Практична педагогіка або три технології



Сторінка37/46
Дата конвертації15.04.2016
Розмір8.25 Mb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   46

480

Практична педагогіка або три технології

й інші функції. Немас іншого методу, настільки різнобічного й ефективного у всіх відношеннях. Сутність бесіди полягає в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених запитань спонукати учнів до актуалізації (пригадування) уже відомих їм знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних міркувань, висновків та узагальнень. Бесіда змушує думку учнів слідувати за думкою вчителя, у результаті чого вони крок за кроком просуваються в освоєнні нових знань. Переваги бесіди ще й у тому, що вона максимально активізує мислення, слугує прекрасним засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних сил учнів, створює умови для оперативного керування процесом пізнання. Велика також виховна роль бесіди.

У деяких технологіях бесіда піднімається до рівня провідного методу навчання. Але за її допомогою не можна досягги всіх педагогічних цілей. Якщо у школярів немає певного (наперед відомого) запасу уявлень і понять, то бесіда виявляється малоефективною. Тому вона не може бути універсальним методом, а повинна обов'язково поєднуватися з викладом, лекцією, іншими методами, що формують систему знань. Крім того, бесіда не забезпечує формування практичних умінь і навичок, не дозволяє проводити вправи, необхідні для їхнього засвоєїшня.

Важливо підкреслити, що у бесіді, як і в інших методах навчання, пізнання може розвиватися дедуктивним або індуктивним шляхом. Дедуктивна бесіда будується, виходячи з уже відомих учням загальних правил, принципів, понять, за допомогою аналізу яких вони приходять до необхідних висновків. При використанні індуктивної форми бесіди йдуть від окремих фактів, понять і на основі їхнього аналізу доходять загальних висновків.

Сучасна наука прийшла до висновку, що бесіда найбільш ефективна для:


  • підготовки учнів до роботи на уроці;

  • ознайомлення їх з новим матеріалом;

  • систематизації і закріплення знань;

  • поточного контролю і діагностики засвоєння знань.

Запропоновано кілька способів класифікації бесід. За призначенням виділяються бесіди: 1) вступні чи організуючі; 2) повідомлення нових знань (сократичні, евристичні й ін.); 3) синтезуючі чи закріплюючі; 4) контрольно-корекцінні.

Вступна бесіда проводиться звичайно перед початком навчальної роботи. її мета — з'ясувати, чи правильно учні



481

Підласий І.П.

зрозуміли значення майбутньої роботи, чи добре вони уявляють собі, що і як по'фібно робити.. Перед екскуз ,сісю, лабораторними і практичними заняттями, вивченням нового матеріалу такі бесіди дають значний ефект.

Бееіда-повідомлєння нових знані, найчастіше буває:


  • катехізнепою, (запита; іі.но-відповідною), що вимагає лише ствердчич відповідей і не допускає заперечень, а також ви магає запам'ятовування правильних відповідей,

  • сокрапічною, м'якою, поблажливою, що пошановує думку учня, допускає сумніви і заперечення,

  • еврис-гичиою, тобто такою, ідо ставить учня перед пробле мами і потребує власних відповідей на поставлені вчителем запитання.

Будь-яка бесіда формує інтерес до знань, виховує смак до пізнавальної діяльності. У нинішній школі переважно використовуються евристичні бесіди. Учитель, уміло задаючи питання, спонукує учнів міркувати, йти до відкриття істини. Тому в ході евристичної бесіди учні здобувають знання шляхом напруження власних зусиль.

Синтезуючі чи закріпляючі бесіди слугують для узагальнення і систематизації вже наявних у школярів знань, а контрольно-ко-рекційна бесіда застосовується з діагностичною метою, а також тоді, коли потрібно розвинути, уточнити, доповнити новими фактами чи положеннями наявні в учнів знання.

Для успішного застосування бесіди необхідна насамперед серйозна підготовка до неї вчителя. Педагог зобов'язаний чітко визначити тему бесіди, її мету, скласти плаи-конспект, підібрати наочні приладдя, сформулювати основні і допоміжні запитання, що можуть виникнути, продумати методику організації і проведення бесіди — визначити порядок питань, відмітити, де і в яких вузлових положеннях треба буде зробити узагальнення і висновки тощо.

Дуже важливо правильно формулювати і ставити запитання. Вони повинні мага логічний зв'язок між собою, розкривати в сукупності сутність досліджуваного предмету, сприяти засвоєнню знань у системі. За змістом і формою запитання повинні відповідати рівню розвитку учнів. Легкі запитання не стимулюють активної пізнавальної діяльності, серйозного відношення до пізнання. Не слід задавати надмірно легких запитань, а також запитань-підказок.

Дуже важлива техніка здійснення запитально-відповідного навчання. Кожне запитання сперту задається для усього класу. Після невеликої паузи для обмірковування викликається учень

482


Пракп чна педагогіка або три технологи

дл і відповіді. Не слід заохочувати учнів, що поспішають з

ві щовідями, вигукують. Слабших треба запитувати частіше, да-

ю чи можливість уоім іншим виправляти неправильні або неточні

в дповіді. Не ставляться довгі чи «подвійні» запитання. Якщо

\ іхто з учнів не можи відповісти на запитання, погрібно його пе-

] сформулювати, поділити на частини, поставити навідне запи-

:;і!іня. Не слід домагатися показної активності та самостійності

учнів, підказуючи навідні слова, початкові літери, за якими мож-



ї л дати відповідь, не переймаючись міркуваннями.

Успіх бесіди залежить від кон іакту з класом. Потрібно стежити, цоб усі учні брали активну участь у бесіді, уважно вислуховували запитання, обмірковували відповіді, аналізували відповіді своїх товаришів, прагнули висловити власну думку. Кожна відповідь уважно вислуховусться. Правильні відповіді схвалюються, помилкові чи неповні — коментуються, уточнюються. Учневі, який відповів неправильно, пропонується самому знайти неточність, помилку, і лише тоді, коли він не зуміє нього зробити, кличуть на допомогу товаришів. З дозволу вчи теля учні можуть задавати питання один одному, але як тільки вчитель переконається, що їхні запитання не мають пізнавальної цінності і задаються з метою видимості активної праці, це заняття варто припинити.

Педагогу варто знати, що бесіда — не економний, витратний і складний метод навчання. Вона вимагає часу, напруження сил, відповідних умов, а також високого рівня педагогічної майстерності. Вибираючи бесіду, необхідно зважити свої можливості, можливості учнів, щоб запобігти «провалу» бесіди, ліквідувати наслідки якого буде важко.

'ПЕРЕЧАЄМОСЬ

Німецький педагог Г. Гаудинг (1860-1923) стверджував, що бесіди являють собою штучний, типово школярський метод. Чи правильно, запитував він, що запитання задає той, хто знає на них відповіді, — учитель? Чи не повинно бути навпаки: щоб запитував учень, а відповідав учитель? Чи не гальмується в цих умовах розвиток самостійності учнів?

А що Ви думаєте з цього приводу?

483

Підласий /.її.

Лекція. Від інших методів словесного викладу вона відрізняється: а) більш строгою структурою; б) логікою викладу навчального матеріалу; в) значною кількістю інформації, що повідомляється; г) системним характером висвітлення знань. Предметом шкільної лекції є переважно опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, зв'язків і залежностей, що існують між ними, головним чином причинно-наслідкового характеру. З цього випливає, що лекція застосовна тільки в старших класах, коли учні вже досягають необхідного для сприйняття й осмислення матеріалу лекції рівня підготовки. За обсягом лекція займає цілий 45-хвилинний урок, а іноді й «спарене» заняття. Лекційний метод уводиться поступово, виростаючи з пояснень, бесід.

Умовами ефективності шкільної лекції є:



  • складання вчителем детального плану лекції;

  • повідомлення учням плану, ознайомлення їх з темою, метою і завданнями лекції;

  • логічно стрункий і послідовний виклад усіх пунктів плану;

  • короткі узагальнюючі висновки після висвітлення кожного пункту плану;

  • логічні зв'язки при переході від однієї частини лекції до іншої;

  • проблемність і емоційність викладу;

  • жива мова, своєчасне включення прикладів, порівнянь, яск равих фактів;

  • контакт з аудиторією, гнучке керування розумовою діяльні стю учнів;

багатобічне розкриття найважливіших положень лекції;

- оптимальний темп викладу, що дозволяє учням записати ос новні положення лекції;

виділення (задиктовувапня) того, що треба записати;

- використання наочності (демонеірації, ілюирації. відео), що полегшує сприйняття і розуміння досліджуваних положень:

-- сполучення лекцій із семінарськими, практичними заняттями, на яких докладно розбираються окремі положення.

Лекція заощаджує навчальний час, с одним з найбільш ефективних методів за показником сприйняття змісту інформації, що у залежності від умов може коливатися від 20 до 50%.



Навчальна дискусія. Серед методів, що поступово входять у практику нашої школи, варто виділити навчальну дискусію. Вона давно й успішно застосовується в навчальних закладах західного світу та у певних випа;цсах забезпечує добрі результати

484


Практична педагогіка або три технології

при вирішенні тих завдань, де інші методи виявляються менш ефективними. Сутність цього методу полягає в обміні думками, поглядами на конкретну проблему. За допомогою дискусії учні здобувають нові знання, зміцнюються у власній думці, навчаються її відстоювати. Головна функція навчальної дискусії — стимулювання пізнавального інтересу; допоміжними функціями є навчальна, розвиваюча, виховна та контрольно-корекційна.

Одна з найважливіших умов ефективності навчальної дискусії — попередня і ґрунтовна підготовка до неї учнів як у змістовому, так і формальному відношеннях. Змістова підготовка полягає в накопиченні необхідних знань з теми майбутньої дискусії, а формальна— у виборі форми викладу цих знань. Без знань дискусія стає безпредметною і невизначеною, а без уміння виразити думки, переконати опонентів — позбавленою привабливості, нецікавою, заплутаною і суперечливою. Тому вчитель має заздалегідь подбати про розвиток у школярів умінь ясно і точно викладати свої думки, чітко й однозначно формулювати запитання, наводити конкретні докази, заперечувати опонентам тощо.

Помилкова думка, начебто дискусія застосовна тільки при вивченні гуманітарних предметів — історії, суспільствознавства, етики, літератури, мистецтва, психології, педагогіки. З неменшим успіхом цей метод може бути використаний і при вивченні фізики, хімії, біології, інших предметів. У цьому випадку навчальна дискусія набуває характеру керованої пізнавальної (наукової) суперечки. Школярам пропонується порівняти, наприклад, різні підходи до класифікації елементарних частинок у фізиці, різні концепції походження явища акселерації у біології, підтримати чи спростувати думки щодо причин зміни клімату на Землі (у географії) і т.д. Природно, не можна очікувати, що школярі висловлять остаточне рішення щодо справедливості тієї чи іншої точки зору. Але суперечка завжди викликає підвищений інтерес до проблеми, бажання глибше в ній розібратися.

Дискусії збагачують змісг уже відомого учням матеріаігу, допомагають його упорядкувати і закріпити. Учителю вони несугь надійну інформацію про глибину і систему знань, особливості мислення учнів, підказують напрямок подальшої робота. Дуже корисні дискусії й у виховному значенні. За їхньою допомогою не тільки легко діагностуються особливості характеру, темпераменту, пам'яті, мислення, але й виправляються недоліки поведінки та спілкування школярів (запальність, нестриманість, неповага до співрозмовника і т.д.).

485


Підласий І.П.

Елементи дискусії практикуються уже у школах другого ступеню, у повному обсязі метод використовується у старших класах. Перед його використанням школярів обов'язково навчають мистецтву ведення дискусії, проводять з ними попередні тренування, демонструють зразки добре організованих дискусій.



Робота ? книгою. З тих пір як у школах з'явилися книги, робота з ними стала одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага цього методу - - можливість для учня багаторазово вивчати інформацію в доступному для нього темпі й у зручний час. Навчальні книги успішно виконують усі функції: навчальну, розвиваючу, виховну, спонукальну, конгрольно-корекційну. При використанні спеціально розроблених, так званих програмованих навчальних книг ефективно вирішуються також питання контролю, корекції, діагностики знань та умінь.

Метою самостійної роботи з книгою може бути ознайомлення з її структурою, швидкий перегляд, читання окремих розділів, пошук відповідей на визначені запитання, вивчення матеріалу, реферування окремих уривків чи усього тексту книги, вирішення прикладів і задач, виконання контрольних тестів, нарешті, завчання матеріалу напам'ять. Тому даний метод має у залежності від цілей багато модифікацій.

Робота з книгою — складний і важкий для школярів метод навчання. Значна частина випускників так і не опановує його належним чином: уміючи читати, вони не розуміють змісту прочитаного. Тому вагу даного методу в загальній системі шкільної роботи необхідно значно збільшити. Школа повинна підготувати учня до самостійної роботи з книгою.

Серед факторів, що визначають ефективність названого методу, найбільш важливими є: уміння вільно читати і розуміти прочитане; уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається; уміння вести записи, складати структурні і логічні схеми (опорні конспекти); уміння самостійно підібрати необхідну літературу з певних проблем тощо. Усі ці уміння поступово і цілеспрямовано формуються в учнів з першого дня їхнього перебування у школі.

Найбільшого поширення набули два види роботи з книгою: на уроці під керівництвом учителя і вдома самостійно з метою закріплення і розширення отриманих на уроці знань. Підготовляючи учнів до роботи з книгою, учитель указує, з яким раніше вивченим матеріалом необхідно зіставити чи об'єднати новий навчальний матеріал. Якщо робота ведеться на уроці, то процес

486


Практична педагогіка або три технології

вивчення матеріалу за книгою ділиться на окремі частини, виконання яких контролюється. Прочитавши уривок тексту, учні за указівкою вчителя, роблять зупинку і виконують необхідні дії: зрозуміти, запам'ятати, порівняти, зіставити і т.д. Робота школярів над текстом підручника вдома розпочинається з відтворення у пам'яті знань, отриманих на уроці. Синтезування навчального матеріалу, засвоєного на уроці, з текстом підручника — найважливіша умова раціональної роботи з книгою. При читанні книги в учнів повинна бути вироблена установка на запам'ятовування. Тому необхідно навчати їх уловлювати зміст і порядок викладу по ходу чигання та подумки складати план прочитаного. Дуже допомагає письмова фіксація плану й основних положень книги у вигляді структурно-логічної схеми (опорного конспекту).

Значною ефективністю відрізняються програмовані навчальні книги, у яких крім навчальної міститься ще й керуюча інформація. Працюючи з ними, школярі одержують необхідні вказівки, виконують передбачені дії, а головне — одержують негайне підкріплення правильності виконаних дій.

Сучасні навчальні книги намагаються «стиснути» в обсязі, їхні укладачі прагнуть «упакувати» велику кількість навчального матеріалу у підсумкові таблиці, діаграми, графіки, наочні моделі, класифікації і т.д. Тому учителям належить більше уваги звертати на аналіз інформації, представленої в ущільненому вигляді, формувати в школярів уміння «згортати» і «розгортати» знання.

Для полегшення запам'ятовування матеріалу вчитель зобов'язаний ознайомити учнів із правилами завчання різної інформації, постійно контролювати розвиток пам'яті, допомагати її удосконалювати.

Навчання роботі з книгою стимулює формування у школярів навичок самоконтролю. Потрібно домогтися, щоб учень робив власний висновок про знання матеріалу не з того, скільки разів він прочитав текст підручника, а за своїм умінням свідомо і докладно переповісти зміст прочитаного. Для цього варто формувати звичку відводити більше часу не на читання матеріалу, а на його активне відтворення по пам'яті.

До недоліків методу роботи з книгою відносяться значні витрати часу й енергії, тому даний метод відноситься до малоеко-номних. Крім того, він не враховує індивідуальних особливостей школярів. Погано складені книги не містять достатнього матеріалу для самоконтролю і керування процесом навчання. Тому

487


Підласий І.П.

вчителеві треба вибирати кращі книги та обов'язково поєднувати цей метод з іншими методами навчання.



Демонстрація. Цей метод полягає в наочно-почуттсвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їхньому натуральному вигляді. Він слугує переважно для розкриття динаміки досліджуваних явищ, але широко використовується і для ознайомлення з зовнішнім виглядом предмета, його внутрішнім устроєм чи місцем розташування серед однорідних предметів. При демонстрації натуральних об'єктів звичайно починають із зовнішнього вигляду (величина, форма, колір, частини і їхні взаємозв'язки), а потім переходять до внутрішньої будови того, ідо демонструється, його окремих властивостей, які спеціально виділяються і підкреслюються (дихання жаби, будова приладу тощо). Демонстрація художніх творі з. зразків одягу і т.ін. також починається з цілісного сприйнятгя. Показ часто супроводжується схематичною замальовкою розглянутих об'єктів. Демонстрація дослідів супроводжується кресленням на дошці або показом схем. які полегшують розуміння принципів, що лежать в основі досліду.

По-справжньому ефективний даний метод лише тоді, коли учні самі вивчають предмети, процеси і явища, виконують потрібні виміри, установлюють залежності, завдяки чому здійснюється активний пізнавальний процес — осмислюються речі, явища, а не чужі про них уявлення.

Погрібно відрізняти демонстрацію як активний метод пізнання від простого показу. У процесі «активної демонстрації», що має проблемний чи дослідницький характер, увага учнів концентрується на істотних, а не випадково виявлених властивостях предметів, явищ, процесів. У підсумку вони швидше, легше і повніше усвідомлюються. Хоча при демонстрації слово і не грає головної ролі, воно постійно супроводжує спостереження і слугує розумінню його ходу і результатів. Щоб підвищити самостійність, дуже важливо залучати школярів до пояснення побаченого.

Найбільшу дидактичну цінність має демонстрація реальних предметів, явищ або процесів, що розвиваються у природних умовах. Але часто така демонстрація неможлива. Тоді вдаються до демонстрації ненатуральних предметів або демонстрації у штучному середовищі (наприклад, тварин у зоопарку). Допомагає також демонстрація штучно створених об'єктів у природному середовищі (наприклад, зменшених копій механізмів). Штучні замінники натуральних об'єктів — об'ємні моделі відіграють

488

Практична педагогіка або три технології

важливу роль при вивченні всіх предметів. Вони дозволяють познайомитися з конструкцією, принципами дії (наприклад, будовою кисті руки чи очей, двигуна внутрішнього згоряння, розрізами геометричних фігур, рельєфом місцевості тощо). Багато сучасних моделей забезпечують можливість безпосередніх вимірів, а також визначення технічних чи технологічних характеристик.

Ефективності демонстрації сприяє правильний вибір об'єктів, уміння педагога направити увагу учнів на істотні боки явищ і процесів, що демонструються, а також правильне сполучення різних методів. Процес демонстрації має бути побудований так, щоб:


  • всі учні добре бачили об'єкт, що демонструється;

  • могли сприймати його по можливості усіма органами по чуттів, а не тільки очима;

  • найважливіші істотні сторони об'єкта робили на учнів найбільше враження і залучали максимум уваги;

  • забезпечувалася можливість самостійного виміру досліджу ваних якостей об'єкта.

Ілюстрація. До методу демонстрації щільно доторкується метод ілюстрації, що за традицією у вітчизняній дидактиці розглядається як самостійний. Ілюстрація припускає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ у їхньому символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій, плоских моделей і т.ін. Останнім часом практика наочності збагатилася низкою нових засобів, де використано новітні досягнення поліграфії та інформаційних технологій. Створено багатоколірні карти з пластиковим покриттям, альбоми з історії, атласи і т.ін.

Методи демонстрації та ілюстрації використовуються у тісному зв'язку, взаємно доповнюючи і підсилюючи спільну даю. Коли процес або явище учні повинні сприйняти в цілому, використовується демонстрація, коли ж потрібно усвідомити сутність явища, взаємозв'язки між його компонентами, вдаються до ілюстрації.

Сутність багатьох явищ і процесів розкривається за допома-гою плоских моделей — динамічних і статичних, кольорових і чорно-білих. При правильному використанні з урахуванням поставленої мети і дидактичних завдань ці моделі суттєво допомагають викладачам і учням. Вони істотно полегшують процес формування понять. Без географічних карт, діаграм, графіків, таблиць і т.д. навряд чи можливе якісне і швидке навчання.

489


Підласий І.П.

Окремим видом ілюстрації є «ілюстрація постатей», до якої вдаються при вивченні літератури, історії, мов. Баба Палажка і Баба Параска, Вовк і Лтня, Прийменник і Дієслово, Сталін і Гітлер виступають як зримі, чуттєві образи, ідо підсилюють враження від виконуваних з ними дій.

Ефективність ілюстрації залежить від методики показу. Обираючи наочні прилади і форму ілюстрування, треба добре продумати їхнє дидактичне призначення, місце і роль у пізнавальному процесі. Перед учителем постає також проблема визначення оптимального обсягу ілюстративного матеріалу. Досвід показує, що велика кількість ілюстрацій відволікає учнів від з'ясування сутності досліджуваних явищ. Ілюстрації готують заздалегідь, але показують тільки в той момент, коли вони виявляються необхідними. В окремих випадках доцільно використовувати роз-датковий матеріал (фотографії, діаграми, таблиці тощо). У сучасній школі для забезпечення якісної ілюстрації широко використовуються екранні технічні засоби.

Відеометод. Інтенсивне упровадження у практику роботи навчальних закладів нових джерел екранного подання інформації (кодоскопів, проекторів, кіноапаратів, навчального телебачення, відеопрогравачів і відео магнітофоні в, а також комп'ютерних медіасистем) дозволяє виділяти і розглядати відеометод як окремий метод навчання. Відеометод слугує не тільки для подання знань, але й для їхнього контролю, закріплення, повторення, узагальнення, систематизації, отже, успішно виконує всі дидактичні функції. Метод грунтується переважно на наочному сприйняти інформації. Він передбачає як індуктивний, так і дедуктивний шляхи подання і засвоєння знань, різний ступінь самостійності і пізнавальної активності учнів, допускає різноманітні способи керування пізнавальним процесом. По суті мова йде вже не про метод, а про комплексну нову інформаційну технологію.

Навчальна і виховна функції названого методу обумовлю-ютьі-.я високою ефективністю впливу наочних образів. Інформація, представлена у наочній формі, с найбільш доступною для сприйняття, засвоюється легше і швидше. Щоправда, розвиваючий вплив наочної інформації в тому випадку, коли учням не пропонуються контрольні вправи і тести по її сприйняттю і запам'ятовуванню, незначний. Кіноекран і телевізор слабко стимулюють розвиток абстрактного мислегня, творчості і самостійності. Необхідна спеціальна організація навчання, щоб

490

Практична педагогіка або три технології

кіно- і телеекран виступали як джерело проблемності і стимулом для самостійних досліджень.

Використання відеометоду в навчальному процесі забезпечує можливість: а) дати учням більш повну, достовірну інформацію про досліджувані явища і процеси; б) підвищити роль наочності в навчальному процесі; в) задовольнити запити, бажання й інтереси учнів; г) звільнити учителя від частини технічної роботи, зв'язаної з контролем і корекцією знань, умінь, перевіркою зошитів і т.д.; д) налагодити ефективний зворотний зв'язок; є) організувати повний і систематичний контроль, об'єктивний облік успішності.

За допомогою відеометоду ефективно зважуються багато дидактичних і виховних задач. Він корисний для:



  • викладу нових знань, зокрема, дуже повільних процесів, які неможливо спостерігати безпосередньо (ріст рослини, яви ще дифузії рідини, вивітрювання гірських порід і т.д.), а та кож швидких процесів, коли безпосереднє спостереження не може розкрити сутності явища (наприклад, удар пружних тіл, кристалізація речовин і т.д.);

  • пояснення у динаміці принципів дії складних механізмів і машин;

  • навчання алгоритмам виконання різних видів діяльності;

  • створення специфічного мовного середовища на уроках іно земної мови;

  • використання відеодокументів на уроках історії, етики, суспільствознавства, літератури, зміцнення зв'язку навчан ня з життям;

  • організації тестових іспитів;

  • виконання тренувальних робіт, вправ, моделювання про цесів, проведення необхідних вимірювань;

  • створення баз (банків) даних для проведення навчально-тре нувальних і дослідницьких робіт;

  • комп'ютерного обліку успішності кожного учня, здійснення диференційованого підходу до організації навчання;

  • раціоналізації навчального процесу, підвищення його про дуктивності, забезпечення оптимального обсягу передачі і засвоєння наукової інформації шляхом удосконалення якості педагогічного керування.

Сучасні засоби відеоінформації дозволяють підкреслювати, виді.тяти найбільш важливі місця, створюючи тим самим сприятливі умови для засвоєння не тільки відеоряду, але і його структури.

491


Підласий Iff.

Особливо багатими можливостями відрізняєіься мультиплікація, використовувана у навчанні для наочно-образного розкриття сутності найголовніших проблем.

Ефективність відеометоду мало залежить від особистої майстерності вчителя, а знаходиться у прямому зв'язку з якістю відеопосібників і застосовуваних технічних засобів. Відеометод висуває певні вимоги до організації навчального процесу, яка має відрізнятися чіткістю, продуманістю, доцільністю. Від учителя, який використовує відеометод, вимагається розвинуте уміння доцільно вводити учнів у коло досліджуваних проблем, скеровувати їхню діяльність, робити узагальнюючі висновки, надавати індивідуальну допомогу у процесі самостійної роботи.

Вправи. Серед практичних методів найбільшою ефективністю відрізняються вправи. Ми вже розглядали сутність цього методу у зв'язку з вирішенням виховних завдань. Звернемо тепер увагу на його найважливіші дидактичні функції та особливості практичного застосування. Вправи — це планомірно організоване виконання повторних дій з метою опанування їх чи підвищення їхньої якості. Без правильно організованих вправ неможливо опанувати практичні уміння і павички. Поступове і систематичне вправляння і як його наслідок — міцні навички, що закріплюються назавжди, — надійний засіб успішної і продуктивної праці. Головна перевага даного методу полягає в тому, що він забезпечує ефективне формування умінь і навичок, а недолік — у слабкому виконанні спонукаючої функції.

Розрізняють спеціальні, похідні і коментовані вправи. Спеціальними називаються багаторазово повторювані вправи, спрямовані на формування навчальних, трудових умінь і навичок. Якщо до спеціальних вправ уводяться ті, що вже використовувалися раніше, то вони називаються похідними. Похідні вправи сприяють повторенню і закріпленню уже частково сформованих навичок. Без похідних вправ павичка забувасп.ся. Коментовані вправи слугую і ь для активізації навчального процесу, свідомого виконання навчальних завдань. Сутність їх у тому, пю вчитель і учні коментують виконувані дії. унаслідок чого вони краще усвідомлюються і засвоюються. Спочатку до нього залучаю!'.ся крани учні, a потім увесь клас бере участі, > поясненні матеріалу. Метод коментованих вправ забезпечує високий ісмп уроку, сприяє свідомому, міцному -засвоєнню матеріалу всіма учнями

492

Практична педагогіка або три технології

Усні вправи також широко використовуються у процесі навчання. Вони пов'язані з розвитком культури мови і логічного мислення, пізнавальних можливостей учнів. Призначення усних вправ різноманітне: оволодіння технікою і культурою читання, усних розрахунків, розповіді, логічного викладу знань і т.д. Велику роль відіграють усні вправи при вивченні мов, особливо іноземних. Усні вправи поступово ускладнюються у залежності від віку і рівня розвитку учнів.

Письмові вправи (стилістичні, граматичні, орфографічні диктанти, твори, конспекти, вирішення задач, описи дослідів і т.д.) є важливим компонентом свідомого навчання. їхнє головне призначення — формування, розвигок і зміцнення необхідних умінь та навичок. Учителю необхідно піклуватися про їхню достатню кількість і розмаїтість. До письмових вправ тісно примикають графічні, використовувані при вивченні математики, фізики, креслення, географи, малювання, а також у процесі виробничого навчання. Лабораторно-практичні вправи сприяють оволодінню навичками поводження зі знаряддями праці, лабораторним устаткуванням (приладами, вимірювальною апаратурою), розвивають конструкторсько-технічні уміння. Виробничо-трудові вправи складають систему спеціально розроблених трудових дій навчального чи виробничого характеру. Вони бувають простими і складними: до перших відносяться вправи на виконання окремих трудових прийомів, а другі передбачають виконання виробничо-ірудових справ у цілому чи їхніх значних частинах (настроювання верстата, виготовлення частини деталі чи пристрою тощо).

Щоб вправи були ефективними, вони повинні відповідати ряду вимог. До них відносяться: свідома спрямованість учня на підвищення якості діяльності; знання правил виконання дій; свідоме урахування та контролювання умов, у яких вправи будуть виконуватися; облік досягнутих результатів; розподіл повторень у часі.



Практичний метод. Його відмінність полягає в тому, що у діяльності учнів переважає застосування отриманих знань для вирішення практичних завдань. На перший план висувається уміння використовувати теорію на практиці. Названий метод виконує функцію поглиблення знань, умінь, а також сприяє вирішенню завдань контролю і корекції, стимулювання пізнавальної діяльносп. Виділяють п'ять етапів, через які звичайно проходить пізнавальна діяльність учнів на практичних заняттях:

493


Підласий І.П.

  1. Пояснення учителя. Етап теоретичного усвідомлення сут ності та значення наступної праці.

  2. Показ. Етап інструктажу.

  3. Проба. Етап, на якому два-три учні виконують роботу, а інші за ними спостерігають і під керівництвом учителя оцінюють, роблять зауваження, якщо в процесі роботи до пускається помилка.

  4. Виконання роботи. Етап, на якому кожен самостійно вико нує завдання. Учитель на цьому етапі особливу увагу при діляє тим учням, які ше погано справляються із завданням.

  5. Контроль. На цьому етапі роботи учнів приймаються й оцінюються. Враховується якість виконання, витрати часу, матеріалів, швидкість і правильність виконання завдання.

Практичний метод краще від інших сприяє залученню учнів до сумлінного виконання завдання, сприяє формуванню таких якостей, як господарність, ощадливість і т.д. В учнів формується звичка ретельної організації трудового процесу за такою схемою: усвідомлення цілей майбутньої роботи, аналіз завдання та умов його вирішення, складання плану і графіку виконання роботи, підготовка матеріалів та інструментів, ретельний контроль якості роботи, аналіз висновків).

Пізнавальні ігри. Пізнавальні (дидактичні) ігри — це спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, з яких учням пропонується знайти вихід. Головне призначення цього методу — стимулювати пізнавальний процес. Такі стимули учень одержує у грі, де він виступає активним перетворювачем дійсності.

Метод пізнавальних ігор має тривалу історію. Він застосовувався уже в стародавніх дидактичних системах. У черговий раз інтерес до нього загострився у середині 80-х років, коли школи почали наповнюватися могутніми ЕОМ, що дозволяли моделювати складні ситуації. Навчальні ігрові програми у комплексі з технічними засобами ефективно вирішують проблеми виникнення і підтримки інтересу до навчання, здобування знань за рахунок власних зусиль у процесі захоплюючого змагання з машиною, оперативного контролю і корекції якості навчання.

Останнім часом усе популярнішими стають симуляційні ігри (тобто такі, що сприяють виникненню погрібної якості), а також такі різновиди ігрового методу, як інсценізація і генерація ідей. За допомогою симуляційних ігор учні залучаються до усебічного аналізу проблем, що виступали раніше у якості дійсних. Пропо-

494


Практична педагогіка або три технології

нується, наприклад, відтворити засідання парламенту, порівняти свої дії і висновки з діями депутата. Це допомагає учням краще зрозуміти мотиви прийняття тих чи інших законопроектів.

Метод інсценізації може набувати різних форм, наприклад, форми заздалегідь підготовленого діалогу, дискусії на визначену тему, форми театралізованого відтворення подій, що ніколи не відбувалися (гіпотетичних). Структура методу може бути такою:


Етапи

Мета вчителя

Мета учнів

1. Підготовка

План і зміст

Розуміння

2. Початок

Визначення теми і мети

Мотивація

3. Організація

Розподіл ролей

Прийняття ролей

4. Інсценівка

Спостереження, допомога

Участь

5. Аналіз

Підведення підсумків

Розуміння

1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   46


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка