Програма навчальної дисципліни «глобалізаційні процеси в туризмі»



Сторінка1/4
Дата конвертації13.09.2017
Розмір0.65 Mb.
  1   2   3   4


ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ТУРИЗМІ»


Змістовий модуль 1. Глобалізація економіки та економічна інтеграція

Тема 1. Глобалізація економіки як тенденція світового розвитку.

Тема 2. Економічна інтеграція: сутність, напрями та наслідки.

Тема 3. Інтеграція України до світового господарства.

Змістовий модуль 2. Глобалізаційні процеси в туристичній галузі

Тема 4. Процеси глобалізації в світовому туризмі.

Тема 5. Транснаціональні компанії на ринку міжнародного туризму.

Тема 6. Інформатизація міжнародного туристичного бізнесу в умовах глобалізації.

Тема 7. Нова роль туризму в умовах світової глобалізації.




Тема 1. Глобалізація економіки як тенденція світового розвитку
У другій половині ХХ ст. у світовому розвитку набули зрілості процеси, які здійснили величезний перетворювальний вплив на всі сфери життя сучасного суспільства. Серед них — створення на базі новітніх інформаційних технологій світової комп’ютерної мережі, виникнення нових транснаціональних недержавних утворень, нових суб’єктів господарської діяльності — ТНК і ТНБ.

Процеси планетарного масштабу, які суттєво інтенсифікували взаємні зв’язки людей, спільностей, держав, отримали назву глобальних.

Вперше в наукове використання термін глобалізація ввів американський науковець Т. Левітт у 1983 р. З тих пір ця категорія отримала значне поширення в науковій літературі. Сама ж глобалізація як нова тенденція світового розвитку стала предметом численних дискусій. існування глобалізації як об’єктивної реальності не підлягає сумніву Вона відображає формування транснаціонального, планетарного рівня міжнародної економіки з притаманними йому закономірностями.

Національні ж господарства вимушені пристосовуватись до нових умов існування. Зростаюча взаємозалежність країн і народів розглядається як найважливіша риса глобалізації. Разом з тим однозначного визначення цього феномену немає, що пояснюється його новизною, складністю та суперечливістю.

Глобалізація є результатом функціонування сучасної міжнародної економіки та науково:технічної революції. Її об’єктивною основою є міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація виробництва. Виникнувши в межах економічної сфери, процес глобалізації вийшов за її межі і чинить вплив на політику, ідеологію, культуру, сприймаючи, в свою чергу, зворотний вплив цих сфер. Тому глобалізація як якісно нове явище включає процеси, що мають різні механізми дії, сфери й форми виявлення, наслідки. Ці процеси взаємопов’язані, взаємозалежні і створюють систему, характерними рисами якої є домінування міжнародних відносин над національними, пріоритет планетарних масштабів та форм діяльності над національними, регіональними й внутрішньофірмовими.

Визначення глобалізації, яке адекватно виразило б усю багатогранність даного явища, поки що немає. Найбільш вдалим є таке трактування: глобалізація економіки— це різке прискорення інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя (економічного, соціального, політичного, духовного), більш високий ступінь відкритості національних економік, а, отже, інтенсивний взаємний обмін інформацією, людьми, капіталом, товарами, послугами, культурними і духовними цінностями.

Глобалізація відкриває перед людством нові можливості й перспективи розвитку. Провідну роль у цьому процесі відіграють регіональні об’єднання країн (ЄС, НАФТА, АСЕАН), міжнародні організації (МВФ, СТО, Всесвітній банк), транснаціональні корпорації і банки, неурядові організації.

Найважливішою матеріальною основою глобалізації є інформаційні технології. На базі їх широкого використання й створення світової комп’ютерної мережі формується спільний світовий інформаційний простір, з’являються нові ефективні форми бізнесу та нові галузі економіки, змінюються умови і зміст діяльності мільйонів людей, створюються нові робочі місця, прискорюється вирішення виробничих завдань, підвищується ефективність управління, набувають поширення дистанційні трудові відносини. Ці масштабні зміни позначають терміном “нова економіка”.

Найбільш глибоко процес глобалізації просунувся у фінансовій сфері. Інформаційні технології дозволили зв’язати разом фінансові центри світу, скоротити час угод та їх вартість. Дерегулювання економіки, хвиля злиттів та поглинань у розвинутих країнах в останні десятиріччя ХХ ст. привели до виникнення фінансових холдингів. Об’єднавши в одну систему всі види банківської діяльності, холдинги розкинули свої фінансові мережі по всьому світу, що зробило можливою глобальну спекуляцію на зміні курсів цінних паперів і валют.

Величезні маси капіталу, отриманого таким чином, перетинають державні кордони, спрямовуючись туди, де відкрилась хороша можливість для спекулятивної гри. Фінансовий ринок став розвиватися за рахунок власних джерел, відособлюючись від реальної економіки. Держава втрачає контроль над рухом приватного капіталу, який визначає економічну ситуацію в більшості країн світу. Формується новий глобальний механізм прийняття рішень з новим складом учасників.

Ще одна з характеристик глобалізації полягає в тому, що домінуючу роль у міжнародній економіці починають відігравати ТНК. За останні двадцять років минулого століття їхня кількість зросла в 5,8 разу та склала близько 40 тисяч. Половину всіх прямих іноземних інвестицій контролюють усього лише 400 найбільших ТНК, 70 % світової торгівлі — 500. ТНК діють у десятках країн світу, створюючи філії і дочірні підприємства, розміщують виробництво там, де воно найбільш рентабельне.

Злиття, придбання часток та поглинання — характерна риса їх глобальної стратегії. Наприклад, широку популярність мають партнерства “Кенон” і “Кодак” у створенні копіювальної техніки, “Дженерал Моторз” і “Тойота” в автомобілебудуванні.

У 1997 р. був створений “Стар альянс”— мережева структура, до якої входять авіакомпанії низки країн. Сфера дії найбільшої в світі авіатранспортної системи — 112 держав, а сукупний обсяг продаж перевищує ВВП ряду країн. Такі об’єднання дають можливість знизити витрати, оптимізувати використання спільних ресурсів, зміцнювати конкурентні переваги, опановувати зарубіжні ринки збуту, обходити обмеження, визначені законодавством, отримувати доступ до нових технологій.

Процес глобалізації економіки знаходить вираження і в тенденції до економічної регіоналізації. На основі високого рівня міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва відбувається значне зближення господарств кількох країн регіону, поступово створюється єдиний господарський комплекс. Провідними регіональними об’єднаннями є ЄС у Європі, НАФТА — в Північній Америці, АСЕАН — в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Об’єднання ресурсів країн регіону створює сприятливі умови для підвищення їх конкурентоспроможності.

Про розвиток процесу глобалізації свідчить і інтенсифікація міжнародної торгівлі товарами і послугами, яка посилює взаємозалежність між країнами та регіонами. За період 1980—2000 рр. світовий ВВП виріс у 1,7 разу, а обсяг світової торгівлі — у 2,1 разу. Розширився асортимент товарів і послуг, збільшилася частка внутрішньорегіональної торгівлі, посилилася географічна диверсифікація зовнішньоторговельних зв’язків. Впровадження інформаційних технологій у сферу торгівлі змінило ринок, характер продуктів і послуг, їх потоки. Покупки через Інтернет сприяють формуванню загальносвітового ринку, який не має ні відстані, ні меж.

Разом з тим в умовах глобалізації посилюється нерівномірність і суперечливість світового розвитку. Відбувається нерівномірний розподіл соціально:економічних вигід і витрат. Сформувався потужний центр міжнародної економіки, який складається з трьох зон — Північної Америки, Західної Європи і Японії; це та периферія, яка виступає джерелом дешевої сировини, робочої сили, ринком збуту продукції.

Глобалізація суттєво обмежує можливості контролю держави над економікою. Транснаціональні корпорації захоплюють ринки, оминаючи митні бар’єри. В країнах світової периферії це призводить до згортання місцевого виробництва. У свою чергу, перенесення виробництва до цих країн веде до ліквідації відповідних робочих місць у розвинутих країнах.

Глобалізація призвела до перенесення частини функцій і повноважень держави на наднаціональний рівень, тобто до диверсифікації рівнів управління. Оскільки ж на глобальному рівні поки що немає достатньо ефективних механізмів суспільного контролю й участі, розмиваються традиційні форми демократії, знижується рівень керованості суспільними процесами. Серед негативних наслідків глобалізації – об’єднання у світовому масштабі злочинності й тероризму.



Тема 2. Економічна інтеграція: сутність, напрями та наслідки
Міжнародна економічна інтеграція — це взаємне переплетення національних процесів відтворення, що ґрунтується на поділі праці між національними господарствами, встановленні між ними стійких зв’язків та різних форм взаємодії.

Об’єктивною основою інтеграції є високий рівень міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва.

Важливими напрямами сучасної інтеграції є:

• розвиток подетальної та технологічної спеціалізації, кооперації і комбінування виробничо:технологічних процесів;

• усунення адміністративних і економічних бар’єрів, які перешкоджають вільному руху товарів, капіталів і робочої сили в межах інтеграційного об’єднання (регіону);

• узгодження і проведення спільної економічної, валютно-фінансової, науково-технічної і соціальної політики;

• формування регіональних господарських комплексів із загальною виробничою інфраструктурою та інститутами наддержавного і міждержавного регулювання.

У світовій практиці відомо декілька послідовних етапів інтеграції і відповідних видів інтеграційних об’єднань. Це – зона вільної торгівлі, митний союз, платіжний союз, спільний ринок, економічний союз.

Зона вільної торгівлі передбачає скасування торгових обмежень і мит між країнами:учасниками. У митному союзі відносно третіх країн встановлюється єдине зовнішньоторговельне мито і єдина зовнішньоторговельна політика. В платіжному союзі забезпечується взаємна конвертованість валют і використання єдиної розрахункової грошової одиниці. Спільний ринок передбачає свободу переміщення товарів, праці і капіталу, узгодження економічної політики. В економічному союзі проводиться загальна економічна і валютно-фінансова політика, створюються наддержавні органи управління.

Здатність національних економік до взаємної інтеграції визначається їх структурною взаємодоповнюваністю. Чим вищий рівень розвитку країни, тим більше можливостей для її участі в міжнародному поділі праці та інтеграції. Тому розвинуті країни більш схильні до інтеграції одна з одною, ніж країни, що розвиваються.

Інтеграція призводить до виникнення в економіці двох видів ефектів — статичних і динамічних. Такого висновку дійшов канадський учений Д. Вайнер, порівнявши торгівлю між країнами до утворення ними митного союзу і після утворення. До статичних ефектів, на думку вченого, відносяться економічні наслідки, що виявляються відразу після створення митного союзу. Це — скорочення адміністративних витрат на утримання митних і прикордонних органів, ефект створення торгівлі і ефект відхилення торгівлі.

Ефект створення торгівлі полягає в тому, що після утворення митного союзу і скасування імпортного мита може виникнути ситуація, коли зарубіжний товар з країн об’єднання стає дешевшим від місцевого, і споживач придбає імпортний товар замість вітчизняного. Виникає імпортний товарний потік, а, отже, ефективніше використовуються ресурси інтеграційного об’єднання.

Ефект відхилення торгівлі протилежний ефекту створення торгівлі. Країни, що не увійшли до митного союзу, можуть ефективніше використовувати фактори виробництва, і ціна на їх товар буде нижчою за ціну аналогічного товару країн інтеграційного об’єднання. До утворення союзу споживачі купували цей вигідніший для них товар. Але після скасування імпортного мита усередині союзу і встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу вигіднішим стає придбання товару, виготовленого в межах об’єднання. Переорієнтація місцевих споживачів на ці товари призведе до зникнення імпортного товарного потоку з третіх країн.

Численні дослідження інтеграції показують, що в більшості випадків ефект відхилення торгівлі виникає, проте він перекривається ефектом створення торгівлі і внаслідок інтеграція веде до зростання добробуту.

Динамічні ефекти — це економічні наслідки, що виявляються після того, як інтеграція набере силу, на пізніших стадіях розвитку. Це, наприклад, конкурентна боротьба виробників країн об’єднання, що веде до обмеження зростання цін, поліпшення якості товарів, створення і впровадження нових технологій.

До безперечних вигід інтеграції відносяться приплив іноземних інвестицій, доступ до технологій і ресурсів об’єднання, формування місткого ринку, спільне рішення складних соціальних проблем, захист від конкуренції, прискорення науково-технічного прогресу та економічного зростання.

Історично першим і найбільш зрілим інтеграційним об’єднанням є Європейський Союз, який пройшов усі стадії розвитку від зони вільної торгівлі і митного союзу до економічного союзу. На першому етапі об’єднання мало назву Європейське економічне співтовариство. Воно виникло в 1957 р. шляхом об’єднання шести країн: Бельгії, Голландії, Італії, Люксембургу, Франції, ФРН. На цьому етапі було скасовано мита і кількісні обмеження на взаємну торгівлю, встановлено загальний митний тариф відносно третіх країн. Проводилася єдина сільськогосподарська політика, доповнена в 70-ті роки ХХ ст. єдиною політикою в галузі охорони навколишнього середовища, а також у галузі досліджень і технологічного розвитку.

З вісімдесятих років інтеграційні відносини перейшли в більш складну форму — загальний ринок зі свободою переміщення товарів, капіталу й робочої сили. З 1987 р. економічна інтеграція доповнюється співробітництвом у сфері зовнішньої і оборонної політики.

На етапі економічного й валютного союзу (з 1993 р. й понині) свобода внутрішнього інтеграційного пересування товарів і факторів виробництва доповнюється узгодженням економічної політики, форсованим розвитком валютних відносин. Створено Європейський Союз, а з січня 2002 р. введено єдину валюту — євро. Система управління представлена Радою Європейського Союзу, Європейською Радою, Комісією Європейського Союзу, Європарламентом, Судом ЄС.

Інтеграційні відносини розвивались не лише углиб, але й вшир. У 1973 р. до ЄС приєдналися Англія, Данія, Ірландія, у 1981 — Греція, в 1986 — Португалія і Іспанія, у 1995 р. — Австрія, Фінляндія, Швеція. 1 травня 2004 р. Євросоюз розширив свої межі. До нього вступили Угорщина, Польща, Кіпр, Мальта, Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія. Таким чином, ЄС включає 25 країн із загальним населенням понад 450 млн чоловік.

Вступ нових країн до ЄС збільшив його ресурсний потенціал і ринок збуту. Разом з тим це потребуватиме від ЄС значних політичних та економічних зусиль і збільшує ризики нестабільності.

В інших регіонах земної кулі так само відбувається поглиблення господарських взаємозв’язків, створення регіональних угруповань. У Північній Америці такі процеси тривалий час відбувалися на мікрорівні. Створення США і Канадою в 1988 р. зони вільної торгівлі було швидше інституційним оформленням уже існуючих міжнаціональних відносин. З 1994 р. набула чинності угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі — НАФТА, яка об’єднує США, Канаду і Мексику.

Угодою передбачене поступове скасування нетарифних бар’єрів у торгівлі товарами і послугами, ліквідація до 2010 р. мит, створення спільної арбітражної комісії, лібералізація діяльності американських і канадських банків на фінансовому ринку Мексики, інші заходи.

У 1967 р. в Південно-Східній Азії було утворено асоціацію країн Південно-Східної Азії у складі Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду, Філіппін і Брунею. У 1995 р. до неї увійшов В’єтнам. Країни АСЕАН керуються перевагами відкритого регіоналізму, який передбачає односторонню лібералізацію торгівлі на основі принципу найбільшого сприяння.

Мета Асоціації полягає в розвитку економічного, соціального, культурного і політичного співробітництва. Хоча промисловість цих країн досягла високого рівня конкурентоспроможності і пережила бум внутрішньо регіональних інвестицій у 80— 90-х роках ХХ ст., дотепер не створена навіть зона вільної торгівлі. Асоціація планує зробити це шляхом поступового зниження митних тарифів країн-членів до 2008 р.

Тема 3. Інтеграція України до світового господарства
Формування власної державності в Україні збігалося з процесом наростаючої глобалізації, що визначає якісно нові тенденції світового розвитку. Ігнорування об’єктивних процесів інтернаціоналізації продуктивних сил робить неможливим стійкий економічний розвиток країн, веде до застою, поглиблення відставання від провідних країн світу. Включення України в систему глобальних світогосподарських зв’язків необхідне для того, щоб одержати додаткові імпульси економічного зростання, підвищити ефективність і конкурентоспроможність національної економіки, а також рівень добробуту громадян.

До моменту отримання Україною незалежності її зовнішня торгівля була монополізована державою, підприємства не мали виходу на світовий ринок. Технічна оснащеність підприємств, витрати їх виробництва, якість продукції і ціни на неї не відповідали світовому рівню. У структурі економіки спостерігалося домінування матеріалоємних та енергоємних, фізично і морально застарілих виробництв, її несприйнятливість до нововведень, одностороння орієнтація на важку індустрію, нерозвиненість ринкових відносин.

Тим часом вигідне географічне положення, багаті поклади корисних копалин, наявність родючих сільськогосподарських земель, кваліфікованих кадрів, торгових транспортних шляхів з відповідною інфраструктурою свідчать про потенційні можливості інтеграції України до світового господарства.

Перші кроки молодої української держави по шляху інтеграції полягали в створенні законодавчої бази цього процесу і відповідних інститутів. Були прийняті закони “Про зовнішньоекономічну діяльність України”, “Про захист іноземних інвестицій”, “Про загальні основи створення і функціонування економічних зон”, утворені Міністерство зовнішньоекономічних відносин України, Державний митний комітет тощо. Відповідно до нового законодавства було ліквідовано монополію держави на зовнішню торгівлю. Підприємства дістали можливість виходу на зовнішній ринок і здійснення зовнішньоторговельних операцій у валюті. Ціни зовнішньої і внутрішньої торгівлі були лібералізовані, введено єдиний ринковий курс національної валюти.

Проте відсутність чіткої державної стратегії зовнішньоекономічної політики призвела до ряду негативних наслідків.

Україна не зуміла інтегруватися в систему західних ринків, оскільки її продукція не відповідала світовим стандартам, а традиційні ринки вона значною мірою втратила, розірвавши значну кількість господарських зв’язків з колишніми республіками СРСР. Великої шкоди завдала бартеризація зовнішньої торгівлі. Відкриття економіки йшло тільки шляхом зняття адміністративних обмежень на експортно-імпортні і валютні операції, що явно недостатньо для входження до міжнародної економіки.

Згідно з Доповіддю про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму за 2002—2003 рр., Україна за індексом мікроекономічної конкурентоспроможності посідає 69-е місце серед 80 країн, що класифікуються; за індексом конкурентоспроможності зростання — 77-е місце з 80 країн, а за індексом економічної свободи — лише 131-е місце у світі.

Формування відкритої економіки неможливе без її структурної перебудови, націленої на реалізацію національних конкурентних переваг. Слід зазначити, що в останнє десятиріччя XX ст. зросло значення мікроекономічних факторів конкурентоспроможності. За даними експертів Всесвітнього економічного форуму, внесок цих факторів в економічне зростання становив 55 %, а макроекономічних — 45 %. Наголошується, що конкурентоспроможність на мікрорівні визначається розвитком національних компаній (їх корпоративною стратегією і тактикою) і якістю мікроекономічного бізнес-середовища. У світовій практиці це, насамперед, інтенсивність внутрішньої конкуренції, технічний рівень виробничих процесів, маркетинговий досвід, децентралізація, пов’язана з диверсифікацією компаній.

Україна повинна сформувати і активно використати ці фактори.

У 1990-х роках найбільш конкурентоспроможними галузями вітчизняної економіки виявилися виробництво недорогоцінних металів та виробів з них, хімічна і пов’язані з нею галузі промисловості та транспортні послуги, особливо послуги трубопровідного транспорту.

У новому столітті пріоритет має надаватися становленню нових конкурентоспроможних виробництв. Для України прийнятною є лише така модель її участі в процесах глобалізації, яка дасть можливість значно інтенсифікувати її інноваційний розвиток, сприяти органічному входженню в сучасні високотехнологічні структури на підставі послідовного формування і зміцнення високотехнологічної моделі конкурентоспроможності. Авіакосмічна промисловість, суднобудування, космічні послуги по виведенню об’єктів на навколоземну орбіту, послуги з розробки програмного забезпечення, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва в електронній та електротехнічній промисловості здатні виконати роль експортного тарану.

Структурна перебудова дасть можливість сформувати експортний потенціал на базі пріоритетних галузей. Розширення експорту, у свою чергу, сприятиме подальшому поглибленню структурної перебудови. Сформована на такій основі відкрита економіка дозволить підтягти вітчизняного виробника до світового рівня, розширити участь у міжнародному поділі праці.

До тих пір, поки структурна перебудова економіки не буде в основному завершена, відкритість економіки повинна бути “дозованою”, оскільки нижчий рівень конкурентоспроможності може в умовах глобалізації, що розвивається, обернутися для України поразкою, закріпленням сировинної орієнтації.

Інтеграція України до світового господарства здійснюється шляхом розвитку її зовнішньоекономічних зв’язків. Вони характеризуються географічною і продуктовою структурою зовнішньої торгівлі, величиною іноземних інвестицій у національну економіку, участю в міжнародних інтеграційних процесах, структурою національної валютної системи тощо.

Стан міжнародної торгівлі на перших етапах самостійного розвитку держави характеризувався наявністю негативних тенденцій. Хоча Україна торгує з багатьма країнами світу (її торговими партнерами є Росія, Білорусь, Китай, Туреччина, Іран, Німеччина, Польща, США та інші країни), зниження темпів економічного розвитку і не конкурентоспроможність товарів зумовили стійке перевищення імпорту над експортом, зростання дефіциту торгового балансу. Подолавши таку тенденцію, Україна вийшла на позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Але структура зовнішньої торгівлі залишається неефективною. Найбільшу частку посідає продукція металургійного комплексу, хімічної та харчової промисловості. Устаткування, сучасна техніка, технології і ліцензії становлять незначну частину експорту. Необхідна диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності, збільшення асортименту товарів, що експортуються, підвищення частки високотехнологічної продукції, пошук нових регіонів збуту, зниження залежності від імпортованих енергоносіїв, створення імпортозаміщуючих виробництв. Важливе значення матиме розвиток режиму вільної торгівлі з країнами СНД, Балтії, формування умов для вступу до СОТ і ЄС.

Важливим аспектом інтеграції України до світового господарства є її участь у міжнародних потоках капіталу. Україна виступає переважно об’єктом інвестування. Найбільшими інвесторами є США, Німеччина, Росія, Голландія, Великобританія. Інвестиції прямують насамперед в харчову, легку промисловість, торгівлю і фінансовий сектор, що є типовим для країн з перехідною економікою. Але інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим, і ТНК бажають просто закріпитись на ринку і не чекають швидкого прибутку. Інвестиційна непривабливість України спричинена недостатньою надійністю законодавчої бази, низькою рентабельністю галузей і підприємств, адміністративно-бюрократичними перешкодами, низьким попитом.

Експорт капіталу з України представлений “втечею”, що приносить велику шкоду. Уникнути цього допоможе ослаблення податкового тягаря, легалізація тіньової економіки, дебюрократизація державного регулювання економіки тощо.

Таким чином, існує гостра необхідність включення України до системи глобальних світогосподарських зв’язків, але за критеріями збереження власної ідентичності та державного суверенітету, підвищення рівня конкурентоспроможності, економічної безпеки та суспільного добробуту.



  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка