Психологічний захист населення під час загрози та виникнення надзвичайних ситуацій



Скачати 469.32 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації11.09.2017
Розмір469.32 Kb.
  1   2


ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Інститут державного управління у сфері цивільного захисту

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ



Тема: “Психологічний захист населення під час загрози та виникнення надзвичайних ситуацій”

КИЇВ – 2014



Тема: Психологічний захист населення під час загрози та виникнення надзвичайних ситуацій
Навчальна мета:

1. Надати слухачам обґрунтоване тлумачення поняття психологічного забезпечення діяльності аварійно-рятувальних служб. Сили психологічного забезпечення діяльності аварійно-рятувальних служб. Основні завдання психологічного забезпечення діяльності аварійно-рятувальних служб.


Метод проведення: розповідь, бесіда.
Місце проведення: навчальна аудиторія за розкладом.
Тривалість заняття: 2 академічні години.
Навчальні питання та розрахунок часу




з/п

Навчальні питання

Час

хв.

1.

Ввідна частина.

Перевірка наявності слухачів. Оголошення теми заняття, навчальних питань, мети заняття та навчальної літератури по темі. Вступ.



5

2.

Основна частина.

1. Суть та зміст психологічного захисту

2. Основні стани людини, яка стала жертвою надзвичайної ситуації.

3. Психологічні наслідки кризової ситуації.

4.Основні принципи надання психологічної допомоги


70

20

20
15

15

3.

Заключна частина.

Відповідь на запитання, підведення підсумків, завдання на самостійну підготовку.



5

4.

Всього

80

Навчальна література:


  1. Кодекс цивільного захисту України

  2. Наказ МНС від 23.02.2004р. № 89 “Про затвердження Інструкції з організації психологічного забезпечення службової діяльності аварійно-рятувальних служб”;

  3. Наказ МНС від 27.02.2008р. № 148 «Про створення позаштатних мобільних груп екстреної психологічної допомоги ДСНС»;

  4. Євсюков О.П., Куфлієвський А.С., Миронець С.М. та ін. Екстремальна психологія: Підручник. / За заг. ред. проф. О.В. Тімченка. – К.: ТОВ "Август Трейд", 2007. – 502 с.

5. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. – К.: Ніка–Центр, 2006. – 506 с.

6. Миронець С.М., Тімченко О.В. Негативні психічні стани рятувальників в звичайних та екстремальних умовах надзвичайної ситуації: Монографія. – К.: ТОВ "Видавництво "Консультант", 2008. – 232 с.


Матеріальне забезпечення:

  1. Мультимедійний проектор.

  2. Презентація.

  3. Література.


ВСТУП


Нинішній етап розвитку суспільства вимагає від фундаментальних психологічних знань практичної їхньої реалізації, використання знань, навичок і умінь в різних сферах життєдіяльності особистості. В цьому аспекті психологічна наука і практика має засвідчити свою гуманістичну основу в розвитку суспільства в цілому і конкретно в створенні умов задоволення основних потреб людини – в праці, спілкуванні, самореалізації, пізнанні, відновленні психічних і фізичних можливостей організму.

Безумовно важливо, щоб психологічні знання були певною мірою відомі кожній людині для використання в повсякденному житті.

Водночас, на наш погляд, ще більш важливим є те, щоб фахівці рятувальних підрозділів глибоко розуміли яким чином потужну систему психологічних знань, навичок і умінь застосовувати й ефективно здійснювати професійну діяльність.

У час екологічних катастроф та стихійних лих, радіаційних, ядерних, хімічних та інших небезпек одним з факторів захисту населення від загибелі та виживання людини в екстремальних та надзвичайних умовах, є стійкий психофізичний стан, уміння протистояти стресам і зберігати при цьому високу працездатність та організованість. Про це свідчить багатолітній досвід світових катастроф.

Аналізуючи статистичні дані по кількості загиблих за останні 3 роки, треба зазначити, що нажаль найвищі показники утримує позиція: суїциди. Ці дані статистики вам вже наводили на лекції «Запобігання виникненню НС». Отже, необхідність у стабілізації психофізичного стану очевидна. Відповідно, як і заходи психологічного захисту.
Кількість загиблих внаслідок травматизму невиробничого характеру за причинами загибелі у 2008 – 2010 роках




Причини загибелі

2008 р.

2009 р.

2010 р.

1.

Суїциди

9436

9697

9069

2.

Випадкові отруєння

(алкоголь)



11075

(8119)


7931

(5607)


6171

(4053)


3.

ДТП

9435

6449

5825

4.

Невизначені наміри

8537

6367

6152

5.

Природні фактори

4401

3400

2715

6.

Пожежі

3876

3183

2819

7.

Потоплення

3506

3042

3191

8.

Вбивства

3767

3074

2748

9.

Падіння

3378

2606

2189

10.

Удушення

2467

1915

1783

11.

Інші випадки

734

678

708

12.

Електрострум, t0С, тиск

432

387

492




Загальна кількість

59907

47782

42826

Гасло нашого міністерства: Запобігти, врятувати, допомогти можна використовувати і для психологічного захисту: Запобігти: негативним впливам стресових факторів на населення та працівників служби ЦЗ; Врятувати: психічне здоров’я тих хто зазнав психологічних травм; Допомогти: знайти шляхи виходу з важких психологічних ситуацій, відновити психологічні (захисні) сили, знайти сенс подальшого життя в умовах непоправних, реальних втрат, які призвели до порушення психічного або соматичного (фізичного) здоров’я.

Цілеспрямована організація психологічної підготовки населення та осіб рядового і начальницького складу, працівників органів і підрозділів цивільного захисту являється реалізацією психологічного захисту.
1. Суть та зміст психологічного захисту

Одним з основних заходів у сфері цивільного захисту (ст. 6 Основні заходи у сфері цивільного захисту) є здійснення психологічного захисту. Відповідно до ст. 13 (Психологічний захист) Закону України «Про правові засади цивільного захисту» запобігання або зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасне надання ефективної психологічної допомоги, забезпечуються шляхом здійснення таких заходів:



  • планування діяльності та використання існуючих сил і засобів підрозділів психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;

  • своєчасне застосування психопрофілактичних методів;

  • виявлення за допомогою психологічних та соціологічних методів чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги;

  • використання сучасних технологій психологічного впливу для нейтралізації негативного впливу на населення.

В рамках реалізації цього положення Закону у 2004 році була затверджена Інструкція з організації психологічного забезпечення службової діяльності аварійно-рятувальних служб, а у 2005 Концепція соціального і гуманітарного розвитку Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та інші нормативні документи, які регламентують психологічне забезпечення.

Кодекс визначає психологічний захист як один з основних в системі заходів цивільного захисту. Зменшення та нейтралізація негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є основною метою здійснення психологічного захисту населення в системі цивільного захисту. Незмінним залишається і перелік основних заходів психологічного забезпечення в системі цивільного захисту за винятком підпункту 5 статті 38, який передбачає здійснення інших заходів психологічного захисту населення залежно від ситуації, що значно розширює коло випадків, при яких можливе залучення існуючих сил і засобів підрозділів психологічного забезпечення.

Окрім того, стаття 38 Кодексу чітко визначає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері цивільного захисту, що забезпечує організацію та здійснення заходів психологічного захисту населення.

Проблема психологічного забезпечення професійної діяльності (ПЗПД) включає три аспекти – теоретичний, методичний та практичний. Більш докладно розглянемо теоретичні аспекти з метою обґрунтування їх змісту, завдань, принципів, етапів, психологічних методів діагностики і впливу.

З розвитком України як самостійної держави, створенням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи актуальність ПЗПД зросла, про що свідчить відповідний наказ комітету охорони праці та Міністерства охорони здоров’я України щодо необхідності професійного добору для 16 груп спеціальностей.

Доведено, що комплексне психологічне забезпечення створює сприятливі умови для зниження нервово-психічної нестійкості, ситуативної та особистісної тривожності, суб’єктивного стану, сприяє адекватній та прискореній адаптації до умов професійної діяльності, подоланню вираженої втоми та перевтоми фахівців під час робочих циклів.

Отже психологічне забезпечення – це комплекс заходів і засобів впливу на психіку особи та створення сприятливих соціальних умов з метою формування, підтримки та відновлення оптимальної працездатності фахівця в повсякденних й екстремальних умовах.

Засоби та заходи психологічного забезпечення професійної діяльності можуть застосовуватися ще до безпосередньої зустрічі фахівця з реальними умовами діяльності – професійна орієнтація та професійний відбір, психологічна й спеціальна підготовка, конструювання робочого місця та прогнозування факторів, які певним чином впливатимуть на рівень працездатності, тобто створення оптимальних умов для життєдіяльності в реальних умовах виконання завдань за призначенням. Під час підготовки до діяльності в реальних умовах надзвичайних ситуацій комплекс ПЗД включає: психологічну діагностику, психологічну допомогу (психокорекцію, реабілітацію), психологічне супроводження професійної діяльності.

З мети та змісту психологічного забезпечення діяільності випливають завдання: психологічна діагностика динаміки працездатності фахівців; розробка та вибір нових ефективних методів підтримки й відновлення психічних функцій особи; вивчення специфіки умов професійної діяльності, впливу умов праці на психічний стан та працездатність фахівців; ефективна та безпечна діяльність, подовження професійного довголіття, фізичного та психічного здоров’я.

Принципи ПЗД – комплексність, безперервність, адекватність, насиченість, інтенсивність їх застосування.

Етапи: первинна ланка – до початку професійної діяльності; друга ланка – під час робочих циклів; третя – після закінчення професійної діяльності. Управління ПЗД полягає в плануванні, організації, забезпеченні, контролі й мотивації.

Разом з тим певні якості особистості, які забезпечують виконання професійних завдань в екстремальних та повсякденних умовах, мають назву професійно-важливі якості особистості й визначаються окремо для кожної групи спеціальностей під час створення професіограм.

Вимоги взаємозв’язку дослідницької і соціотехнічної складових ПЗД (профвідбір, профпідготовка, профадаптація фахівців) передбачає нову концепцію заходів – від проведення обстежень кандидатів на навчання, їхнього психологічного супроводу до отримання даних про індивідуально-психологічні особливості фахівця та рівень його професійної підготовки на підставі реалізації принципу комплексності під час проектування методичного арсеналу вивчення особистості в системі ПЗД з урахуванням багатьох цілей, наступного застосування всіх даних для розв’язання завдань психологічного забезпечення. Критерієм досягнення комплексності методичного забезпечення для обстеження індивідуальних властивостей особистості є розробка набору, цілісної системи методичних засобів, у якому втілена уява про інтегративну регуляцію і саморегуляцію діяльності на мотиваційно-смисловому, емоційно-вольовому, когнітивному й психофізіологічному рівнях, а також розуміння неоднозначності поняття “професійна діяльність”. Остання передбачає відмінності форм психічної детермінації діяльності щодо оволодіння професією і спеціальністю та діяльності щодо виконання професійних функцій, діяльності в звичайних та екстремальних умовах, нормативної (стереотипної) і наднормативної (творчої, нестандартної) діяльності. Таким чином, розробка методичного апарату для проведення обстеження особистості базується на принципі комплексності, який передбачає орієнтацію на системно побудовану професіограму й реальну реалізацію концепції цілісного функціонування особистості в діяльності. Використання принципу комплексності передбачає необхідність формування не “батареї”, а науково обґрунтованої системи методів і методик, які дозволяють вивчити особистість та умови специфіки її професійної діяльності відповідно до мети, завдань, факторів, що впливають на психіку людини, і визначити ступінь точності і об’єктивності всієї сукупності психологічних тенденцій і взаємозв’язків між ними, які адекватно відповідають рівню аналізу особистості.

Вимоги щодо кількості методичного апарату включають два аспекти досягнення цієї мети – вимоги комплексності за змістом (спрямованістю) методики, які застосовуються в обстеженнях, та вимоги комплексності процедури обстеження, що пов’язана з формою використовуваних методів і методик, сукупністю параметрів, які реєструються й аналізуються, способами інтерпретацій отриманих даних.

Системи методик повинні бути повними й достатніми, тобто вимірювати не тільки професійно-важливі якості в традиційному розумінні, але й фактори, які визначають особливості функціонування та динаміку розвитку цих якостей у професійній діяльності, що належать до регулятивних механізмів і пов’язані із самосвідомістю й самооцінкою, мотиваційно-смисловою і ціннісною сферою особистості, когнітивним стилем особистості та емоційно-вольовою сферою.

Таким чином, систему складають такі блоки:


  • методики, які дозволяють визначити індивідуальні особливості, потрібні для якісного виконання професійної діяльності в звичайних умовах;

  • методики, які дозволяють визначити індивідуальні особливості, необхідні для якісного виконання професійної діяльності в екстремальних умовах;

  • методики, спрямовані на аналіз впливу стресогених, екстремальних умов на функціонування професійно важливих якостей;

  • методики, які дозволяють прогнозувати вірогідність нестандартної, творчої поведінки в екстремальних умовах;

  • окремо слід розглядати блок методик ПЗД, спрямованих на формування, підтримку та відновлення працездатності фахівців, та методи психологічної підготовки.

Отже, система психологічного забезпечення професійної діяльності спрямована на формування, збереження, підтримку та відновлення оптимальної працездатності фахівців. Вона має свої завдання, принципи, етапи, методи управління і включає: заходи та засоби, які можуть застосовуватися переважно під час діяльності – психологічну діагностику, психологічну допомогу, психологічне супроводження професійної діяльності та заходи й засоби, які можуть застосовуватися ще до початку діяльності, – професійний відбір, психологічну підготовку, психологічну боротьбу (впливи), інженерно-психологічні аспекти комплектування робочого місця та умов придатності до життєдіяльності.

Актуальність проблеми ПЗД визначається безпосередньо впливом умов на характер діяльності (природних, умов придатності до життєдіяльності, соціально-психологічних, екологічних та медико-біологічних).

Використання комплексного психологічного забезпечення професійної діяльності фахівців операторського профілю підтримує оптимальний рівень функціонального стану та працездатності протягом усього тривалого робочого циклу.
2. Основні стани людини, яка стала жертвою надзвичайної ситуації.

В екстремальних ситуаціях службової діяльності все, на чому засновується здоровий глузд, фактично втрачає своє значення. Випадковість смерті і постійне відчуття можливості її настання, можливість отримання травм та каліцтва – усе це підриває віру в самий сенс життя. Працівник знаходиться в постійному суцільному кошмарі між його власним почуттям самозбереження і вірою у прищеплені переконання про необхідність виконання даного завдання. Він хоче вчинити так, як повинен вчинити добрий рятувальник, проте страх штовхає його в протилежний бік.

Але найстрашніше те, що практично кожен працівник боїться не того, що трапляється, а того, що може трапитися. Таке нагнітання страху викликає почуття постійного нервового збудження, що наростає з кожною хвилиною. Таким чином, фактично кожен працівник страждає від боротьби, що відбувається у його душі, між страхом загинути або бути покаліченим і його власним поняттям про обов’язок. Проте нічого не можна зробити з нав’язливим почуттям тривоги, яка володіє ним, тому що вектор страху спрямований на те гіпотетичне, що може трапитися, а не на те, що відбувається в реальності, і всі системи організму функціонують безконтрольно. Це цілком закономірний процес, вихід із якого здійснюється тільки одним способом – стан тривоги і страху переходить у стан психічного та фізичного виснаження.

Вивчення різноманітних симптомів показало, що психічний і фізичний стан окремих працівників у ході проведення складних службових дій в умовах підвищеного ризику для життя може бути надзвичайно пригніченим. До цих станів відносяться:



1. Стан тривоги. Загальне почуття тривоги, що відчуває рятувальник в екстремальній ситуації, характеризується втомою і почуттям напруги всього організму. Такий стан не зникає навіть після сну або відпочинку і призводить до того, що людина не може ні на чому зосередитися. Працівник, якому вдалося заснути, часто прокидається від страху, від жахів нічних кошмарів, пов’язаних із тим, що він випробував в екстремальній ситуації. Деяких починають переслідувати думки про смерть, страх, що вони не впораються з завданням, що їхні товариші побачать їхній страх. Якщо таке почуття зберігається достатньо довго, розвивається стан фобії, тобто почуття стійкого страху, який із чим-небудь асоціюється. Загальне почуття тривоги може перейти в істерію.

Почуття тривоги часто виявляється в різноманітних соматичних неврозах, таких як синдром зусилля (хвороблива фізіологічна реакція на необхідність вчинити якусь дію). Нерідко це супроводжується хеканням, слабкістю, нечіткістю зору, запамороченням, порушенням реакцій опорно-рухового апарату, втратою свідомості.

Іншим видом реакції на почуття тривоги є емоційна гіпернапруженість, що викликає стрімке підвищення кров’яного тиску з усіма супутніми хворобливими проявами (слабкість, пітливість, напруженість і т.п.). Може з’явитися прискорене серцебиття. Надалі часто починають виявлятися такі фізичні недуги, як розлад органів травлення, болі у спині й у поперековій ділянці.

2. Випадки бойової втоми. Працівники, які страждають від простої втоми, вкрай виснажені фізично і психічно, їхні біологічні системи відмовляють після певного періоду гіперактивності, коли фізичні можливості знаходяться в такому стані, що дозволяє справитися з небезпекою. Фізичне виснаження організму призводить до порушення розумової діяльності. Людина не усвідомлює, що її голова працює усе гірше.

У стані бойової втоми рятувальник відчуває утруднення, а іноді і не може рухатися взагалі. Починає виявлятися тенденція до самотності, працівники стають занадто дратівливими. Вони втрачають інтерес до спілкування зі своїми товаришами, намагаються уникнути будь-яких видів діяльності, пов’язаних із витратою навіть незначних фізичних зусиль. Такі працівники схильні до емоційних криз, істерії або до приступів надзвичайно сильного страху або жаху. Все це може супроводжуватися крайньою сприйнятливістю до звукових подразників, підвищеною спітнілістю, посиленим серцебиттям, посинінням кінцівок.



3. Випадки бойового шоку. “Бойовий шок” емоційна реакція, що виникає через кілька годин або днів інтенсивних дій персоналу ДСНС України у надзвичайних ситуаціях, викликаних соціальними явищами криміногенного характеру або введенням режиму військового часу.

При прогресуванні “бойовий шок” проходить три стадії:



  • перша розвивається протягом декількох годин або днів і характеризується почуттям тривоги, депресією і страхом;

  • на другій (гострій) стадії з’являються невротичні симптоми. Вона триває від декількох днів до декількох тижнів. Прогноз на видужання на другій стадії залишається сприятливим;

  • третя (хронічна) стадія характеризується проявом хронічної психічної декомпенсації. Уражені в цій стадії працівники видужують повільно і часто не повністю.

4. Асоціальна поведінка. Екстремальні ситуації службової діяльності можуть мати такий глибокий вплив, що зміниться сама натура людини (тобто майже вся сукупність людських якостей конкретного працівника). З такого стану рятувальника дуже складно вивести. Цей стан припускає стійкі нав’язливі ідеї, коли людина фіксує свою увагу на якихось конкретних діях або об’єктах. Все це супроводжується дратівливістю, запальністю, почуттям пригніченості, занепокоєння і сприймається як загроза особистій безпеці.

Крім вищевказаних станів, при довготривалій участі працівників ДСНС України в умовах надзвичайної ситуації, можна спостерігати:



5. Стан помутніння свідомості. Персонал ДСНС України, що страждає від психічного і фізичного виснаження, може швидко переходити до такого стану, коли порушується нормальне функціонування мозку (це звичайно виявляється у вигляді відходження від реальності, втрати орієнтації у часі і просторі). Часто такі стани супроводжуються втратою пам’яті, що може викликати шизофренічний стан дисоціації (тобто своєрідний відхід у себе), розвиток маніакально-депресивних психозів, при яких можливі різкі зміни настрою і фізичної активності. Нерідко відмічається розвиток синдрому Ганзера (істеричне сутінкове потьмарення свідомості, що проявляється у відповідях на запитання невпопад). Будучи оточеним страхіттями екстремальної ситуації, працівник із синдромом Ганзера починає не до місця жартувати, нерозумно себе веде, тобто намагається заглушити свій страх веселістю і сміхом. Ступінь ураження
мозку у стані потьмарення свідомості може коливатися від глибоких неврозів до явних психозів.

6. Конверсійна істерія. Це психічне захворювання – одне з найважчих і сильних проявів наслідків екстремальної ситуації. Працівник, який знаходиться ніби між “ковадлом” професійного обов’язку і “молотом” страху (реакція організму на напругу екстремальної ситуації), розряджається від надмірної напруги шляхом конвертування (перетворення) своїх страхів у фізичні розлади організму, які є достатньо серйозними, щоб цілком вивести людину з ладу й у такий спосіб звільнити від страху за рахунок такого “законного” способу, як втрата здоров’я. Врешті-решт, важко змусити людину продовжувати виконання службової задачі, якщо вона осліпла або паралізована.

Конверсійна істерія може викликати травматичні наслідки або відбуватися в посттравматичний період (тобто вона може виникнути після того, як працівник одержав травму або каліцтво).

Конверсійна істерія викликає великі або часткові розлади психіки. Великі розлади психіки можуть виявлятися, зокрема, у реакції втечі, тобто при втраті орієнтування у просторі, коли людина не в змозі зрозуміти, що їй робити. Нерідко такий стан супроводжується безцільним ходінням у ризиконебезпечній зоні, при цьому людина залишається цілком байдужою до можливої небезпеки.

І нарешті, розлади психіки, що із клінічної точки зору не є серйозними захворюваннями, можуть викликати жахливі симптоми. Серед них найбільш часто зустрічаються істеричний параліч, втрата слуху і зору. Мозок буквально “робить” тіло непрацездатним. Наприклад, під час випадку контрактивного паралічу рука не тільки цілком паралізована, але згинається в ліктьовому суглобі і нерухомо фіксується, коли кисть наближається до плеча. Психофізичний характер цього явища очевидний. Зазвичай рука, що “виходить із покори”, використовується для виконання різноманітних дій в умовах аварійно-рятувальних робіт, тобто для правші – це права рука, для левші – ліва. Іноді таке трапляється з однією або обома ногами. Працівник, таким чином, може бути частково або цілком паралізований, може втратити слух або, що ще страшніше, – зір.


3. Психологічні наслідки кризової ситуації.

Практично у кожного, хто брав участь у складних службових діях в умовах підвищеного ризику для життя, розвиваються деякі прояви стресу та посттравматичних стресових розладів.

Помірний стрес сприяє мобілізації фізичних і психічних можливостей, захисних сил організму, активізує інтелектуальні процеси, створює оптимальне бойове збудження, інтенсифікує доцільну діяльність працівника.

Тривалий та інтенсивний вплив негативних стрес-факторів, їхня висока значущість для персоналу ДСНС України здатні породжувати непродуктивні стресові стани (дистрес). Дистрес виникає при таких варіантах стресу, при яких мають місце безпорадність, неспроможність, безнадія, пригніченість. Він нерідко супроводжується порушенням психічних процесів – відчуття, сприйняття, пам’яті, мислення, виникненням негативних емоцій (страх, байдужість, агресивність та ін.), перебоями в координації рухів (метушливість, тремор, заціпеніння та ін.), тимчасовими або тривалими особистими трансформаціями (пасивність, втрата волі до життя, впевненості в успіху, довіри до товаришів і начальників; схильність до шаблонних дій і примітивного наслідування; надмірний вияв інстинкту самозбереження та ін.). Дістрес може викликати різноманітні психогенні патологічні реакції і психологічні розлади. Стрес суб’єктивно усвідомлюється як переживання страху, тривоги, гніву, образи, суму, ейфорії, відчаю, нелюдської втоми і т. п.

Інтенсивність переживання персоналом ДСНС України бойового стресу залежить від взаємодії двох основних чинників:


  • сили і тривалості впливу на психіку працівника бойових стресорів;

  • особливостей реагування працівника на їхній вплив.

Різноманітні бойові стресори поділяються на специфічні і неспецифічні. Перші мають підвищений рівень стресогенності і включають:

  • ситуації, що загрожують життю і фізичній цілісності працівників ДСНС України;

  • поранення, контузії, травми, каліцтва;

  • загибель близьких людей і товаришів по службі;

  • жахливі картини смерті і людських мук;

  • випадки загибелі товаришів по службі, громадян, відповідальність за які працівник приписує собі;

  • події, у результаті яких постраждали честь і гідність рятувальника.

До другої групи відносяться стресори, притаманні як надзвичайній ситуації, так і іншим видам стресових ситуацій:

  • підвищений рівень перманентної потенційної загрози для життя;

  • тривала напружена діяльність;

  • тривала депривація основних біологічних і соціальних потреб;

  • різкі і несподівані зміни умов служби і життєдіяльності;

  • важкі екологічні умови життєдіяльності;

  • відсутність контактів з близькими;

  • неможливість змінити умови свого існування;

  • інтенсивні і тривалі міжособистісні конфлікти;

  • підвищена відповідальність за свої дії;

  • потенційна можливість фізичних і моральних страждань заради досягнення цілей, неясних для працівника.

Реакція персоналу ДСНС України на вплив стресорів екстремальної ситуації залежить як від їхньої значущості для конкретного працівника, так і від особливостей його самовладаючої поведінки. Значущість впливу на психіку працівника тих або інших бойових стресорів визначається його індивідуально-психологічними особливостями й особистими властивостями, психологічною і професійною готовністю до виконання службового завдання, характером і рівнем бойової мотивації, особливостями сприймання місця і ролі виконуваних дій і перспективи його системи життєдіяльності.

У свою чергу, ефективність самовладаючої поведінки рятувальника залежить від рівня його активності, направленої на протидію негативному впливу стрес-факторів службової обстановки; характеру використовуваних ним способів подолання дестабілізуючого впливу бойових стресорів на його психіку, поведінку і життєдіяльність взагалі; наявності у працівника досвіду самовладаючої поведінки в надзвичайній ситуації та її змісту.

Серед характеристик діяльності, що впливають на інтенсивність бойового стресу, виділяють:

а) ступінь бойової активності конкретного працівника, що визначається, як правило, за кількістю екстремальних ситуацій, у яких рятувальник брав безпосередню участь і які супроводжувалися реальною загрозою для його життя;

б) значущість службових дій, у яких брав участь працівник, для виконання більш масштабних службових завдань;

в) ступінь напруженості і характер службових дій працівника;

г) кількість фізичних та психічних втрат у підрозділі, де проходить службу рятувальник, а також сприймання цим працівником їхньої доцільності й обумовленості об’єктивними умовами службової діяльності.

Особливий вплив на рівень прояву бойового стресу у конкретного працівника виявляють такі чинники, як кількість отриманих травм. Значущість цих факторів зростає, якщо працівник не був заохочений або нагороджений за мужні і героїчні вчинки, що мали місце, якщо події, у яких брав участь рятувальник, отримали негативну оцінку з боку керівництва, товаришів по службі або в повідомленнях засобів масової інформації.



Бойовий стрес невисокої інтенсивності (БСНІ), як правило, ефективно переборюється більшістю працівників ДСНС України і на початковому етапі може сприяти підвищенню їхньої бойової активності. У подальшому БСНІ або стає звичним, або переходить в бойовий стрес підвищеної інтенсивності.

Бойової стрес підвищеної інтенсивності (БСПІ) може значно ускладнити діяльність як окремого працівника, так і органу (підрозділу) ДСНС України. На індивідуальному рівні БСПІ виявляється в таких формах, як: різке, неадекватне службовій обстановці підвищення або, навпаки, зниження бойової активності; неадекватне ситуації підвищення емоційного збудження або, навпаки, емоційне заціпеніння, емоційна “тупість”; поява деструктивних форм мотивації діяльності або, навпаки, бажання “вийти”, будь-якою ціною зберегти собі життя; втрата орієнтації в ситуації; відчуття нереальності в екстремальній ситуації; самовідчуження; різке, невластиве конкретному працівнику зниження дисциплінованості, поява порушень моральних норм міжособистісних відносин, що не спостерігалися раніше, деструктивних форм спілкування з оточуючими, розв’язності у поведінці; високий рівень необґрунтованої дратівливості, гнівливості, агресивності; різке зростання тривожності або, навпаки, необґрунтоване нехтування небезпекою; неспроможність впоратися з переживанням страху; поява замкненості, пригніченості, апатії; втрата інтересу до життя, виникнення думок про самогубство; значне підвищення психічної напруженості і настороженості; розосередження уваги або труднощі її швидкого переключення; різке зниження психологічної витривалості або, навпаки, зростання ригідності психічних процесів; поява схильності до панічних настроїв та ін. Такого роду прояви бойового стресу сприяють помітному зростанню помилок і зривів у виконанні персоналом ДСНС України службових завдань, дезорганізації професійної діяльності взагалі.

У надзвичайних ситуаціях службової діяльності існує ціла низка психогенних факторів, які мають сильний психологічний вплив, що у багато разів збільшує внутрішні труднощі і позначається на якості дій персоналу ДСНС України.

Крім того, існують і типові психічні реакції в поведінці персоналу ДСНС України залежно від фази проведення аварійно-рятувальних робіт.

Так, при очікуванні початку проведення аварійно-рятувальних робіт (“стан тривожного очікування”) найбільш типовими психічними реакціями в поведінці персоналу ДСНС України є: зайва балакучість, підвищений тембр голосу, глибока стурбованість, часте паління, прагнення швидше розпочати проведення аварійно-рятувальної операції, відчувається напруженість, очікування чогось тяжкого, небезпечного, увага послаблена і важко зосереджується на чомусь, думки плутані, ідуть нескінченним потоком, настрій динамічний і може, як правило, переходити з неприємно-томливого у весело-піднесений, зниження самокритичності, метушливість, конфліктність, упертість. Серед психофізіологічних показників відмічається підвищена частота дихання (до 30 вдихів і видихів при нормі 18), пульсу (до 125 ударів на хвилину) і температура тіла (до 39°С), почуття спраги, кидання в піт, тремтіння рук і ніг, на щоках – плямистий рум’янець, можливі розлади функції кишечнику.



У ході безпосереднього проведення аварійно-рятувальних робіт витривалість персоналу ДСНС України багато в чому визначається характером службової дії. Вирішення “наступальних” завдань асоціюється з силою, волею і перевагою сторони, що їх вживає, викликає бойове збудження, душевний підйом, азарт, придушує страх, вагання, мобілізує волю.

Найбільш складним, кульмінаційним моментом є вхід в зону надзвичайної ситуації, що проходить в особливому нервовому стані, який якоюсь мірою можна назвати “шоком”. Під цим ми розуміємо не повну виключеність, втрату чутливості, а деяке почуття, схоже на сп’яніння, яке повністю поглинає всі почуття людини. Це почуття є швидкоплинним, його не можна ані продовжити, ані відтворити по частинах. У цьому стані працівник діє без чіткого контролю свідомості, незважаючи на те, що момент входу в зону надзвичайної ситуації і вступу у контакт з небезпекою багаторазово продумується у свідомості, що зумовлює його істотне звуження і зосередження на одному-двох об’єктах службової обстановки.

Стресовий стан досягає вершини у той момент, коли приймається рішення про виконання аварійно-рятувальних робіт безпосередньо в зоні надзвичайної ситуації. У цей період персонал ДСНС України потребує додаткових стимулів. І тут важливе значення мають не тільки емоційно і морально забарвлений заклик, бойовий клич, приклад товаришів по службі, але й уміння рятувальника виконувати прийоми
екстреної вольової мобілізації, психічного саморегулювання. У цей період особливе значення мають авторитет, особистий приклад і психічна підтримка безпосереднього керівника, досвідчених психічно стійких працівників.

Особливу увагу керівному складу слід приділити тому, щоб у випадку успішності проведення аварійно-рятуваль-них робіт у персоналу ДСНС України не виник стан ейфорії, зниження пильності і бойової настороженості. Важлива психологічна закономірність проведення аварійно-рятуваль-них робіт полягає в тому, що “порив не терпить перерви”.

Значних труднощів зазнає психіка особового складу ДСНС України у ході проведення аварійно-рятувальних робіт вночі. Через недостатню освітленість відбувається зміщення в зоровому сприйнятті об’єктів і фону, форми, кольорової характеристики місцевості, зникнення з поля зору багатьох об’єктів. Брак інформації призводить до зростання напруженості, збільшення або навпаки зниження небезпеки, до невірного прийняття рішення. Загалом картина службового завдання уявляється працівнику більш жахливою. Через незвичайну яскравість спалахів можливе часткове або повне засліплення з подальшою тривалою адаптацією зору. Порушення зорового зв’язку з товаришами по службі сприяє підвищенню почуття самітності, зниженню згуртованості. Зміна колірних характеристик викликає негативні емоційні реакції, ілюзії в оцінці реальності. Джерела світла і звуку здаються ближче, ніж удень. Розмовна мова чутна на відстані 10-25 метрів, звук машин, що рухаються, – на відстані від 100 до 600 метрів, звук вибуху – на відстані 3-4 кілометри, сигарета, що горить, є видимою на відстані 350-400 метрів.

Цікаві перетворення здійснюються у сфері сенсорної переорієнтації. Те, що удень сприймалося нормально, вночі викривляється: будь-який шерех сприймається як небезпека. У результаті, неадекватність слухового і зорового сприймання призводить до невпевненості, розгубленості, нерішучості, пасивності, а часом і до помилкових дій.

Аналіз дій персоналу ДСНС України в умовах впливу стрес-факторів підвищеної інтенсивності дозволяє зробити висновок про те, що реакція людини на ситуацію, яка складається, не є однаковою; вона є суто індивідуальною (див. додаток 4.2).

Слід зазначити, що психогенні фактори можуть мати як позитивний, так і негативний вплив як на психіку працівника, так і на результати вирішення ним службових завдань.



Серед найбільш характерних психічних реакцій, що позитивно позначаються на діяльності рятувальників в екстремальних ситуаціях, є:

  • активізація почуття обов’язку й відповідальності – тобто реакція добре морально підготовленого працівника, який усвідомлює свій службовий та громадянський обов’язок і відповідальність;

  • активізація ділових мотивів, прояв усіх можливостей особистості (і колективу) для усунення виниклих значних труднощів, концентрація всіх сил для успішного вирішення задачі;

  • захопленість, азарт – тобто переживання емоційного підйому, гострого інтересу до виниклих труднощів, палкого бажання випробувати себе та вийти з них із честю;

  • підвищення пильності та готовності до реагування на зміни оперативної обстановки;

  • прискорення всіх реакцій, загострення уваги, чітка й швидка робота думки (додаток 4.3).

До негативних психічних реакцій, що знижують ефективність вирішення службових задач, можна віднести:

  • безтурботність – недооцінку існуючих труднощів та ймовірності невдачі, необережність, недостатню пильність і готовність до зустрічі з труднощами;

  • ейфорію – стан неприборканої радості, запалу, що супроводжується різким зниженням пильності, готовності до зустрічі з несподіваним;

  • занепокоєння, невпевненість, тривожність;

  • острах невдачі, страх перед відповідальністю, домінування мотиву відходу від невдачі над мотивом досягнення максимально можливого успіху;

  • загострене почуття самозбереження, страх за своє життя і життя інших;

  • розгубленість, нерішучість, загальмованість, сповільненість реакцій до подій, що відбуваються;

  • нерозуміння того, що відбувається, зниження творчих можливостей, спритності, кмітливості;

  • зниження активності, наполегливості, завзятості при досягненні мети;

  • почуття слабкості, втоми, виснаження сил;

  • психічну перенапругу, що дезорганізує психічну діяльність (додаток 4.4).

Отже, психічні реакції, викликані різними факторами службової діяльності, можуть носити оптимізуючий чи дезорганізуючий характер, тобто можуть або поліпшувати психологічну діяльність та мобілізувати резерви працівників, або руйнувати та утруднювати прояв сформованих якостей, навиків та умінь. Дезорганізація відбувається за збудливим або гальмівним типом.

Розходження між впливом психогенних факторів на психіку персоналу ДСНС України і результатами їхньої службової діяльності викликані рядом причин.



По-перше, це змістовні особливості реакцій, психічні властивості та процеси, що відносяться до різних рівнів системної за своєю структурою психіки. Вирішальне значення мають спонукальні, цілемотиваційні реакції. У них виражається, якою мірою психогенні фактори підсилюють чи послаблюють у певній обстановці підпорядкування працівниками своїх дій обов’язку, почуттю відповідальності, зрілим ідейним і моральним переконанням, нормам поведінки. Далі – важливі реакції операційного рівня, пов’язані безпосередньо з виконанням професійних дій. Нарешті, мають значення і реакції психофізіологічного рівня.

Спонукальні реакції – це реакції вищого рівня психіки персоналу ДСНС України, тому вони вирішальним чином впливають на його дії. Психофізіологічні реакції – це реакції нижчого рівня психічної діяльності. Вони не визначають, до чого прагнуть і що роблять рятувальники, але модулюють їхню силу, урівноваженість, координацію, швидкість дій і процесів. При екстремальних ситуаціях вплив психофізіологічних реакцій працівників на їхні дії та надійність прояву професійних знань, навиків і умінь зростає.



По-друге, визначається емоційне забарвлення психічних реакцій – чи є вони приємними або неприємними, позитивними чи негативними. Позитивні емоції благотворно впливають на психіку і підвищують якість вирішення службових задач. Але буває так, що вони ж і знижують успіх (наприклад, ейфорія, стан невтримного захоплення, який не відповідає об’єктивним умовам, чи безтурботність). У деяких випадках негативні емоції можуть підвищувати якість дій; насамперед, це відбувається тоді, коли після серії успіхів настає невдача. Шкідливість негативних емоцій, що виникають при невдачах на початку служби молодого працівника, полягає в тому, що вони стають несприятливими передумовами для виконання певних професійних дій у майбутньому. Так, сильний переляк чи сильне потрясіння, пережиті при першій участі у вирішенні будь-якої складної службової задачі, можуть на тривалий час сформувати психологічний бар’єр до успішного їхнього виконання при повторенні. Сильні негативні емоції, що виникли при першому зіткненні молодого працівника з труднощами служби, можуть стати причиною його звільнення з лав ДСНС України.

По-третє, вплив на дії персоналу ДСНС України різних психічних реакцій, що виникають у психологічно складних умовах, визначається силою цих реакцій. Психічне напруження – це необхідна й сприятлива умова для виконання службових завдань. Однак, немає прямої залежності між інтенсивністю психічного напруження й ефективністю діяльності.

Ще на початку століття Р. Йеркс і Дж. Додсон [253] експериментально довели, що після досягнення певного рівня активності нервової системи результати діяльності людини починають погіршуватися (див. додаток 4.5).

Викладене дозволяє зрозуміти, що характер психічних реакцій на вплив психогенних факторів залежить не тільки від особливостей самих факторів, але і від низки психологічних особливостей рятувальника, які визначають його стресоусталеність. Зовнішні причини, пройшовши через внутрішні “умови” людини (цілі, мотиви, установки, погляди, переконання, очікування та інші психологічні особливості), завжди відбиваються на її діяльності.

Отже, екстремальність є об’єктивно-суб’єктивною ознакою факторів і ситуацій, тому що людина залежить від об’єктивно властивих їй особливостей і від своєї психологічної стійкості. Для екстремальних ситуацій, що несприятливо впливають на персонал ДСНС України та знижують ефективність вирішення службових задач, є характерним виникнення гострого внутрішнього конфлікту між вимогами, які пред’являє службова діяльність, і можливостями рятувальника на даний момент.

Цей конфлікт виникає або внаслідок зростання вимог, які пред’являються до працівника ДСНС України, або через зниження його можливостей з якихось причин. Саме тому ті самі ситуації можуть мати для різних працівників різну психологічну складність і ступінь екстремальності.

Типи

психічних реакцій

Рекомендована допомога

Нормальна

Індивідуальна психофізіологічна підтримка, чітке керування колективом, заохочення спілкування з товаришами.


Знижена активність

Тактовно встановити контакт, отримати інформацію про те, що сталося, продемонструвати співчуття та солідарність. Запропонувати просту роботу.


Індивідуальна паніка

Проявити доброзичливість, співчуття та водночас твердість. Дати з’їсти або випити чогось теплого. Ізолювати, якщо в цьому є потреба.


Гіперактивність

Дати виговоритися. Примусити виконувати якусь фізичну роботу. Запропонувати випити теплого напою. Здійснювати контроль. Інших почуттів не виявляти.


Реакції з переважними фізичними компонентами


Продемонструвати зацікавленість, проявити співчуття. Запропонувати нескладну фізичну роботу. Створити умови для евакуації в медичний пункт. Інших почуттів не виявляти.

Уживаючи слово “стрес”, далеко не всі уявляють точний і повний зміст цього слова, часто ототожнюючи його зі стресорами, які й призводять до стресу. Якщо стрес носить закономірний характер і відрізняється лише інтенсивністю включення захисних і пристосувальних реакцій, то стесори – найрізноманітніші. До них можна віднести фізичні, пов’язані з інтенсивним фізичним навантаженням, охолодженням, перегріванням, і – емоційні.



У людини порівняно з тваринами інтенсивність впливу негативних емоцій більш виражена. Якщо негативні емоції в тварин, як правило, короткочасні й зникають із задоволенням потреб, то в людини вони можуть з окремих ситуаційних переживань стати домінуючою тенденцією реагування або постійним станом з вираженою інерційністю повернення до фону, нахилом до створення стійких вогнищ збудження в центральній нервовій системі. все це створює передумови для розвитку різних соматичних захворювань.

Установлено, що емоційне перенапруження (стрес) викликає невротичні, серцево-судинні, шлунково-кишкові, імунодефіцитні, онкологічні та інші психосоматичні захворювання.

Ці захворювання розвиваються непомітно, і в один із днів проявляються раптово, на фоні немовби попереднього здоров’я.

Можна виділити три напрями формування патологічних реакцій на фоні емоційного стресу.



Перший – психофізіологічні реакції на стрес. Під впливом різних стресорів виникають психовегетативні розлади різного вираження. Їх прояви – тривога, поганий настрій, страх, порушення апетиту, сну, діяльності шлунку, часте серцебиття, аритмії серця, коливання артеріального тиску. Якщо стресор носив гострий характер, ці прояви, як правило, поступово стираються, відновлюється психофізична рівновага. В цій ситуації активне лікування не потрібне, досить роз’яснення лікаря, призначення ним психофармакологічного лікування з акцентом на нейролептики і антидепресанти.

Друга група захворювань – неврози або невротичний рівень реагування на стрес, він включає всі варіанти невротичних симптомів. Тут роль психогенних стресорів виняткова. Життєві невдачі, удари по престижу, невідповідність високих потреб реальному рівню можливостей, сімейні, службові, побутові негаразди – ось основні фактори, що ведуть до внутрішнього психічного конфлікту особистості. Лікування неврозів - складна проблема. В залежності від конкретних проявів застосовують комбіновану терапію, транквілізатори, антидепресанти, психостимулятори в комплексі з різними видами психотерапії та голкорефлексотерапії.

Третя форма стресогенних захворювань - психосоматичні. Вони найчастіше відносяться до так званих відставлених форм реагування, тобто проявляються через деякий час. До них відносяться гіпертонічна, ішемічна, виразкова хвороби, бронхіальна астма, тиреотоксикоз, цукровий діабет. для боротьби з психосоматичними хворобами поєднують застосування транквілізаторів з симптоматичним лікуванням і психотерапією.

Звичайно, кожний знає, що в умовах сучасної дійсності емоційні перевантаження – у зрослому темпі життя, зниженні фізичної активноті, монотонії, необхідності працювати в екстремальних ситуаціях. Систематичне невдоволення результатами діяльності і соціальними умовами життя, непевність в розв’язанні поставлених завдань, стримання емоційних проявів- і сучасна людина втрачає душевний спокій і рівновагу. Це приводить до стресів. Численні конфліктні ситуації провокуються, як правило низьким рівнем культури взаємовідносин, невмінням рахуватися з чужою думкою, знаходити правильний шлях розв’язання поставлених завдань.

Людина повинна контролювати й регулювати свої емоції. Планка має утримуватись на тому рівні, коли особистість зберігає фізіологічний контроль, душевне благополуччя і стабільність поведінки. Якщо стресогенності дуже мало – виникає апатія; сильний стрес викликає тривогу й розлад. Надлишок емоцій є неусвідомлений вираз своєї безпорадності, нездатності прогнозувати доцільність вчинків.

Емоційний стрес – “хвороба” всього нашого суспільства, практично всіх соціальних груп населення. У людей зросло занепокоєння і невпевненість у своєму майбутньому. Для більшості стала недоступною значна частина товарів і продуктів. Багатьох тривожить перспектива залишитись без роботи, без засобів існування. Викликає тривогу зросла злочинність. Нема надії, що це тимчасова ситуація, оскільки ми бачимо, що за рахунок різкого зубожіння одних соціальних груп йде значне збагачення інших, причому останнє ніяк не пов’язане з їх вкладом у благополуччя суспільства.

Колосальний історичний вибух, що зруйнував попереднє життя, перевернув наше уявлення про цінності, пройшов бульдозером по душах. Психічне здоров’я людей стало заложником гігантського соціального катаклізму. Прогресує прагматизм у взаємовідносинах, спрощеність моральності, намагання збагатитись будь-яким способом. У багатьох це викликає почуття протесту, психологічної напруженості. Але слід уяснити, що все це - природний стан переломного періоду будь-якого суспільства. До цього треба пристосуватись. Якщо людина знає, куди йти, бачить мету, то найважче можна перемогти.

Стрес змінює духовний світ людини. Починають превалювати роздратування й депресії. Людина стає більш вразливою, а це одна з причин психозів.

Загроза наслідків стресу в суспільстві ще серйозно не усвідомлена. Перед людством дедалі гостріше постає завдання - розвиваючи науково-технічний прогрес, захистити себе від негативних наслідків стресу. Це завдання людству під силу. Ніякий, навіть, божевільний ритм сучасності не є загрозою для життя, якщо це дійсно ритм, коли періоди стресорної напруги чергуються з періодами душевного спокою, яке дає нам мистецтво, релігія, природа, фізична праця. В цьому випадку стрес може нести позитивне начало, бути джерелом творчої енергії. Окремі емоційні стреси неминучі і не загрожують здоров’ю, якщо вони носять епізодичний характер.

Особливе місце в формуванні гармонійної особистості мають посісти питання реагування на негативні емоції. Це значить навчитися не реагувати в конфліктних ситуаціях невиправданими емоційними реакціями і тим самим перешкоджати переходу їх у форму тривалих застійних переживань. Ми маємо розв’язати проблеми стресів шляхом розумних соціальних перетворень, удосконалення самої людини.

В надзвичайних ситуаціях, що представляють крайню небезпеку для життя, реакція останніх на стрес вельми неоднозначна. Здатність людини формувати стійку стресову напругу і з їх допомогою здійснювати боротьбу, добиваючись позитивного результату, пов'язана зі здатністю вищих відділів мозку підтримувати активність симпато-адреналової системи, з вираженістю її стимулюючих впливів на систему гіпофіз – кора наднирок, з функціональними можливостями останньої і іншими факторами. Низькі функціональні можливості структур мозку, що запускають симпато-адреналову і гипофізарно-надниркову системи, а також слабкість самих цих систем обмежують стресову реакцію, призводять до швидкого виснаження організму в пошуку уникнення небезпеки, а також розвитку важких розладів і захворювань (Тигранян Р.А., 1988).

При високій стресовій напрузі можливі порушення зв'язку між нервовою системою і внутрішніми органами, що проявляються розладами вегетативних функцій (роботи серця, судин, шлунково-кишкового тракту і д. р.) і психічної діяльності. Таким чином, порушення життєдіяльності реалізуються в різних сферах, але перш за все психічній і вегетативній. Ці розлади виникають в результаті надмірної стресової напруги, неадекватної її тривалості, подальшого виснаження резервних можливостей організму і, нарешті, у разі слабкості систем, які регулюють розвиток стресового стану .

В результаті рапового сильнодіючого стресу на організм може виникнути шок.



Шок - це своєрідний загрожуючий життю патологічний процес, що виникає при дії на організм надсильних подразників і що характеризується тяжкими порушеннями діяльності центральної нервової системи, кровообігу, дихання і обміну речовин. Пусковим механізмом шоку є масивний потік біологічно негативних сигналів, що поступають в центральну нервову систему із зони пошкодження (Кулагін В.К., 1978).

Під впливом цих сигналів відбувається двофазна зміна діяльності центральної нервової системи: первинне поширене збудження нейронів, а надалі - поширене пригнічення їх активності. Вказані зміни стану центральної нервової системи не тільки випереджають відповідні зміни інших фізіологічних систем, але і багато в чому визначають їх стан, як і стан організму в цілому. Фазні зміни активності центральної нервової системи зумовлені надмірними впливами різного походження: неадекватним подрвзненням різноманітних рецепторів - нервових закінчень, пошкодженням нервових провідників, нервових центрів і мозкової тканини.

Характерним для шоку є збереження свідомості в обидві фази розвитку. Свідомість може бути дещо звуженою, особливо в другій стадії шоку, проте вона не втрачається повністю. Деякі автори виділяють третю стадію шоку, так звану термінальну. Ця стадія, практично, не відрізняється від коматозного стану, при якому відбувається повна втрата свідомості.

Відповідно до фазних змін активності центральної нервової системи при шоці спостерігаються фазні зміни нейро-ендокриних впливів на окремі органи і системи організму. В початковий період шокового стану симпато-адреналові і гіпофізарно-надниркові впливи посилюються і перебудовують обмін речовин, підвищуючи активність цілого ряду фізіологічних систем. В другій стадії концентрація гормонів в крові звичайно зберігається підвищеною, проте ефективність їх дії на різні органи знижується. Надалі розвивається недостатність симпато-адреналової і гіпофізарно-надниркової систем, внаслідок чого кількість нейрогормонів в крові знижується.

Порушення діяльності фізіологічних систем і органів, що виникають повторно, призводять до істотних відхилень від норми життєво важливих параметрів гомеостазу. В початковій стадії шоку функції кровообігу і дихання посилюються. Може підвищуватися число еритроцитів за рахунок викиду їх із депо, збільшується здатність крові згущуватися, але надалі і кровообіг, і дихання пригнічуються. Недостатність кровообігу і дихання призводять до розвитку важкого кисневого голодування (гіпоксії), і саме воно надалі визначає тяжкість шокового стану.

Характерні для шоку розлади циркуляції крові в мікросудинах, які можуть виникати вже в початковий період унаслідок перерозподілу крові, ослаблення кровообігу в органах (нирки, печінка, кишечник і ін.), підвищення проникності стінок судин, збільшенням в'язкості крові. Зростання проникнення бар'єрів проникнення між тканиною і кров'ю також є звичайним і обов'язковим компонентом шоку і призводить до появи в крові різноманітних токсичних продуктів, наприклад, кишкового походження (токсемія). Зростання проникності стінок судин спостерігається і в мозку; гематоенцефалічний бар'єр ушкоджується, внаслідок чого клітини мозку піддаються дії токсичних речовин і порушується його регулююча функція.

В процесі розвитку шоку розлади діяльності центральної нервової системи призводять до порушення регуляції кровообігу і дихання; пригнічення цих життєво важливих функцій викликає гіпоксію, а остання посилює розлади діяльності центральної нервової системи. Розлади кровообігу призводять до порушення діяльності нирок і печінки: розвинута недостатність нирок і печінки викликає зміну складу крові, що посилює розлади кровообігу і т.д.

Шок безпосередньо також є стресом. Перша фаза шоку збудження схожа зі стадією тривоги. Друга фаза гальмування – є стадією виснаження стресу. Таким чином, при шоці унаслідок дії надмірно сильного патогенного чинника друга, проміжна, стадія стресу – резистентності – не розвивається і перша стадія, тривоги, відразу переходить в третю, виснаження.

Організм має активно діючі механізми попередження надмірного і небезпечного стресу. При необхідності включаються різноманітні аитистресорні чинники на всіх рівнях формування поведінкових систем: створення, програми поведінки, ухвалення рішення, реалізації команд, їх виконання і зворотного аферентації. Стресові дії, формуючи відповідний стан, одночасно включають механізми, що формують реакції напруги, в межах, які є оптимальними для організму. Саме ці антистресорні механізми (іноді їх називають стреслімітуючими системами) визначають індивідуальну стійкість організму і його тренованість, тобто адаптацію, до стресу.

Особливість реагування на стрес визначається станом механізмів розвитку стресу. До них відносяться нейрони мозку, що активують симпато-адреналову і гіпофізарно-надниркову системи, а також функціональні можливості самих нейронів. Проте це не єдиний чинник. У багатьох випадках вирішальне значення у формуванні стійкості до стресу мають антистресорні механізми.

В експериментальних і клінічних дослідженнях безумовно встановлено, що у формуванні стійкості до різних стресових станів (гіпокінезія, біль, психоемоційна і фізична напруга і ін.) істотне значення мають спадкові (генетичні) властивості організму. Відомо, що люди молодого віку, які не не прагнуть до активної діяльності, астенічної статури із слабо розвиненими мязами, емоційного і психопатичного складу характеру, із слабким або збудливим типом нервової системи, порушенням рівноваги вегетативної нервової системи мають високу схильність до виникнення неврозів. Особи середнього віку, гіперстенічної конституції з розвиненою м'язовою системою, схильні до повноти, котрі прагнуть високого статусу і виконують великий об'єм роботи, при дії стресових чинників схильні до виникнення коронарної недостатності (стенокардії чи інфаркту міокарду) .

Серед чинників індивідуального (онтогенетичного) розвитку організму найбільше значення у формуванні стійкості до стресу має досвід, що набувається при тривалих стресових впливах. Цей досвід, практично, є проявом адаптованості організму до стресу, яка дозволяє людині зберігати стійкість в реалізації різноманітних форм діяльності та адекватно регулювати поведінку в стресових ситуаціях. Неадаптований організм не може здійснювати складні форми поведінки в стресових умовах; в цей час вся його енергія спрямована на формування стресової напруги. Поведінкова реакція у разі правильно проведеної індивідуальної адаптації є настільки адекватною, точною, що здійснюється з мінімальними витратами енергії, а результат поведінки повною мірою відповідає поставленій меті. У нетренованих осіб поведінкова реакція в нових для них умовах здійснюється з напругою, водночас результат не може в повній мірі відповідати поставленій меті, і тоді виникає виражена психоемоційна напруга негативного характеру.

Стійкість до психоемоційного стресу багато в чому залежить від можливості здійснювати м'язові акти (рухи), які, як правило, включаються при відповіді організму на стресову дію. Придушення рухових актів, яке звичайно спостерігається в реальному житті у людини, значно підсилює психоемоційну напругу і його негативний вплив на організм.

Розглянуті генетичні і онтогенетичні чинники впливають на стійкість організму до стресу, змінюючи певні стресові і антистресові механізми. Найважливішими системами, від яких залежить стійкість до стресової напруги, є симпато-адреналова і гіпофізарно-надниркова. Крім цього, в мозку і периферичних органах виробляються речовини, які послаблюють збудження цих стресс-реалізуючих систем. Зміни рівня цих речовин, пригноблення або посилення їх утворення, модулює перебіг стресу і впливає на частоту виникнення його негативних наслідків. До таких речовин в мозку відносяться гама-аміномасляна кислота (ГАМК), серотонін, дофамін, олігопептиди (ендорфіни і енкефаліни), які виробляються відповідними нейронами мозку або клітками гіпофізу. В периферійних органах такими властивостями володіють простагландини, ацетилхолін, аденозін. Дані сполуки послаблюють симпато-адреналові впливи, гальмують виділення і інгібірують ефекти гормонів гіпофізу і кори наднирок, зменшуючи таким чином вираженість стресорної напруги.



Виділення надлишку глюкокортикоїдів в період реакції тривоги також якоюсь мірою служить обмеженню ушкоджувальної дії стресу (Munk, 1984) за рахунок придушення синтезу або дії деяких медіаторів запалення, імунних реакцій і т.п., не порушуючи при цьому мобілізацію захисних сил організму.
  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка