Професійно-технічна освіта України



Сторінка14/17
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.46 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Особливості психолого-педагогічного супроводу професійної підготовки інвалідів, осіб з особливими потребами в професійно-технічних навчальних закладах
Мезенцева Л.В. – соціальний педагог;

Голубенко С.В. – практичний психолог

Краснолуцького центру професійно-технічної освіти

Луганської області
Соціально-психологічний супровід

навчально-виховного процесу

дітей з обмеженими можливостями

Проблема інвалідності у світі

Світове співтовариство стурбоване проблемою інвалідності, що набула сьогодні загальноплане-тарного масштабу. Погіршення екологічного стану на планеті, неповноцінне харчування значної частини населення, зростання травматизму та інші причини призводять убагатьох країнах світу до зростання кількості інвалідів. Подібна ситуація може призвести до серйозної деформації суспільства, загрожує тяжкими наслідками як морального, так і економічного характеру. В Україніщорічно на 5-6 тис. збільшується кількість інвалідів серед дітей та молоді. Фізичні дефекти інвалідів значно утруднюють їх контакти з довкіллям, обмежують участь у суспільному житті, негативно позначаються на осо-бистісному розвитку: викликають почуття неспокою, невпевненості в собі, призводять до формування комплексу неповноцінності, егоцентричних і навіть антисоціальних настроїв.

У дітей з обмеженими можливостями виявлено низку суттєвих особистісних проблем, зумовлених деформуючим впливом хронічного захворювання: порушення психічних пізнавальних функцій, заниження самооцінки та рівня домагань, прояв акцентуацій рис характеру, неадекватність взаємовідносин із дітьми з нормальними показниками здоров'я й викладачами. Це спричинює появу в них як внутрішньоособистісних, так і міжособистісних конфліктів під час навчання в ПТНЗ. Водночас у зазначеної категорії молоді повністю збережений інтелект, вона спроможна успішно оволодівати більшістю видів професійної діяльності, здобувати вищу освіту, продуктивно працювати, приносити користь державі й самовдосконалюватися.

Актуальність соціально-психологічної допомоги

Виявлено, що внаслідок певної ізоляції дітей з обмеженими можливостями від суспільного життя, відсутності в них стійкої довіри до соціального оточення й сприйняття його як ворожого, усвідомлення своєї непотрібності на ринку праці блокується особистісний розвиток; виникає потреба в наданні їм соціально-психологічної допомоги.

Педагоги мають заохочувати соціальні взаємини, побудовані на справедливості, а не на жалості.

КАТЕГОРІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку

Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами.



Залежно від типу порушення виокремлюють такі категорії дітей з:

  • порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);

  • порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);

  • порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);

  • мовленнєвими порушеннями;

  • порушеннями опорно-рухового апарату;

  • складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);

  • емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Розрізняють:

вроджені розлади, спричинені порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, шкідливим впливом на плід генетичних факторів, інтокси-кацій, інфекцій, травм, впливом медичних препаратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин;

набуті порушення зумовлені переважно різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та в наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи в мозок, інфекційні захворювання тощо).

Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.



Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

Порушення опорно-рухового апарату виникають внаслідок певного захворювання, що призвело до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), унаслідок травми хребта або ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, милицями, тростинками чи «ходунками». Травма хребта

При деяких важких переломах хребта стається ушкодження спинного мозку, який відповідає за рухову активність кінцівок, внаслідок чого відбувається їх параліч. Хребет може бути зламаний в різних місцях, тож наслідки травми, залежно від того, яка частина спинного мозку ушкоджена і якою мірою, можуть бути різними. Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у людини вражена нижня частина тіла й ноги, а також частина внутрішніх, тазових органів. Тетраплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, внаслідок цього руки й ноги в людини повністю або частково позбавлені чутливості та рухливості.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП)

ДЦП виникає внаслідок порушення в тій частині мозку, яка відповідає за контроль і координацію роботи м'язів. Часто це трапляється під час пологів через кисневу недостатність або в перші місяці життя дитини. Це не прогресуючий стан, який не може передаватися іншим людям.

ДЦП характеризується неспроможністю повною мірою контролювати координацію рухів і м'язову силу. Залежно від того, який відділ мозку уражено, можуть виникати різкі м'язові напруження (спазми), мимовільні рухи, характерна «танцююча» хода. Крім того, можуть виникати аномальні відчуття й сприйняття, порушення зору, слуху та мовлення, напади, затримка в розумовому розвитку. Діти з ДЦП можуть відвідувати звичайну школу й вчитися разом з усіма. Залежно від ступеня та характеру порушення дітям із ДЦП потрібно створювати для навчання різні умови: безбар'єрне середовище для тих, хто пересувається на візку; пристосування для письма або малювання, якщо в дитини спостерігають розлади моторики тощо. З учнями обов'язково потрібно провести бесіду (і не одну) на цю тему, запросити до групи експертів — молодих інвалідів, які зможуть переконливо розповісти про своє життя, проблеми, відповісти на запитання й показати наочні матеріали.

Загальні рекомендації

Необхідність користуватися інвалідним візком —це, як не дивно, спосіб більш вільного пересування (якщо немає технічних перешкод/бар'єрів). Водночас у наших умовах, коли практично всі будівлі, у тому числі й учбові заклади, не облаштовані пандусами й ліфтами, людині на візку потрібна допомога, щоб подолати численні бар'єри.

Якщо ви хочете допомогти дитині на візку, запитайте в батьків або фахівців, що потрібно робити, і дійте чітко за інструкціями, особливо якщо ви допомагаєте їй подолати сходи. Деякі інваліди, котрі пройшли спеціальні тренінги, можуть самостійно або за мінімальної допомоги долати сходи. Але це подібно до екстремального спорту й завжди небезпечно. Коли йдеться про дітей, допомога необхідна практично завжди, а помічникам потрібен інструктаж.

Візок слід котити повільно, оскільки він легко набирає швидкість і несподіваний поштовх може призвести до втрати рівноваги.

Завжди переконуйтесь у доступності місць, де заплановані заходи: наприклад, екскурсія. Заздалегідь поцікавтесь, які можуть виникнути проблеми і як їх можна подолати. Розкажіть про них, щоб батьки (чи сама дитина) могли прийняти рішення. Пам'ятайте: допоміжні засоби мають бути справними й під рукою. Подбайте аби там, де є бар'єри (сходи, двері, пороги тощо) були люди, готові прийти на допомогу. Потурбуйтесь і про те, щоб особа на візку могла дотягнутися до речей, які їй потрібні (наприклад, до книг чи наочних посібників).

Діти з порушенням зору

Порушення зору може мати різний ступінь — від тотальної сліпоти, що зустрічається рідко (10 %), часткової сліпоти, коли людина не може розрізняти колір і форму, але може бачити світло, до незначного зниження зору. За певної підготовки, яку діти з порушенням зору починають отримувати ще в дошкільному закладі, вони досить вільно й самостійно орієнтуються, пересуваються. Існує безліч засобів і технологій, що допомагають людям із порушенням зору бути самостійними: від простого диктофону й годинника, «що розмовляє», до міні-комп'ютера, що дає змогу орієнтуватися на місцевості.



Загальні рекомендації

Намагайтеся надати інформацію в тому вигляді, в якому її хотіла б отримати дитина, яка не бачить або бачить погано. Якщо у вас немає змоги перевести інформацію в потрібний формат (шрифт Брайля — рельєфно-крапкова система для письма й читання, крупний шрифт — 16—18 та більших кеглів, дискета, щоб прочитати її за допомогою комп'ютера зі звуковою програмою, аудіокасета), віддайте її в тому вигляді, в якому вона є: це однаково краще, аніж нічого.

Якщо ви збираєтеся читати вголос дитині, яка не бачить, спочатку попередьте про це. Говоріть нормальним голосом. Не пропускайте інформацію, якщо вас про це не попросять, і не замінюйте читання переказом.

Якщо ви перебуваєте з дитиною, яка не бачить, у новому приміщенні, опишіть коротко це місце. Наприклад: «У центрі класу (аудиторії), приблизно за шість кроків від тебе, праворуч і ліворуч — ряди парт, дошка — попереду». Або: «Ліворуч від дверей, при вході, — шафа». Зверніть увагу на наявність «небезпечних» предметів. Уникайте розмитих визначень та описів, які, зазвичай, супроводжуються жестами, виразами на кшталт: «Склянка стоїть десь там на столі, це біля тебе...». Намагайтеся бути точними: «Склянка посередині столу», «Стілець праворуч від тебе».

Завжди називайте себе та інших співрозмовників, а також усіх присутніх, і тих, хто вийшов чи повернувся до приміщення. Не забувайте озвучувати свої жести та написи. Намагайтеся передати словами те, що часто висловлюється мімікою й жестами — не забувайте, що звичний жест «там...» людина, яка не бачить, не зрозуміє. Коли ви спілкуєтесь із групою таких дітей, не забувайте щоразу називати того, до кого ви звертаєтеся. Не змушуйте співрозмовника говорити в порожнечу: якщо ви пересуваєтеся, попередьте його.

Дізнайтеся, чи потрібно попереджати дитину про перешкоди під час руху (сходи, двері тощо). Якщо ви помітили, що вона збилася зі шляху або попереду неї є перешкода, не керуйте її рухом на відстані, підійдіть і допоможіть повернутися на правильний шлях. Якщо не встигаєте підійти, голосно попередьте про небезпеку. Коли спускаєтесь або підіймаєтеся сходами, ведіть її боком до них. Пересуваючись, не робіть різких рухів.

За столом можна пояснити, що й де міститься на тарілці, використовуючи принцип циферблату. Наприклад: «На 12 — шматок сиру, на 3 — салат, на 6 хліб».

Необхідно навчити учнів орієнтуватися в приміщенні (до моменту, допоки дитина не запам'ятає всі маршрути; у випадку яких-небудь змін, її слід супроводжувати); надавати, якщо це можливо, навчальні матеріали в інших форматах (шрифтом Брайля, крупним шрифтом, на аудіокасеті); дати можливість використовувати звукозаписувальні прилади й комп'ютери. Не слід забувати про те, що все написане має бути озвучено. Крім того, у приміщенні та на подвір'ї потрібно передбачити, аби всі наявні перешкоди виділялися контрастними кольорами (крайні сходинки, двері тощо).



Діти з порушеннями слуху

Статистикою встановлено, що приблизно 10 % людей мають різноманітні порушення слуху. Серед причин порушення слуху — пологові травми, інфекційні захворювання, наслідки застосування деяких медикаментів, запальні процеси. Частковою компенсацією порушення слуху може стати слуховий апарат. Існують методики виховання глухих і дітей зі зниженим слухом у звичайних умовах, які дають змогу їм розвинути мовленнєве спілкування та мовленнєвий слух. У навчальних закладах необхідно враховувати особливості дитини з порушенням слуху й стежити за тим, аби вона отримувала інформацію в повному обсязі: звукову інформацію потрібно обов'язково дублювати зоровою.



Загальні рекомендації

Деякі діти можуть чути, але сприймають окремі звуки спотворено. У цьому випадку говоріть трохи голосніше й чіткіше, добираючи необхідний рівень звучання. Іноді достатньо лише понизити висоту голосу, оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти.

Починаючи розмову, приверніть її увагу. Якщо її слух дозволяє, назвіть на ім'я, якщо ні — злегка покладіть руку на плече або поплескайте — але не різко. Під час розмови дивіться на неї. Не затуляйте своє обличчя: дитина має стежити за його виразом та вашим артикуляційним апаратом. Говоріть чітко й рівно. Не потрібно занадто виділяти щось, надто гучно говорити, кричати, особливо на вухо. Якщо вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати своє речення. Використовуйте жести.

Переконайтеся, що вас зрозуміли. Не соромтеся про це запитати. Якщо ви не зрозуміли, попросіть дитину повторити або записати те, що вона хотіла сказати. Але уникайте при цьому навіть натяку на поблажливість.

Якщо ви повідомляєте інформацію, яка містить номер, правило, формулу, технічний або інший складний термін, адресу — запишіть її. У деяких випадках потрібно запитати, чи не буде простіше листуватися. За такої форми спілкування речення мають бути простими.

Не забувайте про середовище, що вас оточує. У великих чи людних приміщеннях складніше спілкуватися з людьми, які погано чують.

Не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте перехідні фрази на кшталт: «Добре, а тепер нам слід обговорити...».

Дуже часто глухі люди використовують мову жестів. Необхідність запросити перекладача залежить від ситуації та людей, які спілкуються.



Участь перекладача дає змогу:

  • підвищити якість спілкування;

  • уникнути непорозумінь під час розмови;

  • економити час;

• учасники розмови вільніше й повніше висловлюють свої думки.

Кілька порад під час роботи з перекладачем.

Завдання перекладача — полегшити спілкування. Під час розмови звертайтеся безпосередньо до співрозмовника, який не чує, а не до його перекладача. Не кажіть: «Запитай у нього...», «Скажи їй...».

Керуючись своєю професійною етикою, перекладач має перекладати все, у тому числі й те, що не стосується вашої бесіди, наприклад, коментарі та сторонні телефонні розмови, і вам не бажано просити перекладача не робити цього.

Не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Вам краще запитати про це під час першої зустрічі. Якщо дитина володіє цією навичкою, потрібно знати кілька важливих правил:

• із десяти слів добре прочитуються лише три;



  • дивитися в обличчя співрозмовникові й говорити чітко та повільно, використовувати прості фрази та уникати зайвих слів; не намагайтеся надмірно чітко вимовляти слова — це змінює артикуляцію й створює додаткові труднощі;

  • використовувати вираз обличчя, жести, рухи тіла, якщо хочете підкреслити чи прояснити зміст сказаного.

Діти з порушеннями мовлення

Порушення мовлення можуть бути різноманітними: слабкий голос, афазія (втрата спроможності користуватися словами й фразами як засобом висловлювання думки внаслідок різних уражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення в дітей внаслідок недорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль кори головного мозку), заїкання, нечітке мовлення та ін. Головне — будьте терплячими, розмовляючи з дитиною, яка має такі проблеми.



Загальні рекомендації

Не ігноруйте дитину, якій складно говорити. Не намагайтеся прискорити розмову. Будьте готові до того, що розмова з нею потребуватиме більше часу. Не перебивайте, не квапте й не виправляйте її.

Дивіться в обличчя, підтримуйте візуальний контакт. Не думайте, що ускладнення мовлення — показник низького рівня інтелекту, і що дитина, яка має мовленнєві порушення, не може зрозуміти вас.

Спочатку намагайтеся ставити такі запитання, які передбачають короткі відповіді або відповідні рухи голови («так», «ні»).

Не вдавайте, що зрозуміли, якщо це не так. Повторіть те, що ви зрозуміли, й не соромтеся перепитати те, чого не зрозуміли. Якщо вам знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити слово повільніше, можливо, по буквах.

Якщо у вас виникають проблеми в спілкуванні, запитайте, чи не хоче ваш співрозмовник використовувати інший спосіб — надрукувати, написати.



Діти із затримкою в розвитку

Діти із затримкою в розвитку навчаються нових навичок і сприймають нову інформацію повільніше, ніж інші. Однак усе це досить умовно й залежить від багатьох факторів, зокрема, виховання, місцевих традицій тощо. Дуже часто «розумово відсталими» помилково називають дітей, які мають порушення мовлення, слуху, а також педагогічно занедбаних дітей (які вчасно не отримали знань і навичок, притаманних певному віку).



Синдром Дауна

Синдром Дауна — це порушення хромосомного коду, пов'язане з розладами в розвитку, коли в клітині з'являється 47 хромосома.

Дитина, яка народилася із синдромом Дауна, має характерну зовнішність: обличчя монголоїдного типу, дещо менший череп, інколи — непропорційно короткі кінцівки. Синдром Дауна означає, що малюк розвиватиметься повільніше, ніж його однолітки, і пізніше проходитиме загальні етапи розвитку. Йому буде важко вчитися, але він зможе робити більшу частину того, що роблять усі інші діти: ходити, говорити, читати й писати. У різних людей із синдромом Дауна різні розумові здібності, різні поведінка й фізичний розвиток. Кожен — унікальна особистість, як і будь-яка інша людина. Вони можуть набагато краще розвинути свої здібності, якщо живуть вдома, в атмосфері любові, якщо в дитинстві вони навчаються за програмою ранньої допомоги, якщо отримують спеціальну освіту, медичне обслуговування й відчувають позитивне ставлення оточення. За дотримання цих умов особи з синдромом Дауна порушують один із основних стереотипів що всі вони неспроможні зрозуміти іншу людину й не можуть навчатися. Зараз в Україні існують організації, які допомагають батькам виховувати дітей із синдромом Дауна. Через відмінності в можливостях дітей із синдромом Дауна для батьків і вчителів важко встановити правила навчання таких дітей. Необхідно висловлювати конкретні, а не абстрактні концепції, навчати поступово, постійно повторюючи пройдений матеріал.

Аутизм

Аутизм виявляється приблизно в 10—15 випадках на 10 000 новонароджених. Причини аутизму невідомі. Нині вчені досліджують імовірні причини — неврологічні порушення й біохімічний дисбаланс. Психологічні фактори не впливають на виникнення аутизму. Хлопчики страждають від цього захворювання частіше, ніж дівчатка. При аутизмі порушення розвитку суттєво впливає на вербальне й невербальне спілкування та соціальну взаємодію. Зазвичай, він чітко проявляється в дітей до трьох років. Часто спостерігається здатність дитини спілкуватися, розуміти мовлення, гратися й взаємодіяти з іншими людьми.

Аутичні діти дуже різняться за інтелектом, можливостями й поведінкою. Деякі з них не говорять, мовлення інших обмежене й часто містить фрази та монологи, які повторюються. При аутизмі легшої форми діти можуть говорити на деякі теми, але в них спостерігаються труднощі абстрактного мислення. В аутичних дітей може виникнути нестандартна реакція на сенсорну інформацію, наприклад голосний шум, світло, певні продукти, тканини, речі.

Існують програми, спрямовані на покращання поведінкових, соціальних, комунікативних, освітніх здібностей дітей з аутизмом, розвиток побутових навичок. Поведінкові та комунікативні проблеми, які ускладнюються послабленим інтелектом, потребують допомоги з боку професіоналів, які отримали спеціальну підготовку з навчання аутичних дітей. Програма освіти має бути послідовною й передбачуваною. Діти з аутизмом краще засвоюють матеріал і менше ніяковіють, коли інформація подається як на вербальному, так і на зоровому рівнях.

Спілкування з іншими дітьми також важливе, оскільки вони навчаються в оточуючих зразків мовлення, спілкування та моделей поведінки. Щоб вирішити проблеми, пов'язані із засвоєнням шкільних дисциплін, необхідно створювати програми для батьків, які допомогли б продовжити навчання дитини й вдома.

Загальні рекомендації

Використовуйте доступне мовлення, висловлюйтесь точно та лаконічно. Якщо вам потрібно пояснити щось складне, розподіліть інформацію на частини.

Уникайте словесних штампів й образних висловів, якщо ви не впевнені в тому, що дитина їх знає. Не використовуйте сарказму й натяків.

Викладаючи новий матеріал, розповідайте покроково. Надайте дитині можливість усвідомити кожен етап після пояснення. Якщо необхідно, використовуйте ілюстрації. Будьте готовими повторити кілька разів. Не зневірюйтесь, якщо вас із першого разу не зрозуміли.

Ставтеся до дітей із затримкою в розвитку так само, як і до їхніх однолітків, обговорюйте з ними ті ж самі теми.

Деякі діти із затримкою в розвитку прагнуть догодити співрозмовнику й кажуть те, що, як їм здається, хочуть від них почути. Тому, щоб досягти достовірної інформації, ставте запитання на тему, яка вас цікавить, кілька разів, перефразовуючи їх.



Діти з труднощами в навчанні

Така форма порушення певною мірою прихована. У дітей спостерігаються труднощі концентрації уваги, запам'ятовування, пригадування та відтворення інформації, але не із самим процесом мислення. Досить часто такі люди мають дуже високий рівень інтелекту. Порушення пам'яті трапляються досить часто і є дуже різноманітними. З ними пов'язані функціональні обмеження слуху, мовлення, академічних здібностей, уваги, організованості, координації, сприйняття та інтеграції інформації, гнучкості мислення тощо.

Відповідно можна спостерігати різні ознаки:

• проблеми зі сприйняттям тексту (дислексія: дитина не сприймає друкований текст і не здатна трансформувати його в слова; на дислексію страждають 5—10 % населення);

• порушення в опануванні письма (дисграфія);


  • труднощі опанування правил орфографії (дисорфографія);

  • неспроможність сприймати інформацію на слух (або зорово);

• прямолінійне, негнучке сприйняття. Коли ви розумієте, що дитина не сприймає

інформацію в певній формі, запропонуйте іншу (не може читати — поясніть словами; якщо не сприймає на слух—запишіть тощо). Якщо вам складно виявити це — запитайте. Будьте відвертими зі своїм співрозмовником.



Порушення уваги з гіперактивністю

Порушення уваги з гіперактивністю пов'язують із мозковою дисфункцією, яка спостерігається досить часто (5—10 % усього населення):



Основні рекомендації щодо навчання дітей з порушенням уваги:

  • Розпорядок життя групи має бути з чіткими правилами, розкладом та добре сформульованими письмовими завданнями, написаними чіткими літерами.

  • Краще, коли робоче місце для дитини з порушенням уваги відведено за першою партою (поруч зі столом вчителя, але подалі від відволікаючих факторів).

  • Вказівки мають бути короткими й чіткими, повторюйте їх кілька разів.

• Розклад має складатися з урахуванням обмеження здатності дитини концентруватися та сприймати матеріал.

• Усі завдання слід перевіряти.

• Керування поведінкою — основа навчання. Обговорення поведінки з дитиною в поєднанні з іншими педагогічними методами дає позитивні результати.

Заохочуйте дітей з порушенням уваги, оскільки самооцінка має для них величезне значення. Відзначайте успішні приклади доречних дій та виконання навчальних завдань. Попросіть дітей вести щоденник, в якому вони записуватимуть події, що допомогли їм відчути себе впевненіше.


1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка