Позачергові парламентські вибори в Україні: Аналіз передвиборчої кампанії 2007 року



Скачати 146.86 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір146.86 Kb.
Позачергові парламентські вибори в Україні:

Аналіз передвиборчої кампанії 2007 року
Канадське Товариство Приятелів України за участю Національної Парламентської Бібліотеки України в Києві завершило дослідний проект напередодні парламентських виборів в Україні. Головною метою дослідження було вивчення та аналіз політичних платформ та стратегій головних політичних партій та блоків. Аналіз виготовили дослідники Канадсько-українського Парламентського Центру, Олена Погребна і Леся Груніна. Канадсько-український Парламентський Центр був заснований Канадським Товариством Приятелів України в Києві в 2000 р. Висновки аналізу наводяться нижче.

Юрій Даревич, Президент

Канадського Товариства Приятелів України
Проголошення незалежності України у 1991 році значно змінило геополітичну ситуацію в Європі, та загалом у світі. Одним з головних завдань молодої держави стало вироблення чіткої зовнішньополітичної стратегії та визначення пріоритетів у відносинах з державами ближнього та дальнього зарубіжжя. Одним із перших кроків України як самостійної держави була відмова від ядерної зброї. Керівники держави оголосили про нові зовнішньополітичні ініціативи, такі як європейська та євроатлантична інтеграція, стратегічне партнерство та братні й дружні стосунки з іншими країнами.

Але, як стверджують деякі аналітики, вже за часів Президента України Л.Кучми відбулося певне відчуження зовнішньої політики від реальності. Від Києва вимагали на практиці довести вірність принципам Євросоюзу або ЄЕП. Однак керівництво України, натомість пропонувало нові „зустрічні ініціативи”, які, на жаль, були малоефективними. А в той же час, в самій Україні така зовнішня політики викликала критику як правих, так і лівих сил. Але протягом досить довгого часу Україна залишалася прогнозованою державою та відігравала роль регіональної сфери впливу у південній частині СНД. Треба відмітити, що Президент України Л.Кучма, дотримуючись практики багатовекторності у зовнішній політиці, деякий час вдало балансував між Заходом і Сходом. До речі, вітчизняні олігархи також були зацікавлені у реалізації цієї тонкої зовнішньополітичної стратегії.

Ситуація змінилася на початку нового століття, коли завершився процес розширення НАТО та ЄС на схід, виникла проблема енергетичної безпеки Європи, а Росія повернулася до групи світових лідерів. Але, на жаль, Україна була не готова відповісти на виклики часу.

Перші проблеми виникли наприкінці 2005 року, коли міжнародний імідж України дещо погіршився, а зовнішньополітична вага зменшилася. За словами директора Інституту стратегічної політики А.Мішина, „Україна перестала цікавити провідних світових гравців навіть у ролі „міжнародного резонатора” – об’єкта міжнародної політики, за допомогою якого зручно з’ясовувати стосунки”.

Політика прискорення європейської та євроатлантичної інтеграції призвела до того, що Україна не лише не наблизилася до своєї задекларованої стратегічної мети, але й віддалилася від неї. ЄС не тільки не дав Україні чіткого сигналу про перспективи членства. Він обмежився пропозицією „сусідства” – поряд з Молдовою та Білоруссю. На стадії стагнації перебуває і процес євроатлантичної інтеграції, темпи реформ, що здійснюються в рамках виконання Цільової плану Україна – НАТО є недостатніми. Головними причинами низької ефективності забезпечення національної безпеки України взагалі та євроатлантичного курсу зокрема є розбіжності на рівні Президент – Парламент – Уряд, нездатність лідерів країни визначити та втілювати на практиці стратегічні пріоритети, вплив Російської Федерації та політичне розшарування суспільства. Аналітики прогнозують, що допоки в Україні не завершиться політична криза, не буде сформована нова більшість у Верховній Раді, євроатлантичні сподівання України так і залишаться лише сподіваннями.

Українсько-російські відносини складаються не краще. Керівництво Росії не приховує, що має намір систематизувати і впорядкувати свій зовнішньополітичний курс зокрема і питання стосунків Москви з ближнім зарубіжжям, в тому числі з Україною. Одним із больових точок стосунків двох держав є енергетична сфера, питання статусу російської мови, перебування Російського чорноморського флоту в Криму тощо.

Подальше невирішення зовнішньополітичних питань провокує загострення внутрішньополітичних конфліктів та зростання напруженості в українському суспільстві. Протягом останнього десятиріччя в Україні спалахують політичні скандали, які негативно впливають на міжнародний імідж України, прикладом чого є касетний скандал, який ледве не призвів до повної ізоляції країни у світі.

Помаранчева революція 2004 року могла б стати переломним моментом в історії України, і нарешті повернути країну на шлях незворотніх демократичних перетворень. Але внаслідок цілої низки причин, зокрема нерішучості та незрілості національної еліти, цього не сталося. Навпаки, домовленості, які були досягнуті з метою виходу з політичної кризи в грудні 2004 року (внесення змін до Конституції України), заклали підвалини для виникнення нової, не менш гострої кризи у 2006 році. Так і не були чітко розмежовані повноваження між гілками влади, досить суперечливими були і зміни до виборчого законодавства, про небезпечні наслідки яких попереджали деякі політики та експерти.

Вперше в історії України парламентські вибори 2006 року відбулися за пропорційною системою, внаслідок чого до Верховної Ради 5 скликання потрапили п’ять політичних сил: Партія регіонів, БЮТ, „Наша Україна”, Компартія та Соціалістична партія України. Уже формування парламентсько-урядової коаліції виявило недоліки та прогалини нового виборчого законодавства. Як відзначив політолог В.Небоженко, обрані на пропорційній основі політичні сили почали формувати коаліцію за мажоритарними принципами. Почалися масові переходи депутатів з однієї фракції до іншої, що певним чином спотворювало результати волевиявлення українського народу і порушувало конституційні норми. Практично діяльність парламенту була паралізована з перших же днів роботи, звичними стали звинувачення парламентарів у підкупі, зраді, запроданстві, політичному рейдерстві. Кульмінацією цього процесу стала заява спікера парламенту О.Мороза про створення конституційної більшості, що практично позбавляло Президента України повноважень та будь-якого впливу на політичні процеси в країні. Внаслідок цієї ситуації виник указ Президента України про розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Як відзначив політолог В.Карасьов, „рішення Президента не було чисто юридичним, воно було в більшій мірі політико-правовим”. Верховна Рада втратила легітимність, беззаперечно законними в країні залишилися лише два інститути влади – Президент України і Кабінет Міністрів.

Указ Президента викликав гостру дискусію у суспільстві і був сприйнятий неоднозначно як політиками так і громадянами України. Представники коаліції оскаржували дії Президента у Конституційному Суді, організовували акції протесту, а представники Соцпартії та Компартії вимагали скасувати інститут президентства взагалі та притягнути В.Ющенка до кримінальної відповідальності, звинувачуючи його в організації державного перевороту. Проте незважаючи на такі бурхливі протести, аналітики все ж зазначали, що виборча кампанія практично вже розпочалася і дії цих політичних сил є не що інше, як підготовка до виборів та боротьба за голоси виборців.

Внаслідок довгих політичних дискусій та переговорів все ж був досягнутий консенсус, виявом чого стали три наступні укази Президента України. Остаточно вибори були призначені на 30 вересня 2007 року.

Вже на початку серпня відбулися партійні передвиборчі з’їзди, на яких були затверджені виборчі програми та списки кандидатів у народні депутати, а також остаточно вирішено питання формату участі у виборах – самостійно чи у складі виборчих блоків. Уже наприкінці серпня Центральна виборча комісія заявила про реєстрацію 24 політичних партій та блоків – учасників парламентських перегонів, що набагато менше ніж у виборах 2006 року.

На думку експертів фаворитами виборів є Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, блок „Наша Україна – Народна самооборона” та Компартія. За певних обставин до Верховної Ради можуть потрапити Прогресивна соціалістична партія України (лідер Н.Вітренко) та Блок Литвина. Втім велика кількість виборців, які не визначилися у своїх симпатіях, може привести до несподіванок та дещо змінити розстановку сил у Верховній Раді наступного скликання.
Партія регіонів.

Напередодні виборів обговорювалось питання створення блоку на основі Партії регіонів, але врешті решт керівництво ПР вирішило брати участь у виборах самостійно, залучаючи до своїх лав відомих політиків з інших політичних сил ( Н.Шуфрич із СДПУ(о), В.Волга з СПУ, А.Кінаха з ПППУ).

Партія сподівається не лише здобути перемогу у Східному та Південному регіонах, як це було на попередніх перегонах, але завоювати значне кількість голосів у Центральній та Північній Україні. Стратегія виборчої кампанії містить головну мету, яку прагнуть досягти „регіонали” 30 вересня – набрати не менше 37% голосів виборців. Це майже на п’ять відсотків більше, ніж на минулих виборах. Зробити це можна, переагітувавши виборців інших партій. Чотири регіони – Волинь, Івано-Франківщину, Львівщину і Тернопільщину – Партія регіонів виділила в окрему підгрупу, яку назвала „ області присутності”. Тут планується збільшення рейтингу в середньому на 1,8%.

Основні месиджі стратегії виборчої кампанії Партії регіонів є:



  • Помаранчева революція провалилася;

  • Помаранчева коаліція – не функціональна, а її учасники не можуть працювати разом;

  • Україна як держава не може собі дозволити повернення в минуле;

  • Ці вибори повинні привести до влади компетентний уряд.

Що ж до проблематики кампанії, то тут Партія регіонів обрала низку тем, які хвилюють виборців, - покращення рівня життя, підвищення зарплат, боротьба з бідністю, стабільність цін тощо.

На відміну від попередньої кампанії гасла анти-НАТО та другої мови Партія регіонів буде експлуатувати тільки на сході та півдні України. Вибори 2006 року також засвідчили проблему Партії регіонів – це різне сприйняття їхнього лідера В.Януковича. Найбільшою підтримкою він користується у базових електоральних зонах, на Донбасі та в Криму, де його вважають „найчеснішим” і „найнадійнішим” 55% виборців. Політтехнологи партії активно працюють над створенням іміджу В.Януковича, як авторитетного, виваженого політика, доброго господарника, несхильного до інтриг та близького до народу, який розуміє потреби та сподівання простих людей. Звідси висновок, що Партія регіонів та її лідер В.Янукович – гарантія стабільності і гідного життя; помаранчеві – хаос, непередбачуваність, спад.

Особливістю нинішньої виборчої кампанії Партії регіонів є тема об’єднання країни. Головний акцент у виборчій агітації робиться на тому, що виборців на південному сході та в центрі хвилюють одні й ті ж самі проблеми – насамперед соціально-економічного характеру.

Партія регіонів майже не змінила свою риторику. В агітаційних роликах звучать обіцянки про „покращення життя” і зростання ВВП. Крім того, ПР намагається перехопити ініціативу у своїх суперників у питанні скасування депутатської недоторканності та пільг високопосадовців, збільшення розміру допомоги на дитину, комплексного реформування соціальної сфери, реалізації пенсійної та судової реформ.

В той же час їхні політичні противники закидають Партії регіонів, що всі ці обіцянки вони давно вже могли реалізувати, перебуваючи при владі. Так народний депутат України 5-го скликання, голова Львівської організації Народний Рух України Я.Кендзьор заявив:” Мабуть, „регіонали” гуртом хворіють на склероз, бо наприкінці минулого року, Азаров категорично наполягав на відміні виплат матерям при народженні дитини. А нині вони не обтяжують себе якимись розрахунками, обіцяючи молочні ріки й медові береги виборцям.” „Лише наївна частина виборців може купитися на таку відверту брехню,” – робить висновок Я.Кендзьор.

Головними противниками Партії регіонів є БЮТ та „Наша Україна – Народна самооборона”, яких ПР в свою чергу звинувачує у повній недієздатності, невмінні керувати країною і політичній безвідповідальності.
Блок Юлії Тимошенко

Одним з найпалкіших прихильників ідеї проведення позачергових виборів була лідер БЮТ Юлія Тимошенко, тому зразу після оприлюднення указу Президента про розпуск парламенту БЮТ заявив про його цілковиту підтримку і свою готовність брати участь у виборах. Після певних дискусій та підписання з „Нашою Україною” плану спільних дій опозиційних сил, керівництво БЮТ все ж відмовилося від входження до мегаблоку націонал-демократичних сил і вирішило сформувати виборчий блок у складі партії „Батьківщина”, „Реформи і порядок” і Соціал-демократичної партії. Головними тезами виборчої кампанії БЮТ є успішна та ефективна діяльність Юлії Тимошенко на посаді Прем’єр-міністра України, її видатні особисті якості, непримиренна боротьба з корупцією, організаційні та ораторські здібності, послідовність та безкомпромісність. Передвиборча програма БЮТ під назвою „Український прорив”, на думку її творців, допоможе Україні значно зменшити строки досягнення рівня життя в розвинутих країнах демократії. Як запевнила на прес-конференції лідер блоку Ю.Тимошенко, ця програма – не просто передвиборна агітація і пусті обіцянки, до яких вже встигли звикнути українці, а основа політичної стратегії. За приклад країн, які реалізувати плани „економічного дива”, Юлія Тимошенко наводить Китай, Південну Корею, а як взірець для наслідування пропонує модель шведського соціалізму.

Виконання прориву передбачає дванадцять стратегічних ліній:


  • Конституційний прорив – народ сам напише свою конституцію шляхом всеукраїнського референдуму;

  • Судово-правовий прорив – звільнення суддів від політичних, адміністративних та корупційних впливів;

  • Інформаційний прорив – це незалежні і неупереджені засоби інформації;

  • Антикорупційний прорив – суттєве посилення покарання за корупційну діяльність, включно з довічним позбавленням волі;

  • Демографічний прорив – збільшити виплати при народженні дитини, запровадити обов’язкове медичне страхування тощо;

  • Інтелектуальний прорив – розвиток системи інтелектуальної власності, ефективної програми управління інноваційним розвитком

  • Транзитний прорив – створення сприятливих умов для діяльності бізнесу і формування середнього класу;

  • Енергоефективний прорив – зменшення залежності від монопольного імпорту енергоносіїв;

  • Інвестиційний прорив – зробити Україну привабливою для залучення іноземного капіталу;

  • Будівельний прорив – забезпечення житлом через розвиток системи іпотеки і зниження вартості кредитів, податкове стимулювання будівництва;

  • Аграрний прорив – створення прозорого конкурентного середовища для українських виробників, просування їхньої продукції на зовнішні ринки.

Одним із основним гасел БЮТ є відмова від входження до будь-якої широкої коаліції з Партією регіонів, яку Ю.Тимошенко вважає не політичною силою, а певною структурою, що виражає інтереси регіонального фінансово-промислового клану.

В той же час політичні противники Ю.Тимошенко звинувачують її у авторитаризмі, популізмі, схильності до тоталітарних методів керівництва, включення до виборчого списку низки представників великого бізнесу, що суперечить проголошеному БЮТ принципу відокремлення бізнесу від влади.

Останні соціологічні дослідження стверджують, що БЮТ може отримати в цілому по Україні на 6,5% голосів більше проти отриманих на виборах 2006 року. Частка громадян, які схильні голосувати і вирішили віддати голоси за цей блок, порівняно з результатами останніх парламентських виборів зросла в АРКрим на 8,8%, в м. Києві – 8,3% та більше ніж на 10 % у 15 областях: Волинській, Рівненській, Закарпатській та інших. І лише у двох областях за БЮТ проголосувало б менше громадян, ніж на виборах 2006 року – в Черкаській 6,4% та Київській 10, 6 %.

Але виборчий тур регіонами України лідера БЮТ Ю.Тимошенко ще не закінчено, тому не виключено, що ці цифри можуть змінитися.


Блок „Наша Україна – Народна самооборона”

Процес створення мегаблоку „Наша Україна – Народна самооборона” був тривалим та непростим. В решті решт після довгих переговорів та втручання Президента України В.Ющенка дев’ять партій підписали угоду про створення блоку, зобов’язавшись створити після виборів єдину пропрезидентську партію.

Оприлюднена виборча програма блоку «Для людей – а не для політиків» відрізняється від попередніх більшою конкретикою. В той же час можна помітити деяку схожість цієї програми з передвиборчою програмою Партії регіонів. Обидві політичні сили обіцяють підвищення соціальних виплат та зменшення податків. Починається програма з критики Кабінету Міністрів і депутатів парламентської більшості, які «показали свою корумпованість і нездатність служити людям». Теперішня соціально-економічна ситуація в країні характеризується як „хаос та беззаконня, катастрофічне зростання цін і тарифів, тиск на підприємців і розкрадання державного майна”.

Перший розділ у програмі НУНС – „Очистимо владу і наведемо порядок” – містить обіцянку, яка стала лозунгом нинішньої виборчої кампанії блоку: „Відмінимо депутатську недоторканність!” . Представники НУНС обіцяють також скасувати депутатські пільги, припинити видачу безкоштовних квартир та позбавити народних обранців відпочинку в елітних закладах. Новим у виборчій програмі блоку 2007 року є пропозиція щодо створення Національного антикорупційного бюро для перевірки відповідності витрат посадових осіб їхнім доходам. Також НУНС обіцяє виплачувати сім’ї при народженні першої дитини 12 тис. грн., 15 і 25 тис. грн. – за другу і третю дитину відповідно. Крім того, НУНС пропонує виділити землю під будівництво недорогого житла для молодих сімей. Низка передвиборчих обіцянок стосується податків – ухвалення нового Податкового кодексу зі спрощеним адмініструванням податків, зниження податку на додану вартість, ліквідація податкової міліції, запровадження податку на багатство та розкіш. В програмі передбачається також створити систему державного медичного страхування.

Треба відзначити, що питання зовнішньої політики повністю відсутні у програмі НУНС.

Реалізувати свою програму НУНС обіцяє за умови створення парламентської більшості з БЮТ. „Звичайно, для виконання цих обіцянок потрібна влада. Ми зможемо все це виконати, тільки якщо сформуємо уряд” – заявив голова Житомирської облдержадміністрації, сьомий номер в списку НУНС Ю.Павленко.

Не лише політичні противники НУНС, але й ряд політичних експертів відначають непросту ситуацію у блоці. По-перше, повторюється ситуація минулих виборів: з’являються повідомлення про постійні чвари в керівництві блоку, ведення конспіративних переговорів з Партією регіонів, неузгодженість дій при проведенні виборчої кампанії. Представники Партії регіонів звинувачують представників блоку НУНС у демагогії, нездатності реалізувати свої обіцянки, подвійних стандартах. Так, наприклад, за рік перебування у парламенті, як твердять політичні суперники, фракція „Наша Україна” не тільки не запропонувала свої законопроекти щодо скасування депутатської недоторканності та пільг, але і не підтримала відповідні інціативи БЮТ. Крім того, представники політичних сил, що входять до складу блоку, дозволяють собі публічні заяви, які суперечать одна одній.

Соціологічні опитування показали, що блок „Наша Україна – Народна самооборона” отримає на даний період на 2,3 % голосів більше, ніж „Наша Україна” на виборах 2006 року. Збільшення відбулося за рахунок Черкаської, Київської, Чернігівської областей та міста Києва. У 13 адміністративно-територіальних одиницях НУНС утримує позиції, які зайняла на минулих виборах „Наша Україна”, зокрема у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій та інших областіх. Порявняно з виборам 2006 року мегаблок не добирає голосів на Івано-Франківщині (15,8%), у Чернівецькій (5,5%) та Волинській (4%) областях.


Комуністична партія України

Комуністична партія України різко негативно сприйняла указ Президента про розпуск парламенту і її представники неодноразово заявляли, що попри вимушену участь КПУ у дострокових виборах, вони продовжують вважати дії Президента неконституційними і злочинними. Після входження до антикризової коаліції з Партією регіонів, яку комуністи на виборах 2006 року називали кланом злодіїв і бандитів, основними об’єктами критики КПУ стали НУНС та БЮТ.

Лозунги передвиборчої кампанії Компартії залишаються традиційними: "Вся влада – радам!" "Повернення власності народу!" та інші. Тим не менше, комуністи в своїй новій програмі декларують доволі серйозні положення: націоналізацію стратегічно важливих галузей і підприємств, зокрема виробництва спиртних напоїв і тютюнових виробів, встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю, заборону продажу землі сільськогосподарського призначення та передачі в приватну власність курортних і заповідних територій, повернення громадянам втрачених заощаджень за 5 років.

Присутні в програмі комуністів і серйозні політичні наміри – надати російській мові статус державної, недопущення вступу України в НАТО та зміна зовнішньо-політичного вектора на схід. В той же час у політичній програмі, офіційно затвердженій ЦВК, міститься пункт, котрий можна вважати образою честі та гідності значної кількості людей – так воїнів ОУН-УПА було названо фашистськими головорізами, реабілітацію яких комуністи обіцяють не допустити.

Політичні опоненти КПУ підкреслюють, що комуністи, фактично перебуваючи у владі, продовжують виступати як опозиційна сила та не бажають нести відповідальність за результати своєї діяльності в антикризовій коаліції.

Соціологи стверджують, що простежується слабко виражена залежність політичного вибору громадян від їхнього віку, статі та рівня освіти. Так схильність голосувати за Партію регіонів, та особливо за КПУ зростає з підвищенням віку і зниженням освітнього рівня опитуваних. Крім того КПУ більшою популярністю користується серед чоловіків, ніж серед жінок.

КПУ зміцнила свої позиції порівняно з виборами 2006 року: на момент опитування за неї проголосували б на 2,3% більше активних виборців, ніж торік. Зростання прихильності до КПУ виявлено в Луганській області (13,6%), в м.Севастополі (8,7%), Запорізькій області (6,3%) та деяких інших.

Комуністична партія України найбільші відсотки голосів здобуде, як і Партія регіонів, у Східному (7,4%) та Південному (6%) регіонах. Зберігає вплив КПУ і в Центральному регіоні (5%), але має набагато менше прихильників на Заході (1,4%).


Інші політичні партії та блоки

На грані проходження до Верховної Ради балансує Блок Литвина – 3% голосів виборців. Інші політичні сили мають поки що ще скромніші електоральні здобутки: Соціалістична партія України – 2%; Прогресивна соціалістина партія України – 1,9%; ВО „Свобода” – 1,3%; Партія зелених України – 0, 6 %. Решті партій дістається загалом 1,9 % голосів. Мають намір голосувати проти всіх 2,3 % активних виборців. Ще не визначилися з вибором 11,8% від загальної кількості виборців.



Виборча кампанія з дострокових парламентських виборів в Україні ще продовжується, тому важко передбачити, як зміняться електоральні вподобання громадян, від яких залежить склад майбутньої Верховної Ради, уряду та загалом перспективи розвитку України на найближче майбутнє.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка