Програма круглий стіл «Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у ХХІ столітті»



Сторінка1/5
Дата конвертації10.09.2017
Розмір0.95 Mb.
  1   2   3   4   5


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Львівський національний університет

імені Івана Франка

Факультет управління фінансами та бізнесу

Рада порадників факультету



ПРОГРАМА

КРУГЛИЙ СТІЛ

«Криза освіти. Основні напрями

реформування вищої освіти та

науки у ХХІ столітті»
26 квітня 2017 р.

м. Львів

ЗМІСТ


  1. НЕДЕРЖАВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДНИХ ЗАСАД ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ - Ватаманюк-Зелінська У.З. – д.е.н., доц., Західна О.Р. к.е.н., доц. кафедри державних та місцевих фінансів
  2. аспекти антикризового менеджменту вищої освіти у ХХІ ст. - Герасименко О.В. – к.е.н., доц., Капленко Г.В. – к.е.н., доц. кафедри економіки та менеджменту


  3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ ОБЛІК І ОПОДАТКУВАННЯ - Гончарук С.М. – к.е.н., доц., Приймак С.В. – к.е.н., доц. кафедри обліку і аудиту

  4. ПРО ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ВИЩОЇ ШКОЛИ У XXI СТОЛІТТІ - Задорожна А. В. – к.ф.-м.н., доцент кафедри економічної кібернетики

  5. ОСВІТА ОБЛІКОВЦЯ ЯК ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНЕ ПОЗИЦІОНУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ - Лобода Н. О. – к.е.н, доц. кафедри обліку і аудиту

  6. РОЛЬ БІЗНЕС-ОСВІТИ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ - Подвірна Н. С. – к. політ.наук., доц., Пак Н. Т. к.е.н., доц. кафедри економіки та менеджменту

  7. ЄВРОПЕЙСЬКА ТА СВІТОВА ІНТЕГРАЦІЯ В ГАЛУЗІ ОСВІТИ – ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ - Перетятко Л.А.к.е.н., доц., Голинський Ю.О. – к.е.н., доц. кафедри державних та місцевих фінансів

  8. ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ 1 КУРСУ ДО УМОВ НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ - Петик Л.О. – к.е.н., доц. кафедри державних та місцевих фінансів

  9. Напрямки реформування системи вищої освіти в Україні та світі - Стадник Ю. А. – к.е.н., доц. кафедри економічної кібернетики

  10. НАПРЯМИ ПОКРАЩЕННЯ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ - Татарин Н.Б. – к.е.н., доц. кафедри державних та місцевих фінансів

  11. КРИЗА СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ - Васьків О. М. – ст. викл. кафедри економічної кібернетики

  12. ВПЛИВ ТЕНДЕНЦІЙ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ, ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ НА РОЗВИТОК ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ В УКРАЇНІ - Шевців Л.Ю. – к.е.н., доц. кафедри обліку і аудиту

  13. КРИЗА НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ УКРАЇНИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА - Шевчук І.Б. – к.е.н., доц. кафедри економічної кібернетики

  14. ВПЛИВ ВИКЛАДАЧА НА СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО «Я-ОБРАЗУ» У СТУДЕНТІВ - Шушкова Ю.В. – к.е.н., доц, Дубик В.Я. – к.е.н., доц. кафедри державних та місцевих фінансів

  15. ОСВІТА – ХХІ ЧИ ВПЕРЕД У МИНУЛЕ - Дуб А.Р. – к.е.н., доц. кафедри державних та місцевих фінансів

  16. ПРОБЛЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇПопович Д.В. – к.е.н., доц. кафедри державних та місцевих фінансів

  17. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ - Маліновська О.Я. - к.е.н., доц. кафедри економіки та менеджменту

Ватаманюк-Зелінська У.З. д.е.н., доцент

Західна О.Р. к.е.н., доцент

кафедри державних та місцевих фінансів

недержавні чинники формування світоглядних засад освітньої політики в україні

Модернізація системи освіти відбувається зараз у більшості країн світу. Загальновизнано, що в інформаційно-технологічному суспільстві XXI ст. визначальним фактором у конкуренції держав стає рівень освіченості нації, здатність країни та окремої людської особистості виробляти та реалізовувати інноваційні технології. Питання якою бути вітчизняній освіті – хвилюють сьогодні й українське суспільство. 

Один із перших кроків на шляху до вирішення цих питань пов'язаний із проблемою розробки освітньої політики й, зокрема, із формуванням для цього відповідної нормативно-законодавчої бази. Адже якщо судити за кількістю прийнятих документів у сфері реалізації вітчизняної освітньої політики, які підтверджують, що освіта – пріоритетна сфера державних інтересів, Україну можна віднести до найбільш розвинених і передових у цьому відношенні країн.

Проте реформування освіти в нашій країні, що відбувається у вигляді спроб здійснення більш ефективної державної освітньої політики так і не привело до ефективних результатів [1]. Так, важливою проблемою реформування сучасної освіти в Україні є ігнорування базових культурних державних цінностей й орієнтація тільки на Захід при «абстрактно-механічному» відтворенні окремих трендів Болонського процесу. Не применшуючи значення європейської інтеграції, зазначимо, що недооцінка культурної спадщини України, у якій відбилися діалогічність й полікультурність, сьогодні не може стати чинником оптимізації системи освіти України.

Крім того, сучасна державна політика в сфері освіти є багато в чому прикладом неоптимального поєднання елементів конфліктуючих моделей. З одного боку, вона запозичує цінності, цілі та пріоритети ліберальної моделі (з її індивідуалізмом, плюралізмом, економоцентризмом) і тим самим дещо суперечить світоглядному ядру української культури (яка включає також і протилежні лібералізму цінності збереження високої значущості держави, нації, народу). З іншого боку, освітня політика України багато в чому успадкована із системи радянського управління освітою і її, за організаційно-управлінськими критеріями можна віднести до адміністративної, навіть тоталітарної моделі [2]. 

Наявні проблеми світоглядного аспекту реформування освіти є наслідком тих змін, що відбуваються зараз в Україні. Їх основна причина полягає у відсутності духовного виміру стратегії розвитку країни, невизначеності таких пріоритетів. Зіткнення національно-державницького й ліберально-західницького підходів зумовлює суперечливі дії влади щодо освітніх реформацій. Під час цих реформ недооцінюється роль як державного регулювання економічних процесів, так і недержавного фактора формування світоглядних засад політики як такої: освіта визнається як рушійна сила та основний фактор становлення громадянського суспільства в Україні, проте за відсутності такого суспільства, мета визначення духовних цілей розвитку освіти потрапляє в повну залежність від держави, що, за теорією, виступає основним конкурентом громадянського суспільства. 

Попри те, кожна нація творить для себе державу, а держава забезпечує їй гідну позицію серед світового співтовариства, підносить до рівня світової цивілізації. Цим незаперечним і безпомилковим шляхом пройшли майже всі країни світу і насамперед ті, які досягли стабільного суспільно-політичного та економічного розвитку. Крім того, кожна нація має загальнонаціональну ідею, яка об'єднує суспільство і сприяє його згуртуванню. Тому різноманітні підходи до ролі національного у суспільному житті повинні сприйматися як рівні засобів реалізації самої національної ідеї – це, своєю чергою, дає змогу наповнити її принципами плюралізму й толерантності. Тоді національна самосвідомість, духовно-інтелектуальний, культурно-освітній стан нації, моральне здоров’я кожного з її членів складають зміст національної ідеї – вона постає соборною ідеєю, тобто однаково спроможною для сприйняття різними суспільно-політичними силами [3].

Таким чином, духовною передумовою визначення цілей освітньої політики має виступати концепція національного розвитку, ідея, здатна консолідувати суспільство в цілому, не розділяючи його на східну та західну частини нації, не диференціюючи його на етнічні, політичні, конфесіональні спільноти. Формування такої світоглядної бази освітньої політики та розв'язання зазначеного протиріччя держави та суспільства можливе, на нашу думку, лише за умови радикальної зміни освітніх практик – зміни суб'єкта освітнього процесу.

Участь суспільства у виробленні, ухваленні та реалізації правових й управлінських рішень в освіті повинна забезпечуватися як відповідною нормативно правовою базою, так і реальними механізмами дієвої громадської участі в розвитку освіти. Подолання моносуб'єктності (тобто такої ситуації, за якою лише один соціальний актор – держава – виступає суб'єктом визначення духовних передумов освітньої політики та формування стратегій розвитку суспільства загалом й освіти зокрема) та становлення полісуб'єктності освітньої політики повинно передбачати: відкритість освіти як державно-суспільної системи; перехід від патерналістської моделі до моделі взаємної відповідальності у сфері освіти, до посилення ролі всіх суб'єктів освітньої політики і їх взаємодії. 

Наявність великої кількості законів та інших нормативних документів щодо стратегій освітньої політики в Україні не дає підстав для беззастережної позитивної оцінки сучасної системи освіти як національно орієнтованої, інноваційної та відповідної світовим вимогам і стандартам. Зміна освітньої парадигми – явище історичне, і не може бути результатом суб'єктивних побажань, а тим більше – адміністративного тиску. Надання пріоритету декларативним програмам, позбавленим, за великим рахунком, як справжніх оригінальних модернізаційних ідей, так і дієвих у наших умовах механізмів їх реалізації, може просто зруйнувати всю систему й перетворити ідею розвитку галузі освіти на безрезультатне повторення усталених норм. Тому освітня законодавча база сама по собі є недостатньою за відсутності нових чинників у формуванні світоглядних засад реалізації дієвої освітньої політики в Україні.

Таким чином, визначенню стратегій політики у сфері вітчизняної освіти передуватиме велика державна і громадська робота, пов'язана із [4]:

- формулюванням духовних, світоглядних засад такого розвитку, що відображається в системі ідей, концепцій, у позитивній парадигмі бачення нового суспільства, що фіксує аксіологічні положення щодо напрямів розвитку освіти; 

- шанобливим ставленням до української культурної традиції, у світлі якої зберігається толерантна позиція до кожної спільноти та кожної людини і яка протистоїть загальній абстрактності освітньої законодавчої бази.

Лише за таких умов може відбуватися ефективний та результативний розвиток системи вітчизняної освіти. І політика у цій галузі повинна спиратися не тільки на державні, але й на суспільні механізми управління, враховувати регіональні й місцеві особливості роботи навчальних закладів, створюючи тим самим умови для свободи вибору освітніх технологій, методів, практик – умови для повноцінного розвитку кожного громадянина України. 



Герасименко О.В., к.е.н., доцент,

Капленко Г.В., к.е.н., доцент,

кафедра економіки та менеджменту
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка