Пояснювальна записка Вступ, мета та завдання профільного навчання з української мови



Сторінка2/7
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

11 клас. Основна мета навчання в цьому класі:

- формування в учнів загального уявлення про риторику як лінгвістичну науку і науку публіцистичного мовлення, мовні засоби монологічного, діалогічного, полілогічного мовлення;

- системне ознайомлення із поняттями "аргументація", "дискурс",

- удосконалення умінь будувати комунікативно доцільне, змістовне, виразне висловлювання;

- поглиблення знань про мовну систему, систематизація і поглиблення знань про синтаксис простих, складних речень, різні способи вираження чужого мовлення;

- формування умінь і навичок уживання різноманітних синтаксичних конструкцій у мовленні з урахуванням їх виражальних можливостей;

- опанування навчального матеріалу про офіційно-діловий, публіцистичний художній, епістолярний, конфесійний стилі мовлення, типологію текстів, стилі усного і писемного мовлення,

- оволодіння граматичною стилістикою, фігурами синтаксису, стилістичним аналізом тексту;

- формування умінь і навичок спілкування українською мовою у професійно-діловій сфері;

- формування культури ведення дебатів, дискусій, полеміки, диспутів тощо;

- дотримання правил спілкування і культури мовлення;

- розвиток і вдосконалення умінь і навичок сприймати почуте і прочитане, відтворювати і створювати усні й письмові висловлювання різних типів, стилів і жанрів, формування умінь і навичок роботи з тестами (текстом твору, переказу, переказу з творчим завданням);

- узагальнення і повторення складних тем з усіх розділів програмного курсу української мови через призму практичної та функціональної стилістики, підготовка до державної атестації та зовнішнього тестування.

На рівні компетентного (автономного) користувача (11 клас) учень може розуміти довготривале мовлення, навіть якщо воно не досить чітко структуроване, програми телебачення і фільми, складні документальні й літературні тексти, спеціалізовані статті, оцінюючи особливості їх стилю. Має добрий набір різноманітних мовленнєвих засобів, який дозволяє обирати формулювання для чітких висловлювань у певному стилі на широке коло загальних, академічних, професійних або побутових тем, постійно підтримує високий рівень граматичної правильності; в його мовленні помилки зустрічаються рідко. Легко і вправно здійснює інтеракцію, добираючи й застосовуючи невербальні та інтонаційні засоби. Може брати участь у дискусії, писати писати листи, твори або доповіді на складні теми, підкреслюючи те, що здається найважливішим, відповідно до уявного читача. Може готувати резюме, здійснювати огляд професійних або літературних праць, писати власні літературні твори.

На заняттях у профільних (філологічний напрям, профіль – українська філологія) класах доцільно використовувати такі форми і методи роботи з учнями:

- настановчі, оглядові лекції, семінари-дискусії, колоквіуми;

- поглиблене опрацювання теоретичних питань мовної структури (реферати, наукові доповіді);

- самостійне вивчення навчальної літератури, робота з довідниковими джерелами, в т. ч. філологічними Інтернет-ресурсами;

- вивчення творчого доробку вчених-лінгвістів, письменників, діячів культури та представлення їх як висококультурних мовних особистостей;

- завдання на мовне вправляння (різноманітні вправи, тести, написання статей, складання конспектів, анотацій, рецензій на усні й письмові тексти, інтерв'ю, нарисів, резюме, відгадування мовних загадок, ребусів, кросвордів, участь у мовних іграх, конструювання лінгвістичних задач тощо);

- завдання дослідницько-пошукового характеру; завдання, спрямовані на розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь учнівського самоконтролю, творчі завдання (написання творів-описів, творів-міркувань, творів-медитацій, есе, замальовок, пейзажних портретів, оповідей у народно-розмовній манері, розповідей різного типу, переказів з творчим завданням, аналіз промов визначних діячів минулого і сучасності, проведення корекції та редагування текстових зразків, трансформації тексту, конструювання діалогів і полілогів, дискусій, підготовка настінної преси, творчих робіт тощо);

- моделювання ситуацій; виконання проблемно-пошукових завдань (засвоєння системи термінів, проведення дослідження на основі шкільних підручників з різних навчальних предметів), інтерактивні та імітаційні ігри; тренінги розвитку; роботу в групах, у парах; складання проектів різної тематики, що продукуються із застосуванням групових форм навчання;

- організація самостійної роботи учнів над аналізом мови фольклорних і художніх творів, літературознавчих, історичних, географічних та інших текстів, відеороликів, відеосюжетів, статей у фахових журналах "Дивослово", "Урок української", "Українська мова і література в школі", передач радіо і телебачення з погляду експресивності і стилістичної забарвленості;

- підготовка повідомлень, доповідей на лінгвістичні, морально-етичні, суспільні теми, виступів у науковому стилі та їх оцінкою;

- створення колективних творчих проектів, широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової, індивідуальної форм організації, розігрування діалогів на основі вивчених творів;

- проведення пошукових досліджень, участь у наукових конференціях, предметних олімпіадах.
Вимоги до рівня підготовки випускників

Учні повинні знати /розуміти:

- природу і функції мови; основні відомості про лінгвістику як науку, форми існування української національної мови, літературну мову та її норми (фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні); системну будову мови, граматичні значення, форми, категорії, взаємозв′язок мовних рівнів і одиниць;

- поняття мовної норми, її функції, сучасні тенденції в розвитку норм української літературної мови, норми мовленнєвої поведінки в різних сферах і ситуаціях спілкування;

- основні аспекти культури мовлення; вимоги до усних і писемних текстів різних жанрів у навчально-науковій, розмовно-побутовій, офіційно-діловій сферах спілкування;

- вимоги до навчального матеріалу як основи теоретичних знань і системи практичних умінь і навичок у галузі української мови.



Учень повинен уміти:

- поглиблювати лінгвістичні знання з метою розширення філологічного, професійно-орієнтованого кругозору, використовувати набуті знання і вміння у практичній діяльності та повсякденному житті для усвідомлення ролі української мови як духовної, моральної і культурної цінності народу;

- виробляти науковий погляд на мовні явища, пояснювати взаємозв′язок фактів мови та історії, мови і культури українського народу; виконувати порівняння й зіставлення, аналіз і синтез, узагальнення, абстрагування, класифікацію лінгвістичних одиниць і мовних фактів, оцінювати їх під кутом зору нормативності і вживання в мовленні;

- писати твори різних функціональних стилів з використанням різних функціонально-смислових типів мовлення та їх комбінацій;

- виконувати лінгвістичний аналіз навчально-наукових, ділових, публіцистичних, розмовних і художніх текстів; розвивати природне мовне чуття і здатність спиратися на нього у процесі мовного аналізу; використовувати ефективні прийоми, які активізують мовну інтуїцію, що виражається у здатності усвідомлювати мовні значення в різних виявах, оперувати абстрактними категоріями;

- відпрацьовувати навички виконання тестових завдань різної форми та різного ступеня складності;

- користуватися всіма видами мовленнєвої діяльності, основами культури усного і писемного мовлення, розмежовувати варіанти норм і порушення мовної норми; використовувати у практиці мовленнєвого спілкування основні орфоепічні, лексичні, фразеологічні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні норми сучасної української мови;

- продукувати усні і писемні монологічні та діалогічні висловлювання різних типів і жанрів у соціально-культурній, навчально-науковій, діловій сферах спілкування; оцінювати їх під кутом зору мовного оформлення, ефективності досягнення поставленої комунікативної мети;

- дотримуватися норм мовленнєвої поведінки в різних сферах і ситуаціях спілкування, в т. ч. при обговоренні дискусійних проблем, аргументовано й переконливо викладати свої думки;

- удосконалювати здатність до самоосвіти й самооцінки завдяки спостереженню за власним мовленням, розвивати інтелектуальні й творчі здібності, навички використання мови для самореалізації та самовираження в різних галузях людської діяльності; здійснювати самоконтроль, самооцінку, самокорекцію;

- володіти різними видами читання (ознайомлювально-вивчальним, ознайомлювально-реферативним, переглядовим), використовувати їх залежно від комунікативного завдання і характеру тексту;

- володіти прийомами роботи з навчальною, науковою та довідниковою книжкою різних жанрів, словниками, енциклопедіями, іншими інформаційними джерелами, включаючи засоби масової інформації та ресурси Інтернету, основними способами інформаційної переробки усного й писемного тексту;



  • удосконалювати комунікативні здібності, розвивати готовність до мовленнєвої взаємодії, міжособистісного та міжкультурного спілкування та співпраці.

Зміст навчального матеріалу та державні вимоги

до рівня загальноосвітньої підготовки

10 клас



  1. год, 4 год на тиждень)


Мовна, лінгвістична змістові лінії


Зміст навчального матеріалу

Навчальні досягнення учня




Мова як суспільне явище. Українська мова в Україні (6 год).
Основні функції мови: комунікативна, мислетворча, когнітивна (пізнавальна), кумулятивна (культуроносна), естетична, експресивна. Причини звуження функцій мови.

Мова і держава. Українське законодавство про мову. Мовна ситуація в державі. Мовнi обов’язки громадян. "Мовний суржик", його причини. Пролеми екології української мови.

Українська мова як одна з індоєвропейських мов. Українська мова в колі слов′янських мов. Ознаки самобутності української мови. Спiльнi й вiдмiннi риси української мови поряд з iншими слов’янськими мовами.

Стилістика і культура мовлення

Культура усного і писемного мовлення, питання культури мовлення в оцінці видатних громадських діячів, учених, письменників. Поняття про колорит мовлення: урочисте, ввічливе, офіційне, інтимно-ласкаве, фамільярне, гумористичне, сатиричне мовлення. Словник-довідник з культури української мови.



Учень (учениця):

знає, яку роль відіграє мова у збереженні духовних надбань народу;

називає й аналізує функції, які виконує мова в суспільстві;

усвідомлює мовні обов'язки громадян;

аргументовано доводить залежність розвитку і функціонування мови від стану розвитку і функціонування суспільства;



характеризує ознаки самобутності української мови;

наводить приклади спільного і відмінного в українській та інших мовах;

пояснює причини "мовного суржику",

обґрунтовує власне ставлення до української мови, адекватно оцінює мовну ситуацію в державі;

знає й аналізує вислови про мову відомих наукових, громадських та літературних діячів;

бере активну участь у проведенні мовознавчих дискусій;

називає основні комунікативні ознаки культури мовлення,

розрізняє урочисте, ввічливе, офіційне, інтимно-ласкаве, фамільярне, гумористичне, сатиричне мовлення,

уміє доречно використовувати ці види мовлення;

виконує пошукове дослідження, користуючись словником-довідником з культури української мови.




З історії розвитку української мови (короткі відомості) ( 4 год).

Основні етапи формування і розвитку української національної мови.

Поява писемності у східних слов′ян. Створення слов′янського алфавіту. Кирило і Мефодій, їх роль у становленні слов'янської писемності. Кирилиця як основа для розвитку сучасних слов'янських систем письма. Види письма в період Київської Русі: устав, напівустав, скоропис.

Короткі відомості з історії української писемності. "Граматика" Мелетія Смотрицького (1619). Перша рукописна граматика української мови Івана Ужевича (1643 р.).

Сучасний український алфавіт. Особливості розвитку української мови на сучасному етапі.


Учень (учениця):

знає поняття “етап розвитку мови”; усвідомлює зв'язок розвитку мови з історією народу – носія;

ознайомлюється з процесом формування української національної мови, історією створення слов′янського алфавіту, першими українськими граматиками і словниками;

розрізняє види письма: устав, на півустав, скоропис;

усвідомлює особливості розвитку української мови на сучасному етапі;




Міжпредметні зв'язки

Українське законодавство про мову (суспільствознавство, право).

Поява писемності у східних слов′ян (історія).





Українська мова як вища форма існування національної мови (4 год)

Форми існування української мови (загальнонародна мова, літературна мова, просторіччя, діалект, професійні різновиди, жаргон, арго).

Поняття про літературну мову та її діалекти. Діалекти як історична база літературних мов. Територіальні і соціальні діалекти. Мова міста. Український міський сленг. Мова села.
Стилістика і культура мовлення

Понятя про стилістичну систему української мови (стилі, підстилі, стилістичні засоби, способи і прийоми організації стилістичних засобів у тексті).



Учень (учениця):

знає поняття “національна мова”; розрізняють поняття "загальнонародна мова" і "літературна мова";

пояснює особливості української літературної мови як вищої форми існування національної мови;

розрізняє форми існування української літературної мови;

характеризує стилістичні особливості просторіччя, професійних різновидів, жаргону, арго;

розрізняє територіальні та соціальні діалекти; пояснює стилістичну роль діалектизмів у художніх творах;

виконує пошукову роботу з лінгвокраєзнавства (вивчення топонімів, антропонімів);

досліджує мовний матеріал з погляду його територіальної належності




Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему (8 год.)

Місце фонетики та орфоепії в національно-мовному просторі особистості. З історії української фонетики.

Основні фонетичні одиниці української мови: звук, склад, фонетичне слово, фраза. Звук мовлення і фонема. Особливості реалізації фонеми в мовленні. Інваріант, позиційний варіант фонеми.

Позиційні чергування приголосних звуків. Основні історичні чергування приголосних звуків при словозміні і словотворенні. Чергування [о] та [е] з [і]. Чергування [о] і [е] з нулем звука. Чергування [о] з [е] після ж, ч, ш, дж, та [й].

Чергування [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш] та [з], [ц], [с]. Основні випадки чергування у –в, і – й, з – із – зі (зо).

Асимілятивні, дисимілятивні процеси, подовження, спрощення у групах приголосних. Відбиття цих явищ на письмі. Приставні приголосні. Метатеза.


Стилістика і культура мовлення

Стилістичні засоби фонетики. Мило-звучність української мови. Правильна артикуляція і дикція. Експресивні можливості звуків української мови. Звукопис. Ритмомелодика живого мовлення, художнього мовлення. Використання орфоепічного словника.



Учень (учениця)

з′ясовує артикуляційно-акустичну та функціональну природу голосних і приголос-них звуків;

порівнює характеристики голосних і приголосних звуків української мови з вимовними ознаками російської мови;

уміє знаходити і характеризувати зміни звуків у мовному потоці, при словозміні і словотворенні;

з′ясовує написання літер г і ґ у словах, характеризує їх смислорозрізнювальну роль;

аналізує тексти, стилістичний ефект яких створюється артикуляційними ознаками звуків;

визначає, за допомогою яких засобів твориться звуковий фон тексту;

складає лінгвістичне повідомленння з тем фонетики;

усвідомлює стилістично-виражальні функції звукового збігу різних слів;

знаходить і пояснює звукоповтори як особливу інструментовку тексту;

доречно використовує засоби милозвучності в мовленні;

користуючись тлумачним словником, добирає слова, звукове оформлення яких увиразнює лексичне значення;

у віршах знаходить приклади звукової анафори, епіфори, визначає їх стилістичні функції; здійснює аудіозапис власного мовлення й аналізує його;



пише конспекти статті, реферат на тему "Експресивні можливості звуків української мови"; виконує тест на повторення навчального матеріалу з фонетики.




Міжпредметні зв'язки

Мовний апарат (біологія).

Фонетична анафора та епіфора; асонанс та алітерація; римованість слів (література)





Українська орфоепія як учення про систему загальноприйнятих правил української літературної вимови

(4 год.)

Основні норми сучасної літературної вимови. Особливості вимови голосних, деяких приголосних звуків та їх сполучень (гортанного і проривного звуків [г] і [ґ], сонорних, [дж], [дз], шиплячих [ж], [ч], [ш], задньоязикових [г], [к], [х], груп приголосних (уподібнення, спрощення), м'яких і пом'якшених, а також подовжених приголосних). Повноголосся як одна із основних характеристик української вимови. Вимова слів з апострофом.

Соціолінгвістичні фактори, що впливають на вимову людини. Основні джерела нормативного мовлення. Мова ЗМІ, дикторів радіо і телебачення. Сценічна мова.

Причини відхилення від орфоепічних норм. Місце сім'ї в мовному вихованні особистості. Територіальні варіанти літературної вимови.

Вимова деяких граматичних форм. Особливості вимови імен та по батькові.

Інтонаційні особливості українського мовлення. Смислорозрізнювальна функція інтонації.

Наголос в українській мові, його види (емфатичний, фразовий, логічний). Роль наголосу в розрізненні слів і їх форм. Наявність вільного рухомого наголосу в словах. Паралельне наголошування. Семантико-граматична диференціація лексем за допомогою наголосу. Тенденції українського мовлення на сучасному етапі.
Стилістика і культура мовлення

Орфоепічна норма. Особливості використання орфоепічного словника як кодексу орфоепічної норми. Мовні недоліки у вимові й наголошуванні, шляхи їх усунення. Порушення акцентуаційних норм під впливом діалектного оточення.



Учень

знає орфоепічні норми української мови; причини відхилення від них; основні правила української орфоепії;

усвідомлює потребу належної культури усного мовлення;

дотримується норм літературної вимови голосних і приголосних в українських і запозичених словах;

знає особливості українського наголосу; правильно наголошує слова, при потребі використовує орфоепічний словник і словник наголосів;

виявляє й виправляє орфоепічні помилки, встановлює їх причину; корегує відхилення від норм літературної мови;

аналізує еталонні зразки усного мовлення з погляду дотримання орфоепічних норм,

готує до виразного читання поетичні твори;

помічає вади усного мовлення (неправильна вимова звуків, редукція кінцевих звуків та ін.) та виправляє їх;

характеризує мовлення дикторів українського радіо, телебачення з метою виявлення орфоепічних відхилень;

перекладає текст українською мовою, дотримуючись правил евфонічності;

аналізує засоби ритмомелодики розмовного стилю;

готує тексти для усного монологічного виступу, використовуючи слова іншомовного походження;

усуває збіг голосних і приголосних звуків, застосовуючи варіанти прийменників з, із, зі, вставні і приставні приголосні;



правильно наголошує іменники, які стоять у множині, іменники з числівниками два, обидва, три, чотири;

правильно ставить наголос у словах у словах, які відрізняються наголошуванням в українській та російській мовах;



виконує тест на повторення навчального матеріалу з орфоепії.






Міжпредметні зв'язки

Засоби ритміки тексту; алітерація, асонанс (література).






Українська графіка. Українська орфографія як учення про систему загальноприйнятих правил написання слів (8 год.)

З історії становлення і розвитку української графіки й орфографії. Основні принципи української орфографії: фонетичний, морфологічний, традиційний, диференціюючий. Характеристика написань за цими принципами.

Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Позначення м'якості приголосних на письмі буквами ь, я, ю, є, і; сполучення йо, ьо. Cкладні випадки правопису м'якого знака. Cкладні випадки правопису апострофа.

Вживання великої літери. Лапки у власних назвах.

Написання складних слів разом, окремо, через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ.

Складоподіл і правила переносу слів з рядка в рядок. Графічне скорочення слів. Правопис географічних назв. Написання слів іншомовного походження. Історичний коментар до різних мовних явищ.



Стилістика і культура мовлення

Основні орфографічні норми. Типові помилки, зумовлені відхиленням від орфографічної норми. Нововведення в українському правописі.

Орфографічний аналіз слів. Редагування тексту з орфографічними помилками. Використання офографічного словника для перевірки написання слів та їх форм. Словник іншомовних слів.


Учень (учениця):

пояснює сутність поняття “орфограма”;

знає принципи української орфографії, типи орфограм, правила української орфографії, що ґрунтуються на фонетичному, морфологічному, традиційному і диференціюючому принципах;

ознайомлений із нововведеннями в українському правописі;

уміє знаходити орфограму, визначає її тип, принцип написання; правильно пише й вимовляє слова з цими орфограмами;

усвідомлює правила вживання великої літери, написання прізвищ та географічних назв, слів разом, окремо, через дефіс; слів іншомовного походження; правила переносу та географічного скорочення слів;

з'ясовує відмінність подовження приголосних і подвоєння букв;

знаходить й усуває допущені орфографічні помилки у словах, обґрунтовуючи їх написання правилами правопису;

виконує орфографічний аналіз, історичний коментар до окремих мовних явищ.

використовує орфографічний словник для перевірки написання слів та їх форм;

редагує текст з орфографічними помилками;

при потребі доцільно використовує словник іншомовних слів;

виконує тест на повторення навчального матеріалу з орфографії.





Міжпредметні зв'язки

Становлення і розвиток української графіки. Становлення і розвиток української орфографії (історія, література).







Лексикологія української мови як учення про лексичний склад (18 год.)
Слово як основна одиниця мови. Ознаки слова. Лексичне значення слова. Типи лексичних значень. Походження і розвиток лексичного значення. Слово і поняття. Системні відношення в лексиці української мови.

Семасіологія як учення про значення слів і виразів. Оцінні властивості слів.

Багатозначні й однозначні слова. Пряме і переносне значення (метафора, метонімія, синекдоха). Омоніми, їх види: омоформи, омофони, омографи, міжмовні омоніми. Повні і неповні омоніми. Поняття про пароніми.

Синоніми та їх види. Синонімічний ряд. Антоніми та їх види.


Стилістика і культура мовлення

Лексичні норми. Уживання слова відповідно до його лексичного значен-ня. Використання тлумачного словника.

Стилістично забарвлені лексичні засоби мови. Відображення метафор, метонімій, синекдох у тлумачних словниках. Парономазія як художньо-стильовий прийом. Перифрази, евфемізми, табу. Стилістичне забарвлення синонімів. Стилістичні фігури (антитеза, оксиморон). Стилістичні функції паронімів. Мовна надмірність (багатослів'я, плеоназм, тавтологія) і мовна недостатність. Словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів. Словник символів.
Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Слова, успадковані з індоєвропейських та східнослов′янських мовних спільностей. Українізми в лексичному складі інших мов (російської, білоруської, польської).

Запозичена лексика як джерело збагачення лексичного складу мови. Латинські і грецькі елементи у складі різних груп лексики. Причини і джерела лексичних запозичень. Слова іншомовного походження та інтернаціоналізми у складі української мови. Новi iншомовнi запозичення.

Кальки. Варваризми.

Поняття про старослов′янську мову, її ознаки, роль в розвитку української мови.


Стилістика і культура мовлення

Словник іншомовних слів. Правильне й доцільне використання власне українських слів, запозичених слів. Стилістична роль старослов'янізмів у мовленні. Словник омонімів, паронімів.


Лексика української мови за сферою її використання, стилістичною диференціацією. Загальновживані слова. Лінгвокультуреми - слова з національно-культурним компонентом значення. Лексичне багатство діалектної лексики. Етнографізми. Топоніміка й ономастика у складі української лексики. Етимологія.

Розмовна, просторічна, емоційно забарвлена лексика. Молодіжний сленг. Екзотизми. Пуризми.

Специфічно професійна лексика. Терміни. Наукова лексика. Філологічні, лінгвістичні, літературознавчі терміни. Канцеляризми. Штампи.
Стилістика і культура мовлення

Стилістичне використання діалек-тизмів, просторічної лексики, етногра-фізмів, жаргонізмів, арготизмів, вульгаризмів у художньому та публіцистичному стилях. Стилістичні можливості розмовної, просторічної лексики. Робота з діалектним словником.

Терміни в науковому стилі. Стиліс-тичне використання канцеляризмів, штампів. Причини порушень лексичних норм. Явище мовної інтерференції (русизми, полонізми). Словник лінгвістичних термінів. Словник діалектизмів.
Активна і пасивна лексика.

Застарілі слова та їх різновиди. Архаїзми, історизми. Можливiсть вiдтворення духовної культури за архаїчною лексикою. Неологізми. Причини і шляхи виникнення нових слів. Загальномовні та авторські неологізми.


Стилістика і культура мовлення

Стилістична роль архаїчної лексики. Реактивація (відновлення) пасивної лексики, повторна активація. Стилістичні функції неологізмів. Нові слова у словниках.



Учень (учениця):

знає відомості про лексичне значення слова, основні типи переносних значень, омоніми і суміжні з ними явища;

усвідомлює сутність однозначних і багатозначних слів, правильно, згідно значення вживає слова в усному і писемному мовленні;



виконує лексичний розбір; визначає типи переносних значень, з'ясовує їх стильове забарвлення;

розпізнає слова-омоніми в контекстуальному оточенні; з′ясовує відмінність між омонімічним і багатозначним словом;

правильно добирає до слів синоніми й антоніми та доцільно використовує їх у мовленні, визначає види, уміє складати синонімічний ряд;



знаходить і розпізнає тропи, багатозначні слова, синоніми, антоніми, пояснює, з якою метою вони вжиті в тексті, визначає їх роль та доречність використання в текстах різних стилів мовлення, користуючись при цьому тлумачними словниками, а також словниками синонімів і антонімів;

усуває лексичні помилки, викликані змішуванням різних видів омонімів, паронімів, користуючись при цьому відповідними словниками;

перекладає вирази українською мовою, уникаючи калькування; редагує суржикову мову героїв творів українських письменників;

розпізнає в тексті вияви мовної надмірності та мовної недостатності;

виконує тест на повторення навчального матеріалу.
визначає ознаки власне українських слів, характеризує їх стилістичні функції в тексті;

наводить приклади вживання українізмів в інших слов′янських мовах;

наводить приклади спорідненості лексики української та інших слов'янських мов;

правильно і доцільно вживає в мовленні запозичені слова; розрізняє поняття “запозичені” та “іншомовні” слова; знає джерела запозичень слів;

знаходить у тексті слова іншомовного походження, пояснює їх значення на основі словника іншомовних слів, доречно використовує їх у мовленні, визначає, які з них мають власне українські синоніми;

уживаючи слова іншомовного походження, складає діалог;



з'ясовує стилістичні функції варваризмів, кальок;

пояснює значення старослов′янізмів, визначає, за допомогою яких лексичних засобів створюється їх урочисте, піднесене звучання;

користуючись словником паронімів, пояснює значення близьких за звучанням слів;




знаходить у тексті слова з національно-культурним компонентом значення, діалектизми, встановлює вмотивованість їх уживання, добирає до діалектизмів літературні відповідники;

збагачує словниковий запас за рахунок місцевого матеріалу;

виконує короткий опис говірки рідного населеного пункту, з'ясовує, у мовному просторі якого діалекту знаходиться рідний населений пункт, розширює знання про історію рідного краю та місцеві звичаї;

прослуховує аудіозаписи текстів з різних говірок та аналізує їх;

знаходить у тексті просторічну лексику, етнографізми, усвідомлює і пояснює їх стилістичні можливості у текстах художніх творів, у розмовно-побутовому стилях, уміло й доцільно використовує їх в усному і писемному мовленні;

виконує лінгвокраєзнавчу роботу, збирає діалектну лексику, етнографізми, топоніми у власному населеному пункті, готує на цій основі коротке повідомлення;

з'ясовує, у мовному просторі якого діалектного утворення знаходиться ріний населений пункт;

укладає словнички діалектизмів, етнографізмів, лінгвістичних, літературо-знавчих термінів на основі тлумачного словника, словника діалектизмів, словника іншомовних слів, словника лінгвістичних термінів, етимологічного словника, пошукової роботи в рідному населеному пункті;

знає, що таке терміни, обґрунтовує доцільність і правильність уживання філологічних, лінгвістичних, літературознавчих термінів у текстах науково-навчального, офіційно-ділового, публіцистичного стилів; визначає джерела утворення термінів;

використовує у мовленні кліше і мовні штампи;

усвідомлює й пояснює причини порушень лексичних норм, явище мовної інтерференції (русизми, полонізми);

пояснює лексичне значення, стилістичну роль застарілих слів, неологізмів у художньому стилі, доцільність їх уживання;

усвідомлює причини появи неологізмів, їх перехід до класу загальновживаних слів;

уміє замінити архаїзми відповідниками із сучасної української літературної мови;

характеризує особливості функціонування загальномовних неологізмів та їх стилістичне значення в публіцистичному, художньому стилях; виконує тест на повторення навчального матеріалу з лексикології.




1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка