Проблема особистісного І професійного розвитку в сучасній психології



Скачати 118.18 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір118.18 Kb.
Колесніченко Л.А. (Київ)
ПРОБЛЕМА ОСОБИСТІСНОГО І ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
Автор раскрывает профессиональное развитие с позиции личностного похода.

Обобщены, выделены и проанализированы направления этих исследований. Таких направлений выделено восемь: системно-аналитическое; профориентационное; рефлексивное; стадиальное; типологическое; субъектное; мотивационное и социально-когнитивное.

Ключевые слова: личностное и профессиональное развитие, системно-аналитическое; профориентационное; рефлексивное; стадиальное; типологическое; субъектное; мотивационное и социально-когнитивное направление.

Author studies the professional development from the position of personal approach.

Line of these investigations were synthesized, picked out & analyzed. The eight of them were picked out: system-analytical, career-guidance, reflexive, stage, typological, subjection, motivational & social and cognitively.

Key words: personal & professional development, system-analytical, career-guidance, reflexive, stage, typological, subjection, motivational & social and cognitively.
Важливим аспектом підготовки майбутнього фахівця є забезпечення єдності професійного та особистісного розвитку.

Оскільки особистість – головна цінність суспільства і водночас кінцевий результат професійного становлення, дуже важливим і необхідним є: а) врахування своєрідності і неповторності кожної особистості та б) активне включення особистості у процес професійного становлення. Розвиток особистості відбувається у процесі професійного становлення, а професійне становлення неможливе без якісних змін, росту особистості; воно є метою і водночас наслідком особистісного розвитку.

З урахуванням цих вимог перспективним є застосування у професійній підготовці особистісного підходу. У межах цього підходу накопичено багато даних щодо необхідних особистісних якостей професіонала, а відповідний особистісний розвиток розглядається як мета професійного становлення [1; 2; 4; 7; 15; 16; 23; 24].

Мета нашої роботи узагальнити, виділити та описати напрями таких досліджень.

Зокрема, на вивчення особистості як системи, що інтегрує різні рівні психічних явищ, спрямовані концепція функціональної динамічної структури особистості К. К. Платонова [18], концепція відносин особистості В. Н. Мясищева [17], теорії інтегральної індивідуальності Б. Г. Ананьєва [2] та В. С. Мерліна [16]. Погляди цих учених сприяли виникненню різноманітних досліджень особистості професіонала у контексті її структури. У цьому напрямку, який можна назвати системно-аналітичним, реалізується експериментальне вивчення окремих структурних компонентів особистості професіонала та особливостей їх впливу на успішність діяльності. Отримані результати показали важливу роль властивостей нервової системи у формуванні індивідуального стилю діяльності [10], у професійній придатності [3, 6, 20], роль темпераменту в успішності професійної діяльності [9], зв’язок між потребнісно-мотиваційною сферою та процесуальною стороною професійної діяльності [5, 13].

Ще один напрямок, профорієнтаційний, представлений класичними дослідженнями у сфері профорієнтації та профконсультування (зокрема, праці Є. О. Клімова, Б. О. Федоришина, К.М.Гуревича та інших). Тут значно збільшена увага до особистісних аспектів професійного самовизначення. У межах цього напрямку розробляються різноманітні моделі профорієнтаційної та профконсультативної роботи, підґрунтям яких є усвідомлення соціальної цінності результату діяльності, усвідомлення обов’язковості виконання певних функцій у заданих нормах, свідоме застосування засобів досягнення професійних цілей, усвідомлення міжособистісних стосунків [6; 10; 19].

Наступний напрям, рефлексивний, пов’язаний з освітленням проблем рефлексивного опосередкування професійної діяльності (роботи Я. О. Пономарьова та інших). Відповідні дослідження охоплюють механізми рефлексивного управління у професійній діяльності, співвідношення рефлексії з іншими компонентами професійного мислення, творчості, функції рефлексії у вирішенні професійних задач, значення рефлексії як одного з основних компонентів саморегуляції особистості в процесі професійного становлення [19].

Наступний напрямок – стадіальний, представляють автори, коло інтересів яких включає вивчення окремих вікових, соціальних, професійних стадій у життєвому розвитку людини. Це роботи Л. І. Божович, І. С. Кона та інших. Зокрема І. С. Кон [11] розуміє професійне самовизначення як багатогранний та багатоступеневий процес, який включає у себе: серію завдань, що висуваються суспільством до особистості, яка розвивається, і котрі вона повинна послідовно вирішити протягом певного проміжку часу; процес прийняття рішень, за допомогою яких особистість встановлює баланс між власними перевагами та схильностями і потребами ринку праці; процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність.

До істотних факторів професійного самовизначення автор відносить вік, рівень інформованості та рівень домагань.

Наступна теорія базується на визнанні процесу професійного становлення важливим аспектом загального розвитку людини. Професійне становлення розглядається, з одного боку, як індивідуально своєрідний, неповторний процес і, з іншого, – як процес типовий. Це теорія розвитку професійної ідентичності Е. Еріксона. Е. Еріксон [8] вважав, що підґрунтям нездатності до професійного самовизначення є серйозні психологічні проблеми багатьох молодих людей. Щоб прийняти рішення про вибір професії, юнак повинен визначити: “Який Я є? Що Я хочу? Що Я можу?” А для правильного вибору у молодих людей повинне бути правильне розуміння себе, а також обґрунтування того, у якій сфері вони могли б найкраще пристосуватися до трудової діяльності. Вибір професії, кар’єри дає уявлення про те, особистістю якого типу хоче стати молода людина. Дуже часто необхідність бути успішним, конкурувати за вигідну посаду призводить до кризи его-ідентичності, до сумнівів у особистій цінності.

Останнім часом дуже поширено виділення і вивчення професійних типів особистості – типологічний напрямок – (С.М.Кулагіна, Ю.В.Кудрявцев, Р.В.Корнєєва, О. Крегер, Дж. М. Тьюсон, Е. Фромм, К.Ґ Юнґ та інші). Дослідники, що працюють у цьому ключі при описі типів професіоналів, вивченні залежності типу особистості від її професійної діяльності, визначенні залежності професійного становлення особистості від її психічного типу можуть спиратися на різні типові ознаки. Зокрема, С.М.Кулагіна [21] досліджує залежність успішності професійної діяльності від приналежності особистості до екстравертів чи інтровертів; Ю.В.Кудрявцев, Р.В.Корнєєва [21] вивчають зв’язок між типологією особистості за Леонгардом та професійною поведінкою.

Е. Фромм [23] визначає п’ять соціальних типів характеру людей у сучасному суспільстві, які відображають взаємодію екзистенційних потреб та соціального оточення. Він розподілив їх на два великі класи: непродуктивні та продуктивні. До непродуктивних належать рецептивний, експлуатуючий, накопичуючий і ринковий типи характеру. Характерною особливістю непродуктивних характерів є “відчуження”, тобто відокремлення особистості від діяльності, професії, її результату.

Продуктивний характер, за Е. Фроммом, – кінцева мета у розвитку особистості. Цей тип – незалежний, чесний, спокійний, творчий, здатний на суспільно-корисні вчинки. Під “продуктивною” активністю автор розуміє активність особистості як прояв її потенцій, як єдність “Я” і діяльності. Це стан, який переживає творець у процесі творення.

Представник “глибинної психології” професійного розвитку К.Ґ.Юнґ [25], визначивши дві установки особистості (екстраверсія та інтроверсія) і чотири психічні функції (мислення, почуття, відчуття, інтуїція), виокремлює 8 основних типів індивідуальності, які дають можливість зіставляти індивідуально-психологічні особливості особистості з професійним розвитком. Так, наприклад, екстравертований мислительний тип схильний до вибору професій прокурора, „очисника моралі”, реформатора. А екстравертований інтуїтивний швидше вибере професії підприємця, агента, адвоката, політика тощо. Американки К.Бріггс та І.Бріггс Маєрс (наводиться за [12], взявши за основу теоретичні положення К.Ґ.Юнґа, розробили інструментарій діагностики типів особистості, який дав змогу додатково виділили ще 8 типів.

О.Крегер та Дж.М.Тьюсон [12] описали для кожного із 16 типів характерні особистісні характеристики, що визначають переваги у певних професіях. Результати, отримані ними, дають можливість зіставити особливості типу особистості, з одного боку, зі схильністю до вибору певної категорії професій, а з іншого – з різними способами та стратегіями виконання професійної діяльності.

Ще один напрямок дослідження особистості у процесі професійного становлення, можна назвати суб’єктним, оскільки в межах цього підходу розвиток професіонала розглядається крізь призму його становлення як суб’єкта управління іншими людьми і собою. Критеріями ефективної професіоналізації визначено зміст та рівень сформованості основних функцій управління (цілепокладання, прогнозування, обробка поточної інформації, прийняття рішення, комунікація, контроль та корекція), які виступають у їх стійких формах як особистісно і професійно значущі якості. Це роботи В.О.Якуніна та його співпрацівників [26].

Наступний – мотиваційний напрям, представниками якого є А. Маслоу, К. Роджерс, Дж. Макклеланд, X. Хекхаузен, Дж. Аткінсон та інші.

Яскравими представниками поєднання особистісного та професійного розвитку є представники гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс). Ці вчені розглядали людину як єдине, унікальне, організоване ціле. А. Маслоу [15] вважав, що людина завжди поводить себе як єдине ціле. І центральним ядром особистості є мотивація, яка впливає на особистість в цілому. А.Маслоу описав людину як „істоту бажаючу”, що прагне до задоволення потреб, які він розташував у певній ієрархії. Особистісний та професійний розвиток відбуваються по мірі задоволення цих потреб, на вершині яких знаходиться “самоактуалізація”, яку він визначив як прагнення людини до свого максимального розквіту, діяння у щонайбільшій відповідності зі своїми можливостями та домаганнями, самопрояву у значущій для себе справі. На підставі своєї концепції про ієрархічну будову людських потреб А.Маслоу описує різні шляхи особистісного і професійного розвитку, самоактуалізації особистості. Це стиль Д-життя (дефіцитарне) і стиль Б-життя (буттєвість або мета-життя). Стилю “Д-життя” притаманне прагнення задовольнити існуючий дефіцит у житті чи вимоги оточення. Для цього життя характерні рутинність, одноманітність, прагнення займатися нескладними, але приємними речами, відсутність прагнення повністю розкрити свої можливості та здібності. А.Маслоу вважав, що Д-життя перетворює людину на таку, що просто реагує на стимули, заохочування та покарання, на надзвичайні ситуації, на біль і страх, на вимоги інших людей, на рутинні щоденні події [15]. Якщо людина живе за стилем „Б-життя”, то вона реалізує всі свої здібності та можливості. На підставі зібраного А. Маслоу створив завершену концепцію особистісно детермінованого професійного розвитку, на вершині якого знаходиться психологічне поняття “самоактуалізація”,

Згідно з К. Роджерсом, активність кожної людини регулюється та спрямовується об’єднуючим мотивом – “тенденцією актуалізації”, що “…заключається у прагненні перебудувати свою особистість і своє відношення до життя, зробивши його більш зрілим...у тенденції до росту та рухові вперед, у спонуці до самоактуалізації...” [22, с.77 ]. Цей основний мотив життєдіяльності постає детермінантою особистісного і професійного росту. Основним моментом професійного становлення, поряд з особистісним, є відповідність “реального Я” та “ідеального Я” людини. Невід’ємною частиною теорії є конструкт Самості, Я-концепція. Я-концепція символізує у К.Роджерса “організований, послідовний концептуальний гештальт, який складається із сприймань властивостей “Я” чи “мене” і сприймань стосунків “Я” чи “мене” з іншими людьми та з різними аспектами життя, а також цінності, що пов’язані з цим сприйманням. Цей гештальт може бути доступним усвідомленню, хоча не обов’язково [21]. Я-концепція постає в професійному становленні особистості регулятором цього процесу.

Американський учений Дж. Макклеланд зробив якісний аналіз мотивації особистості підприємця. Він вважав, що основою професійної активності підприємця є потреба досягнення, “прагнення до успіху у змаганні, конкуренції з орієнтацією на певний стандарт високої якості виконання” [27].

Ця потреба спонукає особистість шукати нові способи втілення власної енергії, здібностей та сил. Успіх – факт досягнення поставленої мети за мінімальних матеріальних, соціальних і психічних витрат. Макклеланд досліджував прагнення до успіху як психологічну рису і вважав, що вона складається: із готовності нести відповідальність за свої рішення, вміння поставити мету та досягти її власними силами, та зі схильності до помірного ризику, опори на власні знання і вміння, а не на випадок; зі здатності за кожним рішенням бачити конкретний результат.

Вчений розробив і створив програми зі зміни та корекції мотивів. Дж. Макклеланд також визначив ряд характерних особливостей, властивих людям з високим рівнем розвитку “мотиву на досягнення”.

У контексті розгляду активності особистості у процесі своєї життєдіяльності заслуговує на увагу дослідницька модель X. Хекхаузена [24], що пов’язує мотиваційні тенденції особистості (домагання, очікування) з факторами переживання успіху чи неуспіху своїх дій. Пов’язана з мотивами упередженість у пояснені причин успіху та неуспіху виявляється важливою детермінантою самооцінки, близькою до розуміння мотиву досягнення як системи підкріплення. Учений та його співробітники вивчали особливості вибору в умовах ризику, зв’язок мотивації з вибором професії, рівень домагань як один із параметрів особистості, передбачення можливих дій і результатів, залежність якості і ступеня привабливості дій і результатів від мотивів, залежність якості і ступеня привабливості дій і результатів від користі, витрат часу і зусиль, оцінки іншими і самооцінки, взаємозв’язок цілепокладання і ціледосягнення в діяльності тощо.

Роботи соціально-когнітивного напрямку пов’язують професійне становлення з когнітивним і соціальним розвитком. Представниками цього напрямку є А.Бандура, Дж.Роттер та інші.

А.Бандура [4] розглядав професійний розвиток у контексті єдності поведінкових, когнітивних чинників та факторів середовища. Людина – це і продукт і творець свого оточення. Вчений вважав, що центральну роль в організації та регулюванні діяльності відіграють когнітивні компоненти, такі як передбачення майбутніх наслідків дій, образ бажаних майбутніх результатів діяльності тощо. А.Бандура показав значення внутрішніх чинників, таких як самооцінка, самоефективність (впевненість у своїх можливостях та здатностях), у регуляції поведінки та діяльності, розкрив умови та механізми научіння нових форм активності.

Отже, у сучасній психології достатньо широко представлені концепції, які розглядають особистісний і професійний розвиток як цілісний процес. Однак, окрім певної єдності цих підходів, між ними існують деякі розбіжності у визначенні факторів, чинників, джерел активності людини в особистісному та професійному житті.

Для розуміння єдності професійного і особистісного розвитку важливими є мотиваційні теорії, що розкривають роль мотивації і цілеутворення особистості у професійній діяльності. Різноманітні мотиви особистості виступають, за певних обставин, спонукальною силою в досягненні мети: стати хорошим професіоналом. Саме через мотивацію збігаються особистісний та професійний аспекти. Так, на думку Б.Ф.Ломова “...у мотивах і цілях найбільш виразно проявляється системний характер психічного; вони виступають як інтегральні форми психічного відображення... Мотив і мета утворюють свого роду “вектор” діяльності, що визначає її напрямок, а також величину зусиль, які розвиває суб’єкт, виконуючи її. Цей вектор виступає в ролі системоутворюючого фактора, що організує всю систему психічних процесів і станів, які формуються і розкриваються в процесі діяльності. ” [ 13, с.205-206]

У подальшому вважаємо за необхідне дослідити інші підходи до професійного розвитку.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. – 304 с.

  2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 338 с.

  3. Аминов Н.А. Психофизиологические и психологические предпосылки педагогических способностей // Вопросы психологии, № 5, 1988. – С. 71-78.

  4. Бандура А. Теория социального научения: Пер. с англ. – СПб.: Евразия, 2000. – 320 с.

  5. Бодрова К.И. О профессиональном становлении специалиста в педагогическом вузе и совершенствование профессиональных знаний педагогических кадров. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. –Ч.1. – 213 с.

  6. Гуревич К.М. Профессиональная пригодность и свойства нервной системы. – М.: Наука, 1970. – 271 с.

  7. Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология: пути достижения вершин профессионализма. – М.: РАУ, 1993. – 32 с.

  8. Эриксон Э. Детство и общество: Пер. с англ. – СПб.: Питер Пресс, 1996. – 529 с.

  9. Кагальняк А.И., Мельник Л.П. Темперамент учителя и успешность педагогической деятельности // Вопросы психологии, № 2, 1986. – С. 79-85.

  10. Климов Е.А. Психология профессионала: избранные психологические труды. – М.: Ин-т практ. психологии; Воронеж: НПО “МОДЭК”, 1996. – 400 с.

  11. Кон И.С. Психология старшеклассника – М.: Просвещение, 1980. – 191 с.

  12. Крегер О., Тьюсон Дж.М. Типы людей и бизнес: Пер. с англ. – М.: Персей. Вече. Аст, 1995. – 560 с.

  13. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Изд. «Наука», 1984. – 445 с.

  14. Маленко А.Т. Организационно-педагогические проблемы отбора кандидатов на профессию мастера производственного обучения: Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.01 / Науч. исслед. ин-т общей педагогики АПН СССР. – М., 1973. – 22 с.

  15. Маслоу А. Психология бытия: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1997. – 368 с.

  16. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. – М.: Педагогика, 1986. – 254 с.

  17. Мясищев В.Н. Основные проблемы и современное состояние психологии отношений человека // Психологическая наука в СССР. – М: Изд-во АПН РСФСР, 1960. – Ч.2. – С. 110-125.

  18. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986. – 254 с.

  19. Пономарев Я.А. Психология творчества. – М.: Наука, 1976. – 305 с.

  20. Профконсультационная работа со старшеклассниками /Под ред. Б.А. Федоришина. – К.: Радянська школа, 1980. – 160 с.

  21. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности // Под ред. Г.С. Никифорова. – СПб.: Изд-во СПб ун-та, 1991. – 296 с.

  22. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер. с англ. (общ. ред. и предисл. Е.И. Исениной). – М.: Изд. группа “Прогресс”: “Универс”, 1994. – 480 с.

  23. Фромм Э. Душа человека: Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 430 с.

  24. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: в 2т. Пер. с нем./ Под ред. Б.М. Величковского. – М.: Педагогика, 1986. – 392 с.

  25. Юнг К.Г. Психологические типы: Пер. с нем. Софии Лорие / Под общ. ред. В. Зеленского. – СПб.: “Ювента”, М.: Издательская фирма “Прогресс-Универс”, 1995. – 719 с.

  26. Якунин В.А. Педагогическая психология: Учеб. пособие / 2-е изд. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – 349 с.

  27. Mc Clelland D. C., Atkinson J. W., Clark R. A., Lowell E. L. A scoring manual for the achievement motive. In: Motives in Fantasy, Action, and Society, N. Y , 1958. – P. 112-148.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка