Професійно-технічна освіта України



Сторінка3/13
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

ДІТИ, ЩО СЛАБКО БАЧАТЬ - діти, що страждають значним зниженням гостроти зору (від 0,05 до 0,2 на кращому, що бачить оці, з оптичною корекцією) або розладами периферичного зору. Зорове сприйняття при ослабленні характеризується неточністю, фрагментарністю, сповільненістю, що значно збіднює почуттєвий досвід таких дітей, перешкоджає пізнанню ними навколишнього світу.

Навчання й виховання дітей що слабко бачать, здійснюється в спеціальних дошкільних установах і школах для дітей з порушеннями зору. Педагогічний процес будується з урахуванням можливостей цих дітей і їхньої своєрідності. При цьому необхідно дотримання спеціальних педагогічних і гігієнічних вимог: раціональний розподіл навчальних занять, забезпечення відповідного рівня освітленості, застосування що коригуються і тифлотехнічних засобів, організація спеціальних занять по корекції відхилень у психологічному розвитку.



ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУ - розумово відсталі діти. Терміном "розумова відсталість" у дефектології позначається непохитно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічної поразки ЦНС, що може бути різним по вазі, локалізації й часу настання. Проблеми навчання, виховання й соціальної адаптації розумово відсталих дітей розробляються однієї з галузей спеціальної педагогіки – олігофренопедагогічної..

Термін "олігофренія" для позначення порушення інтелектуального розвитку був уведений (1915) німецьким психіатром Э.Крепелином. Цей термін традиційно використовується у вітчизняній спеціальній педагогіці. По глибині дефекту розумова відсталість підрозділяється на три ступені: ідіотія, імбецильність і дебільність.



Ідіотія - найглибший ступінь розумової відсталості. Дитятам-ідіотам недоступне осмислення навколишнього середовища, мовна функція розвивається вкрай повільно й обмежено (у ряді випадків мова не розвивається взагалі). Для цих дітей характерні порушення моторики, координації рухів і праксиса, орієнтування в просторі; часто ці порушення настільки важкі, що змушують дитят-ідіотів до лежачого способу життя. У них украй повільно й важко формуються елементарні навички самообслуговування, у тому числі й гігієнічні. Діти - ідіоти в правовому відношенні не дієздатні, не підлягають навчанню, перебувають (за згодою батьків) у спеціальних установах (дитячих будинках для глибоко розумово відсталих) системи соціального забезпечення, де ним виявляється необхідна медична допомога й відхід. По досягненні 18-літнього віку вони переводяться в спеціальні інтернати для хроніків. Державна система допомоги глибоко розумово відсталим не виключає допомоги в родині при встановленні опіки.

Імбецильність - є більше легкою в порівнянні з ідіотією ступенем розумової відсталості. Діти - імбеціли мають певні можливості до оволодіння мовою, засвоєнню окремих нескладних трудових навичок. Однак глибокі дефекти сприйняття, пам'яті, мислення, комунікативної мови, моторики й емоційно-вольової сфери роблять цих дітей практично не тими, яких навчають, навіть у допоміжній школі. У правовому відношенні вони, як і ідіоти, є не дієздатними, і над ними встановлюється опіка. До досягнення повноліття ці діти також перебувають у спеціальних дитячих будинках для глибоко розумово відсталих. Установлено, що певна частина дітей - імбецілів може опанувати деякими знаннями, уміннями й навичками в обсязі спеціально розроблених для них програм (найпростіші навички читання, писання й рахування, а також деякі нескладні трудові операції). Це дозволяє імбіцилам надалі досить успішно працювати в спеціально організованих майстернях.

Дебільність - найбільш легка (у порівнянні з ідіотією й імбецильністю) ступінь розумової відсталості. Однак знижений інтелект і особливості емоційно-вольової сфери дитини-дебіла не дозволяють їй опанувати програму загальноосвітньої масової школи. Вивчення й засвоєння навчального матеріалу по будь-якому предмету шкільної програми для дебілів надзвичайно складно. Наприклад, опановуючи письмовим і усним мовленням, поняттям числа, навичками рахунку, вони зазнають труднощів у розумінні зв'язків між звуком і буквою, безліччю і його числовим вираженням і т.п. Все це фізіологічно обумовлено недорозвиненням аналітико-синтетичних функцій вищої нервової діяльності. Засвоєння навіть елементарних математичних знань вимагає досить високого ступеня абстрактного мислення, а оскільки ця функція в дитят-дебілів порушена вони на превелику силу опановують найпростішими математичними операціями. Недостатній розвиток здатностей до встановлення й розуміння тимчасових, просторових і причинно-наслідкових відносин між об'єктами і явищами не дозволяє дитятам-дебілам засвоювати в обсязі масової загальноосвітньої школи матеріал по таких предметах, як історія, географія, креслення, а ряд предметів (наприклад, фізика, хімія) взагалі не включаються в програму шкіл для цих дітей.

Соматичні порушення, загальне фізичне ослаблення, порушення моторики, властиві більшості дітей - дебілів, а також особливості емоційно - вольової сфери, системи спонукальних мотивів, характеру й поводження в значній мірі обмежують коло їх наступної професійно - трудової діяльності.

Діти із затримкою психічного розвитку. У вітчизняній дефектології в 60-70 р. виділена особлива група дітей, які зазнають надзвичайних труднощів при освоєнні програми початкової масової школи, але не можуть бути віднесені до розумово відсталих, тому що в межах наявних у них знань вони виявляють достатню здатність до спілкування, широку зону найближчого розвитку. Це діти із затримкою психічного розвитку (ЗПР).

Розрізняють ЗПР, що виникає на основі психічного й психофізичного інфантилізму, пов'язаного зі шкідливими впливами на ЦНС у період вагітності, і ЗПР, що виникає на ранніх етапах життя дитини в результаті різних факторів, які приводять до астенічного й церебрастеничним станам організму. ЗПР у вигляді не ускладненого психічного інфантилізму розцінюється як прогностичні більше сприятлива, що здебільшого не вимагає спеціальних методів навчання. При перевазі ж виражених церебрастеничні розладів ЗПР виявляється більше стійкою й нерідко бідує не тільки в психолого-педагогічній корекції, але в лікувальних заходах.

Залежно від походження, а також від часу впливу на організм дитини шкідливих факторів ЗПР дає різні варіанти відхилень в емоційно-вольовій сфері й пізнавальній діяльності. Але існують і загальні для всіх видів ЗПР риси: низька працездатність у результаті підвищеного виснаження; нерозвиненість і незрілість емоцій і волі; обмежений запас загальних відомостей і подань; збіднений словниковий запас; несформованість навичок інтелектуальної діяльності; неповна сформованість ігрової діяльності. Сприйняття характеризується сповільненістю; у мисленні виявляються труднощі словесно-логічних операцій (при рішенні наочно-діючих завдань ефективність розумової діяльності вище). У дітей зі ЗПР відзначається низький рівень самоконтролю, що особливо проявляється в навчальній діяльності. До початку шкільного навчання в цих дітей, як правило, слабко сформовані основні розумові операції - аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Вони не вміють орієнтуватися в завданні, не планують свою діяльність. В умовах масової школи діти зі ЗПР попадають у категорію стабільно невстигаючих, що ще більше травмує їхню психіку й викликає негативне відношення до навчання. Діти зі ЗПР мають потребу в навчанні в спеціальній школі. За період початкового навчання приблизно в 50 % дітей відставання в розвитку коригується настільки, що їх переводять в 4-й клас масової школи, учні з більш вираженою ЗПР продовжують навчання до закінчення спеціальної школи.

ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ ОПОРНО - РУХОВОГО АПАРАТА частково або повністю обмежені в довільних рухах. Залежно від характеру захворювання й ступеня виразності дефекту дітей умовно підрозділяють на 3 групи.

До першого відносять дітей, що страждають залишковими проявами периферичних паралічів і парезів, ізольованими дефектами стопи або кисті, легкими проявами сколіозу (скривленнями хребта) і т.п. Подібні порушення, як правило, не є перешкодою до навчання цих дітей у масовій школі.

До другої групи відносять дітей, що страждають різними ортопедичними захворюваннями, викликаними головним чином первинними поразками кістково-м'язової системи (при зберіганні рухових механізмів центральної нервової системи (при зберіганні рухових механізмів центральної нервової й периферичної нервової системи), а також дітей, що страждають важкими формами сколіозу. Хоча потенційні можливості засвоєння шкільної програми в таких дітей збережені, однак розладу рухів (наприклад, при вродженому недорозвиненні кінцівок або їхніх частин) утрудняють навчання. Такі діти мають потребу в спеціальних умовах навчання в спеціалізованих школах.

Особливу групу становлять діти з наслідками поліомієліту й церебральних паралічів, у яких порушення опорно-рухового апарата пов'язані з патологією розвитку або підтвердженням рухових механізмів ЦНС. Діти, що перенесли поліомієліт, можуть успішно опановувати програмою загальноосвітньої школи. Однак наслідки захворювання в деяких випадках можуть відбитися на психічному розвитку дитини й виявитися в замкнутості характеру, емоційної нестійкості, непевності у своїх силах, у недорозвиненні вольової сфери. При правильному педагогічному підході до дитини подібних реактивних настроїв можна уникнути.

При дитячому церебральному паралічі (поразці незрілого головного мозку) спостерігається сполучення порушень функцій зі своєрідною аномалією психічного розвитку, часто відзначаються мовні порушення й затримка формування пізнавальних функцій, просторово-тимчасових подань, практичних навичок і ін.

Клінічна й психолого-педагогічна характеристика дітей, що страждають церебральними паралічами, надзвичайно різноманітна. Наприклад, у них по-різному проявляються рухові порушення: при одних формах захворювання більше страждають рухи рук, при інших - ніг; можливе порушення рухів всіх кінцівок. У деяких дітей при достатньому обсязі рухів відзначаються так називані апраксії - невміння виконувати цілеспрямовані практичні дії. У ряді випадків рухова недостатність проявляється в порушенні рівноваги й координації рухів. При деяких формах захворювання виконання всіх довільних рухів утруднено головним чином через насильницькі мимовільні рухи - так званих гіперкинезів.

Навчання й виховання дітей, що страждають церебральним паралічем, здійснюються в спеціальних школах.

ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ МОВИ страждають відхиленнями в розвитку мови при первинно збережених передумовах інтелектуального розвитку й нормальному слуху. Цим вони відрізняються від дітей, що страждають розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку, порушенням слуху й ін., у яких мовні зміни носять вторинний характер.

Порушення мови розрізняються по формах і по ступені виразності. Вони можуть торкати тільки фонетичної сторони мови або також її значеннєву сторону, словниковий запас, граматичний лад. Крім того, порушення проявляються в зміні темпу й плавності мови (наприклад, при заїкуватості), у розладах писання й читання.

У логопедії розроблена педагогічна класифікація, відповідно до якої порушення мови підрозділяються на фонетичне, фонетико-фонематичні, загальне недорозвинення мови, заїкуватість. Найбільш численна група дітей із загальним недорозвиненням мови. У цих дітей різко обмежений словниковий запас; іноді повністю відсутня можливість мовного спілкування. У легких випадках порушення мови проявляються в перекрученій артикуляції звуків, у деяких переборних труднощах їхнього сприйняття при досить розвитій лексико-граматичній стороні мовного висловлення.

Більшість дітей з порушеннями мови здатні розуміти звернену до них мову, однак самі обмежені в можливостях мовного спілкування, що нерідко викликає в них вторинну затримку у формуванні мовного мислення, уваги, пам'яті, а також порушення емоційно-вольової сфери й ін.

Ефективність корекції мовних порушень залежить від форми й ступеня дефекту, індивідуальних компенсаторних можливостей ЦНС дітей, від своєчасності й тривалості педагогічного й медичного впливу.

Рання кваліфікована діагностика порушень мови в дитячому віці дозволяє запобігти багатьом ускладненням мовного розвитку. Дошкільники виховуються в спеціальних логопедичних садах і групах (діти із загальним недорозвиненням мови - з 3-4 років, а заїкуваті - з 2-3 років). За рішенням медико-педагогічної комісії діти, що досягли шкільного віку, у випадку повного або майже повного подолання мовного дефекту направляються для подальшого навчання в масову школу, а у випадку стійких, важко переборних аномалій мовного розвитку - у спеціальну школу для дітей з важкими порушеннями мови.



ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ - глухі діти страждають глибоким стійким двостороннім порушенням слуху. Вони не можуть самостійно опанувати мовою й без спеціального навчання стають глухонімими. Більшість глухих має залишковий слух, що дозволяє їм сприймати лише дуже голосні звуки (силою більше 80 дб у діапазоні до 1000-2000 гц). Недолік слухових вражень збіднює внутрішній мир дитини. Найбільший збиток його розвитку приносить створюване глухотою перешкода до оволодіння словесною мовою як засобом спілкування й пізнання навколишнього світу, як знаряддям мислення. Чим раніше починається спеціальне навчання дитини словесної мови з використанням і розвитком залишкового слуху й читання з лиця усного мовлення навколишніх, тим менше психічний розвиток відхиляється від норми.

Навіть в умовах спеціального навчання розвиток словесної мови глухих відстає від норми й має цілий ряд особливостей, що стосується оволодіння фразовою мовою, засвоєння звукобуквєнного складу слів, часто спостерігається розширення або звуження подань про значення слів. При навчанні діти легше опановують словами, що позначають конкретні предмети, трохи важче – що означають дії, якості, ознаки, ще важче - словами з абстрактним і переносним значенням. У побудові фраз вони допускають порушення законів граматики. Розуміння мови випереджає формування можливості власного висловлення в усної, дактильної і письмової мови. Обмежені можливості володіння мовою позначаються на розвитку пізнавальних процесів (наприклад, формування словесно-логічного понятійного мислення відбувається зі значним запізненням і відрізняється більшою своєрідністю), емоційно-вольової сфери й ін.

Для спілкування з дітьми що чують ,користуються природними жестами (вказівними, що імітують дії, що зображують ознаки предметів), які звичайно виробляються в процесі взаємного спілкування. Між собою вони спілкуються за допомогою міміко -жестикуляторної мови, звукова й інформаційна структура якої більш складна, чим при природних жестах, однак ця мова відрізняється від словесної по своїй лексиці, граматиці, способам висловлення, значно бідніше словесної й використовується в спілкуванні з обмеженим колом людей.

Спеціальне навчання дозволяє дітям опанувати словесною мовою, що розширює можливості їхнього спілкування із тими , що чують і сприяє подоланню їхніх недоліків як у сфері пізнання, так і в розвитку особистості.

Оглухлі діти - діти, що втратили слух, але зберегли мову, становлення якої відбувалося на основі нормального слухового сприйняття. Збереження мови залежить від віку дитини в момент настання глухоти, наявності залишків слуху й уміння їх використати, володіння грамотою до моменту втрати слуху, умов розвитку й індивідуальних особливостей, від корекційно-педагогічних впливів.

Чим молодше дитина, що втратила слух, тим скоріше й сильніше порушується й навіть розпадається її мова. Важливо якомога раніше почати корекційну роботу зі збереження мови й формуванню на її базі навичок сприйняття усного мовлення навколишніх. При цьому найважливіша роль приділяється зоровому сприйняттю (читанню з обличчя). Паралельно йде навчання дітей читанню.

Збережені слухові відчуття використовуються обережно, залежно від медичних показань і тільки в сполученні із зоровим сприйняттям. Тренування залишкового слуху, підбор індивідуальних слухових апаратів проводиться пізніше на підставі стабільних даних про стан залишкової слухової функції.

Одна з основних умов повноцінного розвитку оглухлих дошкільників - перебування їх у мовному середовищі й проведення батьками під керівництвом і контролем фахівців індивідуальних занять. З дітьми шкільного віку проводяться індивідуальні й групові заняття по формуванню й розвитку навичок сприйняття усного мовлення, а також по корекції вимови.

Діти, що слабко чують страждають зниженням слуху (приглухуватістю), у результаті чого в них виникає порушення мови. На відміну від глухих дітей, слабкослухаючі мають можливість за допомогою слуху накопичувати деякий запас слів. Ступінь втрати слуху може бути різним - від утрудненого сприйняття шепоту до різкого обмеження можливості сприйняття мови розмовної гучності.

Рівень розвитку мови залежить головним чином від ступеня порушення слуху, часу, а також від умов виховання, індивідуальних особливостей дитини. Вчасно вжиті заходи по корекції мови й формуванню навичок читання з губ (з обличчя), навіть при значно вираженому й рано виниклому порушенні слуху, дозволяє домогтися того, що до вступу в школу дитина опановує розгорнуту мову. Коли порушення слуху не розпізнається або на нього не звертається належної уваги, мова дитини може виявитися недорозвиненої навіть при порівняно невеликому ступені приглухуватості.

Приглухуваті діти, що володіють розвитою мовою, навчаються в масовій школі. Однак навіть незначна втрата слуху (дитина чує шепіт на відстані 2-4 м) може викликати певні труднощі в освоєнні навчальної програми. Успішному навчанню в масовій школі допомагають додаткові заняття, на яких учитель уточнює вимову слів, допомагає дитині опанувати їхнім звуковим складом. При вираженому недорозвиненні мови діти мають потребу в навчанні в спеціальній школі .

ДІТИ ЗІ СКЛАДНИМИ ВИДАМИ ПОРУШЕНЬ. До дітей зі складним (комбінованим) дефектом відносяться діти, що мають аномалії розвитку сенсорних функцій (зору, слуху) у сполученні з інтелектуальною недостатністю. У даній категорії виділяються наступні групи дітей: розумово відсталі глухі й слабкослухаючі, розумово відсталі й слабко бачать, глухі слабкобачучі. Зустрічаються також діти із множинними дефектами.

ДОПОМІЖНА ШКОЛА - медична навчально-виховна установа для розумово-відсталих дітей. В Україні школи цього типу ставляться до державних освітніх навчальних закладів і перебувають у віданні органів освіти. Основний тип допоміжних шкіл - школи-інтернати.

Основний контингент допоміжних шкіл, що вчаться - діти, що страждають олігофренією в ступені дебільності й інших порушень, перелік яких визначений інструкцією про прийом дітей у допоміжні школи. Діти направляються в допоміжні школи на підставі висновку медико-педагогічних комісій (районної, обласний, міський). Документи для медико-педагогічного обстеження представляються в комісію органами народної освіти.



ЕЙФОРІЯ - підвищений радісний, веселий настрій; стан благодушності й безтурботності, не виправданий ні об'єктивним станом людини, ні навколишнім оточенням. При Э. спостерігається мімічне й загальне рухове пожвавлення, іноді психомоторне порушення, багатослівність. Е, відзначається при олігофренії, травматичних захворюваннях (особливо при поразці лобових часток мозку), при деяких психічних, інфекційних, ендокринних розладах і ін.

ЕКСПЕРТИЗА ПСИХІАТРИЧНА - огляд психічного стану особи, стаціонарне або амбулаторне, для рішення питань його працездатності (лікарсько-трудова експертиза), втручання й дієздатності (судово-психіатрична експертиза), придатності до військової служби (військово-психіатрична експертиза). Експертиза психіатрична використовує дані клінічного спостереження й обстеження, аналіз анамнестичних відомостей (суб'єктивну й об'єктивних), наявну документацію, що відбиває попереднім звертанням обстежуваного за медичною допомогою, дані лабораторних досліджень.

ЕМОЦІЇ - елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму й ходу процесу задоволення актуальних потреб.

ЕПІЛЕПСІЯ - хронічне захворювання головного мозку, що протікає у вигляді переважно судорожних припадків із втратою свідомості й змінами особистості. Епілепсія може бути самостійним захворюванням (генуїнна епілепсія) і симптоматичної (внаслідок запальних захворювань, пухлин, травм головного мозку). Клінічні прояви епілепсії різноманітні. У цілому виділяють судорожні й безсудорожні параксизми, психози й епілептичні зміни особистості. Серед судорожних параксизмів виділяють: 1) великий епілептичний припадок; 2) малий епілептичний припадок; 3) фокальний епілептичний припадок. Великий епілептичний припадок триває 2-5 хвилин. Звичайно починається раптово. У ряді хворих виникають провісники - аура (звукові, зорові, нюхові галюцинації). Малі епілептичні припадки протікають із короткочасною зміною тонусу окремих м'язів, розладом свідомості, наступною амнезією. У деякому випадку малі епілептичні припадки можуть проявлятися лише в раптовому короткочасному вимиканні свідомості без яких-небудь інших проявів.

ЕФЕКТ ПЛАЦЕБО - поліпшення стану організму, психічного стану, за рахунок самонавіяння при прийомі фізіологічно нейтральної речовини, видаваного за сильний лікарський, психотропний засіб.

ЗАТРИМКА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ - особливий тип аномалії психічного розвитку дитини. 3.п.р. має різне походження: в одних випадках вона пов'язана з особливостями, а точніше - дефектами конституції дитини, внаслідок чого по своєму фізичному й психічному розвитку вона починає відповідати більш ранньому віку (“гармонійний інфантилізм”); в ін. випадках 3.п.р. виникає в результаті різних соматичних захворювань (фізично ослаблені діти) або органічної поразки Ц.н.с. (діти з мінімальною мозковою дисфункцією). У дітей з 3.п.р. відзначається значне зниження працездатності внаслідок виникаючим у них явищем цереброастенії, психомоторному розгальмуванню, афективній збудливості. У них утруднене засвоєння навичок читання, писання, рахунку; страждають безпосередня пам'ять і увага; є легкі порушення мовних функцій. Зазначені утруднення компенсуються при спеціальних педагогічних впливах на таких дітей. На відміну від олігофренії, при якій спостерігається стійке загальне недорозвинення психіки, у дітей з 3.п.р. звичайно є парціональне недорозвинення вищих психічних функцій, що носить тимчасовий характер і проходить в дитячому або підлітковому віці. Діти з 3.п.р. характеризуються рядом особистісних особливостей: недорозвиненням емоційної сфери, тривалим збереженням ігрових інтересів і т.д.

ІГРОВА ТЕРАПІЯ - метод лікувально-педагогічного впливу на дітей і дорослих, страждаючих різними емоційними порушеннями, страхами, неврозами й ін. В основі різних методик, описуваних цим поняттям, лежить визнання гри впливовим фактором розвитку особистості.

ІЗОЛЯЦІЯ - відокремлення людини або групи людей (групова ізоляція) від звичних умов життя й спілкування з іншими людьми в умовах космічного польоту, зимівель, віддалених експедицій і т.п. Спеціально І. розглядається в клініці нервових і сердечних хвороб: у випадках поразки слуху, зору, мовної діяльності - при порушеннях артикуляції, мовоутворення й сприйняття мови.

ІНВАЛІД ДИТИНСТВА - особа, визнана інвалідом до 16-літнього віку.

ІНВАЛІДНІСТЬ У ДИТЯЧОМУ ВІЦІ. Деякі форми спадкоємної патології, родові травми, перенесені в дитинстві, можуть з'явитися причиною того, що дитина раннього віку, що ще не пройшла найважливіших етапів соціалізації, виявляється інвалідом. У дефектології докладно вивчена специфіка сенсорних, мовних, інтелектуальних і рухових порушень, властивих аномальним дітям. Конкретний дефект (втрата зору або слуху при аномаліях відповідних аналізаторів, моторні порушення при дитячому церебральному паралічі й ін.) накладає специфічний відбиток на формування пізнавальних процесів особистості дитини. Однак не всі аномальні діти можуть бути віднесені до інвалідів. Значна частина дітей із сенсорними дефектами за допомогою специфічних засобів корекції (слухові апарати , окуляри й контактні лінзи) здатні в певній мері перебороти обмеження, що накладають дефектом. У результаті корекційно-виховної роботи вони досягають практично повної соціальної адаптації й здатні до суспільного й професійного самовизначення. Аномальні діти легкою інтелектуальною недостатністю також у межах своїх можливостей досягають прийнятного рівня соціальної адаптації й не можуть бути оцінені як інваліди.

У той же час серед дітей-інвалідів чимало тих, кого не слід відносити до категорії аномальних дітей, тобто фізичні дефекти в ряді випадків не приводять до аномального розвитку. Це стосується, насамперед, дітей, які в результаті травм і захворювань виявляються обмеженими в рухах, але зберігають властивий їхньому віку нормальний рівень психічного розвитку.

Специфіка дитячої інвалідності полягає в тому, що обмеження життєдіяльності в цьому випадку виникає в період формування вищих психічних функцій, засвоєння знань і вмінь, становлення особистості. Інвалідність, що наступила в дозрілих літах, вимагає відновлення (хоча б часткового) соціальних функцій людини на основі той особистості, в що вже сформувалася; дитяча інвалідність представляє ще більш серйозну проблему, оскільки накладає обмеження не тільки на прояви особистості, але й на її формування.

Діти - інваліди позбавлені доступних здоровим одноліткам каналів одержання інформації: сковані в пересуванні й використанні сенсорних каналів сприйняття, вони не можуть опанувати всім різноманіттям людського досвіду. Вони також часто зазнають труднощів у предметно-практичній діяльності, обмежені в проявах ігрової діяльності, що негативно позначається на формуванні вищих психічних функцій.

Негативні емоційні переживання, хронічна незадоволеність і т.п. можуть приводити до патологічних змін характеру, перекручуванням у формуванні особистості. Всі ці особливості дітей - інвалідів вимагають особливого підходу в навчанні й вихованні.

Специфіка виховання дітей - інвалідів складається в переважно корегованої спрямованості цього процесу. Від осіб, що здійснюють навчання й виховання, насамперед, потрібно максимально розширити можливості дітей для освоєння предметно-практичного й теоретичного досвіду. Особливої уваги вимагає емоційний розвиток таких дітей. Необхідно в доброзичливій і заохочувальній манері формувати в них адекватну самооцінку й рівень домагань, прагнення до розвитку тих здатностей і схильностей, які можуть сприяти максимальній самореалізації. Створення відповідним цим вимогам умов - комплексна проблема; її рішення багато в чому залежить від гуманістичних орієнтації суспільства й прийнятих соціально-економічних механізмів реабілітації інвалідів.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка