Профілактика та психокорекційні заходи по суїциду



Скачати 204.34 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір204.34 Kb.
Профілактика та психокорекційні заходи по суїциду



1. Виявлення дітей групи суїцидального ризику, в яких є труднощі у навчання, у поведінці та ознаки емоційних розладів, що передбачає:

  • бесіди з класними керівниками та педагогічними працівниками;

  • спостереження в класах;

  • тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів;

·         бесіди і консультації з батьками, діти яких мають труднощі в поведінці та ознаки емоційних розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів групи суїцидального ризику, що можливе через:

  • індивідуальне обстеження дітей під час бесіди, тестування, інтерв’ю;

·         функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які зумовлюють її труднощі;

  • визначення типу групи суїцидального ризику та рівня небезпеки.

3. Можливі шляхи подолання труднощів:

·         переадресування до спеціалістів – дитячого психоневролога, психотерапевта, у соціальні служби для молоді;



  • індивідуальна чи групова психолого-педагогічна корекція;

·         робота психолога з сім’єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;

·         рекомендації учителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з конкретною дитиною;



  • зниження вимог до виконання навчальної програми;

  • тимчасовий перехід на індивідуальну форму навчання;

  • зміна дитячого колективу;

  • переведення до іншого вчителя;

  • заохочення до позашкільної діяльності, створення «ситуацій успіху»;

·         допомога сім’ї від вихователів, соціальних педагогів, фахівців з охорони дитинства (у крайньому разі – клопотання про позбавлення батьківських прав).

4. Психологічна просвіта учителів та батьків передбачає:

·       психолого-педагогічні семінари «Емоційні розлади у дітей», «Фактори, які впливають на суїцидальну поведінку в дитячому та підлітковому віці», «Як допомогти при загрозі суїциду» тощо;

·         виступи на батьківських зборах, батьківських університетах, де в узагальненому вигляді повідомляють дані, отримані в результаті психологічного дослідження, пропонують рекомендації для поліпшення емоційного клімату в родині, розказують про відвернення та корекцію дитячих емоційних розладів, про профілактику суїциду; на індивідуальні консультації запрошують батьків дітей із групи суїцидального ризику.

5. Робота з педагогічним колективом навчального закладу:

·         регулярно здійснюються психолого-педагогічні консиліуми чи спеціальні педради, присвячені профілактиці суїцидів; під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, розподіл ролей, виявлення учнів, які мають статус лідерів чи відторгнутих;

·         організовуються бесіди та консультації з педагогами за результатами тестувань, спостережень; формуються рекомендації з вибору адекватних методів педагогічного впливу на окремих учнів і на клас загалом;

·         при потребі проводяться педагогічні консиліуми по окремих учнях із групи суїцидального ризику;

·         розробляються заходи з надання допомоги «важким» дітям із соціально неблагополучних сімей.

6. Психокорекційні заходи з учнями із груп суїцидального ризику:

·         створюються групи психологічної корекції, тренінгові групи для дітей, схильних до емоційних розладів;



  • проводяться групові консультації з учнями;

  • кризові ситуації розглядаються у колективі класу.

7. Робота з батьками дітей із групи суїцидального ризику:

  • виступи на батьківських зборах;

  • зустрічі з сім’єю;

·         індивідуальне консультування: рекомендації з налагодження дитячо-батьківських стосунків, зі зміни (при потребі) стилю виховання, переадресування до інших спеціалістів тощо.

Профілактика та психокорекційні заходи по суїциду



1. Виявлення дітей групи суїцидального ризику, в яких є труднощі у навчання, у поведінці та ознаки емоційних розладів, що передбачає:

  • бесіди з класними керівниками та педагогічними працівниками;

  • спостереження в класах;

  • тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів;

·         бесіди і консультації з батьками, діти яких мають труднощі в поведінці та ознаки емоційних розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів групи суїцидального ризику, що можливе через:

  • індивідуальне обстеження дітей під час бесіди, тестування, інтерв’ю;

·         функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які зумовлюють її труднощі;

  • визначення типу групи суїцидального ризику та рівня небезпеки.

3. Можливі шляхи подолання труднощів:

·         переадресування до спеціалістів – дитячого психоневролога, психотерапевта, у соціальні служби для молоді;



  • індивідуальна чи групова психолого-педагогічна корекція;

·         робота психолога з сім’єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;

·         рекомендації учителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з конкретною дитиною;



  • зниження вимог до виконання навчальної програми;

  • тимчасовий перехід на індивідуальну форму навчання;

  • зміна дитячого колективу;

  • переведення до іншого вчителя;

  • заохочення до позашкільної діяльності, створення «ситуацій успіху»;

·         допомога сім’ї від вихователів, соціальних педагогів, фахівців з охорони дитинства (у крайньому разі – клопотання про позбавлення батьківських прав).

4. Психологічна просвіта учителів та батьків передбачає:

·       психолого-педагогічні семінари «Емоційні розлади у дітей», «Фактори, які впливають на суїцидальну поведінку в дитячому та підлітковому віці», «Як допомогти при загрозі суїциду» тощо;

·         виступи на батьківських зборах, батьківських університетах, де в узагальненому вигляді повідомляють дані, отримані в результаті психологічного дослідження, пропонують рекомендації для поліпшення емоційного клімату в родині, розказують про відвернення та корекцію дитячих емоційних розладів, про профілактику суїциду; на індивідуальні консультації запрошують батьків дітей із групи суїцидального ризику.

5. Робота з педагогічним колективом навчального закладу:

·         регулярно здійснюються психолого-педагогічні консиліуми чи спеціальні педради, присвячені профілактиці суїцидів; під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, розподіл ролей, виявлення учнів, які мають статус лідерів чи відторгнутих;

·         організовуються бесіди та консультації з педагогами за результатами тестувань, спостережень; формуються рекомендації з вибору адекватних методів педагогічного впливу на окремих учнів і на клас загалом;

·         при потребі проводяться педагогічні консиліуми по окремих учнях із групи суїцидального ризику;

·         розробляються заходи з надання допомоги «важким» дітям із соціально неблагополучних сімей.

6. Психокорекційні заходи з учнями із груп суїцидального ризику:

·         створюються групи психологічної корекції, тренінгові групи для дітей, схильних до емоційних розладів;



  • проводяться групові консультації з учнями;

  • кризові ситуації розглядаються у колективі класу.

7. Робота з батьками дітей із групи суїцидального ризику:

  • виступи на батьківських зборах;

  • зустрічі з сім’єю;

·         індивідуальне консультування: рекомендації з налагодження дитячо-батьківських стосунків, зі зміни (при потребі) стилю виховання, переадресування до інших спеціалістів тощо.

Спеціалісти визначають суїцид (suizid – з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті. Науковці-психологи, крім факту самогубства розглядають і більш ширший контекст суїцидальної поведінки – численні факти свідомого чи несвідомого нехтування життям як вищою цінністю людини (акти хоробрості, ризиковані вчинки, гра зі смертю, надмірне виснаження себе працею, легковажне нехтування небезпекою).



Розрізняють наступні види самогубств:

  1. Неусвідомлюване самогубство.

  2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

  3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

  • маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями або мареннями;

  • самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

  • самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

  • автоматичне чи імпульсивне самогубство.

  1. Самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

  • лемонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

  • форми суїцидальної поведінки: внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри; зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

  • егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв‘язків особистості з суспільством;

  • аьтруїстичний суїцид, який виникає у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (фанатики тощо);

  • аномічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

  • суїцид, спровокований засобами масової інформації;

  • суїцид, спричинений депресією.

Особливості підліткового суїциду

За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи: повішання, стрибок з великої висоти чи й комбінацію способів. При цьому хлопчики  використовують частіше саме «жорсткі» методи, тоді як дівчатка використовують різні лікарські препарати. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її; 4-10% цих спроб закінчуються смертю.



Педагогічним працівникам  навчального закладу слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною дитячого і підліткового  суїциду:

  1. Психічні розлади.

  2. Проблеми в спілкуванні з близькими родичами чи друзями.

  3. Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.

  4. Шкільні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).

  5. Проблеми, пов'язані з уживанням алкоголю та нар­котиків.

  6. Невдачі в інтимних стосунках.

  7. Занижена самооцінка.

  8. Ізольованість підлітка і пов'язане з цим почуття самотності.

  9. Депресія (агресія – типова маска депресії у підлітків).

  10. Афекти (афекти руйнівні для підлітка; суїцидальні погрози, висловлені в афекті, як правило, здійснюються і мають важкі наслідки).

  11. Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім'ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон). Вони частіше переважають (приблизно в 70% випадків ці проблеми безпосередньо пов'язані із суїцидом), а роль «останньої краплі» виконує конфлікт у школі. Суїцидальна поведінка – це відповідь на глибинні переживання, а вони пов'язані з тим, що насправді актуально. Чим молодша дитина, тим більшою мірою вона включена в життя сім'ї, тим більше своїм суїцидом вона «дебатує» саме з сім'єю.

Родини підлітків із суїцидальною поведінкою відрізняються підвищеною частотою психічних відхилень, не­розумінням дітей, байдужністю до них і частими покаран­нями. Нерідко підлітки із суїцидальними проявами почувають себе перевантаженими через завищені очікування батьків. Виявлений достовірний взаємозв'язок між суїцидальною пове­дінкою і фізичним або сексуальним насильством у родині.

Власна ж родина підлітків, тобто ранні шлюби (у віці 15-19 років), також не рятує від зменшення ризику суїциду – за даними американських авторів, серед одружених юнаків на 1,5%, а серед одружених дівчат на 1,7% самогубств більше, ніж у їхніх несімейних однолітків. Це пов'язано, насамперед, з тим, що «молоді» шлюби найчастіше є спробою, і не завжди вдалою, розв'язати якісь інші, які не стосуються шлюбу, проблеми.

Шкільні проблеми підлітків, зазвичай, пов'язані з неуспішністю або поганими стосунками з учителями й адміністрацією школи, рідше – із взаєминами у класі. Ці проблеми, як правило, не стають безпосередньою причиною самогубств, але призводять до зниження загальної самооцінки учнів, появи відчуття незначимості своєї особистості, до різкого зниження опору стресам і незахищеності перед негативним впливом навколишнього оточення. Такі проблеми часто виникають у підлітків з невисоким рівнем інтелекту і вираженою сенситивністю (чутливістю).

Одним з основних психологічних пояснень проблем підлітків, пов'язаних  із взаємостосунками з протилежною статтю, є надмірна залежність від іншої людини, що виникає, зазвичай як компенсація поганих стосунків зі своїми батьками. У цьо­му випадку часто буває так, що стосунки з другом чи подру­гою стають настільки значимими й емоційно необхідними, що будь-яке охолодження прихильності, а тим більше зрада, сприймається як непоправна втрата, яка позбавляє сенсу подальше життя. При цьому іноді, за відсутності підтримки близьких і оточуючих, відбуваються «ситуативні само­губства» – імпульсивні, непідготовлені і, власне, непов'язані з усвідомленим наміром позбавити себе життя.

Серед моти­вів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей:


  • «дати зрозу­міти людині, у якому ти розпачі» – близь­ко 40%;

  • «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася» – близько 30%;

  • «показати, як ти любиш іншого» і «з'ясувати, чи любить справді тебе інший» – 25%;

  • «вплинути, щоб інший змінив своє рішення» – 25%;

  • «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» – 18%.

За даними О.Є.Лічко, значення різного роду «проб­лем» неоднакові в залежності від типу суїцидальної пове­дінки.

«Сімейні» проблеми частіше виступають причиною демонстративної й афективної суїцидальної поведінки в 51-52% і тільки в 13% – при істинних замахах на самогубство.

«Сексуальні» проблеми виявляються в основі істинної суїци­дальної поведінки в 61%, а при афективній – у 28% і при демонстративній – у 24%. При істинній суїцидальній поведінці мова йде, як правило, зовсім не про невдалу любов, а про переживання своєї сексуальної неповноцінності.

«Шкільні» проблеми займають порівняно невелике місце: 29% афективної, 26% демонстративної і лише 12% істинної суїцидальної поведінки. Погроза покарання за деліквентність штовхає на демонстративні дії в 12%, на афективну суїцидальну поведінку – у 4% і, як правило, зовсім не спонукає до істинних замахів.

Підлітки, які проявили небажання жити, мають вищий інтелектуальний рівень розвитку. Щодо успішності в нав­чанні, серед усіх представників «групи ризику» – «нещасливі», «самотні», «ті, що втрачають бажання жити» – більше під­літків, які навча­ються на «задовіль­но», ніж у групі «благополучних». У підгрупі «депресив­них» більше тих, хто вчиться на «добре» і «відмінно».

Для випадків завершеного суїциду характерна сімейна обтяженість.

Соціальна дезадаптація у підлітковому віці – фактор суїцидального ризику:

Практично всі представники «групи ризику» мають більшу потребу у спілкуванні з батьками, братами/сестрами, вчителями, ровесниками, ніж «благополучні» респонденти. Але ця потреба фрустрована (незадоволена). У попередженні розвитку суїцидальних тенденцій особливо важливою є роль матері.

Найсерйознішою причиною  у цьому віці стає розбіжність ставлень. Роз­біжність ставлень це особистісне новоутворення, сутність якого полягає у розбіжності уявлень про свої відносини в домінуючих сферах (ставлення до себе, до інших, до діяль­ності) з реальним змістом та проявами цих відносин. Діаг­ностичною ознакою даного новоутворення є неадекватна реакція підлітка на невдачу в значущих для нього сферах життєдіяльності. Якщо дитина не має досвіду позитивних емо­ційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї і для суспільства діяльності, то в підлітковому віці це стає серйозною проблемою. Вже маючи звичку виконувати щось корисне тільки з примусу, підліток не знає, за що взятися, його пригнічує нудьга, буденність. У подальшому неможливість задовольнити потребу в персоналізації штовхає неповнолітнього на пошуки зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану або призводить до асоціальної поведінки. Тому у підлітків часто визріває феномен схильності до адиктивної поведінки (зловживання психотропними речовинами), який включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характеро­логічні особливості тощо).

Симптоми дезадаптації у підлітків «групи ризику» (за Щербановою): небажання жити; самотність; нещасливість; спонтанність поведінки; депресія; неадекватна самооцінка; відсутність близької людини.



У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

  1. Фаза обдумування – свідомі думки про здійснення суїциду, які можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними (спостерігаються зміни в поведінці і зовнішньому вигляді).

  2. Фаза амбівалентності – настає за умов появи додаткових стресових факторів (підліток висловлює погрози або наміри суїциду, «крик про допомогу»).

  3. Фаза суїцидальної спроби – швидка друга фаза переходить у третю.

Науковець-психолог В. Силяхіна вказує, що більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години.

Якщо суїцидальна спроба не завершилася загибеллю, у людини наступає етап постсуїцидальної кризи, який триває аж до повного зникнення суїцидальних тенденцій.



Ознаки, за якими можна виявити ризик суїциду у підлітків

Про ризик самогубства у підлітків можна зробити висновок, спостерігаючи за їхньою поведінкою, дослухаючись до змісту їхніх розмов, аналізуючи їхню життєву, зокрема сімейну ситуацію. Чим більше з пере­рахованих нижче чинників виявляється у ході спостереження за підлітком, тим вища ймовірність розвитку в нього суїцидальної поведінки:



  • актуальні суїцидальні ідеї з відхиленням альтерна­тивних ідей, а також наявність точного плану суїциду;

  • депресивний стан чи інше психічне захворювання;

  • попередні  суїцидальні  спроби; ризик суїциду най­вищий протягом першого року після такої спроби;

  • попередні суїцидальні спроби, здійснені не шляхом прийому таблеток;

  • суїцидальні спроби в сім'ї чи серед близького оточен­ня підлітка;

  • соціальна ізоляція;

  • конфлікти між підлітком та його оточенням, сімейні проблеми;

  • девіантна поведінка в цілому;

  • вживання наркотиків чи алкоголю;

  • бажання бути направленим на стаціонарне лікування.

Найчастіше в передсуїциді у підлітків виявляються різноманітні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на тлі акцентуацій характеру. Депресія проявляється у залежності від психологічної акцентуації характеру.

Особливості дитячого суїциду

Причинами самогубства серед дітей найчастіше виступають несприятлива ситуація в сім'ї (наприклад, насильство) або відсутність останньої. До чинників суїцидальної пове­дінки дітей можна віднести все те, про що йшлося стосовно підліткових суїцидів, за винятком хіба що невдач в інтимних стосунках. У цій сфері чинником дитячого суїциду найчастіше виступає сексуальне насильство. Дослідники,  які займалися вивченням сімей дітей-суїцидентів, називають вражаючі цифри щодо частки обтяженого сімейного анамнезу: у 95% це алкоголізм одного чи обох батьків, важкі характеропатії й особистісні акцентуації батьків, психічна патологія в батьків чи родичів, зокре­ма клінічні форми депресії, психози, випадки самогубств у родинах.

Психологічним сенсом дитячого суїциду, зазвичай, виступає заклик, протест або помста. Часто самогубство дитина адресує своїм близьким з метою щось змінити в їхніх взаємо­стосунках. Основною відмінною рисою дитячого суїциду від суїциду підліткового є неадекватність уявлень про смерть: значна більшість дітей не сприймає смерть як щось остаточне, як таке, що стається з людиною раз і назавжди. Прагнення бути свідком реакції оточуючих на власну смерть чи надія на  «друге народження», а також відсутність страху смерті властиві суїцидентам дитячого віку.

Дитину набагато легше, ніж підлітка відмовити від її намірів. Відволікти від самогубства, як і стати його приводом може будь-яка дрібниця (дрібниця – лише з першого погляду; частіше вона містить прихований глибокий сенс, який дитина не стільки розуміє, скільки відчуває).

Атмосфера любові, прийняття й поваги до її особистісних прав надалі може убезпечити дитину від фатального вчинку. Діти, які висловлювали суїцидальні наміри або здійснювали спробу самогубства, потребують кваліфікованої психологічної допомоги. Їхній «крик по допомогу» обов'язково має бути почутий близькими. І дитина має отримати на нього відповідь.

Система психологічної профілактики та корекції суїцидальної  поведінки:

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).



Система роботи з профілактики суїциду має містити 7 компонентів:

  1. Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

  • створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

  • проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

  • під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

  • проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику;

  • організація роботи батьківського психологічного класу або Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

  • організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби);

  • проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

  1. Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї - залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

  2. Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

  • у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

  • виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

  • виконання спеціальних психодіагностичних методів – 1. Соціометрія і референтометрія. 2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я». 3. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику». 4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз». 5. Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ). 6. Опитувальник депресивності Бека (Веск  Depression Inventory – ВDІ). 7. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман). 8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О. Лічко, С. Подмазін). 9. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко. 10. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим. 11. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45. 12. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шваровська, О.Гончаренко, І. Мельникова). 13. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська). 14. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А. Фурман). 15. Шкала депресії (адаптація Г.Балашова). 16. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д.Расел і М. Фергюсон). Даний банк методик має бути наявний у кожного шкільного психолога.

  1. Психологічне консультування учнів.

  2. Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:

  • навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й емоційного напруження;

  • навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д. Романовська);

  • розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

  • консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

  1. 7. При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю - рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

Десять кроків із запобігання самогубства у шкільному середовищі

Якщо ви виявили дитину із ознаками суїцидальної поведінки:

Крок 1-й: Повідомити органи управління освітою та обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи.

Крок 2-й: Практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з класним керівником створити безпечну, особистісно-орієнтовану і довірливу ситуацію навколо дитини і розпочати постійний щоденний контакт з дитиною (спілкування з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітив, що у тебе щось відбувається негаразд, Які проблеми тебе турбують – я хочу тобі допомогти, Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?» тощо). Знайдіть час слухати про все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску на дитину.

Крок 3-й: Переможіть страх над собою і поговоріть з дитиною, чи думала вона про смерть, як давно і які були її фантазії, думки, плани.

Крок 4-й: Спробуйте визначити ту складну кризову ситуацію, яка спричинила думки про власну смерть.

Крок 5-й: З‘ясуйте, чи є в родині підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайдіть її і залучіть до постійної підтримки на певний час.

Крок 6-й: Практичному психологу, на основі своїх робочих даних, описати «Психологічний портрет школяра» та спільно з індивідуальною карткою подати для експертного прогностичного висновку в обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи по факту виявлення ознак суїцидальної поведінки.

Крок 7-й: У випадку наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб, вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра, або психотерапевта, або психоневролога.

Крок 8-й: Практичному психологу школи організувати щоденне постійне підтримуюче спілкування з дитиною, вчителями та сім‘єю. Розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних антисуїцидальних факторів. У випадку відсутності відповідних вмінь і навичок у працівника психологічної служби – його обов‘язок знайти  кваліфікованого фахівця і залучити до роботи аж до повного зникнення суїцидальних ознак в поведінці.

Крок 9-й: Виявити фактори ризику у сім‘ї та школі для конкретної дитини. Розробити рекомендації для педагогів та родини – як організувати підтримуюче спілкування з дитиною та що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина».

Крок 10-й: Організувати психопрофілактичну роботу у школі за 7-ми компонентною схемою (вказана вище). Затвердити план дій наказом по школі.



Р.S. У випадку завершеного суїциду організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних ситуаціях.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка