Психолого-педагогічні проблеми


Петро Волошин МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ У ПРОЦЕСІ



Сторінка14/26
Дата конвертації14.04.2016
Розмір5.08 Mb.
#8826
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   26

Петро Волошин

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ У ПРОЦЕСІ

ВИВЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ГУМАНІТАРНОГО ЦИКЛУ

У процесі вивчення предметів гуманітарного циклу виникає необхідність підготувати молодших школярів до усвідомлення нових реалій у суспільстві на основі гуманістичних цінностей. Насамперед – це усвідомлення великої значущості символів державної влади, ролі громадських організацій у житті суспільства.

Головне завдання при формуванні громадянськості це те, що вся система виховних і навчальних дій повинна бути спрямована на виховання поваги до права; формування елементарних компетенцій, достатніх для захисту прав людини, свободи і законних інтересів особистості; правомірну реалізацію громадянської позиції.

Знайомство молодших школярів з правовими ситуаціями як ситуаціями вибору, вчинків і дій людини створює умови для особистісного самовизначення, для пошуку відповіді на запитання: «Хто я і чого я хочу».

Значна роль тут відводиться навчально-виховній концепції, яка створює умови для розвитку у молодших школярів громадянських якостей, що дозволяють позитивно взаємодіяти з інституціями громадянського суспільства, набувати умінь і навичок соціальної самореалізації при вирішенні конкретних особистісно і суспільно значущих проблем, визначати стратегію індивідуальної поведінки в соціумі.

Виключно важливо уже в молодшому шкільному віці починати підготовку до сьогоднішніх і завтрашніх умов економічного і політичного життя суспільства. І тут основне завдання полягає в тому, щоб сформувати у них уміння швидко знаходити своє місце в житті, визначатися з навчанням, отримати необхідні практичні навички і соціальні уміння.

Отже, пріоритетним завдання при вивченні предметів гуманітарного циклу стає створення такої сукупності умов розвитку молодших школярів, яка забезпечить у майбутньому їхню готовність жити і успішно діяти у світі загальнолюдських цінностей.

У педагогічному плані це означає, що школяр початкової ланки навчання повинен оволодіти не тільки відповідною сумою знань, розвиненим формальним інтелектом, що формується у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу, але й іншими здібностями: критичним мисленням, умінням діяти в реальних життєвих ситуаціях, вибудовувати власну життєву позицію, набувати елементарного досвіду самостійної діяльності і особистої відповідальності.

При проведенні дослідно-експериментальної роботи ми виходили з того, що процес формування громадянськості молодшого школяра має бути безперервним, тобто, включати урок, позакласні заняття, громадську діяльність. Застосування ж відповідних і ефективних форм і методів виховання громадянськості покликане сформувати в особистості когнітивні, нормативні та поведінкові норми, вміння міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, аналізувати проблеми, робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати вмінь та навичок адаптації, захищати свої інтереси, поважати права й інтереси інших, самореалізовуватися тощо.

Основне положення, яким ми керувалися у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу полягало у спеціальному використанні змісту предметів для впливу на різні компоненти громадянськості (емоційний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний).

Теоретичний аналіз підручників дозволив зробити висновок, що гуманітарна освіта покликана допомогти людині правильно оцінити можливості для своєї самореалізації. Гуманітарні дисципліни здатні стати теоретичною базою для виховання громадянськості молодших школярів.

Отже, вирішення завдань виховання громадянськості молодших школярів, прилучення їх до громадянських цінностей суспільства практично повністю лежить у площині вивчення предметів гуманітарного циклу. Це педагогічно керована і регульована навчально-виховна діяльність, що включає різні види і форми роботи, спрямовані на виробленні поваги до закону в країні, а також на формування ціннісно-особистісних діяльно-практичних якостей громадянськості у нових поколінь українців. Виховання громадянськості має бути спрямоване на розвиток усіх сторін цієї інтегративної якості особистості.

Основне завдання, яке необхідно вирішувати учителям при вивченні предметів гуманітарного циклу – допомогти дитині з’ясувати своє місце і роль в суспільстві, механізми власної поведінки та поведінки інших людей, збагатитись світовим і вітчизняним соціальним досвідом, закономірностями історичного розвитку своєї Батьківщини, навчитись цивілізовано спілкуватися з навколишнім середовищем, жити у злагоді з природою, навчитись мислити, зрозуміти цілісність і багатомірність світу, сенс людського буття. Предмети гуманітарного циклу є фундаментом сучасних наукових знань про людину як об’єкта-суб’єкта соціалізації, про суспільство та культуру.

Як бачимо, гуманітарній освіті характерна функція виховання громадянськості людини – освоєння сконцентрованих у гуманітарній освіті знань, які розкривають узагальнений та науково осмислений соціальний досвід як всього людства, так і окремих людей (історичні та літературні герої). За умов, що склалися, початкова ланка освіти повинна закласти передумови формування громадянськості молодших школярів, що передбачає насамперед освоєння нагромадженого суспільством соціального досвіду, який реалізується через ознайомлення з ідеалом виховання і стереотипами поведінки, схваленими суспільством і зафіксованими в нормах моралі і права, звичаях і традиціях народу.

Твори, що вивчаються на уроках, на думку багатьох українських педагогів, мають бути пройнятими ідеалами добра, краси і гуманізму, але й показувати дітям справжнє життя. Немає жодної потреби оберігати дитину від усвідомлення того, що в світі є багато горя, страждань. Навпаки, необхідно навчати її любові, співчуття до тих, хто страждає, але не переобтяжувати життєвими сценами, щоб запобігти «викривленню душі». Поезії проникнуті любов’ю до людей, культури, природи, історії України несли значний громадянський потенціал і були покликані стати могутнім засобом виховання.

Зробивши ретельний аналіз текстів підручників, ми прийшли до висновку, що їх вивчення та аналіз має резерви і суттєве значення для формування громадянськості школярів. Однак, на практиці ці резерви не завжди використовуються. Щоб максимально використати ті можливості, які випливають з логіки кожного предмета, ми прагнули ретельно добирати матеріал до уроків, враховуючи його пізнавальну і практичну цінність, а також методи та прийоми аналізу, виховні впливи на ті чи інші якості громадянськості особистості.

У процесі експериментальної роботи ми дійшли висновку, що ефективність формування громадянськості молодшого школяра можна суттєво підвищити, якщо організований учителем навчально-виховний процес буде спеціально зорієнтований на розвиток громадянськості, що стане умовою розвитку комплексу якостей особистості, що створять можливості для їх реалізації у будь-якому виді громадської діяльності. Ми прагнули до того, щоб літературні художні твори оцінювалися школярами через співвіднесення їх з потребами та суспільними ідеалами суспільства і переживалися школярем як особисто для нього значущими. Накопичення таких художніх вражень приводить до якісних змін у потребах особистості, коли потреба прилучення до громадянських цінностей переростає у потребу вищого рівня – необхідності збереження і дотримання їх. Адже молодший школяр стає особистістю, коли нейтральність, байдужість по відношенню до найближчого оточення стають мінімальними.

З вищесказаного випливає, що педагогічне керівництво даним навчально-виховним процесом вбачаємо у створенні комплексної системи формування громадянськості молодшого школяра.

Ми визначили головні завдання, що спрямовані на формування громадянськості молодших школярів. Подаємо їх на чотирьох взаємозалежних рівнях:


  • на емоційномуу – набуття емоційного досвіду, формування таких емоційних, духовних ставлень до себе, суспільства й держави, до світу в цілому, що характеризуються дисциплінованістю особи, повагою й довірою до інших і до державної влади; спроможністю гармонійно поєднувати патріотичні, національні й правові почуття; розвиток визначених громадянських чеснот;

  • на когнітивному – формування громадянської гідності, розширення кола знань про Конституцію, права та обов’язки дітей, традиції і звичаї свого народу, державну мову; розуміння основних громадянських понять;

  • на аксіологічному – оцінні судження про себе, свої якості, аналіз власних і чужих вчинків та їх наслідків, усвідомлення себе як громадянина України, потреба у дотриманні правових норм суспільства;

  • на праксеологічному – здатність до самореалізації, у тому числі і творчої, ініціативність, участь в органах самоуправління та інших громадських організаціях, що має особистісну і громадську значущість.

Отже, цілісний комплекс формування громадянськості складається з основних чотирьох компонентів. Кожен з них, як частина єдиного цілого, відносно самостійний і має специфічні особливості, зміст, мету, завдання, форми і методи виховної роботи з дітьми.

Виховання громадянськості молодших школярів через предмети гуманітарного циклу не повинно зводитися виключно до передачі практичних знань. Воно повинно змінити ставлення до навколишнього середовища, забезпечити у молодших школярів гнучкість мислення.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бех І.Д., Чорна К.І. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. – К.: 2006. – 40 с.

  2. Концепція національної системи освіти України // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1999. – № 8.

  3. Сухомлинська О.В. Концепція громадянської освіти в школах України // Шлях освіти. – 2001. – № 1. – С. 26–31.


Ольга Орловська
УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ УКРАЇНСЬКИХ ВЧИТЕЛІВ

ДО ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В КОНТЕКСТІ ТВОРЧОГО ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ США
Дедалі більше науковців, політиків, урядовців у сучасній Україні схиляються до думки, що оптимальним шляхом її суспільного розвитку, в національно-державному аспекті, є формування сучасної політичної нації, що охоплює не лише етнічних українців, а й представників інших національних, етнічних та культурних груп, які здавна проживають в Україні. Свій внесок у цю справу мають зробити й освітяни, навчаючи і виховуючи молодь для майбутнього життя у суспільстві економічного, політичного, ідеологічного, етнічного, культурного різноманіття, у громадянському суспільстві. В Україні, яка за своїм геополітичним становищем опинилась на перехресті світових культур, проживають представники практично всіх релігій світу. А це означає, що питання терпимості, етичності, гуманістичного виховання стають головним чинником внутрішньої стабільності країни. Інтерес до проблеми толерантності в Україні зумовлений останнім часом не тільки відродженням національної самосвідомості, а й тим, що людина є продуктом тієї культури, в якій вона зростала, результатом прямого впливу способу життя, традицій, звичаїв, норм і цінностей того суспільства, яке її оточувало з дня народження. Зазначенні чинники потрібно обов’язково враховувати спілкуючись, вступаючи в стосунки з іншими людьми – з іншою культурою, іншою релігією тощо.

Вивчення наукових теоретичних джерел показало, що впродовж останніх десятиріч вітчизняними науковцями активно здійснювалися порівняльно-педагогічні дослідження розвитку освіти у найбільш розвинених країнах – США, Німеччині, Канаді, Франції, Великій Британії тощо. Загальні проблеми навчання і виховання, реформування освіти, різні аспекти сучасної освітньої політики, тенденції розвитку освіти, підготовки виробничого і педагогічного персоналу досліджені Н. Авшенюк, Н. Бідюк, В. Кудіним, О. Огієнко, Л. Пуховською, С. Романовою, О. Сухомлинською; загальні підходи щодо оновлення педагогічної освіти в нашій країна знайшли відображення у дослідженнях І. Беха, С. Гончаренко, І. Зязюна, Н. Ничкало. Проблема толерантності також широко розробляється вітчизняними та російськими вченими і педагогами: С. Бондирєвою, Б. Гершунським, О. Гривою та ін.

Мета статті – сформулювати рекомендації щодо удосконалення процесу підготовки вчителів до виховання толерантності в контексті творчого використання досвіду США в умовах реформування вищої освіти в Україні.

Розглядаючи сучасний стан освіти в Україні з погляду полікультурності та виховання толерантності, доцільно проаналізувати правову базу, на якій будується система освіти, і, зокрема – освіта для національних (етнічних, культурних) меншин. Згідно з преамбулою Конституції України, український народ – це «громадяни України всіх національностей». А в статті 11 Конституції зазначається: « Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України» [2, 3]. Наприкінці першого року незалежності України був прийнятий Закон України «Про національні меншини». Освітній аспект національно-культурної автономії унормовується статтею 7 Закону: «Держава вживає заходів для підготовки педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах» [2].

Україна ратифікувала низку міжнародних документів у сфері боротьби проти расизму та нетерпимості, зокрема Європейську конвенцію про захист прав та основних свобод людини, Конвенцію ООН про статус біженців, Рамкову Конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

У 1995 р. Колегія Міністерства освіти затвердила «Концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні (вища школа)». На думку одного з розробників «Концептуальних засад» професора В. Шевченка, у цьому документі обґрунтована «необхідність заміни закритої моноідеологічної методології пізнання та практики толерантно-плюралістичною системою, відкритою до всіх наукових і загальнокультурних надбань цивілізації» [3, 167].

Таким чином, аналіз вітчизняної законодавчої бази показав, що одним із провідних принципів реформування системи освіти є відмова від авторитарної педагогіки, натомість запровадження педагогіки гуманізму та співробітництва, яка виходить з концепції людини як найвищої цінності у суспільстві. Агресивність, конфронтація, відчуженість мають поступитися місцем толерантному ставленню людей одне до одного, взаєморозумінню й довірі. Це сприятиме розв`язанню найактуальнішого завдання сучасності, від якого залежить подальший поступ людства – переходу від протистояння, підозри, насильства до злагоди, національної, регіональної та міжнародної стабільності.

Для розв’язання завдань побудови толерантного суспільства неодмінно потрібне осмислення та практичне втілення в систему освіти напряму підготовки фахівців, які були б спроможні допомагати підростаючим поколінням у процесі їх соціального становлення в умовах полікультурного середовища. Тому актуальним завданням для освіти України є підготовка висококваліфікованих вчителів, які, виходячи з рівня сучасної світової науки та вітчизняних традицій виховання, зможуть виховати особистість із сформованою життєвою компетентністю, складовими якої є культурна самоідентифікація та самореалізація; яка вміє творчо мислити, вільно орієнтуватись у реаліях сучасного життя; володіє такими якостями як патріотизм, національна гідність, толерантність, милосердя тощо.

В Україні зміст педагогічної освіти для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів визначається галузевими стандартами вищої педагогічної освіти та стандартом вищої освіти навчального закладу і, враховуючи її особливості, передбачає фундаментальну, психолого-педагогічну, методичну, інформаційно-технологічну, практичну і соціально-гуманітарну підготовку педагогічних кадрів. Аналіз змісту освітньо-професійних програм педагогічного напряму підготовки у вищих навчальних закладах дозволив виділити ряд дисциплін, у змісті яких розглядаються питання патріотичного виховання, культури міжнаціонального і міжетнічного спілкування, поваги до загальнолюдських цінностей та терпимості до думок інших. Всі ці дисципліни відносяться до психолого-педагогічної підготовки, яка передбачає вивчення, крім традиційних навчальних дисциплін (дидактика, теорія виховання, історія педагогіки, вступ до педагогічної професії, загальна психологія, педагогічна і вікова психологія), порівняльну педагогіку, основи педагогічної майстерності, соціальну психологію та інші навчальні дисципліни, які визначаються з урахуванням особливостей спеціальності.

Аналіз стандартів вищої освіти та освітньо-професійних програм педагогічної підготовки у вищих навчальних закладах показав, що ні в одній освітній галузі не представлені дидактичні одиниці, пов’язані з толерантністю і вихованням толерантності; не виявлено дисциплін за вибором чи факультативів відповідної проблематики. Встановлено, що в програмах професійної освіти з педагогіки і психології питання пов’язані з підготовкою майбутніх вчителів до виховання толерантності не знайшли свого відображення; відсутня також спрямованість на розвиток педагогічної толерантності, на підготовку вчителя до міжнаціонального спілкування з учнями. У програмах з суспільствознавчих дисциплін не розглядаються питання, пов’язані з ціннісною основою толерантності, її розвитком та становленням у суспільстві. Програми з педагогічної практики також не передбачають розвиток практичних і методичних умінь студентів з виховання толерантності в учнів.

Результати аналізу стану проблеми формування толерантності майбутнього вчителя у процесі професійної підготовки в Україні дозволили сформулювати рекомендації щодо удосконалення процесу підготовки студентів до виховання толерантності в полікультурному середовищі в умовах реформування вищої освіти в Україні.

На державному рівні. Розробка комплексу заходів сприяння високому рівню толерантності в українському суспільстві та протидії всім формам ксенофобії, нетерпимості, екстремізму; забезпечення реалізації етнокультурних прав національних меншин та їхньої повноцінної участі в національному культурному процесі; розробка і впровадження в освітянську практику системи нових концептуальних документів, таких як концепції полікультурної освіти, громадянської освіти і виховання, вдосконалення національного виховання.

На регіональному рівні. Сприяння обміну досвідом вищих навчальних закладів України із закордонними освітніми закладами, об’єднаннями, суспільними організаціями з метою реалізації проектів формування толерантної свідомості, поведінки, стосунків студентів в полікультурних групах.

На рівні навчального закладу. Важливими компонентами педагогічної освіти у вищому навчальному закладі в умовах полікультурного українського суспільства повинні стати: знання вчителем задач, основних ідей, понять полікультурної освіти; культурологічні, етноісторичні, етнопсихологічні знання, які дозволять усвідомити різноманітність сучасного світу і специфіку культурних проявів на рівні особистості, групи, соціуму; вміння виділяти чи вносити в зміст загальної освіти ідеї, які відображають культурне різноманіття світу, країни, етнічної групи; вміння організовувати педагогічний процес як діалог носіїв різних культур на засадах толерантності.

Відповідно до цього нами сформульовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення процесу професійної підготовки вчителів до виховання толерантності в вищих навчальних закладах.

1. Розробка та вдосконалення навчальних плани та освітніх програм підготовки майбутніх вчителів до виховної діяльності в полікультурному середовищі з урахуванням: поетапної побудови і оптимального поєднання теоретичного, практичного, методичного та психологічного аспектів підготовки з опорою на особистісні якості майбутніх вчителів; активізації пізнавальної, дослідницької та інтенсифікації практичної діяльності студентів; розширення культурного освітнього простору та організації соціокультурної взаємодії.

2. Ознайомлення майбутніх учителів з новими доробками вітчизняних і зарубіжних вчених та педагогів у галузі демократизації й гуманізації педагогічного процесу сучасної вищої та середньої школи.

3. Введення в програми окремих курсів вузівських дисциплін (історія, педагогіка, психологія, культурологія, релігієзнавство тощо) відповідних аспектів розгляду проблеми толерантності.

4. Вважаємо за доцільне передбачення у вищих навчальних закладах педагогічного профілю вивчення спецкурсу «Формування толерантності в контексті розвитку полікультурної освіти».

5. З метою покращення підготовки майбутніх учителів до виховання толерантності у процесі професійної підготовки забезпечення таких педагогічних умов: створення толерантного освітнього середовища, спрямованість підготовки на формування у студентів єдності установок на виховання толерантності в учнів і власної толерантної поведінки, оновлення навчальної інформації теорією педагогіки і психології толерантності; інтерес освітніх закладів (базових шкіл педагогічної практики) до розв’язання проблеми виховання толерантності; компетентність і зацікавленість педагогічного складу процесом підготовки.

6. Здійснення підготовки майбутніх вчителів до виховання толерантності у відповідності до ідей компетентнісного, особистісно-орієнтованого, ціннісно-синергетичного та системно-діяльнісного підходів, з урахуванням загально-педагогічних та спеціальних принципів (варіативності, мобільності, особистісної орієнтованості, гнучкості, інтернаціоналізації, індивідуалізації, системності, відкритості, створення толерантного освітнього середовища).

7. Практичні заняття повинні стати логічним продовженням інтелектуально-пошукової роботи, яка започаткована в процесі теоретичної підготовки студентів до виховання толерантності. З цією метою необхідне залучення студентів до мікро-досліджень під час проходження неперервної педагогічної практики у школі. Це дозволить їм, зокрема, встановити причини виникнення конфліктів у школі.

8. У процесі підготовки майбутніх вчителів до виховання толерантності доцільне використання найефективніших педагогічних засобів навчання, а саме: бінарні лекції та семінари, заняття-тренінги, відеометод, метод аналізу соціальних явищ і виховних ситуацій, методи учнівського планування, самооцінки, рефлексії, дослідницька та практична діяльність студентів, відкрита творчість, ділова співпраця та діалог у процесі діяльності в дослідницькій групі з проблем виховання толерантності; варіативні дослідницькі завдання для виконання у період практики.

9. У процесі виховання майбутніми вчителями толерантної особистості необхідне дотримання таких принципів: гуманізація і демократизація педагогічного процесу, самоактивність і саморегуляція, комплексність і міждисциплінарна інтегрованість, інтеркультурність, самоцінність дитини.

Таким чином, успішна реалізація обґрунтованих науково-методичних рекомендацій щодо підготовки майбутнього вчителя до виховання толерантності в учнів сприятиме якісній професійній підготовці вітчизняних фахівців до навчально-виховної діяльності в умовах полікультурного середовища, дозволить прискорити реформування вітчизняної системи вищої освіти, наблизитись до світових освітніх стандартів, готувати вчителів високого професійного рівня.


СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Закон України «Про національні меншини» [електронний ресурс]–Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/Mytryaeva/017.htm)

  2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.96. – К.: Парламентске вид-во, 1999. – 87 с.

  3. Шевченко В. Концепція гуманітарної освіти і реформування вищої школи в Україні / В. Шевченко // Українознавство: III міжнар. конгрес україністів, м. Харків, 26–29 серп. 1996 р. – К., 1997. – С. 165–170.

Світлана Совгіра
РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ

ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
Неперервність у екологічному вихованні може бути забезпечена оптимальною організацією наступності між дитячим садком і школою. Психолого-педагогічні засади наступності між дитячим садком і школою, проблеми вдосконалення екологічного виховання дошкільників і молодших школярів за окремими розділами навчально-виховної роботи були предметом низки дисертаційних досліджень (М. Бауер, О. Біда, К. Гуз, Л. Корміна, Н. Лисенко, Г. Марочко, Н. Пустовіт, О. Савченко, А. Степанюк). Науковці визначили ці проблеми як такі, що потребують нагального вирішення. Розпочате в дошкільному віці формування екологічного світорозуміння триває на всіх етапах навчання в школі. Кожен із них має свою мету, завдання, відповідну віковим особливостям школярів методику.

На думку Л. Виготського [4], О. Леонтьєва, під час переходу від одного періоду дитинства до іншого змінюється внутрішня логіка й структура процесу розвитку, тобто він генетично реорганізовується (зміна закономірностей, механізмів, рушійних сил), але все залежить від суспільних відносин, «бо саме суспільство складає дієву і найпершу умову життя дитини, визначає її зміст і мотивацію і те, який смисл відкривається дитині у предметах, явищах навколишнього світу» [7, 527–528].

Ми припускаємо, що саме в початковій школі відбувається розвиток екологічного мислення учнів, оскільки результати мислительської діяльності є необхідним компонентом пізнання людиною світу. Під екологічним мисленням розуміємо процес, який дозволяє сконцентрувати знання про такі об’єкти, властивості навколишнього середовища й відношення до нього, які не досягають узагальнення на рівні чуттєвого емпіричного пізнання, і є актуальним процесом усвідомлення та відображення екологічної ситуації на основі проникнення в суть взаємозв’язків суспільства з природою і створення передумов для подолання домінівних установок природокористування, формування поглядів, що передбачають пріоритет екологічних цінностей.

Дослідження розвитку екологічного мислення учнів початкової школи є важливою передумовою успішної організації навчально-виховного процесу на всіх етапах шкільного навчання, в позашкільних закладах, у сімейному колі. Адже від того, наскільки оптимально розвивається їхнє екологічне мислення, значною мірою залежить його наступний розвиток у середньому шкільному віці.

Процес формування екологічного мислення – це не стихійне явище. У його розвитку велику роль відіграє свідомий, цілеспрямований вплив педагогів засобами природи на особистість, її виховання, формування у неї екологічних поглядів і переконань. Молодший шкільний вік характеризується загостреним сприйманням навколишнього середовища, жадобою пізнати мінливий світ у його проявах, зв’язках і взаємозалежностях. У пізніші періоди розвитку дитини надолужити прогаяне важко, а часто – неможливо. Мислення дітей іде до незалежності від фізіологічних потреб довгим шляхом дій, мови, ігор. Діти не мають критичного ставлення до сприйняття вражень, потреби в їх перевірці, але у них формуються задатки доказовості, починає формуватися критичність думки.

Схему акту мислення В. Ільченко, К. Гуз описують за допомогою трьох моментів: подразнення органів чуття й виникнення відчуття; перероблення одержаного відчуття, створення уявлень, понять, висновків; виразу внутрішньої роботи зовнішньою дією. У дітей найбільш яскраво виражені перший і останній моменти мислительної діяльності. Другий момент мислення – перероблення одержаних відчуттів – у дітей слабо виражене через недостатність інтеграційних уявлень, понять, знань про сутнісні зв’язки в довкіллі. У дитячій свідомості психічні факти довго не затримуються і швидко перетворюються в зовнішні дії. Звідси невмотивовані вчинки, необґрунтовані рішення у дітей [6, 13].

Діти можуть наслідувати небажані форми поведінки; їм важко передбачати наслідки, помітно зростає кількість адекватних гіпотез при сприйманні предметів в невизначених умовах навколишнього середовища. Усе це відбувається в результаті того, що перша цілісна «картина світу», яка є результатом набуття першого життєвого досвіду дошкільника, швидко втрачається з приходом його в школу. Вона сегментується у різноманітних навчальних предметах, що вивчають природу. Крім того, традиційна форма вивчення природи в початковій школі забезпечує лише сукупність певних поглядів на природну систему у вигляді тонких розрізів через складне ціле. Кожна тема висвітлює лише деякі властивості цілого, а загальна картина залишається «прихованою» від учнів.

При традиційному вивченні природничих дисциплін у сучасній школі загальні закони природи не використовуються у ролі наскрізних принципів обґрунтування знань. У 1–4 класах учні взагалі не зустрічаються з поняттям чи змістом будь-яких законів, традиційно вважається, що їх розуміння недоступне учням. Отже, знання про природу їм даються на зародковому рівні. У 1–4 класах, коли у свідомості учнів найбільш активно формуються фундаментальні структури мислення, вони вивчають явища на феноменологічному рівні. При цьому формується інтелект, як вказують дослідники В. Ільченко, К. Гуз, що здатний розв’язувати задачі за шаблоном чи при підказці [6, 20].

Вихід із неоднозначної ситуації у формуванні екологічного мислення молодших школярів може полягати, насамперед, у розвитку логічного мислення, емоційно-вольової і пізнавальної діяльності. При цьому важливо встановити наявність у них не тільки предметних знань і вмінь, але й різних специфічних прийомів мислення (не тільки математичні і мовні прийоми мислення, але й екологічні). Важливо навчити їх методам аналізу, характерних для даної галузі знань. Якщо учень запам’ятає декілька десятків екологічних назв і фактів, це йому не допоможе зрозуміти закони природи. Якщо ж його навчать прийомам спостереження за об’єктами природи, допоможуть оволодіти методами їх аналізу, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між ними, це буде початком формування екологічного мислення.

Для того, щоб учень більш тонко аналізував якості об’єктів чи стан навколишнього середовища, вчитель має проводити спеціальну роботу, навчаючи його спостереженню. Організація спостережень молодших школярів за предметами й явищами природи та суспільного життя сприяє розв’язанню багатьох освітніх і виховних завдань, поставлених перед школою, і в кінцевому результаті «спричиняє помітний вплив на розвиток цілої низки пізнавальних здібностей учнів, оскільки цей процес грунтується на застосуванні довільної уваги, пам’яті, умінь аналізувати, синтезувати, порівнювати, узагальнювати, робити висновки» [5, 7].

Щоб з’ясувати, які критерії використовуються в організації учнівських спостережень, ми провели анкетне опитування вчителів молодших класів м. Умані (Черкаська область), м. Первомайська (Миколаївська область). Їм пропонувалося відповісти на запитання:

1) з якою метою ви організовуєте прогулянки чи екскурсії?

2) на які ділянки природи (малотрансформовані чи урбанізовані) ви найбільше плануєте походи?

3) чи володієте ви методикою їх проведення?

4) які проблеми відчуваєте в організації і проведенні дитячих спостережень?

5) які об’єкти навколишньої природи найбільше привертають увагу ваших учнів?

Відповіді на поставлені запитання дозволили констатувати, що спостереження молодших школярів можуть стати ефективним методом пізнання навколишнього світу, якщо їх організація передбачатиме таку послідовність:

– об’єкти природи розглядаються окремо, без акцентування уваги на зв’язках між ними (спостереження за деревами, тваринним світом);

– між об’єктами природи встановлюються взаємозв’язки (ці види зв’язків проявляються у лісі, луках, водоймах);

– до уваги беруться причини явищ і процесів, що відбуваються у живій і неживій природі (це вищий рівень, коли розуміння взаємозв’язків допомагає дітям не тільки пояснити явища і процеси, а й у багатьох випадках передбачити їх);

– проводиться порівняльна характеристика між натуральною природою і зміненою господарською діяльністю людини (дітям пропонують спрогнозувати, що ж трапиться на цій території із природними об’єктами через втручання людини).

Запропонований підхід до побудови системи спостережень молодших школярів вимагає, щоб вони були доступними для дітей цього віку і тісно пов’язаними зі змістом навчальних програм ознайомлення з навколишнім світом та природознавства. Зміст спостережень від класу до класу має ускладнюватися, поглиблюватися, не втрачаючи при цьому цілісності.

Отже, при побудові змісту екологічного мислення учнів початкової школи необхідно мати на увазі всю систему його логічних прийомів, які потрібні для вирішення задач, визначених метою навчання. Водночас, хоч логічні прийоми і формуються, і використовуються на конкретному природному об’єкті чи екологічному явищі, вони носять універсальний характер. Такі логічні прийоми, будучи засвоєні у процесі вивчення, наприклад, природознавства, можуть в подальшому широко використовуватися при засвоєнні інших природничих предметів, в тому числі й екології.

У зв’язку з цим перед вчителями постає три задачі: а) виділити всі ті логічні прийоми, які необхідні при вивченні екологічних проблем; б) визначити ті з них, які є новими для учнів, не сформовані під час попереднього вивчення; в) встановити їх зв’язок із досвідом самої дитини у пізнанні навколишнього світу.

Основу для становлення і розвитку відповідального ставлення до природи молодших учнів складає зміст навчальних предметів, які несуть певну інформацію про життя природи, про взаємодію людини (суспільства) з природою, про її цінні властивості.

Зміст природознавства для початкової школи є сукупністю знань, пропедевтичних в основному до курсів біології та фізичної географії. Згідно проекту стандарту освіти, а також чинних програм і підручників учні в 3–4 класах (в 1–2 класах вивчають «Навколишній світ») мають засвоїти біля 200 понять з біології, хімії, фізичної географії (1 година на тиждень в 3 класі, 1,5 годин – в 4 класі), що є для учнів цього віку надзвичайно складним завданням.

У програмах природознавства та фізичної культури виділяється також питання охорони й укріплення здоров’я людини, необхідною умовою досягнення яких є збереження та покращення природного оточення. Крім цього, Н. Бібік, Н. Коваль пропонують навчальний курс «Основи здоров’я» [1].

Дослідження показали, що протягом перших років навчання в школі учні отримують не систему, а лише сукупність відомостей про природу, що у цей період розвитку дітей їхня свідомість потребує саме систематичних знань. Кожне нове отримане учнем знання має бути пов’язане із загальним законом, яким воно обгрунтовується і вводиться в загальну систему. Якщо ж цього не відбувається, один фрагмент знань лише додається до інших, нарощується, в результаті матеріал вивчається механічно.

Таким чином, визначену проблему доцільно розглядати в декількох аспектах, відповідно через: 1) систему змісту екологічної освіти учнів початкової школи, 2) організацію процесу навчання природничим дисциплінам, 3) впровадження інноваційних технологій, 4) інтеграцію, 5) екологізацію, 6) організацію навчання, природоохоронної діяльності у позашкільних навчальних закладах.

Ще А. Павлов в свій час пропонував пояснювати явища природи та спостерігати їх кожного дня: «Пояснення і досліди мають бути розміщені у відомому зв’язку і послідовності, відповідно зростаючої складності тих розумових процесів, які необхідні для їх розуміння, мають бути вільні від всіляких незрозумілих учням технічних термінів… схем і формул і в потрібний час мають супроводжуватися вказівками на значення явищ у житті природи і людини. При побудові такого курсу можуть виробитися явища, що належать до різних наук, розмежувати які немає потреби, оскільки всі науки про природу на початковій стадії тісно між собою переплітаються. Звичайна назва «природнича історія» не зовсім точно визначає характер цього предмета… зручніше позначити його словом «світогляд» [8, 68–69].

Саме подібного шляху дотримуються автори освітньої програми «Довкілля». Якщо «Природознавство» дає учням уявлення та поняття основ природничих наук за 2 роки, то «Довкілля» автори рекомендують вивчати учням 1–4 класів (2 години на тиждень) [6, 23].

Перший шлях пропонують О. Біда, Г. Волошина, М. Картель. Вони рекомендують ввести в навчальні плани всіх класів загальноосвітньої школи дисципліни екологічного профілю і скласти наскрізні навчальні програми під загальною назвою «Основи екологічної освіти» [2, 139].

Для розвитку в учнів екологічного мислення Л. Шаповал [12, 40], Л. Салєєва [11, 30–31] пропонують напрям, пов’язаний з організацією процесу навчання природничим дисциплінам. Під час розгляду системи змісту природознавчих курсів у початковій школі автори відзначають необхідність адекватного відображення цілісних природних об’єктів і процесів в свідомості учнів у вигляді екологічних понять, ідей, закономірностей тощо.

Третій шлях передбачає застосування інноваційних технологій в молодших класах: проблемні ситуації, моделювання. О. Біда у своєму дослідженні показала, що вчити моделюванню слід починати з уміння відображати просторові відношення, пізніше – відображати часові відношення, а ще пізніше – всі інші типи відношень [9].

Четвертий шлях для розвитку екологічного мислення учнів пропонує В. Шарко, яка вважає інтеграцію знань значущою для пояснення розвитку навколишнього світу й суспільства [13]. У дітей досить рано з’являється свій «образ світу». При всій недосконалості він має суттєву характеристику – цілісність сприймання навколишнього середовища. Із вступом до школи ця цілісність руйнується через суворі кордони між окремими предметами. Тому знання, які одержують діти, мало пов’язані між собою. Поліпшити зв’язок між предметами можуть інтегровані заняття, курси, які об’єднують навколо певного поняття чи теми різнорідні знання. Синтез цих знань дозволяє досягти різнобічного розгляду об’єкта, показати взаємозв’язок явищ, інтенсивно здійснювати аналіз, порівняння, узагальнення. Особливо це важливо для розвитку світоглядних екологічних умінь, понять.

П’ятий напрям, який пропонують О. Біда, Г. Волошина – це здійснення екологізації навчального процесу в початковій ланці. Наприклад, на уроках мови пропонується підбирати тексти, які мають природничу спрямованість. Звичайно, сам текст без коментарів учителя не буде засобом виховання. Тому вчитель постійно має акцентувати увагу учнів на тих явищах чи об’єктах, про які йдеться в тексті, доповнюючи їх цікавими розповідями [2, 138].

Ряд педагогів (В. Вербицький, Г. Пустовіт, С. Шмалєй та ін.) пропонують для формування екологічного мислення школярів посилити активність учнів, залучаючи їх до природоохоронної роботи (шостий напрям) [3; 10; 14].

Безперечно, всі ці універсальні ідеї стосовно формування екологічного мислення учнів початкової школи є актуальними у зв’язку з тим, що саме їх реалізація, крім досягнень суто педагогічної мети, зможе запобігти екологічній катастрофі.

Із вищевикладеного можна зробити висновки щодо формування у молодших школярів екологічного мислення і можливих дидактичних прийомів характерних для цього вікового періоду:

1) викладати і вивчати матеріал в активній взаємодії з природою: праця, природоохоронна робота;

2) традиційний метод викладання не завжди дає учням можливості розвивати необхідні навички та формувати власну позицію в прийнятті рішень. Завдяки спостереження за екологічними ситуаціями, учні стають їх активними учасниками. На рівні молодшого шкільного віку рекомендується використовувати спрощені завдання-вправи, ігрові ситуації;

3) своєрідність теоретичної діяльності полягає в тому, що вона сама по собі не приводить до змін в об’єктах і явищах зовнішнього світу, але дозволяє їх передбачити, вибрати найбільш доцільні дії. Теоретичні дії орієнтують людину на практичну діяльність, виконання якої неможливе без опори на певні пізнавальні уміння, на що також необхідно звернути увагу;

4) для того, щоб учень більш тонко аналізував якості об’єктів, учитель має проводити спеціальну роботу, навчаючи його спостереженню, умінню узагальнювати, групувати, класифікувати живі й неживі об’єкти;

5) у змісті початкового навчання мають бути відображені регіональні проблеми. На доступному рівні розкриваються й сучасні глобальні проблеми, які дадуть можливість підвести їх до висновку про необхідність спільних зусиль різних країн і народів, спрямованих на збереження природних багатств;

6) формування екологічного мислення має йти від виявлення та обгрунтування найпростіших взаємозв’язків в неживій і живій природі до моделювання елементарних взаємозв’язків в природних угрупованнях та прогнозування результатів господарської діяльності людини; від найбільш значущих для дітей екологічних проблем своєї місцевості до більш загальних в масштабі району, області, держави, планети;

7) в межах можливостей розуміння молодшими школярами світ має розглядатися як певна цілісність, відповідно до наукових положень В. Вернадського.



Урахування особливостей мислення учнів початкових класів є важливою передумовою успішної організації навчально-виховного процесу на всіх етапах шкільного навчання, в позашкільних закладах, у сімейному колі. Адже від того, наскільки оптимально розвивається їхнє екологічне мислення, значною мірою залежить його наступний розвиток у середньому шкільному віці.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   26




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка