Професійно-технічна освіта України



Сторінка2/13
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

АРТИКУЛЯЦІЯ - спільна робота мовних органів, необхідна для проголошення звуків мови. Артикуляція регулюється мовними зонами кори й підкіркових утворень головного мозку. Для правильної артикуляції кожного звуку необхідна певна система рухів органів мови, що формується під впливом слухового й кінестезичного контролю за правильністю вимови, здійснюваного по механізму зворотного зв'язку. Різні мови при деяких елементах подібності артикуляції мають і свої характерні риси, причому часто подібні звуки артикулюють в різних мовах по-різному (російське "м", англійське й німецьке "t"; російське "е", "э" і "е" у західноєвропейських мовах і т.д.). Формування правильної артикуляції тісно пов'язане з розвитком фонематичного слуху. Його недорозвинення або загальне порушення (у дітей, що мають слабкий слух) утрудняє оволодіння правильною артикуляцією. Перекручуванням вимови мовних звуків може бути обумовлено порушенням центральної нервової регуляції м'язів органів мови, що виникає при поразці нижніх відділів постцентральної області кори лівої півкулі, а також внаслідок дефектів самого артикуляційного апарата.

АРТТЕРАПІЯ - один з видів психотерапії, лікування прилученням до мистецтва. Із цією метою із хворим або обговорюються твори мистецтва, або використаються переживання творця - мистецтво служить для хворого можливістю самовираження, від реагування, що відволікає засобом. До арттерапії ставляться бібліотерапія, музикотерапія, кінотерапія й т.д.

АСТЕНІЯ - хворобливий стан, що характеризується підвищеною стомлюваністю, нездатністю до тривалої розумової й фізичної напруги. Може бути обумовлена перенесеними захворюваннями (наприклад, гострі інфекції, ревматизм), фізичні й психічні перевантаження, а також функціональними або органічними порушеннями функцій головного мозку (частіше внаслідок перенесеного захворювання, черепно-мозкової травми й ін.).

Емоційні порушення виражаються рисами "дратівливої слабості": підвищеною чутливістю з уразливістю, плаксивістю (частіше в дівчинок) або дратівливістю, запальністю; іноді - владністю, пасивністю. Частіше спостерігається знижений настрій з відчуттям фізичного дискомфорту. Інтелектуальна виснаженість проявляється в нездатності до тривалої концентрації уваги, у зниженні пам'яті, уповільненні темпу інтелектуальної діяльності. Крім того, діти страждаючі церебрастенією, погано переносять жару, яскраве світло, шум, скаржаться на головні болі; у них порушуються апетит і сон; до кінця навчального дня (тижня, чверті) падає працездатність.



Тривала астенія (церебрастенія) може супроводжуватися затримкою психічного розвитку; у цих випадках діти мають потребу в спеціальних формах навчання.

АУТИЗМ - відгородженість від навколишнього світу, занурення хворого в мир власних переживань. Із хворим важко вступити в спілкування. Аутизм ("перевага внутрішнього життя") визначається групою незвичайних симптомів, що проявляються в декількох сферах життя людини до досягнення їм трирічного віку. При цій формі захворювання виникають порушення пізнавальної здатності. Після гаданого нормального розвитку дитини може наступити різке погіршення. Фізичний розвиток звичайно нормальний, але дитина часто схильна до тривалого повторення того самого руху. Як правило, виявляється порушеним і сенсорним сприйняттям. Іноді таким хворим ставиться діагноз порушення слуху, однак насправді вони можуть сприймати вибіркові звуки, нічого не значущі для нормальної людини, або перебувати в стані споглядання окремого предмета. Мова може обути відсутня повністю або бути дуже запізнілою, часто діти не усвідомлено повторюють почуті слова або фрази. У результаті перерахованих недоліків можна відзначити погану пристосовність таких хворих до навколишнього оточення. Діти живуть як би у своєму власному світі. Хоча аутизм є досить рідким захворюванням, його симптоми настільки важкі й проявляються в такому ранньому віці, що таких дітей дуже часто поміщають у спеціалізовані клініки.

АУТОГЕННЕ ТРЕНУВАННЯ - психотерапевтичний метод широкого профілю, використовуваний для лікування захворювань як функціонального, так і органічного характеру. Застосовується також як засіб психологічної саморегуляції станів. Заснований на використанні прийомів самонавіяння, елементів східних технік медитації й занурення в релаксаційний стан. Спрямований на оволодіння навичками довільного викликання відчуттів тепла, ваги, спокою, розслаблення й на цьому тлі нормалізації і активізації протікання основних психофізіологічних функцій. Класичний метод аутогенного тренування розроблений німецьким психотерапевтом И.Г. Шульцем (1932). Широке впровадження аутогенного тренування в клінічну практику почалося в 50-х рр. насамперед для лікування неврозів, депресивних станів, психосоматичних захворювань. З кінця 60-х рр. аутогенне тренування використають для психологічної профілактики й корекції несприятливих станів у різних видах професійної діяльності й у спорті. Існуючі в цей час численні модифікації аутогенних тренувань розроблялися у двох напрямках: 1) удосконалювання класичного варіанта й 2) розширення набору засобів саморегуляції, що включають у комплекс релаксаційних впливів. Роботи другого напрямку привели до своєрідної втрати специфічності в науковому трактуванні аутогенних тренувань, що часто виявляється синонімічними термінам “методи релаксації” або “методи психологічної саморегуляції”. У традиційному розумінні головним елементом аутогенного тренування є формування здатності викликати бажані органічні й психічні ефекти за допомогою вербальних формулювань (формул самонавіяння) і оперувати ними відповідно до заздалегідь заданої мети (розслаблення, засипання, активізація, зняття негативних емоційних переживань та ін.). Необхідною умовою цього є концентрація уваги на сфері власних відчуттів і переживань, самоспостереження за протіканням внутрішніх процесів і подання бажаної зміни. У ході курсу занять аутогенних тренувань формуються стійкі зв'язки між формулами самонавіяння й виникненням певних змін у відповідних психофізіологічних системах. Дієвість таких зв'язків залежить від розвитку навичок самоспостереження, індивідуально використовуваних систем образних подань і ідеомоторних актів.

АУТОТPЕHИHГ (аутогенне тренування) - комплекс спеціальних вправ, заснованих на самоpегуляції поводження й самонавіянні. Аутотренинг використається людиною для керування власними психічними станами й поводженням.

АФАЗІЯ - порушення мови, що виникають при локальних поразках кори лівої півкулі (у правшей) і представляє собою системний розлад різних видів мовної діяльності. Проявляється у вигляді порушень фонематичної, морфологічної й синтаксичної структури мови й розуміння зверненої мови при зберіганні елементарних форм слуху й рухів мовної апарат, що забезпечують членороздільну вимову.

АФЕКТИВНІ ДІТИ - діти, у яких у силу постійного незадоволення яких-небудь істотних для них потреб виникають і стають досить стійкими важкі емоційні переживання й пов'язані з ними форми поводження. Характеристика А.д залежить від змісту незадоволеної потреби і її співвідношення з іншими потребами дитини й всією його особистістю. Одні діти, намагаючись зберегти звичну самооцінку, відкидають їхній неуспіх, що осяг: причину його виникнення вони приписують не залежним від них обставинам, обвинувачують навколишніх і при цьому не тільки не знижують, але можуть навіть і підвищувати рівень своїх домагань. У таких дітей спостерігаються прояви бравади, зарозумілості, фрондіровання, агресивне поводження, зайве прагнення до самоствердження. Інші діти, навпроти, прагнуть досягти успіху за рахунок постановки більше легенів, свідомо досяжних для них цілей. Ці діти характеризуються непевністю в собі, острахом розчарування у своїх можливостях. Вони відрізняються підвищеною уразливістю, підозрілістю й т.п. Тривале збереження афективних переживань і афективних форм поводження приводить до того, що останні закріплюються й стають відносно стійкими рисами характеру. Правильне з педагогічної точки зору дозвіл внутрішнього конфлікту припускає приведення у відповідність самооцінки й рівня домагань дитини з його реальними здатностями. Досвід педагогічної роботи з А.д. показує, що, якщо педагогічне втручання здійснене вчасно, воно попереджає розвиток у дітей афективних форм поводження. У противному випадку навіть зняття афективних переживань не знищує форм, що закріпилися, поводження, і тепер уже потрібна тривала робота по перевихованню дітей.

БАЛЛІЗМ - мимовільні, насильницькі розгонисті й броскові рухи однойменних кінцівок з однієї або двох сторін.

БАРТЕЛ - ІНДЕКС ( ІНДЕКС Бартела) - функціональна шкала, застосовувана переважно в реабілітації неврологічних пацієнтів, що враховує в основному самостійність при прийомі їжі, у пересуванні, догляді за тілом, відправленні природних потреб; соціальні й інтелектуальні здатності в шкалі не враховуються.

БАР'ЄР психологічний - психічний стан, що проявляється як неадекватна пасивність, що перешкоджає виконанню тих або інших дій, - внутрішня перешкода психологічної природи: небажання, острах, непевність, труднощі комунікації, ригідність міжособистісних соціальних установок.

БІНОКУЛЯРНИЙ ЗІР - процес бачення, у якому беруть участь обоє ока, при цьому одержуване зображення зливається в одне, що відповідає розглянутому предмету, що забезпечує об'ємне (стереоскопічне ) сприйняття.
БІОЛОГІЧНИЙ ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК - метод медичної реабілітації, при якому людині за допомогою електронних приладів надається інформація про фізіологічні показники діяльності його внутрішніх органів за допомогою світлових або звукових сигналів зворотного зв'язку.

БОБАТ - ТЕРАПІЯ - метод роботи з дітьми, що мають рухові порушення; в основі лежать принципи активізації рухових здатностей пацієнта через специфічні технології придушення, полегшення й стимуляції нейрофізіологічного забезпечення рухової сфери.

БЄХТЄРЄВА хвороба ( анкілозіруючий спондилоартрит)- первинна хронічна поразка синовіальних оболонок меж хребцевих, реберно - хребетних і крестцово - хребцевих суглобів, часто спадкоємного характеру; проявляється в значному обмеженні рухів у хребетному стовпі, атрофії м'язів спини, утрудненні подиху, загальної слабості, сонливості, дратівливості, схудненні.

БРАЙЛЯ ШРИФТ - рельєфно - крапковий шрифт для написання й читання сліпих, розроблений в 1829 році французьким невидющим тифлопедагогом Л. Брайлером; складається з комбінації опуклих крапок від однієї до шести, за допомогою яких зображуються різні знаки: букви алфавіту, цифри, розділові знаки, математичні й хімічні формули, нотні знаки.

БРАНКОУ - ТЕРАПІЯ - фізіотерапевтичний метод лікування нервово - м'язових розладів, спрямований на стимуляцію нормальний або відновлених рухових паттернів і закріплення їх на автоматичному рівні за допомогою активізації всіх м'язів організму, відповідальних за прямоходіння.

БІБЛІОТЕРАПІЯ - метод психотерапії, заснований на педагогічних дидактичних принципах. Здійснюється за допомогою книг, у першу чергу, художніх. Завдання - лікувальне виховання й перевиховання особистості хворого впливом художньої, емоційної й психологічної майстерності письменника, що показує шляху дозволу властивому хворому конфліктних, неврозогенних ситуацій. Розроблено класифікаційну схему психогенних реакцій, відповідно до якої складені каталоги літератури. При підборі книги враховуються максимальна подібність ситуації, описуваної в книзі, із ситуацією, що зложилася у хворого, і ступінь доступності цієї книги хворому.

БУДИНОК ДИТИНИ - в Україні установи для виховання й надання допомоги дітям раннього віку, що залишилися без піклування батьків, дітям самотніх матерів, а також дітям з дефектами фізичного або психічного розвитку. Створюються будинки дитини загального типу, а також спеціалізовані будинки дитини для дітей з поразкою ЦНС, порушеннями функцій опорно-рухового апарата, слуху, мови, зору й ін.

ВЗАЄМОДІЯ ГРУПОВА - процес безпосереднього або опосередкованого впливу множинних об'єктів один на одного.

ВІБРОТЕРАПІЯ - вплив механічними коливаннями на тіло пацієнта або на окремі його ділянки з лікувальною метою; викликає посилення кровообігу, стимулює обмінні процеси, робить знеболюючі, протизапальна дія;

ВІЙТА - ТЕРАПІЯ - метод лікування церебральних рухових порушень, заснованих на стимуляції й використанні рефлекторних рухів з метою закріплення рефлекторних або рухових паттернов.

ВІДБУДОВНЕ НАВЧАННЯ - один з методів нейропсихологічної реабілітації, являє собою спеціально організований процес для відновлення порушених психічних функцій (мови, сприйняття, читання, листа й ін.); своєю метою представляє загальне відновлення особистості пацієнта і його життєдіяльності, соціального й особистісного статусу, а не психічних функцій, окремих умінь і навичок.

ГЕМАТОЛОГІЯ - розділ медицини , що вивчає будову й функції системи крові (самої крові, органів кровотворення й кроворуйнування ), причини й механізми розвитку хвороб крові, а також розробляє методи їхнього розпізнавання, лікування й профілактики.

ГЕМІАНОПСІЯ - випадання однієї з половин поля зору в обох очах, причиною якого є захворювання зорових шляхів центрального кінця зорового нерва (позаду від хіазми).

ГЕМІПАРЕЗ - неповний параліч однієї половини тіла.

ГЕМІПЛЕГІЯ - параліч половини тіла.

ГІМНАСТИКА для дітей із хворобою Дауна - комплекс спеціально підібраних вправ для розвитку життєвої активності дітей - інвалідів із хворобою Дауна, зі значним запізненням навички, що засвоюють необхідні для життєзабезпечення.

ГІДРОЦЕФАЛІЯ - водянка головного мозку - одночасне або ізольоване розширення шлуночків і субарахноїдальних просторів головного мозку. Причини - дефекти внутрішньоутробного розвитку мозку, що виникають внаслідок захворювань матері під час вагітності, родова й внутрішньоутробна травма, запальні зміни оболонок мозку у внутрішньоутробному періоді, що приводять до порушення прохідності лікворних комунікацій і порушенню усмоктування ліквору. Ознаками захворювання є характерно швидке наростання розмірів голови, напруга родничків. Уже в перші місяці з'являються, а надалі наростають явища спастичного тетрапареза. У деяких випадках голівка дитини збільшується повільно й уже до року наступає спонтанне лікування, в інші - процес затягується на більш тривалий строк.

ГІПЕРАКТИВНІСТЬ ДИТЯЧА. Синоніми: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, гіпердинамічний синдром. Г. у дітей проявляється невластивими для нормальному, відповідному віку, розвитку дитини неуважністю, імпульсивністю й гіперактивністю. М. Вейс (1991) вважає найбільш характерні наступні порушення при Г.д: недоречну надлишкову активність, дефекти концентрації уваги, імпульсивність у соціальному поводженні й інтелектуальній діяльності, проблеми у взаєминах з навколишніми, порушення поводження, труднощі навчання, слабку успішність у школі, низьку самооцінку. При цьому загальний рівень інтелектуального розвитку таких дітей відповідає нормі. Перші появи гіперактивності спостерігаються у віці до 7 років. Причини : залишаються недостатньо з'ясованими. Наявність факторів органічної поразки Ц.н.с. (пре- і перинатальній патології, нейроінфекції, інтоксикації, черепно-мозкової травми) вдається виявити не у всіх хворих. Установлено, що важлива роль у розвитку гіперактивності належить генетичним факторам. Очевидно, як різні несприятливі зовнішні впливи на мозок, що розвиваються, так і генетичні механізми можуть обумовлювати дисфункції нейронедиаторних систем мозку. У ході діагностичної й коррекционной роботи з гіперактивними дітьми необхідно враховувати те, що Г.д може мати зовнішню подібність із цілим рядом інших станів: реакціями на психотравмуючі ситуації, неврозами, астеноневротичним синдромом при захворюваннях внутрішніх органів, психопатіями, гіпоманією, затримками психічного розвитку, аутизмом, шизофренією й ін. Г.д. необхідно розмежовувати також з нормальному, властивої дитячому віку підвищеною руховою активністю, а також індивідуальними особливостями темпераменту дитини.

ГИПЕРКИНЕЗИ - насильницькі рухи. Залежать від посилення діяльності підкіркової області.

ГОСПІТАЛІЗМ - синдром психічної й фізичної відсталості, що виникає в перші роки життя дитини в умовах дефіциту спілкування із близькими дорослими, зокрема в результаті приміщення в дитячу установу (будинок дитини, лікарню, притулок і т.п.).

Прояв госпіталізму - запізнілий розвиток рухів, особливо ходьби, різке відставання в оволодінні мовою, емоційне збіднення, безглузді рухи нав'язливого характеру (розгойдування тіла й т.п.), а також низькі антропометричні показники, рахіт і ін. В особливо тяжких випадках госпіталізм приводить до психічних захворювань (дитячі маразми), зростанню частоти інфекційних захворювань, а іноді й до смерті дитини.

Госпіталізм є результатом відсутності або переривання головним чином соціальних контактів дитини з дорослими, оскільки спостерігається навіть тоді, коли здійснюється гарний догляд і дотримуються правила санітарії й гігієни.

ДЕБІЛЬНІСТЬ - затримка психічного розвитку (слабість абстрактного мислення, нездатність придушувати свої потяги), відносно легкий ступінь олігофренії.

ДЕМЕНЦІЯ - придбане слабоумство, що проявляється в ослабленні пізнавальної здатності, збіднінні почуттів, зміні поводження, крайнім утрудненні при використанні знань минулого досвіду. Д. може бути глобальної або осередкової. Глобальна Д. охоплює всі види психічної діяльності, включаючи й пам'ять. Хворий перестає ставитися до подій і до себе критично, деградуючи як особистість. При осередковій Д. особистість в основному не міняється, практичне відношення до дійсності зберігається Спостерігаються часткові дефекти: знижується кмітливість, пам'ять.

ДЕПРІВАЦІЯ - психічний стан людини, що виникає в результаті тривалого обмеження його можливостей у задоволенні основних психічних потреб; характеризується вираженими відхиленнями в емоційному розвитку, порушенням соціальних контактів.

ДИТЯЧИЙ ЦЕРЕБРАЛЬНИЙ ПАРАЛІЧ (ДЦП) - захворювання, що проявляється різними руховими порушеннями, часто в сполученні з порушеннями інтелекту.
Причиною захворювання є поразка окремих ділянок головного мозку, що наступила під час вагітності, пологів або в перші два місяці життя дитини.

Основні прояви ДЦП:

Скутість м'язів або спастичність. У дитини з м'язової спастичністю спостерігається скутість або “напруга м'язів”. Через це рух уповільнений, незграбний. Часте положення голови викликає неприродне положення всього тіла.



Неконтрольовані рухи або атетоз. У дитини виникають повільні рухи, стіп, рук що змикаються, або обличчя. Можуть виникати спастичні рухи або пози. Дитині важко зберігати рівновагу й вона часто падає.

Розлад координації рухів або атаксія. Дитині страждаючою атаксією важко сидіти і стояти.

Прояви ДЦП різні, але їх можна розділити на 5 основних форм:

1. Нижній спастичний парапарез - скутість м'язів нижніх кінцівок (особливо виражене обмеження згинання й відведення); як ускладнення виникає тугорухомість аж до повної нерухомості в суглобах, так названа контрактура. Через це рухи уповільнені, незграбні. Стан погіршується, коли дитина розстроєна, хвилюється. Інтелект при цій формі найчастіше збережений.



2. Гєміпаретична форма - скутість м'язів нижньої й верхньої кінцівок з однієї сторони (або ліворуч, або праворуч). Порушення інтелекту при цій формі виникає в 50% випадків.

3. Спастичний тетрапарез - скутість м'язів як верхніх, так і нижніх кінцівок. Іноді може проявлятися у формі трипареза (одна з кінцівок практично не страждає). Інтелект порушений в 80-90% випадків.

4. Атонічески – астеніческа форма - виражена млявість всіх м'язових груп, що приводить до порушення руху. Крім того, відсутня здатність координувати дії. Інтелект порушений в 80-90% випадків.

5. Гіпєкінетична форма - порушення в м'язах супроводжується надлишковими мимовільними рухами. Інтелект при цьому, як правило, не порушений.

Однак прояви ДЦП не обмежуються тільки руховими порушеннями. Зміни в психіці виникають навіть у дітей зі збереженим інтелектом.



Основні причини ДЦП:

1. Несприятливий стан протікання вагітності:

- гострі захворювання матері (у тому числі інфекційні, особливо токсоплазмоз, цитомегелія й інші, які практично не дають клінічних проявів у матері, але викликають інфікування плода. Навіть контакт вагітної жінки із хворим краснухою можуть бути причиною грубих пороків розвитку плода);

- хронічні захворювання матері (пороки серця, дихальна недостатність, захворювання нірок, печінки, цукровий діабет, шизофренія, епілепсія й інші);

- вплив токсичних факторів, у тому числі алкоголю, нікотину, фонової радіації й інше;

- виражені токсикози, погроза переривання вагітності (особливо в ранній термін), пов'язані з фєтоплацентарною недостатністю й гінекологічними захворюваннями.

2. Неблагополучне протікання пологів, що приводить до крововиливу в тканини головного мозку дитини. Найчастіше травмуються недонесені діти, діти з багатоплідних вагітностей.

3.Захворювання дитини в перші 4-8 тижнів життя енцифалітами або менінгоенцифалітами різної етіології

. ДИЗАРТРІЯ - порушення вимови внаслідок недостатньої іннервації мовного апарату, що виникає в результаті поразок підкіркових відділів мозку. При Д., на відміну від афазії, обмежена рухливість органів мови (м'якого неба, язику, губ), внаслідок чого утруднена артикуляція. У дорослих Д. не супроводжується розпадом мовної системи. У дитячому віці Д. нерідко приводить до порушення проголошення слів і, як наслідок, до порушень читання й писання, а іноді й до загального недорозвинення мови. Недоліки мови при Д. можуть бути виправлені за допомогою логопедичних занять.

ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ - сліпі діти страждають повною відсутністю зору або мають залишковий зір (від світловідчуття до гостроти зору 0,04 на оці, що бачить краще, при звичайній корекції окулярами). Для них основними засобами пізнання стають дотик і слух. У зв'язку із цим почуттєві образи мають іншу, чим у тих хто бачить, якість, іншу структуру. Ті діти, у яких зберігся залишковий зір, мають можливість сприймати навколишній світ у вигляді зорових образів, хоча досить збіднених і неточних.

Втрата зору обумовлює деякі специфічні особливості розвитку: виникають утруднення в оцінці просторових ознак (місця розташування, напрямку, відстані й т.д.), процес формування рухів затриманий, іноді відзначаються зміни в емоційно-вольовій сфері.

Корекційно-педагогічний вплив спрямований на формування в сліпих дітей почуттєвого досвіду. Розвиток процесів компенсації сліпоти за рахунок посилення функцій аналізаторів, що збереглися необхідно починати з раннього віку. Важливу компенсаторну роль грає мова. У мовному спілкуванні з навколишніми у свідомості сліпої дитини створюються й зміцнюють зв'язки між словом і дією. Словесний опис предмета, зроблене дорослим, дитина підтверджує власним обстеженням. За допомогою слухових і дотикальних відчуттів діти вчаться пересуватися самостійно. Високого розвитку в сліпих досягає пам'ять, тому що їм для орієнтування в просторі, спілкування з людьми, засвоєння знань необхідно залучати більше відомостей, чим тим хто бачить. У розвитку основних процесів пізнання й мислення компенсаторну роль грають практичні заняття, під час яких діти порівнюють реально сприймані предмети з існуючими в них поданнями. Навчання діям, способам їхнього виконання досягається тільки в умовах спілкування, при якому рух сліпої дитини коригується словом.

У сліпих дотикальне сприйняття матеріалу, закріплення образів у пам'яті й використання їх вимагає не тільки збільшення часу для практичних рішень, але й більш ранньої спеціальної підготовки - навчання дітей навичкам навчальної роботи. Сліпих навчають писанню й читанню рельєфного шрифту (а також рельєфних карт і нот), рельєфному малюванню й кресленню. Багато складних явищ фізики, хімії й ін. навчальних предметів засвоюються сліпими учнями за допомогою лабораторних робіт зі спеціальними приладами.

Для розвитку зорового сприйняття в дітей, що мають залишковий зір, використаються барвисті картини й ілюстрації, діапозитиви, кінофільми, у тому числі відтворені спеціальними замкнутими телевізійними системами. Введення аудіовізуальних засобів удосконалює процес навчання й скорочує час для одержання необхідної інформації.

Осліплі діти - діти, що втратили зір у результаті перенесеного захворювання або травми; зір у них може бути загублений повністю або зберегтися у вигляді світловідчуття або залишкового зору (гострота до 0,04). У пам'яті таких дітей уже з віку 3-4 років зберігаються (іноді протягом всього життя) зорові образи навколишнього світу, і у зв'язку із цим обсяг подань у них значно ширше й більше, чим у сліпих від народження. Зорова пам'ять допомагає відтворювати образ предмета або явища по словесному описі, для чого педагог використає яскраві, образні вислови. Зв'язок зорових подань із мовою сприяє більше ефективному засвоєнню дітьми знань і вмінь. Залишковий зір допомагає дітям сприймати світлові й колірні ознаки, орієнтуватися в просторі. Однак основними новими засобами пізнання стають слух і дотик. Діти повинні заново навчатися процесам самообслуговування, орієнтування в просторі, новим способам оволодіння знаннями. Для попередження появи можливих відхилень у розвитку велике значення має правильно й вчасно (відразу ж після втрати дитиною зору) організована система корекційно-педагогічних впливів. Для дошкільників є спеціальні дитячі сади; дітей, що осліпли в шкільному віці, направляють для навчання в школи сліпих дітей.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка