Професійно-технічна освіта України



Сторінка9/13
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.25 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13



Важливим показником розвитку суспільства є гуманне й турботливе ставлення до дітей з особливими потребами. З урахуванням світових тенденцій у розвитку системи загальної середньої освіти все більш важливу роль відіграють інтеграційні процеси.

На сучасному етапі інклюзія (інтеграція) проявляється у різноманітних формах спільного навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку та їх однолітків. Сьогодні важливим є усвідомлення того, що всі діти, незалежно від стану їхнього здоров’я, розумових та фізіологічних особливостей можуть і повинні мати рівний доступ до якісної освіти, а особливо до звичайного, повноцінного людського спілкування.



В Краматорському професійному торгово-кулінарному ліцеї діти, які закінчили допоміжні школи та інтернати навчаються у спеціальних групах, за спеціальними програмами, але в єдиному освітньому просторі, поряд з випускниками загальноосвітніх шкіл, які навчаються в ліцеї на базі 9-ти та 11-ти класів.

«Чи можно вважати таке середовище інклюзивним? Як ставляться до такої інтеграції всі учасники навчального процесу в ліцеї?» - на такі питаннями ми спробували знайти відповіді у ході дослідження.


Основні завдання дослідження:

  1. Оцінити ставлення учнів торгово-кулінарного відділення до дітей з розумовими вадами.

  2. Вивчити особливості оцінювання процесу інклюзії педагогами.

  3. Дослідити соціально-емоційний, когнітивний, творчий розвиток дітей з обмеженими розумовими можливостями.

  4. Дослідити соціальну адаптацію учнів спецгруп в умовах інклюзивного та інтегрованого навчання.

  5. Вивчити ефективність виховної роботи щодо комунікативних навичок та творчого розвитку дітей з обмеженими розумовими можливостями;

  6. Проаналізувати особливості ставлення громадськості (батьків, інших дітей, педагогів, які працюють в інклюзивному освітньому середовищі) до процесу інтеграції дітей з обмеженими розумовими можливостями в єдиний освітній простір.

У дослідження взяли участь наступні категорії респондентів: керівники КПТКЛ – 6, викладачі, майстри в/н, вихователі гуртожитку, які працюють з учнями з обмеженими розумовими можливостями – 21, учні торгово-кулінарного відділення – 120, учні спецгруп – 35, батьки (опікуни) учнів з обмеженими розумовими можливостями – 6.

Проведене анкетування серед учнів торгово-кулінарного відділення дозволило дати оцінку ставлення підлітків до дітей з особливими потребами та виявити їх готовність до соціальної інтеграції. Більшість учнів-респондентів (76%) добре, зі співчуттям відносяться до дітей з обмеженими можливостями, проте 15% опитаних зазначили, що навчатися таким учням було б краще в спеціальних навчальних закладах або вдома (11%). Серед позитивних рис особистості, що притаманні дітям з обмеженими можливостями, учні-респонденти вказали: доброзичливість (39%), наполегливість у досягненні мети (25%) та терпіння (20%); серед негативних – недовіру до інших (42%), брак ініціативи (31%), заздрість (13%).



Позитивні та негативні риси особистості дітей

з обмеженими можливостями

0%

5%



10%

15%


20%

25%


30%

35%


40%

45%


Доброзичливість

Наполегливість

Терпіння

Недовіра

Брак ініціативи

Заздрість


Позитивно ставляться до того, що діти з обмеженими розумовими можливостями навчаються поряд – 57% учнів. Більшість учнів (74%) впевнені, що для повноцінного, активного розвитку дітей з особливими потребами необхідно більше залучати їх до суспільно-корисної діяльності в ліцеї, до участі у виховних позаурочних заходах.

Дійсно, з власного досвіду стверджуємо, що така активна суспільна діяльність компенсує дітям з обмеженими можливостями однобічність функціональних зв’язків, сприяє розширенню кола спілкування, що в свою чергу покращує внутрішній стан дитини, усуває почуття тривоги, самотності, невпевненості та емоційної відчуженості.

Напрямки розвитку особистості дитини

з обмеженими можливостями

Для розвитку особистості дитини, яка має розумові вади, педагоги-респонденти вважають найбільш важливими:



  • спільну колективну працю та навчання з однолітками (32% респондентів);

  • розвиток комунікативних здібностей (28%)

  • можливість соціальної адаптації (28%);

  • можливість творчого самовираження (12%)

Крім того, з метою покращення соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями  педагоги-респонденти проводять індивідуальні бесіди, відвідують кінотеатри, залучають дітей до виставок творчих робіт, конкурсів, спортивних ігор і змагань. Більшість педагогів (92%) відзначають, що діти із задоволенням виконують доручення, беруть участь у позакласних заходах, суспільно-корисних справах (прибиранні кабінету, території ліцею тощо).

На думку всіх педагогів-респондентів учні ліцею в цілому позитивно ставляться до дітей з обмеженими можливостями. Вони також зазначають (у 88% випадків), що самооцінка дітей-випускників допоміжних шкіл після вступу і навчання в ліцеї значно підвищується – вони з готовністю йдуть на контакт з педагогами та однолітками. Проте, 12% респондентів вказують на підвищення самооцінки дітей з обмеженими можливостями лише в незначній мірі.

З метою кращої адаптації дітей з обмеженими можливостями до освітнього середовища в ліцеї, покращення комунікативних умінь та навичок спілкування, педагоги використовують такі форми та методи навчання, як уроки-ігри, екскурсії, уроки-презентації. На уроках проводяться диспути, дискусії, діти активно залучаються до групової роботи та інтерактивних вправ. В позаурочний час учні із задоволенням беруть участь у конкурсах художньої самодіяльності, спортивних змаганнях, слухають музику, малюють. Тому за період навчання в емоційно-вольовій сфері цих дітей відбуваються певні зміни: вони із задоволенням спілкуються с однолітками, краще адаптуються до роботи на уроці, швидше звикають до ритму уроку, адекватно реагують на зауваження педагогів. Проте, позитивних зрушень у поведінці деяких дітей майже немає. Завжди залишається процент учнів, які важко самодисциплінуються, але бажання до спілкування та привітливого ставлення до однолітків у них зберігається.

Висновок про особливості прогресу розвитку дітей з обмеженими розумовими можливостями за період їхнього навчання в ліцеї здійснювався на основі узагальнення даних анкетування, що було запропоновано педагогам, які працюють з дітьми з обмеженими розумовими можливостями (викладачам, майстрам в\н, вихователям в гуртожитку). В анкеті фіксувалися різноманітні поведінкові прояви дітей, що охоплювали такі основні сфери їхнього розвитку: соціально-емоційну, когнітивну, мовленнєву, творчу та характеристики фізичного розвитку. Анкета дала змогу фіксувати ступінь володіння дитиною тією чи іншою якістю (початкова стадія, стадія розвитку, стадія частого та постійного прояву). Описаний підхід дає змогу порівнювати отримані результати щодо особливостей розвитку дітей та прогнозувати подальші зміни.

Як свідчать отримані результати, ступінь прояву вищезазначених сфер розвитку дитини з обмеженими розумовими можливостями є різним і коливається від початкової стадії до стадії постійного прояву. До того ж, як виявилось у дослідженні, різні педагоги дають одній і тій самій дитині різну оцінку, в залежності від власного сприйняття зазначених учнів.

Так, найкращі показники характеризують соціально-емоційну та творчу сферу. Більшість педагогів (77%) зазначили, що соціально-емоційно сфера дітей, які досліджувались, знаходиться на достатньо високому рівні розвитку. Діти проявляють дружнє ставлення до інших, привітні, із задоволенням беруть участь у суспільному житті ліцею. Проте, найгірші показники учні демонструють при виявленні інтересів до навчальних видів діяльності, та майже завжди не хочуть працювати самостійно. Тому окремі з них не вміють самостійно приймати рішення, а у деяких сформувався низький рівень самоконтролю.

Результати анкетування свідчать про те, що більшість викладачів (88%) вказують на середній рівень зацікавленості учнів до вивчення нового матеріалу, недостатнє вміння узагальнювати, робити логічні висновки. Цей факт говорить про доволі низькі показники когнітивного розвитку дітей з обмеженими розумовими можливостями.

Аналізуючи рівень навчальних досягнень зазначених учнів з різних циклів навчальних предметів для здобуття професії можна зробити висновок, що найбільш вдало ними засвоюється навички професійно-практичної підготовки. Діти навчаються на середньому (45%), достатньому (33%) та високому (22%) рівнях, що цілком підтверджує вищезазначене. Проте, навчальний матеріал професійно-теоретичної підготовки засвоюється учнями з обмеженими розумовими можливостями переважно на середньому (65%) та достатньому рівнях (29%) . Щодо загально-професійної підготовки, то відповідний показник становить 65% та 35% відповідно.



Рівень навчальних досягнень учнів

з обмеженими розумовими та фізичними можливостями


Учні з обмеженими розумовими можливостями

Рівні навчальних досягнень

початковий

середній

достатній

високий

Цикл предметів

Загально-професіна підготовка

-

65%

35%

-


Професійно-теоретична підготовка

-

65%

29%

6%


Професійно-практична підготовка

-

45%

33%

22%

Треба зазначити, що учні спецгруп не завжди активно беруть участь у позакласних та позашкільних заходах і трапляються випадки, коли вони відмовляються від доручень або участі у позакласних заходах у зв’язку з почуттям невпевненості в собі.

Аналізуючи результати опитування батьків (опікунів), які виховують дітей з особливими потребами, слід зазначити, що вони глибоко переконані, що перебування дитини в такому середовищі сприяє покращенню знань і навичок, збагаченню досвіду спілкування та знаходженню нових друзів. Переважна більшість батьків (опікунів) вважають освітнє середовище навчального закладу безпечним для своєї дитини. Батьки дітей з обмеженими розумовими можливостями переконані, що найсприятливішими умовами для виховання і навчання їхніх дітей є ПТНЗ, де діти зможуть успішно покращувати свої уміння та навички, товаришувати з ровесниками і почуватися в безпеці.

Проведене дослідження показало:



  1. Педагоги ліцею спрямовують свою діяльність на розвиток комунікативних здібностей дітей, їх творче самовираження. Діти активно залучаються до спільної колективної праці, беруть участь у позакласних та позаліцейних заходах, із задоволенням виконують суспільні доручення.

  2. Вивчення ефективності виховної роботи в напрямі дослідження соціально-емоційного, когнітивного розвитку дітей з обмеженими розумовими можливостями показало, що найкращі показники має соціально-емоційна та творча сфера. Діти з задоволенням спілкуються, беруть участь в конкурсах, малюють, слухають музику. Серед видів підготовок для здобуття професії перевага надається предметам професійно-практичнго та теоретичного циклу.

  3. Батьки (опікуни) учнів з обмеженими розумовими можливостями переконані у необхідності навчання їх дітей в ліцеї і вважають навчальне середовище професійно-технічного навчального закладу безпечним для них.

  4. Педагоги відзначають позитивні зміни в поведінці випускників допоміжних шкіл та інтернатів: зростання інтересу до спілкування з однолітками, впевненості у власних силах, бажання відвідувати навчальний заклад.

  5. Більшість учнів торгово-кулінарного відділення психологічно готові до інклюзивної освіти і позитивно ставляться до навчання та спілкування с учнями спецгруп.

Завданнями створення інклюзивного простору є не тільки створення умов для розвитку дітей з розумовими вадами у здоровому середовищі однолітків та формування толерантного відношення до них з боку батьків, викладачів та учнів, а і досягнення повної освітньої інтеграції, що незмінно веде до прогресу. З огляду на це, питанню впровадження інтегрованого навчання значну увагу приділяють науковці та педагоги-практики.
Досвід щодо дотримання основних прав

учнів спеціальних груп



Гарантією успіху у вихованні дитини з інтелектуальною недостатністю є повага до неї та її прав, вміння бачити в ній особистість. Дотримання особистих прав дитини є відповідальністю не лише держави, а й сім’ї та фахівців, які працюють з дитиною. Фахівець завжди повинен пам’ятати про права дитини і намагатися дотримуватися їх у спілкуванні з нею.

Процесс роботи з дитиною в ліцеї побудований на жорстких вимогах і правилах, з якими дитина з інтелектуальною недостатністю не завжди може впоратися. Якщо до складнощів навчального процессу додається щей негативне або байдуже ставлення фахівців до дитини, тоді вона втрачає мотивацію до навчання й розвитку. За таких умов дитина замикається, стає пригніченою і часто ухиляється від навчання.



Діяльність педагогічного колективу

щодо розвитку дитини

Для забезпечення розвитку учнів спеціальних груп педагоги спрямовують свої зусилля на створення умов, що забезпечують гідність дітей, впевненість у власних силах, задоволення різноманітних інтересів. Педагоги надають допомогу дитині у вирішенні різноманітних питань і не допускають будь-яких ситуацій чи власної поведінки, які принижують дитину. Розуміння дитини, знання про її особливості та уподобання допомагають нам знайти індивідуальний підхід до кожної дитини, обирати найкращі форми і методи навчання й виховання.



  • Підтримуємо та прищеплюємо учням розуміння відповідальності, активно залучаємо їх до суспільного життя ліцею, схвалюємо участь у творчих позаурочних заходах.

  • Ретельно плануємо виховну роботу з кожною дитиною та уважно слідкуємо за її прогресом, відмічаємо зміни, обговорюємо їх з іншими коллегами, аналізуємо успіхи та невдачі.

  • Спрямовуємо навчання на формування та закліплення професійних навичок та вмінь, які учні зможуть закріплювати і застосувати впродовж подальшого життя.

  • Ніколи не відмовляємо дитині у праві бути присутньою на заняттях або відвідуванні закладу, якщо вона має на це законне право. Не виганяємо її з аудиторії, не залишаємо поза дверима у разі запізнення.

Пам’ятаємо, дитина з розумовими вадами має право на найповніше залучення до суспільного життя в ліцеї!

щодо виявлення поваги до особистості

Повага до дитини виявляється в тому, як педагог звертається до неї у групі, як реагує на невдачі або успіхи. Основою поваги є бачення в дитині, перш за все, людини, а не хворого, якого треба «виправляти». Учень повинен бачити, що педагог допомагає йому навчатися, ставиться до нього гуманно та доброзичливо.



  • Спілкуємось з дитиною як з особистістю, не роблячи передчасних висновків щодо її нездатності, не переносимо на неї суспільні стереотипи та міфи.

  • Спілкуємось з дитиною так само, як з її однолітками, обговорюємо такі ж самі теми. Не ігноруємо дитину, яка виявляє бажання щось розповісти. Не намагаємося прискорити розмову або уникнути її. Завжди слухаємо дитину уважно.

  • Не підвищємо голос на дитину, не ображаємо її, якщо вона не виконує завдання, намагаємось бачити в дитині її сильні сторони. Звертаємо увагу на її успіхи, схвалюємо та підбадьорюємо її.

  • Контролюємо свою форму спілкування, не говоримо з дитиною зверхньо. Намагаємось створювати ситуації, де взаємодіють усі учасники процесу – діти, викладачі, вихователі, адміністрація закладу. Порядок або правила взаємодії встановлюються не волею однієї певної людини, а завдяки міжособистісними стосунками. Цей метод дозволятє керувати дітьми без зазіхань на свободу їхньої особистості.

  • Вчасно розпочинаємо заняття, не запізнюємось, не вирішуємо особистих питань під час проведення занять у групі. Виключаємо мобільний телефон під час ведення занять.

Старанне виконання взятих на себе зобов’язань по навчанню та вихованню, поважне ставлення, надання необхідної інформації – це все лише позитивно впливає на успіхи дитини і демонструє повагу до неї.

Пам’ятаємо, жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність!

щодо звертання до дитини

Іноді педагоги не називають дитину на ім’я. Існує практика звертання до дитини лише на прізвище. Те саме стосується і спілкування з батьками, опікунами. Неприпустимим є звертання «мамаша», «мамочка» або «жіночко», адже до педагогів діти та батьки звертаються на імя, по-батькові.



  • Уникаємо безіменного звертання до дитини.

  • Ніколи не застосовуємо у спілкуванні з дитиною терміни, які накладають на неї тавро або дискримінують. Такі терміни, як «дебіл», «неповноцінний», «дефектний», «слабоумний», «епілептик» та інші несуть відбиток медичної моделі і демонструють неповажне ставлення. Дитину це не лише ображає, а й може глибоко поранити, позбавити можливості вірити в себе.

  • Перш за все, запитуємо у самої дитини, як краще її називати.

Пам’ятаємо, кожна дитина має право на ім’я від народження!

(Конвенція, стаття 7).

щодо надання інформації

Отримуючи інформацію дитина набуває соціального досвіду, уявлення про оточуючий світ. Дитина повинна мати доступ до корисної інформації, яку надають засоби масової інформації. Необхідно забезпечити доступність деяких документів для дітей та їхніх батьків/опікунів. Без обмежень це стосуються тих документів, які містять інформацію про дитину, рекомендації фахівців, у яких фіксується оцінка її стану, досягнень.



  • Надаємо дитині якомога правдиву та користну інформацію. Якщо навіть впевнені, що дитина на зможе зрозуміти певну інформацію, повідомляємо їй, що вона може її отримати. Адаптуємо інформацію для розуміння і пояснюємо суть цієї інформації у формі, яка найбільше сприймається дитиною.

  • Висловлюємося зрозуміло. Уникаємо складних термінів, лексичних прийомів. Уникаємо сарказму та натяків. Завжди готові пояснювати інформацію стільки разів, скільки необхідно, поки дитина не зрозуміє правильно.

  • Коли дитина приходить з допоміжної школи і починає навчатися в ліцеї обов’язково пояснюємо їй та батькам (опікунам) їхні права та можливі способи їх реалізації. Надаємо повну інформацію про систему оскарження у разі порушення прав дитини, а також процедури користування цією системою. Відповідальність про забезпечення цього права несе адміністрація ліцею.

  • По відношенню до батьків (опікунів) обов’язково визначаємо та обговорюємо з ними типи документів, які є для них доступними. Про будь-які зміни у стані дитини або нові заплановані методи, методики, обовязково надаємо вичерпну інформацію. Визначаємо доступні місця для розташування такої інформації.

  • Добираючи літературу, наочні матеріали для занять, готуючи ситуативні приклади, що будуть застосовані під час викладання матеріалу, пам’ятаємо, що така інформація має бути позитивно-орієнтована, повинна сприяти соціальному та психічному комфорту дитини, її здоровому розвитку.

  • Поважно ставимося до інформації, яку надає нам дитина.

  • Якщо дитина розповіла про випадок образи чи фізичного насильства, не залишаємо цю інформацію поза увагою, намагаємось отримати про випадок більше інформації. Усі факти, якщо такі виявилися, фіксуємо у протоколі. У разі необхідності, повідомляємо про цей факт тим, хто може захистити дитину.

  • Надаємо дитині можливість обирати і якомога більш самостійно приймати рішення. Розуміємо, що не можна захистити дитину від усіх непердбачуваних ситуацій, в яких вона може опинитися. Тому надаємо їй найповнішу інформацію про шкідливі наслідки, до яких може призвести та чи інша дія або вибір. 19

  • Спілкуємося з дитиною завжди, коли вона виявлятиме ініціативу щодо такого спілкування. Ніколи не використовуємо її відвертість проти неї. Надаємо лише корисні для дитини поради.

Пам’ятаємо, дитина має право на доступність інформації та захист від шкідливої інформації! (Конвенція, ст. 17,28. Конституція, ст. 57)

щодо захисту та безпеки дитини

Для забезпечення безпеки дітей педагогам варто знати особливості поведінки дитини, які можуть бути викликані діагнозом „розумова відсталість” або іншим психіатричним розладом та уважно спостерігати за поведінкою кожної дитини.



  • Вивчаємо документи дитини щодо стану її здоров’я, наявності хронічних хвороб, особливостей характеру та поведінки.

  • Навчаємо дитину безпечній поведінці. Прищеплюємо дитині стереотипи правильного ставлення до власного здоров’я, поведінки при захворюваннях, пораненні і першій допомозі собі.

  • Обов’язково збераємо усі контактні дані батьків (опікунів) або інших родичів дитини. У разі захворювання, поранення або іншої небезпечної для дитини ситуації, обов’язково повідомляємо батьків. Усі дії та обставини випадку з дитиною фіксуємо спеціальним протоколом.

  • Якщо у групі є дитина, у якої бувають приступи епілепсії, робимо усе можливе, щоб зменшити її травмування та стрес як для неї, так і для інших дітей. Звертаємось до лікаря за консультацією про правила поведінки та допомоги під час припадку. У доступній формі розповідаємо іншим дітям про те, як треба поводитися, коли у товарища виникає приступ епілепсії.

Пам’ятаємо, дитина має право на захист та безпечні умови виховання, а також компетентну допомогу! (Конвенція, Стаття 3)
щодо надання можливості вибору і висловлення власної думки

Кожна дитина здатна думати, мислити, мати певні погляди. І якщо ці погляди відрізняються від поглядів дорослих, це не є підставою не поважати їх. Думка дитини повинна завжди враховуватися при прийнятті рішень з усіх питань, які її стосуються. Прийняття рішень з особистих питань дитини дорослою людиною не повинне відбирати цього права у дитини.



  • Не приймаємо важливих рішень, щодо дитини без її участі та думки її батьків (опікунів). Перш ніж застосувати дії, які призведуть до зміни її режиму, звичного середовища, членів групи, запитуємо, що вона про це думає. У разі, якщо це неможливо з обєктивних причин, не приймаємо таких рішень одноосібно. Обговорюємо ситуацію з колегами. Рішення приймається командою фахівців в найкращих інтересах дитини. Оформлюємо його у письмовому вигляді з описом обставин та обгрунтування прийняття саме такого варіанту рішення. У будь-якому випадку, повідомляємо дитину про прийняте рішення.

  • На уроках організовуємо роботу дітей в малих группах і створюємо ситуації, щоб діти могли висловлюватися. Це надає їм можливість отримати досвід, сприяє розвитку комунікативних навичок і підвищенню самооцінки. Встановлюємо певні правила для роботи групи, робимо це спільно з дітьми. Обговорюємо з ними теми занять, які плануємо. Стимулюємо учнів до висловлення власної думки під час занять, готуємо завдання, які спонукають дитину мислити.

Пам’ятаємо, дитина має право на вільний простір, власну думку, право висловлювати свої думки! (Конвенція Стаття 13) щодо невтручання в особисте життя та дотримання конфіденційності

Право на повагу приватного життя є одним з особистих прав людини. Це стосується права на особисту незалежність людини, її власний вибір, право на усамітнення, конфіденційність кореспонденції та приватного спілкування з близькими людьми, право обирати друзів, закохуватися та створювати сім’ю. Щодо осіб з інтелектуальною недостатністю повага і невтручання в приватне життя передбачає також проживання в окремій кімнаті, умеблювання кімнати відповідно до власних уподобань, можливість усамітнитися і зачиняти кімнату, мати та зберігати у безпеці особисті речі, мати ключ від власної кімнати та від вхідних дверей, запрошувати до кімнати або не пускати до кімнати інших людей за власним бажанням.



Серед педагогів існує стереотип, що за дитиною весь час слід стежити, обмежувати спілкування з особами протилежної статі, не допускати статевої близості і т. і. Щодо обмежень такого плану підстави дійсно існують. Дитина з інтелектуальною недостатністю, як і усі інші люди, має фізіологічні та психологічні потреби спілкування з особами протилежної статі, але вона не може адекватно усвідомлювати наслідки своїх дій і не зможе нести відповідальність за них.

  • Поважаємо ці потреби і права, ставимось до них з розумінням, дотримуючись етичних норм. Надаємо дитині можливість приватного спілкування з друзями та людьми, які їй подобаються. У той же час приймаємо всі необхідні засоби , щоб уникнути безвідповідальних дій з боку дитини.

  • Проводимо з підлітками бесіди, спрямовані на усвідомлення нею власного статусу, статевої ідентичності, ролі у суспільстві. Не забороняємо, а рекомендуємо. Запрошуємо для таких бесід спеціалістів-психологів, лікарів, які компетентно пояснюють підліткам, до яких наслідків можуть призвести статеві стосунки, що такі наслідки потребують відповідальності.

  • Облаштовуємо місця для зустрічей та спілкування з друзями (кімната відпочинку у гуртожитку). Залучаємо учнів до активної суспільної діяльності в групі , вирішення спільних питань під час навчання та активного культурного відпочинку в позаурочний час. Плануємо розважальні та пізнавальні заходи. активну користну діяльність, заняття спортом, конкурси. Підлітки мають можливість зняти психологічне та фізичне напруження.

  • Розуміємо, що недопустимо застосовувати до підлітків покарання з метою керування її сексуальними потребами, ізолювання чи позбавлення спілкування! Бо це може завдати дітям страждань, психологічної травми, агресії чи самоагресії, привести до інших непередбачених дій.

  • Не приймаємо рішення за дитину щодо того з ким їй дружити, як провести вільний час, яку музику слухати, чим захоплюватися. Цікавимося її уподобаннями та захопленнями, уважно слухаємо, надаємо рекомендації в прийнятті рішення щодо її особистого життя виключно в її інтересах.

  • Перш, ніж зайти до кімнати мешканця гуртожитку, стукаємо та запитуємо дозволу увійти.

  • Дозволяємо дітям мати власні речі, оформляти кімнату згідно їх інтересів. В гуртожитку передбачене місця для збереження цінних особистих речей дітей. Ніколи не робимо «ревізію» і не викидаємо власні речі дитини без її згоди. Залучаємо її до спільного прибирання та складання речей. Керуємо цим процессом не методом настанов, а методом рекомендацій чи пропозицій.

  • Якщо дитина, яка постійно мешкає в гуртожитку бажає відвідати місця поза його межами, дозволяємо, але…..

Пам’ятаємо, що кожна дитина має право на невтручання в її особисте життя! (Конвенція, Стаття 16)

У будь-якому випадку дитина має право на любов близьких людей, на спілкування, свою власну думку. Вона має право, щоб її запитали, вислухали і, що дуже важливо, почули, перш ніж прийняти рішення щодо її життя. А ще дитина з інтелектуальною недостатністю покладається на допомогу та захист з боку педагогічних працівників.

Вагомий внесок у справу реалізації прав дітей, які мають розумові вади, вносять фахівці нашого ліцею, які безпосередньо працюють з ними і в достатній мірі володіють необхідними знаннями та навичками.

Життєві перспективи випускників спецгруп

Перспективи розвитку, отримання подальшої освіти можливості соціально-трудової адаптації випускників спеціальних груп досить різні. Вони залежать від багатьох причин. До їх числа відносяться характер дефекту, наявність додаткових відхилень, а також індивідуальні особливості та здібності підлітка, вплив найближчого соціального оточення.

Останній час суттєвого значення набуває несприятлива обстановка, що складається навколо підлітка: безробіття, наявність криміногенних структур, поширення алкоголізму, наркоманії та інші негативні явища. Все це ускладнює реалізацію позитивних життєвих перспектив. 

Частина випускників ліцею з розумовими вадами працевлаштовуються за спеціальністю. Втім, застосувати отримані знання їм буває потім нелегко, оскільки треба успішно витримати конкурс поряд з однолітками, які отримали ту ж спеціальність після 3-х річного навчання. Тому трапляється, що незалежно від освіти, випускники спецгрупп працевлаштовуються на будь-які роботи (переважно на некваліфіковані). Однак той факт, що вони прагнуть працювати, а нежити на пенсії або жебракувати, вже говорить сам за себе.

Випускники спецгруп, закінчивши ліцей, навчаються в одиничних випадках. Більша їх частина працюють без продовження освіти. Багато з них підвищують свою кваліфікацію в процесі праці, досягаючи при цьому значних успіхів. 

Підбиваючи загальний підсумок, можна зробити висновок, що багато дітей з розумовими вадами, виростаючи, адаптуються соціально. Одні з них живуть у сім'ях, виявляючи турботу і увагу до своїх близьких. Інші  створюють власні сім'ї, виховують дітей. Більшість прагне виконувати посильну роботу, що дає їм можливість відчувати себе корисними і потрібними людьми, соціально самоствердитися.

Напружена корекційно-виховна робота, що здійснюється в нашому ліцеї, дає позитивні результати, хоча, звичайно, мають місце і неблагополучні випадки. 

Нормативно-правова база освіти і професійної підготовки осіб з особливими потребами, що мають розумові вади

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка