Психогенні захворювання. Невротичні, пов’язані зі стресом та соматоформні розлади



Скачати 133.05 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір133.05 Kb.


МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології

ім. С.М.Савенка


ЗАТВЕРДЖЕНО

на методичній нараді кафедри

22 січня 2008 р., протокол № 6

Зав. кафедри




МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ З ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

НА ТЕМУ: ПСИХОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ. НЕВРОТИЧНІ,

ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СТРЕСОМ ТА СОМАТОФОРМНІ РОЗЛАДИ.


Навчальний предмет – психіатрія та

наркологія

Факультет – медичний

Спеціальність – медична психологія

Курс – 4 - 5

Тривалість заняття - 12 годин
Методичну вказівку склав

к.мед.н., доцент Дищук І.П.



Методична вказівка практичного заняття з психіатрії та наркології для викладачів
Тема: ПСИХОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ. НЕВРОТИЧНІ, ПОВ’ЯЗАНІ

ЗІ СТРЕСОМ ТА СОМАТОФОРМНІ РОЗЛАДИ .
Тривалість заняття – 12 академічних годин.
І. НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТЕМИ:

Психогенні хвороби – група недуг, етіологічним чинником яких є внутрішньоособистісний конфлікт, зумовлений переважанням психотрав-мівної ситуації. Психогенно травмівні обставини виступають при цьому як екзогенно-стресорний агент, що порушує гомеостаз організму. Стресогенними чинниками (стресорами) можуть бути фізичні, хімічні, біологічні, соціальні та психологічні впливи.

Психотравмівні чинники ділять на кілька груп:


  1. раптові (масивні, катастрофічні), що мають загально-соціальне значення: природні, транспортні, техногенні катастрофи, соціальні зміни, війни тощо;

  2. гострі ситуаційні, що мають конкретну особисту значущість: втрата соціальних, матеріальних гараздів, смерть рідних та близьких і т.ін.;

  3. хронічні ситуаційні чинники відносно малої інтенсивності, котрі діють постійно або тривалий час (родинні, виробничі та ін.).

Спільною ознакою психогенних чинників є та, що вони зачіпають сферу найзначніших стосунків особистості (хвороби особистості (В.Н.Мясищев, 1960). Інтерперсональні конфлікти обумовлені у 50% випадків партнерським, подружнім та родинним життям, у 20% - це неприємності на роботі, у 30% - змішані проблеми.

За останню четверть ХХ сторіччя кількість хворих на невротичні розлади збільшилась на 10%. У структурі загальної психічної захворюваності на частку неврозів припадає від 20 до 30 %. Останні дослідження показали, що кожний третій хворий, що звертається до лікаря будь-якого фаху потребує допомоги медичного психолога або психіатра.



Психопатологічна феноменологія невротичних порушень складається з таких компонентів:

  1. симптоми емоційно-афективних розладів, що відбивають тематичний

зв’язок із психотравмівною ситуацією;

  1. симптоми вторинно-афективної переробки власних соматовегетатив-

них проявів;

  1. зменшення частини усвідомленої, змістовно-логічної переробки

інформації та збільшення емоційно - евристичної, неусвідомленої;

  1. відсутність психотичних розладів (галюцинації, маячення);

  2. одужання без дефекту особистості.

ІІ. НАВЧАЛЬНА МЕТА:

2.1. Студент повинен знати:

  • етіологію і патогенез невротичних розладів;

  • класифікацію невротичних розладів;

  • класифікацію невротичних розладів згідно класичної вітчизняної

та МКХ-10;

  • клініку тривожно-фобічних розладів (агорафобія);

  • клініку панічного та генералізованого тривожного розладу;

  • клініку обсесивно-компульсивного розладу;

  • клініку реакції на важкий стрес (гостра реакція, посттравматичний стресовий розлад, розлади адаптації);

  • клініку дисоціативних (конверсійних) розладів (істерії);

  • клініку соматоформних розладів;

  • клініку неврастенії.

2.1. Студент повинен уміти:

  • зібрати суб’єктивний та об’єктивний анамнез;

  • виявити психопатологічну непсихотичну симптоматику і чинники,

що призвели до її виникнення;

  • систематизувати і класифікувати психопатологічні симптоми;

  • сформувати невротичний синдром;

  • вміти діагностувати різні типи невротичних розладів;

  • провести диференційний діагноз різних форм невротичних розладів;

  • вміти визначити план лікування хворого;

  • вміти надати невідкладну допомогу при гострих невротичних,

пов’язаних зі стресом розладах;

  • вміти визначити план реабілітації хворих;

  • вміти визначити план профілактичних заходів і організувати його

виконання.

2.1. Студент повинен опанувати такі практичні навички:

  • встановити психологічний контакт з хворими на невротичні

розлади;

  • провести клініко-психологічне дослідження;

  • визначити тип відношення хворого до хвороби;

  • провести дослідження рівня тривожності;

  • виявити преморбідний стан особистості;

  • виявити вегетативні порушення при невротичних розладах.


ІІІ. МІЖПРЕДМЕТНА ІНТЕГРАЦІЯ.

Фізіологія – типи вищої нервової діяльності і неврози.

Медична хімія – дисбаланс катехоламінів (підвищення норадреналіну та зниження дофаміну) як основна патогенетична ланка неврозів.

Психофізіологія – патофізіологічний ланцюг: психогенний чинник – центральні емоційно-вегетативні регуляторні системи лімбіко-гіпоталамічного рівня – периферичні сомато-вегетативні кореляти.

Загальна психологія – типи особистості.

Медична психологія – типи реагування, внутрішня картина хвороби.


ІV. ПОРАДИ СТУДЕНТУ.

Заняття розпочинається із визначення мети і постановки задач практичного заняття. Визначається початковий (вихідний) рівень знань та умінь студентів з даної теми шляхом опитування.

Невротичні, пов’язані зі стресом та соматоформні розлади (МКХ-10) досить значна група захворювань.

Тривожно – фобічні розлади (F-40) – група розладів, при яких тривога пов’язана з конкретними ситуаціями або об’єктами, що в даний момент не є небезпечними, але переживаються з почуттям страху або уникаються хворими.

Клінічні діагностичні критерії:

а) початок частішу в зрілому ранньому віці;

б) частіше зустрічається у жінок;

в) початок з вегетативних або психологічних симптомів;

г) тривога обмежена наявністю конкретних ситуацій або можливістю їх виникнення;

д) страх перебування в місцях або ситуаціях, вихід із яких може бути ускладнений, або де неможливо надання допомоги;

е) уникання фобічних ситуацій аж до зміни життєвого стилю;

є) наявність панічних атак з порушенням дихання, серцебиттям, задухою пітливістю, тремтінням, парестезіями, приливами жару або холоду, дискомфортом у грудній клітині, страхом смерті, страхом збожеволіти.



Загальні принципи лікування.

Психотерапія є\ основним методом у складному терапевтичному комплексі, спрямована на зміну порушеної системи відносин хворого, корекцію неадекватних емоційних реакцій і форм поведінки: поведінкова психотерапія, індивідуально-орієнтована психотерапія, наркопсихотерапія, аутогенне тренування, трансактний аналіз, гіпнотерапія.



Медикаментозне лікуванні: транквілізатори бензодіазепінового ряду та інших хімічних груп, нейролептики, антидепресанти-седатики, вегетативні гармонізатори, препарати загальнозміцнюючої дії, препарати стимулюючої дії.

Панічний розлад (F- 41.0) (епізодична пароксизмальна тривога) – повторні напади важкої тривоги (паніки), що не обмежуються певною ситуацією або обставинами і не передбачені.

Клінічні діагностичні критерії:

а) серцебиття, біль у грудях, відчуття задухи, запаморочення, почуття

нереальності;

б) вторинний страх смерті, утрати самоконтролю, або божевілля;

тривалість атак – хвилини, іноді довше, частота різна;

г) панічна атака приводить до постійного страху виникнення іншої

атаки;

д) стан між атаками порівняно вільний від тривожних симптомів.



Умови лікування відповідають тривожно-фобічним розладам (F-40).

Генералізований тривожний розлад ((F- 41.1 ) – це стан, що має хронічний характер, супроводжується надмірною тривогою і занепокоєністю щодо усього і не обмежується якимись обставинами.

Клінічні діагностичні критерії:

а) частіше зустрічається у 20-літньому віці, але може бути і в іншому;

б) частіше у жінок, ніж у чоловіків (2:1);

в) підвищена тривожність і занепокоєння про своє майбутнє та своїх

близьких;

г) тривалість не менше кількох тижнів, частіше – місяців;

д) моторна напруга (тремтіння, посмикування, відчуття ознобу,

неможливість розслабитися, головний біль, почуття хвилювання,

неможливість зосередитися);

е) вегетативна гіперактивність (пітливість, тахікардія або тахипное,

запаморочення, сухість у роті, слабкість, епігастральні розлади,

гіперемія, утруднене ковтання);

є) почуття напруження;

ж) перебільшення сторожкість;

з) порушення сну;

і) дратівливість.



Лікування таке ж як і тривожно-фобічних розладів (F-40).

Обсесивно-компульсивний розлад ((F-42) – це розлад, що характеризується обсесивними думками або компульсивними діями, які повторюються.

Клінічні діагностичні критерії:

а) початок у дитячому або юнацькому віці;

б) перебіг, як правило, хронічний;

в) зустрічається однаково часто як у чоловіків, так і у жінок;

г) діагноз встановлюється за умови наявності нав’язливих думок або

дій впродовж декількох днів до 2-х тижнів;

д) нав’язливі думки і дії є джерелом дистресу та порушення активності;

е) повторюваність і стійкість ідей, думок, способів або потягів, що у

стереотипній формі знову і знову приходять на розум;

є) тяжкість нав’язливих думок, внаслідок їх агресивності, непристой-

ності, або безглуздості;

ж) розуміння, що ці думки є власними, а не привнесеними зовні;

з) спроби ігнорування або зменшення інтенсивності думок, спроби

нейтралізувати їх іншими думками або діями, як правило,

безуспішні;

і) часто мають місце вегетативні симптоми тривоги;

ї) характерні тяжкі відчуття внутрішньої або психічної напруги.

Лікування відповідає тривожно-фобічним розладам (F-40).

Реакція на важкий стрес і порушення адаптації (F- 43) – це розлади, що є прямим наслідком гострого важкого стресу або тривалої психогенної травматизації, що призводить до порушення адаптації і викликають проблеми соціального функціонування.
Клінічні діагностичні критерії:

а) обов’язковий і чіткий тимчасовий зв’язок між впливом незвичайного

стресора і початком симптоматики;

б) початок зазвичай раптовий або через кілька хвилин після стресу;

в) мають змішану і звичайно мінливу картину; до ініціального стану

оглушення можуть приєднуватися депресія, тривога, гнів, відчай,

гіперактивність і відгороджуваність;

г) жодний із симптомів не є довгостроковим;

д) припиняються швидко (до декількох годин), коли є можливим

усунення стресових обставин. У випадках тривалості стресу

симптоми починають зникати через 24-48 годин;

е) часто присутні вегетативні ознаки панічної тривоги (серцебиття,

почервоніння, пітливість);

є) може бути часткова або повна амнезія епізоду.



Психологічні діагностичні критерії – наявність „конфліктогенної” зони в мікро- або макросоціальному оточенні:

а) проективні методики (множинна проекція конфліктної ситуації в

проективній продукції);

б) методики „виміри відносин” (наявність конфліктогенних відносин).



Лікування вимагає комплексного підходу з урахуванням клінічних форм, особливостей перебігу, психологічних особливостей особистості, фізіологічних особливостей людини.

Медикаментозне лікування: транквілізатори, антидепресанти, нейролептики, психотерапія (див. тривожно-фобічні розлади).

Дисоціативні (конверсійні) розлади (F-44) являють собою групу синдромів, що характеризуються раптовим, тимчасовим порушенням нормально інтегрованих функцій свідомості, усвідомленням істинності свого „его” або поведінки, у результаті певна частина цих функцій втрачається.

Клінічні діагностичні критерії:

а) гострий початок;

б) наявність психогенної обумовленості у формі чіткого зв’язку зі стресовими подіями або проблемами, або порушеними взаємовідносинами (навіть, якщо психогенія є неусвідомленою);

в) ведучим у клінічній симптоматиці є епізод, коли хворий раптово втрачає спроможність відтворювати важливу інформацію, що стосується особисто його, причому це порушення настільки виражене, що його не можна пояснити простою безпам’ятністю;

г) відсутність якогось фізичного, або неврологічного порушення, із якими могли б бути пов’язані виявлені симптоми;

д) збережена спроможність до заучування нової інформації;

е) хворий усвідомлює наявність розладів пам’яті;

є) можливість повного відновлення пам’яті, зворотність розладів.



Загальні принципи лікування. Комплексний підхід у терапії дисоціативних розладів вимагає урахування клінічних форм, особливостей перебігу, психологічних особливостей особистості, специфіки внутрішньо-особистісного конфлікту, фізіологічних особливостей (особливості передхвороби, реактивність).

Етапність у лікуванні полягає в послідовному застосуванні лікарських засобів із дотриманням термінів застосування основної (3 тижні) та підтримуючої (2-3 тижні) терапії, дозування препаратів під наглядом фахівців стаціонару, диспансеру, поліклініки, застосуванні психотерапії.



Медикаментозне лікування: транквілізатори, антидепресанти, нейро-лептики, вегетотропні засоби, ноотропи, вітаміни, тонізуючі засоби, біогенні стимулятори.

Психотерапія: наркопсихотерапія, гіпнотерапія, індивідуально-орієнтована психотерапія, аутогенне тренування.

Соматоформні розлади (F - 45) – це група розладів, що характеризується повторюваним виникненням фізичних симптомів поряд із постійною вимогою медичних обстежень, недовірою до встановленого діагнозу, пошуками і вимогами виявити те або інше захворювання (при їх об’єктивній відсутності).

Клінічні діагностичні критерії:

а) виникнення і наявність протягом не менше 2-х років множинних і

варіабельних соматичних симптомів, яким не було знайдено

адекватного соматичного пояснення;

б) наявність постійних ідей про існування одного або декількох важких

соматичних захворювань, що обумовлюють наявний симптом або

симптоми;

в) зберігання зазначених ідей, незважаючи на відсутність адекватного

соматичного пояснення відповідних скарг;

г) постійна недовіра різним лікарям, що намагаються переконати

пацієнта у відсутності соматичної хвороби;

д) відсутність даних про об’єктивне структурне або функціональне

порушення даного органу або системи;

е) часто спостерігається деякий ступінь демонстративної поведінки,

спрямованої на привертання уваги, особливо у тих випадках, коли не

вдається переконати лікарів у фізичній природі свого захворювання

й у необхідності продовження подальших оглядів і обстежень;

є) перебіг хронічний, часто поєднується з порушенням соціальної,

міжособистісної і сімейної поведінки;

ж) розлад значно частіше зустрічається у жінок і починається, як

правило, у молодому віці.

Медикаментозне лікування: транквілізатори, нейролептики, анти-депресанти, ноотропи, вітамінотерапія, седативні засоби, психотерапія (раціональна, групова, сімейна, аутогенне тренування і наркопсихотерапія, поведінкова).

Неврастенія (F-48) – невротичний розлад, що характеризується вегетативними, соматичними та емоційними порушеннями, що перебігають за типом дратівливої слабкості, безсоння, підвищеного стомлювання, відволікання уваги, зниження настрою, постійним невдоволенням собою і оточенням. Може бути наслідком тривалого емоційного стресу, перевтоми або виникати на соматично ослабленому тлі.

Клінічні діагностичні критерії:

а) підвищена стомлюваність після розумової роботи або слабкість у тілі і виснаження після мінімальних зусиль;

б) порушення сну;

в) дратівливість;

г) запаморочення;

д) нездатність розслабитися;

е) відчуття м’язового болю;

є) тензіонний головний біль;

ж) диспепсія;

з) вегетативні розлади (коливання артеріального тиску, серцебиття, почуття ознобу та ін.).



Загальні принципи лікування. Принцип комплексного підходу до терапії неврастенії вимагає високого ступеня диференціації лікувальних впливів, що враховують показники клінічного (форма, синдром, особливості перебігу), фізіологічного (особливості передхвороби, реактивність) і психологічного характеру (особливості особистості, специфіка психотравми та ін.).

Застосування лікарських засобів впродовж 3-4 тижнів основної дози, 2 тижні – підтримуючої.



Психотерапія (індивідуально-ораєнтована, аутогенне тренування, наркопсихотерапія).

Медикаментозна терапія: транквілізатори (похідні бензодіазепіну, транквілізатори інших хімічних груп), антидепресанти, вегетотропні засоби, препарати нейрометаболічної дії (ноотропи, вітаміни, засоби, що збуджують ЦНС, біогенні стимулятори).
ІХ. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ОЦІНКИ КІНЦЕВОГО РІВНЯ

ЗНАНЬ ТА УМІНЬ:

  1. Дати визначення невротичного розладу.

  2. Класифікація невротичних розладів.

  3. Клініка основних невротичних розладів: тривожно-фобічних, панічних, генералізованого тривожного розладу, обсесивно-компульсивного розладу, реакції на важкий стрес, дисоціативних (конверсійних) розладів, соматоформних розладів, неврастенії.

  4. Диференційне комплексне лікування різних форм невротичних розладів.

  5. Психотерапевтичні методи в лікуванні хворих на невротичні розлади.

  6. Медикаментозне лікування хворих на невротичні розлади.

  7. Реабілітація хворих на невротичні розлади.

  8. Невідкладна допомога при гострих невротичних реакціях.

  9. Профілактика невротичних розладів.


Х. ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

  1. Психіатрія / За ред. О.К.Напрєєнка. – К.: Здоров’я, 2001.- С.485 – 508.

  2. Международная классификация болезней (10-й пересмотр) . Классификация психических и поведенческих расстройств. – Киев: ФАКТ, 1999. – 270 с.

  3. Критерії діагностики і лікування психічних розладів та розладів поведінки у дорослих. Клінічний посібник /Під ред. П.В.Волошина та ін. – Харків, 2001.– 303 с.

  4. Гавенко В.Д., Самардакова Г.О., Бачериков М.Є. Психіатрія і наркологія.- К.: Здоров’я, 1993.- С. 147 – 155.

  5. Кузнєцов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія. – К., 1993. – С. 203 – 216.

  6. Дищук І.П., Деркач В.Г., Курик В.І., Рудницький Р.І., Русіна С.М. Невідкладна допомога в психіатрії. Навчальний посібник. - Чернівці, 1999.- С.49 – 53.


Додаткова:

    1. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства. – М., 1993.

    2. Вальдман А.В., Александровский Ю.А. Психофармакотерапия невротических расстройств. – М., 1987.

    3. Свядощ А.М. Неврозы. – М., 1993.

    4. Ушаков Г.К. Пограничные нервно – психические расстройства. – 2-е изд.- М., 1987.

Методичну вказівку склав



к.мед.н., доцент І.П.Дищук




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка