Психологія життєвого самовизначення апліканта в ситуації безробіття Світлана Тарасюк кандидат психологічних наук, завідувач науково-дослідної лабораторії з професійної орієнтації незайнятого населення іпк дсзу



Скачати 93.94 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір93.94 Kb.
#9452
Психологія життєвого самовизначення

апліканта в ситуації безробіття

Світлана Тарасюк

кандидат психологічних наук,

завідувач науково-дослідної лабораторії

з професійної орієнтації незайнятого населення ІПК ДСЗУ
Мета дослідження автора полягає у вивченні життєвого самовизначення як стрижньового процесу соціального дозрівання суб'єкта на ринку праці через усвідомлення і співвідношення ним своїх можливостей і соціальної необхідності, оволодіння значущими сферами життєдіяльності, що обумовлюють самореалізацію його як особистості.

Ключові слова: життєве самовизначення, аплікат, самосвідомість, само- оцінювання, вчинок, індивідуальна активність суб'єкта, саморегуляція, самореалізація.
Аналіз психологічної літератури з проблеми (Абульханова-Славська К.А., Амолов Г.А.Борисова Є.М., Гінзбург Р.М., Головаха Г.І., Клімов Є А., Кон І.С., Рубінштейн С.Я.,Роменець В.А., Сафін В.Ф., та ін.) дозволяє визначити, в основному, зміст самого поняття “життєве самовизначення”. З нашого погляду можна стверджувати- це цілісна функція взаємопов’язаних, взаємообумовлених і сприяючих елементів (одиниць) сутнісних сил суб’єкта (інтенцій - іманентна спрямованість свідомості на свій предмет безвідносно до того чи є він реальним чи уявним – “хочу”), потенцій (процесуальна актуальна сторона людини – “можу”, поссіденцій (від лат слова” posses”, франц. “posseder” - мати, володіти – “маю”) та засвоєних ним соціальних норм і стереотипів), що виступають стрижньовою формою активності в життєдіяльності людини, її вчинках.

З іншого боку, життєве самовизначення, будучи родовим поняттям - ансамбль, що складається із багатьох елементів видових самовизначень, які рядоположні та не обов’язково розмежовані в часі. Вони функціонують, постійно взаємодіють, навіть можуть вступати в причинні взаємовідносини, мають афективні, когнітивні, аксіологічні та праксеологічні характеристики. Інтегруючись у свідомості та діяльності зрілого суб’єкта, вони виступають у вигляді особистої і соціальної відповідальності.

Такими видовими, взаємоповязуючими елементами життєвого самовизначення апліканта виступають:


  • інстинктивно- ситуативне (“вимоги” інстинктів, пристрастей, потягів тощо);

  • предметно-дійове (дозвільно-ігрова, художньо-образна, предметно-перетворювальна, фізично-оздоровча, навчально-пізнавальне діяльність);

  • побутово-сімейне (усвідомлення співвідношення “хочу”, можу”, “вимагають” стосовно сімейних відносин; складної картини взаємодії механізмів власного самовизначення у ситуації сімейних стосунків);

  • інтенціонально-рольове (переслідує мету зайняти становище не стільки в суспільстві, скільки - в очах референтної групи, яка для апліканта найбільш значуща);

  • професійне (процес пошуку і набуття професії, коли аплікант стверджує собі як творець матеріальних благ);

  • моральне ( усвідомлення особистістю цілей і вибору вчинків у рамках орієнтирів духовного порядку - добра і зла);

  • духовно-катарсичне (усвідомлення сенсу свого життя, знання своєї причетності до світу, відчуття духовної єдності з Універсумом).

Досвід, набутий науковцями в дослідженні загальної проблеми самовизначення, засвідчує необхідність дотримуватися основних принципів у пошуках відповіді на місце самосвідомості людини в життєвому самовизначенні, її функції, рушійних силах і психологічних механізмах.

Серед цих принципів, з нашого погляду, слід, передусім дотримуватися:

По-перше, принципу індивідуальної активності суб'єкта на різних рівнях його суб’єктності – відносного суб’єкта, моносубєкта, полісубєкта, метасубєкта та абсолютного суб’єкта [1]. Бо відомо, що активність індивіда “перетворюється” в активність суб'єкта, в результаті взаємодії та взаємовідносин індивіда з іншими суб’єктами, де предмет взаємодії виступає посередником, в якому у згорнутому вигляді подано досвід інших людей. Процес переходу активності індивіда в предмет або в інших суб'єктів – “момент” початку активності індивіда як суб'єкта. Активність суб'єкта полягає не тільки в перетворенні і творенні оточуючої предметної і соціальної дійсності, але і самого себе як особистості і реалізації своїх сутнісних сил.

По-друге, принципу внутрішньої та зовнішньої саморегуляції. Цей принцип припускає свідоме врахування і оцінку суб'єктом як своїх внутрішніх ресурсів, так і об'єктивних умов, приведення яких в певну відповідність складає суть індивідуального рівня саморегуляції, на відміну від рівня саморегуляції в процесі трудових операцій. З боку самосвідомості цей процес полягає в здатності суб'єкта усвідомити свої інтенції (“хочу”), потенції (“можу”) і вимоги соціальної ситуації (“вимагають”), співвіднести їх, ухвалити рішення і запровадити їх в життя.

По-третє, принципу оптимальної самореалізації. Оптимальна самореалізація суб'єкта визначається у відповідності з його індивідуальними цілями, можливостями, завданнями малої соціальної групи, колективу, що є трансформацією суспільно необхідної діяльності.

Загальна мета дослідження має полягати у вивченні життєвого самовизначення як стрижньового процесу соціального дозрівання суб'єкта на ринку праці через усвідомлення і співвідношення ним своїх можливостей і соціальної необхідності, оволодіння значущими сферами життєдіяльності, що обумовлюють самореалізацію його як особистості.

Дослідження життєвого самовизначення людини і її активності викликає необхідність встановлення взаємозв’язку і взаємообумовленості таких понять, як суб’єкт, вчинок, життєдіяльність, суб’єкт і самосвідомість, самосвідомість і “Я”. Крім цього, безсумнівний інтерес представляє розгляд самооцінювання і його результату - самооцінки в розумінні та дослідженні життєвого самовизначення. Необхідно підкреслити, що науковий підхід до дослідження даної проблеми навряд може здійснюватися без місця і ролі відповідальності як провідної етичної властивості особи в сучасних умовах.

На наш погляд, виділені принципи повинні обумовлювати і направляти дослідження як в теоретичному, так і в експериментальному планах.

Вихідною умовою життєвого самовизначення апліканта на ринку праці виступає здатність його до свідомого самостійного вибору мети і засобів досягнення; в якості об’єкта мети – окремі життєві сфери - предметна діяльність, спілкування, а на більш високому рівні (абсолютного суб’єкта) – життєдіяльність в цілому.

Вибір, будучи “стартовою” точкою життєвого самовизначення апліканта в рамках соціальної необхідності, пов'язаний не тільки з усвідомленням мети і засобів її досягнення, але і з співвіднесенням своїх можливостей, потреб і наявних якостей з вимогами мети. Головне в цьому процесі - виявлення відповідності і узгодженості між одиницями сутнісних сил (“хочу”, “можу”, “маю” і “треба”), від чого залежить відстань просування апліканта до досягнення мети, не менш важким є пошук адекватних засобів оволодіння цією метою.

Усвідомлення необхідності пошуку засобів так чи інакше приводить апліканта до розуміння того, що ці засоби нерідко знаходяться за межами наміченої мети. Це обумовлює породження нових завдань, рішення яких виступає умовою досягнення наміченої мети.

Пошук засобів досягнення мети рано чи пізно примушує людину саморефлексувати і тим самим усвідомлювати наявність суперечностей між потребами і можливостями, цілями і засобами, а також між тими вимогами, які пред'являються апліканту груповими цілями, нормами і правилами поведінки і т.д.

Можна умовно виділити декілька рівнів суперечностей у життєвому самовизначенні апліканта:

а) суперечності “внутрішнього” порядку, що виявляються між одиницями сутнісних сил “хочу”, “можу”, “маю” даного суб'єкта і поставленої мети;

б) суперечності між “хочу”, “можу”, “маю”, метою суб'єкта і аналогічними утвореннями іншого суб'єкта або групи в цілому, оскільки суб'єкт в процесі самовизначення не може не стикатися з іншими людьми або групою, у яких є подібні або протилежні цілі, інтереси, ідеали і вимоги, що пред'являються цими людьми даному суб'єкту;

в) суперечності між “хочу”, “можу”, “маю”, цілями суб'єкта і вимогами, що пред'являються групою, з однією сторони, і цілями, можливостями, правами і нормами, прийнятими в суспільстві, - з другого боку.

Якщо підрахувати кількість можливих суперечностей тільки одним “хочу” суб'єкта і іншими елементами названих трьох рівнів, то вийде вісім різних суперечностей. У результаті всіх видів таких суперечностей налічується тридцять шість, не рахуючи вірогідних суперечностей між цими утвореннями і об'єктивно існуючими фізичними умовами досягнення мети. Найголовніше у тому, що в процесі групової діяльності суспільні та групові цілі і вимоги до даного суб'єкта трансформуються у власні вимоги суб'єкта, тобто зовнішнє “потрібний” переходить у внутрішнє “треба”, “необхідно”.

Вибір, як відомо, реалізується на основі моральних диспозицій через співвіднесення елементів сутнісних сил людини і з врахуванням особливостей ситуації на ринку праці і вимог, що висуває та чи інша професія.

Ідея, що сформувалася в результаті особистісної переробки і особистісного переживання суттєвих сил людини, виступає цілеспрямованим стимулюючим, організуючим, регулюючим поведінку суб’єкта утворенням, що знаходить своє змістове відображення у вчинку життєвого самовизначення. [2].

Тут дуже важливо, в подальшому, розглянути його структуру відповідно до психологічних особливостей поведінки аплікантів на ринку праці, зокрема такі його структурні компоненти, як: ситуативний, мотиваційний, дійовий та після дійовий.

Провідним механізмом життєвого самовизначення, що потребує подальшого наукового дослідження є самооцінювання – форма прояву свідомості і самосвідомості, дякуючи якому усвідомлюються, співвідносяться, осмислюються не тільки окремі елементи сутнісних сил (життєвих диспозицій, потреб, потенційних можливостей [3] і вимоги, що пред’являються до апліканта окремими сферами життя, життєдіяльністю в цілому, але піддаються особистісній переробці і переживанню всього буття суб’єкта. У зв’язку з цим, особливо слід виділити роль самооцінювання у формуванні самооцінки – “образів Я” (“Я-фізичне, “Я-психічне”, “Я-соціальне”, “Я-духовне”; “Я був”, “Я є”, “Я буду”), в погодженні суб’єктом вимог різних сфер життя із “образами Я”, тим самим участь у ціле покладанні і саморегуляції діяльності апліканта на ринку праці. На ґрунті цього, можна в майбутньому виділити загально спрямовуючу, конкретно регулятивну і формуючу “Я” функції самосвідомості.

Самооцінка викликана необхідністю в об’єктивному знанні себе і своїх якостей в процесі трудової діяльності та спілкування на ґрунті оціночного відношення до предметного світу. Уже сьогодні можна виділити такі види самооцінки, коли: а)самооцінка включає в себе прагнення, наміри, життєві цілі суб’єкта - «хочу» (інтенції); б) самооцінка включає в себе пізнавальні та інтелектуальні можливості (потенції) - «можу»; в) самооцінка включає в себе стійкі фізичні, психофізіологічні, характерологічні якості, що закріпилися у властивостях суб’єкта (незмінні, стійкі наявні властивості, тотожні собі самому - «маю»).

Це, по суті, три види самооцінки, що відповідають структурі самосвідомості у життєвому самовизначенні.

Перший вид самооцінки, в основному, здійснює спонукальну роль, забезпечуючи суб’єкта енергетичною напругою; другий вид відповідає за планування і розгортання програми, за інформаційне забезпечення діяльності; третій вид частіше всього відповідає за виконавську і регулюючу сторону діяльності суб’єкта. Розглядаючи функції цих самооцінок, ми безпосередньо виходимо до проблеми саморегуляції і волі на її трьох рівнях: імпульсивно-ситуативному, довільно-вольовому, духовно-креативному.

Самооцінювання, передусім, пов’язане з реальними успіхами і невдачами, на основі яких суб’єкт ставить нові цілі, уточняє завдання, які були сформовані раніше в ідеальному плані. З цієї причини самооцінювання виступає механізмом, регулятором якості діяльності людини у зовнішньому плані. Це чітко виступає у підвищенні або понижені рівня домагань, у пошуку нових способів діяльності при збереженні відносно не змінними раніше поставлені цілі. Саме оцінювання, в цьому випадку, піддається внутрішнім змінам самооцінки, які виступають результатом самооцінювання суб’єктом на протязі попереднього етапу життя апліканта.

Різнобічність і глибина включенності апліканта в процес оволодіння сферами життя і життєдіяльності в цілому обумовлюється, як показують результати попередніх досліджень, з одного боку, рівнем інтеграції елементів (одиниць) його сутнісних сил, які відповідають намірам, задумам та ідеям, з другого боку – відповідністю цілей і результатів поведінки апліканта суспільним, груповим або вузько особистісним вимогам (очікуванням).

На основі спрямованості поведінки апліканта на ринку праці, а також в залежності від переважаючої ролі однієї з одиниць сутнісних сил або їх поєднання, можна попередньо виділити п’ять стратегій його поведінки на ринку праці: відмова від пошуку роботи, хаотичний пошук роботи, цілеспрямований пошук роботи, орієнтація на зміну професії, згода на будь-яку роботу [4]. Оскільки вибір кожної із п’яти стратегій поведінки зумовлений своєрідними психологічними властивостями останніх, то це може слугувати підґрунтям для надання психологічної допомоги безробітним в центрах зайнятості. Зміст її має полягати: а) в розширені, збагаченні знань аплікантів про значущі якості їхнього образу ”Я” та у використанні одержаної інформації для самопізнання та самооцінки; б) у використанні соціально-психологічного тренінгу (СПТ) особистісного зростання для усвідомлення і оцінки себе в безпосередніх діях [5], корекції аплікатами своєї поведінки на ринку праці.

Література:

1.Киричук О.В., Карпенко З.С. Рівні суб’єктності та індикатори духовності людини //Психологія та педагогіка /Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України.-№3,1995.

2.Основи психології. Підручник /За заг.ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця – К.Либідь, 2006,632с.

3.Киричук О.В. Психологія особистості (Опорний конспект лекцій)-К.:ІПК ДСЗУ,2003.-47с.



4.Киричук О.В. Стратегії поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики //Бюлетень ІПК ДСЗУ.- 2005, №2.-С.31-35.

5.Киричук О.В. Моніторинг особистісного зростання: Програма вхідного, проміжного та вихідного тестування підготовки фахівців соціономічних спеціальностей.-К., 2001. 36с.
Каталог: ponn -> books -> parts -> index -> downloads
downloads -> Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України
downloads -> Навчально-методичний посібник Київ 2012 к 43 Рецензенти: Болтівець С.І., доктор психологічних наук, професор
downloads -> Методи психодіагностики в системі профвідбору
downloads -> Робоча програма навчальної дисципліни ввспб 40. психосоціальні аспекти девіантної поведінки та психічних захворювань
downloads -> Державної служби зайнятості україни
downloads -> Міністерство праці та соціальної політики України
downloads -> Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни л. Г. Авдєєв, Н. В. Ортікова Професійна орієнтація безробітних громадян та молоді
downloads -> 24 листопада 2011 року Частина 1 Київ 2011 ббк 74. 212 А 43 Рецензенти: Киричук О. В
downloads -> Державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання незайнятого населення в умовах фінансово-економічної кризи
downloads -> Перспективи розвитку

Скачати 93.94 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка