Психолого- педагогічні умови використання рівневої диференціації у навчально-виховному процесі початкової школи



Скачати 108.45 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір108.45 Kb.
#2565
ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ РІВНЕВОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
Досягнення мети якісної освіти, формування ключових, загальнопредметних і предметних компетентностей учнів початкових класів неможливе без використання індивідуалізації і рівневої диференціації. Прогресивна педагогічна думка завжди зверталася до цієї теми.

Що ж таке індивідуалізація та диференціація?

Індивідуалізація навчання — це організація такої системи взаємодії між учасниками навчального процесу, коли найкраще враховуються і використовуються індивідуальні особливості кожного, визначаються перспективи розумового розвитку, здійснюється пошук засобів, що компенсували б наявні недоліки і сприяли формуванню й розвитку особистості. Індивідуалізація навчання — це педагогічний принцип побудови системи відносин учня з учителем. У такій системі навчання враховуються і розвиваються індивідуальні особливості кожного учасника. Особливе значення і розвиток одержують такі якості: самостійність, ініціативність, дослідницький або пошуковий стиль діяльності, творчість, упевненість, культура праці тощо. А це і є ті якості, що необхідні для життя й діяльності.

Психологічною основою індивідуалізації навчання є врахування таких особливостей:

1) научуваність, тобто загальні розумові здібності, креативність, спеціальні здібності;

2) навчальні вміння;

3) навченість, яка складається як з програмних так і позапрограмних знань, умінь і навичок;

4) пізнавальні інтереси на фоні загальної навчальної мотивації.

Врахування цих показників важливе для всіх учнів. Крім психологічних факторів на навчальний процес впливає стан здоров’я дитини. Хвороби, залежно від їх характеру, мають негативний тимчасовий чи постійний вплив на працездатність дитини і рівень засвоєння навчального матеріалу.

Диференціація — врахування індивідуальних особливостей учнів у формі, коли вони групуються за якимись ознаками: віковими, статевими, національними, професійними, за інтересами, метою і т. ін.[10].

Впровадження в практику навчально-виховної роботи принципу індивідуального підходу потребує розробки системи впливу на учня з урахуванням його індивідуальних та вікових можливостей, тобто впровадження диференціації навчання.

Аналіз різних підходів до визначення диференціації навчання дозволяє зробити висновок, що:



  • з позиції психології, це урахування різних індивідуальних особливостей учнів і створення відповідних сталих (або тимчасових) типологічних груп учнів для окремого навчання;

  • з точки зору педагогічного підходу, це система впливу на учнів, яка максимально відповідає їх нахилам і можливостям;

  • з точки зору дидактико-методичного підходу, це диференціація змісту навчального матеріалу, методів і форм навчання.

Об’єднуючи всі ці підходи, під диференціацією навчання можна вважати різний підхід до груп учнів або окремого учня, що передбачає організацію навчальної роботи, різної за змістом, обсягом, складністю, методами й засобами.

Розрізняють:зовнішню (профільну) і внутрішню (рівневу)


диференціацію. Терміном «зовнішня диференціація» позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін «внутрішня диференціація» застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах. Предметом нашої розмови буде внутрішня диференціація.

Нерівномірний розвиток дітей – факт давно відомий у педагогічній науці і практиці. Як правило, обраний учителем середній темп діяльності є нормальним лише для певної частини учнів, для інших він швидкий чи повільний.

Психолого-педагогічні дослідження виявили типові особливості мислительної діяльності учнів у процесі засвоєння знань. На цій основі створені всебічні характеристики різних рівнів научуваності (високий, середній, низький). Загальновідомо, що у кожному класі умовно можна виділити індивідуально-типологічні групи учнів – в основному за ступенем навченості чи научуваності школярів («сильні», «середні», «слабкі»). Успішність засвоєння навчального матеріалу, темп оволодіння ним, міцність збереження та рівень осмисленості знань залежать не лише від рівня розвитку учня, а і від того, що в різних індивідуумів по-різному протікають мислительні процеси (експериментально доведено І.П. Павловим). Якщо «слабким» учням пояснити незрозумілий матеріал «по-іншому» – вони все зрозуміють. При традиційній організації навчання вчитель не завжди в змозі це врахувати і змушений вести навчання стосовно до середнього рівня - до середнього розвитку, середньої підготовленості, середньої успішності. Це неминуче веде до того, що "сильні" учні штучно стримуються у своєму розвитку, втрачають інтерес до навчання, яке не вимагає від них розумової напруги, а "слабкі" учні приречені на хронічне відставання, вони також втрачають інтерес до навчання, яке вимагає від них занадто великого розумового напруження.У зв’язку з цим, вчителі початкових класів при підготовці до уроку повинні продумувати його організацію так, щоб кожен учень відчував свою успішність, інтелектуальну спроможність, можливість досягти мети своїми зусиллями. Результативність цієї роботи залежить від послідовної реалізації індивідуалізації і рівневої диференціації у навчально-виховному процесі.

Головною метою диференційованого навчання є забезпечення кожному учневі оптимального характеру пізнавальної діяльності в процесі навчання.

Використання рівневої диференціації дає можливість:


  • гуманізувати освітній простір;

  • формувати в учнів пізнавальні потреби, навички самооцінки, планування і регулювання своєї діяльності;

  • розвивати навички групової, парної, індивідуальної роботи;

  • досягнути базового рівня освіти усім учням;

  • максимально враховувати індивідуальні особливості, інтереси і здібності школярів.

Здійснення рівневої диференціації на практиці передбачає:

а) вивчення типологічних особливостей учнів та рівня їхньої успішності з метою загальної оцінки їхніх можливостей;

б) організаційне розв'язання проблеми диференціації, наприклад, поділ класу на групи з урахуванням навчальних можливостей учнів; знання структурно-логічних схем застосування диференційованих завдань, мета їх застосування та ін.;

в) вивчення вимог програми і змісту навчального предмета;

г) побудова на цій основі системи різнорівневих навчальних завдань;

д) управління процесом засвоєння знань.

Рівнева диференціація навчання на уроці — проблема досить складна. Тому, для ефективного її розв’язання потрібно дотримуватися таких педагогічних вимог:


  1. Враховувати загальну готовність учнів до наступної діяльності.

2. Для поетапної роботи добирати завдання по варіантах з можливістю передачі завдань від сильніших учнів до учнів з нижчим рівнем знань. (Це полегшує не тільки роботу вчителя у підготовці до уроку, а і роботу учнів, які можуть виконати посильне для кожного завдання).

3. Обов’язково створювати ситуацію успіху для кожного учня.

4. Потрібно конструювати систему таких завдань, щоб вони поступово ускладнювались для сильних учнів і зменшувалась міра допомоги для слабших. (Однотипні завдання не створюють належних умов для розвитку мислення учнів).

5. Виробляти уміння розподілу уваги: тримати у полі зору виконання завдання кожним учнем. (Не має значення кількість дітей у класі).

6. Добирати спосіб дозування часу. Завдання добирати такі, щоб приблизно одночасно закінчували усі групи учнів.

7. Повинна бути естафета вправ, щоб сильніші учні вели за собою слабших. (Починається опитування з групи учнів, які найкраще засвоюють навчальний матеріал. Це дає можливість учням інших груп прослухати правильні відповіді, що сприяє міцнішому засвоєнню навчального матеріалу учнями з нижчим і низьким темпом навчання).

8. Створювати об’єктивні умови вибору варіантів учнями, використовуючи різні засоби зворотного зв’язку. (Щоб здійснити поділ на групи учитель може дати завдання класу. Хто його найшвидше розв’яже – відноситься до першої групи. По мірі розв’язання цього завдання виділяється друга і третя група. Цей поділ умовний і рухомий тому, що сьогодні учень може бути в одній групі, а завтра вже в іншій. На уроці математики – у першій групі, а на уроці української мови – у третій. Окрім цього, починаючи з першого класу, учні повинні самі вчитися обирати завдання, за яким будуть працювати).

9. При поетапній роботі (якщо 3-4 етапи) не оцінювати учнів на кожному етапі, а тільки після виконання спільного завдання.

10. Не стримувати розвитку жодного учня.

11. Робота на уроці повинна бути не ефектною, а ефективною.

12. Проводити перспективний аналіз діяльності власної та учнів: з якою метою планується використання того чи іншого способу диференціації , чому на даному етапі уроку, як продовжити розпочату роботу на наступних уроках.

Учитель завжди повинен пам’ятати, що до кожної дитини у класі потрібно виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою сильніших і не принижувати моралізаторством слабших. Якщо учень не зміг правильно обрати варіант, за яким буде працювати, то – підказати, підтримати, допомогти, не акцентуючи уваги на помилці. Важливе вміння – не допускати помилок, але ще важливіше – уміти виправляти їх. Адже, у житті діти будуть постійно стикатися з проблемами і школа повинна навчати учнів шукати шляхи їх розв’язку.

Відомо, що існують різні способи використання диференційованих завдань [4, 6]. Класифікують їх за етапами уроку в залежності від змісту, об’єму матеріалу, запасу і якості знань учнів та дидактичної мети уроку. Плануючи роботу з використанням технології рівневої диференціації потрібно брати до уваги те, що кожен спосіб має свої особливості і доцільність використання на певних етапах уроку [4, 7-28], а саме:

На етапі актуалізації опорних знань:

Спосіб  1. Підготовка до вивчення нового матеріалу. Робота дворівневих груп.


На етапі вивчення нового матеріалу:

Спосіб 2. Багаторазове пояснення.

Спосіб 4. Вироблення правильного, свідомого, виразного читання.

На етапі закріплення вивченого:

Спосіб 3. Поєднання фронтальної, парної та індивідуальної роботи.

Спосіб 5. Зменшення міри допомоги слабшим і ускладнення завдань.

Спосіб 6. Варіативна робота над задачами.

Спосіб 7 . Додаткові завдання до основного.

Спосіб 8. Групова робота.

Спосіб 9. Вільний вибір варіантів.

Спосіб 10. Складання плану на уроках української мови (читання) і природознавства.

Оскільки, наведені вище способи рівневої диференціації використовуються на різних етапах уроку, то необов’язково диференціювати навчальні завдання від початку до кінця уроку, а лише десять - п'ятнадцять хвилин, враховуючи мету уроку. Це дасть можливість вчителям систематично використовувати внутрішньокласну диференціацію з найбільшою користю для учнів.

Усі способи і прийоми диференціації можна звести до таких: диференціація за ступенем самостійності учнів та диференціація за ступенем складності завдань.

При диференціації за ступенем самостійності всім учням потрібно пропонувати завдання однакової складності, але диференціювати міру допомоги різним групам школярів: завдання з вказівкою на зразок способу використання дій, алгоритми, теоретичні довідки, інструкції, пам’ятки, завдання з різними елементами допомоги та ін. [4, 28-38]. У системі вправ, переходячи від дії до зразка, представленого у розгорнутому вигляді, далі до завдань із скороченим зразком, а потім до завдань без зразка, учні усвідомлюють загальну логіку, переходячи до узагальнення прийому і переносу його в аналогічні умови.

Для диференціації за ступенем складності потрібно добирати завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків, завдання репродуктивного і творчого характеру та ін. [4, 39-47]. Такий спосіб диференціації використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання.

Темпи просування у навчанні є досить стійкою характеристикою індивідуальних особливостей дитини. Тому, щоб підвищити рівень засвоєння програми кожним учнем потрібна неоднакова кількість вправ і різнобічна допомога. Дуже важливо дати кожній дитині не тільки знання, а й способи їх здобуття, особливо на початковому етапі навчання.

У програмі, яка втілює вимоги нового Держстандарту, акцентується увага на тому, що в опануванні української мови важливо враховувати те, що вона є не тільки предметом навчання, а й засобом засвоєння інших предметів шкільної програми. У процесі навчання грамоти важливо враховувати вміння, набуті дітьми в дошкільному віці. Учитель має забезпечити посильне навчальне навантаження тим учням, які певною мірою вміють читати й писати, та надати індивідуальну допомогу менш підготовленим. А це неможливо без цілеспрямованого впровадження рівневої диференціації.

Головна мета індивідуалізації і рівневої диференціації – створення умов для успішного засвоєння змісту навчання для кожної дитини з врахуванням її індивідуальних особливостей.

Метою ж диференційованих завдань на уроках навчання грамоти є формування вміння читати за букварем.

На уроках навчання грамоти (читання) об’єднання дітей у групи здійснюється залежно від найближчих перспектив навчання і попередньої підготовки учнів, тобто за способом читання.



І група – учні, які читають по буквах. Завдання вчителя – формування навички плавного поскладового читання.

ІІ група – учні, які вміють читати по складах. Завдання вчителя – формування навички читання цілими словами

ІІІ група – учні, які вміють читати цілими словами. Завдання вчителя – формування навички виразного читання.

Також, діти можуть об’єднуватися у групи за вмінням здійснювати навчальні дії. Ступінь самостійності дитини стає ознакою диференційованої роботи.

Для шестирічних першокласників завдання можна диференціювати у два варіанти. Починаючи з першого класу, учні самі повинні вчитися обирати для роботи завдання, яке вони зможуть виконати. Для цього використовується підставка з кольровими сигналами. Колір обраного варіанта діти повертають до вчителя.

Під час роботи повинен підтримуватися зворотній зв'язок за допомогою спеціальних планшетів для письма, віял, підставок, сигнальних карток та ін., які можна використовувати на всіх уроках з першого по четвертий клас.



Використання рівневої диференціації створює умови для кожного учня досягти мети своїми зусиллями, дає можливість домогтися загальної зайнятості дітей на уроках, при цьому дозволяє кожному учневі пройти свій шлях у навчанні, який він здатен пройти сьогодні. Адже, тільки продуктивна праця здатна виховати компетентну людину.
Каталог: upload -> iblock
iblock -> Націанальна академія педагогічних наук України двнз «Університет менеджменту освіти» Управління освіти І науки Рівненської обласної державної адміністрації Рівненський
iblock -> Людмила Зазуліна
iblock -> Національна академія педагогічних наук України двнз «Університет менеджменту освіти» Управління освіти І науки Рівненської обласної державної адміністрації Рівненський
iblock -> Організація методичної роботи на основі моніторингових досліджень
iblock -> «фгос в системе дошкольного образования Алтайского края»
iblock -> Програма підготовки педагогів до роботи з обдарованими учнями
iblock -> Використання ікт у початковій школі
iblock -> Організація навчально-виховної роботи в інтернатних закладах Остапчук І. C., головний спеціаліст уон рода
iblock -> Управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кабінет

Скачати 108.45 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка