Психологія як наука, що вивчає психіку людини



Скачати 440.29 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації15.04.2016
Розмір440.29 Kb.
1   2   3

Спостереження. Одним із основних емпіричних методів психо­логічного дослідження є спостереження, яке полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психічних явищ з метою вивчення їхніх специфічних проявів у конкретних умовах та з'ясуванні смислу цих явищ, який не може бути даний безпо­середньо. Спостереження використовується у процесі дослідження явищ, що підлягають безпосередньому сприйманню, і як метод наукового пізнання змістовно відрізняється від спостереження як засобу пізнання в буденному житті. Психологічне спостереження — це метод наукового пізнання, спрямований на аналіз зовнішніх проявів індивідуального світу «Я» людини (предмета психології) у безпосередній сенсорно-перцептивній взаємодії з ним.

Спостереження включає елементи теоретичного мислення (задум, система методичних прийомів, осмислення та контроль результатів) та набір кількісних і якісних методів аналізу (узагальнення, фак-торизація даних та ін.). Методика спостереження як детально опи­сана послідовність реалізації методу включає: вибір ситуації та об'єкта спостереження, узагальнення теоретичних уявлень про до­сліджувану реальність та виділення цілей дослідження; побудову програми (схеми) спостереження у вигляді змінного переліку ознак (аспектів) явища, що сприймається, одиниць спостереження з де­тальною їх презентацією, а також спосіб і форму фіксації результатів спостереження (запис, кіно-, фото-, аудіо-, відеореєстрація у су­цільній, щоденниковій та категоризованій формах); опис вимог до організації роботи спостерігача; опис способу обробки та пред­ставлення отриманих даних.

Розрізняють неструктуралізоване спостереження, що виявляє .не­достатньо формалізований процес реалізації методу, і структуралізо-ване спостереження. Цьому типу відповідає високий ступінь стан­дартизації, для фіксації результатів використовуються спеціальні до­кументи, бланки, досягається достатня близькість даних, отриманих різними спостерігачами.

Включеним спостереженням називається такий його вид, при якому психолог-дослідник, безпосередньо включений, залучений у досліджуваний процес, контактує, діє разом з учасниками дослід­ження. Характер залученості може бути різним: в одних випадках дослідник повністю зберігає інкогніто, й інші учасники ніяк його не виділяють серед інших членів групи, колективу; в інших ситуаціях — спостерігач бере участь у досліджуваній діяльності, але при цьому не приховує своїх дослідницьких цілей. Залежно від специфіки ситу­ації, яка спостерігається, а також дослідницьких завдань будується конкретна система відносин і взаємодій спостерігача та інших учасників дослідження. Вказаний тип спостереження часто вико­ристовується у процесі дослідження соціально-психологічних явищ та професійної діяльності людини.

Спостереження називається польовим, якщо воно відбувається в природних для досліджуваного явища умовах. Іноді необхідною є лабораторна форма спостереження, яка створює можливість на­правленої організації умов, характеру та специфічних особливостей розгортання досліджуваного явища. Систематичні спостереження проводять регулярно та протягом визначеного проміжку часу. Це може бути подовжене спостереження, яке триває безперервно, або спостереження, що проводиться в циклічному режимі (один раз на тиждень, фіксований термін року та ін). Як правило, систематичне спостереження здійснюється за достатньо структуралізованою мето­дикою, з високим ступенем конкретизації всієї діяльності спосте­рігача. Несистематичне спостереження використовується часто в незапланованих ситуаціях, у випадку взаємодії з явищами, що попе­редньо не очікувалися і не включалися в програму спостереження.

Важливим для визначення сутності спостереження як методу психологічного дослідження є поділ його за ознакою «об'єктивність-суб'єктивність». Об'єктивне (або зовнішнє) спостереження спрямо­ване до зовнішньої сторони протікання психічних процесів та роз­гортання психологічних явищ. Проте дотримання принципу єдності об'єктивних характеристик психологічних явищ і суб'єктивного змісту їх сутності вимагає чіткої диференціації та спеціалізації ана­літичних моделей і засобів тлумачення даних спостереження, коли стає можливим наукове обгрунтування та презентація процесу «пере­кладу» змісту «зовнішніх» даних як осягнення змісту .протікання «внутрішніх» процесів предмета дослідження. Таким чином, дві форми спостереження — зовнішнього та внутрішнього — слід розу­міти як дві різні стратегії аналізу, тлумачення та виявлення сутності психічного.

Суб'єктивне (внутрішнє) спостереження, або самоспостереження, являє собою процес споглядальної взаємодії з власними внутрішніми психічними процесами невідривне від спостереження за їхніми зов­нішніми проявами. Однією з форм зовнішніх виявів результатів самоспостереження (інтроспекції) є метод словесного звіту, чітка організація та структуралізація якого дає змогу узагальнити та «об'єктивувати» зміст даних, отриманих у результаті дослідження.

Самоспостереження в психології — унікальний метод «проник­нення» у внутрішнє психічних процесів та явищ, проте для до­слідника використання цього методу пов'язане з цілим комплексом труднощів, подолання яких постає як чітка та методична організація пізнавальної роботи спостерігача (самого піддослідного): дані са­моспостереження повинні даватися не в інтерпретованому, а в сут-нісному вигляді; у тій послідовності, в якій вони виникають, а словесний вираз почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним (умовно вільним від осмислю­ваних дій учасника дослідження). Хід і дослідницький ефект за­стосування методу самоспостереження багато в чому залежить від умілих та вправних дій дослідника, який організовує та забезпечує процес дослідження від початку до його логічного кінця.

Позитивна якість методу спостереження полягає в тому, що він дає можливість вивчати психічні процеси та явища в природних для них умовах. За необхідної забезпеченості дослідницьких дій засобами аналізу й тлумачення, а також за необхідної доповненості процедури дослідження іншими методами та прийомами метод спос­тереження є цінним засобом емпіричного пізнання психологічних явищ світу.

Лабораторний і природний експеримент. У психології експеримент — один із основних, поряд зі спостереженням, методів наукового пізнання загалом, психологічного дослідження — зокрема. Експе­римент відрізняється від спостереження можливістю активного втру­чання в ситуацію дослідника, який здійснює планомірні маніпуляції однією або декількома змінними (факторами) та реєструє зміни, що відбуваються з досліджуваним явищем.

Основні особливості експерименту, які зумовлюють його дослід­ницьку цінність, такі: 1) в експерименті дослідник сам викликає досліджуване ним явище замість того, щоб чекати (як при об'єктивному спостереженні), поки випадковий потік явищ надасть йому можливість це явище спостерігати; 2) експериментатор може змінювати умови, за яких явище виявляє свої характеристики, замість того, щоб сприймати їх у випадково даному контексті ситу­ації; 3) варіативні маніпуляції експериментатора умовами дослід­ження дають можливість виявляти закономірності протікання тих чи інших процесів, явищ за конкретних умов і ситуацій; 4) у ході експерименту можливе встановлення кількісних закономірностей між різнорівневими явищами, взаємодія яких моделюється в кон­кретній процедурі дослідження.

Експеримент у психології може бути лабораторним або при­родним. Лабораторний експеримент відбувається в штучних (лабо­раторних) для досліджуваного явища умовах, коли експериментатор спеціально організовує ситуацію для з'ясування явища або окремих його характеристик, ініціює очікуваний процес і моделює штучно всі необхідні для цього умови. Лабораторний експеримент дає змогу точно враховувати досліджувані зовнішні впливи (силу, тривалість і послідовність подразників або їх комбінації) та реакції-відповіді (дії та висловлювання) людини на ці подразники. Так, наприклад, у процесі вивчення відчуття та сприймання точно враховуються сила й послідовність різноманітних подразників, а також відповідні реакції на них різних органів чуття. Під час дослідження пам'яті точно враховується кількість та якість матеріалу, що запам'ято­вується, різні способи запам'ятовування (цілком, частинами, уголос, «про себе», кількість повторювань та ін.), а потім шляхом зіставлення всіх даних установлюються умови ефективнішого запам'ятовування того чи іншого типу матеріалу й інші закономірності.

Перші експериментальні дослідження психічних процесів (спо­чатку — відчуттів) були проведені в середині XIX ст. М.Вебером і Г.Фехнером. Перші експериментально-психологічні лабораторії за­снували В.Вундт (у Німеччині), а пізніше — В.М.Бехтерев і А.А.То-карський (у Росії), М.М.Ланге (в Україні). Значну роль у розвитку лабораторного експерименту в психології відіграли методи дослід­ження пам'яті, розроблені наприкінці XIX ст. Г.Еббінгаузом. Вели­кою перевагою лабораторного психологічного експерименту є те, що він дає змогу враховувати не тільки зовнішні дії та висловлювання піддослідних, а й внутрішні (приховані) фізіологічні реакції: зміну електричних потенціалів головного мозку, зміну діяльності серця та кровоносних судин, пропріоцептивні та міокенетичні реакції тощо. Фіксація цих фізіологічних реакцій здійснюється за допомогою спеціальної апаратури. Взагалі, залежно від природи досліджуваного явища та цілей дослідження, в експерименті використовуються ті чи інші технічні засоби або інші моделюючі елементи експеримен­тальної ситуації.

Результати лабораторного експерименту завжди аналізуються з урахуванням таких його особливостей: 1) штучність експеримен­тальної ситуації; 2) аналітичність та абстрактність процедури експе­рименту; 3) ускладнюючий ефект впливу експериментатора на хід і наслідки експерименту. Крім цього, експеримент завжди допов­нюється тими чи іншими методичними засобами, що дає змогу розширити дослідницьку площину експерименту й підняти ефект дослідження в цілому.

Своєрідним варіантом експерименту, що являє собою ніби про­міжну форму між спостереженням та експериментом, є метод природ­ного експерименту, запропонований О.Ф. Лазурським. Він прово­диться не в лабораторії, а в звичайних життєвих умовах; при цьому експериментальному впливу піддаються умови, в яких протікає діяльність, що вивчається, сама ж діяльність піддослідного спосте­рігається в її природному виявленні. Проте вибір природної ситуації експерименту не є спонтанним, випадковим. Дослідження відбу­вається згідно з підібраними умовами, що відповідають цілям дослід­ження, а процеси, що пізнаються, протікають у природному їх порядку та послідовності без втручань експериментатора. Природний експеримент поєднує в собі позитивні якості спостереження і ла­бораторного експерименту, однак порівняно з останнім є менш точним і в багатьох випадках має доповнюватися ним.

Бесіда, інтерв'ю, анкетування. Бесіда в психології — емпіричний метод одержання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації. Цей метод досить широко використовується в різних сферах психології: соціальній, медичній, дитячій та ін. В окремих випадках бесіда виступає основним засобом отримання фактичних даних, застосовується також як спосіб введення піддослідного в ситуацію психологічного експериментування: від чіткої інструкції до вільного спілкування в психотерапевтичній ситуації. Специфіч­ними видами бесіди можуть бути такі:

«введення в експеримент», метою якого є настроювання спів­розмовника на характер експерименту та перелік основних дій і діяльностей, передбачених експериментом, надання інструкції перед кожним з виконуваних циклів дій та елементів експерименту;

«експериментальна бесіда» як форма емпіричної взаємодії вико­ристовується в тих експериментальних ситуаціях, де кожний окремий елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попе­реднього, а отже, контакт експериментатора з піддослідним як «під­биття підсумків» є необхідним елементом дослідження;

«клінічна бесіда» — форма емпіричної взаємодії психолога з пацієнтом у ситуації індивідуального консультування або, власне, в психотерапевтичній ситуації.

Стосовно розподілу змістових складових перетворюючих дій пси­холога та виділення прикладних впливів психолога на предмет взає­модії, метод бесіди дістає специфічний зміст відносно кожного з типів перетворюючих дій: бесіда в теоретико-стверджуючому впливі, бесіда в психотерапевтичному впливі, бесіда в професійно-педа­гогічному діянні психолога, бесіда в акті вчительського відношення та духовного посередництва та ін. Таким чином, якщо в ситуації емпіричної пізнавальної дії психолога метод бесіди відіграє, як пра­вило, допоміжну роль, то в ситуації перетворюючих дій психолога може застосовуватися як основа організації взаємодії.

Інтерв'ю в психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. В історії інтерв'ю як психологічного методу можна виділити три основні етапи розвитку: 1) спочатку інтерв'ю використовувалося у сфері психотерапії та психотехніки, у свою чергу це сприяло виникненню психологічних консультацій; 2) використання інтерв'ю в соціоло­гічних та соціально-психологічних дослідженнях, де вперше виникли питання про валідність способів організації та проведення інтерв'ю та достовірність отриманої інформації; 3) сучасний етап психо­логічних досліджень характеризується координацією практичних, теоретичних та методологічних проблем інтерв'ю з метою викори­стання його як особливого методу отримання інформації на основі вербальної комунікації.

Розрізняють два види інтерв'ю: вільні — не регламентовані темою та формою бесіди, і стандартизовані — за формою вони близькі до анкети із закритими запитаннями. Проте межі між цими видами інтерв'ю рухливі й залежать від складності проблеми, цілей та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв'ю зумовлюється пе­реліком та формою запитань, змістовий рівень отриманої інформації — багатством та складністю відповідей.



У ході спілкування можуть скластися різні ситуації щодо позиції інтерв'юера: а) респондент (той, кому ставляться запитання) знає, чому він діяв або має діяти так, а не інакше; б) респонденту не­достатньо інформації про причини власного діяння; в) інтерв'юер має за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респондент не оцінює її як таку. Та чи інша ситуація передбачає використання різних методів інтерв'ю. У першому випадку достатньо використати впорядкований, чітко спрямований цикл запитань. У двох інших ситуаціях потрібні методи, які передбачають співробітництво рес­пондента в процесі пошуку необхідної інформації. Прикладами таких методів є інтерв'ю клінічне та інтерв'ю діагностичне.

Діагностичне інтерв'ю — метод отримання інформації про властивості особистості, який використовується на ранніх етапах психотерапії. Цей метод слугує особливим засобом встановлення тісного особистісного контакту зі співрозмовником. У багатьох си­туаціях клінічної роботи він виявляється важливим способом про­никнення у внутрішній світ пацієнта та розуміння його труднощів. Розрізняють діагностичне інтерв'ю: 1) кероване — від цілком за­програмованого (за типом анкети — незмінна стратегія та незмінна тактика) до цілком вільного (стала стратегія та вільна тактика); 2) некероване, «сповідальне», де ініціатива належить пацієнту. В клінічній практиці повністю стандартизоване діагностичне Інтерв ю використовується дуже рідко.

Клінічне інтерв 'ю — метод терапевтичної бесіди у випадку надан­ня психологічної допомоги. В психіатрії, психоаналізі та медичній психології цей метод використовується для допомоги пацієнту усві­домити свої внутрішні труднощі, конфлікти, приховані мотиви по­ведінки. Клінічне інтерв'ю належить до найбільш вільних форм бесіди; в бесідах такого типу психолога цікавить не тільки без­посередній зміст відповідей пацієнта (факти, погляди, почуття, сло­весний ряд — словник, асоціації ідей тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Важливою передумовою успішності реалі­зації методу є встановлення позитивних особистісних відносин між учасниками бесіди, що вимагає від психолога бути терплячим, ви­нахідливим, пристосовуватися до інтересів пацієнта. В окремих ви­падках метод може мати безпосередній психотерапевтичний ефект; при цьому пацієнт не тільки усвідомлює причини своїх труднощів, а й визначає шляхи їх подолання. Загальна стратегія та хід реалізації методу будуються на попередніх даних діагнозу тощо.

Анкетування — метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет. У соціальних науках (демографії, соціології, пси­хології) анкетне опитування проводиться з метою з'ясувати дані біографічного характеру, погляди, ціннісні орієнтації, соціальні ус­тановки та особистісні риси опитуваних. Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовуються різні типи анкетного опитування: суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове (охоплюється конкретна група учасників); усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анке­тами); індивідуальне та групове; а також — очне (за умовою безпо­середньої взаємодії) та заочне (поштою, телефоном тощо). Для про­ведення будь-якого типу анкетування необхідне попереднє вирі­шення двох методичних проблем: по-перше, визначення об'єму та забезпечення однорідності вибірки, по-друге, забезпечення репре­зентативності вибірки. Ці параметри дослідження зумовлюють його завершеність та достатність.

Методичним засобом для отримання первинної соціологічної та соціально-психологічної інформації за анкетного опитування є, звичайно, анкета. Вона являє собою набір запитань, кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Побудова анкети — це процес перекладу основних гіпотез дослідження на мову запитань, що є складовою та відповідальною процедурою. Анкета має забезпечувати отримання таких відповідей, які є прав­дивими стосовно і опитуваного, і проблеми, що становить предмет дослідження. Анкета будується на основі теоретичних уявлень про сутність предмета дослідження, відповідно до цього обираються шкали оцінок, типи запитань, визначається кількість та порядок запитань, що мають ставитися. Також в кожному конкретному до­слідженні вибирається найбільш адекватна процедура реалізації ан­кетування з урахуванням усіх умов ситуації пізнавального акту. Кожний окремий тип анкетування передбачає як ситуацію дослід­ження, так і структуру анкети, включаючи послідовність та емоційну насиченість запитань, засоби опрацювання та аналізу отриманих даних.

Соціометрія, референтометрія. Соціометрія — це розроблена Дж.Морено психологічна теорія суспільства й одночасно соціально-психологічний метод, який використовується для оцінки міжосо-бистісних емоційних зв'язків у групі. Метод відтворює методологію соціометричних досліджень і включає цикл вимірювальних процедур та математичних методів обробки первинної інформації, отриманої в результаті здійсненої процедури. В технічному, власне процедур­ному плані Соціометрія — це співвідношення опитувальної методики й алгоритмів для спеціальної математичної обробки первинних вимірів. Сутність її полягає у визначенні різноманітних персональних та групових індексів. У цілому соціометрія спрямована на вивчення соціальних ролей у малих групах та на вимірювання структури взаємовідносин у групі в цілому.

Запитання соціометричної анкети або інтерв'ю містять так званий соціометричний критерій, який відповідає за формою та змістом вимогам соціометричних анкет та предмету дослідження. Вербальне він формулюється так: «Кого б Ви обрали...?», «Чиїй думці Ви віддасте перевагу в ситуації...?», або «Хто зумів би Вас переконати...?» та ін. Запитання відтворює не тільки уявлення дослідника про явище, що пізнається, а й завдання конкретного етапу дослідження тощо. Соціометричний критерій повинен: а) націлювати учасника дослід­ження на вибір або відведення іншого члена групи під час роз­в'язання завдання сумісної діяльності; б) бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження; в) включати в себе пропозиції щодо вибору або відведення, сформульовані так, щоб це викликало в членів групи емоційно-психологічний ефект; г) не допускати обме­жень індивідуального та змістового характеру щодо вибору одних та відхилення інших членів у межах однієї групи.

Соціометричні критерії поділяються на два основні класи: кому­нікативні («соціометричні тести») та гностичні («тести соціальної перцепції»). Комунікативні критерії використовуються для того, щоб описати, виміряти реальні або уявлювані відношення в групі, вия­вити, яким кожен член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії спрямовані на відображення уявлень людини про те, якою вона бачить свою роль, свою позицію в групі, хто, на думку самого суб'єкта, може обрати його для розв'язання кон­кретної задачі, а хто — відвести. За гностичними критеріями можна визначати як закономірності розуміння людиною взаємовідносин у групі, так і бачення нею процесів спілкування між людьми, які входять у дану групу.

Соціометричні критерії поділяють також на офіційні та неофі­ційні. Офіційні дають змогу вимірювати міжособистісні відносини на рівні формальної структури групи, виробничих та службових обов'язків, неофіційні — відкривають перед дослідником «вхід» у сферу неформальних відносин, емоційно-психологічних контактів, симпатій та прихильностей.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма — гра­фічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних «зірок» (яких обирає більшість опитуваних), «паріїв» (від яких усі відмовляються) та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру від­носин у групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру органі­зованості групи в цілому. У ході побудови соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаємне відхилення, очікуване відхилення. Розрізняють колективні та індивідуальні соціограми, які відрізняються за структурною орга­нізацією та змістом простору, що моделюється в них.

Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямо­ваний на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу. Референтометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за до­помогою опитувального листка позицій (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опитувальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються математично і мо­жуть бути виражені графічно.

Біографічний метод, вчування. У психології біографічний метод — це система засобів дослідження, діагностики, корекції та про­ектування життєвого шляху людини. Даний метод емпіричного пізнання почав розроблятися в першій чверті XX ст. (М.О.Рибніков, Ш.Бюлер). Спочатку обмежувалися ретроспективним описуванням минулих етапів життя людини або всього життєвого шляху істо­ричних персонажів минулого. Надалі біографічний метод почав включати аналіз актуальних та припущених у майбутньому подій (майбутня автобіографія, керована фантазія, графіки життя, каузо-метрія), а також дослідження кола спілкування (додаткові біографії, лінії відносин суб'єкта). М.О.Рибніков розглядав автобіографію як психологічний документ, що документує особистість та її історію.

Він розділяв спонтанні автобіографії, коли ініціатива ретроспектив­ного погляду на власне життя належить самій особистості, та про-воковані автобіографії, коли дослідник використовує прийом спо­нукання піддослідного говорити про себе за визначеним планом. Такий прийом гарантує однорідність зібраного матеріалу, що дає можливість порівнювати, поєднувати, узагальнювати отримані факти тощо.

Сучасні біографічні техніки, побудовані на основі вивчення особистості в контексті історії та перспектив розвитку її індиві­дуального буття і взаємовідносин із «значущими іншими», спря­мовані на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості. Аналізу піддають також просторові та часові харак­теристики організації ділового, сімейного, духовного життя осо­бистості, взаємодію її з природним та соціальним середовищем.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка