєві позиції людини

Найбільш важливим в цій моделі є те, що позиція II (Я — О’К, а ти — не О’К), так само як і позиції III і IV не є позицією переможця, того, що виграє. Тільки позиція I: Я — О’К, Ти — О’К, є позицією переможця, переможець — це той, хто перемагає разом з людьми, а не когось. Той, хто виграє (переможець) і той, хто програє (переможений) мають певні набори поведінкових стереотипів, які описані в широко відомій за кордоном книзі М.Джейм і Д.Джонгуард «Народжений перемагати».

Ті, хто виграють

Ті, хто виграють (В.), мають різні можливості. Для них найважливішим в житті є не успіх, а аутентичність (можливість бути собою). Аутентичні люди реалізують свою неповторну індивідуальність і цінують її в інших. Аутентичні особи — В. не присвячують своє життя мріям про те, ким вони могли б бути; будучи самими собою, вони не заносяться, не висловлюють претензій, не маніпулюють іншими. Вони уміють розкрити себе, а не створювати в інших приємні, викличні або спокусливі образи. Вони розуміють, що існує різниця між «бути дурним» і «чинити безглуздо», між «бути знаючим» і «зображати знаючого». Їм не потрібно переховуватися за маскою. Вони відкидають нереальний образ себе, не вважаючи себе ні найкращими, ні найгіршими. Незалежність не лякає їх.

У кожного бувають в житті моменти, коли він незалежний, але вони швидко минають. В. можуть бути незалежними протягом тривалих періодів часу. Вони можуть втрачати грунт під ногами і можуть терпіти невдачу. Однак, незважючи на перешкоди, не втрачають головне — віру в себе. Ті, хто виграють, не бояться самостійно мислити і застосовувати свої знання. Вони вміють відокремлювати факти від думок і не претендують на знання відповідей на всі питання. Вони дослуховуються до думок інших, оцінюють їх, але роблять свої власні заключення. Хоча В. можуть захоплюватися і поважати інших людей, вони ніколи не залежать від них повністю, ніколи повністю не зв’язані ними і ніколи не відчувають благоговіння перед іншими.

Вони не розігрують з себе безпорадних і не граються у звинувачення. Замість цього вони приймають відповідальність за власне життя. Вони не посилаються на неправдиві авторитети, а самі є своїм єдиним керівником і знають це. Ті, хто виграють, правильно використовують свій час, адекватно реагують на всі ситуації. Вони знають, що всьому є своя черга і для кожної діяльності свій час: час бути енергійним і бути інертним; бути разом і бути наодинці; сваритися і любити; працювати і сміятися; зустрітися обличчям до обличчя і відійти вбік; говорити і бути мовчазним; поспішати і зачекати.

В. дорожать своїм часом, не вбивають його, а живуть ним «тут і зараз». Життя сьогодні не означає, що В. бездумно нехтують своїм минулим або не готові до майбутнього. Скоріше, навпаки, вони знають своє минуле, усвідомлюють і глибоко відчувають нинішнє і дивляться в майбутнє.

В. вчаться розуміти свої почуття та обмеження і не бояться їх. Вони не зациклюються на внутрішніх протиріччях і подвійних почуттях. Будучи аутентичними, вони розуміють, коли роздратовані, і можуть вислухати іншого, коли той роздратований. В. можуть впливати на інших і піддаватися впливу. Вони здатні любити і бути любимими.

В. уміють бути безпосередніми. Вони не дотримуються раз і назавжди визначеного, жорсткого способу дій і можуть змінювати свої плани, коли цього вимагають обставини. В. мають інтерес до життя і одержують задоволення від роботи, гри, інших людей, світу природи, засобів до існування, сексу. Без почуття зайвої скромності вони пишаються власними досягненнями, без заздрості радіють досягненням інших.

В. можуть вільно насолоджуватися, але можуть і відкладати задоволення сьогодні, щоб посилити його в майбутньому. В. не бояться слідувати своїм бажанням, але слідують їм найбільш слушним способом. В. не прагнуть до безпеки за рахунок контролю над іншими. Вони не настроюють себе на невдачу.

В. піклуються про світ і людей. В. не відділені від головних суспільних проблем, а цікавляться ними, співпереживаючи їм, боряться за покращення життя. Навіть перед лицем національних і міжнародних лих В. не вважають себе безсильними. В. живуть для того, щоб зробити світ кращим.

Ті, хто програють

Хоча люди народжуються, щоб вигравати, вони все-таки народжуються безпорадними і повністю залежними від свого оточення. Ті, хто виграють, успішно здійснюють перехід від повної безпорадності до незалежності і після цього до взаємозалежності; ті, хто програють, (П.) — ні. З якогось моменту свого життя вони починають уникати відповідальності за власне життя.

Мало хто відноситься повністю до В. або повністю до П. Більшість з нас є тими, хто виграють, в одних галузях і тими, хто програють, — в інших. Ким є людина, багато в чому залежить від того, що відбувалося з нею в дитинстві.

Нестача любові і турботи, погане виховання, нещасливі стосунки, грубість, хвороби, тривалі невдачі, надмірні фізичні навантаження, травмуючі події є деякими з небагатьох факторів, що сприяють формуванню П. Ці умови заважають, стримують нормальний розвиток незалежності і самоактуалізації. Щоб впоратися з цими негативними переживаннями, діти призвичаюються маніпулювати собою і іншими. Від цього маніпулювання їм важко в подальшому житті, і часто воно перетворюється в тип поведінки. В. прагнуть позбавитися від нього, П. приковані до нього.

Деякі П. говорять про себе як про досить успішних, але тривожних, як про досить успішних, але загнаних в пастку або досить успішних, але нещасних. Інші говорять, що вони вимучені, безвільні, не здатні прагнути до чогось. П. не можуть усвідомити, що в більшості випадків вони самі посадили себе в клітку, самі риють собі яму і самі собі наскучили.

П. рідко живуть сьогоднішнім, замість цього вони знищують нинішнє,зосереджуючись на згадках про минуле або на очікування майбутнього. П., що живе в минулому, перебуває в старих добрих часах або в минулих особистих нещастях. Тужачи за минулим, П. або чіпляються за те, як могли б відбутися події, або оплакують свою нещасливу долю. П. жаліють себе і перекладають відповідальність за своє невдале життя на інших, скрушаючись і повторюючи, «якщо б тільки я одружився на комусь іншому..., мав іншу роботу..., закінчив школу..., був вродливим..., мій чоловік кинув пити..., я народився багатим..., мав кращих батьків...».

Люди, які живуть в майбутньому, можуть мріяти про якесь чудо, після якого вони зможуть «зажити щасливо». Замість того, щоб жити своїм власним життям, П. чекають — чекають чарівного порятунку. Яке чудове життя почнеться, «коли, нарешті, з’явиться прекрасний принц або досконала жінка..., закінчиться школа..., виростуть діти..., з’явиться нова робота..., начальник помре..., я розбагатію...».

На противагу тим, хто живе з ілюзією чарівного порятунку, деякі П. живуть у страсі перед майбутніми нещастями, в очікуванні того, «що, якщо: я втрачу роботу..., втрачу розум..., щось впаде на мене..., я зламаю ногу..., я не сподобають їм..., я допущу помилку...».

Безперервно концентруючись на майбутньому, такі П. зазнають тривоги нині. Вони турбуються понад міру через свої передчуття — реальні і уявні — перевірок, оплати рахунку, любовної історії, кризи, хвороби, відставки, погоди тощо. Люди, занадто поглинуті своїми припущеннями, упускають дійсні можливості нинішнього, проходять повз них. Їхній неспокій перекручує сприйняття реальності. Такі люди самі собі заважають бачити, чути, почувати і розуміти.

П. не здатні повністю використати можливості своїх відчуттів, їхнє сприйняття неточне і неповне. Вони бачать себе та інших в кривому дзеркалі. Ефективне використання їх здібностей в реальному житті ускладнене.

Більшу частину свого часу П. грають, вдаваючи, маніпулюючи, повторюючи старі ролі свого дитинства; вони витрачають свою енергію на збереження масок, часто показуючи не справжню свою особу. Карен Хорні пише: «Виникнення неправдивої самості відбувається ціною реальної самості, остання зневажається; в кращому випадку, як бідний родич». Для тих, що грають роль П., сама гра більш важлива, ніж реальність.

П. подавляють свої можливості до безпосереднього і відповідного вираження всіх варіантів можливої поведінки. Вони можуть не підозрювати про можливості іншого, більш продуктивного, наповненого життєвого шляху. П. бояться виявитися в нових обставинах і передусім прагнуть зберегти існуючий статус-кво. П. повторюють не тільки власні помилки, але не менш часто і помилки своєї сім’ї і середовища.

П. уникають впливу прив’язаності, не вступають в приватні і відверті відносини з іншими. Замість цього П. намагаються маніпулювати іншими так, щоб ті поступали відповідно до їх очікувань. Сила П. також часто спрямовуються на те, щоб жити, слідуючи очікуванням інших.

Люди, які є П., спрямовують свої розумові здібності, свою поведінку на «раціоналізацію» і «інтелектуалізацію». При раціоналізації П. намагаються виправдати свої дії пристойним приводом; при інтелектуалізації — прагнуть засипати інших порожнім красномовством. Тому багато їхніх можливостей залишаються прихованими, нереалізованими і неусвідомленими. Подібно до казкової царівни-жаби, П. зачаровані і живуть в цьому житті, будучи кимось іншим, а не самим собою.

Щоб бути справжнім тим, хто виграє, — хто виграє не в розумінні перемоги над кимось, а в розумінні відповідальності за життя — необхідна мужність. Необхідна сміливість, щоб відчувати свободу, що приходить з незалежністю; сміливість виявляти щирість, відстояти свою позицію в непопулярній справі, вибрати аутентичність, ризикуючи заслужити несхвалення, і вибирати її знову і знову; сміливість приймати відповідальність за свої власні рішення і насправді бути цілком неповторною особою, якою ви насправді є. Нові шляхи — це часто невизначені шляхи, і, як підкреслював Роберт Фрост: «Сміливість — це людська якість, що цінується найбільше — сміливість діяти на базі обмежених знань і недостатньої ясності. Цим володіє кожен з нас».

Шлях особистості не завжди є легким, тим не менше, якщо люди усвідомлять свої «риси програючих» і вирішать боротися з ними, вони, напевно, відкриють, що наділені всім необхідним, для того, щоб вигравати.



Стрес - це напруга в системі при її адаптаційній перебудові. Цей термін запропонував канадський вчений Г. Сельє, який створив наукову концепцію цього стану. Стресор – це будь-який фактор, незвичайний за силою і тривалістю дії на людину. Якщо стресор психічної природи, його називають психоемоційним. 

Комплекс стереотипних неспецифічних реакцій, які супроводжують стрес і забезпечують пристосування до змінних умов існування, виживання під час перебудови і ліквідацію наслідків переважтаження був названий Г. Сельє “загальним адаптаційним синдромом”. 

Метою, результатом психічної перебудови є прийняття нової концепції життя, що відповідає новим умовам, тобто концептуалізація. Після змін поглядів на життя у майбутньому стрес згасає. 

Процес концептуалізації має стадії. Перша – ігнорування психотравмуючого фактора, спроби вийти із ситуації з мінімальними втратами енергії. Цей тип властивий усім людям, але домінує в інфантильних, демонстративних, істеричних осіб. Друга стадія – збудження – це хаотичний прояв активності, спрямованої на ліквідацію психотравмуючої ситуації. Ця активність супроводжується регресією віку – поверненням до дитячих форм психічних проявів. Тому вимагати прийняття рішення, говорити язиком логіки, переконань із людиною в цьому стані немає сенсу. Вона розуміє лише мову дотиків та емоцій. Третя стадія – розвиток депресивного стану з втратою психічної енергії і є, по суті, реактивною. Вона виражається у пригніченому настрої, заниженій самооцінці, слабкій фізичній активності. При цьому людина намагається усвідомити усе, що відбулося, і знайти шляхи виходу із стресової ситуації. Така форма є домінантною для людей меланхолічного, філософського складу. Допомога полягає у співчутті, розумінні та енергетичному резонансі. Четверта стадія – концептуалізація – прийняття рішення, нової концепції для керівництва до подальших дій і сприйняття життя, приводить до згасання стресу. 

При не дуже сильних, але постійних психічних навантаженнях, у нормальних людей виникає хронічний стрес, що проявляється невротизмом – емоційна нестійкість, погане самопочуття, тривожність, подразливість, зниження самооцінки, вегетативні розлади. Акцентуйовані особистості реагують неврозом.

Виділяють три основні форми неврозів:

  • Неврастенія – психічне виснаження, негативний емоційний фон, подразливість, образливість, сльозливість, зниження волі, відчуття безперспективності на тлі підвищеної відповідальності. 

  • Істерія - виникає в інфантильних, істеричних осіб із слабкою психічною адаптацією, проявляється або за типом завмирання, або за типом лякання, уникання, нападу. Можуть виникати функціональні паралічі, парези, розлади чутливості, координації рухів, мови (заїкання, шепіт аж до німоти). 

Невроз нав’язливих станів - зустрічається найчастіше в астеніків, людей меланхолічного складу. Характерними є фобії, підвищена тривожність, повторність дій, зниження настрою, вегетативні розлади.

Механізм, що запускає психічний стрес, - це емоції. Негативні емоції - це стимул до досягнення мети, задоволення потреб, вони виникають при фрустрації (незадоволення потреб), ситуації вибору, при надзвичайно сильних психічних навантаженнях. Людина має потреби в безпеці, їжі, задоволенні статевого, батьківського інстинктів. На більш високому рівні – потреба в емоційному та інтелектуальному резонансі, в особистій території авторитету, творчості та ін. 

Позитивна емоція - це сигнал про задоволення потреби, інколи вона тоже стає навантаженням для організму. Розрізняють дистрес (стрес із негативними емоціями) і еустрес, який має стимулюючий вплив, коли виділяються “медіатори щастя” – ендорфіни, енкефаліни та ін. 

Наслідки стресу – це психосоматичні прояви виснаження психіки й погіршення стану найслабшої ланки в організмі – “хвороби адаптації”. До них належать діабет, виразки у шлунку й кишечнику, імунодефіцитні стани, напруги овуляції у жінок, сповільнення росту. Надмірна секреція мінералокортикоїдів може стимулювати розвиток гіпертензії, інфаркта міокарда, нефросклерозу, остеопорозу. Може розвиватися синдром хронічної втоми, агресивності, подразливості або депресивності, головної болі, порушення сну, булемії, потреби в алкоголі та палінні. Найчастіше розвивається депресія.

Стрес у сучасної людини змінив свій характер. Це боротьба людини з самим собою, проблеми вибору та відповідальності, численні вимоги життя, які часто носять різнонаправлений характер, дуже напружене соціальне життя. У сім’ї від батька чикають авторитетності й твердості і водночас – ласки й ніжності, конкретної участі у справах сім’ї. Мати знаходиться в аналогічній ситуації. Вона намагаться поєднувати соціальну кар’єру з роллю матері й дружини. У чоловіків найчастіше виникають гіпертонія, інфаркти, атеросклероз, алкоголізм, паління. Жінки страждають розладами травлення, депресіями, страхами.
Каталог: data -> kafedra -> theacher -> fiz reabil
theacher -> Специфічна профілактика інфекційних хвороб
theacher -> Зразки текстів диктантів для контрольної роботи Арфо серця мого!
theacher -> Методичні рекомендації для студентів 2 курсу німецького відділення з теми "Infinitiv" / Н. О. Федчишин. Теіпо, Ленком. 1997. 24 c
theacher -> Фізіологія теоретична основа медицини
theacher -> Судово-медичне визначення тяжкості тілесних ушкоджень
fiz reabil -> Історія розвитку масажу. Системи масажу та його класифікація. Фізіологічні основи масажу
theacher -> Тема: Пієлонефрити
theacher -> Тема фармакотерапія захворювань

Скачати 407.01 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал