Програма та навчально-методичне забезпечення курсу для студентів спеціальності



Сторінка5/10
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Комп'ютерна комунікаціяпроцес взаємообміну інформацією між суб'єктами за допомогою вербальних і невербальних комунікативних систем, опосередкований комп'ютерними засобами комунікації.

Комп'ютерна комунікація охоплює всі традиційні види і форми мовлення – усну, писемну, внутрішню, монологічну й діалогічну. Завдяки їй сформувалася особлива форма комунікації, яка знімає просторово-часові обмеження в процесі роботи з різними джерелами інформації. Ресурси комп'ютерних комунікацій відкривають можливості для діалогу віддалених у просторі суб'єктів. Ця форма взаємодії є засобом міжнародної комунікації, що дає змогу залучити фахівців різних галузей знань до розв'язання загальнолюдських проблем, у тому числі і педагогічних (Н.П.Волкова).

Запровадження комп'ютерних комунікацій підвищує вимоги до усного та писемного мовлення (мовленнєвих умінь), передбачає уміння користуватися інформаційними ресурсами комп'ютерних технологій (діалог: "людина – комп'ютер", "людина – комп'ютер – людина").

Комп'ютерні комунікації мають потужні комунікативні можливості:

1) мультимедійний зв'язок, що поєднує голос, текст і відеозображення, які передаються по одній фізичній лінії зв'язку (перехід від вербальної до графічної комунікації на наочному, візуально-образному рівні). Суттєвим елементом такої комунікації є вибір засобу представлення інформації;

2) гіпермедіасистеми, що стимулюють внутрішній діалог користувача за умови, коли гіпертекст (база даних, яка складається з текстових та/або графічних фрагментів) поєднує у собі завдання на розуміння і предметні мікрозадачі. Ці види діяльності, розкриваючи способи мислення, сприяють зіставленню різних позицій, спонукають до самостійного розмірковування, оцінювання висловлених гіпотез, аргументів, прийняття самостійних рішень, аналізу різних позицій, оцінних суджень;

3) телекомунікаційні технології (технології передавання й одержання інформації за допомогою глобальних комп'ютерних мереж), які ґрунтуються на спілкуванні, зближенні, стиранні кордонів між окремими соціумами, вільному обміні думками, ідеями, інформацією учасників спільного проекту. Засновані вони на широких контактах з культурою різних народів, досвідом людства.

Разом з тим критики комп'ютерної комунікації зосереджують увагу на таких її недоліках, як втрата міжособистісної взаємодії, знеосібнення, емоційна віддаленість комунікантів, певною мірою неекологічність.

Системи комп'ютерної комунікації класифікують за різними критеріями. За адресною спрямованістю повідомлень і часом реакції, відповіді на них розрізняють системи особистого й колективного листування; за часом реакції на відправлене повідомлення – системи інтерактивного спілкування (синхронного режиму зв'язку "on-line") й відстроченого (асинхронного режиму зв'язку "off-line"). Серед комп'ютерних систем підтримки міжособистісної комунікації виокремлюють такі їх типи:

1) інтерактивне особисте листування. До нього відносять чат (chat), коли повідомлення, що набирається одним із учасників діалогу, автоматично відображається і на моніторі іншого учасника, на яке він у такий самий спосіб відповідає, продовжуючи діалог;

2) відстрочене особисте листування. До нього належить електронна пошта (e-mail). Користувач набирає повідомлення і відсилає його адресату, який, отримавши його, за необхідності посилає відповідь;

3) колективне інтерактивне листування. Мається на увазі колективний чат, коли учасники колективного обговорення по черзі обмінюються репліками-повідомленнями;

4) відстрочене колективне листування. Основною формою його є електронні конференції (форуми). Повідомлення, що відсилається на конференцію, стає доступним усім її учасникам. Кожен учасник може відповісти на нього, підтримавши обговорення, а ще може ініціювати нові питання.

Різні типи комп'ютерної комунікації визначають інтенсивність діалогу. Якщо обмін інформацією здійснюється за допомогою електронної пошти, діалог уповільнюється, є високоструктурованим, оскільки здійснюється у письмовій формі. Високий ступінь інтенсивності діалогу досягається за допомогою комп'ютерних конференцій, у процесі яких користувач відповідає на запитання інших і кожен бере участь у діалозі, інформаційно збагачуючи його.

Комп'ютерні комунікації завдяки наочному поданню інтелектуальних засобів (гіпотез, прийомів аналізу умови, контролю за діями) забезпечують включення користувача у змодельований комп'ютером процес спілкування, що уможливлює засвоєння нової інформації під час внутрішньої комунікації; демократизують використання освітніх, інформаційних ресурсів, через фізичну непредставленість партнерів у текстовій комунікації запобігають виникненню традиційних комуніка­тивних бар'єрів, зумовлених зовнішніми даними співрозмовників (статтю, віком, соціальним статусом); надають змогу учасникам спілкування створювати про себе будь-яке враження за власним бажанням, тобто уможливлюють конструювання віртуальних особистостей.

Для повноцінної професійно-педагогічної комунікації вчитель має уміти використовувати інформаційні ресурси комп'ютерних технологій (діалог "людина – комп'ютер"), працювати з різними видами, носіями, електронними банками інформації; здійснювати швидко і кваліфіковано пошук, відбір необхідних даних із різних джерел інформації (професійна, психолого-педагогічна література, періодика); працювати з текстовими файлами (Web-сторінками); використовувати інформаційні ресурси мережі Internet і локальної мережі для організації навчального процесу; управляти навчально-виховним процесом за допомогою комп'ютерних технологій; приймати і надсилати повідомлення електронною поштою; встановлювати комунікативні зв'язки в різних режимах зв'язку ("off-line", "on-line"); володіти культурою діалогу (сетікетом) із всесвітньою мережею.

Працюючи у мережі, вчителі можуть розширити комунікативні зв'язки, дізнатися про особливості викладання відповідних предметів в інших навчальних закладах, знайомляться з новими навчальними програмами і підручниками, теоретичними і прикладними розробками тощо. За допомогою комп'ютерних мереж вони використовують різноманітні навчальні матеріали; підвищують свою кваліфікацію шляхом дистанційного навчання у вищих навчальних закладах, використовують для свого професійного зростання широкі інформаційні ресурси комп'ютерних мереж.

Для встановлення зв'язків із суб'єктами комунікації вчитель має знати програми взаємодії в комп'ютерній мережі, що забезпечують обмін інформацією між об'єднаними в ній комп'ютерами.


(за матеріалами підручника Волкової Н.П.

Професійно-педагогічна комунікація:

Навч. посіб. – К.: ВЦ "Академія", 2006. – 256 с.)


Тренінг комунікативних здібностей
педагога

Дослідники стверджують, що "комунікативні здібності" представ­ляють собою стійку сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини та складаються з таких структурних компонентів: когнітивного, мотиваційного, самооцінного, емоційного, комунікативно-діяльнісного, які перебувають у тісному взаємозв’язку та забезпечують успішність комунікативної діяльності.

Основні сутнісні характеристики комунікативних здібностей: індивідуальний ступінь виразності, функціонування структурних компонентів як єдиного цілого, забезпечення успішності професійної комунікативної діяльності. Разом із тим комунікативні здібності не зводяться лише до комунікативних знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, комунікабельність трактується як інтегральна характеристика індивіда, як така його властивість, яка необхідна йому для забезпечення самореалізації, саморозвитку, загалом для життєдіяльності. Оскільки спілкування передбачає вербальну, невербальну, а також енергетичну взаємодію між людьми, то розвиток комунікативних здібностей майбутніх педагогів включає ігри на знайомство, довіру, розвиток вербальної та невербальної комунікабельності, вправи на екстрасенсорику, інтуїцію, завдання з розвитку педагогічної техніки, прийоми наповнення позитивною енергією тощо.


I. Ігри на знайомство

"Снігова куля" Група встає в коло і перший гравець називає своє ім'я. Другий називає ім'я першого і своє. Третій ім'я першого, другого і своє. Разом з ім'ям можна зобразити свій улюблений жест, назвати свій улюблений напій, особисту якість (варіант – що починається на першу букву імені), хобі тощо.
"Зібратися в групи за іменам і гуртом прокричати своє ім'я" Люди з унікальними іменами об'єднуються в одну групу і повинні прокричати що-небудь, що їх об'єднує.
"Свято підтримки" Гравці сидять по колу. Кожен учасник гри по черзі розповідає про свої досягнення, уподобання, хобі тощо. Всі інші по закінченні презентації аплодують та відверто радіють за презентера зі словами "Молодець!", "Ми раді за тебе!", "Так тримати!". Гра розвиває емоційне сприймання людей, комунікативні здібності, вміння презентувати себе, дає можливість повірити у власні сили, вчить радіти за успіхи іншої людини, допомагає відкрити енергетичні канали самоактуалізації.

"Зробити візитку своєї особистості" Група стає у два кола – зовнішній і внутрішній, обличчям до обличчя. Пари, що утворилися протягом двох-трьох хвилин знайомляться і розповідають про себе, а потім внутрішнє коло зміщується вправо на одну людину. Цикл повторюється, поки не буде пройдене все коло. Можна використовувати музичний супровід, проводити гру, танцюючи.
"Привітатися за руку з максимальною кількістю людей" Кожен повинен за певний час (1-3 хв.) встигнути привітатися за руку з максимальною кількістю людей. Увага учасників фіксується на тому, що руку треба тиснути доброзичливо, дивлячись в очі людині. Варіант: обов'язково називати своє ім'я. Можна обумовити те, що необхідно підрахувати кількість людей, з якими ти привітався. Тоді наостанок ведучий запитує: "Хто привітався більше, ніж з 10 людьми? А більше ніж з 20?" Виявляються кілька кращих.
"Поміняйтеся місцями" Гравці (від 7-8 чоловік і більше) стоять у колі (або сидять), ведучий – у центрі кола. Він уважно розглядає учасників і, помітивши будь-яку ознаку, що об'єднує більшість граючих, каже: "Поміняйтеся місцями ті, у кого світле волосся (хто в джинсах, хто любить зиму, хто навчається в школі, хто з годинником і т. д.). Усі, хто потрапляють до категорії носіїв вказаної ознаки, повинні швидко схопитися і помінятися місцями, ведучий намагається зайняти місце, що звільнилося. Той, хто залишився без місця або на своєму старому місці, стає ведучим. В якості ознак , що об'єднують тих, хто повинен помінятися місцями, може бути використано, що завгодно (кольори і види одягу, довжина і колір волосся, наявність або відсутність прикрас, годинників, види взуття, музичні, літературні та інші уподобання).
ІІ. Ігри на контактність

"Молекули" Група хаотично пересувається по приміщенню. Ведучий кричить, – "Єднаймося в групи по 3 (4,5 і т.д.) людина. Решта повинні швидко об'єднатися і міцно обнятися в групах. Якщо для наступної гри потрібно утворити кілька мікрогруп, то можна назвати одразу потрібне число.
"Плутанина" Всі стають в коло і протягують вперед руки. Потрібно схопитися своїми руками за руки різних людей. Потім потрібно розплутатися. Можна ускладнити завдання, якщо заборонити розмовляти. При обговоренні плутанину можна порівняти з людськими стосунками, які здаються заплутаними, коли всі між собою переплетені, але якщо об’єднати зусилля, то можна розплутати та налагодити навіть складні взаємини.

ІІІ. Ігри на командну роботу

"Шикуйсь!" У цій грі можуть брати участь 2-3 команди по 5-8 чоловік (від кількості учасників в одній команді залежить час на підготовку). Командам пропонується за 10-15 сек. розібратися і вишикуватися по порядку (алфавітному або числовому). Варіанти: за першою літерою ім’я батька, мами (власні імена); № школи; № телефону (перші три цифри); улюблений предмет; розмір взуття; улюблений письменник і т.д. У процесі гри ненав’язливо відбувається знайомство гравців.
"Одна копійка на всіх" Учасникам пропонується об'єднатися у два кола і передавати копійку по колу з кінчика вказівного пальця на кінчик пальця сусіду справа. Перемагає та команда, у якої копійка жодного разу не впаде. Гра допомагає об’єднати зусилля колективу навколо однієї спільної справи.
"Телеграма" Учасники гри стоять у колі, взявшись за руки. В центрі стоїть ведучий. Один з граючих говорить: "Я посилаю телеграму такому-то". "Телеграма" передається по ланцюжку потиском зчеплених рук в будь-яку сторону по колу. Ведучий повинен "перехопити" телеграму ", тобто побачити потиск руки. Якщо він помічає це, то стає в загальне коло, а попався стає ведучим. Якщо" телеграма "доходить до адресата, він говорить:" Телеграму "отримав" і сам відправляє "телеграму" кому-то. Не можна відправляти "телеграму" сусіду по колу, можна передавати у будь-яку сторону.
"Знайомство" По команді ведучого гравці пересуваються по кімнаті, зустрічаючи один одного і запитуючи: "Вибачте, ви не Маша (Коля, Саша)?". Партнер має відповісти щось на зразок: "Ні, я не Маша, я Наташа, у мене блакитні очі, біле волосся і красива посмішка". Таким чином, всі гравці знайомляться один з одним, час контактів – 3-5 хв. По закінченні ведучий запитує кожного, кого він запам’ятав, колективно обирають найпопулярнішу людину (або двох), які найбільше запам’яталися.
IV. Ігри на довіру

"М-М-М по колу" Група сидить у колі. Перша людина довго тягне звук м-м-м-м-м ... на певній висоті. У той момент, коли він закінчує, наступний має підхопити, і так далі по колу. Важливо, щоб звук не переривався.
"Колінки" Група сидить у колі. Кожен кладе свої руки на коліна сусідів. Потрібно плескати долонями по колінах, так щоб долоні плескали по черзі, як вони лежать. Гравець, який помилився, прибирає руку. Гра знімає психологічні та фізичні бар’єри спілкування між гравцями, розвиває увагу.
"Фотоапарат" Група об’єднується у пари. Перший в парі стає фотографом, другий фотоапаратом. Фотоапарат закриває очі, фотограф підводить його до цікавого місця в приміщенні і, злегка натискаючи на його голову, "робить знімки" (Фотоапарат на секунду відкриває очі, а потім закриває знову). Потім фотоапарат повинен вгадати, в якому місці "зроблені знімки". Потім ролі міняються. Насправді вправа має прихований підтекст, про який йдеться у процесі подальшого обговорення. Hайбільш важливі моменти: хто з фотографів водив за собою свій фотоапарат, чи попереджав про небезпеки, чи думав про напарника або тільки про себе; наскільки фотоапарату було комфортно зі своїм фотографом, наскільки він довіряв йому; кому приємніше було бути фотографом (тобто ведучим), кому фотоапаратом (тобто тим, кому комфортно підкорятися) і т. д.
"Сонечко" Один гравець стає в центрі і закриває очі, – це "сонце". Гравці ("планети") стають на тій відстані, на якому їм комфортно. Також можна приймати різні пози. Потім "сонце" відкриває очі і дивиться на картину, що утворилася. Після цього "сонце" може пересунути "планети" так, як би йому було комфортно. В результаті усі бачать реальну і бажану картину взаємин групи до людини і людини до групи. Гра представляє певний варіант соціометрії.
"Магніт" Учасники стоять у шерензі біля стіни із закритими очима, їм повідомляють, що вони до неї "прилипли". Один виходить у центр. Це "магніт". Він закриває очі, зосереджується і починає "притягувати" людей до себе. Той хто відчуває, що його "висмикнули з клею" приєднується до магніту і вони починають тягнути разом. Спостерігаючи за послідовністю, в якій учасники будуть "відлипати" від стіни, можна робити висновки про ставлення групи до людини-магніту.
"Добра тварина" Гравці стають у коло, тримаючись за руки. Ведучий повідомляє, що утворене коло – не коло, а велика добра тварина (черепаха, динозавр, слон тощо). Вона може дихати (діти ритмічно дихають і у цей час роблять крок уперед, потім назад, імітуючи вдих і видих тварини), потягуватися, ставати навшпиньки, присідати, пити воду, виглядати друзів і т.д. (коло виконує усі дії тварини). Гра активізує почуття єдності колективу, знімає психологічні бар’єри спілкування між людьми.
V. Ігри на вербальну комунікабельність

"Історія" Двоє виходять за двері. Всім іншим дається інструкція: "Коли вони увійдуть, ми їм скажемо, що придумали про них цікаву історію (пригодницьку, фантастичну, романтичну, страшну і ін.) Вони повинні відгадати її, задаючи нам питання. Насправді на питання, які закінчуються на голосну, ми будемо відповідати "так", а на питання, що закінчуються на приголосну, ми будемо відповідати "ні". Історію ми придумувати не будемо. Її придумають самі добровольці, задаючи питання. Тут проявиться їх фантазія і уява ". Гра розвиває фантазію та уміння ставити запитання.
"Картина" Кілька людей виходять за двері. Обов'язково залишається той, хто буде розглядати картину і той, хто буде спостерігати за грою. Тим, хто залишився, показується будь-яка картина. Їх завдання максимально запам'ятати деталі картини, щоб потім її описати одному з гравців, що вийшли. Потім картину ховають. Той, хто розглядав картину, описує її першому гравцеві, який зайде до кімнати, потім той – другому і т. д. Останній входить і описує почуте про картину всім. На завершення спостерігачів запитують, що особливого він помітив у описі картини різними людьми, як він думає, чому це відбулося. В кінці гри всім пред'являється картина. І все порівнюють свій опис з реальною картиною. Варіант гри – замість картини читається уривок історії і гравці переказують його один одному.
"Іменник-прикметники" Учасники стоять у широкому колі. Ведучий ходить по колу з м'ячиком (або з будь-яким невеликим предметом). Він кидає одному з учасників м'яч (предмет) і називає іменник, наприклад, земля. Той, кому кинули м'яч, повинен швидко утворити від цього іменника прикметник і кинути м'яч назад, сказавши це слово. Якщо через 3 секунди учасник гри не називає прикметник, то він стає ведучим. Для підвищення інтересу можна придумувати складні іменники, від яких важко утворювати прикметники. Наприклад, таксі, штани, камзол, піаніно, лінійка тощо.
"Черга і продавець" Розігруються 2 ситуації.

1) Божевільна чергу і нормальний продавець.



2) Нормальна черга і божевільний продавець. "Нормальні" у цій грі, як зазвичай буває у житті, кричать, розпочинають конфлікти, лізуть вперед і обважують покупців. "Божевільні" ведуть себе вкрай незвичайно – спокійно, чемно, виховано, привітно. У кінці гри аналізується, яку роль було приємніше грати і чому.
VІ. Вправи на екстрасенсорику, інтуїцію

"Долоньки" Гравці стають в пари. Один закриває очі і простягає долоні вперед. Другий мовчки намагається торканнями долонь і пальців передати якусь картинку. (Наприклад: осінь, дощ, снігопад, ліхтарі, двоє на лавочці і т.п.) Потім пари міняються. Hа обговоренні розповідається, хто що хотів передати, наскільки це вийшло і чому.
"Телепатія" Виконується в парах. Людина, зосередившись, намагається передати партнеру нескладний образ (наприклад: захід). Зазвичай вгадування чужих думок дійсно може відбуватися. Важливо, щоб у групі дотримувалася тиша.
"Сенсорика" Ведучий стоїть в центрі. До нього зі спини хтось підходить. Ведучий намагається спробувати визначити стать людини, а якщо вийде, то й ім'я.
"Зупинка рук" У людини закриті очі. Партнер поступово наближає до нього руку. Коли першому здається, що чужа рука знаходиться від нього на відстані 1 см, потрібно сказати "Стоп". Варіант – партнер підходить до людини, що стоїть з закритими очима. Коли той відчує наближення, він повинен сказати "Стоп". Варіант: гравці по черзі прикладають палець до чола однієї людини із закритими очима. Він повинен назвати цю людину.
"Скільки нас?" Із закритими очима (стоячи на місці) визначити, скільки людей в залі і хто де знаходиться.

VІІ. Прийоми наповнення позитивною енергією

Прийом "Релаксація" Приділіть трохи часу тому, що робить вас щасливими, приносить вам радість. Поміркуйте, почитайте улюблений твір, погуляйте з другом, поспілкуйтеся на приємні теми. Проаналізуйте, що піднімає вам настрій і наповнює енергією. Намагайтеся частіше займатися приємними речами і ви відчуєте, як сповнені силами для нових справ.
Прийом "Подяка" Подумки подякуйте усім людям, які зустрічалися на вашому шляху за добро, турботу, а деяким за життєві уроки. Поміркуйте про щасливі моменти вашого життя, відчуйте позитивні вібрації душі, вдячність за дар життя. У цей момент ви миттєво розслабитеся і відчуєте приємний спокій, серце буде сповнене любов’ю і теплом, відкрите до творчості і гарних справ.
Прийом "Розвиток уяви" спробуйте закрити очі і уявити себе в ідеальному оточенні. Розгляньте деталі навколишнього оточення, кольору, текстури. Доторкніться до поверхні декількох предметів. Які відчуття у вас виникають? Що ви чуєте? Які запахи відчуваєте? Яка температура? Все це сприяє розслабленню та наповненню енергією.
Прийом "Тут і тепер" Для наповнення позитивною енергією потрібно розвивати у собі відчуття теперішнього моменту, зосереджуватися на відчуттях, запахах, кольорах. Таке "проживання моменту" привчає насолоджуватися життям без обтяжливих думок про минуле, майбутнє, вчить цінувати кожну хвилину буття.
Прийом "Пошук натхнення" Розглядайте красиві речі, які викликають у вас позитивні емоції. Відвідайте картинну галерею, милуйтеся заходом сонця, роздивляйтеся квіти. При цьому намагайтеся вбирати в себе приємні кольори, ставати красивішим душею, думками, словами. Якщо користуватися цим прийомом регулярно, то навіть ваша зовнішність стане привабливішою, а обличчя випромінюватиме красу.
Прийом "Думки на папері" Для того, щоб привчитися мислити позитивно, почніть записувати власні думки на папері. Можна проводити лінії, малювати малюнки. Варто поступово відсіювати ті думки та слова, що спричиняють негатив, збільшувати кількість слів про добро, красу, милосердя. Зверніть увагу на ваш настрій – чи покращився він від того, що ви більше говорите про позитивні моменти життя?

VIII. Завдання з розвитку педагогічної техніки

"Управління ініціативою"

Під час бесіди роль одного учасника – лідер контакту: він тримає нитку розмови у своїх руках. Іншому партнеру потрібно свою роль пасивного учасника розмови (підтакують, подає репліки) змінити на роль лідера – перехопити ініціативу. Це вдасться не відразу: дуже ймовірно, що співрозмовник прагнутиме утримати свою перевагу.


"Техніка інтонування" Пропонуються різні фрази і поставлено завдання вимовляти їх з різними відтінками залежно від педагогічної ситуації (фрази типу "Хто черговий?", "Ідіть сюди", "Чи виконали завдання?", "Прошу уваги", "Так", "Будьте ласкаві" і т.п.).
"Розвиток міміки, пантоміміки" Заняття проводяться вдома перед дзеркалом: покажіть подив, хвилювання, гнів, сміх, іронію і т.п. Ці завдання корисні для передачі доцільних педагогічних переживань.

"Розвиток педагогічної емпатії" Потрібно спробувати знайти в собі зародки почуття, якого ви зараз не відчуваєте: радість, гнів, байдужість, горе, відчай, обурення і т.п. і в педагогічно доцільною формі висловити ці почуття в різних ситуаціях.
"Розвиток семантичних рухів" Пропонується завдання – пошук рухових мімічних і зорових аналогів втілення вимоги, наприклад: "сідайте", "увага", "тиша", "йди сюди" і т.п. Потрібно знайти пантомімічні і мімічні засоби вираження цих вимог.
"Відтворення жестів" Пропонується почати пояснювати новий матеріал (в ролі учнів – студенти). Слухачі фіксують жести і оцінюють їх. Таким чином, опрацьовуються всі типові педагогічні жести: під час роботи біля дошки, виклику учня і т.д. Одночасно проводяться заняття з міміки. Учасники діляться на пари і дають один одному мімічні завдання (не менше десяти кожен), потім міняються ролями. Це завдання повторюється на інших заняттях.




ДОДАТОК 4

Профілактика професійного вигорання педагогів

Педагогічна свідомість багато в чому заповнена міфами, ілюзіями, стереотипами про те, що вчитель ніби "суперлюдина" – завжди емоційно врівноважена, сильна, морально стабільна, схильна до самопожертви на шкоду інтересам власної сім’ї, однаково любить усіх дітей, завжди знаходить вихід із стресових, конфліктних ситуацій і завжди має на це сили і енергію. Така налаштованість, з одного боку, дає змогу педагогові з мінімальними витратами оперативно вирішувати складні проблеми, що виникають у його діяльності, здійснювати її на високому якісному рівні, а з іншого боку – призводить до виникнення таких станів, як "професійне вигорання" або "емоційне згорання", психоенергетичне виснаження, почуття власної недосконалості, професійної невідповідності.

Професійна діяльність педагогів входить у групу професій із великою кількістю стрес-факторів і проблем. Високий динамізм, брак часу, робочі перевантаження, складність виникаючих педагогічних ситуацій, соціальна оцінка, необхідність здійснення постійних та інтенсивних контактів, взаємодія з різними соціальними групами сприяють виникненню синдрому "професійного вигорання". Часті емоційні стреси та фрустрації негативно позначаються на діяльності педагога.

Поняття "стрес", "хронічна втома", стали звичними і буденними в нашому житті та сприймаються нами як невід’ємна складова сьогодення. Однак більшість із нас навіть не підозрюють, наскільки руйнівний вплив здійснюють на наше життя ці процеси.

Педагог втрачає психічну енергію, у нього розвиваються психосоматична утома, емоційне виснаження, з’являються невмотивоване занепокоєння, тривога, дратівливість, виникають вегетативні розлади, знижується самооцінка, втрачається усвідомлення смислу власної професійної діяльності. Робота у стресовій обстановці призводить до мобілізації внутрішніх ресурсів і може викликати як гострі порушення, так і відстрочені наслідки.

Спочатку несприятливі умови праці викликають негативні зміни у професійній діяльності, у поведінці. При повторенні важких ситуацій, вони можуть накопичуватися і в особистості, що проявляється в її поведінці та спілкуванні.

Деформований діяльністю педагог – самовпевнений, педантичний, агресивний (особливо вербально), авторитарний, зневажливо ставиться до інших професійних груп, виявляє захисний грубуватий гумор, ригідність мислення, формалізм, прихильність до традицій і норм (часом перекручених власним баченням), неадекватну самооцінку, порівняно невисокі показники інтелектуального розвитку, соціальне лицемірство, що призводить до виникнення таких якостей, як моралізування, повчальність, нещирість прояву почуттів.

Серйозне погіршення стану здоров’я, втрата друзів, розпад сім’ї, зловживання наркотичними речовинами, глибокі депресії – далеко не повний перелік можливих наслідків емоційного вигорання. В більшості випадків люди згорають саме через нерозуміння того, що з ними відбувається, й того, як попередити цей процес і захиститися від нього.

"Я почуваю себе вичавленим, наче лимон", "Мені стає зле, коли подумаю, що завтра знову треба йти на роботу", "У мене вже ні на що немає сил", "Я нічого не встигаю", "Мене нудить від цієї роботи" – знайомі думки, чи не так? Хто з нас не говорив сам або не чув цих або схожих висловлювань від близьких, друзів чи колег по роботі?

Як ми реагуємо на це? "Мені просто треба відпочити", "Завтра все буде краще", "Я просто втомився" – говоримо ми собі... Інколи справді цього буває достатньо. Однак з часом ми з подивом зауважуємо, що вже навіть тривалий відпочинок не дає бажаного результату.

Прокинувшись зранку, людина відчуває таку ж втому, як і наприкінці робочого дня. З’являється відчуття, що робота стає все важча і важча, а сил її виконувати все менше і менше. Робочий день здається нескінченно довгим. З часом лише думка про роботу викликає відразу. Частішають головні болі по вечорах. Людина стає дратівливою, легко вразливою, відчуває себе "жертвою". Приходячи з роботи, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб’язкових справ. Оскільки людина виснажена, спілкування з близькими людьми теж зводиться до мінімуму, що нерідко переростає в ланцюг непорозумінь, конфліктів і взаємного віддалення з подальшим руйнуванням стосунків. Людина втрачає віру в себе, впадає в депресію, починає часто хворіти і хоча й усвідомлює, що з нею щось не так і що цей стан не лише не зникає сам по собі, а наче сніговий ком щоденно збільшується, однак, що робити, як це змінити, як собі допомогти, не знає.

Емоційне ж виснаження виникає саме в результаті постійної дії на людину стресів середньої інтенсивності. "Вигорання" – це своєрідна психологічна незгода людини у відповідь на тривалий стрес, фрустрацію або розчарування (причому причиною може бути не лише робота).

Якщо раніше схильність до вигорання була притаманна здебільшого професіям комунікативного характеру, то сьогодні – у наш час постійних інтересів – вигорання сягає епідемічних масштабів, тому виокремлювати когось уже немає сенсу – від "вигорання" не застрахований ніхто.

За даними досліджень американського Національного інституту проблем здоров’я і професійної безпеки (NIOSH), в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають на клінічну форму синдрому хронічної втоми.



Емоційне вигорання – це синдром, що розвивається на тлі безперервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної і фізичної перевтоми та виснаження.

Існує так звана група ризику працівників, які найбільше схильні до "вигорання". Це ті, хто працює у сфері "людина-людина" і з огляду на свою професію змушені багато й інтенсивно спілкуватися з різними людьми, знайомими і незнайомими. Особливо швидко й помітно "вигорання" настає при надмірному навантаженні лікарів, медсестер, учителів, психологів, пожежників, рятувальників.

Емоційне вигорання виникає як наслідок внутрішнього накопичення негативних емоцій, без відповідної "розрядки" або "звільнення" від них. Синдром вигорання розвивається поступово. Спочатку в "вигораючого" починає зростати напруження у спілкуванні. Емоційна перевтома переходить у фізичну. Нерідко це супроводжується головними болями та застудами. Дедалі частіше в голові не тримаються важливі справи. Стає дуже важко зосередитись на виконуваній роботі. Зростаюче напруження призводить до неадекватного, вибіркового реагування на навколишні події.

Небезпека полягає в тому, що для "вигорання" характерне щоденне прогресування. Зупинити цей процес буває надзвичайно складною на його тлі можуть загострюватись хронічні захворювання, розвиватися нові хвороби і навіть змінюватися склад крові.

До об'єктивних чинників виникнення вигорання педагогів дослідники відносять:

а) недоліки в організації педагогічної діяльності – її регламентація, ступінь автономності педагога, характер розподілу навчального навантаження, характер стимулювання праці вчителя, перспективи професійного зростання, характер включення педагога в управління учбовим закладом;

б) несприятливий соціально-психологічний клімат педагогічного колективу, що перешкоджає продуктивній діяльності і повноцінному розвитку особистості (часті конфлікти, мобінг "по вертикалі" та "горизонталі", відсутність підтримки і згуртованості в колективі).

Як наслідок може відбуватися деперсоналізація та редукція професійних досягнень.

Деперсоналізація припускає цинічне ставлення до праці й об’єктів своєї праці. У педагогічній сфері деперсоналізація характеризується бездушним, негуманним ставленням до учнів, батьків, колег і т.д. Контакти з ними стають формальними, знеособленими, негативні установки можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у внутрішньо стримуваному роздратуванні, яке з часом проривається назовні і призводить до конфліктів. Редукція професійних досягнень – це виникнення в педагогів відчуття некомпетентності у професійній сфері, усвідомлення невдачі в ній.
Симптомами професійного вигорання можуть бути:


    • робота витісняє все інше ("береться" додому і на вихідні, посідає головні теми розмов);

    • коли колишня енергійність зміняється почуттям втоми, апатії, розчарування;

    • розлади сну, нав’язливі думки, які стосуються роботи, прокручування подумки моментів, в які можна було б інакше вчинити-сказати;

    • зниження уважності, збільшення кількості помилок, сповільнення темпів роботи, зниження продуктивності;

    • спалахи агресивності, цинічності, байдужості стосовно колег, клієнтів, часто – родини;

    • зниження настрою, почуття провини за реальні чи уявні помилки;

    • поява хворобливих проявів (починаючи від частих ГРЗ, закінчуючи появою гіпертонії і проблем і серцем);

    • небажання виконувати свої обов’язки.

Тому щоб зберегти психічне здоров'я і в процесі роботи, і після її закінчення, учитель початкових класів має володіти хорошим здоров'ям та знаннями про його збереження, постійно піклуватися про підтримку себе у формі, а саме користуватися технологіями релаксації, накопичення, раціонального використання та відновлення енергії, методиками психологічного захисту від стресогенів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка