Практична педагогіка або три технології



Сторінка29/46
Дата конвертації15.04.2016
Розмір8.25 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   46

ЧИМОСЯ

Порядок з хаосу

Перегорнемо сторінки історії пізнання педагогічних закономірностей і законів, подивимося, як поступово створювався порядок з хаосу завдяки тривалим і напруженим пошукам дослідників істини. Це дозволить нам, з одного боку, віддати шану титанічній праці подвижників, які невтомно збирали зернятка теорії, систематизували дорогоцінний досвід навчання і виховання, а з іншого — окинути поглядом той фундамент, що складає основи сучасної наукової теорії.

У первісному суспільстві людство поступово накопичує практичні знання про навчання підростаючих поколінь. Вочевидь, уже в той час були вироблені і передавалися з покоління в покоління практичні правила навчання, що дозволяли дедалі успішніше вирішувати завдання підготовки молоді до життя. Одним з таких правил, що безсумнівно бере початок у найглибшій стародавності, є навчання через практику життя, успадкування молодшими досвіду старших поколінь.

У державах античного світу завдання практичного навчання і виховання вирішувалися досить успішно. Успіх забезпечувався дотриманням традицій, у яких осів узагальнений досвід попередніх поколінь. Античні вчені Платон, Арістотель роблять перші спроби узагальнення практики навчання у вигляді правил-рекомендацій. Ці правила сформульовані ними серед інших філософських положень, що узагальнюють мудрість життя.

Сократ висловив блискучу думку, що якнайкраще відповідає сучасному духові навчання: призначення вчителя — допомогти народитися думці в голові його учня. Сам себе Сократ називав «акушером мислі». Квинтиліан у «Настановах до ораторського мистецтва» глибокодумно зауважив, що дати освіту може не кожен, а тільки той, хто знайомий з необхідними для цього прийомами, а також розуміє внутрішній світ вихованця. У Стародавньому Римі учнів зустрічав висічений над входом до школи напис «Не для школи — для життя». Хто сьогодні сумнівається в справедливості цієї істини?

Античні філософи зрозуміли, що для виявлення закону необхідно вийти зі світу безпосередніх відчуттів і познайомитися з

357

Підласий І.П.

фактичним порядком явищ, у яких виявляються закони. Однак навчання вони розуміли не як науку, а як мистецтво навчати іншим наукам. Мистецтво ж законам не підкоряється. Можна говорити тільки про правила виконання навчання, які повинен знати кожен, хто береться за цю справу. Багато правил, сформульованих в античні часи, стали педагогічними аксіомами.



СПЕРЕЧАЄМОСЬ

А хіба є про що сперечатися? Є речі, що їх просто треба знати. Ви іншої думки?



В

чимося
Доісторичні пріоритети

Колись у суворі часи виживання люди не могли дозволити собі легковажного ставлення до навчання, до знань. Незнання, ігнорування знань мало дуже швидкі і очевидні наслідки. Виживали лише ті, хто мав потрібні знання. А самі знання також «виживали»: закріплювалися і зберігалися лише ті, що завжди підтверджувалися, тобто продуктивні. Разом з ними виживали і люди, які опиралися на істину. Істина переживала століття, напівправда, неправда й омани рано чи пізно відкидалися.

«Усі науки, скільки їх є на світі, мають той самий паспорт, без якого вони вважають себе немислимими: прагнення до істини! Кожна з них, — писав А.Чехов, — навіть яка-небудь фармакогнозія, мас своєю метою не користь, не зручності в житті, а істину». Закон руху до істини простий: скільки манівцями не плутай, а на дорогу виходити треба. До бажаної мети створення ефективної технології нас приведе шлях, що є безпомилковим за всіх часів, — шлях логіки, об'єктивності, розрахунку. Вступаючи на нього, украй важливо розпочати рух у правильному напрямку. Генеральна ревізія наших знань, без якої ніяк не обійтися при створенні технології, розпочинається з осмислення початків, що задають стратегію відновлення.

Коли відбувається прорив до нової технології, неминуче виникає питання — на якому теоретичному фундаменті вдалося одер-

358


Ш

Практична педагогіка або три технології

жати недоступні раніше результати. Звичайно передбачається, що це повинні бути нові відкриття і мало кому спадає на думку, що не менш революційні перетворення можуть бути досягнуті шляхом переосмислення і нових застосувань уже відомих знань. Новий погляд, кут зору інколи важливіший за нові знання. У педагогіці так багато вічних і великих, але забутих чи незатребуваних знань, що відкривати нові нема рації, поки ми не збагнемо того, що у принципі вже відоме. Тож треба уважніше придивитися до класичної педагогічної спадщини. Мав рацію Козьма Прутков, закликаючи нас частіше оглядатися «на зади», щоб уникнути помилок.

Наука грунтується на великих і вічних істинах, для яких не існує термінів давності. Наріжним каменем наступності наукових знань є принцип, відповідно до якого глибинна сутність явищ залишається незмінною. Ми живемо одночасно й у незмінному, і в мінливому світі. Тому нам треба опиратися на обидві його «натури» (вислів Г.Сковороди). Як і тисячі років тому змінюються пори року, народжуються діти, живуть і помирають люди. Наше життя, за великим рахунком, минає за тими ж законами, що діяли завжди. З нами і навколо нас відбуваються ті ж самі глибинні процеси, що відбувалися завжди. Б.Прус говорить про це у своєму «Фараоні» так: «Скільки за три тисячі років змінилося у Єгипті династій і жреців, скільки міст і храмів перетворилося на руїни, на які нашарувалися нові пагорби землі! Усе змінилося, крім того, що двічі два — чотири, що трикутник — половина прямокутника, що Місяць може закрити Сонце, а кипляча вода викидає камінь у повітря. У змінному світі незмінною залишається тільки мудрість».

Разом з тим, на поверхні життя відбуваються постійні зміни, що їх також слід враховувати. Світ змінюється, і ми змінюємось разом з ним. Треба встигати за змінами, залишаючи в арсеналі педагогічних засобів не тільки ті, що забезпечували успіх нашим попередникам, але й витворюючи нові, адекватні викликам життя.

Педагогічні знання йдуть із глибини століть. Спершу — як досвід, пізніше — як теоретично очищені узагальнення, у наші дні — як незаперечно діючі закономірності і закони. А всі разом узяті знання спираються на систему самоочевидних істин — аксіом. Про деякі з них ми нагадаємо читачам.

У перекладі з грецького аксіома означає «значиме», «гідне поваги», «прийняте», «незаперечне». Це істинне судження, що при побудові теорії приймається без доказів як вихідне положення, що береться за основу при доведенні усіх інших положень цієї

359

Підласий І.П.

теорії. Аксіоми випливають із практики. В історії науки багаторазово підкреслюється думка про те, що практична діяльність мільйони разів повинна була приводити свідомість людини до повторення тих самих логічних фігур, щоб ці фігури згодом могли стати аксіомами. Це означає, що аксіоми можуть бути перевірені, а потім і сформульовані тільки в результаті тривалого узагальнення, як наслідок пізнання. З одного боку, вони підбивають підсумок досягнутому, з іншого боку — слугують вихідним рівнем для подальшого пізнання.

На основі аксіом побудовані, за невеликим винятком, усі наукові теорії, і в першу чергу математичні. Кожна наукова теорія вибудовується з певної кількості аксіом, з яких за допомогою визначених, заздалегідь обумовлених правил можуть бути отримані істинні висновки, сформульовані мовою даної теорії. Наукова теорія в цьому випадку складається з двох частин: 1) деякої кількості необхідних істинних положень — аксіом і 2) положень, що виводяться логічним чи іншим шляхом з аксіом.

Звичайно, аксіоматичний, як і будь-який інший окремо узятий метод, обмежений у своїх можливостях. «Аксіоматика є недосконалим, — пише аргентинський філософ М.Бунте, — але кращим з наявних у нашому розпорядженні способом формування теорії, тому відмова від аксіоматики через її обмеженість аналогічна до заклику відмовитися від продовження людського роду через недосконалість його представників».

Які ж педагогічні висновки випливають із наведених філософських положень?

Перший. У процесі тривалого історичного розвитку педагогічної практики і теорії викристалізувався ряд положень (тверджень), сутність яких стала зрозумілою ще в давні часи і залишається незмінною до наших днів. Підтверджуючись знову і знову, ці положення стали самоочевидними істинами, що не вимагають нових доказів, і повинні сприйматися як аксіоми.

Другий. Сучасна педагогічна теорія настільки зміцніла, що їй під силу сформулювати аксіоматичні положення, що завершують пройдений шлях пізнання і відкривають новий етап розвитку теорії.

Третій. Стає зрозуміло, що побудова повноцінної наукової педагогічної теорії можлива лише за умови, що частина її положень буде введена без доказів, аксіоматичним методом. Не можна безконечно доводити те, що було зрозумілим саме собою уже в часи Платона й Арістотеля.

360

Практична педагогіка або три технології

Виділення аксіом — результат прогресу наукової теорії. Але наука не зупиняється у своєму розвиткові. Тому не може бути раз і назавжди встановленої, завершеної системи аксіом. Завжди можливі більш досконалі (більш строгі) рівні аксіоматизації. В аксіомах виражені загальнолюдські цінності виховання. Щоб пройти через століття, соціальні формації і політичні системи, ідея повинна бути істинною, вільною і гуманною, інакше вона вмирає разом зі своєю формацією. У цьому цінність аксіоматизації. Вона змушує задуматися над багатьма непростими питаннями, наприклад про те, чи змінилася людина за останні тисячі років, чи підкоряється виховання все тим же непорушним законам, що мають, як і закони природи, загальний, незалежний від соціально-економічних систем характер.

Скільки ж і яких потрібно свідчень, щоб припущення були визнані аксіомами? На це питання немає однозначної відповіді. Часом досить одного свідчення, в іншому випадку не переконують і десятки. Щоб підкреслити стародавнє походження багатьох педагогічних істин, звернемося до дуже старих джерел, серед яких твори Конфуція, Платона, Арістотеля, Плутарха й інших філософів. Докази істинності цих положень знаходимо у творах філософів і педагогів нових і новітніх часів, у щоденній шкільній практиці. Читаючи стародавні книги, важко позбутися думки, що і для тих, хто їх писав тисячі років назад, ці положення були самоочевидними істинами, тобто аксіомами. Сучасно звучать вони і сьогодні, на початку XXI століття.

Приклади аксіоматичних тверджень.



Аксіома 1. Духовний і фізичний розвиток людини взаємозалежні і відбуваються як спільний процес.

«Крім того, посилають хлопчиків до вчителя гімнастики, щоб міцність тіла сприяла правильному мисленню і не доводилося б через тілесні недоліки боятися на війні й в інших справах»;

«Яким же буде виховання? Утім, важко знайти щось краще від того, що винайдено в стародавні часи. Для тіла — це гімнастичне виховання, а для душі — мусичне (під мусичним розумілася єдність морального й естетичного — І.П.»;

«Так, я зауважував, що ті, хто займається лише гімнастикою стають грубішими, ніж треба, а ті, хто займається одним тільки мусичним мистецтвом — настільки м'якими, що це їх не прикрашає»;

«Отже, хто щонайкраще чергує гімнастичні вправи з мусичним мистецтвом і в належній мірі підносить їх душі, того ми могли б справедливо називати тим, хто досягнув досконалості»;

361

Підласий Iff.

«Мова зайшла про жінок, і ми вирішили, що їхні природні задатки треба розвивати приблизно так само, як і природні задатки чоловіків, і що вони повинні поділяти всі чоловічі заняття як на війні, так і в іншому життєвому побуті».



Ппатон

Аксіома 2. Навчання й отримані знання — основна причина розвитку людини.

«У цьому найголовніше виховне значення мусичного мистецтва: воно найбільше проникає в глиб душі і найсильніше її торкається. Ритм і гармонія несуть із собою благопристойність, а воно робить благородною і людину... Хто в цій області вихований як треба, той дуже гостро сприйме різні недогляди, невихованість чи інші природні недоліки. Його роздратування чи, навпаки, задоволення будуть правильними; він буде хвалити те, що прекрасно, і, прийнявши його у свою власну душу, буде живитися ним і сам стане бездоганним; а неподобство (ганебне) він правильно засудить і зненавидить з юних років, раніш ніж зуміє сприйняти розумну мову; коли ж прийде пора такої мови, він полюбить її, усвідомлюючи, що вона йому властива за вихованням»;

«Виходить, не у враженнях полягає знання, а в умовиводах про них, тому що, можливо, саме тут можна вхопити сутність та істину, а там ні»;

«Хто не знає істини, а бігає за думками, у того мистецтво мови буде, вочевидь, смішним і невмілим»;

«Мати думку — означає міркувати, а думка — це словесне вираження, але без участі дієслова і звернене не до кого іншого, а до самого себе, мовчки». Платон

«Наукове знання — таке знання, що приводить до розуміння основ (причин) необхідності існування даної речі»;

«Розвиток знання про предмет приводить до виникнення поняття про предмет: поняття предмета розкриває його істотні риси»;

«Усяке міркування є або визначення, або доказ. Саме доказ і відштовхується від відомого початку і знаходить деяке завершення у підсумку або висновку».



Арістотель

Аксіома 3. Виховання готує людей до життя.

«... Знання прекрасне і здатне керувати людиною, так, що того, хто пізнав гарне і погане, ніщо вже не змусить діяти інакше, ніж велять знання і розум, досить сильний, щоб допомогти людині»;

362

Практична педагогіка або три технологи'

«Адже правильне виховання і навчання активізують у людині гарні природні задатки, а в кого вони вже були, завдяки такому вихованню вони стають ще кращими, і взагалі, і в розумінні передачі їх своєму потомству, що спостерігається у всіх живих істот»;

«І я думаю, ми сказали б, що від виховання зрештою залежить цілком визначений і виражений результат: або благо, або його пр отилежність»;

«Але якщо кращими люди стають не від природи, то виходить, вони досягають цього шляхом навчання»;

«Так, якщо її (людини — І.П.) щасливі природні властивості належним чином розвинуті вихованням, вона дійсно стає най-тихішою і найбожественнішою істотою. Але якщо людина вихована недостатньо, недобре, то це — найдикіше створіння, яке тільки народжує земля»;

«Немає нічого сильнішого за знання. ... Знання це і справедливість, і розважливість, і мужність».



Платон

«Тому необхідно шляхом виховання змінювати природу людини, навчаючи її правилам лі (чесноти — І.П.), справедливості і обов'язку».



Сюнь-Цзи

Аксіома 4. Вправи — загальний засіб розвитку людини у всіх відношеннях.

«Я кажу і стверджую, що людина, яка бажає стати гідною у якій би то не було справі, повинна з ранніх років вправлятися, то забавляючись, то всерйоз, в усьому, що до цього відноситься»;

«Ще дивнішими, однак, є справи з нашими знаннями: мало того, що якісь знання в нас з'являються, а якісь ми втрачаємо, і, отже, ніколи не буваємо колишніми й у відношенні знань, — така ж доля кожного виду знання окремо. Те, що називається вправою, обумовлено не чим іншим, як втратою знання, а вправа, змушуючи нас знову згадувати забуте, зберігає нам знання настільки, що воно здається колишнім»;

«Усі гарні, шляхетні навички можна розвити в собі вправою, а особливо моральність»;

«Чи доводилося тобі спостерігати, як люди з природними здібностями до рахунку бувають сприйнятливі, можна сказати, до всіх наук? Навіть усі ті, хто погано міркує, якщо вони навчаються цьому і вправляються, то хоча б вони не здобули з цього

363


Підласий І.П.

для себе ніякої іншої користі, усе-таки стають більш сприйнятливими, ніж були раніш».



Платон

«Усі здібності поділяються на уроджені, що здобуваються навичкою, і такі, що здобуваються через навчання (наприклад, здатність до мистецтв). І щоб мати одні з цих здібностей — ті, котрі здобуваються навичкою і розумінням, необхідні попередні вправи, а для здібностей іншого роду і здібностей до терпіння такі вправи не необхідні».



Арістотель

Аксіома 5. Найважливішою рушійною силою навчання є зацікавленість (інтерес).

«Вільнонародженій людині жодної науки не слід вивчати рабськи»;

«Тому, друже мій, підживлюй дітей своїх науками не насильно, а граючись, щоб ти краще міг спостерігати природні нахили кожного»;

«Правда, якщо тіло насильно змушувати переборювати труднощі, воно від цього не робиться гіршим, але насильно втиснуте в душу знання неміцне».



Платон

Аксіома 6. Розуміння й усвідомлення знань — умова ефективного навчання.

«Чергуванням запитань і відповідей ставлять предмет у набагато більш зрозумілому і доступному, і конкретному вигляді»;

«Під кінець потрібно в головних рисах нагадати слухачам про все сказане (раніше — І.П.)»;

«Знання ж не можна принести в посудині, а хоч не хоч доведеться, сплативши ціну, прийняти їх у власну душу, і, навчившись чому-небудь піти або зі збитком для себе, або з користю».



Платон

«Процес навчання розвивається за схемою: від неясного, але більш доступного, до зрозумілого і більш осмисленого»;

«Усяке знання і всяке навчання засноване на деякому, відомому раніше знанні. Це стас очевидним при розгляді всякого учіння і навчання, тому що як математичні науки, так і кожне з інших мистецтв здобувається саме таким способом»;

364


Практична педагогіка або три технології

«А тим часом, усяке вивчення проходить через попереднє знання усіх (передумов) чи деяких: і вивчення через визначення, тому що частини, які складають визначення, можна знати заздалегідь, і вони повинні бути доступні, і те ж можна сказати й про вивчення через наведення».



Арістошель

«Якщо тільки учитися і не прагнути до міркувань, то від цього мало буде пуття. А якщо тільки міркувати і не учитися, то це приведе до виникнення сумнівів і невизначеності» .



Конфуціп

Аксіома 7. Особистість учителя — найважливіша умова навчання.

«Шануй матір, як бога. Шануй батька, як бога. Шануй учителя, як бога».



Конфуціп

«Найкраще виховання молодих людей полягає не у навіюванні, а в явному для всіх здійсненні у власному житті того, що навіюється іншому»;

«А потім, коли посилають дітей до вчителів, велять учителю набагато більше піклуватися про моральність дітей, ніж про грамоту чи гру на кіфарі»;

«Якщо хто навчає чому-небудь, переконує він у тому, чого навчає? — Переконує краще за будь-кого іншого»;

«Але до красномовства треба ставитися так само, як до всякого іншого засобу змагання. Адже вони (учителі) передали своє уміння учням, щоб ті користувалися ним по справедливості»;

«Якщо приступають до виховання люди, які самі не мають виховання або користаються ним не по достоїнству, — які, скажіть, народяться від них помисли і думки?»



Платон

Аксіома 8. Природні задатки є важливими факторами розвитку людини.

«Людині, наділеній здібностями понад звичайну міру, можна повідомити високі і глибокі принципи. Але людині зі слабким розумом не можна повідомити високих і глибоких принципів».



Конфуціп

«Здатність пізнавати усе — це уроджена якість людини».



Сянь-Цзи

365

Підласий Ї.П.

«Здатність до знання — це природжений дарунок, завдяки якому здобувають знання, але це ще не саме знання, подібно тому як бачать сонце, володіючи здатністю бачити».



Пізні моїсти

«Дійсно, у кому настільки ж гострі розум, кмітливість і пам'ять, як у цьому юнакові, ті здебільшого вразливі і норовисті, вони носяться стрімко, як порожні трієри, і за природою своєю швидше шалені, ніж мужні, а більш урівноважені, ті якось в'яло ставляться до навчання, їх обтяжує безпам'ятливість».



Платон

Аксіома 9. Виховання є утворення звичок.

«Засвоєння того, що викладається, залежить від звичок слухача: які в нас склалися звички, такого викладу ми і вимагаємо, і те, що говорять проти звичаю, здається невідповідним, а через незвичність — більш незрозумілим і далеким, тому що звичне є більш зрозумілим»;

«Одні не сприймають викладеного, якщо викладають математично, інші — якщо не наводять прикладів, треті вимагають, щоб наводилися свідчення поета. І одні хочуть, щоб усе викладалося точно, а інших точність обтяжує тому, що вони не в змозі зв'язати (одне з іншим), чи тому, що вважають точність дріб'язковістю».

Арістотель

«Учитель сказав: «За природою всі люди подібні між собою, звички і виховання роблять людей відмінними одне від одного... Лише вища мудрість і крайня дурість незмінні».



Сюнь-Цзи

Сперечаємось

І для практичного застосування, і для ілюстрації наведена лише маленька частина загальних тверджень, що можуть претендувати на статус аксіоматичних. Придивившись до мудрості пильніше і спробувавши вникнути глибше, ми знайдемо багато інших важливих і корисних для сучасної практики тверджень.

У зв'язку з цим виникає запитання: як би подивився сучасний учитель на те, щоб усю педагогіку викласти у вигляді аксіом і наслідків, що випливають з них? Тобто, повернутися до педагогіки, якою вона була ще навіть у XIX столітті — у вигляді практичного посібника, що складався з самих лише педагогічних правил?

366

Практична педагогіка або три технологи

М

ІРКУЄМО

Істина й омани

Кожне наступне покоління глузує з попереднього, звинувачуючи його то в занадто поспішних, то в занадто наївних висновках. З легкістю, дозволеною хіба що блазням, спростовуємо опонентів, що відійшли у кращий світ, забуваючи, що тільки завдяки їм, ми сьогодні і розуміємо більше, і бачимо далі.

Серединні століття також зробили свій вагомий внесок у розвиток педагогічної думки. Досить сказати, що середня школа з усіма її атрибутами була створена стараннями батьків-ієзуїтів під мудрим керівництвом Ігнація Лойоли. Про це ми аж до останнього часу нічого не знали. Нас довго лякали темним середньовіччям: інквізицією, школами для катехуменів, училищами катехізису, чернечим життям, суворими статутами перших університетів, містицизмом, схоластикою, безперервними війнами злидарюючих орденів — з цим пов'язано не тільки багато не-звичайного і незрозумілого, але й великого. Досить сказати, що схоластичне і догматичне навчання проіснували в Європі майже 15 століть. Дурниці стільки не живуть. Жодна з наймодерніших сучасних систем, що оголошувалися ще вчора порятунком і панацеєю від усіх бід, не проіснувала й десяти років. Хто завтра зга-дає хоча б про модульно-розвиваючу систему?

У всі часи педагогічна істина пробивала собі дорогу з велики-ми труднощами, наштовхуючись на численні перепони, з відхи-леннями і тупиками. Але тільки істину намагається збагнути на-ука, бо усе інше — омана і марна суєта.

Досить пригадати, що у XVIII столітті педагогіку розгляда-ють як прикладне природознавство і вважають, що вона підко-ряється законам біології. Повну перебудову педагогіки на нату-ралістичних основах зробили Я. Коменський і Д. Локк. Під їхнім впливом закони педагогіки (вони виступали одночасно і принципами, і правилами) визначаються в трьох аспектах: суспільно-історичному, природно-історичному і психологічному. Пізніше Песталоцці, Руссо, Дістервег, Ушинський уже не обмежуються загальними принципами, а намагаються створити теорію, встановити конкретні закономірності, що виливається в прагнення перетворити педагогіку на систему конкретних положень.

367


Підласий Ї.П.

Великий Я.А.Коменський, який започаткував одну з перших спроб у цьому напрямку, представляє педагогіку як систему правил, згрупованих за тематичними ознаками: «Основні правила легкості навчання і учіння» («Велика дидактика», гл. XVII); «Основні правила природного учіння і навчання», «Дев'ять правил мистецтва навчати наукам» (гл. XX) і т.д. А.Дістервег, довівши кількість правил до 33, групує їх за об'єктами, до яких вони відносяться: перша група — правила стосовно вчителя; друга — правила стосовно предмета викладання; третя — правила стосовно учня. При цьому деякі з правил він називає одночасно і законами. Нижче ми нагадаємо ті з них, що діють і в сучасній школі.

Я.А.Коменський стояв на плечах великих попередників і опирався на аксіоми, сформульовані у прадавні часи. Аксіоми він розумів подвійно. У першому значенні — це уроджені ідеї, відбиті в нашому мозку. Вони активізуються вихованням — загальним засобом «пробудження розуму». Якщо навчитися розумно розпитувати восьмирічну дитину про будь-яку частину філософії, то на всі питання ми почуємо розумні відповіді, тому що світло розуму, якщо вмієш ним користуватися, є міра всіх речей (Протагор). В другому значенні аксіоми для Коменського існують у тому ж значенні, що ми його вже розглянули вище. Це істини, прийняті без нових доказів.

Приклади аксіоматичних положень Коменського.



Аксіома 1. Зневага вихованням є загибель людей, родин, держав і усього світу.

Аксіома 2. Набуті в родині пороки ведуть пізніше до болісних труднощів у школах, церквах і громадському житті.

Аксіома 3. Найретельніше треба виховувати тих, на кого інші покладають свої надії, наприклад, дітей знаті, государів.

Аксіома 4. Основа доброго виховання в тім, щоб усі навчилися розуміти, чим відрізняється людина від тварини, чим відрізняється добра людина від злої, учений від невченого, мудрий від дурного і, нарешті, чим земне життя відрізняється від майбутнього, і шлях, що веде до блаженства, від шляху, що веде до погибелі. (Я.А.Коменскш. Избранньїе педагогические сочине-ния. Том второй. Пампедия. — М.: 1982. — с. 444-445).

У Коменського і Дістервега було дуже багато послідовників, які прагнули викласти педагогіку у вигляді пам'яток, що складаються з правил, згрупованих навколо дуже вузьких тем: як готуватися до уроків; як ставити запитання учням; як проводити вправи; як закріплювати матеріал; як задавати завдання додому і т.ін.

368

Практична педагогіка або три технології

Багато педагогів минулого авторитетно запевняли про відкриті ними педагогічні закони. Але не завжди це було так. Не будемо, та й не треба наводити приклади оман. Неправильне знання — теж знання. Воно повинне уберегти нас від повторення помилок. Хто б і яких помилок не накоїв — перед усіма ми повинні шанобливо зняти капелюхи, адже вони шукали, не їхня вина, що помилилися. Вони застерігали нас від повторення помилок. Чи виявимося ми тямущими учнями?

Одним з перших, хто в новий час сповістив світ про відкриття нових педагогічних законів, був Песталоцці. Він сформулював закон розумового розвитку дитини — від неясного споглядання до ясних уявлень і від них до ясних понять. У процесі пізнання виявляється також великий, як його називає Песталоцці, закон: «Кожен предмет діє на наші почуття в залежності від ступеня його фізичної близькості чи віддаленості». Ґрунтуючись на цих законах, Песталоцці формулює принцип: пізнання істини випливає в людини із самопізнання.

Особливе місце в історії вітчизняної педагогіки займає педагогічна спадщина К. Д. Ушинського. Аналізуючи її, не перестаємо дивуватися тим геніальним думкам і узагальненням, що складають зміст головних творів автора. К. Д. Ушинський перебудував педагогіку на засадах психології. У цьому його велика заслуга, і, як тепер стає все очевидніше, велика помилка. Закономірності психічного життя діють і у вихованні, на них повинний ґрунтуватися шкільний навчально-виховний процес. Нова педагогіка пішла за Ушинським, ми не беремо під сумнів відкриті ним зв'язки і залежності, але ясно бачимо, що психологія основою науки про виховання — педагогіки бути не може, як не може нею бути ні біологія, ні кібернетика, ні соціологія чи інші науки, з якими час від часу педагогіка вступає у тісні зв'язки. Психологія допомагає краще збагнути якусь частину педагогічних процесів, і тільки. У вихованні вчитель має справу з цілісною людиною. А тому, виділяючи в окрему групу психологічні закономірності, що діють у навчально-виховному процесі, ми тим самим підкреслюємо багатство внутрішнього світу людини і його вплив на виховання, але лише як частину загальної системи.

Експериментальна педагогіка кінця XIX і початку XX століття усі свої сподівання поклала на експеримент, вимірювання і статистику, сподіваючись, що цими методами природничих наук їй пощастить розкрити закономірності педагогічного процесу.

1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   46


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка