«Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Конституції України»



Сторінка1/3
Дата конвертації17.04.2016
Розмір0.54 Mb.
#11132
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри конституційного та міжнародного права

полковник міліції

___________ КОЛОДІЙ А.М.

"__" ____________2014 р.
ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

«Права і свободи людини та громадянина»

на тему: «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Конституції України»

Навчальний час – 2 години

Для слухачів НАВС за ОКР

«бакалавр»

за напрямом підготовки

«Правознавство» 6.030401

Обговорено та схвалено на

засіданні кафедри ________ р.

протокол №__

Київ – 2014 р.

Вид лекції: інформаційна.


Дидактичні цілі:

Навчальні: формування поняттєво-категоріального апарату з відповідної проблематики, а також систематизованих стійких знань слухачів (студентів) щодо особливостей конституційно-правового закріплення прав, свобод і обов’язків людини та громадянина в Україні.
Розвиваючи: розвиток логічного мислення, набуття умінь працювати з літературними джерелами та джерелами права, формування умінь і навичок аналізу фактів.
Виховні: сприяння формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості, підвищення правової свідомості та правової культури.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючи дисципліни: «Теорія держави та права».

Забезпечувані дисципліни: «Конституційне право України», «Забезпечення прав людини в правоохоронній діяльності», «Адміністративне право», «Кримінальне право», «Кримінально-процесуальне право», «Цивільне право», «Екологічне право», «Сімейне право», «Міжнародно-правові стандарти з прав людини», «Права людини у правозастосовчій практиці», «Міжнародне право», «Державне право зарубіжних країн».


Навчально-методичне забезпечення лекції: наочність досягатиметься використанням умовних графічних зображень (таблиці, схеми), технічних засобів навчання (мультимедійних засобів).

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

  1. Сучасне розуміння категорій «права», «свободи» та «обов’язки» людини і громадянина.

  2. Класифікаційні моделі прав людини та їх загальна характеристика.

  3. Конституційно-правове закріплення прав, свобод і обов’язків людини та громадянина в Україні.

  4. Конституційні обов’язки людини та громадянина в Україні.

Рекомендована література:

  1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.

  2. Второй факультативный протокол к Международному пакту о гражданских и политических правах, направленный на отмену смертной казни от 15 декабря 1989 года // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С.26-27.

  3. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 9 - 12.

  4. Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року // Забезпечення прав людини. Хрестоматія. – К. – Х., 2005. – С. 61-65.

  5. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, налюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С.39 - 46.

  6. Конвенція Співдружності Незалежних держав про права та основні свободи людини від 26 травня 1995 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

  7. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року // Забезпечення прав людини. Хрестоматія. – К. – Х., 2005. – С. 38-46.

  8. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року // Забезпечення прав людини. Хрестоматія. – К. – Х., 2005. – С. 33-38.

  9. Протокол до Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2010. - № 10. – С.225-226.

  10. Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї // Право України. - 2010. - № 10. – С.226 - 227.

  11. Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо скасування смертної кари // Право України. - 2010. - № 10. – С.227-229.

  12. Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2010. - № 10. – С. 229-231.

  13. Протокол № 13 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. - 2010. - № 10. – С. 232-233.

  14. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 24-26.

  15. Гончаренко О. М. Права людини в Україні: навч. посіб. - К.: Знання, 2008. – 207 с.

  16. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.

  17. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 350 с.

  18. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина: Навчальний посібник / В. В. Молдован, Л. І. Чулінда. – К.: «Центр учбової літератури», 2012. – 206 с.

  19. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: Підруч. / О.В.Пушкіна, В. М. Шкабаро, Т. М. Заворотченко. – Д.: Вид-во ДУЕП імені Альфреда Нобеля, 2011. – 336 с.

  20. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник – 6-е видання. - К.: Атіка, 2009. - 608 с.

  21. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник. - X.: Факт, 2001. – 440 с.

  22. Мацькевич М. М. Конституційно-правові засади забезпечення культурних прав і свобод людини та громадянина в Україні: монографія. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012. – 464 с.

  23. Олійник А.Ю. Актуальні проблеми конституційного права України. - К., 2013. – 554 с.

  24. Погорілко В. Ф., Головченко В. В., Сірий М. І. Права та свободи людини і громадянина в Україні / НАН України; Інститут держави і права ім. В.
    М. Корецького. - К.: Ін Юре, 1997. – 52 с.

  25. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / за заг. ред. В.Л. Федоренка. – 4-е вид., перероблене і доопрац. – К.: 2012. - 727с.

  26. Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – Київ: Сфера, 2002. – 413 с.

  27. Права человека: итоги века, тенденции, перспективи / Под общ. ред. чл.- корр. РАН Е. А. Лукашевой.- М.: Издательство НОРМА; 2002. - 448 с.

  28. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К.: Юрінформ, 1992. - 200 с.

  29. Пустовіт Ж. М. Актуальні проблеми прав і свобод людини та громадянина в Україні: Навчальний посібник – К.: КНТ, 2009. – 232 с.

  30. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 464 с.

  31. Саидов А.Х. Общепризнанные права человека. - М. – 2002. - 267 с.

  32. Леня Семюєл. Основні соціальні права. Практика застосування Європейської соціальної хартії. – К.: Фенікс. - 2003.- 296 с. // Право України. – 2010. - № 10. – С. 4 -18.

  33. Олійник А. Ю. Поняття і класифікація конституційних свобод людини та громадянина в Україні // Науковий вісник КНУВС.- К., 2009. – Вип. 2(63).– с. 52- 60.

  34. Пушкіна О. В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення. - К.: Логос, 2006. - 416 с.

  35. Рабінович П. Права людини і громадянина в Україні: конституційна перспектива //Вісник Академії Правових наук України: право. - Харків, 2008.- Вип.3 (54), - С. 3-11.

  36. Тригубенко Г.В. Право на життя в аспекті реалізації норм Конвенції про захист прав людини і основних свобод // Вісник Запорізького національного університету. - 2013.- № 1 (ч. 2). - С. 64 - 69.

  37. Шаповал Т.В. Права людини і громадянина: концептуальні підходи до визначення//Державо і право. - Вип.40. - К., 2008.- С. 154-159.

  38. Шемшученко Ю.С., Карпачова Н.І., Костецька Т. А., Воротіна Н.В., Суржинський М.І. Конституційні права, свободи і обов`язки людини і громадянина в Україні / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / Ю. С. Шемшученко (ред.). - К.: Юридична думка, 2008. - 251c.

  39. Шляхтун П.П. Конституційне право України: підручник. – К.: Освіта України, КНТ, 2008. – С. 167.

  40. Шумак І. О. Громадянські права і свободи людини за Конституцією України. Автореф. на здоб. наук. ступ. канд. юр. наук, 12.00.02. - К., 2000.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

ВСТУП

В загальній шкалі гуманітарних цінностей права людини, як і сама людина, займають центральне місце і домінують над всіма іншими. Їх пріоритет і значущість безспірні, а роль і призначення зрозумілі. В будь-якій демократичній державі права, свободи, обов’язки особи складають найважливіший соціальний і політичний інститут, що об’єктивно виступає мірилом досягнень даного суспільства, показником його зрілості, цивілізованості. Він є засобом доступу особистості до духовних і матеріальних благ, механізмів влади, законних форм волевиявлення, реалізації своїх інтересів. В той же час це необхідна умова вдосконалення самого індивіда, зміцнення його статусу, гідності. Пошук оптимальних моделей взаємовідносин особи і держави завжди являв собою складну проблему. Ці моделі в значній мірі залежали від характеру суспільства, типу власності, демократії, ступеню розвитку економіки, культури та інших об’єктивних умов. Але багато в чому вони визначалися також владою, законами, тобто суб’єктивними факторами. Головна складність полягала і полягає у встановленні такої системи і такого порядку, при яких, з одного боку, особистість мала б можливість безперешкодно розвивати свій потенціал (талант, інтелект), а з іншого боку, визнавалися б загальнодержавні цілі – те, що об’єднує всіх. Подібний баланс якраз і отримує свій вираз в правах, свободах та обов’язках.

Cаме тому розвинуті держави і народи, світове співтовариство розглядають права людини і їх захист в якості універсального ідеалу, основи прогресивного розвитку, фактору стабільності. Весь сучасний світ рухається в цьому напрямку. Т. Джефферсон у свій час говорив: „Ніщо не залишається незмінним, крім вроджених і невід’ємних прав людини”. Досвід більше ніж двох століть підтвердив цю думку.

Права людини являють собою цінність, що належить всьому міжнародному співтовариству. Їх повага, захист є обов’язком кожної держави. Там, де ці права порушуються виникають серйозні конфлікти, осередки напруги, що створюють загрозу миру і призводять нерідко (з санкції ООН) до стороннього втручання.

Проголосивши свою незалежність, Україна стала на шлях побудови власної правової держави і громадянського суспільства. Серед інших проблем, які вирішує народ України, однією з найгостріших постала проблема здійснення прав людини та громадянина. Для того, щоб у повному обсязі реалізувати права і свободи людини і громадянина, необхідно їх знати. Дослідження і вивчення сутності категорій «права», «свободи» і «обов’язки» людини і громадянина, їх видів, особливостей конституційного закріплення в Україні і є предметом розгляду даної лекції.


  1. Сучасне розуміння категорій «права», «свободи» та «обов’язки» людини і громадянина

Формування уявлень і понять про права людини почалося з найдавніших часів людської історії, з витоків людської цивілізації. Кожне століття стало неповторним у відтворенні прав людини, внесло щось нове у визначення цього поняття або надало людини якісь нові права, про що свідчать історичні документи. В процесі становлення та поступової універсалізації положень про права людини особливу роль відіграли уявлення про їх природний, невідчужуваний характер. Доктрина природного права затвердила пріоритет прав людини та визначила нові параметри взаємовідносин між індивідом та владою.

Процесу розвитку ідеї прав людини властиві як кількісні, так і якісні зміни. Безумовно, кожне нове розуміння прав людини є якісним стрибком у юридичному пізнанні. У середині XX ст. ідея прав людини зазнала змін завдяки підняттю її на конституційний рівень. Проте, не всі конституції в країнах світу ґрунтувалися на теорії природного права. Багато з них створювалися на основі позитивістського підходу до розуміння права, що призводило до ототожнення права і закону, або на основі марксистсько-ленінської теорії (СРСР), відповідно до якої права людини «даруються» державою. Природно-правовий підхід до розуміння прав людини як природних і невідчужуваних, даних від народження, набув закріплення у конституціях США, Франції, Італії, Іспанії.

В другій половині XX століття під впливом міжнародних документів про права людини відбулося пом'якшення історичного протистояння природно-правового і позитивістського (що ототожнює право і закон) підходів до права, навіть їхнє зближення, що відобразилося у конституційній і судовій практиці держав. Позитивістський підхід до природи прав людини, взаємовідносин держави та особистості, що міститься в конституціях Австрії, ФРН, переборов розрив з моральними, особистими, соціальними цінностями і попрямував шляхом позитивного закріплення природних прав і принципів, їх охорони і захисту.

І це зрозуміло. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання. Відтак, обмеження влади держави правами людини не применшує її роль. Права людини, не закріплені в позитивному праві (законодавчих актах), ускладнюють здійснення державою функції їх охорони і захисту.

Проблема суб’єктивних прав і свобод людини та громадянина протягом останніх десятиліть постійно знаходиться в центрі уваги практично всіх галузевих юридичних наук. Однак до цього часу існує низка питань, щодо яких відсутні відповіді, котрі б задовольняли всіх дослідників. До таких питань належить проблема визначення поняття та розкриття змісту як суб’єктивних прав і свобод людини та громадянина в цілому, так і окремих їх видів.

Так, у вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах суб’єктивні права і свободи визначалися і визначаються як: сукупність потреб, або інтересів людини; особливі види або способи прояву моралі; адресовані суспільству, державі, законодавству вимоги людини про надання певних благ; певним чином внормована свобода людини; певні можливості людини, необхідні для її існування та розвитку; можливості людини користуватися певними соціальними благами та брати участь у їх створенні; можливості здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, які встановлені державою і закріплені в конституції та інших нормативно-правових актах; гарантована законом міра можливої (дозволеної) поведінки особи; права, що містяться в конституції держави та міжнародно-правових документах з прав людини; конкретні повноваження що виникають в індивідуально визначеного суб’єкта права на основі норм об’єктивного права; вид і міра можливої поведінки суб’єкта, яка забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави та інше. При цьому кожна з вказаних і низка інших точку зору в юридичній літературі знаходить своїх прихильників і на їх підтримку наводяться не позбавлені підстав аргументи.

В юридичній науці суб’єктивне право в широкому розумінні – це все те, що випливає з правових норм (об’єктивного права) для його носія та характеризує його як суб’єкта права. У вузькому – розуміється право (можливість певної поведінки), особи, яке передбачене правовою нормою. Термін суб’єктивне право вказує, що йдеться про право, яке належить певному суб’єкту, про його юридично визнані можливості, якими він на свій розсуд може скористатися або не скористатися.

Саме тому слушною є думка П.М. Рабіновича та інших учених-юристів, які вважають, що поняття суб’єктивного права доречно визначити саме через категорію «можливість», яка, будучи забезпечена необхідними засобами, в будь-який час може бути реалізована, і що поняття можливого дозволяє не лише виявляти найсуттєвіші особливості суб’єктивних прав і свобод, але, що найголовніше, дозволяє сконструювати поняття, яке адекватно відображає їхній дійсний зміст і вказати на те, в чому виявляється їх головна соціальна та особистісна цінність. Категорія можливості дозволяє найбільш адекватно відобразити саме онтологічну соціальну сутність прав людини.

Так, наприклад, І. Є. Фарбер визначає права людини як соціальні можливості індивіда мати певні блага.

В. А. Кучинський під правами людини розуміє об'єктивно обумовлені можливості користуватися матеріальними та культурними благами.

Є. А. Лукашева права людини визначає як певні вимоги (зазіхання), спрямовані на створення мінімуму необхідних життєвих умов людського існування.

Г. В. Мальцев розуміє права людини як вид і міру її можливої або дозволеної поведінки.

В. А. Патюлін, Н. В. Вітрук визначають право особи як міру її можливої поведінки, спрямованої на володіння соціальним благом.

До ознак прав людини відносять наступні :

- це певні можливості людини діяти певним чином або ж утримуватися від певних вчинків, з тим, щоб забезпечувати своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення тих потреб, що сформувались;

- зміст та обсяг можливостей людини залежить першочергово від можливостей всього суспільства, тобто насамперед (хоч і не тільки) від рівня його економічного розвитку;

- ці можливості, за їх основними показниками, мають бути рівними однаковими для всіх людей. Лише тоді вони є правові;

- вони не повинні не можуть бути відчужені, відібрані, не можуть бути предметом "дарування" з боку держави або будь-якої іншої організації, особи.

В національному праві різних країн світу, в тому числі і в українському законодавстві, в міжнародних документах достатньо часто поряд з терміном «права» вживається термін "свободи" людини. Для чіткого визначення правового статусу людини і громадянина важливо дійти до визначеності розуміння - що ж собою являють поняття "права" і "свободи".

Відразу необхідно підкреслити, що за своєю юридичною природою та системою гарантій права і свободи ідентичні. Вони окреслюють забезпечені державою соціальні можливості людини у різних сферах. На думку П. М. Рабіновича та Б. В. Щетиніна, свободи - це ті ж права, тому їх часто ототожнюють між собою. Однак свободи мають свою специфіку. Співвідношення між цими категоріями наступне.

Термін "право" означає міру можливої поведінки людини, здійснення тих або інших дій, закріплених у нормативно-правових актах. Тобто це більш чітка категорія і варіанти його використання визначені в юридичних актах. Так, у Конституції України закріплюються наступні права: "Кожна людина має невід'ємне право на життя (ст. 27), "Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (ст. 48), "Кожен має право на безпечне для житя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст.50). У своїй основі право громадянина є завжди правом на те, що потрібно людині, на що вона претендує або те, що закон їй надає, чим закон її забезпечує, що служить інтересам людини, задоволенню її потреб, що визначається як соціальне благо, соціальна цінність.

Термін "свобода" - це філософська і правова категорія, яка означає самостійний вибір індивідом або організацією варіанта своєї поведінки. Свобода - це можливість користуватися і розпоряджатись тим або іншим соціальним благом, цінністю, задовольняти власний інтерес або якусь життєву потребу таким чином, аби не порушувати права інших людей. Разом із тим, аналіз конституційного законодавства вказує на те, що термін "свобода" - більш широке поняття і може мати багато варіантів здійснення. Так, у Конституції України закріплено: "Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість" (ст. 29); "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 ч.1); "Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 ч.1) та інші. При цьому необхідно враховувати, що Конституція надає людині свободу таким чином, щоб вона не могла бути використана проти інтересів суспільства, держави та інших громадян. Тобто, якщо у ст. 29 Конституції закріплено суб’єктивне право кожної людини на свободу та особисту недоторканість, це не означає, що людина може поводитися як заманеться, незалежно від чужої волі, без примусу. Таке розуміння свободи не відповідає обов’язку особи додержуватися Основного закону, поважати права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Наведене вище дає змогу зробити висновки, що чітке розмежування між "правами" і "свободами" провести важко, оскільки частіше всю сферу політичних прав із чітко визначеними правомочностями також називають "свободами".

Стосовно міжнародної теорії, то, наприклад, в Статуті ООН, Загальній декларації прав людини від 1948 року, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права від 1966 року говориться про права людини та основні свободи. Але частіше за все для лаконічності і те і інше позначають терміном «право людини», оскільки мова йде про явища одного порядку. І право, і свобода – гарантована законом міра можливої поведінки особи або групи осіб. Порядок реалізації права в тій чи іншій мірі регламентується. Свободу іноді розглядають як міру людської поведінки в яку держава зобов’язується не втручатися.

Теорiя права i правова практика розрiзняють поняття “права людини” i “права громадянина”. У першому випадку мова йде про права, пов'язанi з самою людською iстотою, її iснуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав i свобод) тут виступає переважно як фiзична особа. Наприклад, за Конституцiєю України до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гiдностi людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканнiсть (ст. 29), право на невтручання в особисте та сiмейне життя (ст. 32) тощо. Крім того права людини є поза територіальними - існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв'язком їх носія з конкретною державою. Реалізація прав людини здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де б не знаходилася людина .

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою вiдносин людини із суспiльством, державою, їх iнституцiями. Основу цього виду прав становить належнiсть людини до держави, громадянином якої вона є. Крім того, якщо права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права громадянина — у конституції певної держави. Реалізація прав громадянина охоплює сферу відносин індивіда з певною державою.

Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцiєю України, є право на свободу об’єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї (ст. 36), право брати участь в управлiннi державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мiтингiв, походiв, демонстрацiй (ст. 39), право на соцiальний захист (ст. 46) тощо.

Права людини порiвняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всiх людей, якi проживають у тiй або iншiй державi, а права громадянина - лише на тих осiб, якi є громадянами певної країни.

Коли йдеться про права людини i громадянина, слід враховувати, що таке їх розмежування не має абсолютного значення, оскiльки за згодою мiж державами деякi громадянськi права можуть бути поширенi на громадян iншої держави – суб’єктiв укладених мiж державами договорiв.

В міжнародній політичній лексиці термін «права людини» з’явився після американської війни за незалежність та Великої французької революції. В той час у відповідних внутрішньодержавних документах говорилося про права людини і громадянина. В Статуті ООН про права громадянина вже не йдеться. Але деякі права людини, наприклад, право на участь в управлінні державою, невід’ємні від громадянства.

Обов'язки особи, як і права, природні і невід’ємні для неї. Без них не може бути упорядкованих соціальних зв'язків та відносин, відповідальності людини і громадянина за свої вчинки. Діалектика прав і обов'язків особи полягає в тому, що забезпечення прав людини і громадянина обумовлено виконанням іншою людиною і громадянином своїх обов'язків і навпаки. Особа тільки тому має права, що вона несе на собі обов'язки, і навпаки, від неї можна вимагати виконання обов'язків тому, що вона має права. Права особи стають реальними лише тоді, коли вони нерозривно пов'язані з виконанням нею своїх обов'язків. Обов'язки - об'єктивна необхідність, вимоги, які пред'являються суспільством до особи з тим, щоб не порушувались права іншої особи і суспільство функціонувало нормально і стабільно.

Адже права людини і громадянина, якими б значними вони не були, усе ж не є безмежними, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому. Це застереження міститься в Загальній декларації прав людини (п. 2 ст. 29): «Кожна людина, здійснюючи свої права і свободи повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві». Використання людиною своїх прав одночасно передбачає її обов'язок захищати і зміцнювати ці права — заради самого себе та заради інших.

Саме для того, щоб зміцнити свої права, громадяни в демократичному суспільстві приймають на себе зобов'язання і виконують свої обов'язки. В Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 29) визначено: «Кожна людина має обов'язки перед таким суспільством, в якому лише можливий вільний і повний розвиток її особистості».

Кореляція прав і обов’язків створює врівноважений суспільний стан, інакше кажучи, сприятливий режим для повсякденної діяльності людей. Таке поєднання виражає розумний баланс інтересів всіх членів і складових частин суспільства, сприяє досягненню згоди, взаєморозуміння і соціального компромісу між ними. Це засіб гармонізації інтересів держави і особи, а також інтересів громадян у їх взаємовідносинах один з одним. Іншим шляхом складно досягти бажаного соціального ефекту.

Сучасна правова наука визначає юридичний обов'язок як міру необхідної поведінки у правовідносинах, реалізація якої забезпечена можливістю державного примусу. Тобто права людини виражають міру можливого, а обов'язок міру необхідної поведінки індивіда.

Отже, на сьогоднішній день серед авторів не існує одностайної думки стосовно визначення категорій «права», «свободи» та «обов’язки людини».

Вбачається обґрунтованим стверджувати, що суб’єктивні права та свободи людини – певні можливості людини і громадянина діяти певним чином або ж утримуватися від певних вчинків, з тим, щоб забезпечувати своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення тих потреб, що сформувались. Юридичний обов'язок — гарантована законом міра суспільно необхідної (корисної) і державно доцільної поведінки особи, об'єктивно обумовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства.


  1. Каталог: files -> kafedru -> kmp -> lectures -> pslg
    pslg -> «Засоби правового забезпечення прав і свобод людини»
    pslg -> «Правовий статус людини і громадянина: загальнотеоретичні та правові аспекти. Інститут громадянства в Україні»
    lectures -> З навчальної дисципліни: "Конституційна реформа в Україні" Категорія
    lectures -> Фондова лекція з навчально ї дисципліни " Муніципальне право " Тема № Система, принципи та гарантії місцевого самоврядування в Україні
    lectures -> Державне (конституційне) право зарубіжних країн та його правова основа
    lectures -> " Президент України"
    lectures -> Конституцiйно-правовий статус Верховної Ради України
    lectures -> Фондова лекція з навчальної дисципліни «міжнародне співробітництво у сфері кримінальної юстиції» тема №6 «Місце та роль укрбюро інтерполу в протидії злочинності» Навчальний час 2 годин(и)
    lectures -> Фондова лекція з навчальної дисципліни «міжнародне співробітництво у сфері кримінальної юстиції» тема №4 «Міжнародно-правові засади діяльності та інституційна система Інтерполу»


    Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка