Програма та навчально-методичне забезпечення курсу для студентів спеціальності



Сторінка3/10
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

К.Ушинський


Як ми вже з’ясували, професія вчителя потребує особливих якостей, здібностей з метою її ефективної реалізації та досягнення певного рівня професіоналізму.

Під професіоналізмом слід розуміти сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, що відбуваються в людині у процесі оволодіння і тривалого виконання діяльності, що забезпечують якісно новий, більш ефективний рівень вирішення складних професійних завдань.

Усе частіше дослідники кажуть не про професійні уміння, а про професійну компетентність. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості вчителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію та уміти застосовувати її в практичній діяльності.

Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Вчені, що вивчають особливості педагогічної діяльності, підходять з різних позицій до визначення кваліфікаційних і особистісних якостей вчителя (або "компетенцій") та виділяють певний комплекс цих властивостей, який називають професіограмою вчителя.

Професіограма вчителя – це перелік вимог, що пред'являються до його особистості, здібностей, майстерності та психолого-фізичних можливостей. Це психофізичний аналіз, опис і характеристика професійно важливих якостей. Професіограма може виступати як форма моніторингу якості професійної підготовки студента до педагогічної діяльності. У такому сенсі вона дозволяє проектувати особистісне та професійне зростання студента – майбутнього педагога і може стати однією з методик самовиховання.

Залишається відкритим питання, які якості вчителя (або "компетенції") є константним, тобто що не залежать від часу, а які якості є "рухливими", тобто необхідними вчителю-педагогу у зв'язку з вимогою сучасного глобалізованого світу. Так, наприклад, всього 10-15 років тому володіння комп'ютерними технологіями не входило в число "компетенцій" вчителів, а зараз ця якість є необхідною для вчителя.



До сьогоднішнього дня накопичено багатий досвід побудови професіограми вчителя. Зокрема, Я.А. Коменський, якого називають засновником педагогіки як науки, у роботі "Велика дидактика" спробував визначити свої вимоги до "універсального вчителя": кожен сам повинен бути таким, яким повинен робити інших; кожен повинен володіти мистецтвом робити інших такими; бути прихильником своєї справи – повинен могти, уміти і хотіти насаджувати свій досвід і знання.

Перші науково обґрунтовані професіограми для вчителів було створено у 20 – 30-і роки ХХ ст. Практично у всіх з них наступні вимоги:

  • хороше фізичне здоров'я;

  • врівноваженість характеру;

  • наявність розвинутої волі;

  • завзятість, ініціатива;

  • організаторські уміння та навички;

  • загальна освіта і добре знання свого предмета;

  • прагнення поповнити розумовий багаж;

  • знання учнівського колективу;

  • соціально-економічна і політична підготовка;

  • знайомство з основними течіями рефлексології, педагогіки і методики;

  • інтерес до суспільного життя і участь в ній;

  • ясне і виразне розуміння цілей і завдань проведеної роботи;

  • знайомство зі спорідненими формами політико-просвітницької роботи;

  • уважне і любовне ставлення до учнів;

  • зразкова поведінка вчителя.

А ось уривок із професіограми вчителя соціалістичних часів: володіння методиками і методами навчання і виховання, загальна ерудиція, педагогічна майстерність, знання психолого-педагогічних основ навчання і виховання, комуністична переконаність і цілеспрямованість, володіння ТСО і новітніми методами навчання, любов до дітей, вміння зрозуміти дітей, знання методів комуністичного виховання та вміння їх застосовувати, переконаність, наполегливість, оптимізм, систематичне підвищення ідейно-політичного і спеціального рівня, високі моральні якості, особистий приклад у всьому і т.д.

Отже, можна зробити висновок, що вимоги до вчителя в усі часи мають спільні риси, загальне ядро – любов до дітей, ерудованість, спостережливість, терплячість, витримка, почуття гумору, доброта, організованість, оптимізм, самостійність, відповідальність, товариськість, готовність до співчуття, емпатії тощо.

Разом із тим професіограма має історичний та соціально-детермінований характер, має відповідати вимогами часу і конкретного суспільства. Зокрема, в інформаційну добу на передній план висувається вимога не стільки ерудованості, обізнаності педагога, скільки оволодіння комунікативними уміннями, здатністю здобувати знання, шукати потрібну інформацію, бути самостійною особистістю, здатною до самоосвіти протягом життя.

На думку сучасного психолога В.А. Крутецкого, до основних професійно-значущих якостей педагога належать наступні блоки:

1) світогляд особистості;

2) позитивне ставлення до педагогічної діяльності;

3) педагогічні здібності;

4) професійно-педагогічні знання, вміння та навички.



1-й блок. Гуманістичний світогляд (мова йде про тих переконаннях, ідеалах, які притаманні вчителю-вихователю; виховує лише той, хто сам вихований; бажано, щоб вихователь мав високий рівень загальної культури і високий моральний вигляд, а головне – любив би інших людей).

2-й блок. Позитивне ставлення до педагогічної діяльності (мова йде про педагогічної спрямованості особистості, педагогічних схильностях як стійкому бажанні та прагненні присвятити себе педагогічній діяльності; не може бути гарним вчителем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи, а діти безпомилково визначають тих вчителів, які їх не люблять або не люблять педагогічну діяльність в цілому).

3-й блок. Педагогічні здібності (ґрунтуючись на природних передумови, вони за певних умов реалізуються – чи ні – в професійно-педагогічні знання, вміння, навички, інакше кажучи – педагогічні здібності) – це узагальнена сукупність індивідуально-психологічних особливостей та професійно-значущих якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності, забезпечують досягнення в ній високих результатів, визначають успіх педагога в цілому в оволодінні цією діяльністю.

4-й блок. Професійно-педагогічні знання, вміння, навички (мова йде про знаннях в області викладати предмети і технології навчання)

У педагогічній діяльності всі ці складові взаємопов’язані та взаємообумовлені. Наприклад, складно чітко відокремити гуманістичну спрямованість особистості від її педагогічних здібностей, оскільки здібності – це певні якості, що забезпечують успішне оволодіння тією чи іншою діяльністю. У свою чергу позитивне ставлення до педагогічної діяльності нерозривно пов’язане з професійно-педагогічними знаннями та вміннями.

Ми розглянули широку палітру вимог до "ідеального вчителя". Та все ж які якості учителя початкових класів можна виділити як основні, без яких ефективно здіснювати педагогічну діяльність неможливо?

Виділені нами якості є інтегративним відображенням трьох з розглянутих блоків: гуманістичного світогляду, педагогічної спрямованості, педагогічних здібностей. На нашу думку, професіограма сучасного вчителя початкових класів має складатися в першу чергу з таких якостей вчителя:



  • любов до дітей;

  • чесність, справедливість, об'єктивність.

  • витримка, терплячість;

  • принциповість і вимогливість;

  • педагогічний оптимізм, любов до життя, почуття гумору;

  • чуйність, гуманне ставлення до людей;

  • тактовність;

  • організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом.

  • всебічний розвиток;

  • фізичне та психічне здоров'я, здатність відновлювати енергопотенціал;

  • творчий склад мислення, відкритість до нового;

  • педагогічна спрямованість;

  • потяг до удосконалення, самоосвіти протягом життя.

Окремо представлено систему педагогічних умінь та навичок, які теж значною мірою пов’язані з іншими компонентами професіограми.

Розглянемо детально кожну складову.


1. Любов до дітей
Василь Сухомлинський, відомий усьому світу педагог-гуманіст, стверджував: "Педагог без любові до дитини – все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору".

Сучасні дослідники одностайно визнають, що саме любов до дітей слід вважати найважливішою особистісної та професійної рисою вчителя, без чого неможлива ефективна педагогічна діяльність.



Отже, перш за все, вчитель має любити дітей – гучних і тихих, слухняних і примхливих, доглянутих і неохайних, з високим рівнем навчальних досягнень і з початковим, – на тій простій підставі, що вони – діти.

Педагог П.Ф. Каптерев наголошував, що "... Любов до дітей і юнацтва треба відрізняти від любові до учительській професії: можна дуже любити дітей, глибоко симпатизувати юнацтву і в той же час не мати схильності до педагогічної діяльності; можна, навпаки, нічого не мати власне проти вчительської діяльності, віддавати перевагу їй у порівнянні з іншими, але не мати приязні до дітей".

Педагогічна любов – це вміння бачити у своїх вихованцях юних громадян з невичерпними потенціальними можливостями. Любов – це плоть і кров вихователя, як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку.

В. Сухомлинскьий називав любов до дитини – вершиною педагогічної культури, найголовнішою рисою якої є гуманність, а гімн гуманізму – відчувати серцем іншу людину.


2. Чесність, справедливість, об'єктивність. Це ті якості, які вихованці найбільше цінують в учителеві. Чесність – це поняття моральної свідомості й категорія етики. Вона розкриває ставлення людини до самої себе і в першу чергу готовність і вміння підтримувати і виправдовувати ту репутацію, яку має, або колективу, групи, до якої належить. Совість – також категорія етики. Це не що інше, як здатність особистості до морального самоконтролю, об'єктивної самооцінки відповідно до моральних норм, традицій; ця якість ґрунтується на самосвідомості людини і забезпечує внутрішній контроль власного "Я", дій та вчинків. Справедливість є поняттям моральної свідомості, що виражає співвідношення певних цінностей, певний порядок людського співіснування відповідно до розуміння того, що людина має бути в центрі уваги усіх сфер діяльності.

Педагогічна справедливість представляє собою своєрідне мірило об'єктивності вчителя, рівня його моральної вихованості. В.А. Сухом­линський писав: "Справедливість – це основа довіри дитини до вихователя ... щоб стати справедливим, треба знати духовний світ кожної людини".


3. Витримка, терплячість. Без цих рис учителеві аж ніяк не можна. Адже йому щоденно доводиться спілкуватися з дітьми, які ще не мають достатнього соціального досвіду, не завжди діють відповідно до встановлених правил і норм, схильні до пустощів тощо. Учитель повинен вміти стримувати себе, не квапитися приймати необдумані рішення, особливо у збудженому стані. Виховання – досить тривалий процес. Інколи педагогові доводиться роками чекати результатів своєї діяльності. Тому без терплячості, сподівання на результативність власних дій у майбутньому вихователеві аж ніяк не можна.
4. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом. Учитель повинен вміти організувати як себе, так і вихованців для різних видів діяльності. У навчально-виховному процесі встановлюються не лише парні стосунки: учитель – учень, а взагалі стосунки між учителем і дитячим колективом. Почуття колективізму – споконвічна риса людини, прагнення до її ствердження і задоволення. Вміння організувати колектив, працювати з ним – це, з одного боку, запорука успіху навчально-виховної роботи, а з другого – підготовка учнів до активної діяльності в умовах співіснування в соціальних колективах дорослих.

Організаційна діяльність – діяльність людини, яка здійснює координацію, взаємодію, мобілізує групу людей на здійснення сумісних дій для виконання поставленої задачі. Включає як організацію себе, своєї діяльності, свого робочого часу.


5. Всебічний розвиток. Діти схильні до активного пізнання оточуючої дійсності, бажають на безліч питань отримати відповіді. І, насамперед, вони чекають задоволення своїх пізнавальних інтересів від батьків та вчителів. Оскільки більшість батьків не має належної педагогічної підготовки, то вчителеві доводиться самому щоденно допомагати учням свідомо пізнавати невідомий для них світ природи і суспільних стосунків. Тому, окрім глибоких знань в межах своєї навчальної дисципліни, учитель має володіти певним рівнем знань з різноманітних галузей. А це досягається лише щоденною копіткою працею.

В.А. Сухомлинський вважав, що "майстер педагогічної справи наскільки добре знає абетку своєї науки, що на уроці, в ході навчального матеріалу, в центрі його уваги не сам зміст того, що вивчається, а учні, їх розумова праця, їхнє мислення, труднощі їх розумової праці" [17, с. 39].

Учні досить високо цінують обізнаність свого вихователя. Маленькі чомусики саме до ерудованого вчителя звертаються з хвилюючими їх питаннями і мають отримати точну відповідь. Або, наприклад, почути такі слова: "Я не можу тобі зараз сказати, але через деякий час, я тобі обов'язково відповім". І відповісти потрібно обов'язково. Тому що хороший учитель завжди стримає дане слово, поважає себе і учня.



Таким чином, сучасний вчитель повинен добре орієнтуватися в різних галузях науки, основи яких він викладає та бути постійно в курсі нових досліджень, відкриттів і гіпотез.



6. Принциповість і вимогливість. Ці якості лежать в основі педагогічного спілкування з вихованцями. Принципи (від лат. рrіпсіріитначало, основа) – це вихідні положення певної діяльності, що ґрунтуються на внутрішніх переконаннях особистості. У сфері виховання вчитель повинен мати міцний ґрунт, певне вістря, навколо якого і будується уся його діяльність. Принциповість педагога має випливати з глибокого розуміння ним виховних завдань, знань закономірностей навчально-виховного процесу, особливостей анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей певної вікової групи. Вимогливість діалектично пов'язана з процесом переконування. Вимогливість – це той інструмент, за допомогою якого учитель допомагає вихованцеві сформувати у собі певні вміння і навички.
7. Оптимізм, любов до життя, почуття гумору. Вчитель завжди працює з колективом дітей, а для них характерні почуття радості, веселості, мажорності. Тому вчитель передусім повинен задавати тон оптимізму. Одночасно він має вірити у силу вихованців, у те, що у процесі виховання можна сформувати благородні риси навіть у "безнадійного" школяра, глибоко вірити в силу й можливості дітей, бачити насамперед усе краще, що їм притаманне, "проектувати хороше" (А. Макаренко). Учитель має підходити до кожної дитини з оптимістичною налаштованістю, навіть, якщо ризикує помилитися. Водночас він не повинен ідеалізувати їх позитивних рис, ігноруючи їх недоліки. Завдання вчителя – "не загубити" жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою.

Не зайвим було б над дверима будь-якого педагогічного освітнього закладу повісити плакат: "Вхід заборонений людям злим, мстивим, неврівноваженим і без почуття гумору!" Гумор допомагає людині не ставитися до себе надто вже серйозно, допомагає легше пережити всілякі негаразди, складні нестандартні ситуації, яких у професійному житті вчителя чимало.
8. Чуйність, гуманне ставлення до людей. Праця вчителя-вихователя спрямована на створення найбільших цінностей на землі – скарбів розуму і душі. В умовах масового технократичного впливу на особистість відірваність значної частини дітей від природи, багатолітній прес жорстокого тоталітаризму вкрай негативно впливають на формування ніжності, чуйності, глибокої поваги до людини, бачення в ній найбільшої цінності в житті. Тому учитель своєю чуйністю, гуманістичною спрямованістю має в першу чергу компенсувати те негативне, що не дає змоги прорости у дитячих серцях паросткам доброти. Школа в особі вчителя має стати тим духовним храмом, де кожна дитина відчула б справді чуйне, гуманне ставлення до себе, мала змогу знайти у цьому храмі спокій і захист від впливу жорстокості, зневаги до неї.

Звичайно, він обов'язково повинен знати дитячу психологію, розуміти душу дитини і вміти ставити собі запитання: "А чи завжди я прав? Чому зазвичай добрий хлопчик став агресивним? Чому так напружені спокійна доброзичлива дівчина? Якщо вчитель байдужий до внутрішнього світу дитини, до його переживань, йому не місце в школі, навіть якщо він чудово знає свій предмет.
9. Творчий склад мислення. Ця якість також зумовлюєть­ся винятковими особливостями професії учителя. З одного боку, Учителеві необхідно постійно перебувати у творчому пошуку при підготовці уроку. Урок – це своєрідна невелика вистава. Тому учителеві доводиться виступати в ролі і автора сценарію, і режисера, і актора, отже без творчого підходу не обійтися. З іншого боку, вихователь постійно спілкується з учнями на уроці, поза уроком, щоденно розв’язує складні педагогічні ситуації, тому використовувати чіткі формули, рівняння чи алгоритми аж ніяк не можна. Успіх залежить лише від знань, майстерності, творчості вчителя. Творчі вчителі – завжди відкриті до нового досвіду, не лякаються інновацій, нових підходів, експериментувань
10. Тактовність. Педагогічний такт (від лат. tactusвідчуття, дотик, дія) – це почуття міри, відчуття конкретного стану вихованця, що підказує вихователеві найделікатніший спосіб поведінки у спілкуванні з учнями в різних сферах діяльності, вміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості у системі виховних взаємин з нею. Педагогічний такт допомагає вихователеві спілкуватися з учнями на основі розуміння їх психічного стану в конкретних обставинах, приймати доцільні рішення, які не гальмують дій вихованців, а спонукають їх до активної, раціональної праці.

Взаємовідношення вчителя з колегами, батьками і дітьми, засновані на усвідомленні професійного обов'язку та почутті відповідальності, становлять сутність педагогічного такту. Тактика поведінки вчителя в будь-якому випадку полягає в тому, щоб вибрати відповідні стиль і тону, час і дію педагогічного дії, а також провести своєчасну їх коректування. Педагогічний такт багато в чому залежить від особистих якостей педагога, його кругозору, культури, волі, громадянської позиції та професійної майстерності. Він є тією основою, на якій виростають довірчі відносини між вчителями та учнями. Обов’язкова передумова педагогічного такту – знання індивідуальних особливостей психічного стану, настрою і переживань учнів.
11. Педагогічна спрямованість, відданість справі і відпові­дальність

У структурі особистості вчителя особлива роль належить професійно-педагогічній спрямованості. Вона є тим каркасом, навколо якого компонуються основні професійно значущі властивості особистості вчителя. Професійна спрямованість особистості вчителя включає інтерес до професії вчителя, педагогічні покликання, професійно – педагогічні наміри та схильності. Основою педагогічної спрямованості є інтерес до професії вчителя, який знаходить своє відображення в позитивному емоційному ставленні до дітей, до батьків, педагогічної діяльності в цілому і до конкретних її видів у прагненні до оволодіння педагогічними знаннями й уміннями.



Вищим проявом педагогічної спрямованості особистості є самовідданість вчителя. Саме в ній знаходить вираз його мотиваційно – ціннісне ставлення до праці. Керуючись цим ставленням, учитель завжди поспішає надати допомогу дітям і дорослим – всім, хто її потребує.

Яскравим прикладом професійної самовідданості є життя і діяльність А.С. Макаренка і В.А. Сухомлинського. Винятковий приклад самовід­даності і самопожертви – життя та подвиг Яноша Корчака, відомого польського лікаря і педагога зневажила пропозицію фашистів залишитися живим і зробив крок у піч крематорію разом зі своїми вихованцями.
12. Фізичне та психічне здоров'я, здатність відновлювати енергопотенціал, працездатність

Педагогічна свідомість багато в чому заповнена міфами, ілюзіями, стереотипами про те, що вчитель ніби "суперлюдина" – завжди емоційно врівноважена, сильна, морально стабільна, схильна до самопожертви в ущерб власної сім’ї, однаково любить усіх дітей, завжди знаходить вихід із стресових, конфліктних ситуацій і завжди має на це сили і енергію. Така налаштованість, з одного боку, дає змогу педагогові з мінімальними витратами оперативно вирішувати складні проблеми, що виникають у його діяльності, здійснювати її на високому якісному рівні, а з іншого боку – призводить до виникнення таких станів, як "емоційне згорання", психоенергетичне виснаження, почуття власної недосконалості, професійної невідповідності.

Тому щоб зберегти психічне здоров'я і в процесі роботи, і після її закінчення, учитель початкових класів має володіти хорошим здоров'ям та знаннями про його збереження, постійно піклуватися про підтримку себе у формі, а саме користуватися технологіями релаксації, накопичення, раціонального використання та відновлення енергії, методиками психологічного захисту від стресогенів.
13. Потяг до удосконалення, самоосвіти протягом життя

У вчителя може бути єдиний і неподільний авторитет особистості. Основу пізнавальної спрямованості особистості складають духовні потреби та інтереси. Одним з проявів духовних сил і культурних потреб особистості є потреби в знаннях.



Безперервність педагогічного самоосвіти – необхідна умова професійного становлення та вдосконалення. Один з головних чинників пізнавального інтересу – любов до викладання предмету.

Саморозвиток має як би подвійний педагогічний результат. З одного боку – це ті зміни, які відбуваються в особистому розвитку і професійному зростанні, з іншого – оволодіння самою здатністю займатися саморозвитком.

Індикатором опанування майбутнім педагогом цією здатністю виступає уміння здійснювати певні дії. Зокрема, цілепокладання: ставити перед собою професійно значущі цілі і завдання саморозвитку; планування: вибирати засоби і способи, дії і прийоми саморозвитку; самоконтроль: здійснювати зіставлення ходу і результату саморозвитку з тим, що намічалося; корекція: вносити необхідні поправки в результати роботи над собою.

Крім зазначених якостей, педагогові не обійтися без теоретичних та практичних умінь: аналітичних, прогностичних, проективних, рефлексивних та ін.




ДОДАТОК 2

Формування іміджу педагога – вимога сучасності
У суспільстві часто розмовляють про імідж політиків, імідж артистів, імідж бізнесменів. Кожна професія має свою специфіку, але створення іміджу необхідно працівникам усіх галузей, які у своєї професійної діяльності зв’язані з людьми.  Про імідж вчителя як у нашому суспільстві, так і в освітньому середовищі, раніше не прийнято було говорити. "А педагогам, им вроде не пристало о нем думать, им следовало лишь волноваться по поводу успеваемости и воспитанности, а вовсе не по поводу собственного образа в глазах ребенка. Достаточно было выглядеть скромно, аккуратно, в общем – прилично" (Булатова О.О.). Демократизація суспільства та динамізм розвитку системи освіти вимагають формування іміджу педагога в освітньому середовищі, що є сьогодні нововведенням.

Поняття "імідж" почали використовувати ще у часи Аристотеля. Аналіз першоджерел свідчить, що в Україні термін "імідж" з’явився наприкінці ХХ сторіччя. Воно походить від латинського "imago", тобто "імітувати", у перекладі з англійської мови означає "образ". "Имидж –образ, слепок, умственное представление конкретного лица, содержательная сторона его характера. В практическом употреблении это слово близко к известному греческому слову "харизма", в которое древние греки вкладывали значение одаренности, авторитетности, мудрости и святости. Люди, обладающие совокупностью таких качеств, всегда обладали силой влияния на окружающих" (Нуреєва О.С.).  Це слово не використовувалося раніше, але імідж особистості формувався ще в далекому минулому, утворюючи різні прізвиська, які формували уяву про особистість. Наприклад: Іван Грозний мав імідж власного та суворого царю, Ярослав Мудрий мав імідж прозорого та мудрішого правителя. Часто імідж асоціюється тільки з зовнішнім виглядом, але це не правильний підхід. Ще російський  письменник А.П. Чехов висловив думку: "У человека должно быть прекрасно: и лицо, и одежда, и душа, и мысли", Дейл Карнегі писав: "Люди судят о нас на основании того, как мы выглядим, что мы делаем, что и как мы говорим", А.С. Пушкін стверджував: "Быть можно умным человеком и думать о красе ногтей". Таким чином, імідж людини складається на підставі сукупності іміджоутворюючих факторів.

"Можна зробити припущення, що поняття "імідж" в системі освіти набуло актуальності в період становлення незалежності України та переосмислення підходів до навчально-виховного процесу" . Свідчень цьому факту багато. В першу чергу це вплив іміджу вчителя на вибір навчального закладу для навчання. Батьки дітей, яких відправляють у школу до першого класу, обов’язково цікавляться: "Хто буде першою вчителькою у їх дитини?", "Чи можна віддати на навчання дитину саме цієї вчительці?", "Чи треба шукати школу, де працюють більш досвідчені  вчителі?". Така ж проблема у батьків виникає і при переході до середньої та старшої ланки, а саме: "Хто буде класним керівником їх дитини?", "Чи зможе вчитель знайти підхід до їх дитини, правильно навчити та виховати?" Тому на сучасному етапі розвитку освіти позитивний імідж у освітньому середовищі вчителю просто необхідний.

Д. Журавльов вважає, що "большая часть педагогической общественности еще очень далека от того, что собственный имидж необходимо формировать. Отношение у педагогов к имиджу самое разное. Отрицательно относится к нему старшее поколение учителей: его понимают как "маску", убеждены в приоритете внутреннего содержания над внешним и считают, что главное быть, а не казаться". Всякие разговоры про имидж учителя воспринимаются насторожено, как призыв быть неискренним". Сучасні вчителі підтримують ідею формування іміджу учителя, але більшість з них не розуміє його складових компонентів.

Знання про формування іміджу вчителю необхідно значно більше, ніж спеціалістам інших професій, тому що саме вчителі впливають на формування іміджу своїх учнів. Вчитель для них – еталонна модель. Н.А. Добролюбов писав: "Учителями должны быть лучшие люди общества" . Кожен вчитель має бути яскравою особистістю, тому що завдяки своїй особистості він зацікавлює учнів, розвиває інтерес до свого предмету. Прикладом є учитель географії у творі письменника А. Маркуші "Если ты учитель"Л.А. Фридман: "Как он учил, теперь, спустя полвека, судить не берусь, а вот его появление в классе – самое первое – помню отлично: распахиваются двери и к нам вступает моряк – китель, украшенный сверкающими, якоренными пуговицами, расклешенные брюки, выправка… Отчетливо сохранилось ощущение – моряк одним только видом своим призывает нас ринуться в мир штормов, бурь, в настоящую жизнь. Привлекательная внешность плюс легкий налет таинственности, понятно, вдобавок к умению учить, как я убедился на школьном опыте, очень повышают шансы всякого учителя на успех".

Педагог навчає учнів і тоді, коли мовчить, навчає своїм образом, своєю поведінкою, своїм ставленням до учнів. О. Булатова пише: "Если образ учителя приятен, воспринимается как "манок", то в нем заключена первоначальная сила духовного  воздействия,  такого учителя хочется  слушать и  следовать за  ним" . Образ учителя – це не тільки візуальний образ, але і жести, і манери, і комунікабельність, і педагогічний такт, і мовна культура, і любов до дітей, і педагогічна прозорливість, і  багато інших якостей, які є складовими професійного педагогічного іміджу. М. Рудакевич влучно говорить про імідж, що "це не просто зовнішня оболонка людини, хоча остання, безумовно, теж багато важить. Достатньо згадати стару казку про кота в чоботях, який біг попереду господаря і розповідав усім, який той багатий і могутній. Відомий бізнесмен і політик наголошує, що без реального наповнення, яке стоїть за зовнішньою оболонкою, вплив такого "іміджу" на оточуюче середовище рано чи пізно буде зведений нанівець" .  

Поняття "імідж"  інтерпретується по різному. На наш погляд, "професійний педагогічний імідж вчителя" – це  форма самовиявлення індивідуального цілісного образу особистості учителя  як реалізатора потреб мікро- і макросоціуму в освітніх послугах,  при якій виявляються найбільш виразні ділові та особистісні якості  відповідно до статусу учителя та соціальної ролі у освітньому оточенні.

Психологічні механізми формування іміджу – це, по суті, механізми  сприймання людини людиною… Механізмами сприймання людей, з якими ми вже знайомі, є ідентифікація, рефлексія й емпатія.  Якщо ми помітили в людині хоча б одну негативну рисочку, то наше ставлення до неї може швидко змінитися. Тривожні "червоні лампочки" на внутрішньому пульсі сигналізації примушують нас змінити своє ставлення, очікуючи на небезпеку. Ми відчуваємо смутну тривогу або роздратування і кажемо собі: "Я знаю таких людей, їм не варто довіряти". Тобто в першу чергу важливо знати, якою є для нас та чи інша людина – "своєю" або "чужою", і тільки після цього ми звертаємо увагу на її дії та оцінюємо їх" (Радченко А.Є.).  

Педагогічний імідж починає формуватися  при навчанні студентів у педагогічних ВНЗ, де закладаються перші паростки майбутнього вчителя, але формування вчителя-майстра та його іміджу в більшій мірі відбувається у системі післядипломної педагогічної освіти, де вчитель розкриває усі свої здібності шляхом постійного удосконалення власного педагогічного досвіду. Таким чином, актуальним та доцільним є необхідність перетворення існуючої системи розвитку педагогічної майстерності на більш високий рівень створення механізму формування стійкого цілісного образу педагога (педагогічного іміджу), який забезпечить оптимальні умови для навчання та виховання учнів. 



1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка