Пояснювальна записка до навчальної дисципліни Навчальна програма навчальної дисципліни «Кримінальне процесуальне доказування»



Сторінка8/9
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Теми рефератів, доповідей:


1. Належність, допустимість і достатність доказів та їх джерел у кримінальному судочинстві.

2. Поняття і умови недопустимості доказів та відомостей, що стосуються підозрюваного чи обвинуваченого.

3. Класифікація доказів та їх процесуальних джерел. Значення класифікації доказів для слідчої і судової діяльності.

4. Показання як джерело доказів та види показань у кримінальному судочинстві. Гарантії достовірності показань свідка.


Тема 5. Моральні засади кримінально-процесуального доказування.

Теми рефератів, доповідей:


  1. Поняття моралі та її значення для кримінального судочинства і практики застосування норм КПК.

  2. Відображення норм моралі в нормах КПК України.

  3. Значення норм моралі для визначення порядку проведення слідчих дій під час досудового розслідування.

  4. Співвідношення норм права та моралі під час проведення слідчих (розшукових) дій.


Тема 6. Джерела доказів: порядок та засоби їх формування у кримінальному процесі

Теми рефератів, доповідей:


1. Особливості отримання доказів під час провадження негласних слідчих дій.

2. Використання результатів оперативно-розшукової діяльності в доказуванні.

3. Класифікація джерел доказів та її значення для кримінальної процесуальної діяльності.

Тема 7. Слідчі, негласні слідчі (розшукові) дії як засоби збирання доказів у кримінальному процесі.

Теми рефератів, доповідей:


1.Співвідношення негласної слідчої розшукової діяльності та оперативно-розшукової діяльності під час кримінального провадження.

  1. Використання результатів, отриманих під час проведення оперативно-розшукової діяльності в кримінально-процесуальному доказуванні. Підстави для прийняття результатів проведення негласних слідчих (розшукових) дій як доказу в кримінальному провадженні.

  2. Порядок процесуального оформлення перебігу і результатів слідчої дії.



Тема 8. Особливі порядки кримінального провадження

Теми рефератів, доповідей:


  1. Суб’єкти доказування під здійснення особливих форм кримінального провадження.

  2. Особливості провадження слідчих дій та збирання доказів у кримінальному провадженніщодо окремих категорій осіб.

  3. Повноваження капітана повітряного, морського чи річкового судна, що перебуває за межами України, щодо виявлення кримінального правопорушення та збирання доказів.



Тема 9. Особливостідоказування під час досудового розслідування.


Теми рефератів, доповідей:


1.Підслідність і її значення для досягнення мети кримінального процесуального доказування.

2. Компетенція і повноваження органів та їх посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування в процесі доказування.

3. Обвинувальний акт як підсумковий акт доказування під час досудового розслідування.

Тема 10. Доказування в суді першої інстанції.


Теми рефератів, доповідей:


  1. Відомості, що містяться в матеріалах досудового розслідування, які суд не має право допускати як доказ.

  2. Загальні умови доказування в ході судового розгляду.

  3. Вирок суду як підсумковий результат кримінального процесуального доказування в суді першої інстанції. Законність, обґрунтованість і вмотивованість вироку суду. Обвинувальний і виправдувальний вирок.



Тема 11. Особливості доказуванні під час перегляду судових рішень.


Теми рефератів, доповідей:


  1. Особливості доказування в суді апеляційної інстанції, предмет і межі доказування.

  2. Суд касаційної інстанції як суб’єкт кримінального процесуального доказування.

  3. Особливості кримінального процесуального доказування під час перегляду судових рішень Верховним Судом України.

  4. Рішення суду як результат перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.




11. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ (РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ З ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1. Значення теорії доказів для виконання завдань кримінального судочинства

При підготовці до семінарських занять студентам потрібно ретельно опрацювати лекційний матеріал, рекомендовану літературу та кримінальне процесуальне законодавство. У разі потреби слід законспектувати в робочому зошиті деякі положення, що, стосуються значення навчальної дисципліни «Теорія судових доказів» в системі підготовки юристів.

Під час вивчення теми, слід з’ясувати, що доказування представляє собою невід'ємну частину кримінального процесуальної діяльності, тому доказове право органічно входить до системи норм кримінального процесуального права як важлива її частина. При цьому слід пам`ятати, що норми доказового права виражають закономірності процесу пізнання у сфері кримінального судочинства і тому регламентують не тільки порядок, а і зміст цього процесу.

Норми доказового права у кримінальному процесуальному кодексі не виділені у самостійний розділ, оскільки доказування здійснюється на різних стадіях процесу і пов'язано з багатьма інститутами процесуального права.

Досліджуючи цю тему та сукупність норм доказового права, їх можна умовно поділити на загальну і особливу частину.

До загальної частини доказового права слід віднести норми, що визначають поняття та систему доказів, поняття, мету та предмет доказування; регулюють належність і допустимість доказів, принципи оцінки доказів, права й обов'язки суб'єктів доказування.

Норми особливої частини доказового права визначають завдання, порядок, зміст слідчих і судових дій щодо збирання доказів, їх закріплення (фіксації), дослідження і перевірки, особливостей збирання, закріплення, дослідження, перевірки окремих видів доказів.

Тема 2. Поняття і суть кримінального процесуального доказування

Вивчаючи дану тему, студенти повинні засвоїти особливості протікання пізнавальної діяльності в кримінальному процесі, що іменується доказуванням, пов’язані з необхідністю одержання не тільки істинних, але і достовірних знань. Тому студенти повинні уміти розкрити не тільки пізнавальну, але й посвідчувальну сторони доказування. Необхідно звернути увагу на те, що пізнання в кримінальному процесі може здійснюватися в двох формах: безпосереднього й опосередкованого пізнання. Теорія доказів виходить з того, що в доказуванні переплітаються елементи практичної діяльності і діяльності логічної, розумової, тому структура доказування звичайно включає три елементи: збирання, перевірку й оцінку. Отже, кримінально-процесуальне доказування традиційно розглядають як практичну діяльність уповноважених законом суб’єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Таким чином, збирання доказів є одним з органічно зв’язаних елементів доказування.

Студентам слід звернути увагу на те, що в кожній стадії кримінального судочинства окремі елементи процесу доказування мають свої особливості, які зумовлюють завданнями тієї чи іншої стадії.

Студентам необхідно усвідомити співвідношення процесуальних та допоміжних способів збирання інформації про злочин

При вивченні даної теми необхідно усвідомити, що перевірка доказів і їх джерел передує їх оцінці і є необхідною передумовою останньої. У науці кримінального процесу є загальновизнаним положення, що логічний етап перевірки доказів починається з їх аналізу й синтезу. Аналіз проводиться шляхом умовного роз’єднання змісту й джерела. Аналізуючи зміст доказу, суб’єкт доказування більш глибоко пізнає його узгодженість чи неузгодженість з іншими доказами і таким чином збільшує своє уявлення про обставини події, що досліджується, або доходить необхідності отримати нові докази. Самостійний аналіз джерела доказу надає можливість виявити його особливості, які дозволяють вести мову про об’єктивність і правдивість джерела. Аналіз доказів передбачає і їх синтез, тобто перевірку в сукупності. Такий підхід до перевірки доказів дає можливість аналізувати їх з точки зору суперечливості або достовірності, повноти чи неповноти, логічного зв’язку або відсутності такого тощо.

Найпильнішу увагу студенти повинні приділити питанню про оцінку доказів як розумову, логічну діяльність, що приводить до таких правових ознак доказів, як допустимість, належність, достовірність та достатність кожного окремого доказу та їх сукупності для формулювання висновків, рішень у справі. Оцінка джерела доказів з точки зору повноти відомостей, які в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення відомостей, що відносяться до однієї і тієї ж обставини, із відповідним змістом аналогічного джерела доказів.



Тема 3. Предмет, межі і суб'єкти кримінального процесуального доказування

Вивчення цієї теми пов’язано з діяльністю органів розслідування, прокуратури та суду по збиранню, перевірці і оцінці фактичних даних (відомостей про факти) про обставини, встановлення яких е так необхідним для правильного вирішення справи, прийнято називати доказуванням. При цьому слід наголосити, що доказування складає основний зміст кримінальної процесуальної діяльності органів розслідування та суду. Звичайно, було б неправильним зводити весь кримінальний процес до доказування, але домінуюча роль доказування в кримінальному процесі не піддається сумніву.

Норми процесуального права, які регулюють мету, порядок, межі і зміст цієї діяльності називаються доказовим правом.

Аналіз практики застосування норм доказового права свідчить про те, що працівниками судових та правоохоронних органів, при провадженні у кримінальних справах, допускається ряд порушень та помилок, при формуванні доказів, їх перевірці та оцінці. А це, в цілому, негативно відбивається на стані боротьби зі злочинністю, виконанні завдань кримінального судочинства.

Вивчаючи дану тему, студенти повинні засвоїти особливості протікання пізнавальної діяльності в кримінальному процесі, що іменується доказуванням, пов’язані з необхідністю одержання не тільки істинних, але і достовірних знань. Тому студенти повинні уміти розкрити не тільки пізнавальну, але й посвідчувальну сторони доказування. Необхідно звернути увагу на те, що пізнання в кримінальному процесі може здійснюватися в двох формах: безпосереднього й опосередкованого пізнання. Теорія доказів виходить з того, що в доказуванні переплітаються елементи практичної діяльності і діяльності логічної, розумової, тому структура доказування звичайно включає три елементи: збирання, перевірку й оцінку. Отже, кримінально-процесуальне доказування традиційно розглядають як практичну діяльність уповноважених законом суб’єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Таким чином, збирання доказів є одним з органічно зв’язаних елементів доказування.

Студенти повинні чітко уявляти, що таке процес доказування і пам’ятати, що доказування не зводиться лише до збору, перевірки й оцінки відомостей про факти. Підсумковим етапом в цій діяльності є прийняття певного процесуального рішення і наведення аргументів для його обґрунтування.

Важливим є питання про предмет доказування у кримінальному процесі. Спочатку потрібно засвоїти саме поняття предмета доказування, а потім сукупність тих обставин, які підлягають встановленню.

З предметом доказування тісно пов’язане поняття меж доказування обставин кримінальної справи. Межі доказування визначають глибину пізнання оточуючої дійсності та обсяг доказів необхідних для встановлення істини у кримінальній справі.



Тема 4. Поняття, сутність і класифікація доказів в кримінальному процесі.

При підготовці до семінарських занять студентам потрібно ретельно опрацювати лекційний матеріал, рекомендовану літературу та кримінальне процесуальне законодавство. У разі потреби слід законспектувати в робочому зошиті деякі положення, що, як вважає студент, стосуються цієї теми та є найбільш суттєвими.

Дана тема є однією з найбільш важких для вивчення, в зв’язку з недостатньо чітким визначенням поняття доказу в законі. Сучасна методологія доказування в кримінальному процесі не допускає прийняття процесуальних рішень «на віру», або без належного фактичного та логічного обґрунтування. Своєрідними аргументами в кримінальному процесуальному доказуванні, що характеризують етап опосередкованого пізнання у кримінальному процесі, виступають лише докази. Використання для вирішення завдань доказування усіх інших матеріалів є неправомірним.

Поняття доказу в кримінальному процесі визначається більшістю вчених як органічна єдність фактичних даних та їх процесуальних джерел, що має для усіх суб’єктів кримінального процесу єдине правове значення для встановлення обставин предмета доказування.

Вивчаючи цю тему, студент повинен звернути увагу на те, що ст. 84 КПК має дві частини, у зв’язку з чим необхідно установити їх співвідношення між собою, виходячи з єдності форми і змісту доказу. Слід відрізняти поняття «джерело фактичних даних» та «джерело доказів», які не завжди співпадають і можуть мати різні правові наслідки. Зокрема, фактичні дані, отримані із джерел, що не передбачені ч. 2 ст. 84 КПК, не можуть бути використані у доказуванні як докази. Вони потенційно матимуть лише орієнтовне значення для проведення відповідних слідчих дій з метою формування доказів.Треба також чітко розрізняти докази як відомості про факти, обставини та їх процесуальні джерела, оскільки в окремих нормах КПК, коли мова йде про обов’язок суб’єктів доказування обґрунтовувати певні процесуальні рішення доказами.

У частині 2 ст. 84 КПК наводиться перелік процесуальних джерел. Так, докази поділяють на види (показання учасників процесу, речові докази і документи, висновок експерта). Класифікація доказів за видами відбувається на підставі специфічних та найбільш суттєвих особливостей їх форми і змісту, що визначає й особливий процесуальний режим формування та використання доказів даного виду у кримінальному процесі.

Хоча усі докази мають однакову юридичну силу для вирішення завдань доказування, вони різні за своїм походженням, структурою і функціями в ході доказування.

Студенти повинні засвоїти відмінність показань різних учасників кримінального процесу, що виявляється в першу чергу, у предметі показань цих учасників процесу, а також усвідомити відмінність показань обвинуваченого від показань підозрюваного.


Тема 5. Моральні засади кримінального процесуального доказування

При підготовці до семінарських занять студентам потрібно ретельно опрацювати лекційний матеріал, рекомендовану літературу та кримінальне процесуальне законодавство. У разі потреби слід законспектувати в робочому зошиті деякі положення, що, як вважає студент, стосуються цієї теми та є найбільш суттєвими.

Конституція України, закріпивши пріоритет загальнолюдських цінностей, встановила норму, відповідно до якої види і примуси покарання, що принижують гідність людини, є грубим порушенням її прав. У зв'язку з цим, у даний час виникає необхідність доповнення норм діючого кримінального процесуального кодексу положеннями, які б закріплювали найважливіші конституційні принципи про повагу честі і гідності особистості, охороні її прав і законних інтересів.

Основоположником розробки етичних основ кримінального судочинства вважається російський юрист А.Ф. Коні, він обґрунтував думку щодо необхідності розробки з позицій судової етики моральних критеріїв діяльності слідчого. Говорячи про значення моральних основ у кримінальному процесі він відзначав, що саме їм належить головна роль серед умов і обстановки кримінального судочинства. У своїх роботах автор сформулював критерії професіоналізму осіб, що здійснюють судочинство: судді, прокурора, слідчого, які за його думкою, мають володіти «бездоганним знанням закону і норм права й умінням застосовувати їх з урахуванням емоційного стану обвинуваченого, потерпілого, свідка, керуючись бездоганною і вічною вимогою людського духу» А.Ф. Коні вважав, що в основі поведінки судді і посадової особи, що проводить розслідування злочину, повинно бути чуйне і поважне відношення до учасників процесу. Важливо значення при цьому, він придавав умінню володіти своїми емоціями, незважаючи на внутрішнє подразнення, викликане неприємними сторонами кримінальних справ.

Відповідно до вимог справедливості в кримінальному процесуальному законі повинні бути більш поширені та закріплені положення, що забезпечують дотримання прав і свобод учасників процесу і моральні аспекти доказування. Наприклад, закон зобов'язує слідчого приймати всі необхідні міри до того, щоб при проведенні такої слідчої дії як обшук, не були оголошені, виявлені при його проведенні обставини особистого життя обвинуваченого або інших осіб, що знаходяться в місці його проведення. Однак, вказана норма не конкретизована в законі. По-перше, при проведенні зазначеної слідчої дії обов'язково є присутніми поняті та інші особи, яки фактично стають свідками особистого життя зазначених осіб. По-друге, закон не містить конкретних рекомендацій яким засобом слідчий повинен виконати вимогу закону щодо недопущення розголошення таємниць особистого життя учасників процесу, що є правом особи, яке охороняється Конституцією. Таким чином, у теперішній час практична реалізація вимог справедливості і законності при проведенні слідчих дій ускладнена через недосконалість норм закону.

Не краща ситуація щодо законодавчої регламентації та інших слідчих дій. Так, при проведенні освідування не допускаються дії, що принижують гідність особистості, у відношенні якої воно проводитися. Однак, вказана норма не має реальних механізмів реалізації - у законі не визначено яким способом повинно бути захищене це право людини. Результати огляду можуть стати відомими всім, хто має право ознайомитися з матеріалами кримінального провадження справи після закінчення попереднього слідства. Такий стан знаходиться в протиріччі з Конституцією і може привести до заподіяння моральної шкоди учасникам процесу, залучаємих до його проведення. Це абсолютно неприпустимо, оскільки при проведенні слідчих дій дотримання моральних норм є вимогою закону і відповідають критеріям законності і справедливості.

Під час проведення інших слідчих дій подібних заборон не визначено, що може створити враження про те, що вимога про повагу до честі і гідності особистості поширюються тільки на ті слідчі дії, що обговорені в законі. Вимога про повагу честі і гідності, захисту прав і законних інтересів особистості пронизує весь процес розслідування і повинна поширюватись на всі слідчі дії та торкатися усіх учасників процесу. Тому, для кримінального процесу необхідна більш активно діюча система захисту моральних цінностей його учасників. Вимога щодо забезпечення честі і гідності людини, її прав і законних інтересів повинна виконуватися на всіх стадіях процесу розслідування та під час проведення усіх слідчих дій. Крім того, такі вимоги служать критерієм суспільного схвалення дій слідчого при виробництві заходів кримінальної справи.

Аналізуючи положення особистості в кримінальному процесі треба враховувати, що особи, здійснюючі розслідування, наділені великими владними повноваженнями, у тому числі можливістю застосування примусових заходів, обмеження прав і свободи людини. Крім того, закон даєїм можливість проводити оцінку доказів, зібраних у справі, на підставі своїх особистих переконань, керуючись при цьому законом. Ці обставини забезпечують тісний зв'язок питань дотримання прав і свобод учасників кримінального процесу з питаннями етики поведінки осіб, що здійснюють цей процес.

Серед таких вимог можна назвати обов'язок збереження в таємниці відомостей яки є інформацією про особисте життя учасників процесу, отриманих слідчими на попередньому слідстві. Назване положення часто зв'язується зі змістом окремих статей КПК, яке забороняє розголошувати таємниці попереднього слідства. Вказана норма закону встановлена з метою збереження в таємниці зібраних у справі доказів, але не торкається такої важливої моральної проблеми як розголошення подробиць особистого та родинного життя учасників процесу. Сутність норми закону не включає вимог про збереження в таємниці конфіденційної інформації щодо особи та заборони її розголошення. Необхідність закріплення в законі такої вимоги грунтується на конституційних положеннях (Конституція України ст. 28). Таким чином, закон повинний передбачати реальні шляхи забезпечення можливості збереження в таємниці всієї інформації про особистість, що носить конфіденційний характер, отриманої в процесі розслідування. Розголошення такої інформації повинно оцінюватися не тільки як порушення принципу справедливості, але і як порушення закону, оскільки такі дії осіб, що здійснюють розслідування, порушують права людини.

Тема 6. Джерела доказів: порядок та засоби їх формування у кримінальному процесі

При підготовці до семінарських занять студентам потрібно ретельно опрацювати лекційний матеріал, рекомендовану літературу та кримінально-процесуальне законодавство. У разі потреби слід законспектувати в робочому зошиті деякі положення, що, як вважає студент, стосуються цієї теми та є найбільш суттєвими.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Показання (Стаття 95) - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.


Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

Свідок, експерт зобов'язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку.

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

Показання з чужих слів (Ст. 97 КПК) є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.


Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов'язаний враховувати:

1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані;

3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;

4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання;

7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо:



  • сторони погоджуються визнати їх доказами.

  • підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду мають: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок, експерт.

Підозрюваний, обвинувачений дає пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення, підстав затримання, обставин вчинення кримінального правопорушення.

Потерпілий дає пояснення, показання з приводу наданої заяви, обставин вчинення кримінального правопорушення та заподіяння шкоди.
Свідок дає показання з приводу обставин вчинення кримінального правопорушення, що стали йому відомі як очевидцю, або з приводу обставин, що підлягають доказуванню та характеризують обвинуваченого.

Не можуть бути допитані як свідки Стаття 65:

1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;

10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.

Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.

Речовими доказами (Ст. 98 КПК) є матеріальні об'єкти, які були:



  1. знаряддям вчинення кримінального правопорушення;

  2. зберегли на собі його сліди;

  3. містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, (предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом).

Документи є речовими доказами, якщо вони містять зазначені ознаки.
Документи (Ст. 99 КПК) це спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.
Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо:

1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;

3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

Сторона кримінального провадження, потерпілий мають право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати в суді, а на вимогу суду - зобов'язані надати документи у повному обсязі.

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскуються;

3) майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а в разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Висновок експерта (Ст. 101 КПК) - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.


Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.

Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Висновок експерта надають:

Сторона обвинувачення щодо експертиз проведених під час досудового розслідування (Стаття 243. Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого);.

Сторона захисту щодо експертиз проведених за їх ініціативою (клопотанням), ухвалою слідчого судді (Стаття 243). Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу).

Суд у разі призначення експертизи під час судового розгляду. Підстави (ст.332):

Суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо:

1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності;

2) під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу.



Тема 7. Слідчі дії як засоби збирання доказів у кримінальному процесі.
При підготовці до семінарських занять студентам потрібно ретельно опрацювати лекційний матеріал, рекомендовану літературу та кримінальне процесуальне законодавство. У разі потреби слід законспектувати в робочому зошиті деякі положення, що, як вважає студент, стосуються цієї теми та є найбільш суттєвими.

Структуру збирання доказів у процесуальних джерелах розглядають як врегульовану КПК діяльність уповноважених суб’єктів по виявленню й фіксації у процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове значення. Фіксація доказової інформації є обов’язковим елементом процесу збирання доказів і складається із системи дій по процесуальному закріпленню фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи. Вивчаючи збирання доказів варто виходити з найбільш сучасного погляду, відповідно до якого збирання доказів є не механічним процесом збору фактичних даних, а процесом виборчого пошуку, сприйняття і закріплення фактичних даних. Підсумком цього процесу є формування доказу.

Слід звернути увагу й на те, що важливого значення при складанні оперативним працівником протоколів із відповідними додатками, які згідно з ч. 2 ст. 84 КПК є джерелом доказів, набуває розуміння фіксації не тільки як закріплення у певній процедурній формі самих результатів пізнання фактичних даних, але й конкретних дій з їх виявлення. Тобто у протоколі повинні знайти відображення підстави проведення і характер вказаних дій; умови і порядок їх проведення; засоби і способи, що застосовувались для виявлення й закріплення фактичних даних, які мають значення для вирішення питання щодо допустимості доказів, тощо.

Треба мати на увазі, що збирання доказів об’єктивно пов’язане із їх перевіркою, що створює передумови для розширення пізнання в кримінальній справі та основу наступної оцінки доказів. Різниця між цими складовими доказування (збиранням та перевіркою доказів) полягає в тому, що перевірка здійснюється як за допомогою практичних (судових і слідчих) дій, так і логічним шляхом. Збирання ж доказів відбувається здебільшого під час слідчих дій. Разом з тим, КПК визначає та види слідчих (розшукових) дій, які можуть бути використані для отримання доказів. Серед них: допит який може бути проведено в режимі відео конференції, обшук, огляд, серед якого відокремлюється огляд трупа, огляд предметів і документів, освідування, ексгумації трупа, експертиза та слідчий експеримент.

Слід мати на увазі, що КПК дозволяє отримання доказів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій. При цьому, закон визначає підстави та умови для їх проведення, використання результатів проведення негласних слідчих дій у доказуванні та умови,за яких результати негласних слідчих (розшукових) дій можуть бути використані в процесі доказування.

Тема 8. Доказування під здійснення особливих порядків кримінального провадження
При підготовці до семінарських занять студентам потрібно ретельно опрацювати лекційний матеріал, рекомендовану літературу та кримінальне процесуальне законодавство. У разі потреби слід законспектувати в робочому зошиті деякі положення, що, як вважає студент, стосуються цієї теми та є найбільш суттєвими.

Слід визначити поняття особливих форм кримінального провадження та їх видів. Особливі форми кримінально провадження в кримінальному процесуальному законодавствах закордонних країн. З’ясувати ознаки, які визначають особливості доказування під час здійснення зазначених форм провадження, особливості провадження слідчих та процесуальних дій, спрямованих на збирання доказів.

Предмет доказування під час здійснення провадження на підставі угод, приватного обвинувачення,щодо окремих категорій осіб, неповнолітніх та в кримінальному провадженні щодозастосування примусових заходів медичного характеру.

Особливості збирання та дослідження доказів під якщо в кримінальному провадженні укладено угоду про примирення або визнання винності. Порядок дослідження доказів у разі укладання угоди про визнання винності або примирення під час судового провадження.

Особливості збирання доказів під час здійснення провадження, в якому вирішується питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру. Доказування підстав для застосування примусових заходів до неповнолітнього або особи, яка хворіє психічною хворобою. Порядок дослідження доказів після скасування примусових заходів медичного характеру.

Особливості проведення слідчих (розшукових) дій та збирання доказів під час кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України.



Тема 9. Особливості доказування під час досудового розслідування.
При підготовці до семінарських та практичних занять студентам потрібно ретельно опрацювати лекційний матеріал, рекомендовану літературу та кримінальне процесуальне законодавство. При цьому слід звернути увагу на такі положення КПК: поняття доказу, предмет доказування у кримінальному провадженні, особи, яким надано право здійснювати доказування на стадії досудового розслідування та судового розгляду.

Орган досудового розслідування повинен встановити:

чи був вчинений злочин, який саме;

хто винний у його вчиненні;

інші обставини, що мають значення для законного і обґрунтованого вирішення справи і захисту прав і законних інтересів учасників процесу тобто пізнати ти явища, що складають подію злочину.

При провадженні досудового слідства підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, мотиви і мета вчинення злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) вид і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір процесуальних витрат;

5) обставини, що є підставою для звільнення особи від покарання або кримінальної відповідальності.

Під час вивчення теми, необхідно читко з’ясувати визначені КПК умови проведення слідчих дій, за дотримання яких можливе використання результатів проведення слідчих дій в доказуванні в стадії досудового розслідування.

Підслідність і її значення для досягнення мети кримінального процесуального доказування.

Необхідно розмежовувати суб’єктів доказування в стадії досудового розслідування і їх обов’язки процесуальне становище та право щодо збирання доказів. Компетенція і повноваження органів та їх посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування в процесі доказування.

При вивченні теми, необхідно з’ясувати:

особливості доказування злочинів, кримінальних правопорушень та кримінальних проступків.

рішення, в яких знаходять відображення результати доказування в стадії досудового розслідування

При підготовці до семінарських та практичних занять студентам потрібно ретельно опрацювати лекційний матеріал, рекомендовану літературу та кримінальне процесуальне законодавство. При цьому слід звернути увагу на такі положення КПК: поняття доказу, предмет доказування по кримінальній справі, особи, яким надано право здійснювати доказування на стадії досудового розслідування та судового розгляду.

Орган досудового розслідування повинен встановити:

чи був вчинений злочин, який саме;

хто винний у його вчиненні;

інші обставини, що мають значення для законного і обґрунтованого вирішення справи і захисту прав і законних інтересів учасників процесу тобто пізнати ти явища, що складають подію злочину.


Тема 10. Доказування в суді першої інстанції
Предмет доказування в судовому розгляді та визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню. Межи судового розгляду. Відомості, що містяться в матеріалах досудового розслідування, які суд не має право допускати як доказ.

Учасники доказування в стадії судового розгляду. Загальні умови доказування в ході судового розгляду. Засоби кримінального процесуального доказування під час судового розгляду. Дії суду, що використовуються для доказування, Характеристика засобів доказування та умови їх проведення: допит, пред’явлення для впізнання, дослідження речових доказів і документів, дослідження звуко- і відеозаписів, огляд місця події, роз’яснення спеціаліста.

Судові дебати і їх значення для доказування.

Вирок суду як підсумковий результат кримінального процесуального доказування в суді першої інстанції. Законність, обґрунтованість і вмотивованість вироку суду. Обвинувальний і виправдувальний вирок.



Тема 11. Особливості доказуванні під час перегляду судових рішень.
Апеляційний суд як суб’єкт кримінального процесуального доказування. Особливості доказування в суді апеляційної інстанції, предмет і межі доказування. Судові рішення як предмет перевірки в апеляційному порядку.

Доповнення, зміна і відкликання апеляцій. Учасники розгляду справи та суб’єкти доказування в апеляційній інстанції. Суб’єкти доказування та особи, які мають права збирання та подання доказів під час апеляційного провадження. Порядок прийняття апеляційним судом нових матеріалів і доказів для дослідження обставин вчинення кримінального правопорушення та об’єктивності прийняття рішення по справі. Особливості проведення слідчих (розшукових) дій для перевірки вимог викладених в апеляційній скарзі. Результати розгляду кримінального провадження апеляційним судом.

Суд касаційної інстанції як суб’єкт кримінального процесуального доказування. Предмет, межі і особливості доказування в касаційній інстанції.

Доповнення, зміна і відкликання касаційних скарг. Суб’єкти доказування та особи, які мають права збирання та подання доказів під час касаційного провадження. Обсяг перевірки справи судом касаційної інстанції та доказування обставин вчинення злочину. Прийняття касаційним судом нових матеріалів.

Результати розгляду кримінального провадження касаційним судом. Недопустимість погіршення становища засудженого за результатами доказування під час перевірки судових рішень касаційною інстанцією.

Фіксація перебігу і результатів доказування під час касаційного провадження.

Судові рішення, які можуть бути перевірені Верховним Судом України та особи, які мають право на звернення про перегляд судових рішень. Перевірка відповідності заяви вимогам КПК, допуск справи для провадження.

Особливості кримінального процесуального доказування під час перегляду судових рішень Верховним Судом України. Поняття та сутність пояснень учасників судового розгляду як особлива форма подання доказів.

Обґрунтування рішень Верховним Судом України щодо результатів розгляду заяви, їх зміст та форма проголошення. Рішення Верховного Суду України як акт кримінального процесуального доказування.

Відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами. Під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Порядок встановлення нововиявлених обставин, їх доведення та особливості доказування. Доказування нововиявлених обставин у суді. Рішення суду як результат перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.



12.ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ


  1. Поняття і сутність теорії судових доказів.

  2. Вітчизняна ґенеза теорії судових доказів.

  3. Джерела доказового права.

  4. Методологічна основа і методи теорії судових доказів.

  5. Теорія доказів в системі правових знань та її зв’язок з іншими навчальними дисциплінами.

  6. Значення теорії судових доказів для теорії кримінального процесу.

  7. Удосконалення кримінального процесуального законодавства та практики його застосування органами кримінальної юстиції.

  8. Сучасні проблеми застосування положень теорії судових доказів у слідчій та судові практиці.

  9. Поняття і сутність кримінального процесуального доказування.

  10. Гносеологічна, інформаційна та правова сутність кримінального процесуального доказування.

  11. Зміст об’єктивної істини у кримінальному процесі та співвідношення з абсолютною і відносною істиною.

  12. Шляхи досягнення об’єктивної істини у кримінальному судочинстві.

  13. Засади кримінального процесуального доказування.

  14. Поняття і сутність збирання доказів у кримінальному судочинстві.

  15. Кримінальні процесуальні засоби збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел.

  16. Перевірка доказів, її поняття, сутність, основні способи і правила.

  17. Поняття і сутність оцінки доказів та їх процесуальних джерел у кримінальному процесі.

  18. Внутрішнє переконання слідчого, прокурора, слідчого судді і суду, та його значення для доказування у кримінальному процесі.

  19. Процесуальні гарантії доказування.

  20. Поняття, сутність і зміст предмету кримінального процесуального доказування.

  21. Обставини, що входять до предмету кримінального процесуального доказування.

  22. Загальний і спеціальний предмет кримінального процесуального доказування.

  23. Межі й обсяг кримінального процесуального доказування.

  24. Суб'єкти кримінального процесуального доказування.

  25. Елементи предмету доказування та їх характеристика.

  26. Поняття доказів у кримінальному судочинстві.

  27. Належність, допустимість і достатність доказів та їх джерел у кримінальному судочинстві.

  28. Поняття і умови недопустимості доказів та відомостей, що стосуються підозрюваного чи обвинуваченого.

  29. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів.

  30. Класифікація доказів та їх процесуальних джерел.

  31. Значення класифікації доказів для слідчої і судової діяльності.

  32. Показання як джерело доказів та види показань у кримінальному судочинстві.

  33. Гарантії достовірності показань.

  34. Поняття і види речових доказів.

  35. Умови зберігання речових доказів.

  36. Документ як джерело доказу.

  37. Порядок залучення документів до кримінальної справи.

  38. Висновок експерта як джерело доказів.

  39. Використання показань експерта під час кримінального процесуального доказування.

  40. Поняття і система слідчих дій та їх роль у кримінальному процесуальному доказуванні.

  41. Загальні правила провадження слідчих дій.

  42. Порядок процесуального оформлення перебігу і результатів слідчої дії.

  43. Поняття слідчих (розшукових) дій, їх види і роль в кримінальному процесуальному доказуванні.

  44. Класифікація слідчих (розшукових) дій.

  45. Доказове значення відкритих (гласних) слідчих дій: допиту, огляду, освідування, огляду та ексгумації трупа, експертизи, експерименту.

  46. Доказове значення негласних слідчих (розшукових) дій.

  47. Використання результатів проведення негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні.

  48. Поняття негласних слідчих дій, їх види та значення в процесі доказування.

  49. Підстави та умови для проведеннянегласних слідчих дій.

  50. Предмет доказування під час досудового розслідування.

  51. Суб’єкти та обов’язок доказування в стадії досудового розслідування і їх процесуальне становище.

  52. Компетенція і повноваження органів та їх посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування в процесі доказування.

  53. Обставини, що підлягають доказуванню під час досудового розслідування.

  54. Особливості доказування злочинів, кримінальних правопорушень та кримінальних проступків.

  55. Рішення, в яких знаходять відображення результати доказування в стадії досудового розслідування.

  56. Підстави та процесуальний порядок зупинення і відновлення доказування органами досудового розслідування.

  57. Обвинувальний акт як підсумковий акт доказування під час досудового розслідування.

  58. Предмет доказування в судовому розгляді та визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню.

  59. Відомості, що містяться в матеріалах досудового розслідування, які суд не має право допускати як доказ.

  60. Засоби кримінального процесуального доказування під час судового розгляду.

  61. Дії суду, що використовуються для доказування.

  62. Характеристика засобів доказування та умови їх проведення: допит, пред’явлення для впізнання, дослідження речових доказів і документів, дослідження звуко- і відеозаписів, огляд місця події, роз’яснення спеціаліста.

  63. Характеристика допиту як засобу доказування та умови його проведення.

  64. Характеристика дослідження речових доказів і документів як засобу доказування та умови його проведення.

  65. Характеристика дослідження звуко- і відеозаписів як засобу доказування та умови його проведення.

  66. Характеристика огляду місця події як засобу доказування та умови його проведення.

  67. Характеристика дослідження речових доказів і документів як засобу доказування та умови його проведення.

  68. Характеристика пред’явлення для впізнання як засобу доказування та умови його проведення.

  69. Характеристика обшуку як засобу доказування та умови його проведення.

  70. Судові дебати і їх значення для доказування.

  71. Вирок суду як підсумковий результат кримінального процесуального доказування в суді першої інстанції

  72. Законність, обґрунтованість і вмотивованість вироку суду.

  73. Обвинувальний і виправдувальний вирок.

  74. Особливості доказування в суді апеляційної інстанції, предмет і межі доказування.

  75. Суб’єкти доказування та особи, які мають права збирання та подання доказів під час апеляційного провадження.

  76. Порядок прийняття апеляційним судом нових матеріалів і доказів для дослідження обставин вчинення кримінального правопорушення та об’єктивності прийняття рішення по справі.

  77. Предмет, межі і особливості доказування в касаційній інстанції.

  78. Суб’єкти доказування та особи, які мають права збирання та подання доказів під час касаційного провадження.

  79. Обсяг перевірки справи судом касаційної інстанції та доказування обставин вчинення злочину.

  80. Прийняття касаційним судом нових матеріалів.

  81. Фіксація перебігу і результатів доказування під час касаційного провадження.

  82. Судові рішення, які можуть бути перевірені Верховним Судом України та особи, які мають право на звернення про перегляд судових рішень.

  83. Особливості кримінального процесуального доказування під час перегляду судових рішень Верховним Судом України.

  84. Поняття та сутність пояснень учасників судового розгляду як особлива форма подання доказів.

  85. Рішення Верховного Суду України як акт кримінального процесуального доказування.

  86. Відкриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами.

  87. Перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

  88. Порядок встановлення нововиявлених обставин, їх доведення та особливості доказування.

  89. Доказування нововиявлених обставин у суді.

  90. Рішення суду як результат перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.



  1. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Викладання дисципліни забезпечено презентацією за темами, передбаченими тематичним планом.




  1. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар. /За загальною ред. Гончаренко В.Д., Нор В.Т., Шумило М.Є. – К., Юстіан, 2012. -1224 с.

Міжнародні угоди та договори:

Загальна декларація прав людини (прийнята та проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. -№ 5.

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. — 1998. - № 13.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року) // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1976. - № 17. - Ст. 291.

Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або арешту в будь-якій формі (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1988 р.) // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ, 1996.

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (ратифікована Президією Верховної Ради УРСР 21 березня 1964 р.) // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. -Амстердам-Київ, 1996.

Руководящие принципы, касающиеся роли лиц, осуществляющих судебное преследование (приняты 8-м Конгрессом ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями (27 августа- 7 сентября 1990 г.) // Права человека: Сборник международных договоров. - Том 1. - Нью-Йорк-Женева, 1994.

Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») (прийняті на 96-му пленарному засіданні ООН у 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ, 1996.

Конвенція про права дитини (ухвалена 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. 1990.-№1.

Європейська Конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах, 1959 р. (ратифікована Законом України від 16 січня 1998 р.) // Офіційний вісник України. - 1998. -№ 13. - Ст. 324.

Європейська Конвенція про видачу правопорушників, 1957 р. (ратифікована Законом України від 16 січня 1998 р.) // Офіційний вісник України. - 1998.13.-Ст. 325.


Закони України:

«Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 53. - Ст. 793.

«Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991.-№4.-Ст. 20.

«Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - Ст. 382.

«Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62.

«Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р // Відомості Верховної Ради України, 2010, N 41-45, ст.529

«Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994 -№11.-Ст. 51.

«Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 50.

«Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1993. № 35. - Ст. 358.

«Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 22. - Ст. 303.

«Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. // Голос України. - 1994. 21 квітня.

«Про досудове ув'язнення» від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 3 5. - Ст. 360.

«Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 21 квітня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. 1995.-№6.-Ст. 35.

«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. -№ 1. - Ст. 1.


Рішення Конституційного Суду України:

у справі щодо відповідності Конституції України п. З ч. 2 ст. 18, ст.ст. 32, 33,34,35,36,37, п. п. 5 п. З розділу 7 Закону України «Про судоустрій України» від 11 грудня 2003 р. // Урядовий кур'єр. - № 241. - 20 грудня 2003 р.

у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень ч. З ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - № 6. - Ст. 245.

у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України, а також ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити та звернення народних депутатів України до органів дізнання та досудового слідства) від 20 березня 2002 р. // Офіційний пісник України. - 2002. - № 13. - Ст. 668.

у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 р. // Вісник Конституційного Суду України. - 2004. - № 5.

у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень ст. 150 КПК України стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу) від 8 липня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. -№29.-Ст. 1486.


Нормативно-правові акти:

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи і поземних держав в Україні, затверджено Указом Президента України від 10 червня 1993 р. // Голос України. - 1993. - 26 червня.

Положення про порядок здійснення помилування, затверджено Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. - 2000. -№ 15.-Ст. 610.

Інструкція «Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів», затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 710 від 1 липня 1996 р.

Інструкція про призначення та проведення судових експертиз, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 // Офіційний вісник України. - 1998. -№ 46. - Ст. 1715.

Інструкція про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2003 р. № 170/5 // Офіційний вісник України. - 2003. -№52. -Ч. 2.-Ст.2853.

Наказ Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України «Про порядок обліку випадків звернення до медичних установ і міськрайлінорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру» № 307/105 від 10 травня 1993 р.

Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 384 від 13 липня 1996 р.


1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка