Професійно-технічна освіта України



Сторінка8/17
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.46 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17

Декларація о правах інвалідів від 9 грудня 1971 р. (витяг).


  1. Терміном “інвалід” позначають любу особу, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального та/чи соціального життя в силу вади, будь то вродженої чи ні, його чи її фізичних чи розумових здібностей.

  2. Інваліди повинні користуватися всіма правами, які викладені у цій декларації. Ці права повинні бути признані за всіма інвалідами без яких би то ні було виключень та відмінностей і дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, матеріального положення, народження, чи будь-якого іншого фактора, незалежно від того, відноситься це до самого інваліда чи до його чи її родини.

  3. Інваліди мають невід’ємне право на повагу своєї людської гідності. Інваліди, незалежно від походження, характеру та серйозності їх калітства чи вад, мають такі ж самі основні права, що і інші громадяни того ж самого віку, що в першу чергу означає право на задовільне життя, котре було би як можливо більш нормальним та повноцінним.

  4. Інваліди мають такі ж громадянські та політичні права, що і інші особи.

  5. Інваліди мають право на заходи, які призначені для того, щоб дати їм можливість придбати як можливо більшу самостійність.

  6. Інваліди мають право на медичне, психічне чи функціональне лікування, включно протезні та ортопедичні апарати, на відновлення здоров’я та стану в суспільстві, на освіту, ремеслену професійну підготовку та відновлення працездібності, на допомогу, консультації, на послуги з питань працевлаштування та інші види обслуговання, які дозволяють їм максимально проявити свої можливості та здібності та прискорюють процес їх соціальної інтеграції та реінтеграції.

  7. Інваліди мають право на матеріальне та соціальне забезпечення та на задовільний рівень життя. Вони мають право згідно зі своїми можливостями отримати та зберегти за собою робоче місце чи займатися корисною, продуктивною та винагороджуємою діяльністю та бути членами професіональних спілок.

  8. Інваліди мають право на те, щоб їх особливі потреби приймалися до уваги на всіх стадіях економічного та соціального планування.

  9. Інваліди мають право жити у колі своїх сімей чи в умовах, які замінюють її, та приймати участь в усіх видах суспільної діяльності, пов’язаних з творчістю чи проведенням дозвілля. Що стосується його чи її місця проживання, то ні один інвалід не може підлягати будь-якому особливому поводженню, не потребуючему за станом його чи її здоров’я чи в силу того, що це може призвести до покрашення стану його чи її здоров’я. Коли перебування інваліда у спеціальному закладі є необхідним, то середовище та умови життя в ньому повинні як можна ближче відповідати середовищу та умовам нормального життя осіб його чи її віку.

  10. Інваліди повинні бути захищені від будь-якої експлуатації, від будь-яких видів регламентації та поводження, які мають дискримінаційний, образливий чи зневажливий характер.

  11. Інваліди повинні мати можливість користуватися кваліфікаційною юридичною допомогою, коли ця допомога є необхідною для захиста її особистості та майна; якщо вони являються об’єктом судового переслідування, вони повинні користуватися звичайною процедурою, яка повністю бере до уваги їхній фізичний та розумовий стан.

  12. З організаціями інвалідів можуть проводитися корисні консультації по всім питанням, які стосуються прав інвалідів.

  13. Інваліди, їхні родини та їхні общини повинні бути повністю інформувати усіма існуючими засобами про права, які закріплені цією Декларацією.

Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”


Стаття 1. Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Республіканські і місцеві органи влади та управління, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів. Дискримінація інвалідів забороняється і переслідується за законом.

Стаття 2. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Стаття 3. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів в особі їх республіканських органів.

Стаття 4. Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності. Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

Стаття 5. Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.

Стаття 6. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом. Громадянин має право в судовому порядку оспорювати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом. Службові особи та інші громадяни, винні у порушенні прав інвалідів, визначених цим Законом, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Стаття 7. Законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього. Місцеві Ради народних депутатів зобов'язані інформувати інвалідів про зміни і доповнення законодавства про соціальну захищеність інвалідів.

Стаття 17. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Стаття 18. Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Стаття 21. Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи. При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання. Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах.

Стаття 22. За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Під час навчання пенсія і стипендія інвалідам виплачуються в повному розмірі.

Стаття 26. Органи державної влади і управління, підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів до жилих, громадських і виробничих будинків, споруд, громадського транспорту, для вільного пересування в населених пунктах.

Стаття 27. Планіровка і забудова населених пунктів, формування жилих районів, розробка проектних рішень, будівництво і реконструкція будинків, споруд та їх комплексів без пристосування для використання інвалідами не допускається. У тих випадках, коли з об'єктивних причин неможливо пристосувати для інвалідів діючі об'єкти, за рішенням місцевих Рад народних депутатів за участю відповідних підприємств (об'єднань), установ і організацій створюються інші сприятливі умови життєдіяльності інвалідів, зокрема, будівництво спеціальних об'єктів. Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, а також підприємств (об'єднань), установ і організацій, які не мають можливості пристосувати свої об'єкти для інвалідів.

Стаття 28. Підприємства та організації, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов'язані забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об'єктів, яке б дало змогу інвалідам безперешкодно користуватися їх послугами. У тих випадках, коли діючі транспортні засоби не можуть бути пристосовані для використання інвалідами, місцеві Ради народних депутатів створюють інші можливості для їх пересування. При проектуванні і створенні нових засобів пересування, реконструкції і будівництві аеропортів, залізничних вокзалів і автовокзалів, морських і річкових портів обов'язково передбачається можливість їх використання інвалідами.


Підготовка та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів для робот из учнівською молоддю із числа інвалідів, осіб з особливими потребами
Перловська М.В. - соціальний педагог

Золотівського професійного ліцею

Луганської області
ВСТУП

Останніми десятиліттями у більшості країн Західної, а потім, як наслідок, і Центральної Європи, відбулися докорінні зміни у законодавстві та практичному втіленні спеціальної освіти.

Конституція України (стаття 53) гарантує всім громадянам право на освіту. У законі України «Про охорону дитинства», статті 26 «Захист прав дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку" стверджується, що «дискримінація дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку забороняється. Держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового та фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку…».

Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів надає перевагу інтегрованому навчанню і вихованню. Державним стандартом початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, визначено, що всі загальноосвітні навчальні заклади, незалежно від типу, форми власності та підпорядкування, мають реалізовувати положення даного стандарту, якщо у закладі навчаються діти із особливими освітніми потребами.

У даний час держава перебуває на початку кардинальних змін освітньої політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку. Активна робота над доопрацюванням законопроекту № 6218 «Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я» актуалізує нові перспективи. Це, зокрема, пріоритет інтегрованого та інклюзивного навчання, визнання права на освіту всіх без винятку дітей, спроби Міністерства освіти і науки України реформувати діяльність психолого-медико-педагогічної консультації. Існує декілька концепцій формування понять «особи з порушеннями» або «з інвалідністю», «з вадами розвитку». Всесвітня організація охорони здоров’я трактує термін «порушення» як такий, що стосується аспектів органічної вродженості, втрати певних функцій (наприклад, глухота, обмежений зір); поняття «інвалідність» - як таке, що стосується вад окремих функцій (мовлення, фізичне пересування тощо); «фізичні та розумові вади розвитку» стосуються соціальних недоліків, тобто коли можливості людини не відповідають вимогам та очікуванням середовища, в якому вона існує. Останнім часом використовується термін «діти з особливими освітніми потребами», який стосується однаковою мірою як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенем порушень. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх вад дитини до системи освіти, яка надає підтримку дитині у навчанні, визначає сильні якості дитини та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

ПОНЯТТЯ ІНКЛЮЗІЇ

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами.

При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія – це процес. Важливо зазначити, що інклюзія має розглядатись як постійний пошук ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності розглядаються як позитивне явище, яке стимулює навчання дітей та дорослих.

Інклюзія пов’язана з визначенням перешкод та їх подоланням . Відповідно, вона включає проведення комплексної оцінки, збір інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та реалізації його на практиці.

Інклюзія передбачає присутність, участь та досягнення. «Присутність» в цьому контексті розглядається як надання можливості навчатися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; «участь» розглядається як позитивний досвід, який набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; «досягнення» розглядається як комплексний результат навчання упродовж навчального року, а не лише результати тестів та екзаменів.

Інклюзія передбачає певний наголос на ті групи учнів, які підлягають «ризику» виключення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості участі в освітньому процесі.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Інклюзивний навчальний заклад

Інклюзивний навчальний заклад – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат в шкільному середовищі.

Не дивлячись на те, що інклюзивні навчальны заклади забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише з боку вчителів та персоналу школи, а й ровесників, батьків, членів родин.

Основний принцип інклюзивного навчального закладу полягає в тому, що:

1. Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.

2. НЗ мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання.

3. Забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, прийняття організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів та партнерських зв'язків зі своїми громадами.

4. Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.

Вони є найбільш ефективним засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.

Інклюзивний підхід: створення таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах;

водночас, усі учні мають можливість отримати досвід, знання, які сприяють подоланню упереджень й дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до тих, хто „відрізняється”.

Ключовий принцип, який лежить в основі інклюзивного підходу, полягає в тому, що школи мають бути відкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. До їх числа належать діти з проблемами у розвитку та обдаровані діти, безпритульні і працюючі діти, діти, котрі належать до мовних, етнічних чи культурних меншин. Школам необхідно знаходити шляхи, які б забезпечували успішне навчання всіх дітей, включаючи дітей, які мають фізичні чи розумові проблеми.

Інклюзивна освіта – цінності

Це визнання того, що всі діти можуть навчатися;

Це робота зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку;

Це вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей;

Це частина великої стратегії по створенню інклюзивного суспільства;

Це динамічний процес, який знаходиться постійно в розвитку.



Інклюзивна освіта базується на таких принципах

Цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень.

Кожна людина здатна відчувати і думати.

Кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою.

Адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки.

Справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків.

Всі люди потребують підтримки і дружби ровесників.

Задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини.

Визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов.

Залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей.

Командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів.

Складність завдань повинна відповідати здібностям дитини.

Рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною.

Подолання потенційних бар'єрів в навчанні.



Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Переваги інклюзивної освіти:

Для дітей з особливими освітніми потребами:

Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.

Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.

Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.

Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.

У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.



Для інших дітей:

Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.

Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.

Діти вчаться співробітництву.

Діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

для педагогів та фахівців:

Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.

Вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.

Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.



Існують різні типи інтеграції (інклюзії):

· Географічна та місцева інтеграція. Діти з особливими освітніми потребами навчаються у спеціальних школах. Зазвичай, за таких умов діти зазначеної категорії перебувають окремо від здорових дітей, навіть у позакласній та позаурочній навчально-виховній роботі.

· Соціальна інтеграція. Діти з особливими освітніми потребами разом із здоровими беруть участь у позакласній та позаурочній діяльності (харчування, ігри, екскурсії тощо), проте вони не навчаються разом, а у спеціальних класах загальноосвітніх навчальних закладів.

· Функціональна інтеграція. Діти з особливими освітніми потребами навчаються в одному класі із здоровими. Існує два типи такої інтеграції: часткова і повна. За умови часткової інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спеціальному класі або відділенні школи і відвідують разом зі здоровими дітьми лише окремі заняття. За повної інтеграції такі діти проводять увесь час у загальноосвітніх класах.

· Спонтанна або неконтрольована (стихійна) інтеграція має місце тоді, коли діти з особливими освітніми потребами відвідують загальноосвітні класи без отримання спеціально організованої допомоги.

Останнім часом поняття інтеграція у багатьох випадках замінюється терміном «інклюзія», який має більш розширений контекст. Інтеграція відображає саме спробу залучити учнів з особливими освітніми потребами до загальноосвітніх шкіл, а інклюзія передбачає пристосування шкіл та їхньої загальної освітньої філософії до потреб усіх учнів – як обдарованих дітей, так і тих, що мають особливі освітні потреби.

В умовах сучасного розвитку національної спеціальної освіти в Україні активізується пошук способів і засобів удосконалення професійно-педагогічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку.

Останнім часом постійно збільшується відсоток дітей зазначеної категорії.

Незважаючи на те, що на даний час підготовкою педагогів для системи спеціальної освіти займається Інститут корекційної педагогіки та психології НПУ ім.М.П.Драгоманова, ситуація із кадровим забезпеченням залишається дуже гострою. Традиційної вузівської загальнопедагогічної підготовки спеціалістів для ефективної роботи з дітьми, що мають різні порушення в розвитку, звичайно, недостатньо. На сучасному етапі потрібні спеціально підготовлені вчителі початкових класів, учителі-предметники, а також дефектологи, психологи, логопеди.

У більшості педагогів відсутня спеціальна психолого-педагогічна підготовка, відсутня мотивація до роботи з даною категорією дітей, наявний страх, розпач, бажання уникнення такої роботи тощо. За даними досліджень, 65% учителів, які є слухачами курсів підвищення кваліфікації, не володіють методами роботи з дітьми, що мають особливі освітні потреби, 23% учителів не знайомі із спеціальними програмами, не знають психологічних особливостей дітей зазначеної категорії.

Учитель є найважливішою ланкою в організації інтегрованого навчання. Для роботи з дітьми, що мають особливі освітні потреби, потрібно здійснити діагностику можливостей та потреб дитини, дати їх кваліфіковану оцінку та розробити на цій основі індивідуальні навчальні програми, відмовитися від колективних методів. Для цього учитель має володіти глибокими знаннями свого предмета, методики викладання, а також методики роботи з дітьми з особливостями психофізичного розвитку.

Велика кількість учителів відчувають труднощі, тому що не володіють такими знаннями, не мають досвіду роботи в команді, не використовують знання та досвід колег, батьків у організації навчально-виховного процесу. Тому дуже важливо підготувати учителів до роботи, надати їм знання спеціальної педагогіки, забезпечити інструментарієм та моделями альтернативного навчання.

Практика засвідчує, що активно впроваджується інтегроване навчання дітей із особливостями психофізичного розвитку, тому важливою проблемою є відкриття районних та міських психолого-медико-педагогічних консультацій з метою діагностики та раннього виявлення дітей зазначеної категорії, надання вчасної корекційно-розвивальної та консультаційної допомоги, відкриття реабілітаційних центрів та спеціальних служб, які б здійснювали профілактику та готували батьків до роботи з дітьми, що мають особливі освітні проблеми, в домашніх умовах. І знову ж таки гострою є проблема педагогічних кадрів, які б могли здійснювати дану роботу.

Успіх розвитку спеціальних освітніх закладів значною мірою визначається знаннями, творчим потенціалом, професійною майстерністю і загальною педагогічною культурою їх працівників. Розв'язання складних і багатогранних завдань, які постають сьогодні в галузі спеціальної педагогіки, неможливе без застосування педагогами наукових знань у практичній діяльності. Все це обумовлює актуальність проблеми ефективної організації професійної педагогічної підготовки вчителів до роботи з дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку.

Під час формування професійної складової змісту підготовки спеціалістів системи спеціальної освіти потрібно враховувати характер і особливості практичної діяльності. Тому організація професійної підготовки вчителів до роботи з дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку, здійснюється у напрямі підвищення внутрішньопрофесійної спеціалізації (підвищення кваліфікації у кожній із шести дефектологічних спеціальностей) та підготовки спеціалістів, що впроваджують інтегроване навчання у загальноосвітніх навчальних закладах.

Для ефективної організації підготовки спеціалістів у системі підвищення кваліфікації використовуэться професіограму спеціаліста системи спеціальної освіти з метою більш точного визначення переліку дисциплін, які включено до навчально-тематичних планів курсів підвищення кваліфікації, побудови навчальних планів та програм, визначення найбільш оптимальних форм та методів роботи.

Дана професіограма включає:


  • якості та характеристики особистості педагога, зокрема - його гуманістичну, професійно-педагогічну та пізнавальну спрямованість діяльності;

  • вимоги до психолого-педагогічної підготовки педагога, що передбачають певний обсяг знань та вмінь у галузі корекційно-розвивальної роботи;

  • обсяг і зміст спеціальної підготовки;

  • зміст методичної підготовки.

У процесі підготовки та підвищення кваліфікації педагогів системи спеціальної педагогіки враховуються наступні компоненти:

  • методологічний, який має на меті сформувати розуміння методологічних проблем спеціальної педагогіки;

  • науково-теоретичний, який забезпечує знання теоретичних основ дефектології та суміжних із нею дисциплін;

  • психолого-педагогічний, який враховує знання досягнень психолого-педагогічних наук, нових освітніх технологій;

  • спеціальний, який формує знання і вміння педагога з профільної діяльності;

  • практичний, направлений на формування вмінь професійно використовувати корекційно-педагогічні методи та прийоми;

  • методичний, що забезпечує необхідний рівень оволодіння методиками, технологіями та дидактичним інструментарієм.

Такий підхід дає можливість проводити різні форми навчальних занять: практикуми, семінари, лекції, майстер-класи тощо.

Організація підвищення кваліфікації спеціалістів галузі "Спеціальна педагогіка" підпорядкована таким вимогам:

Відповідність сучасному соціальному замовленню суспільства і держави. Дана вимога спрямовує визначення змісту і форм на сучасні державні документи й концепції. Особливого значення ця вимога набуває нині, у період формування нової стратегії корекційної педагогіки, державних стандартів спеціальної освіти, зміни суспільних поглядів на освіту, виховання і соціалізацію дітей із особливостями психофізичного розвитку.

Науковість. Підвищення фахової майстерності педагогів має узгоджуватись із сучасними науковими досягненнями в галузі загальної та корекційної педагогіки.

Системність. Дана вимога передбачає підвищення фахової майстерності педагогів як цілісної системи, що поєднує мету, завдання, зміст, форми й методи роботи.

Комплексний характер. Підвищення фахової майстерності педагогів має охоплювати різні напрями: загальнокультурний, загальнопедагогічний, спеціальний психологічний, спеціальний дидактичний і методичний тощо.

Систематичність, послідовність, наступність, безперервність. Підвищення фахової майстерності педагогів має послідовно реалізуватися у різних формах упродовж навчального року, а не лише один раз на п'ять років.

Спрямованість на виділення головного, суттєвого в підвищенні кваліфікації педагогічних кадрів. Одним із найважливіших аспектів для спеціалістів галузі освіти є підготовка до здійснення корекційної діяльності.

Єдність теорії та практики. Удосконалення будь-якої практики має ґрунтуватись на фундаментальних науково-теоретичних знаннях.

Оперативність, мобільність, гнучкість. Ця вимога потребує оперативного реагування на певні суспільні і педагогічні зміни, впровадження сучасних підходів.

Враховуючи дані вимоги, підвищення кваліфікації спеціалістів освітньої галузі повинно здійснюватись як у курсовий, так і у міжкурсовий періоди.

Підвищення кваліфікації спеціалістівосвтньої галузі в курсовий період забезпечується реалізацією програмно-методичного комплексу:

Науково-методичний блок (курс лекцій).

Практичний блок (система завдань теоретичного, практичного та узагальнювального характеру).

Дидактичний блок (ознайомлення з навчальними та корекційними програмами).

Контрольно-аналітичний блок (система тестових завдань та питань для самоконтролю; формування та постійне оновлення банку даних про кількісні та якісні показники кадрового забезпечення системи спеціальної освіти та корекційно-розвивального навчання).

Організація роботи з вчителями має забезпечити розв'язання таких завдань:


  • вивчення педагогами державних і нормативних документів про загальну і спеціальну освіту в Україні, інструктивно-методичних документів;

  • ознайомлення з теоретичними і практичними досягненнями педагогіки та психології;

  • надання педагогам інформації про результати наукових досліджень і перспективний педагогічний досвід у галузі навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку;

  • ознайомлення з новими педагогічними технологіями загальної та спеціальної освіти;

  • аналіз корекційного навчально-виховного процесу для постійного вдосконалення та оновлення змісту навчально-методичного забезпечення;

  • надання дієвої допомоги педагогам у поглибленні, оновленні та вдосконаленні рівня їх професійної підготовки відповідно до фахових потреб.

Формами підвищення кваліфікації спеціалістів наступні:

індивідуальні – консультації.

групові – творчі групи, майстер-класи.

масові - науково-практичні семінари, семінари-практикуми, "круглі столи".

На даний момент в Золотівському професійному ліцеї навчається 6 учнів з особливими потребами.





Назва ПТНЗ, в якому навчаються учні з числа інвалідів

Захворювання учня (нозологія)

Назва професії, що здобуває учень

Кількість учнів з числа інвалідів, які здобувають професію

Форма навчання

Ввсього (осіб)

У тому числі

У спеціаль-них групах ПТНЗ (осіб)

У загальних групах ПТНЗ (осіб)
Золотівський професійний ліцей

Цукровий діабет 1 тип, важка форма, деабетичний гепалеоз

Оператор компютерного набору, обліковець (реєстрація бухгалтерських даних)

1

-

-

Денна

Резидуальна стадія провостороннього родового плечового плекситу

Електрослюсар підземний, зварник ручної зварки

1


-

-

Денна

Двустороння вроджена неповна атрезія наружних слуховиз проходів. Двустороння хронічна сенсоневральна тугоухість 1 ступеню.

Кухар -кондитер

1

-

-

Денна

Цукровий діабет важка форма, інсулінозалежнй тип,деабетичний гепатоз

Оператор компютерного набору, обліковець (реєстрація бухгалтерських даних)

1

-

-

Денна

Вроджена дегенеративна енергерована міопатія високого ступеню астігматизму, ністагма, недорозвиненістзоровогоаналізатора обох очей

Кухар -кондитер

1

-

-

Денна

F.02.83 (психічне захворювання)

Оператор компютерного набору, обліковець (реєстрація бухгалтерських даних)

1

-

-

Денна
Всього:
ЗПЛ







66

-

-

Денна

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка