Професійно-технічна освіта України



Сторінка5/13
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Проблема відсутності єдиної термінології

Сьогодні в нашій країні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. В основних законах про освіту зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатись у масових навчальних закладах.


Один з останніх нормативних документів (наказ Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю») використовує ряд термінів, таких як «діти з особливими освітніми потребами», «молодь з інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров'я».

Усі ці терміни відображають медичну модель, яка «розглядає ваду здоров'я як характеристику особи, що може бути викликана хворобою, травмою чи станом здоров'я» і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з метою «корекції» відповідної проблеми особи. Природно, що реакцією суспільства в контексті медичної моделі є забезпечення лікування, реабілітації та соціальної допомоги, такої як спеціальна освіта та пенсія. Іншими словами - ставиться мета зробити життя людини з особливими потребами до певної міри «нормальним», забезпечивши їй, наприклад, економічні та освітні можливості.

Із часу ратифікації Україною в 1991 році Конвенції ООН про права дитини все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель, більше пов'язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі соціальна модель «розглядає ваду здоров'я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості». Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні своїх прав і давало їм таку можливість.

Велику роль у здійсненні таких змін в українському суспільстві відіграють неурядові організації, включаючи організації батьків дітей з особливими освітніми потребами. Завдяки їхній діяльності все більшого поширення набувають терміни, які зміщують акцент з вад/відхилень розвитку (діти-інваліди, неповноправні, діти з вадами розвитку тощо) на більш позитивні терміни - діти з особливими освітніми потребами, діти з особливостями психофізичного розвитку тощо. Водночас усе ще зберігаються й досить широко використовуються (особливо у спеціальній літературі) терміни, які несуть у собі певну «ярликовість»  «ненавчувані діти», «розумово відсталі» тощо.

Значною мірою реалізація прав людини по відношенню до дітей з інтелектуальною недостатністю залежить від соціально-культурного середовища, особливо, існуючих в суспільстві стереотипів щодо проблем людей з інтелектуальною недостатністю. Відносно таких людей існує стигматизація, неприйняття з боку суспільства.

Слово „стигма ” походить з грецької мови і означає „тавро, клеймо, пляма ”. Це поняття стало широко використовуватися фахівцями із захисту прав людини, як таке, що має місце відносно багатьох вразливих груп людей. Суть стигматизації полягає у нав’язуванні певного статусу особам, поведінка яких не підпадає під суспільні норми. Маються на увазі умовні норми або кодекс поведінки, який формується правом, релігією, культурою, звичаями даного суспільства.

Зазвичай, поведінка людей з діагнозом „розумова відсталість ” викликає побоювання у більшості громадян. Традиційно до них ставляться як до непередбачуваних, душевно хворих, агресивних осіб, насильників.

Загальне ставлення суспільства до таких людей відображається у державному законодавстві, термінах, які застосовують національні документи та фахівці. Відповідно, формується політика щодо системи допомоги та захисту людей з інтелектуальною недостатністю у сегрегаційних умовах для навчання та догляду. Наприклад, фахівець, який сприймає людину з інтелектуальною недостатністю як на носія хвороби, фокусує своє ставлення на порушеннях та нездатності. Як наслідок – впевненість, що така людина не може навчатися, працювати, створювати сім’ю, народжувати дітей. Таке ставлення ще більше поглиблює стигму щодо «нездатності» такої людини.

Усе ширше сьогодні почали використовувати термін «діти з особливими освітніми потребами», який робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні відхилення в розвитку, що не дають їм змоги користуватись тими освітніми послугами, що надаються школами в місцевій громаді.

Сьогодні у світі найбільше використовують терміни “інтелектуальна недостатність ” (Mental Disability) та „діти з труднощами у навчанні ” (Learning Disabilities) . Ці визначення спрямовані на розуміння вади здоров’я дитини та, пов’язаних з цим потреб, як соціальної проблеми. Тут вже на перший план виходять не потреба у виправленні розвитку, а необхідність пристосування соціального середовища до її потреб, позитивного ставлення з боку оточення, створення умов для інтеграції та включення.


Клініка та етіологія розумової відсталості

У зв'язку з відсутністю загальновизнаних критеріїв діагностики дані про поширеність олігофренії надзвичайно суперечливі. За даними ВІЗ (1995), розумова відсталість широко поширена в усім світі й виявляється у 1-3% населення. Відзначається перевага серед хворих олігофренією осіб чоловічої статі. За даними ВІЗ в останні десятиліття спостерігається збільшення осіб з вродженою розумовою недостатністю, що зв'язують із погіршенням екологічної ситуації у світі.


Працівники охорони здоров’я в України користуються критеріями класифікації розумової відсталості, які сформульовані Всесвітньою організацією охорони здоров’я у Міжнародній класифікації захворювань десятого перегляду. У цій класифікації розумову відсталість визначено як результат затриманого або незавершеного розвитку свідомості, при якому особливо порушуються здібності, які формують повний рівень інтелекту, тобто пізнавальні, мовні, моторні і соціальні здібності.

Під розумовою відсталістю (олігофренією) слід розуміти загальне недорозвинення психіки дитини, в якому центральне і визначальне місце займає недорозвинення пізнавальної діяльності та інших вищих психічних функцій. Час виникнення розумової відсталості обмежено внутрішньоутробним і першими трьома роками життя. 

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка