Професійно-технічна освіта України



Сторінка7/13
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13

Проблеми створення професійно-освітнього простору учнівській молоді з числа дітей, що закінчили допоміжні школи та інтернати


На сьогодні спеціальну освіту здобувають 54,1 тис. дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, у 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах, з яких 336 – спеціальні загальноосвітні школи-інтернати та 60 - спеціальні школи з продовженим днем. 6,3 тис. дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, навчаються у спеціальних класах загальноосвітніх шкіл.

За оперативними даними, до 70 тисяч дітей з особливостями психофізичного розвитку навчаються у загальноосвітніх школах, де навчальний процес орієнтований на дитину, яка нормально розвивається.

Більшість цих дітей – діти з проблемами розумового розвитку, сенсорними порушеннями (глухі, зі зниженим слухом, сліпі, зі зниженим зором). Невідповідність форм і методів педагогічного впливу на таких дітей без урахування особливостей їх психофізичного розвитку може створювати передумови для формування у них соціально-психологічної дезадаптації, девіантної поведінки.

У зв’язку з цим особливої актуальності набуває організація учням з порушеннями розвитку, які навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах, своєчасного системного психолого-педагогічного супроводу, оскільки, наприклад, діти з розумовою відсталістю потребують постійного піклування з боку дорослих, індивідуальної допомоги в процесі засвоєння знань, умінь і навичок. З іншого боку, учні з порушеннями зору та слуху, у яких збережений інтелект, зможуть оволодіти програмними знаннями, уміннями і навичками лише за умови спеціального формування способів навчально-пізнавальної діяльності, виходячи з особливостей сприймання.

Підготувати молодь до реалій оточуючого світу, професійного самовизначення, опанування професії, самостійної праці покликана система професійно-технічної освіти. Особливої уваги потребує учнівська молодь з вадами розумового розвитку.

Право на вільне обрання професії та можливість заробляти на життя працею гарантоване Конституцією України. Проте як свідчить досвід, розумово відсталі люди не можуть конкурувати зі своїми здоровими однолітками на ринку праці, особливо в сучасних економічних умовах. У вирішенні питань професійного навчання вони потребують певних підходів та психолого-педагогічного супроводу.

В інструктивно-методичному листі Міністерства освіти і науки України «Організаційно-методичні засади здійснення комплексної реабілітації учнів (вихованців) у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах» зазначено: «Система реабілітації дітей-інвалідів та дітей, які потребують корекції фізичного (або) розумового розвитку, має забезпечити комплексність і неперервність медичної, психолого-педагогічної, трудової, фізичної, соціальної реабілітації для створення оптимальних умов їх фізичного, психічного, інтелектуального розвитку».

Зокрема, педагогічна реабілітація передбачає запровадження комплексу заходів (відповідних форм, методів, змісту навчання), що створюють передумови для оволодіння учнями з особливими освітніми потребами системою знань, умінь і навичок, застосування яких сприяє подальшому розвитку особистості: підвищенню освітнього кваліфікаційного рівня; здатності до самостійної трудової діяльності; організації побуту; адекватного планування самостійного життя.

Відповідно до програми у спеціальних школах-інтернатах для розумово відсталих дітей учням надаються такі послуги з професійної реабілітації: професійна орієнтація, допрофесійна підготовка, професійна підготовка (за наявності ліцензії).

Однак реалії життя диктують своє: освіта в темпі свого розвитку відстає від темпів соціально-економічного розвитку суспільства. Молодь, виходячи з освітньої системи, має нерозвинуті навички адаптування в динамічному ринковому середовищі.

Випускники спеціальних навчально-виховних закладів, як свідчить практика, мають серйозні труднощі у виборі подальшого життєвого шляху, а 50 % з них взагалі змінюють набуті в школі профілі з професійно-трудової підготовки.

Виникають певні труднощі і щодо реалізації бажання частини випускників зазначеної категорії продовжити навчання в тому чи іншому ПТНЗ. Гострою залишається проблема забезпечення ПТНЗ дефектологічними кадрами, реабілітологами, діагностами, практичними психологами тощо.

Підготовка учнівської молоді з вадами розумового розвитку до планування професійної кар’єри передбачає організацію адекватного психолого-педагогічного забезпечення та супроводу даного процесу, що являє собою цілісний комплекс організаційних та психолого-педагогічних заходів, спрямованих на вивчення, формування, розвиток і корекцію професійного становлення особистості.

Проблеми життєдіяльності та виховання дітей,

що мають розумові та фізичні вади


Одним з найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до розумово відсталих дітей. На жаль, в Україні ця категорія дітей протягом тривалого часу залишалася соціально-незахищеною і в певній мірі ізольованою від соціуму. Відкрите обговорення проблем інвалідів було непопулярним у суспільстві. Взагалі, проблеми інвалідності до останнього часу замовчувалися на державному рівні й не висвітлювалися в ЗМІ, тому більшість людей і суспільство в цілому сприймає розумово відсталих дітей як соціально неповноцінних і, навіть, небезпечних.

Складні й різноманітні проблеми (економічні, культурні, соціальні, педагогічні, психологічні) супроводжують розумово відсталих дітей протягом усього життя, стосуються практично всіх сторін їх життєдіяльності та виховання.

Так, постійно постають проблеми спілкування, організації дозвілля та відпочинку; реалізації творчих здібностей; набуття освіти як загальної, так і професійної; отримання інформації; медичної, психологічної, соціально-педагогічної допомоги; проблеми догляду, обслуговування в сім’ї або поза нею та ін.

Хоча вирішення більшості із цих проблем регламентоване законодавчими і нормативними актами, реалізація передбачених ними вимог гальмується у зв’язку із складною соціально-економічною ситуацією в країні. Реалії цієї ситуації у поєднанні з недосконалістю механізмів застосування законодавства призводять до того, що саме законодавче забезпечення цієї ділянки соціально-педагогічної роботи стало окремою проблемою.

Соціальні проблеми розумово відсталих дітей детерміновані соціальними наслідками обмежень психофізичних можливостей дитини, соціальними і фізичними бар’єрами інтеграції дитини у суспільство, нормалізацією життєдіяльності сім’ї, адаптацією та соціалізацією дитини.

Вирішення соціальних проблем розумово відсталих дітей залежить від удосконалення нормативно-правової бази соціального захисту розумово відсталих дітей, формування в суспільстві позитивного ставлення до них, підвищення виплат по догляду за розумово відсталою дитиною, удосконалення системи медико-соціальної допомоги і організацій, які займаються створенням системи соціальних послуг для сімей, реалізації програм інтеграції та адаптації розумово відсталих дітей.

Умовно існуючі проблеми можна поділити на кілька основних різновидів (проблеми, пов’язані з недоліками фінансового і матеріального забезпечення; проблеми інформаційного забезпечення; проблеми нормативно-правового забезпечення; проблеми освіти; проблеми спілкування), хоча в реальному житті більшість проблем переплітаються, діють у комплексі.

Проблеми, пов’язані з недоліками

фінансового і матеріального забезпечення

Значна частина розумово відсталих дітей народжується в сім’ях, які ще до народження дитини мали невеликий достаток. Факт народження в таких сім’ях розумово відсталих дітей з перших тижнів після встановлення діагнозу ще більше ускладнює матеріальний стан, часто ставить сім’ю на межу зубожіння. Ще більше погіршують ситуацію випадки розлучення батьків у перші роки після народження дитини. Як правило, мати не в змозі працювати, тому що дитина потребує постійного догляду.

Основні проблеми пов’язуються з фінансовою недоступністю поліпшення житлових умов, браком коштів для придбання харчування, медпрепаратів, корекції та контролю стану здоров’я, предметів і послуг для задоволення культурних потреб та ін. Ці проблеми пов’язані із малими розмірами пенсії та допомоги по догляду за дитиною. Законодавство практично не захищає таких матерів, незважаючи на те, що доглядаючи розумово відсталих дітей вдома, вони заощаджують чималі бюджетні кошти, потрібні для утримання дитини в державній установі.

Проблеми нормативно-правового забезпечення

Вони пов’язані перш за все, не з відсутністю вітчизняної нормативно-правової бази, а з недосконалістю механізмів її застосування і забезпечення виконання вимог законодавства.

На цей час в Україні сформована державна система соціальної підтримки розумово відсталих дітей та їх сімей, яка базується на багатьох правових документах.

На основі вивчення й аналізу правових документів було виявлено державні гарантії інвалідам з розумовою відсталістю та проаналізовано перешкоди для їх практичної реалізації.

Гарантія дотримання конституційних прав та свобод людини (Конституція України): права на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), на рівність (ст. 24), на життя (ст. 27), на повагу до гідності людини (ст. 28), на свободу та особисту недоторканість (ст. 29), на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32).

Перешкоди: упереджене ставлення суспільства до людей із розумовою відсталістю, невизнання органами влади і громадськістю рівних прав таких людей; нерозуміння фахівцями бажання батьків народжувати дитину із розумовою відсталістю у випадку, коли є такий ризик; неготовність суспільства ставитися до особи з розумовою відсталості, передусім, як до

особистості, а не як до носія проблеми; положення нормативних документів, за якими усі рішення щодо життя людини з розумовою відсталістю приймають фахівці, частково – родичі, які повністю виключають можливість особистого та сімейного життя для осіб з розумовою відсталістю.



Гарантія охорони державою сім’ї, дитинства, материнства і батьківства, а також виконання батьками своїх зобов’язань щодо утримання дітей до їх повноліття (ст. 51 Конституції України).

Перешкоди: соціальна політика стосовно інвалідів, яка протиставляє сімейному вихованню догляд в інтернаті, застосовуючи по відношенню до батьків засоби економічного примусу з метою влаштування дитини до інтернату: пенсія або соціальна допомога на дитину-інваліда більш як у десять разів нижча за витрати інтернату по догляду.

Гарантія розробки та виконання індивідуальної програми соціально-трудової реабілітації (ст. 5 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”).

Перешкоди: недостатньо розроблена методична база надання соціальних, психологічних та педагогічних послуг інвалідам із розумовою відсталістю із застосуванням індивідуального підходу та орієнтації на автономне проживання інваліда в громаді; домінування медичних фахівців у складі органів медико-соціальної експертизи, які не ставлять перед собою завдання визначити соціальні, психологічні, когнітивні та поведінкові потреби інвалідів і внести задоволення цих потреб до індивідуальної програми реабілітації; недостатня професійна компетенція працівників медико-соціальної експертизи, котрі здійснюють оцінку соціальних, психологічних та пізнавальних потреб інвалідів.

Гарантії щодо дошкільного виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає здібностям і можливостям, професійної підготовки або перепідготовки, зокрема, із застосуванням альтернативних форм навчання. (ст. 21 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”).

Перешкоди: консервативні підходи до освіти дітей та молоді із розумовою відсталістю, які не передбачають можливості ексклюзивного навчання та не враховують особливостей стану таких інвалідів; брак методичного забезпечення надання послуг; недосконала нормативна база,

яка не передбачає можливостей ексклюзивного навчання; брак фахівців, які б забезпечили інтегративне / ексклюзивне навчання.



Гарантія вибору конкретного виду соціальної допомоги, причому інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що надається державним органом. Таку компенсацію гарантовано за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів (ст. 37 та 39 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ”).

Перешкоди: відсутність механізму компенсації послуг інтернатних закладів різних типів та різного підпорядкування, а саме: догляду, безкоштовного харчування, навчання, працетерапії, психологічної підтримки тощо з тим, щоб інвалід міг за рахунок заощаджених на інтернатному догляді коштів оплачувати послуги закладів на рівні громади; недостатня компетенція органів медико-соціальної експертизи щодо переліку та змісту соціальних послуг у громаді для інвалідів із розумовою відсталістю.

Гарантія встановлення обов’язкових квот робочих місць для осіб, які страждають на психічні розлади, на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів внаслідок психічного розладу в установленому законом порядку (ст. 5 Закону України „Про психіатричну допомогу ”).

Перешкоди: недостатнє методичне забезпечення та брак експертної підтримки процесу прийняття рішення і розробки нормативно-правової бази, через що законодавчі та нормативні акти неузгоджені: ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” (щодо нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів) не узгоджена з положенням ст. 5 Закону України „Про психіатричну допомогу ” про встановлення обов’язкових квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів внаслідок психічного розладу.

Зобов’язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування створювати лікувально-виробничі підприємства, цехи, дільниці тощо з полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади (ст. 5 Закону України „Про психіатричну допомогу ”).



Перешкоди: недосконалість механізму фінансування системи соціального обслуговування, орієнтоване на переважне фінансування інтернатних закладів.

Ще одна суттєва частина недоліків у виконанні діючого законодавства пов’язана з людським чинником – рівнем професійної етики фахівців соціальних установ, які мають опікуватися проблемами розумово відсталих дітей (неповага до потреб цієї категорії сімей, відсутності співчуття), бажання найкращим чином виконувати професійні обов’язки з боку тих посадових осіб, із якими сім’ї стикаються у повсякденній практиці. Мають місце випадки приховування інформації про права цих сімей та можливості допомоги.

Таким чином, існуюча законодавчо-нормативна база не позбавлена від недоліків, проте вона удосконалюється практично щорічно.

Проблеми освіти


Особливі потреби і обмежені можливості розумово відсталих дітей обумовлюють комплекс специфічних проблем освіти. Суб’єктивні оцінки батьків містять дорікання на недостатній рівень освітньої і виховної роботи у спеціальних закладах, нестачу спеціальних секцій для занять музикою, танцями, спортом, дитячих творчих гуртків, брак талановитих педагогів, незручне територіальне розташування спеціальних закладів освіти. Але показово, що батьки майже не скаржаться на відмову прийняти дитину до закладу, на відсутність закладу відповідного профілю або місць в ньому.

Отже, в цілому система спеціалізованої освіти спроможна забезпечити потреби сімей, які виховують розумово відсталих дітей, принаймні у кількісному аспекті, хоча поки що не ліквідовані перешкоди для легкого доступу дітей до мережі спеціалізованих навчальних закладів, що інколи пов’язано з недостатньою інформованістю батьків, територіальною віддаленістю потрібних закладів від місць помешкання і труднощами матеріального характеру.

До того ж якість освіти, виховання, умов утримання і надання спеціальних лікувально-корекційних послуг у різних закладах неоднакова, не завжди дитина потрапляє саме в той заклад, який їй потрібен.

Хоча Законом України „ Про освіту ” дітям-інвалідам гарантується не тільки право на навчання, а й вибір його форм і освітніх програм, цей вибір поки що не є загальнодоступним. Можливості вибору обмежені станом здоров’я дітей, фізичного і розумового розвитку, часто несприятливими соціальними умовами і бідністю сім’ї, нестачею інформації.

Діти з інтелектуальною недостатністю є однією з найбільш вразливих груп, по відношенню до яких найчастіше порушуються права. Недостатнє усвідомлення різних аспектів власного та суспільного життя через знижені когнітивні здібності та недоступність якісної освіти, брак розуміння власного стану і потреб призводить до того, що дитина з інтелектуальною недостатністю стає об’єктом негуманного ставлення, отримання допомоги у несприятливих для розвитку умовах. Часто така дитина не може отримати в повному обсязі ту допомогу, яка їй гарантована державою та захистити власні права. Дитина з інтелектуальною недостатністю через особливості діагнозу поставлена в особливі умови у суспільстві, і відповідно, потребує значно більшої уваги.

Статистика говорить, що в Україні з населенням в 50 млн. приблизно 225 тис. розумово відсталих осіб, з них 88 тисяч дітей. Близько 15 тисяч дітей «не охоплені» жодними програмами, 31, 6 тис. перебувають в інтернатних закладах.

Проблеми спілкування

Для розумово відсталих дітей та їхніх сімей чи не основною проблемою є спілкування, а відтак і набуття комунікативних навичок. Розумово відсталі діти мають труднощі у налагодженні міжособистісних взаємин, що виявляється у високому рівні тривожності та конфліктності.

Причинами у порушенні адаптації та соціалізації розумово відсталих дітей, які не відвідують школу, є обмежене коло спілкування з однолітками (часто це коло обмежується батьками та родичами), відчуття власної неповноцінності, обмеження мобільності.

Умовою, за якої дитина виросте щасливою і комунікабельною, є ставлення батьків і найближчого оточення до неї. Якщо батьки соромляться зовнішнього вигляду дитини, прагнуть подумки, щоб вона була іншою, занадто опікують її змалку і позбавляють спілкування з іншими дітьми, вона виросте замкненою, незадоволеною, почуватиме себе не такою, як всі. І навпаки, розумне сприйняття і ставлення надають дитині більшої впевненості серед інших, дозволяють їй добре почуватися у колі своїх ровесників [5, с. 54].


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка