Програма корекції шкільної тривожності в підлітків

Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, яка полягає в підвищенні схильності людини до переживань наспокою, тривоги в різних тривожних ситуаціях.

Розрізняють тривожність ситуативну (швидкоминущий емоційний стан індивіда в певний проміжок часу) та особистісну, яка тривалий час емоційно забарвлює та суттєво видозмінює процеси самоприйняття й світосприймання. Рівень особистісної тривожності залежить від багатьох чинників: типу нервової системи, змісту ранньосімейних взаємин (прийняття-неприйняття дитини в сім'ї; тісні емоційні контакти дитини з батьками – емоційна депривація дитини), досвіду взає­модії з навколишнім світом (позитивний-негативний). У підлітко­вому віці рівень тривожність підвищується у зв'язку з прагненням до само­ствердження у спільноті однолітків. У разі виникнення труднощів з формуванням позитивної Я-концеиції та захисту досягнутого рівня самоповаги (самооцінки) у підлітків розвивається синдром тривожності, у структурі якого домінують почуття невпевненості в собі, влас­ної провини, нездатності бути на рівні вимог із боку оточуючих.

Нерідко поряд із трансформаціями у сфері самосвідомості зро­стаючої особистості під впливом станів тривожності змінюється також кар­тина світу, який сприймається як ворожий та підступний. Особистісна тривожність, в разі відсутності корекційних заходів, має тенденцію за­кріплюватися. Поступово вона перетворюється на рису характеру

За умов перманентного впливу негативних чинників та пережи­вань, які виникають, звичайно, в екстремальних ситуаціях, тривожність наби­рає загрозливого характеру. Вона може цілком дезорганізувати по­ведінку і діяльність людини, завдати шкоди її психічному й фізич­ному здоров'ю (феномен «передстартової лихоманки» у спорті, ек­заменаційне випробовування, тривожно-песимістичні очікування в конфліктних ситуаціях, хронічне відставання в навчанні тощо).

У шкільній практиці, з огляду на необхідність охорони психіч­ного та фізичного здоров'я учнів, тривожні діти мають бути в зоні постійної уваги з боку вчителів та психолога школи.

Програма складається з 16 занять.

Вік учасників – 11-13 років.

1. Зниження тривожності та скутості школярів.

2. Формування в учнів віри у свої сили й можливості.

3. Розширення можливостей школярів, формування в них необхідних знань, умінь і навичок для підвищення результатив­ності шкільної діяльності та зниження рівня тривожності.

4. Формування адекватної самооцінки в підлітків.

5. Формування розуміння мобілізуючої ролі певного рівня тривожності у вирішенні проблем і складних життєвих ситуацій.

6. Розвиток уміння контролювати рівень тривожності.

7. Підготовка вчителів і батьків до виконання ними завдань корекції.

I. Діагностичний.

II. Настановчий.

III. Корекційний.

IV. Етап оцінки ефективності корекційного впливу.
І. Діагностичний етап

Мета: діагностика особливостей розвитку підлітків; вияв­лення параметрів, що потребують корекції; формування загаль­ної програми психокорекції.

Корекційна робота з підлітками проводиться шкільним психологом (на базі школи) або практичним психологом (на базі іншої установи) з метою зниження рівня тривожності в учнів і кращої їхньої адаптації до шкільного життя. Роботу на базі школи бажано проводити окремо за різними паралелями учнів.

Даний етап припускає індивідуальні заняття з підлітками для того, щоб іще більше не підвищувати рівень тривожності й дати можливість школяреві звикнути до спілкування з психологом.
Заняття 1

Заняття присвячене знайомству з класом і проведенню тес­тування на виявлення підлітків із підвищеним рівнем шкільної тривожності. Для цього використовується Методика діагнос­тики рівня шкільної тривожності Філліпса. На цьому занятті та­кож доцільно провести соціометричне дослідження для визна­чення статусу кожного учня в класі.

Заняття присвячене індивідуальному знайомству з підлітками, рівень шкільної тривожності яких вищий від норми. Заняття перед­бачає завоювання довіри школяра, усунення скутості у спілкуванні й остраху говорити про себе. Для визначення емоційного стану про­понують виконати малюнок (кольоровими олівцями) без якоїсь пев­ної тематики, тобто намалювати те, що хочеться в даний момент.

Наприкінці заняття учневі пропонують завдання на визна­чення його самооцінки (Експериментальне дослідження само­оцінки особистості).


Заняття 3

Заняття передбачає індивідуальну бесіду з метою не тільки виявлення основних факторів, що сприяють підвищеній три­вожності підлітка, а й можливості їхнього усвідомлення учнем, а також, щоб поговорити про наболіле й виговоритися. Бесіда допоможе також визначити коло тих людей (однокласники, батьки, вчителі), що викликають почуття тривоги для наступ­ної роботи з учнями.

1) що мені не подобається у школі;

2) що мені не подобається вдома;

3) що мені не подобається взагалі в житті.

Відповіді на ці запитання учень записує в лівій частині арку­ша. Після цього пропонують серію позитивних запитань, відповіді на які записуються в правій частині аркуша:

1) що мені подобається у школі;

2) що мені подобається вдома;

3) що мені подобається взагалі в житті.

Підлітки розповідають спочатку про те, що їм не подобаєть­ся, потім – про те, що їм подобається у школі, вдома й у житті. Важливо дотримуватися послідовності відповідей: спочатку не­гативні, потім позитивні, показавши, що не так уже й погано все в житті.

Далі школяреві пропонують тест Виявлення типу темпера­менту (Айзенк).

Дане заняття заключне на етапі діагностики.

Спочатку підліткові пропонується Методика діагностики міжособистісних відносин Т.Лірі для виявлення типу відносин, що переважає у малих групах. Потім проводиться бесіда, мета якої — підготувати школяра психологічно до роботи у групі, за­спокоїти його хвилювання, надати впевненості в собі й віри в те, що групові заняття допоможуть подолати труднощі розу­міння, спілкування, непевності, побороти тривогу і страх.
II. Настановчий етап
Мета: викликати бажання взаємодіяти та співпрацювати з психологом, внести зміни у своє життя; зняти стан тривоги, страху, скутості; підвищити впевненість у собі й розкутість.

Настановчий етап припускає зняття стресу, напруженості та скутості в підлітка шляхом розслаблення, тобто опанування учнем методів релаксації. Цей етап важливий також тим, що повинен установити повну й абсолютну довіру школяра до пси­холога, закріпити віру в те, що позитивні зміни в житті мож­ливі й до них потрібно прагнути. І наступний важливий підсу­мок даного етапу — встановлення довіри та взаєморозуміння між членами групи, зняття емоційної напруженості підлітків.

Заняття присвячене знайомству школярів між собою. І навіть якщо підлітки знайомі — це можливість по-новому гля­нути один на одного. Школярі сідають у коло. Психолог пояс­нює учням, що вони разом будуть зустрічатися на спеціальних заняттях, які не схожі на шкільні уроки. На заняттях будуть грати, малювати, ділитися своїми проблемами й радощами, вчи­тися розуміти один одного, допомагати й підтримувати.

Учасники групи ознайомлюються з правилами групової взаємодії:

1. Участь у вправах, іграх та інших видах діяльності — доб­ровільна.

2. Слухати товаришів потрібно мовчки, не перебивати й не коментувати.

3. Критикувати вчинок, а не людину, причому в дуже м'якій формі, бажано з конкретною порадою даному учасни­кові групи.

4. Говорити тільки те, що думаєш і відчуваєш сам, а не пере­фразувати думки інших.

5. Не обговорювати поза групою те, що відбувається в ній.

Кожному учасникові групи пропонують назвати себе влас­ним або вигаданим ім'ям, і тільки назване ім'я фігуруватиме у спілкуванні. Вибір імені говорить про те, як підліток сприймає своє Я.

Після того, як усі учасники групи назвали свої імена, підліт­кам пропонують подумати й намалювати малюнок «Моє ім'я», що у вигляді символів або образів відображав би зміст обрано­го імені. Після виконання малюнка проводиться обговорення робіт.

Група обирає ведучого, який повертається спиною до інших і вимовляє слова: «Море хвилюється раз». На рахунок «три» школярі повинні завмерти в незвичайній позі. Ведучий по черзі підходить до кожного учасника гри, включає його й намагаєть­ся відгадати, кого й у якому емоційному стані він зобразив. Потім кожен гравець сам пояснює, що він хотів зобразити.

При цьому група обов'язково аналізує виразні невербальні за­соби передачі образу (міміка, погляд, жести, положення тулу­ба, стиснуті кулаки тощо), оцінює наскільки вдалим був цей вибір. Гра вчить розрізняти й читати емоційний стан інших людей, адекватно передавати свій стан. Гра також коригує не­терплячість, виховує стриманість. Керівникові групи варто звернути увагу на те, страшних, агресивних чудовиськ чи слаб­ких, зляканих тварин зображували учасники групи.
4. Вправа «Слухаємо себе»

Мета: розвиток здатності до релаксації, уміння слухати себе й визначати свій настрій; уміння діагностувати емоційне само­почуття учасників групи.

Школярам пропонують сісти в зручній позі, заплющити очі, розслабитися й прислухатися до себе, ніби зазирнути в себе, й подумати: що кожний відчуває, який у нього настрій. Через кілька хвилин усі учасники групи по черзі розповідають, не роз­плющуючи очей, про те, як вони почуваються і який у них настрій. Вправа дає змогу діагностувати емоційне самопочуття підлітків, сприйняття ними форм і методів роботи групи.

Психологові варто пояснити підліткам значення усмішки у житті та самопочутті людини. Напруження м'язів не тільки відображає, а й формує поганий настрій, утому, негативні емоції. Мають бути напруженими тільки ті м'язи, що необхідні, всі інші повинні бути розслабленими. Цілком розслаблена лю­дина стирає всі негативні емоції. Усміхайтеся! За серйозного виразу обличчя напружені 17 м'язів, в усмішці – 7. Фізіологіч­ний сміх – це вібрація й масаж, що знімають напруження. Ус­мішка покращить настрій вам і навколишнім, для усмішки шу­кайте приводу, провокуйте усмішку.

Усі учасники групи беруться за руки і дарують один одному усмішки: кожен підліток повертається до свого сусіда право­руч або ліворуч і, побажавши йому чогось гарного, усміхаєть­ся. Той у свою чергу посміхається наступному сусідові і т.д.

Керівник групи цікавиться враженнями школярів від занят­тя, дякує групі за роботу й запрошує на наступну зустріч.

Найпростіший спосіб відпочити полягає в тому, що спочатку напружують і втомлюють м'язи, потім різко розслаблюються.

– Зобразіть нудьгуючих людей: руки покладіть на коліна, кисті вільно опустіть, корпус нахилений уперед, голова опуще­на. Заплющте очі. Вдихніть носом вільно та неглибоко. Ви­дихніть, звертаючи увагу на свої відчуття від проходження по­вітря на видиху. Вдих, видих – пауза. Подихайте так, роблячи акцент на видихові.

– Зосереджуємо увагу на ногах. Підніміть пальці й напружте м'язи ніг. Тільки ніг! Напружте м'язи ніг – іще й іще – зніміть напруження. Напруження на вдиху, релакс на видихові.

– Переходимо до мускулатури тулуба. Напружте м'язи сте­гон і тазу – вдих, при цьому живіт утягується й опускаються ребра. Тримайте в напрузі м'язи до втоми. Під час видиху роз­слабтеся. Повторіть.

– Переходимо до мускулатури плечового пояса. Підніміть плечі якнайвище, напружте їх, тільки плечі, – відпочиньте на видиху. Напруження, релакс.

– Закиньте голову назад до почуття напруги – на видиху опустіть голову на груди. Ще раз.

– Тепер – руки. Стисніть кисті в кулаки. Відпочиньте. На­пружте м'язи рук. Розслабтеся.

– Заплющте очі, стисніть губи, стисніть зуби – розгладьте ваше обличчя.

– Тепер уся ваша мускулатура розслаблена, очі заплющені. Уважно внутрішнім поглядом перегляньте всі групи м'язів. Ваші ноги, тулуб, плечі, руки, обличчя – усі м'язи тіла приємно роз­слаблені.

– Ви відпочиваєте.

– Ви відчуваєте приємне відчуття спокою.

– Ви спокійні, абсолютно спокійні.

– У вас гарний настрій.

– Ви спокійні й упевнені у собі.

– Побудьте в цьому приємному стані спокою.

– Ви добре відпочили. Настав час відновити активність мус­кулатури. Дихайте, зосередившись на вдиху. Вдих – видих. Я буду рахувати від 10 до 0, і з кожною цифрою почуття свіжості й бадьорості стане охоплювати вас усе більше й більше.

– Піднімаючи носки, напружте м'язи ніг на вдиху. Видих. Порухайте ногами. Ри відчуваєте сили у ногах. Десять.

– З невеликим зусиллям напружте м'язи стегон і тазу. Хви­ля свіжості охопила весь ваш тулуб. Прогніться. Дев'ять.

– Із задоволенням знизайте плечима. Ще раз. У плечах – відчуття бадьорості й свіжості. Знизайте плечима ще. Вісім.

– Зробіть кілька рухів головою вгору-вниз, ліворуч-праворуч. Приємне відчуття м'язів тіла, що рухаються. Сім.

– Порухайте рухами, злегка стисніть кисті в кулаки. Шість.

– Напружте губи, зуби. Оживіть м'язи обличчя. П'ять.

– Усе ваше тіло відчуває потребу в русі. Ви бадьорі й повні сил. Зробіть розминальні рухи всіма частинами тіла. Чотири.

– Усе ваше тіло доповнене свіжістю. Три.

– Підведіться, станьте навшпиньки. Два.

– Потягніться руками уверх. Один.

– Усміхніться, розплющте очі. Нуль.

– Як ви почуваєтеся? Поділімося враженнями.

Насамперед, керівник групи пояснює підліткам, що жест – це важливий знак спілкування. Він допомагає точніше зро­зуміти мовця. Кожен учасник групи одержує завдання пе­редати жестами, без допомоги міміки й мови, певну ситу­ацію.

Так, один учасник групи показує жестами закінчену ситуа­цію, включаючи в неї інших членів групи (наприклад, відкри­ває кран, миє руки, забирає воду в долоні й передає її по колу, закриває кран, отримує залишки води з іншого кінця, струшує руки). Інші учасники групи показують свої ситуації.

Наступне завдання — показати колір жестом. Кожен учас­ник по черзі зображує свій улюблений колір жестами, а всі інші відгадують. При цьому не можна показувати на предмети по­дібного кольору.

Психолог запитує школярів, які емоції для них неприємні. Підлітки перелічують негативні емоції і якщо не називають страх, психолог нагадує учням про нього. Коротко обговорю­ються особливості емоційного стану, фізіологічні відчуття, що виникають під час страху (пришвидшення серцебиття, мураш­ки по тілу тощо). Усі разом згадують фразеологізми, пов'язані з почуттям страху.

Після бесіди психолог просить дітей подумати, чого вони більше за все бояться, й намалювати свій страх. Це може бути абстрактний малюнок або зображення конкретного об'єкта стра­ху, тривоги школяра. Коли виконання малюнків довершене, підлітки по черзі коротко пояснюють, чого вони бояться й що вони зобразили. Після цього керівник групи пропонує школярам розірвати аркуш із малюнком на дрібні шматочки і говорить про те, що тепер кожен із них переміг свій страх, що їхнього страху більше не існує, тому що розірвані аркуші потраплять у кошик зі сміттям, будуть спалені й від страхів нічого не залишиться.

Насамперед варто зупинитися на тому, що рухи м'язів об­личчя, які виражають внутрішній душевний стан, називають­ся мімікою. Міміка — важливий елемент спілкування людей.

Далі пропонують зобразити мімікою такі емоції:

• гнів;

• страждання, байдужість;

• страх, іронія;

• подив, тріумф;

• радість, збурення;

• спокій, стримане роздратування.

А тепер вправа у парах. Один із учасників виражатиме зго­ду або протест, вимовляючи подумки тільки «так» чи «ні».

А партнер повинен якнайшвидше визначити, яке саме слово з двох було вимовлено подумки. Виграє той, кого правильно зро­зуміли, і той, хто вгадав.

Визначити, що подумки каже партнер («так» чи «ні»), нескладно.

Коли ми кажемо «так», то «так» говорить усе наше тіло. Воно розслаблюється, що видно з рухів м'язів обличчя й рук.

Школярі вишикувалися, утворивши невелике півколо. У центрі, спиною до інших учасників, стоїть ведучий, обхопив­ши руками свої плечі й виставивши одну руку долонею в бік учас­ників. Хтось із учнів торкається долоні ведучого, який повер­тається й намагається відгадати (за невербальними ознаками: міміка обличчя, рухи, жести тощо), хто доторкнувся до його руки. Якщо ведучий угадав, той, хто торкався його руки, стає ведучим.

Психолог звертає увагу школярів і ведучого на невербальні ознаки, що можуть видати людину, яка доторкнулася до руки ведучого. Людина може бути надто напруженою або, навпаки, робити вигляд, що їй усе байдуже.

Гра також допомагає діагностувати ієрархію групових взає­мин і рівень самооцінки: так, лідери щоразу прагнуть доторк­нутися до долоні ведучого; школярі з низькою самооцінкою тор­каються до ведучого або надто рідко, або взагалі не торкають­ся. Гра також сприяє розвиткові стриманості, виробленню са­моконтролю в підлітків.

Підліткам пропонується продовжити речення першими-ліпшими фразами, що спадають на думку. На аркуші паперу школярі записують тільки продовження наступних фраз: Більше за все я боюся... Мене засмучує... Я серджуся, коли...

З відповідей можна судити про здатності школяра до ре­флексії власних переживань. Відповідь «Не знаю» свідчить про недостатній розвиток цієї здатності або, можливо, про високу її значущість, або про проблему, яку викликає страх.

5. Вправа «Слухаємо себе»

6. Вправа «Подаруй усмішку»
Заняття 8

1. Релаксаційний комплекс «Скафандр»

Мета: опанування прийомів розслаблення ваги.

Стан відпочинку в аутотренінгу настає під час видиху. Так улаштована дихальна система людини: на вдиху дихальна систе­ма скорочує мускулатуру, на видиху — розслаблює. Тому в мо­мент видиху розслаблення завжди буде більш повним і глибо­ким. Найбільший ефект має так званий вечірній вдих — видих.

– Сядьте зручно на стілець (поза нудьгуючих). Заплющте очі. Дихаємо вечірнім подихом. Акцент на видиху. Зосередьте­ся на відчутті розслаблення під час видиху.

– Уявіть собі, що ви знаходитеся в зручному скафандрі. З кожним видихом ви наповнюєте його теплим важким по­вітрям, як насосом.

– Увага – на ноги. З кожним видихом усе більше теплого по­вітря йде до ніг і там залишається. Приємна вага тягне вас до землі.

– Спочатку теплими й важкими стають стопи. (Аналогічно під команди керівника викликається почуття

тепла й ваги в усьому тілі.)

– Ваш скафандр наповнений теплим важким повітрям.

– Вам приємно відчувати тепло і розслаблюючу вагу.

– Ви відпочиваєте.

– Ви спокійні, абсолютно спокійні.

– Ви упевнені в собі.

– Ви вмієте володіти собою.

– Вас оточують друзі.

– Насолоджуйтеся вашим станом спокою та впевненості.
3 частина комплексу

– Настав час знімати скафандр. Дихаємо, роблячи акцент на вдиху.

– З кожним видихом ви звільнятиметеся від скафандру. Я рахую від 10 до 0.

– Зосередьтеся на ногах. На вдиху звільніть стопи, гомілки, верхню частину ніг. Свіже прохолодне повітря обвіює ваші ноги й піднімається уверх до тулуба. Десять.

(Під аналогічні команди керівника знімається скафандр із тулуба — дев'ять, плечей – вісім, шиї – сім, голови – шість, обличчя – п'ять, рук – чотири.)

– Ви майже невагомі. Вас буквально тягне вгору – три. Підведіться, підтягніться вгору – два. Усміхніться – один – і розплющте очі – нуль.

Підлітків просять подумати, на кого хотів би перетворитися кожен із них, якби був чарівником. Частіше це буває тварина. Відповідь «Ні на кого», «Хочу залишитися самим собою» свідчить про задоволеність собою, самоприйняття. Учасники групи змальовують обрану ними тварину й коротко описують, де ця тварина живе, чим харчується, чим подобається школя­реві. Як розминку можна запропонувати учням зобразити свою тварину, її зовнішній вигляд, рухи й ходу.

Учасникам групи пропонують відповісти на запитання, але не від себе, а ніби від усіх учасників групи, тобто так, як, на їхню думку, відповіла більшість учасників групи. Відповіді шко­лярі повинні мовчки записувати, не називаючи ніяких варіантів уголос. Пропоновані запитання:

– Який у більшості учасників групи улюблений день тижня?

– Яка улюблена пора року?

– Яке улюблене число?

– Яку геометричну фігуру вибрала б група?

– Що хотіли б робити учасники групи в даний момент? Потрібно записати або намалювати тільки одну відповідь на запитання. Потім керівник знову зачитує запитання, а школярі підносять руки в тому випадку, якщо пролунали їхні відповіді. Найбільша кількість однакових відповідей на запитання вва­жається думкою групи. Перевага даного завдання в тому, що підлітки одразу отримують інформацію про ступінь розвитку в них шостого відчуття.

3. Вправа «Допоможи виправитися»

Мета: самоаналіз якостей людини й самовиховання.

– Напишіть на аркуші принаймні три якості, які варто було б виправити.

– Тепер кожному учасникові групи скажемо, які якості в ньому нам не дуже подобаються і які хотілося б, щоб виправили.

– А тепер порівняємо результати та обговоримо їх.

Вправа має бути виконана в досить м'якій формі, щоб не об­разити жодного з учасників групи, щоб у кожного школяра ви­никло бажання виправити свої вади і стати кращим.

4. Вправа «Непотрібне продихайте»

Мета: розслаблення, зняття скутості і тривожності.

За поганим настроєм, непевністю, безпідставною тривогою та страхами ховаються, як правило, невидимі зовні напружен­ня гортані, глотки, діафрагми й черевного пресу. Ви не можете зняти це прямим розслабленням м'язів, але тут можуть допо­могти спеціальні дихальні вправи.

Щоб продихати страх, тривогу й інші емоції, виконайте «со­баче дихання» (швидке й поверхневе, горлом, через рот). Кілька хвилин такого дихання – і непотрібні емоції зникають. Іноді цього не вистачає, тоді потрібно додати вібрацій на вдиху. Зробіть кілька повних вдихів і видихів, потім затримайте по­вітря на вдиху та зробіть до десяти рухів діафрагмою. Відбу­вається масаж внутрішніх органів і спадає напруження там, де іншим шляхом домогтися розслаблення не вдається.

5. Вправа «Слухаємо себе»

6. Вправа «Подаруй усмішку»
III. Корекційний етап

Мета: зниження рівня шкільної тривожності; опанування прийомів і методів самоконтролю та саморегуляції; зміцнення віри в себе, свої сили та можливості; опанування способів взає­модії з людьми.

Корекційна робота на третьому етапі повинна вестися в де­кількох напрямках одночасно.

• дотримання режиму дня;

• прогулянки на свіжому повітрі;

• контрастний душ;

• одержання достатньої кількості вітамінів;

• виконання спеціальних фізичних вправ або заняття у спортивній секції.

Крім того, в сім'ї не повинно бути культу оцінки. Психоло­гічний клімат у сім'ї дуже важливий для підлітка. Якщо дитина відчуває або знає, що не виправдала сподівань батьків і її за це засуджують, то ні про яку відкритість і довіру не може бути й мови. Підліток ще більше зневіриться у своїх силах. Тільки любов і віра батьків будуть тими сприятливими факторами, що допоможуть подолати тривожність школяра.


Заняття 9

1. Релаксаційний комплекс «Скафандр»

2. Вправа «Пальці»

Мета: простежити роботу уваги, розвивати вміння зосереди­тися. Учасникам групи варто зручно розташуватися в кріслах або на стільцях, утворити коло. Переплести пальці покладених на ко­ліна рук, залишивши великі пальці вільними. На команду «Поча­ли!» повільно обертати великі пальці довкола один одного з по­стійною швидкістю й в одному напрямку, стежачи за тим, щоб вони не торкалися один одного. Зосередити увагу на цьому русі. На команду «Стоп!» припинити вправу. Тривалість 5-15 хвилин.

Вправа дає змогу простежити роботу уваги в «чистому» ви­гляді. Для деяких дітей завдання може виявитися важким через те, що об'єкт зосередження незвичайний. Реакція на вправу може бути різна: учасники можуть засинати, роздратуватися або непокоїтися, сміятися. Постарайтеся зрозуміти причину цих явищ.

Це завдання дуже просте. Кожному учасникові пропонуєть­ся по черзі згадати веселу гру й організувати її у групі. Це мо­жуть бути хованки, квач або будь-які інші ігри. Учасники гру­пи ставлять витівникові свої оцінки за п'ятибальною системою. Після того як усі награлися, визначається найкращий масовик.

Кожному учасникові групи пропонується розповісти про себе те, що він сам захоче (без обмежень у тематиці й у часі).

Психолог насамперед розповідає про значення ритмічного ди­хання, про зняття напруження за допомогою дихання. Потім про­понуються такі способи використання дихання, наприклад, роби­ти видих удвічі довшим, ніж вдих; у випадку сильного напружен­ня зробити глибокий видих і затримати дихання на 20-30 секунд.

– Сьогодні ви спробуєте самі давати команди своєму тілу. Тип дихання і відчуття контролюйте самостійно. Я називатиму тільки ту частину тіла, до якої потрібно переходити. На роботу з кожною частиною тіла робіть два вдихи-видихи.

– Займіть зручну позу і заплющте очі. Дихання розслабле­не. Ви на березі озера. Яскраве сонце виходить через хмари й поступово освітлює ваше тіло. Ось воно торкнулося ваших ніг:

• гомілок, • стегон,

• нижньої частини тулуба,

• грудної клітки, спини,

• пліч,

• обличчя, усієї голови,

• кистей, передпліч, усіх рук.
2 частина комплексу

– Усе ваше тіло освітлене теплими променями сонця. Ви­мовте подумки кілька формул самонавіювання. Якість, якої ви прагнете, називайте у стверджувальній формі.

– Настає фаза активізації. Дихання – на активізації. Сон­це поступово ховається за хмари й залишає ваше тіло. Віє свіжий вітерець.

Керівникові групи варто синхронізувати дихання всіх учас­ників, а потім уважно стежити, щоб частина тіла, яку треба роз­слабити, називалася в потрібний момент (і не раніше, ніж че­рез два дихальних цикли).

2. Вправа «Оповідач»

Мета: розвиток пам'яті й уваги, вироблення внутрішнього контролю, опанування мистецтвом імпровізації.

Учасники сідають у коло. Психолог називає тему розмови. Один із учасників починає її розвивати, а потім випадковими асоціаціями заплутує розповідь. Він перескакує з однієї теми на іншу, потім на третю, прагне якнайбільше заплутати свою розповідь. Потім жестом передає слово іншому учасникові. Слово може бути передане кожному, тому за грою стежать усі. Той, кого вибрали, повинний розплутати розповідь, тобто ко­ротко пройтися по всіх асоціаціях свого попередника у зворот­ному порядку. Він повертається до головної теми, а потім сам заплутує розмову, передає слово комусь іншому і так далі.

Учасники повинні працювати над своєю увагою. Чим дов­ший асоціативний ряд, тим більше напруженої роботи пам'яті й уваги вимагає він від учасників групи, тим ефективніше пси­хічне тренування.
3. Гра «їстівне — неїстівне»

Мета: створення позитивного емоційного тла; зняття напру­ження й утоми; перевірка уваги.

Усі учасники групи стають у ряд обличчям до ведучого на певній відстані від нього. Ведучий кожному учасникові по черзі називає предмет і кидає невеликий м'яч або м'яку іграш­ку. Якщо названий дредмет їстівний – учасник повинен упіймати м'яч, якщо неїстівний – відбити. За кожну правиль­ну дію учасник пересувається на один крок до ведучого. Ви­грає той, хто швидше за всіх дійде до ведучого, він і прово­дить наступну гру.

Кожен учасник групи примірює по дві ролі невпевненої й упевненої в собі людини в одній із пропонованих ситуацій, що задають учасникам:

• Друг продовжує з вами розмовляти, а ви хочете піти. Ви кажете…

• Продавець розмовляє з приятелькою, а вам потрібно зро­бити покупку. Ви кажете...

• Ваше замовлення виконане з дефектами. Ви звертаєтеся до майстра...

• Ви хочете виправити погану оцінку. Ви звертаєтеся до вчителя...

• Ваш сусід забруднив чорнилом (крейдою) ваше сидіння. Ви підходите й кажете...

• Ваш товариш поставив вас у незручне становище перед чужими людьми. Ви заявляєте йому...

• Люди, що сидять позаду вас у кінотеатрі, заважають вам голосною розмовою. Ви звертаєтеся до них...

5. Вправа «Слухаємо себе»

6. Вправа «Подаруй усмішку»
Заняття 11

1. Релаксаційний комплекс «Сонячні ванни»

2. Вправа «Польові тренування»

Мета: концентрація уваги в умовах реальних ситуацій.

Кожен учасник вибирає собі сам або одержує від керівника гру­пи завдання, на якому він буде зосереджений під час вправи. Гру­пу виводять із приміщення для занять і починають вправу. Учасни­ки повинні виконувати якесь шкільне завдання, уявивши, що зна­ходяться у школі під час перерви або вдома серед усіх родичів. Потрібно повторити і згадати якусь навчальну тему за умови, що учасникові намагаються зашкодити, увесь час відволікають, став­лять непотрібні запитання. До вправи можуть залучатися і сторонні люди. Робота триває 5-15 хвилин. Завдання учасників — цілком зосередитися і не відволікатися на різні подразники.

Підліткові пропонують подумки пов'язати схвильований, тривожний, емоційний стан з однією мелодією, кольором, пейзажем, якимось характерним жестом; спокійний, розслаб­лений стан — з іншим. Під час сильного хвилювання спочатку згадати перше, потім друге.

Школярі програють ситуацію по черзі, парами. Можуть бути запропоновані різні варіанти одержання книги: відібрати си­лою, заволодіти хитрістю або обманом, покупка або бартер, прохання типу: «дай, будь ласка» або «давай разом почитаємо».

Після програвання ситуації всі учасники групи обговорю­ють варіанти її вирішення і роблять висновок про те, що най-конструктивнішою формою досягнення результату виявилося ввічливе прохання.

5. Вправа «Слухаємо себе»

6. Вправа «Подаруй усмішку»
Заняття 12

1. Релаксаційний комплекс «Я сам»

Мета: самостійний контроль за процесом релаксації.

— Прийміть зручну позу і заплющте очі. Постарайтеся роз­слабитися одразу, повторюючи: «Моє тіло розслаблене, тепле, важке».

— Ступінь розслаблення контролюйте самі, переходячи від однієї фази до іншої, не забуваючи про правильне дихання. Ви можете. Почали.
2. Вправа «Переоцінка цінностей»

Мета: визначення показників успіху в різних ситуаціях; вироблення впевненості в собі; підвищення самооцінки.

Важливим етапом роботи є вироблення в підлітків критеріїв власного успіху. Оцінка успіху в них часто утруднена. Через це багато хто вдалі ситуації розглядає як неуспішні. Продук­тивним у таких випадках є обговорення разом зі школярами об'єктивних показників успіху в певній ситуації, варто ніби домовитися з ними, який результат вважати успішним, і потім максимально розгорнуто записати ці критерії щодо різних си­туацій. Після цього постійно в бесідах звертатися до цих кри­теріїв, спонукаючи учнів оцінювати свої результати.

— Давайте уявимо, що перед вами стоїть завдання запам'я­тати послідовність із 20-30 слів: сейф, апельсин, яйце, кроко­дил і т.д. Ви створюєте яскраву уявну картину, що пов'язує на­ступне слово з попереднім. Коли треба буде згадати всю по­слідовність слів, достатньо буде зачепитися за перше слово.

Учасники групи стають у коло обличчям один до одного. Один із учасників тримає за спиною хустку, яку під музику передає сусідньому учасникові, а той — далі по колу. Музика зненацька замовкає, й той учасник, у якого в руках опинилася хустка, повинен виконати одне із завдань: загадати загадку, заспівати пісню, розповісти вірша, станцювати танок тощо. Після виконання завдання гра продовжується.

Ситуацію, що викликає тривогу, заздалегідь чітко уявляють, що викликає її переживання, ретельно, детально продумують власну поведінку.

Учасники розсаджуються в коло. Керівник групи вимовляє два випадкових слова. Один із учасників уголос описує образ, що поєднує одне слово з іншим. Потім пропонується нове сло­во і наступний учасник групи продовжує пов'язувати всі слова у ланцюжок. Наступному учасникові пропонують четверте слово і так далі по колу. Для ускладнення умов гри можна вико­ристовувати кілька кіл.

— Комплімент — люб'язне зауваження на чиюсь адресу, по­хвала. Але це не лестощі й не глузування. Найчастіше люди роблять компліменти, зважаючи на зовнішність, ділові якості, риси характеру тощо. Робіть компліменти щиро, не забувайте про теплу інтонацію та привітний погляд. Говорімо один одно­му компліменти! Почати можна так:

— Як вам удається...

— Я раніше не знав, що ви...

— Чи знаєш ти, що...

— У тебе...

— Я чув...

— Видно, що ти...

— Ти завжди...

— Я любуюся тобою щоразу, коли ти...

— Де тільки ти навчився...

— Із задоволенням повчилася б у тебе...

— Я б хотів так, як ти...
4. Вправа «Скинь утому»

Мета: ауторелаксація.

Підлітки стають у коло. Керівник пропонує їм широко роз­ставити ноги, зігнути їх у колінах, зігнути тіло й вільно опусти­ти руки, схилити голову до грудей, відкрити рот. Після цього спочатку покачатися в боки, уперед, назад, а потім різко струс­нути головою, руками, ногами, тілом. Керівник говорить, звер­таючись до кожного: Ти скинув усю втому. Щось іще залиши­лося? Тоді повтори ще раз.

Психолог програє зі школярами ситуації, що викликають у них тривогу. Наприклад, школяр ніби відповідає біля дош­ки, психолог виконує роль суворого вчителя, учасники гру­пи — учнів класу. Детально відпрацьовуються окремі ситу­ації, способи дії в певному випадку. Учасники групи можуть допомогти в пропозиції обраних ситуацій і методів їхнього вирішення.

Однією з причин, що заважають результ і ивній діяльності, є те, що вони зосереджені не тільки на виконанні завдання, а й більшою мірою на тому, як вони виглядають збоку. З огляду на це необхідно тренувати в них уміння формулювати мету своєї поведінки в різних ситуаціях. Наприклад, підчас відповіді біля дошки потрібно сказати собі: «Я повинен розповісти про...» замість: «Я повинен одержати 5». Необхідно навчити школярів уміння розуміти відносне значення перемог і поразок, знижу­вати значимість ситуації.

6. Вправа «Слухаємо себе»

7. Вправа «Подаруй усмішку»
Заняття 14

1. Релаксаційний комплекс «Я сам»

2. Вправа «Доміно»

Мета: розширення можливостей пам'яті й уваги методом мнемотехніки; розвиток уяви.

Для проведення даної вправи знадобляться або набір листі­вок, або каргинки дитячого лото. Учасни ки сідають за стіл. Кож­ному дають по кілька карток так, щоб не було видно картинок. Перший учасник бере одну картку, кладе її картинкою вгору й починає оповідання. Це може бути казка, фантазія, гуморис­тична розповідь тощо. Усе що завгодно, але те, що обов'язково включає у свій сюжет зображену на картинці річ. Далі пере­дається слово сусідові, що перевертає свою картинку та про­довжує сюжет, Гра рухається по колу доти, доки не закінчать­ся картки в учасників. По закінченні вправи керівник розкла­дає всі картки на столі та пропонує учасникам групи скласти їх у тому порядку, у якому вони були використані під час вправи.

— Відкрите запитання припускає розгорнуту інформатив­ну відповідь. Починати варто зі слів що, хто, як, скільки, чому, де, з якою метою.

— Таким чином, візьмемо інтерв'ю в кожного з присутніх. Завдання ведучого: за допомогою мінімальної кількості запи­тань якомога повніше з'ясувати погляди того, хто відповідає, на певні проблеми.
4. Гра «Німе кіно»

Мета: зняття втоми та напруження, підтримка позитивно­го емоційного фону.

Звук з'явився в кіно на початку 30-х років 20 століття. До цього кіно було німим. Це значить, що актори не вимовляли слів: для передачі почуттів і думок вони використовували яскраві, виразні жести. Спробуйте створити німий фільм за мотивами байок А.Крилова:

• Ворона та Лисиця;

• Бабка та Мураха;

• Квартет;

• Вовк і ягня.

— Один із учасників групи стає за спинкою стільця іншого учас­ника. Той, хто сидить, не обертаючись, описує якомога докладніше одяг, колір очей, волосся, інші особливості того, хто стоїть позаду.

— Ви одержуєте роль і відповідаєте на будь-які запитання від імені персонажу. Усі інші учасники групи — допитливі ко­респонденти радіо, телебачення, газет і журналів.

Пропоновані ролі:

• переможниця конкурсу краси;

• відомий веселун;

• дуже серйозний і небагатослівний тип, що не вміє сміяти­ся й жартувати;

• дама-академік, що зробила важливе відкриття;

• людина-маска, без емоцій;

• різка, пряма людина, що не ховає свого невдоволення світом;

• постійно привітналюдина, задоволена усім світом і собою тощо. Ролі бажано добирати персонально для кожного учасника групи. Тут можливі такі варіанти.

Так, сором'язлива, нерішуча у спілкуванні дівчина може на деякий час стати ведучою молодіжної програми, організатором або переможцем якоюсь конкурсу. А нестриманий підліток — ідеалом стриманості, люб'язності, увічливості.

— А тепер дайте самому собі пораду з поліпшення навичок спілкування та зміни окремих рис характеру. Можете висло­вити це від імені тільки-но зіграного персонажа.

У кінематографі є прийом — прискорене прокручування плівки. Спробуйте продемонструвати цей прийом, не корис­туючись відео- чи кінокамерою. Тобто поставте пантоміму, у якій усі рухи у 2-3 рази швидші, ніж зазвичай. А для приско­реної демонстрації візьміть звичайні домашні справи й по­кажіть, як людина:

• прасує білизну;

• робить млинці;

• витирає пил;

• миє посуд;

• зашиває штани, що порвалися, тощо.
5. Вправа «Асоціація»

Мета: розвиток уваги та спостережливості, уміння розумі­ти людей.

— Це відома гра, коли один учасник виходить, а інші когось або щось загадують. Відгадувач повинен ставити абстрактні за­питання, а відповідачі повинні думати про це, намагаючись асо­ціативно пов'язати з ним свою відповідь.

Заключний етап корекційної роботи має на меті повторну діагностику підлітків для виявлення ступеня ефективності про­веденої роботи, а також обмін враженнями учасників групи про їхню спільну роботу.

Проведення діагностики рівня шкільної тривожності, само­оцінки, міжособистісних відносин, емоційного стану підлітків.

Потім учасники групи сідають у коло й діляться своїми вра­женнями та думками про минулі заняття. Обговорюються по­зитивні й негативні сторони занять, які зміни вони внесли в життя кожного учасника групи, у поведінку, погляди підлітків, які враження й відчуття після себе залишили. Вислухують і об­говорюють можливі пропозиції школярів щодо зміни чи допов­нення корекційної програми. Керівник групи й учасники дя­кують один одному за спільну роботу, підтримку, розуміння та співпрацю. Заняття закінчується вправою «Подаруй усмішку».


Список літератури

1. Афанасьев С.П., Коморин С.В. Триста творческих конкурсов, — М.: Методич. центр Вариант, 1997. — 112 с.

2. Бовть О.Б. Психокоррекционная работа по предупреждению агрессивности детей младшего школьного возраста //Практична пси­хологія та соціальна робота. — № 3, 4 — 1998. — С. З—8, 15—17,

3. Ефремцева С.А. Тренинг общения для старшеклассников /Под ред. Ю.З.Гильбуха. — К.: Институт психологии АПН Украйни, 1994.— 80 с.

4. Козлов Н.И. Как относиться к себе и людям, или Практическая психология на каждый день /3-е изд. перераб, и доп. — М.: АСТ-ПРЕСС, 1999. — 320 с.

5. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебн. пособие для студентов вузов. — М: ТЦ «Сфера», 2000. — 512 с.