Професійно-технічна освіта України



Сторінка1/13
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.25 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Професійно-технічна освіта

України







Професійна освіта інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах
щомісячний методичний веб-журнал
Початок розміщення на веб-порталі професійно-технічної освіти України (www.proftekhosvita.orq.ua): вересень 2011 р.

за інформаційної підтримки Відділення змісту професійно-технічної освіти

Інституту інноваційних технологій і змісту освіти ink

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Випуск 3, листопад 2011 р.


Відділення змісту ПТО ІІТіЗО МОНМС України



Відповідальний за випуск

Бугай Н.І. –методист вищої категорії відділу відділення змісту ПТО ІІТіЗО МОНМС України

Погоджено:

Заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, начальник відділення змісту професійно-технічної освіти Паржницький В.В.


Рукописи не рецензуються і не повертаються.
За зміст і правдивість інформації перед третіми особами несуть відповідальність автори.
Матеріали подаються в авторській редакції

Методичний веб-журнал „Професійна освіта інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах” розміщується лише на веб-порталі професійно-технічної освіти МОНМС України

www.proftekhosvita.orq.ua



Професійна освіта інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах

методичний веб-журнал
Початок розміщення на веб-порталі професійно-технічної освіти України (www.proftekhosvita.orq.ua): вересень 2011 р.

за інформаційної підтримки Відділення змісту професійно-технічної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України



Випуск 3, листопад 2011 р.
Зміст
Матеріали Всеукраїнського огляду-конкурсу

«Професійна освіта інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах»

2010-2011 навчального року


Афоніна Н.Г. Глосарій для викладачів та батьків

дітей-інвалідів………………………………………………….3



Отоса І.В. Серце для інших……………………………………….32

Бєлова Н.О. Координація педагогічних, психологічних,

соціально-правових, економічних, адміністративних

ресурсів для створення професійно-освітнього

простору учнівській молоді з числа дітей, які

акінчили допоміжні школи та інтернати …………………..40




Глосарій для викладачів та батьків дітей-інвалідів

Афоніна Н.Г. – викладач

Єнакіївського професійно-технічного металургійного училища

Донецької області

афонина 2

Вступ


Для людей, що мають інвалідність, бути незалежним - значить мати можливість жити як усі; це значить мати широкий вибір можливостей і право на те, щоб приймати на себе відповідальність за своє життя.

Відомо, що для повноцінного, активного життя інвалідів необхідне залучення їх у суспільно-корисну діяльність, розвиток і підтримку зв'язків інвалідів зі здоровим оточенням, державними установами різного профілю, громадськими організаціями й управлінськими структурами. Власне кажучи, мова йде про соціальну інтеграцію інвалідів, що є кінцевою метою реабілітації.

На відміну від людей похилого віку з відносно обмеженими потребами, серед яких переважають прикуті до візка, молоді інваліди мають потреби в одержанні освіти і працевлаштування, у реалізації бажань в області розважального дозвілля і спорту, у створенні родини й ін. Тривале перебування молодих інвалідів у свого роду соціальному ізоляторі, не сприяє формуванню навичок спілкування. Воно носить переважно ситуативний характер, відрізняється поверхневістю, нестійкістю зв'язків.

Ступінь соціально-психологічної адаптації молодих інвалідів значною мірою визначається їхнім відношенням до своєї хвороби. Воно виявляється або запереченням хвороби, або раціональним відношенням до захворювання, або "відходом у хворобу". Цей останній варіант виражається в появі відгородженості, пригніченості, у постійному самоаналізі, у відході від реальних подій та інтересів. У цих випадках важлива роль педагога, соціального працівника як психотерапевта, що використовують різні методи відволікання інваліда від песимістичної оцінки свого майбутнього, переключають його на повсякденні інтереси, орієнтують на позитивну перспективу.

Потреби, інтереси, захоплення, світогляд, найближче оточення, житлово-побутові, матеріальні умови, спосіб життя інвалідів - це, і багато чого іншого, знаходиться в полі зору справжнього професіонала, що, безсумнівно, дає можливість вибрати оптимальну технологію соціальної допомоги, грамотно визначити проблему і шляхи її рішення . Як говорять закордонні технологи, необхідно відкрити "три шухляди столу": - Що сталося ? (У чому проблема?). - Чому? ( Що являється причиною?). - Як допомогти? (Що я можу зробити?). Даний прийом допомагає педагогам, психологам, медикам, соціальним працівникам, посприяти людині в адаптації до навколишньої дійсності, до реальних і непростих умов зовнішнього і внутрішнього світу .

У людей з обмеженими можливостями повинна бути сформована надія бути потрібним людям. Для цього використовуються різні прийоми : виявивши проблему, зробити все, щоб реалізувати хоча б деякі потреби, допомогти установити контакт із родичами, оформити необхідні запити і т.д. І, звичайно, дуже важлива конкретна допомога дією. Світ інвалідів своєрідний. Тут існують свої критерії, свої оцінки, свої закони. Допомогти інвалідові - це насамперед сприйняти і зрозуміти його світ, світ людини що потребує уваги.

Серед проблем людей з обмеженими можливостями (ОМ), особливо молодих, найчастіше фігурують самотність, низька самооцінка і відсутність соціальної впевненості в собі, депресія, відчуття стігматизованості й відторгнення через свої недоліки, психологічна і фізична залежність, професійне самовизначення і працевлаштування, а також болісна нездатність обговорювати свої труднощі. Досить гострими є такі проблеми сексуального і сімейного життя, як встановлення і розвиток взаємин із протилежною статтю і можливі медичні протипоказання до дітородіння.

Можна припустити, що гострота фізичних, соціально-економічних і, головне, психологічних проблем набагато вища у випадку не уродженої, а набутої аномалії (інвалідності), що стає сильним стресогенним фактором і принципово змінює життєвий сценарій людини і, у якійсь мірі, його найближчого оточення. Одною з основних психологічних проблем людей з ОМ є проблема маргінальності й автоідентичності, тобто того, до якої групи відносить себе така людина - до "світу нормальних" або до "світу неповноцінних". Як показує практика, у більшості випадків люди в міру можливостей намагаються ховати свої недоліки, щоб стати в очах навколишнього світу частиною "нормальних" людей. Якщо ж це не вдається, то людина з ОМ або іде в соціальну самоізоляцію, або в процесі комунікації з нормальними людьми відчуває себе особливо неповноцінним через гіперопіку і співчуття з їх боку. У цьому випадку основними психологічними умовами соціальної адаптації людини з ОМ можуть бути усвідомлення нею реального положення справ і адекватна самооцінка, емоційна урівноваженість, адекватні міжособистісні відносини і знаходження своєї професійної ніші на ринку праці і зайнятості.

Як показує практика, одним з найбільш важливих і в той же час проблемних питань у житті людей з ОМ є вибір професії і працевлаштування. Професійне самовизначення повинне містити в собі дві принципово важливих умови: активність суб'єкта професійного вибору і забезпечення кваліфікованої розвиваючої допомоги з боку викладача з метою обґрунтованого й адекватного вибору професії. Часто зустрічаються випадки, коли утруднення людини з ОМ у професійному самовизначенні викликані нерішучістю і непевністю у своїх силах, особливого значення набуває допомога в усвідомленні і правильній оцінці своїх особливостей з позиції їхньої професійної значимості, а також інформація про професії, у яких саме такі якості можуть забезпечити успішність діяльності. Ідеальним результатом являється формування в людини з ОМ уміння усвідомлено і самостійно планувати свій особистий професійний маршрут і визначати шляхи його реалізації.

Одним з найважливіших факторів успішності медико-соціально-психологічної реабілітації являється найближче мікро соціальне оточення людей з ОМ, зокрема , їхньої родини, що залишається основним джерелом допомоги, звичайно сполученої з фізичним і емоційним стресами, а перелік різного роду проблем (медичних, матеріально-побутових, психологічних, педагогічних, професійних і ін.), що виникають у родині в зв'язку з частковою або повною недієздатності кого-небудь з її членів, нескінченний. З психологічної точки зору дуже важливо нейтралізувати дві крайності які часто зустрічаються в родинах по відношенню до людини з обмеженими можливостями: або її сприймають як тягар, що ускладнює існування й утрудняє особисте "виживання", або на ній зосереджується увага всієї родини і вона піддається гіперопіці. Виступаючи в різних ролях (консультанта, захисника інтересів, помічника й ін.), викладач може сприяти розв’язанню виникаючих проблем, формуванню правильного відношення до недієздатної людини й у цілому - нормалізацією сімейних відносин. Крім індивідуальної роботи з родиною, доцільно проводити групові заняття і сприяти об'єднанню родин з подібними проблемами.

Конкретні зусилля, відповідно до соціальної моделі, повинні бути спрямовані не тільки на допомогу інвалідів у боротьбі з їх недугами, але і на зміни в суспільстві : необхідно боротися з негативними установками, рутинними правилами, "сходами та вузькими дверцями" і надати для всіх людей рівні можливості повноцінної участі у всіх сферах життя і видах соціальної активності.

У даному глосарії представлені основні терміни й поняття, що розкривають питання роботи з інвалідами, медичні, психологічні, соціальні проблеми дітей з порушеннями слуху, зору, інтелекту. Глосарій може бути використаний викладачами, батьками дітей - інвалідів, працівниками органів і установ соціального захисту, праці й зайнятості, студентами й викладачами профільних вузів.



АБІЛІТАЦІЯ - комплекс заходів, спрямованих на формування нових, а також на розвиток наявних функціональних систем організму й здатностей дитини - інваліда, природний розвиток яких утруднено в силу травми, хвороби чи дефекту, з метою успішної соціальної інтеграції інваліда.

АБСТИНЕНЦІЯ - комплекс соматичних нервово-психічних розладів, що виникають у період позбавлення людини речовин, до яких у нього розвилася психічна або фізична залежність.

АБУЛІЯ - психопатологічний синдром, що характеризується млявістю, відсутністю ініціативи й спонукань до діяльності, ослабленням волі. Залежно від причини абулія може бути короткочасним, що періодично повертається або постійним станом. Важка абулія - істотна ознака кататонічної форми шизофренії, циркулярного психозу. Абулія, як правило, виникає при масивних поразках лобових часток мозку. Абулія може бути симптомом, що вказує на початкову стадію психічного захворювання як у дорослих, так і в дітей. Нерідко виражена абулія іноді спостерігається й при деяких мережевих станах.

АГНОЗІЯ - порушення різних видів сприйняття, що виникає при поразці кори головного мозку й найближчих підкіркових структур. Агнозія пов'язана з поразкою вторинних (проекційно - асоціаційних) відділів кори головного мозку, що входять до складу коркового рівня аналізаторних систем. Поразка первинних (проекційних) відділів кори викликає лише елементарні розлади чутливості (порушення сенсорних зорових функцій, болючої й тактильної чутливості, зниження слуху). При поразці вторинних відділів кори великих півкуль елементарна чутливість у людини зберігається, однак він втрачає здатність до аналізу й синтезу вступник інформації, що приводить до порушення різних видів сприйняття. Розрізняють кілька основних видів агнозії: зорові, тактильні, слухові. Зорові агнозії виникають при поразці вторинних відділів потиличної кори. Вони проявляються в тім, що людина - при достатній схоронності гостроти зору - не може впізнати предмети і їхні зображення (предметна агнозія), розрізнити просторові ознаки об'єктів, основні просторові координати (просторова агнозія); у нього порушується процес упізнання осіб при зберіганні сприйняття предметів і їхніх зображень (агнозія на обличчя, або прозопагнозія), порушується здатність класифікувати кольори при зберіганні колірного зору (колірна агнозія), втрачається здатність розрізняти букви (буквена агнозія), різко скорочується обсяг одночасно сприйманих об'єктів (симультанна агнозія). Характер зорових агнозій визначається стороною поразки й локалізацією вогнища в межах вторинних коркових полів потиличних відділів більших півкуль і прилягаючих до них тім'яних і скроневих областей. Тактильні агнозії виникають при поразці вторинних коркових полів тім'яної частки лівої або правої півкулі й проявляються у вигляді розладу впізнання предметів на дотик (астереоагнозія) або в порушенні дізнавання частин власного тіла, порушенні схеми тіла (соматоагнозія). Слухові агнозії виникають при поразці вторинних коркових полів скроневої частки. При поразці скроневої кори лівої півкулі слухова або слухомовна агнозія проявляється у вигляді порушення фонематичного слуху, тобто порушення здатності розрізняти звуки мови, що приводить до розладу мови; при поразці скроневої кори правої півкулі (у правшей) виникає слухова агнозія - неможливість дізнавання знайомих немузичних звуків і шумів (наприклад, гавкання собак, скрипу кроків, шуму дощу й т.п.) або амузія - неможливість дізнавання знайомих мелодій, розлад музичного слуху.

АГРАФІЯ - порушення письма, що виникають при різних розладах мови. Проявляються або в повній втраті здатності писати, або в грубому перекручуванні слів, пропусках складів і букв, нездатності з'єднувати букви й склади в слова й т.д. Аграфія в дітей - один із проявів алалії - наслідок загального недорозвинення мови, пов'язаного з органічною поразкою мозку. Нерідко аграфія в дітей виявляється при розладах мови, пов'язаних з відхиленнями в оволодінні звуковим складом слова, з порушенням звукового аналізу слів.

АГРЕСІЯ - мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, що наносить шкоду об'єктам нападу, що приносить фізичний збиток людям або викликають у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості й т.п.). Виділяються наступні види агресії: 1) фізична (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи або об'єкта; 2) вербальна - вираження негативних почуттів як через форму (сварка, крик), так і через зміст вербальних реакцій (погроза, прокляття, лайка); 3) пряма - безпосередньо спрямована проти якого-небудь об'єкта або суб'єкта; 4) непряма - дії, які манівцем спрямована на іншу особу (злісні плітки, жарту й т.п.), і дії, що характеризуються не спрямованістю й невпорядкованістю (вибухи люті, що проявляються в топанні ногами, биття кулаками по столі й т.п.); 5) інструментальна – є засобом досягнення якої-небудь мети; 6) ворожа - виражається в діях, метою яких є заподіяння шкоди об'єкту агресії; 7) аутоагресія - проявляється в самозвинуваченні, самоприниженні, нанесенні собі тілесних ушкоджень впритул до самогубства. Агресивне поводження є однієї з форм реагування на різні несприятливі у фізичному й психічному відношенні життєві ситуації, що викликають стрес, фрустрацію й т.п. стану. Психологічно агресивне поводження виступає одним з основних способів рішення проблем, пов'язаних зі збереженням індивідуальності, із захистом і ростом почуття власної цінності, самооцінки, рівня домагань, а також збереженням і посиленням контролю над істотним для суб'єкта оточенням.

Агресивні дії виступають у якості: 1) засобу досягнення якої-небудь значимої мети; 2) способу психологічної розрядки; 3) способу задоволення потреби в самореалізації й самоствердженні. Психологічний аспект агресії (частково перекривається поняттям соціальної агресії) - пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно до вимог цього суспільства й із власними потребами, мотивами й інтересами. Психологічна агресія здійснюється шляхом засвоєння норм і цінностей даного суспільства (як у широкому змісті, так і стосовно до найближчого соціального оточення - суспільній групі, трудовому колективу, родині). Основні прояви психологічної агресії - взаємодія (у т.ч. спілкування) людини з оточуючими людьми і його активною діяльністю. Особливі труднощі психологічної агресії випробовують обличчя із психічними й фізичними недоліками (дефектами слуху, зору, мови й т.д.). У цих випадках адаптація сприяє застосування в процесі навчання й у повсякденному житті різних спеціальних засобів корекції порушених і компенсації відсутніх функцій.



АДАПТАЦІЙНИЙ СИНДРОМ - комплекс пристосувальної реакції організму у відповідь на значні по силі й тривалості несприятливі впливи. Основні прояви: порушення обміну речовин з перевагою процесів розпаду, збільшення кори наднірків, зменшення вілочкової залози, селезінки й лімфатичних вузлів.

АДАПТИВНІСТЬ - здатність організму адаптуватися (пристосовуватися) до умов, що змінюються, зовнішнього й внутрішнього середовища або самостійно, або за допомогою різних пристосувань і механізмів.

АДИНАМІЯ - стан патологічної рухової активності; виникає при тривалому голодуванні, важких соматичних і інфекційних захворюваннях, отруєннях, а також при важких поразках головного мозку різної етимології.

АКСЕЛЕРАЦІЯ - відмічуване за останні сторіччя прискорення соматичного розвитку й фізіологічного дозрівання дітей і підлітків; проявляється в збільшенні ваги й розмірів тіла, у прискореному половому дозріванні.

АЛАЛІЯ - відсутність або недорозвинення мови в дітей при нормальному слуху й схоронності можливостей розумового розвитку. Звичайно причинами алалії бувають ушкодження мовних зон кори головного мозку, що виникають під час пологів, мозкові захворювання або травми, перенесені дитиною в домовний період життя. Розрізняють алалії моторну й сенсорну. При моторній дитина взагалі не може говорити, при сенсорній вона не розуміє зверненої до нього мови. У важких випадках прояву алалії мова або відсутня повністю, або зберігається у вигляді белькоту.

АЛЕКСІЯ - порушення читання, що виникають при поразці різних відділів кори лівої півкулі (у дитини, що правша), або нездатність оволодіння процесом читання. Залежно від області поразки кори більших півкуль розрізняють кілька форм алексії.

АМІМІЯ - відсутність або ослаблення виразності лицьової мускулатури. Амімія виникає при різних захворюваннях нервової системи, локальних поразках мозку, при деяких психічних захворюваннях як наслідок парезів, паралічів або розладів координації рухів лицьової мускулатури.

АНАМНЕЗ - сукупність відомостей про обстеження (хворого) і розвиток його захворювання. У психіатрії анамнез виступає як засіб дослідження конфліктів, що травмують, на життєвому шляху людини й виявлення на цій основі причин відхилень у його психічному розвитку. Анамнез особистості вживається іноді як синонім поняття “історія розвитку особистості”.

АНОМАЛІЯ - ненормальність, неправильність, відхилення від норми, від загальної закономірності розвитку.

АНОМАЛЬНІ ДІТИ - діти, що мають значні відхилення від нормального фізичного або психічного розвитку й внаслідок цього мають потребу у вихованні й навчанні в спеціальних умовах, які забезпечують корекцію й компенсацію недоліків розвитку. Такі умови в найбільш адекватній формі створюються в спеціальних навчально-виховних навчальних установах.

Наявність у дитини того або іншого порушення (наприклад, втрата слуху на одне вухо) ще не визначає аномального розвитку. У таких випадках фізичний і психічний розвиток дітей не порушується, і вони не можуть бути віднесені до категорії аномальних..

Вивчення загальних закономірностей розвитку аномальних дітей, розробка методів їхнього навчання й виховання становлять предмет дефектології.

Лежачі в основі відхилень дефекти можуть бути вродженими й придбаними. У виникненні вроджених дефектів важливу роль грають спадкоємні фактори, шкідливі впливи на плід у період вагітності (інтоксикація, у т.ч. алкогольна, внутрішньоутробна інфекція, травма), а також асфіксія й родова травма. Придбані аномалії в основному є наслідками перенесених у ранньому дитячому віці інфекційних захворювань (менінгіт, поліомієліт і ін.), травм, інтоксикацій і ін.

Первинне порушення - зниження слуху, зору, інтелекту й ін. - спричиняє вторинні відхилення в розвитку. Наприклад, первинна поразка слуху спотворює розвиток усного мовлення, що у свою чергу приводить до порушень пізнавального й особистісного розвитку. При будь-якому характері первинного порушення спостерігається відставання в формуванні психічних функцій і процесів і вповільнений темп їхнього розвитку. Не формується вчасно жоден вид дитячої діяльності - предметна, ігрова, продуктивна. Істотні відхилення спостерігаються в розвитку пізнавальної діяльності, порушується процес спілкування; аномальні діти погано опановують засобами засвоєння суспільного досвіду - розумінням мови, змістовним наслідуванням, діями за зразком і по словесній інструкції й т.п.

У процесі аномального розвитку проявляються не тільки негативні сторони, але й позитивні можливості дитини; іде процес природної компенсації. Так, у дітей, позбавлених зору, розвивається здатність до оцінки відстані при ходьбі, дистанційне почуття перешкоди, слухова пам'ять, здатність за допомогою дотику складати уявлення про предмет. Позитивні прояви своєрідного розвитку аномальних дітей є одним з підстав для розробки системи спеціального навчання й виховання.

Опорою пристосування аномальних дітей до навколишнього середовища є зберігання функції, тобто функції порушеного аналізатора заміняються інтенсивним використанням тих, що збереглися. Розвиток аномальних дітей у принципі підкоряється тим же закономірностям, що й розвиток нормальних дітей. Це є підставою для оптимістичного підходу до можливостей виховання й навчання аномальних дітей. Але для того, щоб тенденції розвитку були реалізовані, а сам розвиток було максимально наближений до нормального, потрібні спеціальні педагогічні впливи, що мають кореговану спрямованість і враховують специфіку дефекту.

Педагогічний вплив, у першу чергу, спрямований на подолання й попередження вторинних дефектів. Останні на відміну від первинних порушень, що мають у своїй основі органічні ушкодження, легше піддаються педагогічній корекції. За допомогою педагогічних і технічних засобів може бути досягнута також значна компенсація - відновлення або заміщення - порушеної функції.

У дефектології розроблена теорія навчання аномальних дітей - спеціальна дидактика. У її основі лежать загальні дидактичні принципи, які здобувають певну специфіку залежно від характеру дефекту в тієї або іншої категорії аномальних дітей. Наприклад, принцип наочності дотримується й стосовно до дітей з порушеннями зору, однак при його реалізації в навчальну діяльність включається не уражений зоровий аналізатор, а органи дотику, слуху й ін.

У ряді закордонних країн широко використається так називане інтегроване навчання аномальних дітей у масових школах. Нерідко це приводить до того, що аномальні діти виявляються в нерівному положенні з однолітками, що нормально розвиваються, оскільки засвоюють навчальний матеріал у більш повільному темпі й мають потребу в спеціальних допоміжних засобах.

Для більшості аномальних дітей загальноосвітня, трудова й професійна підготовка забезпечує соціальну адаптацію й інтеграцію, може бути ефективно здійснена в умовах спеціальної школи, де можлива найбільш повна реалізація в навчальному процесі спеціальної методики, корегованої спрямованості навчально-виховної й лікувальної роботи.

Залежно від виду аномалії виділяються основні категорії аномальних дітей: діти з порушеннями зору, діти з порушеннями слуху, діти з порушеннями інтелекту, діти з порушеннями мови, діти з порушеннями опорно-рухового апарата, діти з емоційними порушеннями, а також діти зі складними видами порушень; деякі з основних категорій залежно від структури дефекту, ступеня його виразності й часу виникнення підрозділяються на кілька типів.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка