Професійно-технічна освіта України



Сторінка11/13
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.25 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Соціально-економічніправа права дитини з інтелектуальною недостатністю


Дитина має право на власність

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності... Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституція України, Стаття 41.

Право дитини, як і кожної людини, на власність та захист від будь-яких форм зловживання цим правом гарантовано Конституцією України.

Власність має дуже важливе значення для розвитку дитини. Неповнолітні діти можуть володіти власністю, але не можуть розпоряджатися нею самостійно. Як правило, батьки розпоряджаються дитячим майном, управляють справами дитини та можуть укладати угоди в її інтересах (якщо дитина виховується в сім’ї). У віці від 15 до 18 років, якщо дитину не позбавили дієздатності і вона здатна усвідомлювати наслідки своєї дії, батьки повинні надавати згоду на укладання угод дитиною з інтелектуальною недостатністю. У цьому разі для визнання угоди законною достатньо згоди батьків. Але варто не забувати про ризики укладання угод, які можуть заподіяти шкоду дитині, коли батьки (або опікуни) можуть скоритсатиися своїм правом управління власністю дитини у своїх корисливих інтересах.

Законодавство, на жаль, не передбачає усі ситуації прояву посягань з боку опікунів та піклувальників на право власності дитини. Захистити у судовому порядку можливо лише юридично оформлену власність. До неї можна віднести об’єкти нерухомості, земельні ділянки, майнові паї, спадкові вклади, пенсію або інші законні доходи дитини. Офіційних публікацій щодо фактів незаконного позбавлення дитини права на власність в Україні немає, зокрема з тих причин, що дитина не може усвідомити факт незаконних дій та заявити про цей факт. У той же час досвід правозахисної діяльності громадських організацій ВГО „Коаліція” та Асоціації психіатрів України говорить про досить часті випадки майнових зловживань при смерті батьків дитини. „Відомі випадки, коли, не враховуючи інтереси неповносправної особи, так звані „піклувальники” (навіть і найближчі родичі) віддавши її до інтернату та приватизувавши житло, без урахування її частки, продавали помешкання”.

Згідно Житлового Кодексу України, у разі влаштування дитини-інваліда до спеціального закладу на виховання, за нею зберігається житло протягом усього терміну перебування у закладі, у тому випадку, якщо в будинку чи квартирі залишилися члени її сім’ї. Якщо членів сімї у будинку/квартирі не залишилося, тоді воно може бути передане за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини у дитячому закладі.

Опікун не може відмовитися від майнових прав дитини та укладати договори щодо майна підопічної дитини, поділу або обміну житлового будинку без дозволу органів опіки та піклування. Якщо на час виходу дитини з інтернату вона є сиротою і її житло не було збережене, держава зобов’язана надати їй інше житло. На практиці діти з інтелектуальною недостатністю, які виховувалися у будинку-інтернаті для дітей-інвалідів, після досягнення 18-річного віку переводяться до психоневрологічних будинків-інтернатів для дорослих і пожиттєво утримуються в них.

Право дитини звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки та піклування передбачено Статтею 10 Закону „Про охорону дитинства”. Але на практиці не існує дієвого механізму порушення питання про захист власних прав неповнолітньою особою. В будь-якому випадку необхідна участь дорослого представника, який представляє інтереси дитини (один з батьків, родичів, представник органу опіки та піклування).

Іншим суттєвим чинником недостатнього захисту права дитини на власність є відсутність механізму незалежної допомоги та представництва інтересів дитини, наприклад, при судовому процесі.

Дитина з інтелектуальною недостатністю, яка на законних підставах володіє майном, може бути втягнена у незаконні угоди: наприклад, шляхом вмовляння або брехні. Особливий ризик є в тому випадку, коли на дитину впливає людина, від якої вона залежить або дуже довіряє (родич чи особа, яка здійснює догляд у закладі). Необхідно захищати дітей від подібної експлуатації та наслідків укладання угод, яких вони не розуміють. Фахівець може повідомити органи опіки та піклування про факт укладання такої угоди і вимагати визнання її недійсною, якщо відомо, що опікун або інша особа у такий спосіб скористалася майном дитини.

Окрім юридично визнаної власності на майно, дитина має особисті речі, які належать лише їй, власний життєвий простір. Цей тип власності також потребує захисту від посягань та втручання. У дитини повинно бути власне ліжко, власне місце для зберігання одягу, іграшок, шкільного приладдя. Це право невід’ємно стосується і особистого життя, приватності кореспонденції. Власний життєвий простір та власні речі дають дитині можливість проявів особистості, зберігати та відчувати індивідуальність. Володіти чимось власним для дитини така сама потреба, як і для кожної людини. Усім відоме бажання дітей збирати обгортки від цукерок, ґудзики, інші дрібні речі, які становлять власний „скарб” дитини. Позбавити її таких речей, відібрати іграшку, яку дитина принесла в клас, одяг, улюблену книжку, листівку - для багатьох фахівців стаціонарних закладів це є методом керування поведінкою дитини в закладі. Часто фахівці застосовують такі методи для покарання за поганий вчинок. Коли дитина щоденно позбавлена можливості мати власні речі в закладі, де вона постійно мешкає, або фахівці зловживають цим правом у школі - це є підставою для захисту прав дитини в суді або органах опіки та піклування.

Варто відмітити, що сьогодні система стаціонарних закладів не може забезпечити право дитини на власність. Так, знову звернувшися до результатів дослідження , видно, що дитина не має окремої кімнати, власних речей, окремої шафи, стільця, столу. Дитина не розпоряджається пенсією або іншими фінансами, які їй мають виплачуватися (соціальною допомогою або аліментами). Вона не може придбати ті речі, які їй подобаються і не приймає участі у виборі тих речей, які знаходяться у її кімнаті.

У шлюбно-сімейному Кодексі визначено, що „суми, які належать підопічним у вигляді пенсій, допомоги або аліментів, інших поточних надходжень або доходів від належного їм майна, переходять у розпорядження опікуна і витрачаються на утримання цих осіб” . Для дітей, які перебувають в інтернатних закладах органами опіки та піклування відкриваються особові рахунки, на які надходять пенсії та виплати.

Передбачається, що після виходу дитини з інтернатного закладу вона зможе отримати накопичену суму і скористатися нею для подальшого навчання, влаштування тощо. На практиці, як правило, діти з дитячого будинку-інтернату за заявою законного опікуна переводяться у психоневрологічний інтернат для дорослих, де над ними призначається інший опікун з числа адміністрації нового закладу.



Дитина має право на медичне обслуговування

Держави-сторони визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я.

Конвенція, Стаття 24.



Державам слід забезпечити надання інвалідам, особливо немовлятам і дітям, медичного обслуговування на тому ж рівні у рамках тієї ж системи, що й іншим членам суспільства.

Стандартні правила щодо урівняння можливостей інвалідів. Правило 2.

Конституція України у статті 49 гарантує кожному громадянину право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Це право має забезпечуватися належним державним фінансуванням відповідних програм. Держава повинна створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога дитині-інваліду повинна надаватися безоплатно. Крім того, держава повинна дбати про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечувати санітарно-епідемічне благополуччя.

Європейська соціальна хартія, яку Україна ратифікувала у 2006 році, також визначає, що країни, які ратифікують цей документ, зобов'язуються у співробітництві з громадськими  чи  приватними  організаціями  вживати  відповідних заходів задля  забезпечення ефективної реалізації права на охорону здоров'я.

З точки зору дотримання прав дитини на медичне обслуговування держава повинна забезпечити повноту, доступність та якість медичної допомоги. Доступність медичної допомоги передбачає кваліфіковані та в достатній кількості кадри, фінансування, технічні та транспортні засоби, наближеність до пацієнтів, фінансове забезпечення.

Окрім загальних цілей медичної допомоги щодо усіх громадян, медична допомога дитині-інваліду спрямована також на надання їй можливості максимально розвиватися та зменшити прояви її обмежень. Така допомога повинна включати відповідне лікування, фізичну терапію а також реабілітацію та догляд. Міжнародні документи Ради Європи щодо ситуації з психічними захворюваннями регламентують правила організації допомоги для дотримання прав психічно хворих та розумово відсталих осіб Рекомендації включають необхідність запровадити незалежні спеціальні суди або комісії з питань психіатричної допомоги для розгляду скарг або втручання з власної ініціативи у випадках, коли затримання пацієнтів у інституціях не є необхідним. Державам рекомендовано здійснювати заходи для зменшення залежності від великих інституцій та розвивати служби за місем проживання з умовами, що наближаються до нормального оточення людини. Особливої уваги у міжнародних документах приділено етичним аспектам та правам пацієнтів при отриманні психіатричної допомоги:



  • право на вибір лікаря, на конфіденційний характер взаємин із лікарем;

  • право на допомогу від лікаря, позбавленого будь-яких зовнішніх впливів, право погодитися на лікування або відмовитися від нього після отримання адекватної інформації, право прийняти або відхилити духовну або моральну підтримку;

  • право відмовитися від участі у клінічних дослідженнях з психіатрії, від демонстрації свого випадку, від публікації інформації про свою хворобу – що не повинно негативно позначитися на якості психіатричної допомоги;

  • право на отримання такої медичної та соціальної допомоги, яка відповідає потребам його здоров΄я;

  • участь пацієнтів у своєму власному лікуванні.

Особливі умови щодо отримання медичної допомоги дітьми з інтелектуальною недостатністю визначаються Законами України „Про психіатричну допомогу” та „Про реабілітацію інвалідів в Україні”.

Перший з цих законів охоплює сферу психіатричної допомоги, включно з медичною корекцією розладів внаслідок розумової відсталості. Другий оговорює права дітей-інвалідів в отриманні додаткових гарантій, таких як: право на безоплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування, безоплатне забезпечення санаторно-курортними путівками за наявності медичних показань. В реальності перелік безкоштовних лікарських засобів для дитини-інваліда дуже обмежений або ліки, які закуповує держава за бюджетні кошти не відповідають індивідуальним призначенням для дитини, або не закуповуються через брак фінансування.

Щодо права на санаторно-курортне лікування, то на практиці дуже складно дитині з інтелектуальною недостатністю в повній мірі реалізувати це право через декілька чинників. Путівку на санаторно-курортне лікування дитина може отримати в лікувально-профілактичному закладі за місцем проживання (поліклініці) у порядку черги та при наявності висновку санітарно-оздоровчої комісії щодо портеби у санаторному лікуванні. Крім того, дитина потребує супроводу у ході такого лікування. Підставою для видачі путівки одному з батьків для здійснення супроводу дитини-інваліда є визначення лікарями необхідності такого супроводу. На практиці, через брак державних коштів та наявність психіатричного діагнозу серед протипоказань щодо направлення до санаторних закладів, дуже складно отримати путівку як на дитину, так і на її супровід.

Останні п’ять років, після схвалення Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, активно розвивається мережа послуг ранньої реабілітації у системі охорони здоров’я. Лікарі-психіатри або неврологи за місцем проживання дитини можуть направити її для отримання цих полсуг або надати відповідну інформацію.

Медичні послуги для дітей-інвалідів, які пов’язані з лікуванням соматичних (не психіатричних) захворювань надаються на тих самих умовах, що й усім іншим дітям. Медичне обслуговування здійснюється у присутності батьків або інших законних представників дитини.

Для більшості дітей з інтелектуальною недостатністю лікування в умовах медичного закладу викликє глибокий психологічний стрес: дитина боїться лікаря, вона більше хвилюється, нервує, не може відповісти на питання, не дозволяє доторкнутися до себе, відкрити рота тощо. Тому, у деяких випадках, медичну допомогу може бути надано лише під загальним наркозом та у присутності одного з батьків або опікуна. Процедури, які пов’язані з застосуванням загального наркозу, здійснюються лише за наявності висновку лікаря-писхіатра про необхідність такої допомоги.

Медичне обслуговування дітей в навчальних закладах, згідно з Законом „Про освіту”, здійснюється безкоштовно. Склад та спеціалізація медичного персоналу спеціального навчального закладу визначається „Положенням про спеціальну загальноосвітню школу-інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку” і передбачає у штаті працівників психоневролога або психіатра, педіатра, стоматолога.

Медичні послуги у великих стаціонарних закладах складаються з постійного нагляду лікаря-психіатра та періодичних оглядів стоматологом та терапевтом. Дитина, яка постійно проживає в будинку-інтернаті повинна отримувати необхідне та відповідне лікування для покращення стану, відновлення рухових та розумових функцій, боротьби з хворобами і недоїданням При цьому держава повинна забезпечити періодичну оцінку лікування і всіх інших умов піклування. зазначає Конвенція про права дитини.


Дитина має право на соціальний захист

Держави-сторони визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.
Конвенція, Стаття 26.

З метою забезпечення гідних умов життя, виховання та розвитку дитини держави вживають необхідних заходів у сфері соціального захисту дитини з інтелектуальною недостатністю та родини, в якій ця дитина виховується. Більшість таких родин перебувають у скрутному матеріальному становищі. Як правило, один з батьків змушений облишити роботу або перейти на неповний робочий день, тому що дитина потребує постійного догляду. Такий догляд вимагає величезних зусиль і затрат: психологічного навантаження, часу матері та батька, їх енергії, грошей. При цьому факт народження дитини з інтелектуальною недостатністю кардинально впливає на соціальний, матеріальний та психологічний стан членів родини, часто ускладнює родинні стосунки, є причиною соціальної ізоляції

І тому держава бере на себе зобов’язання по соціальному захисту дитини та родини, яка її виховує.

Конституція України гарантує громадянам право на соціальний захист, в тому числі їх забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з не залежних від них обставин.

Якщо керуватися принципами і правилами допомоги дитині-інваліду щодо проживання у родині або у наближених до цього умовах, то держава повинна, у першу чергу, спрямувати соціальну допомогу на те, щоб дитина не розлучалася з родиною. Необхідно максимально допомагати родині виховувати дитину з інтелектуальною недостатністю.

Соціальна допомога у нашій країні надається за категорією, тобто у разі належності громадянина до однієї з малозахищених груп населення. Конкретний вид допомоги, як-от: розмір соціальних виплат, пільги на сплату комунальних послуг, пільгове отримання ліків за затвердженим Кабінетом Міністрів списком, пільги на проїзд у громадському та міжміському транспорті, вид навчання, безкоштовних соціальних та реабілітаційних послуг, забезпечення реабілітаційними засобами та санаторно-курортним лікуванням залежить від так-званої „категорії”. Діти з інтелектуальною недостатністю належать до категорії „дитина-інвалід”, після досягнення 18-и років – інвалід з дитинства першої, другої або третьої групи, яка встановлюється всередині категорії.

Дитина отримує допомогу від держави, якщо має офіційний статус інваліда. Дитина-інвалід в Україні, в тому числі і внаслідок інтелектуальної недостатності, має право на соціальну допомогу та соціальне обслуговування. Питання отримання соціальної допомоги дітям-інвалідам віком до 18 років регламентуються Законом України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам". Якщо дитина-інвалід має право і на пенсію у зв'язку з втратою годувальника і на державну соціальну допомогу, ці виплати призначаються одночасно. Для призначення державної соціальної допомоги потрібно мати офіційний статус дитини-інваліда, який надається лікарсько-консультативними комісіями лікувальних закладів. Цей статус діти отримують за заявою батьків і при наявності діагнозів „олігофренія або недоумство різного генезу, що відповідає ступеню ідіотії або імбецильності”.

Рішення про надання статусу та групи інвалідності після досягнення дитиною 18-років приймається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) [61]. Право на отримання пенсії дітям-інвалідам віком до 18 років надається терміном на два, п’ять років або до досягнення 18-річного віку залежно від діагнозу.

Державна соціальна допомога та виплати на догляд за дитиною-інвалідом призначається з дня звернення і подання заяви в органи праці та соціального захисту населення про її призначення.

Допомога на дітей-інвалідів призначаеться одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику за наявності медичного висновку про визнання дитини інвалідом і на строк, зазначений у цьому висновку, але не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 18-річного віку включно.

Діти-інваліди віком від 16 до 18 років можуть бути отримувачами державної соціальної допомоги на себе, якщо вони набули неповної або повної цивільної дієздатності, а також, коли дітям-інвалідам віком від 16 до 18 років встановлена група інвалідності.

Розмір соціальної пенсії на дитину-інваліда становить 70 % прожиткового мінімуму для дитини. Грошова допомога по догляду за дитиною-інвалідом одному з батьків становить 50 % прожиткового мінімуму непрацюючої особи (див. Додаток 4). Окрім того, інколи, за ініціативи місцевих органів виконавчої влади така родина може отримати невеликі одноразові виплати до свят. Дитина-інвалід має право на безкоштовний проїзд в громадському транспорті. Один з працюючих батьків має право на зниження нарахування податку на доходи. Тим не менше, розмір грошової допомоги на двох – матір і дитину-інваліда - є значно нижчим, ніж прожитковий мінімум. Розраховуючи лише на цю допомогу неможливо задовольнити навіть фізіологічні потреби дитини-інваліда. Недостатня матеріальна соціальна допомога, брак соціальних полсуг у громаді, брак інформації є найбільш значущими важелями для прийняття рішення родиною щодо поміщення дитини в інтернат, де вона буде повністю утримуватися за рахунок держави. Варто наголосити, що ця процедура „поміщення” відбувається без урахування бажання дитини.

І хоча право виховуватися у родині та отримувати допомогу від держави гарантоване дитині-інваліду, насправді, родина не має можливості вибору через відсутність альтернативної допомоги у громаді.

Соціальне обслуговування в будинку-інтернаті передбачає догляд, організацію харчування, сприяння в отриманні медичної, соціально-психологічної допомоги, забезпечення одягом, професійну підготовку, організацію вільного часу.

Перший тип інтернату – для дітей віком від 3 до 18 років зі збереженими розумовими можливостями, але з фізичними вадами.

Другий - для дітей та молоді, котрі здатні засвоювати практичні начала грамоти, рахунку та трудові навички. У цих інтернатах дівчатка та хлопчики утримуються окремо. Фактично ці заклади працюють як спеціальні школи, але їхні випускники, коли їм виповниться 18 років, одержують не атестат про освіту, а путівку в психоневрологічний інтернат для дорослих. Кращих із них відправляють до притулків для старих, де вони проживають як підопічні, а працюють як робочий персонал. Ті, кого батьки в змозі забрати додому, живуть у своїх сім΄ях. Як правило, це молоді люди, соціально адаптовані.

Інтернати третього профілю призначені для дітей (3-18 років), котрі потребують постійного догляду. Вони теж окремі для дівчаток та хлопчиків. Підопічні звідти після досягнення повноліття теж потрапляють до психоневрологічних інтернатів (як і випускники інтернатів другого профілю).

Четвертий профіль – для дітей, котрі мають недостатність і розумового, і фізичного розвитку. Тут немає поділу за статтю, бо підопічні вважаються лежачими.

Чисельність дітей в інтернатах від 50 до 300, найчастіше – 100-200.

Ці інтернати здебільшого розташовані далеко від великих міст. Винятком є Київ, де є два інтернати другого профілю, один – для хлопчиків, другий для дівчаток [63].

Останнім часом в Україні розвиваються послуги соціально-реабілітаційних центрів для інвалідів. Слід відмітити також ініціативи деяких місцевих органів влади та громадських організацій, які реалізують цільові програми для інвалідів, у тому числі для дітей з інтелектуальною недостатністю. Прикладами таких ініціатив можуть бути заклади організацій ВГО „Коаліція”, наприклад, центр соціальної реабілітації Благодійного товариства „Джерела” у м. Києві, медико-соціальний реабілітаційний центр «Дорога життя» у місті Ужгород, денного навчально-реабілітаційного центру для дітей з особливими потребами „Шанс” у місті Біла Церква Київської області інші.

Законом України „Про соціальні послуги” передбачений перелік послуг, які можуть надаватися безоплатно. Серед них: реабілітаційні центри, центри раннього втручання, заклади тимчасового та постійного перебування. Однак, реабілітаційні центри, які фінансуються за державні кошти, надають послуги дітям-інвалідам з фізичними обмеженнями і часто не обслуговують дітей з психіатричними діагнозами. Крім того, досі не розроблено вичерпного переліку безоплатних соціальних послуг, які гарантовані державою дитині-інваліду з інтелектуальною недостатністю.

У разі виховання дитини-інваліда в родині, держава надає також певні пільги для батьків, пов’язані з трудовим стажем, віком виходу на пенсію, додатковими вихідними днями для матері, яка доглядає за дитиною-інвалідом. Одному з працюючих батьків або опікуну оплачується один додатковий вихідний день на місяць; одному із працюючих батьків надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних; мати дитини-інваліда, яка виховувала її до восьмирічного віку, має право на пенсію за віком після досягнення 50-ти років і при наявності стажу роботи не менше 15-ти років із зарахуванням до нього часу догляду за дітьми. Якщо дитину виховував батько, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55-ти років при наявності стажу роботи 20 років.

Додатки


герб україни
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А

від 12 травня 2007 р. N 716

Київ

Про затвердження Державної програми розвитку

системи реабілітації та трудової зайнятості

осіб з обмеженими фізичними можливостями,

психічними захворюваннями та розумовою

відсталістю на період до 2011 року

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Державну програму розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року (далі - Програма), що додається.

2. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям розробити та затвердити в тримісячний строк регіональні програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року з урахуванням завдань, передбачених Програмою.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

забезпечити виконання Програми в межах видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок інших джерел;

надсилати щороку до 1 лютого Міністерству праці та соціальної політики інформацію про хід виконання Програми для її узагальнення та подання до 1 квітня Кабінетові Міністрів України.

Прем'єр-міністр України В.ЯНУКОВИЧ

Інд. 26

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 12 травня 2007 р. N 716

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка