Правова культура як фактор реалізації функцій права



Скачати 159.92 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір159.92 Kb.


УДК 340.1 (045)
    1. Макеєва О.М.


кандидат юридичних наук,

доцент кафедри теорії та історії держави і права

Навчально-наукового Юридичного інституту

Національного авіаційного університету
      1. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЯК ФАКТОР РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ПРАВА


Проблеми сутності і ролі правової культури належать до актуальних і «вічних» у сучасній юриспруденції. Від рівня правової освіченості залежать перспективи розвитку громадянського суспільства та демократичної правової держави в Україні. Актуальність даної теми полягає в тому, що незнання та нерозуміння права, відсутність потреби і навичок користування нормами права призводить до нігілістичних проявів у сфері права та протиправної поведінки.

Метою даної статті є наукове дослідження сутності та ролі правової культури як фактора реалізації функцій права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми правової культури досліджували як українські, так і зарубіжні вчені. Теоретичним джерелом досліджень правової культури стали праці С. С. Алексєєва, В. В. Головченка, М. О. Кудрявцева, Б. П. Кузьменка, О. А. Лукашової, В. С. Медведєва, О. Г. Мурашина, О. Є. Манохи, Є. В. Назаренко, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, А. О. Селіванова та інших. Безпосередньо проблеми змісту та структури правової культури досліджували О. В. Аграновська, Г. І. Балюк, Н. А. Бура, В. А. Бурмистров, О. А. Зорченко, В. І. Камінська, М. М. Кейзеров, А. Ф. Крижанівський, Л. О. Макаренко, О. А. Менюк, В. Н. Рукавишников, В. П. Сальников, А. П. Семітко, Р. А. Сербин, С. Р. Станік, Л. К. Суворов, В. В. Черней, Л. С. Явич та інші.

Проблеми функцій права у сучасній правовій доктрині досліджували багато науковців-юристів, серед яких: С. С. Алексєєв, І.В. Арістова, М. Коркунов, О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко, А. Х. Гатієв, В. М. Обухов, Л. Петражицький, Т. Н. Радько, В. Н. Синюков, О. Ф. Скакун, В. В. Сухонос та інші Проте поза сферою наукових пошуків вчених залишилися питання інформаційної функції права та її вплив на формування правової культури суспільства.

Насамперед зупинимося на короткій характеристиці поняття правової культури, основних підходах до його розуміння. У науковій юридичній літературі не існує єдиного підходу і до визначення поняття «правова культура». Сучасні вчені в юридичній науковій літературі по-різному визначають поняття «правова культура». Наприклад, у зарубіжній літературі 90-х років ХХ ст. нараховується понад 250 визначень правової культури, число яких постійно зростає [1, с. 241].

Дослідження даної проблематики дає змогу виділити кілька основних поглядів на розуміння даного поняття. Перш за все правова культура відображає ціннісно-правовий та ідейно-правовий стан суспільства на окремому історичному етапі, характеризує рівень правосвідомості, розуміння права та повагу до закону. А. П. Семітко правову культуру трактує як «обумовлений соціально-економічним і політичним ладом якісний стан правового життя суспільства, що виражається в досягнутому рівні розвитку юридичних актів та інших текстів правового характеру, рівні правової діяльності, правосвідомості і в цілому правового розвитку суб’єкта, а також ступені гарантованості державою, суспільством свободи, поведінки особистості в єдності з її відповідальністю» [2, с. 21]. Пізніше цей автор робить висновок, що прогрес правової культури – це розширення обсягу прав і свобод особистості, підвищення рівня їх захищеності, а правовий розвиток у цілому відбувається від соціоцентристського до персоноцентристського типів правової культури [3, с. 45].

Однією з ґрунтовних праць у 90-х роках ХХ ст. щодо аналізу поняття правової культури є дослідження відомого радянського вченого В. П. Сальникова. Правову культуру він розуміє як «особливе соціальне явище, яке може бути сприйняте як якісний правовий стан особистості і суспільства, що підлягає структуруванню за різними критеріями». Автор виходить з того, що правова культура є сукупністю всіх позитивних компонентів правової дійсності в її реальному функціонуванні, в якій втілені досягнення правової думки, юридичної практики. Вона пронизує право, правову свідомість, правові відносини, законність і правопорядок та інше [4, с. 14].

Принагідно можна зазначити, що правова культура розуміється як сукупність усіх компонентів, суб’єктів юридичної діяльності з метою прогресивного розвитку суспільства, постійного збагачення новими теоретико-правовими знаннями. Правова культура також трактується через поняття рівня розвитку її компонентів: виокремлюють рівень правосвідомості, законності, досконалого законодавства та досконалої юридичної практики. Як показник рівня правової культури також розглядається рівень розвитку правових поглядів, гарантованість прав, рівень правоохоронної діяльності, рівень юридичної освіти та виховання [5, с. 49].

У 1990-ті роки ціннісний вимір правової культури був висвітлений у працях таких учених: В. А. Бурмістрова, Г. І. Балюк, П. Б. Євграфова, В. В. Копєйчикова, Л. В. Петрової, В. В. Оксамитного, П. М. Рабіновича та інших. Правова культура розглядалась як сукупність усіх цінностей, які створюються людьми в правовій сфері, а також саме право, правосвідомість, правові відносини, стан законності, рівень досконалості законотворчої, правозастосовної та іншої правової діяльності [6, с. 8].

Ю. С. Шемшученко стверджує, що правова культура – це система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права, складова загальної культури, охоплює всю сукупність найважливіших ціннісних компонентів правової реальності в її розвитку (право, правосвідомість, правовідносини, правопорядок, нормотворча, правозастосовча та інша правова діяльність). Є однією з категорій загальнолюдських цінностей, невід’ємним компонентом правової держави [7, с. 37].

Вивчення даної проблематики дозволяє виділити кілька основних підходів до розуміння поняття правової культури у юридичній науковій думці. По-перше, ціннісний, де правова культура відображає ціннісно-правовий та ідейно-правовий стан суспільства на окремому історичному етапі, характеризує рівень правосвідомості, розуміння права та повагу до закону. В якості показника рівня правової культури також виступає рівень розвитку правових поглядів, гарантованість прав, рівень правоохоронної діяльності, рівень юридичної освіти та виховання. По-друге, компетентнісний підхід, обов'язковою умовою якого є відмова від традиційних нормативістських настанов на користь ціннісного підходу до права, від юридичного догматизму до діяльнісного освоєння правових механізмів, засобів і способів дії. Ці вимоги виходять, передусім, з практичної цінності правових знань для громадянина. По-третє, інформаційний, який обґрунтовує, що правові знання завжди ґрунтуються на певній інформації, визначають поведінку людей. Правову культуру можна визначити як певний обсяг правової інформації, що створюється й накопичується в суспільстві й у свідомості окремої особи.

Отже, однією з найважливіших характеристик правової культури, є те, що вона пов'язується насамперед загальною культурою особи. Правова культура є якісним показником правової системи, забезпечує її функціонування та розвиток. Правова культура тісно взаємопов’язана загальнолюдською культурою, адже правова культура – це загальний стан «юридичних справ» у суспільстві, тобто стан законодавства і роботи суду, всіх правоохоронних органів, правосвідомості всього населення країни, що виражає рівень розвитку права і правосвідомості, їх місце в житті суспільства, засвоєння правових цінностей, їх реалізацію на практиці, здійснення вимог верховенства права [8, с. 5].

Такий погляд на розуміння правової культури визначає її рівень, стан, динаміку, поширення в суспільстві, єдиному правовому просторі. Правова культура відображає правову дійсність і регулює поведінку особистості у сфері права. Ставлення особистості до своїх прав та обов'язків, у якому проявляється і її ставлення до права, законності та справедливості, здійснюється через певні функції правової культури.

Правовій культурі властива дієвість. Не статика, не пасивність, а активна роль – невід’ємна її властивість. Дієвість правової культури проявляється у визначенні загальних напрямів правового розвитку, виявленні і в законодавчому закріпленні необхідності правової регламентації професійних відносин. На відміну від функцій права, які відзначаються своїми «чисто» правовими особливостями, функції правової культури несуть на собі відбиток характеристик правової свідомості. Аналізуючи функції правової культури, необхідно виходити із загальних положень про функції правової свідомості відповідно до її правової специфіки [9, c. 96].

Правова культура, забезпечуючи реалізацію функцій права, виконує такі функції: пізнавальну, ціннісно-нормативну, комунікативну, правосоціалізаційну, попереджувальну, ідеологічно-виховну, прогностичну.

У юридичній науці поняття «функція» характеризує соціальну роль держави і права. Функції права почали розроблятися на початку ХХ ст., що пов’язано з дослідженнями К. Ренері, Л. Дюгі, Л. Петражицького, Н.М. Коркунова і А.М. Горовцева. Застосування структурно-функціонального підходу в юридичній науці було обумовлено, перш за все, системним розумінням феномену права. На початку XX століття з’являється теорія функцій права, а структурно-функціональний підхід застосовується у різних юридичних школах. В якості предмета дослідження в рамках структурно-функціонального підходу досліджується право як функціональна система, що складається з нормативних, організаційних, інструментальних та соціальних структурних елементів, що виконують функції, пов’язані з задоволенням потреб людей і урегулювання відносин між ними. Це стало підґрунтям розуміння права через функції, що реалізуються у процесі суспільних відносин.

У юридичній науці сформувалися різні правові погляди сутності поняття функції права. Якщо проаналізувати численні точки зору у вітчизняній юридичній науці, то можна зробити висновок, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або його напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом. У цьому зв’язку слід акцентувати увагу на недоцільності ототожнення або протиставлення напрямів правового впливу соціальному призначенню права і, навпаки. Розкриваючи зміст якої-небудь функції права, необхідно постійно мати на увазі зв’язок призначення права з напрямами його впливу і, навпаки - визначеність останніх призначенням права [10, c. 170-171].

Основні напрямки юридичного та неюридичного впливу на суспільні відносини розкриваються через функції права. Отже, функції права - це основні напрями юридичного та неюридичного впливу права на поведінку суб’єктів суспільних відносин, що обумовлені сутністю та соціальним призначенням права. Традиційно у теорії права функції права поділяють на: загальносоціальні, до яких відносять інформаційну, орієнтаційну, виховну, культурно-історичну, стабілізаційну, економічну та інші; та спеціально-юридичні, до яких належать регулятивна (динамічна і статична) та охоронна.

Зупинимося на дослідженні правової культури як фактору реалізації окремих функцій права. Інформаційна функція права полягає в інформуванні індивідів про їхні права та обов’язки О.Ф. Скакун вважає, що інформаційно-пізнавальна функція полягає у інформуванні громадян, тобто доведенні до відома адресатів про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні права, обов’язки та відповідальність, пізнання сутності права (правова інформація) [11, c. 240-241].

Як зазначалося вище, функції права - це основні напрями впливу права на особу і суспільство, які допомагають зрозуміти соціальне призначення права та характер його впливу на поведінку учасників суспільних відносин. Тому варто дослідити механізм реалізації означеної функції. І.В. Антошина зазначає, мета вивчення механізму реалізації функції права та її елементів полягає у з’ясуванні суті та змісту інформаційної функції права в ракурсі інформаційного впливу права [12, c. 214].

Дослідження механізму реалізації інформаційної функції права зумовлює теретико-правовий аналіз його сутності та елементів. Як вважає Є.М. Корж, механізм реалізації інформаційної функції права – це система правової інформації, суб’єктів, об’єктів і юридичних засобів правового інформування та підтримання інформаційної цілісності правової системи, що пов’язані між собою різноманітними взаємодіями і взаємовпливами для досягнення мети правового регулювання. До елементів механізму реалізації інформаційної функції права відносяться: система правової інформації; суб’єкти, які здійснюють функції права; об’єкти впливу інформаційної функції права; юридичні засоби правового інформування та підтримання інформаційної цілісності правової системи [13, c. 12].

На підставі зазначених поглядів можна визначити, що інформаційна функція права полягає у доведенні до громадян правової інформації, впливає на правосвідомість особи, сприяє формуванню інформаційно-правової культури особи. Правова культура виступає своєрідним каталізатором інформаційної функції права, чим більше особа сприймає правової інформації, тим вищий рівень її правової культури.

Питання формування в Україні правової держави та громадянського суспільства потребують подальшого проведення відповідних загальнотеоретичних досліджень, які дають змогу визначити обґрунтовану реалістичну концепцію вдосконалення напрямків правового впливу на суспільні відносини, перетворення держави в соціально-політичний інститут з новими функціями права, правового виховання, які б відповідали потребам громадянського суспільства. Розкриття змісту виховної функції права диктується прагненням більш всебічно розкрити сутність права, адже виховна функція одна з функцій права, що складає внутрішньо-узгоджену систему, вона є самостійною загально-соціальною функцією права. Характеризуючи визначальну роль, яку виконує право у вихованні, слід зазначити, що вона відображає ставлення права до цього процесу, показує його як знаряддя соціальних перетворень, інструмент активного впливу на свідомість і поведінку особи, виражає спроможність правової системи до вирішення завдань і досягнення цілей, що стоять перед суспільством у галузі соціального виховання. Реалізація виховної функції відображається у правовому вихованні і його роль у сучасних умовах надзвичайно зростає.

У науковій літературі виділяють три форми правового впливу: інформаційно-психологічна, виховна та соціальна. Інформаційно-психологічний аспект (мотиваційна, імпульсивна) характеризується впливом прескриптивної (управлінської) правової інформації на мотиви поведінки суб’єктів з використанням таких основних засобів, правові стимули та обмеження. Виховний аспект (педагогічний, ціннісно-орієнтаційний, загальноідеологічний) ґрунтується на загально ідеологічному впливові правової дійсності на внутрішній світ суб’єкта, на формуванні в свідомості ціннісних орієнтацій, правовому вихованні особи. Соціальний аспект характеризується взаємозв’язком правових та соціальних факторів (економічних, політичних, моральних тощо), які у своїй сукупності складають соціальне середовище дії права [14, с. 175-176].

Дія виховної функції є двостороннім процесом, що припускає не тільки спрямування виховного впливу права на особу, але й активне відношення останнього до нього. Проте реалізацію досліджуваної функції не варто звужувати тільки до процесу об’єктів права в поводженні особи. Його потрібно розглядати в тісній взаємодії із системою правового виховання. У зв’язку з цим слід вважати правильною висловлену в юридичній літературі думку про те, що виховний вплив права відноситься до засобів, мір правового виховання. Правове виховання як чинник, що впливає на кінцевий результат впливу виховної функції, виступає умовою її ефективності і забезпечує досягнення цілей, що ставляться перед демократичною правовою державою у вихованні громадян. Виходячи з цього в механізмі реалізації названої функції і у системі правового виховання виділяються загальні елементи. До них належать і методи правовиховного процесу

Виховна функція права реалізується державою та різними громадськими організаціями. Вона спрямована на формування правових мотивів, ціннісних орієнтирів, внутрішніх потреб. Виховна функція права неодноразово пов’язана з процесом і системою правового виховання, з ідеологічною роллю права у суспільстві [15, с. 64]. Виховна функція права є самостійним напрямком його впливу на волю, думки і почуття людей, яке здійснюється незалежно від наявності організаційних форм виховного процесу. Вона входить до системи правового виховання в якості найважливішої складової частини. Виховна функція права спрямована на розвиток і зміцнення правосвідомості, правової культури і правового виховання у всіх членів суспільства навичок правомірної поведінки. Отже, тільки об’єднаними зусиллями державних органів, громадських організацій, використанням комплексу різноманітних, взаємозалежних засобів, всемірним розширенням правового виховання громадян, підвищенням ролі суспільної думки в боротьбі зі злочинністю можливо досягти успіху у забезпеченні ефективності виховної функції права.

Правова культура є важливим фактором реалізації ціннісно-орієнтаційної функції права. Адже правова культура виступає соціальною формою закріплення та відтворення розвитку у нормах та цінностях права, правової діяльності та правової свідомості. Правова культура як особлива складова духовної культури людства, яка фіксує досягнення суспільства у сфері юридичної теорії та практики, розкриває роль правових ідеалів та цінностей у житті суспільства, реальних здобутків держави у галузі захищеності прав і свобод людини [16, с. 228].

Відповідно до європейських стандартів, максимально наближеним до ідеального є таке суспільство, в якому створені належні умови, що мають забезпечити усім громадянам рівні можливості для розвитку й застосування їхніх потенційних здібностей, досягнення як приватних і публічних цілей як умови реалізації найголовнішої потреби особистості - потреби в самовизначенні та самоствердженні. Політична, моральна та суспільна безпека й свобода кожної особистості - важливий елемент європейських цінностей. Саме правові цінності є базовими елементами структури правової культури. Вони дають можливість розуміти правову культуру як якісний стан існування та розвитку всієї правової дійсності, відображають більш високий рівень функціонування суб’єктів у правовій сфері. Саме цінності визначають характер та способи взаємодії суб’єктів у суспільстві, політиці, державному управлінні. Україна обрала курс європейської інтеграції, що характеризується єдністю суспільних і людських цінностей, керівних структур й інститутів.

Правова культура є умовою реалізації і спеціально юридичних функцій права - регулятивної та охоронної.

Регулятивна функція права виявляється в тому, що приписи правових норм вносять упорядкованість у суспільні відносини. Дія цієї функції розкривається у дозволах, рекомендаціях, пільгах і заохоченнях. Суб’єктам права надається правомочність у межах якої втони діють вільно, на свій розсуд. [17, c. 248].

В залежності від рівня правосвідомості та правової культури суб’єкти обирають тип правової поведінки: правомірна чи протиправна.

Роль правової культури викликана реальним всезростаючим її значенням у правовій регламентації суспільних відносин. Коли мова йде про те, що переважна більшість членів суспільства виконує правові норми добровільно, з огляду на глибоке внутрішнє переконання, а не під загрозою правових санкцій, то мається на увазі саме регулятивна роль правової культури, високий рівень якої співвідносить поведінку особи з інтересами суспільства, принципами права. Чим вищий рівень правової культури, тим сильніші правові переконання особи, тим більшою мірою вона регулює поведінку людей згідно з цілями, вираженими в праві .

Правової культура є фактором реалізації функцій права, оскільки норми права перетворюються в повсякденну звичку професійної чи побутової діяльності. Перетворення юридичних норм у природний регулятор діяльності особи свідчить про те, що вони нею засвоєні і стали її внутрішніми переконаннями. Ступінь засвоєння норм права можна оцінювати за його реальними вчинками й діями в різних правових ситуаціях. Завдяки правовій культурі регулюються потреби особи, позиції, правові відносини, у які вона вступає. Безпосереднім регулятором тут є правові норми. Правова культура – це засіб урегулювання правових відносин, заснованих на принципах верховенства права та гуманізму, що забезпечує відповідність поведінки особи правовим приписам у повсякденному житті та під час здійснення професійної діяльності.

Охоронна функція права полягає в тому, що право захищає соціальні цінності, блага, суспільні відносини шляхом встановлення заборон, обмежень і покарань за їх порушення. Ефективність охоронної функції права залежить від сприйняття особою права від її правової культури. Як зазначає академік В. С. Нерсесянц, правова культура – це правова культура розвиненого й ефективно функціонуючого громадянського суспільства і правової держави. За своєю суттю та основною ідеєю вона є культурою визнання, захисту і здійснення прав та свобод людини і громадянина як вищих цінностей [18, с. 274].

Правова культура визначає принципи правової поведінки особи, спрямовані на утвердження соціально-правових цінностей, розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку в суспільстві. Правова культура має забезпечити гармонійний і прогресивний розвиток суспільства й окремих осіб, збереження духовних цінностей у галузі права та їх засвоєння майбутніми поколіннями, запобігання проявам правовому нігілізму. Громадяни повинні постійно підвищувати рівень як особистої правової культури, так і здійснювати ефективну роботу з формування правової культури суспільства.

Одним з показників правової культури є правова вихованість особи, тобто належний високий рівень правової свідомості, що знаходить свій вияв не лише в дотриманні законів, а й у правовій активності, повному та ефективному використанні правових засобів у практичній діяльності, намаганні в будь-якій справі утвердити правові засади як вищі цінності цивілізації.

Правова культура, процес її формування, функціонування та розвитку є неодмінною умовою розвитку трансформаційних процесів, становлення України як правової держави. Зрілість правової культури є важливим чинником здійснення суспільно-правової реформи в країні, утвердження принципу верховенства права в усіх сферах суспільного життя, реалізації правового статусу особи, її прав і свобод. Розвинений рівень правової культури особи і суспільства, в якому функціонують ефективні інститути створення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності. Правова культура є важливим чинником реалізації функцій права, необхідною умовою розвитку інтелектуального, духовного потенціалу народу, утвердження цілісної системи світоглядно-ціннісних орієнтацій передусім сучасного юридичного світогляду, правових ідеалів, сучасного праворозуміння.

Література

1. Комаров С. А. Общая теория государства и права : [учебник] / Комаров С. А. – [7-е изд.]. – СПб : Питер, 2008. – 512 с.

2. Семитко А. П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, прогрес / Семитко А. П. – Свердловск : Изд-во Уральского ун-та, 1990. – 187 с.

3. Семитко А. П. Развитие правовой культуры как правовой прогресс (проблемы теории и методологии) / Семитко А. П. – Екатеринбург : Изд-во Уральской гос. юрид. академии, 1996. – 313 с.

4. Сальников В. П. Правовая культура: теоретико-методологический аспект : автореф. дис. на соискание учен. стапани доктора юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права, история политических и правовых учений» / В. П. Сальников. – Ленинград, 1990. – 36 c.

5. Сербин Р. А. Правова культура – важливий фактор розбудови правової держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» / Р. А. Сербин. – К., 2003. – 17 с.

6. Бурмистров В. А. Место и роль правовой культуры в становлений правового государства / Бурмистров В. А. – Симферополь : Таврида, 1996. – 126 с.

7. Шемшученко Ю. С. Правова культура / Ю. С. Шемшученко // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1998–2004. – Т. 5: П–С. – 2003. – 564 с.

8. Рабинович П. М. Основы общей теории права и государства / П. М. Рабинович – Харьков : Консум, 2005. – 320 с.

9. Менюк О. А. Формування правової культури підприємця: теоретичні та прикладні аспекти / Менюк О. А. – К. : Оріяни, 2001. – 172 с.

10. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції): навч. посіб. / За ред. О.В.Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 400 с.

11. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. - / О.Ф. Скакун. - К.: Алерта, 2012. - 524 с.

12. Антошина І.В. Механізм реалізації інформаційної функції права / І.В.Антошина // Актуальні проблеми держави і права. - 2012. - Вип. 64. - С. 214-219.

13. Корж Є.М. Реалізація інформаційної функції права в діяльності органів внутрішніх справ: автореф. дис ... канд. юрид. наук / Є. М. Корж . – Харків : Б.в., 2010 . – 20 с.

14. Дія права: інтегративний аспект : монографія / [кол. авторів ; відп. ред. Н. М. Оніщенко]. – К. : Юридична думка, 2010. – 360 с.

15. Марчук В.М. Теорія держави і права : навч. посіб. / В. М. Марчук, О. В. Корольков ; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2012. – 415 с.

16. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. / ред. кол. вид.: В. Я. Тацій (голова ред. кол.); Акад. прав. наук України. – Х.: Право, 2008. Т. 1: Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України / за заг. ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. – 2008. – 726 с.

17. Крестовська Н.М. Теорія держави і права. Підручник. Практикум. Тести.: підручник / Н.М. Крестовська Н.М. Л.Г. Матвєєва. – К.: Юрінком Інтер, 2015. – 584 с.



18. История политических и правових учений : учебник / [под общ. ред. В. С. Нерсесянца]. – [4-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Норма, 2004. – 944 с.




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка