Програма розвитку глухих дітей дошкільного віку



Сторінка1/24
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.26 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


Програма розвитку глухих дітей дошкільного віку


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-11626 від 17.07.2013)

Київ – 2013

ПРОГРАМА
розвитку глухих дітей дошкільного віку
/За редакцією К.В.Луцько/

Рецензенти:

Т.Є.Єжова - старший викладач кафедри соціальної педагогіки та корекційної освіти Київського університету ім. Б.Грінченка, канд. пед. наук;

В.Т.Єфіменко - завідувач дошкільного навчального закладу № 485 м. Києва для дітей з вадами слуху;

О.В.Коваленко - доцент кафедри дошкільної освіти Педагогічного інституту Київського університету ім. Б.Грінченка, канд. пед. наук;

Г.П.Макаренко - методист вищої категорії Інституту інноваційних технологій і змісту освіти;

І.В. Полуян - методист вищої категорії Інституту інноваційних технологій і змісту освіти.

Програма розвитку глухих дітей дошкільного віку створена на сучасних засадах вітчизняної та зарубіжної сурдопедагогічної теорії і практики. Вона, насамперед, скерована на формування активної особистості дитини, здатної пізнавати довкілля, розвиватись, оволодівати знаннями, а також уміннями, навичками ігрової та практичної діяльності, доступної й цікавої для конкретної дитини з врахуванням її віку, індивідуального розвитку. Вперше в програмі акцентується увага на розвитку логічного мислення глухих дітей на домовленнєвому рівні, що активізує розвиток словесно-логічного мислення, інших психічних процесів, в основі яких розуміння логіки діяльності дорослого та дитини, характеру їх взаємодії, логіки пізнання, з широким використанням сенсорних складових компенсаторно-корекційних механізмів та природних ресурсів особистості. Оволодіння мовленням здійснюється на між предметному рівні в процесі навчальних та виховних заходів з використанням універсальної системи спеціальних та специфічних методів та прийомів навчання, виховання глухих дітей відомих в класичній сурдопедагогіці та розроблених авторами програми.

У програмі вперше подано зміст навчання та виховання глухої дитини від народження, охоплюючи вік від народження та період до 2-х років, що є базовим етапом гармонізації її подальшого розвитку – дошкільний період, результати якого проектуються на ефективність шкільного навчання, на успішну інтеграцію в соціальне середовище.

Мета навчально-виховної діяльності, означена в програмі, та орієнтовні педагогічні технології дозволяють педагогам, батькам раціоналізувати навчально-виховний процес, визначити пріоритети компенсаторно-корекційного впливу на конкретну дитину в процесі її індивідуального розвитку.

Програма розрахована на педагогічних працівників спеціальних дошкільних навчальних закладів для глухих дітей, закладів інклюзивної освіти, центрів реабілітації, батьків, викладачів та студентів вищих навчальних закладів, психологів та всіх тих, хто цікавиться можливостями та динамікою розвитку таких дітей.

Програма розвитку глухих дітей дошкільного віку може використовуватися дошкільними навчальними закладами різних форм власності та підпорядкування, реабілітаційними центрами.


Довідка про авторів

Луцько Катерина Василівна - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри сурдопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (науковий керівник).

Круглик Оксана Петрівна - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри сурдопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Губар Світлана Юріївна - старший викладач кафедри сурдопедагогіки Інституту корекційної педагогіки та психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Мартинчук Олена Валеріївна - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка.

Скуйбіда Катерина Юліївна - завідувач дошкільного навчального закладу № 582 компенсуючого типу для дітей зі зниженим слухом м. Києва.

Хіміч Світлана Станіелавівна - вихователь-методист дошкільного навчального закладу № 582 компенсуючого типу для дітей зі зниженим слухом м. Києва.

Долинна Ірина Петрівна - вчитель-дефектолог вищої категорії дошкільного навчального закладу № 582 компенсуючого типу для дітей зі зниженим слухом м. Києва.

Біла Алла Олександрівна - вчитель-дефектолог вищої категорії дошкільного навчального закладу № 582 компенсуючого типу для дітей зі зниженим слухом м. Києва.

Марченко Оксана Володимирівна - вчитель-дефектолог вищої категорії дошкільного навчального закладу № 485 для дітей з вадами слуху м. Києва.
Пояснювальна записка
Програма розвитку глухих дітей дошкільного віку спрямована на забезпечення загального особистісного розвитку дитини, її психічних процесів (у тому числі й тих, на яких порушення слуху позначилося негативно, зокрема, це сприймання, уява, пам’ять, мислення), на закладання основ її саморозвитку, здатності до пізнавально-когнітивної діяльності, на формування та розвиток мовлення, з максимальним використанням можливостей неушкодженого інтелекту, нових компенсаторно-корекційних технологій, які базуються на сучасних досягненнях української та зарубіжної теорії й практики, а також на багаторічних дослідженнях, проведених авторами програми.

Одним із основних пріоритетів змісту програми, всіх її складових є підведення дитини-дошкільника до самостійної пізнавальної діяльності, до спостережень, порівнянь, узагальнень, висновків, як основи розвитку та саморозвитку, самоповаги та самоусвідомлення власної гідності, віри в свої сили й можливості, як підгрунтя формування мовлення, зокрема, спілкування в процесі спільної діяльності, розуміння мовлення, яке визріває на основі аналізу, розуміння логіки дій дорослих та своїх власних, взаємозв’язків та взаємозалежностей предметно-об’єктних реалій.

У програмі викладено принципово важливі підходи до реалізації компенсаторних технологій цілісного формування особистості глухої дитини в контексті її соціалізації, адаптації в суспільстві з орієнтацією на ефективне використання її неушкодженого інтелекту, унікальних специфічних можливостей, зокрема при формуванні мовлення (звуковимови, читання з губ, слухового сприймання мовлення, з опорою на складоритми, окремі акустичні сигнали, доступні її слуховому сприйманню тощо), при закладанні основ аналітико-синтетичного сприймання довкілля та опанування технологій його пізнання, уміння наслідувати на доступному рівні діяльність дорослих, відображати її з пам’яті, а на її основі оволодівати сюжетно-рольовою грою, розвивати логічне (абстрактне) мислення на домовленнєвому та мовленнєвому рівнях тощо.

Програма наскрізно пронизана ідеєю всебічного розвитку дитини, що забезпечується спрямованістю на формування у неї любові та бережливого ставлення до природи, розуміння закономірностей її життєдіяльності, усвідомлення себе як особистості в контексті навколишнього середовища, взаємодії з іншими людьми, спілкування, задоволення власних потреб, усвідомлення моральних та культурних цінностей, відповідно віковим можливостям. Нами виділено основні напрямки розвитку глухої дитини: фізичний, пізнавально-креативний, інтелектуальний (на домовленнєвому та мовленнєвому рівнях), мовленнєвий, емоційний, соціально-моральний, естетичний, які реалізуються в системі міжпредметних зв’язків з врахуванням динаміки якісного, результативного компенсаторно-корекційного впливу на дитину дошкільного віку.

При складанні програми враховувалось те, що біологічний вік дитини не є достовірним критерієм визначення реального рівня її розвитку. Особливо це стосується дитини з вадами слуху, розвиток якої залежить від часу втрати слуху, якості слухопротезування, ефективності фахової допомоги, підтримки сім'ї тощо. У зв’язку з цим варто враховувати психологічний вік дитини. В залежності від підготовки дитини, вона може певний час перебувати не серед однолітків, а серед молодших дітей доки не освоїть певне коло знань, умінь та навичок співжиття у колективі, не оволодіє уявленнями про світ немовленнєвих та мовленнєвих звуків, про мовленнєву та пізнавальну діяльність.

Зміст програми враховує динаміку закономірностей становлення дитячої особистості, послідовність розвитку сенсорного сприймання та пізнання довкілля, характер взаємодії дитини з дорослим у кожний віковий період (від сумісної діяльності до сумісно-розподільної і до самостійної та поєднаних, в залежності від обставин та особливостей дитини), пріоритетність видів діяльності, час появи новоутворень свідомості, пов’язаних із адекватністю застосування компенсаторних механізмів, з максимальним наближенням до показників розвитку дитини з нормальним слухом.

Програма розвитку глухих дітей дошкільного віку націлена на вирішення таких основних завдань:


  1. формування та розвиток сенсорних систем, їх ефективне використання при забезпеченні та активізації пізнавально-когнітивної діяльності дитини;

  2. спрямованість навчально-виховного процесу на застосування технологій компенсуючого типу, які здатні забезпечити розвиток глухої дитини, використати її потенційні можливості для саморозвитку вже в ранньому та дошкільному дитинстві з проекцією на подальшу креативно-пізнавальну діяльність;

3. реалізація міжпредметних зв’язків при доборі матеріалу розвивального, пізнавального, виховного та мовленнєвого характеру;

4. забезпечення інтелектуального розвитку, в тому числі наочно-дійового, наочно-образного, логічного (абстрактного) мислення, інших психічних процесів (сприймання, уяви, пам’яті) на домовленнєвому рівні, активізація домовленнєвого розвитку психічних процесів;

5. забезпечення інтелектуального розвитку на мовленнєвому рівні (спочатку в умовах обмеженого володіння мовленням з використанням окремих слів, словосполучень, коротких речень, а далі розгорнутого фразового та зв’язного мовлення);

6. формування та розвиток мовлення, починаючи з немовлячого віку (а якщо цей період було упущено, то повторення етапів становлення мовлення в будь-якому віці, якщо дитина ще ним не оволоділа);

7. забезпечення діяльнісного підходу у формуванні особистості дитини, її соціалізації та інтеграції.

Особливої ваги у даній програмі надається сенсорному розвитку-формуванню тактильних відчуттів, їх використанні у пізнанні навколишнього, у організації зорового сприймання при обстеженні предметів, у виділенні їх деталей, з’ясування назв деталей та предмета в цілому, у формуванні аналітичного та синтетичного сприймання й логічного мислення. Розвиток тактильного сприймання, використання тактильних відчуттів у поєднанні із зоровим сприйманням (іншим сенсорними каналами) як сигналів для називання предметів та їх деталей, трактується авторами програми як один із засобів формування пізнавальної активності, ініціативності у з’ясуванні словесних позначень предметів, деталей. Дослідження предметів неминуче призводить дитину до потреби ставити запитання стосовно призначення предмета, його деталей. Таким чином пізнання предметів, довкілля є засобом формування у дитини з вадами слуху проявів «чомучок», що у дітей даної категорії в дошкільному віці не завжди яскраво проявляється, а формування цієї складової дитячого розвитку в сурдопедагогіці залишається методично не забезпеченою.

Саме використання питання «чому?» глухою дитиною тривалий час гальмується. Загальновідомо, що діти з вадами слуху значно рідше ставлять свої запитання, що свідчить про необхідність формування у них допитливості, активізації пізнавальних інтересів, на що спрямовано, зокрема, розділ програми «Пізнання довкілля», «Розвиток мовлення» та інші розділи.

Пізнання на сенсорному рівні, багатовимірні характеристики предмета (на основі динамічних дотикових відчуттів при обстеженні предмета, дотик, поєднаний із зоровим сприйманням, відчуття смаку,запаху тощо), забезпечує дитині можливість не лише створити уявлення про конкретний предмет, але сприяє кращому засвоєнню мовлення, запам’ятання назви предмета. Поступове тактильне обстеження предмета розвиває аналітико-синтетичне сприймання та мислення.

Для найбільш раціонального використання часу, для досягнення максимального результату при розвитку пізнавальної активності дитини з вадами слуху, розвитку мовлення та мислення доцільно раціонально використовувати міжпредметні зв’язки, узгоджувати діяльність всіх педагогічних працівників, скеровувати її на опрацювання одних і тих же тем, формування одних і тих же умінь та навичок, засвоєння одного й того ж мовленнєвого матеріалу (словника, введення його у словосполучення та речення) на різних заняттях та в режимних моментах, враховуючи специфіку роботи кожного фахівця, її зміст.

Програма розрахована і на батьків, на залучення їх до спільної команди дорослих, яка працює в одному напрямку допомоги кожній конкретній дитині з врахуванням її індивідуальних особливостей. Лише співпраця батьків з фахівцями дає позитивні результати у вихованні, навчанні дітей з вадами слуху, забезпеченні їх повноцінного розвитку з опорою на неушкоджений інтелект.

Особливої ваги при навчанні та вихованні дошкільника з вадами слуху набуває розвиток домовленнєвого мислення, сприймання, образної та образно-дійової пам’яті, інших психічних процесів, незалежно від розвитку мовлення.

У процесі діяльності і її відтворенні дитина потребує звукового супроводу, мовленнєвої стимуляції з боку дорослих, що позитивно впливає на емоційний, мовленнєвий, сенсорний розвиток дитини, залучає її до звукотворення без примусу в природних умовах. На основі діяльності здійснюється формування психічних процесів та функцій («накладання» мовлення на практичну діяльність, на аналіз об’єктів, що забезпечує розвиток аналітико-синтетичного сприймання, уваги, пам’яті).

Вперше у програмі, орієнтованій на дітей від народження, раннього та дошкільного віку, акцентується увага на формування та розвиток внутрішнього мовлення глухої дитини, як підґрунтя, умову та засіб повноцінного розвитку особистості, подано окремі технології, які сприяють цьому процесу (дослідження К.В.Луцько). На даний час дослідження пов’язані з формуванням внутрішнього мовлення у глухих дітей, ні у вітчизняній, ні у зарубіжній сурдопедагогіці нам не відомі. Саме використання питання «чому?» глухою дитиною тривалий час гальмується. Загальновідомо, що діти з вадами слуху значно рідше ставлять свої запитання, що свідчить про необхідність формування у них допитливості, активізації пізнавальних інтересів, на що спрямовані, зокрема, розділи «Пізнання довкілля», «Розвиток мовлення» та інші розділи.

Програма складається з таких розділів: пізнання довкілля, фізична культура, розвиток мовлення, індивідуальна робота з розвитку слухового (слухо-зорового, слухо-зоро-вібраційного) сприймання та формування вимови, фонетична ритміка (вводиться з другого року навчання), формування елементарних математичних уявлень, ігрова діяльність, образотворча діяльність та конструювання, музично-ритмічні заняття, фронтальні заняття з розвитку слухового сприймання та формування вимови (вводяться з четвертого року навчання). Кожен з розділів за своєю значущістю є рівноцінним, а всі в комплексі забезпечують гармонійний розвиток дитини.

Така структура програми дозволяє педагогу зорієнтуватися в системі змісту та технологій (механізмів) його реалізації, виділити пріоритетні напрямки компенсаторно-корекційної роботи на міжпредметному рівні при формуванні знань, умінь та навичок дитини (дітей) конкретної вікової групи.

У кожному розділі визначено зміст навчання, компенсаторно-корекційну мету, подано орієнтовні педагогічні технології її досягнення та орієнтовні показники успішного розвитку дитини на кінець року. Виділення мети та відповідних технологій навчання зумовлено необхідністю об’єднання зусиль сурдопедагогів та вихователів на забезпечення компенсаторно-корекційних заходів, на конкретні шляхи їх втілення в життя, в практику навчання та виховання глухих дітей. Це дозволяє спільноті фахівців створити уявлення про навчально-виховну, в тому числі й компенсаторно-корекційну систему роботи з дітьми певної вікової групи, про особливості їх орієнтації на формування одних і тих же механізмів подолання наслідків слухової патології, використання в навчально-виховному процесі повноцінного інтелекту дитини, відкритого для адекватних педагогічних технологій в системі міжпредметних зв’язків.

Компенсаторно-корекційна мета та технології засвоєння змісту, є орієнтовними. Кожен педагог може реалізувати свої ефективні наробки в цілісній системі навчально-виховного процесу, творчо використати їх для розкриття індивідуальних, особистісних можливостей кожної дитини, у вихованні її самостійності, творчості, моральності.

Дактильна форма мовлення у дошкільному віці широко використовується у навчально-виховному процесі. Хоча, як показали наші дослідження (1978-1980рр.), методика формування дактильної форми мовлення у глухих дошкільників потребує удосконалення. Жестове ж мовлення може використовуватись як допоміжний засіб навчання та виховання в дошкільних закладах, якщо педагог, батьки вбачають в його застосуванні дієву допомогу в оволодінні дитиною мовлення, знаннями.



Пізнання довкілля
Пізнавальний розвиток дітей з вадами слуху є однією з важливих складових системи компенсаторно-корекційної роботи. В процесі пізнання довкілля здійснюється цілеспрямоване сенсорне виховання дітей, розвиток мислення (наочно-дійового, образного, логічного на домовленнєвому та мовленнєвому рівнях, уваги, образної і словесної пам’яті, уяви; формування способів розумової діяльності (аналізу, порівняння, класифікації, узагальнення); розвиток мовлення. Завданням даного розділу програми є проведення цілеспрямованої роботи з розвитку сприймання, аналізу об'єктів, формування умінь та навичок знаходити спільне та відмінне в предметах, що оточують дитину, зокрема, пізнання зовнішнього вигляду, будови, способу використання і сфери функціонування найбільш потрібних в житті людини предметів, ознайомлення з умовами існування самої людини і тварин, а також з фенологічними дослідженнями погоди і природи рідного краю. У зміст роботи входить концентричне вивчення предметів і явищ, об’єднаних загальною темою.

Трудова діяльність дитини дошкільного віку розглядається в комплексі з пізнанням довкілля. Тому праця дитини в природі, побутова праця, самообслуговуюча праця розглядається як складова пізнавальної діяльності. В свою чергу, пізнавальна діяльність виступає як серйозна мотивація трудової діяльності. В процесі трудової діяльності дитина з вадами слуху практично пізнає довкілля та своє місце в ньому.

В процесі пізнання довкілля діти отримують різнобічні враження, уявлення про предмети, що вивчаються, пізнають і досліджують їх безпосередньо в практичних ситуаціях, в різноманітних зв’язках і проявах з іншими предметами, явищами, істотами. Під час такого пізнання в процесі опанування дій з предметами, знайомства з природними явищами, людьми, тваринами, рослинами, діти засвоюють і необхідний мовленнєвий матеріал. Робота над словом, фразою (реченням) продовжується на заняттях з розвитку мовлення, інших заняттях, де реальні предмети є для дітей вже не новими, а застосовуються як своєрідний наочний матеріал.

Основними напрямками навчання є формування у дітей пізнавальної активності на заняттях, в інших видах діяльності, в процесі дій з натуральними предметами, з їх зображенням, при перегляді кінофільмів, діафільмів, складанні тематичних альбомів, тощо. В усіх випадках в центрі уваги знаходяться самі предмети, їх характеристики, дії, факти реальної дійсності.

Мовленнєвий матеріал планується спільно вихователем та сурдопедагогом.
Фізична культура
Завданням фізичного розвитку дітей з вадами слуху є сприяння зміцненню їхнього здоров'я, правильний фізичний розвиток, формування рухових навичок, розвиток основних рухових якостей — спритності, швидкості, сили м'язів, координації рухів тощо.

Правильно організований і систематично здійснюваний процес фізичного виховання створює сприятливі умови для гармонійного розвитку дітей з вадами слуху.

Глухі діти часто відрізняються від своїх чуючих однолітків соматичним ослабленням, недостатньою рухливістю, відставанням у фізичному й моторному розвитку, а також характерними особливостями й порушеннями в поставі та моториці. Тому поряд із загальними завданнями у роботі з даними дітьми існують спеціальні, рішення яких сприяє подоланню відставання й корекції наявних дефектів. Ці спеціальні завдання й визначають специфіку навчально-виховної роботи із глухими дітьми в процесі фізичного виховання.

Зміст програми передбачає розширення й збагачення рухового досвіду, навчання діям із предметами, спільним діям з вихователем, підвищення рухової активності дітей, проведення корекційної роботи протягом усього періоду навчання.

Основним засобом навчання дітей рухам в дитячому садку є заняття з фізичної культури. За допомогою основних рухів (ходіння, біг, лазіння, стрибки, кидання м'яча) у дітей формуються життєво важливі рухові навички, засвоєння яких впливає на всебічний фізичний і психічний розвиток дитини, отже, створює необхідну основу для успішного навчання, компенсації та корекції наявних дефектів.

На заняттях широко застосовуються також спеціальні вправи для зміцнення м'язів стоп і тулуба, для розвитку функції рівноваги, формування правильної постави.

Доцільним є включення в заняття різноманітних рухливих ігор та ігрових вправ, які спрямовані на розвиток уяви, просторової орієнтації, збагачення словникового запасу, формування мовлення і в той же час закладають основи ігрової діяльності дітей з вадами слуху.

Розвиток мовлення
Створення ресурсів для функціонування мовлення у дитини з вадами слуху включає її готовність до спілкування, уміння налагоджувати емоційний контакт з оточуючими, користуватись природніми жестами та мімікою в різних ситуаціях, оволодіння дитиною звуконаслідуваннями, лепітними словами, складоритмом слів та самими словами, словосполученнями, як будівельним матеріалом для фраз (речень), непоширеними та поширеними реченнями, зв’язним мовленням. Оволодіння окремим словом - назвою предмета, як правило, є актуальним лише для дитини з вадами слуху до 2-го року життя Далі оволодіння словом пов’язується з введенням його у словосполучення чи речення. Смислове значення слова розкривається в граматичних формах, в поєднаннях з іншими словами: дитина оволодіває не одним словом, а декількома, які характеризують предмет (зайчик сірий, пухнастий, великий, м’якенький, зайчик стрибає, біжить тощо). Демонструючи підстрибування зайчика, інші дії, дитина засвоює їх назви. Ці дії вона може відтворити, назвати, імітувати.

Схема оволодіння словом має такий вигляд: від предмета до слова, від слова до предмета, тобто спочатку дитина освоює предмет, а потім слово, яким цей предмет позначається, а далі за словом дитина виділяє предмет, об’єкт.

Раннє слухопротезування, компенсаторно-корекційне втручання у розвиток глухої дитини, забезпечення емоційно-особистісного спілкування з дорослим, формування пізнавальної активності дитини тощо, дозволяє наблизити динаміку її розвитку до чуючої дитини. У даний час особливої ваги набуває розвиток у глухої дитини домовленнєвого мислення, забезпеченого активізацією пізнавальної діяльності дитини, освоєння предметного світу, що її оточує, уміння вступати в емоційний контакт з дорослими. Діяльність дитини спільно з дорослим обумовлює розвиток ініціативності, спостережливості, аналізу, синтезу та інших психічних функцій, які уможливлять в подальшому активне формування мовлення та мовленнєвого мислення.

Формування мовлення у глухих дітей потребує дотримання тих же закономірностей, які характерні для дитини з нормальним слухом: по-перше, це постійний супровід всієї діяльності (всіх дій) мовленням дорослого, що стимулює породження звуків, слів, фраз самою дитиною; по-друге, називання предметів, маніпулювання ними, називання дій, які здійснює дитина з предметами, називання предметів, об»єктів, які знаходяться на відстані тощо.

У ранньому віці дитина оволодіває звуковою стороною мовлення, досвідом свідомого сприймання звукових сигналів, розвитком фонематичного слуху. Особливої уваги заслуговує оволодіння складоритмом слів, словосполучень, фраз, як важливої передумови формування мовлення у дітей з вадами слуху, розвитку їх мовленнєвої пам'яті та словесно-логічного мислення.

В основі навчання читання лежить складовий метод, орієнтований на читання прямих складів, на засвоєння, відтворення складоритмів слів, словосполучень та речень, як умови ефективного запам’ятання мовленнєвого матеріалу, його свідомого аналізу та розуміння.

Засвоєння письма пов’язано з розвитком моторики, старанною підготовкою дитини до письма, з оволодінням просторовими орієнтаціями при написанні букв та їх елементів. При оволодінні письмом програма орієнтує на привчання дітей до самодиктування, необхідною умовою якого є запам’ятання та відтворення складоритму слова, його звуко-буквеного складу, уміння утримувати в пам’яті послідовності складів та фонем у слові, слів у короткому реченні та частині поширеного речення, до відтворення речення в цілому, розуміючи його інформаційну значущість.
Індивідуальна робота з розвитку слухового (слухо-зорового, слухо-зоро-тактильно-вібраційного) сприймання та формування вимови
Відомо, що центральними факторами, які визначають фонологічний розвиток дитини, є дозрівання і розширення репертуару артикуляційних навичок.

Формування звуковимови, умінь і навичок говоріння, сприймання усного мовлення за даною програмою має, з одного боку, концентричний характер, що передбачає роботу за одними й тими ж розділами на нових етапах навчання, проте в більш розширеному обсязі, а з іншого боку, спіралеподібний, що націлений на удосконалення одних і тих же умінь та навичок, на забезпечення позитивної динаміки розвитку мовлення, нарощування обсягу словника, граматичних конструкцій та синтаксичних моделей, механізму розуміння усного та писемного тексту. Одні й ті ж самі уміння та навички формуються й удосконалюються на різному мовленнєвому матеріалі (як за змістом, тематикою, так і за характером, який ускладнюється згідно з етапами навчання).

Особливої уваги потребує відпрацювання моторного образу голосного звука, значної частини приголосних звуків у прямих (відкритих)складах, словах, тобто подолання моторних труднощів звуковимови, оскільки звук (звуки) включається (включаються) дитиною в її фонологічну систему лише тоді, коли дозріють артикуляційні можливості його (їх) реалізації.

В цей же час увага дитини акцентується на звучанні звуків, доступних її слуховому сприйманню.

Послідовність формування фонем у дітей з вадами слуху дошкільного віку подається умовно. При виборі фонем для опрацювання враховуються суб'єктивні та об'єктивні фактори (готовність артикуляційного апарату, частота вживання фонеми, її складність вимовляння тощо).

Основним чинником формування у дітей з вадами слуху якісного сприймання та розуміння усного мовлення є повноцінне використання можливостей слуху, розпізнавання доступних фонем, формування тих психічних процесів, які пошвидшують не лише сприймання та розпізнавання мовленнєвих сигналів, але і їх інтелектуальне опрацювання (розпізнавання складоритмів, місце сприйнятої фонеми у слові, прогнозування появи наступного слова, здатність утримати в пам’яті опрацьований матеріал тощо).

Вправи на сприймання, запам’ятання ритміко-інтонаційних особливостей слів (словосполучень, коротких речень), покладені в основу мовленнєвого розвитку глухих дітей починаючи з раннього віку, і широко використовуються впродовж всього перебування дитини в дошкільному закладі.
Формування елементарних математичних уявлень

Формування елементарних математичних уявлень має на меті розвиток мислення глухих дітей, умінь аналізувати предмети, робити узагальнення, висновки на основі власного чуттєвого досвіду, створення уявлень про навколишні предмети, їх подібність та відмінність, взаємно-однозначну відповідність предметів, об’єктів.

У процесі спілкування з оточенням глухі діти мимовільно засвоюють досвід елементарної практичної діяльності та набувають деяких уявлень про кількість шляхом зіставлення одних груп предметів з іншими. Їм доступно також порівняння реальних предметів за величиною (довжина, площа, об'єм, маса).

Програма розрахована на систематичне навчання дітей на спеціальних заняттях, розширення їх математичного досвіду в процесі різних видів практичної діяльності. Засвоєння глухими дітьми основного змісту програми забезпечує підготовку їх до подальшого вивчення математики в школі.

На заняттях з формування елементарних математичних уявлень ведеться систематична робота з розвитку мовлення. Опора на наочність сприяє повноцінному мовному оформленню виконуваних дій і операцій, переведенню їх на мисленнєвий рівень, розвитку абстрактного мислення. Особлива увага приділяється формуванню умінь та навичок утримувати в пам»яті образний та словесний матеріал (зміст завдання, послідовність виконання дій та їх результат), оперувати ним при виконанні завдань, уміти відтворити з пам»яті. Усі типи фраз (питання, доручення, повідомлення) вживаються як в короткій, так і в розгорнутій формі.
Ігрова діяльність
У дошкільному дитинстві ігрова діяльність є основним видом діяльності дітей, а сюжетно-рольова гра – провідним видом діяльності, в процесі якої створюється зона найближчого розвитку, найбільш ефективно розвиваються всі сторони пізнавальної діяльності, психічні процеси та новоутворення дошкільного віку, відбувається оволодіння соціальним простором через спілкування з дорослими та однолітками.

Для того, щоб сюжетно-рольова гра у глухих дітей стала провідним видом діяльності, потрібно в процесі спеціальних занять сформувати необхідну основу для цього, тому що в умовах спонтанного розвитку гра не досягає потрібного рівня. Відтак, на відміну від чуючих однолітків, глухі діти потребують проведення з ними спеціальних занять з навчання гри.

Першим етапом розвитку ігрової діяльності є ознайомлювальна гра, яка являє собою предметно-ігрову діяльність. Її зміст складають дії-маніпуляції, що здійснюються дитиною в процесі обстеження предмета. Ця діяльність малюка вельми швидко (до 5-6 місяців) змінює свій зміст: обстеження спрямовано на виявлення особливостей предмета-іграшки і тому переростає в орієнтувальні дії-операції.

Наступним етапом ігрової діяльності є предметно-відображувальна гра, що ґрунтується на інтересі дитини до іграшки або ігрової ситуації і в якій окремі предметно-специфічні операції переходять у ранг дій, спрямований на виявлення властивостей предмета і на досягнення за допомогою певного предмету певного ефекту. Це кульмінаційний момент розвитку психологічного змісту гри в ранньому дитинстві. Саме він створює необхідний ґрунт для формування у дитини власне предметної діяльності.

Здатність до рольової поведінки в грі формується не тільки на основі наслідування або навчання, але й завдяки розумінню дитиною призначення предмета, тобто завдяки практичному засвоєнню можливих дій з ним. Тут вже недалеко й до прийняття ролі, і малюк із задоволенням це робить. Наступає етап власне рольової гри, в якій діти моделюють знайомі їм взаємини між людьми.

Отже, в дошкільному закладі формування ігрової діяльності починається з розвитку предметно-відображувальної гри. Заняття проводяться в різних умовах: за столом, в ігровому куточку, на прогулянці.

Ігрові дії носять предметно-відображувальний характер і здійснюються дітьми спільно з дорослим, спряжено, за наслідуванням, але кінцевий результат – сформований рівень одиночної гри.

Навчання сюжетно-відображувальній грі передбачає відображення за наслідуванням, а в подальшому самостійно побутових дій, добір необхідних іграшок, дії з предметами-замінниками і умовними предметами. Роль дорослого – збагачувати життєві враження дітей, допомагати відображувати це в грі, розвивати уяву, ініціативу, формувати рівень гри поруч.

Продовження роботи з формування сюжетно-відображувальної гри спрямовано на ускладнення її структури, розширення сюжетної лінії, що відображає логічний зв’язок побутових ситуацій, близьких соціальному досвіду дітей. Продовжується робота з навчання дітей умінню діяти з предметами-замінниками і умовними предметами.

В структурі ігрової діяльності формується такий сюжет, коли діти беруть на себе ролі близьких людей, вступають у стосунки з неживими предметами: лялька, зайчик, ведмедик, машина тощо і діють від їх імені (такі ігри в деяких джерелах називають режисерськими іграми дітей молодшого дошкільного віку). Це сприяє формуванню короткотривалого спілкування.

Навчання сюжетно-рольовій грі спирається на раніше сформовані у дітей уміння брати на себе роль, вступати у взаємини з неживими предметами, використовувати предмети-замінники, відображати в сюжеті певний соціальний досвід.

Поступово кількість ролей збільшується і гра розвивається за кількома сюжетними лініями. За своїм змістом гра є сюжетно-рольовою, однак за способом існування вона сюжетно-дидактична, оскільки діти діють за засвоєною схемою і практично не вносять нічого творчого з причини недостатньої готовності до цього. Головне завдання дорослого – розвивати у дітей здібність перевтілюватися в образи реальних і казкових героїв, формувати уміння використовувати різні засоби для передачі чисельних явищ дійсності. Необхідно, щоб в процесі підготовки до гри у дитини виникло прагнення втілювати в грі все те, що вона бачила в житті: трудову діяльність людей, різні побутові процеси, явища суспільного життя тощо, відображати казкові сюжети, попередньо відпрацьовані на заняттях з розвитку мовлення.

У процесі кожного заняття з гри крім реалізації основного ігрового завдання необхідно реалізовувати корекційно-компенсаторну мету, яка в загальних рисах може бути охарактеризована як розвиток зорової, слухо-зорової уваги, тактильного, зорового, слухо-зорового сприймання, наочно-дійового і наочно-образного мислення, мовлення, творчої уяви. Потрібно створювати умови для розвитку пізнавальної активності, прояву мовленнєвої активності дітей, мовленнєвого спілкування.

Програма передбачає заняття з навчання творчим іграм: сюжетно-рольовим, театралізованим, режисерським, конструктивно-будівельним, іграм з природним матеріалом та іграм за правилами: дидактичним і рухливим.

Окрім спеціальних занять, в режимі дня виділяється час для організації сюжетно-рольових, режисерських, театралізованих, конструктивно-будівельних, дидактичних, рухливих ігор, на ділянці проводяться ігри з піском, водою, снігом.

Основною умовою успішного проведення занять з гри є позитивний емоційний настрій педагога і дітей, уміння педагога здійснювати кваліфіковано психолого-педагогічний супровід ігрової діяльності дітей.

Орієнтовний розподіл ігор за роками навчання (на розсуд вихователя може бути доповнений), поданий в програмі, допоможе вихователю правильно спланувати роботу, а запропоновані педагогічні технології – реалізувати основне ігрове завдання і корекційно-компенсаторні цілі, які педагог має усвідомлювати і виконувати у процесі занять з навчання гри.

Образотворча діяльність
Образотворча діяльність глухих дошкільників сприяє формуванню особистості дитини, активному пізнанню нею довкілля, вмінню відображати свої враження про оточуючу дійсність в різних формах. Важливими складовими образотворчої діяльності є естетичне та сенсорне виховання дитини. Сенсорне та естетичне виховання скероване на розвиток сприймання, формування уявлень про зовнішні якості предметів, зокрема, про форму, колір, величину, положення в просторі.

Основою сенсорного виховання є навчання дошкільників обстеження, що надалі сприяє розвитку вміння самостійно аналізувати і вирізняти основні якості предметів, синтезувати їх в єдине ціле, використовувати в якості чуттєвих стимулів для з»ясування назв деталей та предметів в цілому. Важливою складовою програми є навчання обстежувати предмет, формувати засоби та прийоми виокремлення форми, деталей предмета (об»єкта), розуміння функціонального призначення деталей тощо. Вміння обстежувати предмети стає одним із шляхів сенсорного та мовленнєвого виховання глухих дітей дошкільного віку.

Зміст програми знаходиться у тісному взаємозв'язку зі змістом програми з розвитку мовлення, формування математичних уявлень, пізнання навколишнього, тому тематика, яку обирають вихователі для опрацювання, має співпадати з тематикою, яка опрацьовується сурдопедагогом та вихователем в цей час на заняттях з інших розділів програми.

Образотворча діяльність виступає продуктивною складовою розвитку глухої дитини. Саме в діяльності відбувається розвиток дитини: пізнання довкілля, оволодіння словником, що позначає назви предметів (об'єктів), обладнання.

Вторинні зміни пізнавальної діяльності, які виникають на основі первинної втрати слуху, досить успішно підлягають спеціальному педагогічному впливу, спрямованому на їх корекцію та мобілізацію потенційних компенсаторних можливостей особистості. З огляду на це можна констатувати, що активний, цілеспрямований процес образотворчої діяльності дає змогу знизити вплив глухоти на розвиток мовлення та психічних процесів дітей. Для образотворчої діяльності важливим є навчання дітей бачити в складних формах предметів їх основу -геометричні форми. Крім того до змісту програми включено такі види роботи як малювання за текстом, передавання піктограмами власних вражень, змісту практичних ситуацій, текстів.1. Особливого значення набуває розвиток рухів провідної руки, що пов’язано з центром мовлення, зі здатністю спрямовувати та регулювати ці рухи, ефективно засвоювати при цьому назви предметів, їх деталей, які дитина виділяє та передає засобами образотворчої діяльності.
Фонетична ритміка

(фронтальні заняття)
Фонетична ритміка – система вправ, у яких різні рухи (тулуба, голови, рук, ніг) поєднуються з вимовою певного мовленнєвого матеріалу (речень, фраз, слів, складів, звуків).

Фонетична ритміка органічно входить у роботу з формування вимови та відіграє важливу роль як у корекції мовлення дітей, так і у розвитку у них природних рухів.

У науковій літературі доведено філогенетичний зв’язок між розвитком рухів та формуванням вимови, мовлення. Сукупність рухів тіла та мовних органів сприяє активізації діяльності артикуляційного апарату, подоланню моторних труднощів, синхронізації мовленнєвого дихання та артикулювання, формуванню моторних центрів, мовленнєвій діяльності в цілому. Невимушеність, які набуваються дітьми при виконанні ритмічних рухів тілом, мають позитивний вплив на рухові якості мовних органів.

Завдання, які визначають основні напрямки в заняттях з фонетичної ритміки, полягають в тому, щоб:

- поєднати роботу мовно-рухового та слухового аналізаторів з розвитком дрібної моторики;

- сприяти формуванню у дітей з вадами слуху природного мовлення з вираженою інтонаційною та ритмічною стороною у процесі переходу від загальної моторики до мовно-рухової;

- розвивати слухове сприймання дітей та використовувати його в процесі формування та корекції мовленнєвих умінь та навичок.

Формування мовленнєвих навичок на заняттях з фонетичної ритміки здійснюється в умовах постійного розвитку слухового сприймання дітей.

При визначенні змісту занять, окрім вимог, які висуваються до вимови дітей, враховуються також рекомендації з розвитку рухів у цих дітей.

Всі вправи, які включають рухи та усне мовлення, на заняттях з фонетичної ритміки спрямовані на:

- нормалізацію мовленнєвого дихання та пов’язану з ним злитність вимови;

- формування вмінь змінювати силу і висоту голосу, зберігаючи нормальний тембр без грубих відхилень від норми;

- правильне відтворення голосних звуків та їх поєднання ізольовано, в прямих складах типу пі та словосполученнях, словах, фразах (спряжено з дорослим та самостійно);

- відтворення мовленнєвого матеріалу в заданому темпі (спряжено з дорослим та самостійно);

- сприймання, розрізнення та відтворення різних ритмів у словах, словосполученнях, фразах;

- запам»ятання складоритмів слів, словосполучень, фраз та на їх основі розвиток словесної пам»яті;

- вміння виражати свої емоції різноманітними інтонаційними засобами.

Вправи на розвиток голосу, мовленнєвого дихання, темпу і ритму проводяться з музичним супроводом і без нього. У заняття включають вправи, у яких використовують лише рухи, без проговорювань – музично-ритмічні стимуляції. В процесі цих занять відбувається нормалізація дихання, розвиток почуття ритму, розвиток рухів.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка