Професійно-технічна освіта України



Сторінка4/13
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

ІНЕРТНІСТЬ - у більше загальному значенні - якість поводження, що виражається в утрудненому, уповільненому перемиканні з одного виду діяльності на іншій; у більше вузькому, психофізіологічному значенні - один з полюсів біполярної властивості рухливості нервової системи, показником приналежності до якого служить утруднена “переробка знаків” позитивних і гальмового умовних подразників.

ІНТЕЛЕКТ - 1) загальна здатність до пізнання й рішення проблем, що визначає успішність будь-якої діяльності й лежить в основі інших здатностей; 2) система всіх пізнавальних здатностей індивіда: відчуття, сприйняття, пам'яті, подання, мислення, уяви; 3) здатність до рішення проблем без проб і помилок “у розумі”. Поняття І. як загальної розумової здатності застосовується як узагальнення поведінкових характеристик, пов'язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань.

ІНФАНТИЛІЗМ - патологічний стан, що характеризується затримкою фізичного й (або) психічного розвитку зі збереженням властивому дитячому або підлітковому віку особливостей організму, особистості.

Скривлення хребта - зміна (деформація) нормальної конфігурації хребетного стовпа. Розрізняють: бічне скривлення хребта - сколіоз, скривлення хребта, звернене опуклістю назад - кіфоз, скривлення хребта, звернене опуклістю вперед - лордоз.



ІСТЕРІЯ - патологічний стан психіки людини, що характеризується підвищеною сугестивністю, слабістю свідомої регуляції поводження. Для І. характерна невідповідність між малою глибиною переживань і яскравістю їхніх зовнішніх виражень: голосні елементи, плач, мнимі непритомності, виразні жести, істерика із приводу незначних подій. Прагнення будь-яким способом залучити до себе увагу, театральність поводження, “гра в переживання” - типові прояви І.

ІСТЕРОЇДНІСТЬ - сукупність таких рис особистості як підвищена емоційність, завищені самооцінка й рівень домагань, постійна, пов'язана із цим незадоволеність, установки, потреби особистості “вище” її реальних можливостей. Особи з такими рисами характеру підкреслено вираженої поваги до них, замилування ними; вони люблять бути в центрі уваги й випробовують почуття розчарування, невдоволення, коли оточуючі не демонструють очікуваного ними відношення. Нерідко в такій ситуації для досягнення уваги навколишніх (це може не усвідомлюватися особистістю з рисами І.) і проявляються істероїдні реакції. Причини формування І. нерідко пов'язані з надмірним, незаслуженим замилуванням, вихвалянням людини раніше (особливо в період дозрівання його як особистості, у період розвитку).

КАПРИЗИ ДИТЯЧІ - особливість поводження дитини, що виражається в недоцільних і нерозумних діях, у необґрунтованому опорі вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму.

КОМПЕНСАЦІЯ ФУНКЦІЙ - заповнення недорозвинених, порушених або втрачених функцій у наслідок аномального розвитку, перенесених захворювань і травм. Один з найважливіших різновидів адаптаційної реакції організму на ушкодження полягає в тому, що не постраждалі безпосередньо органи й системи беруть на себе функцію ушкоджених структур шляхом посилення (т.зв. замісна гіперфункція) або якісної перебудови функції.

КОНТРАКТУРА - обмеження або відсутність рухливості в суглобі, викликане змінами, пов'язаними з даним суглобом або сухожиллям. Найчастіше контрактури розвиваються в паралізованих дітей, якщо не приймаються профілактичні міри. Контрактура обумовлена тим, що внаслідок тривалого положення суглоба в тому самому положенні, м'язи перетерплюють зміни (коротшають), у результаті чого кінцівка губить здатність повністю випрямлятися або згинатися. Контрактура також може виникнути тоді, коли кінцівка або суглоб не рухаються постійно відповідно до повної амплітуди рухів. Наприклад, коли дуже слабка або хвора дитина довгий час перебуває в постелі, або паралізована кінцівка перебуває в зігнутому або звисаючому положенні, або в дитини біль в суглобах, яка не дає їй їх випрямляти. Необхідно знати, що більшість контрактур можна попередити за допомогою фізичних вправ і інших мір. На початковій стадії утворення контрактур вправи, що розтягують, і прості способи правильного розташування дитини можуть бути достатніми для їхньої корекції. Застарілі ж контрактури набагато важче піддаються корекції. Тому кожна родина, що має дитини з фізичними недоліками, повинна знати, як утворяться контрактури, як попередити їхнє виникнення, як їх розпізнати й скорегувати на початковій стадії появи.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНА - одна з форм функціонування психологічної служби, спрямована на надання допомоги особам, що мають потребу в оптимізації своєї психічної активності, у подоланні неприємних психічних станів, психічних утруднень, почуття безвихідності, в організації самовиховання й ін.

КОНФЛІКТ - психічне явище, що полягає в зіткненні протилежних дій, поглядів, інтересів, прагнень, планів різних людей або думок, мотивів, потреб однієї людини. В останньому випадку говорять про внутрішній конфлікт.

КОНФЛІКТ ВНУТРІШНЬООСОБИСТОСНИЙ - стан незадоволеності людини якими-небудь обставинами його життя, пов'язане з наявністю в нього суперечних один одному інтересів, прагнень, потреб, що породжують афекти й стреси.

КОНФЛІКТ МІЖОСОБИСТОСНИЙ - важкорозв'язне протиріччя, що виникає між людьми й викликане несумісністю їхніх поглядів, інтересів, цілей, потреб.

КОНФОРМНІСТЬ - некритичне прийняття людиною чужої неправильної думки, супроводжувана нещирими відмовами від власної думки, у правильності якого людина внутрішньо не сумнівається. Така відмова при конформному поводженні звичайно мотивований якими-небудь кон'юнктурними міркуваннями.

КОРЕКЦІЯ в спеціальній педагогіці - виправлення (часткових або повне) недоліків психічного й фізичного розвитку в аномальних дітей за допомогою соціальної системи педагогічних прийомів і заходів.

КОРЕКЦІЙНО-ВИХОВНА РОБОТА, система спеціальних прийомів і заходів, спрямованих на подолання або ослаблення недоліків розвитку аномальних дітей. Термін з'явився наприкінці XIX - початку XX вв. у зв'язку з діяльністю М. Монтессори й

О. Декролі, довгий час використовувався стосовно до роботи лише з розумово відсталими дітьми. У вітчизняній педагогіці це поняття стало більш широким: корекційно-виховна робота спрямована не тільки на виправлення окремих порушень, але й на формування особистості дитини, охоплює всі категорії аномальних дітей і здійснюється спільною діяльністю педагогів і лікарів.

Корекційна спрямованість властива всій навчально-виховній роботі, яка проводиться з аномальними дітьми. Вона будується з урахуванням характеру порушень розвитку й індивідуальних особливостей дитини, однак ряд завдань має загальний характер і застосується до всіх видів порушень. Ці заходи спрямовані на розвиток особистості дитини, на загартовування його організму, розвиток рухів, почуттєвого досвіду й мислення, включення дитини в посильну працю й ін. Чим раніше почата корекція порушень, тим краще й повніше переборюється дефект. Корекційно-виховна робота здійснюється повно й різнобічно вже в спеціальних дитячих дошкільних установах, становлячи специфічний зміст їхніх програм.

У корекційно-виховній роботі з усіма категоріями аномальних дітей дошкільного віку переважає процес навчання, спрямований на розвиток і використання компенсаторних можливостей. Так, глухих дітей необхідно навчити вимові словесної мови, читанню. Сліпу дитину потрібно навчити орієнтуванню в просторі, сприйняттю навколишнього світу за допомогою дотику й слуху. Виховання сліпоглухомовної дитини починається з навчання елементарним навичкам (прийом їжі, ходьба, гігієнічні навички й т.д.). Дитину з будь-яким видом порушення розвитку необхідно навчити властивому його віку виду діяльності - грі. Завдяки проведеній у дошкільних установах корекційно-виховній роботі аномальні діти до шкільного віку одержують підготовку для навчання у відповідних типах спеціальних шкіл. Деякі діти, що страждають легкими порушеннями (наприклад, фонетичне порушення мови), виявляються підготовленими до вступу в масову школу.

У спеціальних школах всіх типів корекційно-виховна робота здійснюється в ході навчання всім загальноосвітнім предметам. Крім того, у молодших класах у тій або іншій формі проводиться попереднє (пропедевтичне) навчання. У школах для розумово відсталих дітей на початковому етапі навчання виділяється цілий пропедевтичний період, заповнений корегуючими заходами. Особлива увага приділяється груповому або індивідуальному логопедичному заняттям; виховуються навички самообслуговування.

У молодших класах шкіл для глухих дітей проводять спеціальні уроки предметно-практичного навчання. На цих заняттях діти опановують широким колом життєвих понять, у них формуються навички ручної праці, активізується потреба учнів у спілкуванні, стимулюється розвиток словесної мови.

У школі для дітей із затримкою психічного розвитку уведені корегуючі заняття - "знайомство з навколишнім світом і розвиток мови", - спрямовані на ліквідацію пробілів знань, що нагромадилися в дошкільному віці.

Заняття по загальноосвітніх предметах спрямовані на розвиток пізнання, в обсязі й за формою близького до того, що одержують діти в масовій школі. Трудова підготовка в спеціальній школі має велике корекційно-виховне значення. Вона допомагає дітям опанувати доступну професію й готовить їх до суспільно корисної діяльності.

Для здійснення завдань корекційно-виховної роботи при необхідності створюються й застосовуються спеціальні підручники, навчальні посібники, технічні засоби навчання.

КОЕФІЦІЄНТ ІНТЕЛЕКТУ (IQ) - відношення розумового віку до хронологічного віку індивіда, виражене у відсотках. К.і. є сугубо відносним показником: він відбиває лише рівень виконання даного конкретного тесту (набору завдань) і не може беззастережно служити показником розвитку інтелектуальних здатностей обстежуваного.

КРИЗА ВІКОВОГО РОЗВИТКУ - затримка в психічному розвитку людини, супроводжувана депресивними станами, вираженою незадоволеністю собою, а також важкорозв'язними проблемами внутрішнього (особистісного) і зовнішнього (міжособистісного) характеру. Криза вікового розвитку звичайно виникає при переході з одного фізичного або психологічного віку в іншій.

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА - застосування різних засобів фізичної культури з лікувальними й профілактичними цілями. В основі лікувальної фізкультури лежить дозоване тренування хворого з обліком його клінічного стану, віку, статі. Основним лікувальним засобом лікувальної фізкультури є фізичні вправи.

ЛОГОПЕДІЯ - галузь спеціальної педагогіки, у завдання якої входить вивчення недоліків мови, розробка принципів і методів їхнього попередження й подолання. Порушення мови можуть зачіпати різні компоненти мовної діяльності. Одні з них стосуються тільки вимови й виражаються в порушеннях виразності без яких-небудь супутніх явищ; інші виявляються не тільки в дефектах вимови, але й у порушеннях читання й письма. Існують порушення, що охоплюють як фонетичну, так і лексико-граматичну систему. Часто недоліки мови стосуються її темпу й плавності. Порушення мови нерідко перешкоджають успішному розвитку пізнавальної діяльності дітей, несприятливо впливають на формування їхньої психіки. У них з'являються такі риси, як замкнутість, непевність у собі, негативізм і ін. Подолання порушень мови здійснюється спеціальними педагогічними методами, часто при одночасному проведенні лікарських заходів. Однак усунення несприятливих умов звукоутворення саме по собі звичайно не забезпечує подолання дефектів мови, що виникають у зв'язку з анатомічними особливостями артикуляційного апарата. Виправлення мови в цих випадках досягається проведенням логопедичної роботи з дітьми. Дослідження логопедів розкрили механізми взаємодії порушень слухового сприйняття й мовнорухової функції й фонеутворення, порушень усної й письмової мови. Розкрито взаємозалежність порушень звукової й значеннєвої сторін мови; тим самим виявлені складні й різноманітні механізми психічних процесів, що беруть участь у формуванні мовної діяльності.

ЛОГОТЕPАПИЯ - психотерапевтичний метод, розрахований на те, щоб додати життя, коли людина що втратила певний духовний сенс, звернути увагу й свідомість людини до справжніх моральних і культурних цінностей. Введений австрійським психіатром

В. Фpанклом і заснований на усвідомленні людиною своєї відповідальності перед людьми й самим собою.



МАНІАКАЛЬНІСТЬ - патологічний стан особистості, що полягає в надзвичайній руховій збудливості, прискоренні темпу й у той же час у спрощенні мислення, його стрибкуватості, в актуалізації потреби, у прояві свого "Я" у системі міжособистісних відносин, у підвищеному, іноді шаленому, настрої, у надмірно напористій, неадекватному ситуації, прагненні до реалізації якоїсь мети.

МЕДИКО-ПЕДАГОГІЧНА КОМІСІЯ - організується для комплектування спеціальної дитячої установи, призначеної для дітей, що страждають тими або іншими дефектами. У її склад входять: дитячий психоневролог або лікар іншої спеціальності, педагог-дефектолог, логопед і педагог масової школи.

МЕДИТАЦІЯ - розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленої зосередженості, що є й результатом, і об'єктивною характеристикою медитації. У психологічному плані медитація пов'язана з усуненням крайніх емоційних проявів, зниженням реактивності. Методики медитації полягають у наборі прийомів психічного тренування, що приймає різні форми залежно від культурно-історичного оточення: східний тип медитації, представлений всіма формами йоги в Індії, даосизмом у Китаєві; християнський тип медитації; тип медитації, розроблений у школах сучасного психоаналізу; психофізичний тип медитації, розрахований на психотерапевтичний ефект і ін.

МІОПАТІЯ - дегенеративне захворювання м'язової системи. Причини неясні. Захворювання може мати сімейний характер. Патологічний процес складається в атрофії м'язових волокон, заміщенні їхньою сполучною тканиною. Нагромадження жиру в останній може створювати зовні враження гіпертрофії. Хвороба проявляється переважно в дитячому або юнацькому віці, часто слідом за якою-небудь причиною - перенапругою, інтоксикацією, інфекцією. Процес атрофії поступово захоплює всі нові м'язові групи. Внаслідок слабості атрофованих м'язів змінюється хода дитини. Виникають утруднення при підйомі на сходи, виникає лордоз у поперековій області, утрудняється піднімання рук нагору. При поразці м'язів особи виникає гіпомімія. Найчастіше атрофії розвиваються симетрично. Укорочення м'язів викликає неправильне положення стіп, передпліч, кистей і пальців.

МУЗИКОТЕРАПІЯ - використання музики з лікувальними цілями, найчастіше в сполученні з іншими видами психотерапії. Відзначається позитивний вплив музики при депресивних станах - поліпшується настрій, виявляється тонізуючий вплив. Музика при цьому не повинна бути надмірно веселої, мажорної, тому що це по контрасту може погіршити психічний стан хворого. Музика сприяє поліпшенню контакту із хворим, якщо вона відповідає його емоційному стану. Так, наприклад, при депресії, показані тільки мінорна, елегійна музика й лише через кілька сеансів, після встановлення "музичного контакту", можливий перехід до музики мажорної тональності. Розроблено методики індивідуальної й групової активності музикотерапії й сполучення музики з аутогенною тренуванням.

М'ЯЗОВА спастичність - неконтрольований спазм м'язів при поразці головного або спинного мозку. М'язова спастичність часто викликає виникнення контрактур.

НАВ'ЯЗЛИВІ СТАНИ - думки, сумніви, страхи, потяги, дії, що виникають у людини всупереч його бажанню. Окремі нестійкі Н.с. можуть з'являтися в зовсім здорових людей. Постійні непереборні Н.с. є ознакою ряду психічних захворювань. Хворі, що страждають Н.с., ставляться до них критично й розуміють їхня хворобливість і безглуздість. У психопатології особливо поширені наступні нав'язливі страхи (фобії): егорафобія - страх простору, гісофобія - острах висоти, клаустрофобія - страх закритих приміщень, канцерофобія - ракової хвороби й ін. Нав'язливі думки проявляються в прагненні знову й знову дозволяти непотрібні й навіть безглузді питання, безцільно вважати предмети, болісно згадувати неприємні події. Нав'язливі сумніви можуть проявлятися в непевності в точності й закінченні своїх дій (наприклад, чи замкнув двері, чи погасив світло). Нав'язливі потяги - у прагненні зробити який-небудь безглуздий або небезпечний вчинок (кинутися з висоти). Нав'язливі дії звичайно обумовлені нав'язливими страхами й сумнівами і є як би захисними від дії інших видів Н.с. (наприклад, нескінченна перевірка своїх дій при нав'язливих сумнівах, багаторазове миття рук при страху зараження).

НЕВРОЗИ - група “прикордонних” функціональних нервово-психічних розладів, що проявляються в специфічних клінічних феноменах при відсутності психотчних явищ. Н. мають поліфакторну природу. В этіології Н. певну роль грають наступні фактори: біологічні (спадковість і конституція, тривалі соматичні захворювання); соціально-психологічні (несприятливі сімейні обставини, неправильне виховання в родині); фактори, що мають психологічну природу (преморбідні особливості особистості, психічні травми й т.п.). Для клінічної картини Н. характерне сполучення порушень вищої нервової діяльності й соматовегетативних розладів із суб'єктивними переживаннями (почуттям тривоги, власної неповноцінності, переживаннями, пов'язаними з конфліктної психотравмуючою ситуацією, і ін.). Серед Н. виділяють неврастенію, Н. страху, істеричний Н. і Н. нав'язливих станів. Неврастенія є наслідком перенапруги, виснаження нервової системи, перевтоми. Клінічним проявом неврастенії є синдром дратівливої слабості (невитривалість до сильних подразників, подавлений настрій і т.п.). Працездатність порушується внаслідок ослаблення уваги й підвищеної стомлюваності. Нерідко спостерігаються поганий сон, головні болі, сексуальні порушення. У дітей неврастенічні реакції виникають найчастіше після перенесених інфекцій на ґрунті загальної соматичної слабкості. Почуття страху в клінічній картині різних Н. займає велике місце. Якщо синдром страху є ведучим, можна говорити про Н. страх. Безпосередньою причиною Н. страху можуть стати гостро й довгостроково діючі психічні травми (розлука із близькими, хвороба й смерть близьких і ін.). Страх може виступати як загальний невизначений невмотивований стан підвищеної тривожності і як локалізований страх, що ставиться до певної частини (органу) тіла або конкретної ситуації (страх висоти, замкнутих просторів і т.п.). При істеричному Н. клінічна симптоматика може проявлятися в моторній сфері (судорожні припадки, астазія - абазія), у вигляді сенсорних порушень (істерична глухота, сліпота, мутизм) і вегетативно-вісцеральних розладів (блювоти, поноси, порушення серцево-судинної діяльності й ін.). Характерною рисою зазначених розладів є, як правило, їхня невелика глибина, демонстративність переживань, їх чітка ситуативна обумовленість. У дітей істеричні реакції мають ряд особливостей: найбільш частими порушеннями в них можуть бути енурез, заїкуватість, анорексія. Н. нав'язливих станів частіше виникають у людей з особливим складом характеру, у яких з раннього дитинства відзначається тривожність, підвищена ригідність, непевність у собі, помисливість. Нерідко виникають нав'язливі страхи (фобії) - кардіофобія, канцерофобія, страх почервоніння й ін. Особливо часто нав'язливі страхи (острах гострих предметів, темряви, закритих дверей і т.п.) спостерігаються в дітей. Симптомами нав'язливості можуть виступати також нав'язливі думки, спогади, рухи й дії, що характеризуються критичним до них відношенням з боку хворого. У лікуванні Н., поряд із загальзміцнювальними заходами й медикаментозними впливами, що ведуча роль належить психотерапії.

НЕВРОТИЗМ - психічний стан, що характеризується емоційною нестійкістю, тривогою, зниженням самооцінки, самоповаги, вегетативними розладами (не слід ототожнювати з неврозом, тому що невротизм може бути властивий здоровій людині).

НЕГАТИВІЗМ ДИТЯЧИЙ - форма протесту дитини проти реально існуючі або сприйманого як реальне несприятливого відносини до нього з боку однолітків або дорослих. Негативізм може проявлятися по-різному: у підвищеній брутальності, упертості, у замкнутості, відчуженості. Психологічною основою негативних реакцій у всіх випадках є незадоволення дитиною якихось надзвичайно істотних для нього потреб соціального характеру: потреби в спілкуванні, у схваленні, у повазі, в емоційному контакті - емоційному співзвуччі зі значимим іншим (однолітком або близьким дорослим). Блокування потреби стає джерелом глибоких переживань, які в міру їхнього усвідомлення дитиною усе більше сприяють виникненню в нього негативних тенденцій у поводженні. Як реакція на неуспіх (у досягненні бажаного) негативна реакція є компенсаторної, захисної. Вона допомагає дитині “вистояти” у важкої, конфліктної для нього життєвої ситуації в одних випадках за рахунок зовнішнього знецінювання істотної для нього потреби, в інші - шляхом твердження себе “за всяку ціну”: навмисною недисциплінованістю, блазенством і т.п. Негативні реакції при тривалому емоційному неблагополуччі дитини можуть стати якостями його особистості. Однак цей процес не фатальний. Своєчасна діагностика причини емоційного неблагополуччя дитини, його переживань і подальше “активне влаштування” у колективі можуть значно зм'якшити Н.д. у поводженні, а в деяких випадках повністю усунути його.

НЕПОВНОЦІННІСТЬ У ДИТЯЧОМУ ВІЦІ. Приблизно в кожній сьомій родині є діти з недоліками - від незначних фізичних аномалій типу родимої плями на обличчі до функціональних порушень із локалізацією поразки, таких як нездатність придбання специфічних освітніх навичок; від серйозних каліцтв, як сліпота, глухота, уповільнене розумовий розвиток, ортопедичні й неврологічні порушення, до порушень, що виникають у результаті хронічного або виснажливого захворювання типу астми або дистрофії м'язів або ж важких і фатальних захворювань типу лейкемії. Широко поширена думка про органічній етіології більшості дитячих каліцтв.

Якщо каліцтво істотно й виникає при народженні, воно може позначитися на розвитку зв’язку між батьками та дитиною. Якщо, однак, неповноцінність виявилася через тривалий період, у батьків з дитиною міг вже встановитися тісний зв'язок. Цей зв'язок має важливе значення для батьків у плані надання емоційного впливу на дитину й організації необхідного відходу й виховання.

Вага каліцтва або недорозвиненості може підсилити увагу батьків до дитини, однак прямій залежності між ступенем важкості дитячого пороку й батьківських почуттів у проведених спеціальних дослідженнях виявлено не було. Для деяких батьків навіть родима пляма на обличчі дитини може стати серйозною травмою. Ортопедичні аномалії й сліпота виявляються серйозним бар'єром для материнської прихильності внаслідок значної невідповідності нормальному стану, через побоювання, що дитина залишиться фізично залежною або безпомічною протягом невизначеного періоду або що вона ніколи не зможе встановити зоровий контакт із матір'ю, що у значній мірі підсилює материнську турботу.

Величезний удар можуть нанести фінансові складності, що виникають у зв'язку з особливими потребами деяких дітей - інвалідів.



Догляд за безпомічною дитиною часто спустошує фізично й емоційно. З огляду на численні стреси, які підстерігають батьків, не доводиться дивуватися, що чоловік і жінка, що мають дітей-інвалідів, частіше зіштовхуються з подружніми проблемами, розводяться, кінчають життя самогубством і стають алкоголіками.

НІКТОФОБІЯ - ірраціональний, непояснений страх ночі, темряви.

НАВЧАЛЬНІ МАШИНИ для аномальних дітей використаються як допоміжний засіб у спеціальному навчанні. Їхнє завдання - сприяти корекції й компенсації дефектів аномальних дітей, індивідуалізації процесу їхнього навчання, сприяти активності й самостійності аномальних дітей.

ОЛІГОФРЕНІЯ - слабоумство. Недорозвинення психіки дитини вродженого характеру придбане в перші роки життя. Причинами можуть бути - захворювання матері (токсоплазмоз, краснуха, грип) під час вагітності, ускладненнями при народженні (внутрічерепна родова травма, асфіксія), важкими інфекціями й інтоксикаціями (менінгіти, енцефаліти) у ранньому дитячому віці. Причинами олігофренії можуть бути дефекти формування полових кліток батьків (алкоголізм і ін.). Провідними ознаками є недорозвинення пізнавальної діяльності, слабоумство що не прогресує. Виділяють три ступені олігофренії: ідіотія, імбецильність, дебільність.

ОЛІГОФРЕНОПЕДАГОГІКА - наука про виховання, навчання й шляхи корекції недоліків розвитку розумово відсталих дітей.

ОСТЕОМІЕЛІТ - хронічні тривалі кісткові інфекції. Збудники - грибки й бактерії різних типів. Кісткові інфекції є досить розповсюдженим ускладненням після травм, опіків і пролежнів.

ПАРАЛІЧ - повна втрата рухів.

ПАРАПЛЕГІЯ - параліч обох рук або ніг.

ПОВТОРНИЙ ОГЛЯД - проходження в передбачений строк чергової комісії з метою визначення наявності або відсутності динаміки в плині захворювання. Відповідно Бюро медико-соціальної експертизи ухвалює рішення щодо продовженні вже встановленої хворому раніше групи інвалідності, її зміні, можливості трудових рекомендацій. При наявності показань хворий може бути спрямований на комісію достроково.

ПЕРСЕВЕРАЦІЯ - завзято повторюване мимовільне, настирливе поновлення в людини якого-небудь образа, думки, дії або психічного стану, часто всупереч його волі. Можна говорити про персеверації пам'яті, руху, мислення. По своєму змісту персеверація близька до нав'язливих психічних станів.

ПРИКОРДОННІ СТАНИ - слабко виражені нервово-психічні розлади, стани на грані норми й психічного відхилення.

ПОЛІОЧІЄЛІТ - інфекційне захворювання, що викликає поразку кісткового мозку. Він є найбільше часто розповсюдженою причиною виникнення фізичних недоліків у дітей. Вірус поліомієліту, потрапляючи в організм, проникає через кров у нервову систему, де вражає різні відділи, особливо рухові клітки передніх рогів спинного мозку й рухові корінці, що управляють рухами. Вірус поліомієліту поширюється або повітряно-краплинним шляхом (кашель, чихання), або по типу кишкових інфекцій (через фекалії хворого). Головний засіб профілактики поліомієліту - вакцинація дітей.

ПРОФІЛАКТИКА - сукупність заходів, спрямованих на попередження розвитку захворювання або його рецидиву. Завдання профілактики:

1)запобігання дії на організм хвороботворних причин;

2)попередження розвитку захворювання шляхом ранньої діагностики й лікування;

3)попереджувальне лікування й заходи, що запобігають рецидиви хвороби й перехід їх у хронічні форми.



ПСИХОГІГІЄНА - частина загальної гігієни, що розробляє заходи щодо збереження й зміцнення нервово-психічного здоров'я людини. П. тісно пов'язана із психопрофілактикою, спрямованої на усунення факторів, що шкідливо відбиваються на психіці людини, і використання факторів, що впливають позитивно на неї. Важливе завдання психопрофілактики - рання діагностика й лікування початкових форм психічних захворювань. Вчасно проведені заходи можуть попередити виникнення не тільки психічних, але й деяких соматичних захворювань (гіпертонія, інфаркт і ін.). Основні завдання П.: 1) вивчення впливу різних умов середовища - виробничих, побутових, соціальних - на психіку людини; 2) розробка оптимальних норм праці, відпочинку й побуту; впровадження в практику заходів щодо зміцнення нервової системи, підвищенню її опірності шкідливим впливам і забезпеченню найкращих умов для нормального розвитку й функціонування психіки людини; 3) пропаганда психогігієнічних знань. Виділяють вікову П., П. праці, побуту, родини й полового життя, військову П., що включає заходи, спрямовані на зміцнення нервово - психічного здоров'я особового складу армії й підвищення її боєздатності, спортивну, космічну, вивчаючу умови праці космонавтів і їхній стан у космічному просторі. Для педагогів і учнів особливий інтерес представляє П. педагогічного процесу й розумової праці, спрямована на забезпечення умов гармонійного розвитку учнів і максимальної ефективності навчання.

ПСИХОЗИ - розлади психічної діяльності, що проявляється в порушеннях реальної дійсності, зміни звичайного, типового для більшості людей поводження й відношення до того, що відбувається. Психокоррекційного або психотерапевтичного впливу на людей, розрахованого на рятування їх від яких-небудь проблем психологічного характеру, виправлення поводження або поліпшення стану здоров'я.

ПСИХОКОРРЕКЦИЯ - цілеспрямована зміна психології або поводження здорової людини, що потребує надання психологічної допомоги, за допомогою методів психологічного впливу на нього.

ПСИХОТЕРАПІЯ - процес лікувального впливу лікаря психологічними методами на психіку окремого хворого або групи хворих. По В.П. Мясищеву, основне завдання психотерапії полягає в зміні особистості хворого на основі свідомості причин і характеру розвитку хвороби й перебудови відносини хворого до патогенних факторів захворювання.

РЕАБІЛІТАЦІЇ ЕТАПИ - I - етап відбудовного лікування, завданням якого є попередження формування психічного дефекту, інвалідизації, госпіталізма (провідна роль біологічної терапії, що включає психофармакологічні засобу; ліквідація або зм'якшення психотичної симптоматики створює передумови для організації психосоціальних заходів); II - етап реадаптації, що полягає в розвитку можливостей пристосування хворих до умов зовнішнього середовища (основну роль тут грають психосоціальному впливу, спрямовані на стимуляцію соціальної активності хворого; біологічні засоби виконують роль підтримуючої терапії); III - етап властиво реабілітації, завдання якого - відновити хворого в його правах, у його до хворобливих відносинах з навколишньою дійсністю (соціальні заходи щодо впорядкування побуту хворого і його працевлаштуванню).

РЕАБІЛІТАЦІЯ - комплексне, спрямоване використання медичних, соціальних, освітніх і трудових заходів з метою пристосування хворого до діяльності на максимально можливому для нього рівні. Основні принципи реабілітації сформовані М.М. Кабановим (1971): 1. Єдність біологічних і психосоціальних впливів - при побудові системи реадаптації, відновлення, компенсації враховуються клініко-біологічні й психологічні фактори. 2. Різнобічність ("по-різному плановість") зусиль для організації реабілітаційної програми - ураховуються різні сторони життєдіяльності хворого, різні сфери реабілітації (психологічна, суспільна, сімейна, професійна). 3. Апеляція до особистості хворого, принцип "партнерства" - особистість хворого включають у лікувально-відбудовний процес, домагаючись активної його участі у відновленні порушених функцій організму й соціальних зв'язків. 4. Ступінчастість (перехідність проведених впливів і заходів, використаються перехідні режими усередині лікувальних відділень, у денних і нічних стаціонарах, у санаторіях і профілакторіях).

РЕАДАПТАЦІЯ - комплекс заходів, спрямований на пристосування на тім або іншому рівні до умов зовнішнього середовища. Реадаптація, на думку багатьох учених, є етапом реабілітації, на якому переважають психосоціальні методи впливу, стимуляції соціальної активності хворих (трудова терапія, професійне навчання або перенавчання), спеціальна педагогічна робота із психотерапевтичною спрямованістю, проведена із хворими і їхніми родичами.

РЕАКТИВНІ СТАНИ - психічні стани, у клінічній картині яких відбивається зміст психічних травм (психогенії). Виділяють наступні види реактивних станів: 1) реактивні депресії, коли психічна травма приводить до пригнобленого стану, малорухомості;

2) афективно-шокові стани, що виникають як реакція на сильний стрес.



РЕГРЕСІЯ - один з механізмів психологічного захисту, при якому суб'єкт повертається до форм поводження, типовим для попередніх стадій його розвитку. У важких ситуаціях людини, подібно дитині, проявляє свою залежність від навколишніх, відмовляється від самостійності у вчинках, від прийому власних рішень, від своєї відповідальності за що-небудь. Це явище відіграє велику роль у розвитку госпіталізма, у відході у хворобу, втечі в мир мріянь.

РЕЛАКСАЦІЯ - процес зняття стресових навантажень, психічної напруги, досягнення стану спокою, розслабленості після сильних переживань або фізичних навантажень.

РЕТРОСПЕКЦІЯ - огляд минулих подій, уявне звертання до минулого, зокрема до своїх переживань, учинкам і діям.

РЕФЛЕКСІЯ - внутрішня психічна діяльність людини, спрямована на осмислення своїх власних дій і станів; самопізнання людиною свого духовного світу. Даний термін виник у філософії й означав процес міркування індивіда про відбувається в його власній свідомості; пізніше був запозичений психологією.

РЕФЛЕКСОГЕННІ ЗОНИ - області розташування в організмі специфічних рецепторів, подразнення яких викликає ті або інші специфічні безумовні рефлекси.

РЕФЛЕКСОТЕРАПИЯ - загальне визначення лікувальних методів, заснованих на подразненні специфічних (біологічно активних) зон, крапок шкірної поверхні - голковколювання, електропунктура, аурікулотерапія й ін.

СЕНСОРНИЙ - пов'язаний з роботою органів почуттів.

СВІДОМОСТІ ПАТОЛОГІЯ - розлад свідомості, що приводить до порушення адекватного відображення об'єктивної реальності. Розрізняють наступні види розладу свідомості: 1) оглушення - підвищення порога чутливості для всіх зовнішніх подразнень; сприйняття й переробка інформації утруднені, хворі байдужі до навколишнього, звичайно нерухомі; 2) аменція - повне припинення орієнтування в навколишньому світі, втрата усвідомлення своєї особистості, відсутність запам'ятовування;

3) онейроїд (сновідний розлад свідомості) - яскраві фантастичні переживання, що переплітаються із частковим сприйняттям об'єктивної реальності; 4) сутінкове потьмарення свідомості - сполучення глибокої дезорієнтировки в навколишньому світі зі збереженням взаємозалежних дій і вчинків; супроводжується яскравими галюцинаціями й сильним афектом страху, злості й туги; з'являється прагнення до агресивних дій; 5) кома - найглибший ступінь розладу свідомості; хворі не реагують на навколишнє, навіть на болючі подразники, зіниці розширені, реакція на світло відсутня, нерідко з'являються патологічні рефлекси. Розлади свідомості виникають при психічних захворюваннях і органічних поразках головного мозку, пов'язаних із травмою, пухлиною й т.д. До тонких симптомів розладу свідомості ставляться контамінації.



СОЦІАЛЬНА САМОДОПОМОГА - сукупність соціальних і соціально-психологічних засобів, використовуваних окремим індивідом або певною соціальною групою для підтримки гідних умов свого існування по оптимізації й організації спільної життєдіяльності й власної соціальної активності. Характер і спрямованість соціальної самодопомоги визначаються, насамперед, розвиненістю соціального мислення індивіда, групи, суспільства в цілому, що впливає на вибір їхніх життєвих стратегій, основних завдань самодопомоги, ціннісних орієнтацій. Одним з показників соціального розвитку населення є знаходження їм здатності до ефективної самодопомоги, оволодіння суб'єктної ролі у всіх сферах життя суспільства.

Значимість соціальної самодопомоги, її розвиненість і активність використання особливо помітні в періоди соціально-економічних і соціально-політичних змін, що відбуваються в суспільстві, тому що в цей період зростає роль адаптивних механізмів різних категорій населення.



СОЦІАЛЬНА УСТАНОВКА - відношення людини до людей, соціальним подіям, фактам і іншому, що для нього значиме. Соціальна установка містить у собі три компоненти: когнітивний (знання про об'єкт), емоційний (почуття, які він викликає) і поведінковий (дії, які він породжує).

СПАДКОВІСТЬ - спадкоємний зв'язок живих елементів, що забезпечує повторюваність у ряді поколінь подібних типів обміну речовин і індивідуального розвитку. Людська спадковість визначає анатомо-фізіологічну структуру людського організму, властиві йому форми обміну речовин, стадії його дозрівання, фізичні ознаки, статі, кольори шкіри, деякі індивідуально-психічні особливості й ін. Спадковість забезпечується самовідтворенням матеріальних одиниць спадковості - генів, локалізованих у специфічних структурах ядра клітки - хромосомах.

СТРАХ - психічний стан, пов'язане з вираженим проявом астенічних почуттів - тривоги, занепокоєння й т.д. у ситуаціях погрози біологічному або соціальному існуванню індивіда й спрямоване на джерело дійсної або уявлюваної небезпеки.

СТРЕС - стан людини, неспецифічні його реакції на фізіологічному, психологічному й поведінковому рівнях, що виникають у відповідь на надзвичайно сильні екстремальні подразники. Основні види стресу - фізіологічний і психологічний. Останній розділяється на інформаційний і емоційний. Афективне фарбування ситуації, що викликала стрес, несуттєва. Це можуть бути й негативно, і позитивно пофарбовані події, явища. Наприклад, стрес може виникнути при одержанні радісної звістки. Стрес може робити позитивний, мобілізуючий вплив, але може проявлятися негативно, приводячи до дезорганізації діяльності організму. Стрес із негативним впливом позначається як дистрес.

СУРДОПЕДАГОГІКА - галузь педагогічної науки, що розробляє питання виховання й навчання дітей, що страждають глухотою або сильною приглухуватістю.

ТЕРАПІЯ СЕРЕДОВИЩЕМ - один з методів соціотерапевтичного впливу, близько примикає до психотерапії, особливо колективної. Важливу роль грають мікрооточуючі фактори, створення згуртованого колективу хворих за спільним інтересом і т.д.

ТИФЛОПЕДАГОГІКА - наука про виховання й навчання дітей із глибокими порушеннями зору.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ - терплячість, витривалість, психічна стійкість при наявності фрустраторів і стресорів, що сформувалися в результаті зниження чутливості до їхнього повторюваного впливу.

ТРАВМА ПСИХІЧНА - часткове або повне психічне відхилення від норми в результаті впливу надзвичайно сильного стресу.

ТРАВМА СПИННОГО МОЗКУ - розрив або серйозне ушкодження центрального нервового стовбура в області шиї або спини. Коли ушкоджується спинний мозок втрачається або знижується чутливість і рух у тілі нижче рівня травми. Звичайно відбувається в результаті нещасного випадку.

УМІННЯ - освоєний суб'єктом спосіб виконання дії, забезпечений сукупністю придбаних знань і навичок; здатність виконувати якісь дії за певними правилами, причому ці дії ще недостатньо автоматизовані.

УСТАНОВА СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВДОМА - установа (відділення), що забезпечує надання соціальних послуг разового характеру громадянам, що гостро потребують соціальної підтримки.

УСТАНОВА ТЕРМІНОВОЇ СОЦІАЛЬНО - КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ДОПОМОГИ - установа (відділення), що оказує громадянам соціально - консультативну допомогу, спрямовану на їхню адаптацію в суспільстві, створення сприятливих відносин у родині, забезпечення взаємодії особистості, родини, суспільства й держави.

ФІЗІОТЕРАПІЯ - область клінічної медицини, що вивчає й використовує лікувальні властивості природних (сонячне випромінювання, прісні й мінеральні води, лікувальні бруди, ландшафт) і штучно створюваних (електрика, тепло, світло) фізичних факторів і розробляє способи їхнього застосування (без руйнування тканин) для лікування й профілактики хвороб, медичної реабілітації.

ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ - метод реабілітації, заснований на відновленні функціональних, насамперед рухових, порушень, що використовує не медикаментозне лікування, а фізичні вправи, мануальну терапію, масаж і вплив різних природних факторів (тепла, світла, високих частот, ультразвуку, води).

ФІЗКУЛЬТУРА ЛІКУВАЛЬНА - метод лікування, профілактики, медичної реабілітації, заснований на використанні фізичних вправ і інших засобів фізичної культури.

ФОБІЧНИЙ СТАН - нав'язливе неадекватне ситуації стан страху конкретного змісту, близьке до патологічного, що охоплює суб'єкта в певній (фобічний) обстановці й супроводжується серцебиттям, рясним відділенням поту і т.д.

ФОРМУВАННЯ РУХОВОЇ НАВИЧКИ - процес формування здатності до здійснення того або іншого руху без свідомого контролю, у якій інтегрується знання про виконання рухового завдання, засобів і способів її рішення, і образ конкретної ситуації реалізації руху.

ХВОРОБА ЛИТТЛЯ (спастична діплегія) - найпоширеніша форма ДЦП; виражається в паралічі кінцівок, переважно ніг, нерідко сполучається з мовними й інтелектуальними порушеннями; є наслідком родових травм, асфіксії немовлят і т.п.

ХОРЕЯ - форма гіперкінеза; характеризується мимовільними, швидкими, нерегулярними рухами, що виникають у різних м'язових групах; стан надлишкових спонтанних рухів, не повторюваних і безладних за своїм характером, що виникають нерегулярно.

ХОСПІС - форма надання допомоги, комплекс програм, послуг і установ для безнадійно хворих людей.

ХУДОЖНЯ ТЕРАПІЯ - використання картин, скульптур і інших творів мистецтва в лікуванні емоційних проблем.

ЦЕНТР (ВІДДІЛЕННЯ) ДЕННОГО ПЕРЕБУВАННЯ ІНВАЛІДІВ - установа соціального обслуговування, призначена для надання в денний час соціальних послуг інвалідам, що зберегли здатність до самообслуговування й активного пересування.

ЦЕНТР ДОПОМОГИ ДІТЯМ, ЩО ЗАЛИШИЛИСЯ БЕЗ ПІКЛУВАННЯ БАТЬКІВ - спеціалізована установа соціального обслуговування, призначена для тимчасового утримання дітей, що залишилися без піклування батьків, і сприяття їх у подальшому життєвому пристрої.

ЦЕНТР ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ - установа соціального обслуговування, призначена для надання громадянам (дітям) спеціалізованої психолого - педагогічної допомоги.

ЦЕНТР СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ І МОЛОДІ - установа соціального обслуговування, призначена для соціальної адаптації на первісному етапі самостійного життя випускників дитячих будинків і шкіл - інтернатів для дітей, що залишилися без піклування батьків, спеціальних шкіл - інтернатів для дітей, що мають відхилення в розумовому й фізичному розвитку, будинків - інтернатів для дітей - інвалідів.

ЦЕНТР ЕКСТРЕНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПО ТЕЛЕФОНУ - установа соціального обслуговування, призначена для надання екстреної психологічної допомоги по телефону.

ЧЕРЕПНО - МОЗКОВА ТРАВМА - ушкодження черепа й головного мозку в результаті механічного впливу.

ШИЗОФРЕНІЯ - психічне захворювання, що характеризується глибокими змінами особистості (зниження активності, емоційне збідніння, порушення комунікацій, втрата єдності психічних процесів, порушення мислення), різними продуктивними симптомами (марення, галюцинації й ін.).

Використана література

  1. Акош К., Акош М. Помощь детям с церебральным параличом – Конструктивная педагогика: Книга для родителей / Інститут социальной работы Ассоциации работников социальных служб; Пер. С англ.. С. Вишневской. – М .: Институт социальной работы, 1997. – 196 с.

  2. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. Изд. 2 – е / Ю. Е. Алешина .- М.: Независимая фирма «Класс», 1999. – 208 с. – (Библиотека психологии и психотерапии).

  3. Григорьева Л.П. Дети с проблемами в развитии / Л.П. Григорьева. – М.: Академкнига, 2002

  4. Дети с проблемами в развитии комплексная диагностика и коррекция) / Л.П. Григорьева, Л.И. Фильчикова, З.С. Алиева, М.Э. Бернадская( и др.) ; Под ред. Л.П. Григорьевой. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2002. – 415 с.

  5. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология: практическое руководство/ В.Д. Менделевич. – М.: МЕДпресс, 2001. – 592 с.

  6. Михеев В.В., Мельничук П.В. Нервные болезни / Михеев В.В., Мельничук П.В.-М.: Медицина, 1981. – 544с.

  7. Некрасова Е.А. Краткий справочник по психотерапии / Некрасова Е.А, Ростов – на – Дону: Феникс, 2003, 192с.

  8. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога / Овчарова Р.В.-М.: ТЦ «Сфера», 2001. – 480 с.

  9. Петрухин А.С. Невралогия детского возраста: Учебник / Петрухин А.С..-М.: Медицина, 2004. – 784 с.

  10. Рабочая книга школьного психолога / И.В. Дубовина, М.К. Акимова, Е.М. Борисова и др.; Под ред. И.В. Дубровиной. – М.: Просвещение, 1991. – 303 с.

  11. Реабилитация инвалидов. Словар основних терминов и понятий /Сост. Е.М. Старовина, Е.О. Гордиевская, К.А. Каменков, К.К. Щербина (и др.); Под ред. Е.М. Старовиной. – СПб.: изд – во «Эксперт», 2005. – 94с.

  12. Риман Ф. Основные формы страха / Ф. Риман; Пер. с нем. Э.Л. Гушинского. – М.: Алетейа, 1999. – 336с.

  13. Справочник по неврологии детского возраста / Б.В. Лебедев, В.И. Фрейдков, Г.Г. Шанько и др.; Под ред.. Б.В. Лебедева. – М.: Медицина,1995. - 448с.


Серце для інших

Отоса І.В. – викладач

Міжрегіонального вищого професійного будівельного училища м. Краматорська

Донецької області
Найбільший потаємний страх батьків дітей-інвалідів, що їх „кровинка” потрапить до інтернату, коли їх не буде поруч. Жити без чиєїсь опіки та допомоги близьких людей для них рівносильне смертельній карі.

Отримання професії та працевлаштування — ось, мабуть, дві найсерйозніші проблеми, з якими постійно стикаються інваліди Донецької області, що не мають сил самостійно подолати масу штучних перешкод з боку своїх роботодавців.

Сьогодні в нашій країні проживає близько трьох мільйонів інвалідів. З них 250 тисяч є жителями Донеччини, так як Донбас – регіон з найбільшою щільністю населення і великою кількістю промислових підприємств та шахт, що пояснює високий рівень інвалідності. Більшість із цих людей, за їхніми словами, дуже хочуть працювати, однак часто мрія про це так і залишається нездійсненною. При цьому, незважаючи на те, що способів розв’язання цієї проблеми сьогодні велика безліч, мало хто з фахівців і місцевої влади Донецького регіону справді береться за це й допомагає громадянам з особливими потребами.

При цьому в Донбасі, за даними Міністерства праці й соціальної політики, показник працевлаштування інвалідів, незважаючи ні на що, вважається чи не найкращим у всій країні. Якщо по Україні показник працевлаштування інвалідів коливається на відмітці 25 — 30%, то в Донецькій області він уже давно перевищив 45%, і тепер можна з упевненістю говорити, що в шахтарському краї працевлаштований кожний другий інвалід.

Правда, за словами самих же громадян з обмеженими можливостями, це працевлаштування дуже рідко дається «малою кров’ю» — в основному йому передує ціла маса майже нерозв’язних проблем.

Немалу роль в немилосердному відношенні до незахищеної частини населення відіграє працедавець, який припускає, що праця інваліда буде низької якості, витрати на соціальні виплати ляжуть суттєвим тягарем на його прибуток.

Враховуючи конкурентну гонку на ринку праці, ми не звертаємо уваги на людей з обмеженими можливостями, виштовхуючи їх з повноцінного суспільства, не даючи їм можливості реалізовувати себе на професійному рівні та культурному житті. Не дивлячись на це люди з обмеженою можливістю находять свою нішу в різних видах життєдіяльності: бальних танцях, спорті, мистецтві.

Держава надає захист таким людям, стоїть на варті їх інтересів. Для забезпечення трудової зайнятості інвалідів в Україні створене певне нормативно-правове підґрунтя, що включає низку законів:



  • Конституція України 1996р.

  • Закон України «Про дошкільну освіту» №2628-III, із змінами вiд 1 січня 2009р.

  • Закон України «Про освіту» 1991р., N 34, ст.451

  • Закон України «Про професійно-технічну освіту» 1998р., N 32, ст.215

  • Закон України «Про вищу освіту» 2002р.

  • Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» 1991р., N 21, ст.252

  • Конвенція ООН про права інвалідів (підписана Україною у вересні 2008р.)

  • Національна доктрина розвитку освіти (затверджено Указом Президента України від 17.04.2002р. № 347)

  • Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації» на 2002-2011 роки (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002р. № 14)

  • Комплексна програма освіти та фахової підготовки інвалідів, проект Закону України «Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я (спеціальну освіту)»

Відповідно до чинного законодавства України найважливішим аспектом адаптації та інтеграції особи з інвалідністю у суспільне життя є відповідне забезпечення умов для отримання освіти і фахової підготовки у відповідності до їхніх можливостей. У статті 53 Конституції України говориться, що «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам».

За особами з інвалідністю також закріплюється право та встановлюються державні гарантії на здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям, бажанням та інтересам з урахуванням медичних показань та протипоказань до наступної трудової діяльності.

Забезпечення прав інвалідів на освіту та заходи щодо реалізації цього права передбачено також й в основному міжнародному документі щодо інвалідів – Конвенції ООН про права інвалідів, підписаній Україною у вересні 2008р.

У всьому світі, у тому числі й в Україні, тривалий час панувала «сегрегативна» модель навчання громадян з інвалідністю, що передбачала навчання цих осіб у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах. Така модель штучно позбавляла інвалідів можливостей перебувати у звичайному оточенні, серед своїх однолітків, які не мають проблем зі здоров’ям. Протягом останніх років за рекомендаціями ЮНЕСКО у багатьох країнах світу (у першу чергу, високо розвинутих) було змінено модель навчання інвалідів із «сегрегативної» на «інклюзивну», що передбачає організацію спільного навчання інвалідів та осіб без інвалідності у загальноосвітніх навчальних закладах шляхом створення необхідних умов для такого навчання (індивідуалізації та адаптації навчальних планів (програм) до потреб і можливостей осіб з інвалідністю, пристосування основного та додаткового навчального обладнання, забезпечення архітектурної доступності до навчального закладу тощо).

Інклюзивне навчання інвалідів та осіб без інвалідності має свої переваги:


  • не розділяє інвалідів та їх однолітків;

  • дає уявлення про те, які проблеми можуть мати інваліди, та виховує повагу й толерантність суспільства до інвалідів; допомагає молодим інвалідам набути впевненості у собі у реальних умовах, що не відірвані від дійсності;

  • допомагає інвалідам оцінити свої здібності, навички та можливості більш реалістично;

  • витрати на таке навчання відносно невисокі порівняно із навчанням у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах.

Однак, незважаючи на поставлене перед системою освіти завдання — змінити усталену модель навчання та виховання інвалідів у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах на якісно нову модель інклюзивного навчання, — достатніх (реальних) умов для цього до теперішнього часу в Україні ще не створено, хоча в окремих регіонах країни наявні певні досягнення в інтеграції осіб з інвалідністю до загального освітнього процесу.

Навчання інвалідів в Україні продовжує здійснюватися переважно у спеціалізованих загальноосвітніх навчальних закладах в умовах спілкування тільки з інвалідами, що у подальшому ускладнює їх інтеграцію до суспільства.

Основними проблемами вітчизняної системи освіти, що заважають інтеграції інвалідів до загального освітнього процесу, є:


  • недосконалість законодавства у галузі освіти, що зумовлює відсутність механізмів розвитку та фінансування системи інклюзивного навчання;

  • недостатнє матеріально-технічне та кадрове забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів (відсутність спеціального допоміжного навчального обладнання, спеціально розроблених навчальних методик та програм інклюзивного навчання, недостатня чисельність спеціально підготовлених фахівців для роботи з інвалідами);

  • непристосованість будівель загальноосвітніх навчальних закладів (у тому числі всередині) для безперешкодного доступу до них учнів із різними нозологіями захворювання.



Навчання інвалідів
Освіта є однією із пріоритетних сфер соціально-економічного, духовного та культурного розвитку суспільства.

Право на освіту - це право людини на здобуття певного обсягу знань, культурних навичок, професійної орієнтації, які необхідні для нормальної життєдіяльності в умовах сучасного суспільства.

Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах.

Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музиці, образотворчому, художньо-прикладному мистецтві.

Інваліди, які виходять на ринок праці, неконкурентоспроможні порівняно із фізично здоровими людьми через нижчий освітній рівень, недостатню професійну та територіальну мобільність, гірший стан здоров’я тощо. Більше 40 відсотків інвалідів, які шукають роботу, мають тільки загальну середню освіту.

Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для подальшої трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки проводиться згідно із висновками медико-соціальної експертизи.

Під час навчання, професійної підготовки або перепідготовки інвалідів, поряд із загальними, допускається застосування альтернативних форм навчання, дистанційне. Державою визнається дактильно-жестова мова як засіб міжособового спілкування, а також як засіб навчання інвалідів з вадами слуху.

Правовий статус та сфера застосування дактильно-жестової мови визначаються законодавством України.

Інвалідам по слуху забезпечується доступ до засобів масової інформації шляхом титрування та здійснення сурдоперекладу на дактильно-жестову мову глухих інформаційних і тематичних телепрограм, кіно-, відеофільмів у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Люди з функціональними обмеженнями повноцінні члени суспільства і, як і всі інші люди, мають право реалізовувати свій потенціал в тій сфері, яка їм найбільш імпонує. Але, нажаль, в більшості випадків це є досить проблематично. Вибір майбутньої професії ускладнюється багатьма причинами, що сприяє негативним наслідкам розвитку людей з функціональними обмеженнями.

За сформованими стереотипами соціальна робота з людьми, які мають функціональні обмеження, проводиться в основному з реабілітації за допомогою художньої творчості (музика, живопис, народні промисли тощо); спортивної реабілітації (параолімпізм); реабілітації за допомогою спілкування з тваринами (кінноспортивні секції тощо) і практично не ведеться робота з проблем доступності в отриманні вищої освіти, професійної реабілітації й адаптації, хоча продовжують діяти Вищі навчальні заклади, як, наприклад, Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", що надає вищу освіту людям з інвалідністю, але цього замало.

Держава гарантує інвалідам право на безкоштовне отримання професійної освіти і пов'язане з цим обслуговування відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда.

Професійна підготовка і професійна освіта інвалідів є найважливішими аспектами професійної реабілітації. Процес реабілітації неможливий без психологічного та соціального напрямків, але саме професійна реабілітація повинна стати одним із провідних.

Професійна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів у разі необхідності супроводжується медичним спостереженням за ними. Основою набуття освіти є державні освітні стандарти, обов'язкові для всіх студентів незалежно від стану їх здоров’я. Тільки при такому підході до навчання людей з інвалідністю вони як професіонали надалі можуть бути конкурентоспроможними на ринку праці.

Державний навчальний заклад «Міжрегіональне вище професійне будівельне училище м. Краматорська» намагається приділяти увагу потребам людей з обмеженими можливостями, створюючи умови для отримання професії й бути повноцінним членом суспільства.

На базі нашого училища можна готувати фахівців з професій: «Оператор ЕОМ; касир в банку», «Оператор ЕОМ; конторський службовець», «Столяр будівельний, тесляр», «Портний». Училище має достатньо матеріально-технічну, науково-методичну бази для надання професійної освіти людям з функціональними обмеженнями.

Якщо розглянути детально будову училища, то можна одразу побачити пандус, котрий знаходиться біля центрального входу, на першому поверсі розміщені навчальні кабінети, лабораторії, санітарно-гігієнічні кімнати. Для найбільш зацікавлених учнів-інвалідів тут знаходиться бібліотека, котра в своєму фонді має великий вибір як технічної, наукової літератури так і художньої, лави для відпочинку. В лабораторіях за допомогою всесвітньої мережі Internet можна вирішувати проблемні ситуації, підвищувати свій професійний рівень та виконувати графічні проекти. (додаток 1-4)

Крім основної професії можна знайти застосування своїм уподобанням та реалізувати свій творчий потенціал, у гуртках та художніх студіях – декоративно-прикладного та фото мистецтв. В тренажерному залі поліпшити фізичний стан, поспілкуватися з друзями в кімнаті відпочинку. (додаток 5-7)

За багаторічну роботу з стін Міжрегіонального вищого професійного будівельного училища м. Краматорська було випущено велику кількість учнів з обмеженими можливостями, в поточному році це Санжура Артем, Щербина Анатолій, Трехгубенко Богдан, Стародуб Катерина. Найбільш популярною формою навчання дітей-інвалідів є інклюзивне. Дані учні навчаються на одному рівні з іншими студентами, до них висуваються однакові вимоги з професійної підготовки. Велика частина колективу має відповідну педагогічну освіту. Враховуючи жорсткість сучасної молоді до інвалідів керівники груп приділяють особливу увагу відносинам в колективі. З тактом та увагою до особливих учнів відносяться й їх одногрупники, намагаючись допомогти, підтримати своїх.

Не для кого не секрет, що основну перемогу діти з особливими можливостями роблять над самими собою, бо тільки усвідомив свою не схожість на інших та підтримки з боку рідних, друзів можна перемогти різні негаразди.



Рівень інвалідності в Україні

Сучасний стан розвитку економіки України вимагає ефективнішого розв’язання проблем трудової зайнятості громадян з обмеженими можливостями (далі - інвалідами). Актуальність проблеми посилюється зміною демографічної ситуації в країні: на фоні зменшення загальної чисельності населення, постійно зростає частка інвалідів, яка досягла майже 2,7 млн. осіб.


Більше половини (53,1%) становлять інваліди другої групи, третьої групи – третину (33,8%), першої - 13,1% їх загальної чисельності.


Розподіл інвалідів за причинами захворювання протягом останніх років майже не змінився: основна частка – інваліди праці (78,9%), інваліди з дитинства – 12,0% та 9,1% - інваліди з числа військовослужбовців.

У структурі працюючих інвалідів жінки становили менше половини - 44%, (з них 3 групи - 61,1%).

Жінки-інваліди зайняті переважно у

невиробничій сфері

освіта – 62,4% державне управління – 60,9% фінансова діяльність – 63,0%





виробнича сфера

обробна промисловість – 38,1% сільське господарство – 26,6% будівництво – 22,2%



Отже, незважаючи на те, що в Україні прийнято низку нормативно-правових актів щодо соціально-економічного захисту інвалідів, встановлено норматив для працевлаштування та штрафні санкції за його невиконання, рівень трудової зайнятості цієї категорії громадян залишається низьким.

Зовнішні чинники зумовлені соціально-економічними умовами, зокрема: повільним зростанням обсягів виробництва продукції у віддалених сільськогосподарських регіонах, високим рівнем безробіття серед здорових громадян. До них також слід віднести: недосконалість і неузгодженість законодавства, особливо щодо професійної реабілітації дорослих інвалідів та забезпечення їх трудової зайнятості, відсутність єдиної державної структури з професійної реабілітації й працевлаштування інвалідів; недостатню кількість реабілітаційних центрів для дорослих інвалідів, зокрема, в промислових областях; незадовільне фінансування заходів з професійної реабілітації та зайнятості інвалідів.

Серед об’єктивних причин, що ускладнюють працевлаштування інвалідів, слід виділити незадовільний рівень інформування про звичайні й спеціалізовані робочі місця; недостатню кількість спеціалізованих робочих місць; незацікавленість роботодавців у створенні робочих місць для інвалідів.

Проте є й позитивні тенденції. За останні роки зросла кількість підприємств, зареєстрованих у територіальних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів, котрі виконують нормативи з працевлаштування інвалідів.

Працевлаштування інвалідів

Донецька, Харківська, Чернігівська, – 99,0%,

Рівненська– 95,7%

Дніпропетровська – 20,9%

Запорізька – 22,6%,

Києв – 42,4%.


Для забезпечення гарантованих Конституцією та чинним законодавством України прав інвалідів на працю, необхідно, перш за все, створити ефективну цілісну систему професійної реабілітації та зайнятості інвалідів, яка повинна включати підсистеми з психологічної підтримки й професійної орієнтації інвалідів, професійного навчання та працевлаштування.

Система професійної реабілітації покликана формувати в інвалідів мотивацію до праці, сприяти обґрунтованому вибору чи зміні професії відповідно до стану здоров’я (виду захворювання, групи інвалідності), індивідуально-психологічних характеристик з урахуванням попиту територіального ринку праці на робочу силу за професійно-кваліфікаційним складом, успішному оволодінню професією, спеціальністю та регіональному працевлаштуванню. Тобто, робота має здійснюватися за двома основними напрямками:

1) сприяння підвищенню рівня трудової мотивації, обґрунтованому професійному вибору та досягненню високого рівня кваліфікації за професіями, спеціальностями, котрі потрібні підприємствам на даній території;

2) створення нормативно-правових, соціально-економічних, організаційних і фінансових передумов для забезпечення працевлаштування та зайнятості інвалідів.

Не слід забувати, що в нашому суспільстві усі громадяни мають однакові права на реалізацію конституційних гарантій. І служба зайнятості сприяє їх забезпеченню.

Працюючи над цією роботою, аналізуючи дані преси, відеоматеріали, являючись інвалідом з дитинства, хотілось би зауважити, що потрібно не тільки створювати законодавчу базу для забезпечення, спеціалізовані освітні заклади, а й впроваджувати в практику ці положення, удосконалювати навколишнє середовище. Ми всі маємо родину, здоров’я, вважаємо себе вихованими людьми, але де дівається наше виховання, коли ми, йдучи по вулиці, зустрічаємо інваліда? Відкриймо свої серця для інших!!!
Координація педагогічних, психологічних, соціально-правових, економічних, адміністративних ресурсів для створення професійно-освітнього простору учнівській молоді з числа дітей, які закінчили допоміжні школи та інтернати
Бєлова Н.О. – викладач

Краматорського професійного торгово-кулінарного ліцею

Донецької області

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка