Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер



Сторінка1/10
Дата конвертації09.09.2017
Розмір1.62 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

  1. Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.

Слово “світогляд” складається зі слів “світ” і “погляд”, але його не можна тлумачити лише як “погляд на світ”. Якби це було так, то у людей, що живуть в один і той же час, в одному й тому ж місці, мають приблизно однаковий рівень знань, був би однаковий світогляд. Насправді це не так.

Світогляд - це система узагальнених почуттів, інтуїтивних уявлень і теоретичних поглядів на навколишній світ і на місце людини в ньому, на відношення людини до світу, до самої себе і до інших людей. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Наявність світогляду є виявом системності духовності людини, суспільства і водночас показником зрілості не лише особистості, а й соціальних груп, тих чи інших політичних сил.

Розвиток світогляду відбувається шляхом зміни форм практичного освоєння людиною світу і її теоретичного самоусвідомлення.

У структурному плані прийнято виділяти у ньому такі підсистеми або рівні: світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання, світорозуміння та світобачення.

Світогляд має суспільно-історичний характер. Він залежить від епохи, історичних подій, різних народів, соціальних груп, організацій.

Протягом історії людства світогляд пройшов три історичні етапи, яким відповідають наступні історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський.


  1. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.

Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія.

Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок — панування циклічної моделі історичного часу. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство — це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфопоетичній формі. Міф є перше повстання поезії проти прози життя. Міф є мудрість у поетичній формі юного людства.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Якщо для міфа головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії — досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю. В цьому полягає позитивне значення релігії, бо чим є життя, коли нема нічого святого і все піддається нігілістичному запереченню, людині нашого століття добре відомо. Але й засилля релігійного світогляду становить певну небезпеку.

Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. В чому вона полягає?

Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони: 1) є своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу; 2) мають однаковий предмет осмислення – відношення “людина – світ”; 3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т.п.; 4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).

Разом з тим, філософія і світогляд – це не тотожні поняття. В чому полягає їх нетотожність?

1. Поняття “світогляд” більш широке за обсягом ніж поняття “філософія”. Світогляд включає в себе різноманітні погляди людини на світ – філософські, релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні, естетичні і т.п. 2. Для характеристики світогляду використовуються поняття “загальна картина світу”, “світовідчуття”, “світосприйняття”, “світоуявлення”, “світорозуміння” тощо. Для філософії найважливішими в цьому контексті є “світорозуміння”. 3. Філософія і світогляд різні за своєю структурою. Перша включає в себе онтологію, логіку, теорію пізнання (гносеологію), діалектику, антропологію і т.п. В структуру останнього включаються: (досвід, знання, віра, ціннісні орієнтації, переконання, ідеали тощо). 4. Філософія представляє собою форму суспільної свідомості, світогляд і науку. Світогляд як система поглядів на світ, як спосіб його духовно-практичного освоєння не є наукою. Світогляд може ґрунтуватися на не наукових засадах. 5. Філософія відображає і обґрунтовує своє осмислення світу своїми методами, принципами, законами, своїм логіко-понятійним апаратом, маючи таку функцію, як логіко-гносеологічна. Світогляд не має такої функції.




  1. Специфіка філософського світогляду. Особливість філософських питань.

Буденною свідомістю філософія досить часто розглядається як щось досить далеке від реального життя. Філософів часто уявляють диваками, а філософствування безплідним мудруванням, за допомогою якого неможливо нічого ні довести, ні заперечити. Проте в цивілізованому, культурному суспільстві, кожна думаюча людина певною мірою є філософом, навіть якщо вона й не замислюється над цим.

Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

Людина з необхідністю вступає у сферу філософських роздумів, бо завжди намагається знайти відповідь на те хвилююче вічне, що турбувало її суспільство завжди: через філософську призму людина розглядає себе як особливе явище в світі. Філософське мислення є постійним і жагою пройнятим прагненням до мудрості, любов'ю до мудрості, яка неосяжна в нескінченності багатства свого змісту. Філософська думка - це міркування про вічність.

Все сказане про філософію ніякою мірою не означає, що вона є позаісторичним явищем. Філософія має довгу і прекрасну історію. Саме історичний пошук джерел виникнення і характеру розвитку філософії показав, що вона з'являється в процесі такого поділу людської діяльності, коли виникає необхідність інтелектуального освоєння дійсності на найбільш загальному рівні її бачення. Хронологічно цей процес відбувається в різних країнах неодночасно.

Для філософії особливими проблемами є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб’єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, – відношення “людина – світ”. При осмисленні основних проблем буття філософи так чи інакше розглядали їх через призму відношення “людина-світ”. Не випадково Йоган Фіхте, представник німецької класичної філософії, вважав, що розвиток філософії може відбуватися двома основними шляхами – від речі до ідеї (Фіхте називав такий підхід “догматизмом”) і від ідеї до речі (Фіхте називав такий підхід “ідеалізмом”). Фактично ж німецький філософ визначив два основних протилежних напрямки у філософії – матеріалістичний (“від речі до ідеї”) і ідеалістичний (“від ідеї до речі”). Бо що таке матеріалізм? Матеріалізм (від лат. мaterialis – речовинний) – це філософський напрямок, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух – вторинними. З точки зору матеріалізму світ, як природа, є матеріальним, об’єктивним, незалежним від людини, її волі, свідомості. А сама свідомість, мислення, дух є властивістю високоорганізованої матерії, її ідеальним відображенням. Ідеалізм (від грецьк. idea – ідея, образ, поняття) – філософський напрямок, протилежний матеріалізму, який виходить з того, що свідомість, мислення, дух є первинними, а природа, буття, матерія – вторинними. Він поділяється на певні різновиди – об’єктивний ідеалізм та суб’єктивний ідеалізм залежно від того, яке духовне першоначало кладеться в його основу. Об’єктивний ідеалізм за основу дійсності приймає безособистісний дух, розум, свідомість (“абсолютний дух”, “абсолютний розум”, “чиста свідомість”). Суб’єктивний ідеалізм конструює світ на основі особливостей індивідуальної свідомості і ставить цей світ в залежність від неї, від “Я”.


  1. Філософія в системі культури. Функції філософії.

Всі явища культурного життя виростають на ґрунті світогляду. Ще більше значення, чим просто світогляд, займає в культурі філософія, як система теоретичних і усвідомлених (продуманих, проаналізованих) елементів світогляду. Філософія є теоретичним фундаментом культури й у той же самий час - її, культури, найвищим усвідомленим вираженням. Не випадково Гегель, а за ним і Карл Маркс називали філософію "квіткою культури нації". Філософія, звичайно, входить до складу культури, сама є елементом культури, але в той же час виконує в ній, у культурі, роль дріжджів, що своїм шумуванням підготовляють з тіста національних духовних елементів придатні для випічки і споживання хліби культури - твору мистецтва, наукові відкриття, моральні кодекси і все інше, що служить духовною стравою людства. Певним типам філософії відповідають і певні типи культури.

У масштабах усього людства чітко розрізняються три типи найбільших культур: індійська, китайська і європейська. Ці три культури історично сформувалися у відносній незалежності одна від одної.

Формування трьох загальнолюдських типів культури обумовлено мірою відособленості один від одного індійського, китайського і європейського народів. Однак стійкість кожної з зазначених культур була обумовлена саме філософією, що у найбільш чіткій формі зафіксувала, виразила і постійно утримувала тип своєї культури. Філософія названих культур і їхніх народів формувалася цілком самостійно, виростала на своєму власному ґрунті без впливу чи запозичення своїх ідей в інших народів.

Основною ознакою, що визначає тип філософії, служить специфіка ставлення філософії до релігії. Це - об'єктивно-історичний показник, а не довільно обрана ознака визначення типу філософії. Справа в тім, що появі філософії історично передував світогляд релігійний, релігія. Формування філософії скрізь відбувався шляхом підняття проблем світогляду на теоретичний рівень. Для утвердження своєї самостійності філософія скрізь була змушена, з одного боку, почати з розгляду тих проблем світогляду, що до неї вирішувалися по-релігійному, а з іншого боку - певним чином зреагувати на цей релігійний світогляд.

Основні функції філософії

Гносеологічна функція філософії складається у вивченні відношення “світ-людина”. Теорія пізнання розглядається як відношення об'єкта і суб'єкта пізнання, виявляється зв'язок почуттєвого і раціонального, досліджуються проблеми істини, формування переконань і інші гносеологічні питання. Філософія розробляючи загальні, обґрунтовані окремі і загальнонаукові методи пізнання - виконує тим самим методологічну функцію. Філософія узагальнюючи висновки спеціальних наук, об’єднуючи їх на основі своїх філософій і методів пізнання - виконує інтеграційну функцію, розповсюджуючи її і на інші галузі духовної культури, включаючи політичні, правові, моральні, естетичні, релігійно-атеїстичні форми суспільної свідомості. Філософська система не тільки висуває й обґрунтовує теоретичні положення, але й інтерпретує їх, дає оцінку, формує систему цінностей. У цьому полягає аксеологічна функція філософії. Піддаючи критичної оцінці те, що не відповідає філософській системі філософія виконує свою критичну функцію. Спілкування і передачу інформації здійснює комунікативна функція філософії. У такий спосіб очевидно, що філософія має в даний час чимало значимих функцій, проте можна виділити з них основні функції філософії:

Теоретико-пізнавальна функція . Світогляд - це система узагальнених поглядів на світ, на місце в ньому людини і його відношення до цього світу, а також засновані на цих поглядах переконання, почуття, ідеали, що визначають життєву позицію людини, принципи поводження і ціннісні орієнтації. На ранніх стадіях розвитку суспільства в людей почав формуватися міфологічний світогляд. Це була перша спроба людини пояснити походження й устрій світу, поява людей, тварин, причини стихійних явищ, визначити своє місце

Теоретико-пізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду. Якщо інші науки роблять предметом вивчення якійсь окремий зріз реальності, то філософія намагається охопити всю реальність у її єдності. Для філософії характерно уявлення про те, що світ має внутрішню єдність, незважаючи на зовнішню розрізненість частин. Реальність світу як цілого - такий зміст філософії.

Пізнавальна функція. У філософії, як і в науці, досліджують, як одні висловлення підтверджуються іншими. Але там, де наука роз'єднує (значення має тільки те, що ставиться в сфері даної науки), філософія об'єднує, для неї не характерно дистанціювання від якоїсь сфери буття людини. Йде, і ні на мить не зупиняється процес обміну ідеями між філософією і наукою, що породило прикордонні між наукою і філософією області знання (філософські питання фізики, математики, біології, соціології; наприклад, ідея відносності, несамостійності простору і часу, що спочатку обговорювався у філософії Лейбніцем, Махом, потім у математику Лобачевским, Пуанкаре, пізніше у фізику Ейнштейном). Але істотною відмінністю філософського знання від інших є те, що філософія - єдина з наук пояснює що таке буття, яка його природа, співвідношення матеріального і духовного в буття.

Використовуючи досвід розуміння, накопичений в інших областях пізнання, практики, вона створює філософські «ескізи» тих або інших природних або суспільних реалій, підготовлюючи їх наступну конкретно-наукову проробку. При цьому здійснюється умоглядне осмислення принципово припустимих, логічно і теоретично можливих варіантів. Таким чином філософія виконує функцію інтелектуальної розвідки, що також служить і для заповнення пізнавальних прогалин, що постійно виникають у зв'язку з неповним, різним ступенем вивченості тих або інших явищ, наявністю «білих плям» пізнавальної картини світу. Звичайно, у конкретному - науковому плані прогалина має бути заповнити спеціалістам - ученим іншої загальної системи світорозуміння. Філософія ж заповнює їхньою силою логічного мислення.

Оцінна функція. Філософію легше пояснити, займаючись нею, чим описуючи її з боку. Частково вона полягає у визначеному підході до розгляду питань, частково - у спробах вирішити деякі проблеми, що традиційно цікавлять тих, хто називає себе (або кого так називають інші) «філософами». Єдина річ, щодо якої філософи ніколи не могли домовитися та й навряд чи взагалі чи домовляться будь-коли узагалі - це те, з чого складається філософія.

Люди, що серйозно займаються філософією, ставили перед собою різноманітні задачі. Одні намагалися пояснити й обґрунтувати визначені релігійні погляди, інші, займаючись наукою – прагнули показати значення і розкрити зміст різноманітних наукових відкриттів і теорій. Треті (Джон Локк, Маркс) використовували філософію, намагаючись змінити політичну організацію суспільства. Багатьох цікавило обґрунтування й обнародування якихось ідей, що, на їхню думку, могли б допомогти людству. Деякі ж не ставили перед собою настільки грандіозних цілей, а просто хотіли розібратися в особливостях світу, у якому живуть, і зрозуміти вірування, яких притримуються люди.




  1. Загальна характеристика античної філософії. Основні філософські школи античності.

Антична (від латинського слова "antuquus" - давній, старий, древній) філософія - це та філософська думка, що виникла і розвивалася в державах Середземного моря - в рамках Греції і Римської імперії - з кінця 7 сторіччя до нашої ери до 6 сторіччя нашої ери.

Антична філософія виникла і сформувалася спочатку в Древній Греції, що на зорі людської історії з'явилася ще на початку другого тисячоріччя до нашої ери - в епоху бронзового віку. За півтори тисячі років Греція пройшла величезний історичний шлях: від варварства - до цивілізації, від родоплемінних об'єднання - до державного устрою всього грецького народу, і вже в 8 сторіччі до нашої ери стала найбільш розвиненою і передовою - і в політичному, і в економічному, і в культурному відношеннях - державою того часу. І за увесь цей час як у суспільстві, так і свідомості окремих греків єдиним світоглядом був світогляд релігійний.

Філософія Стародавної Греції - це філософія, так би мовити, в "чистому вигляді", - філософія взагалі, філософія без яких би не було релігійних додатків.

Всесвітньо-історичне значення філософії Стародавної Греції полягає в тім, що саме вона заклала фундамент філософського мислення. Більш того, давньогрецька філософія відразу ж охопила всі проблеми світогляду і розпочала їх ефективно вирішувати. Фрідріх Енгельс справедливо відзначав, що в різноманітних формах грецької філософії вже в зародку, у процесі виникнення, було поставлено питання всіх пізніших філософських шкіл Європи.

Грецька філософія розпочала своє існування з розгляду проблеми про першооснови світу. Засновник Мілетської школи і перший давньогрецький філософ Фалес з Мілета (624-547 роки до нашої ери) першоосновою світу вважав воду. Учень Фалеса Анаксимандр (610-546), основним елементом ("стихією") світу вважав невимірну і невидиму матерію, яку він назвав апейроном (щось невизначене). Учень Анаксимандра Анаксимен (588-525) першоосновою світу вважав повітря. Він вчив, що під впливом холоду повітря згущається в хмари, а потім у воду і землю, а розігріваючи, перетворюється у вогонь. У такий спосіб все існуюче виникає і живиться повітрям. Гілікійська школа в Мілеті проіснувала до 494 року до нашої ери, - до року захоплення і руйнування міста Мілета персами. Філософи з Мілета змушені були тікати на захід і оселилися на узбережжях Італіїв в місті Елея, ставши згодом засновниками пізнішої античної філософської школи елейців (елеатів, елатів). Філософи елейської школи - елеати: Ксенофан, Парменід, Зенон, Горгій і їхні послідовники - вчили, що Буття - єдине, незмінне і нерухоме. Елейці, у цілому, витлумачували буття в ідеалістичному плані, а іноді Буття ототожнювали з нематеріальним Богом. Але серед них було немало і послідовних матеріалістів, найбільш відомим серед яких був Меліс Самоський (середина 5 сторіччя до нашої ери). Не дивлячись на метафізичність і показне милування міркуваннями, філософія елатів значною мірою сприяла розвитку саме діалектики, тому що підводила до питання: яким чином засобами логічного мислення "уловити" і "утримати" діалектику предметів і явищ?

В рамках формування філософії, а то і поза нею, у Древній Греції бурхливо розвивалося наукове пізнання світу. Найбільш помітною фігурою цього розвитку був аристократ з острова Самоса Піфагор (570 - 497 року до нашої ери).Піфагор був найвидатнішим вченим не тільки свого часу, але і по наших мірках. Він є автором геометричної теореми, що носить його ім'я, цікавився проблемою першооснов і основ світу. Цю філософську проблему він намагався вирішити по науковому. Будучи насамперед великим математиком, він вважав: "Оскільки усе у світі можна зважувати, зводити до чисел, то сутністю усього світу і є Число".

Першим послідовним і видатним діалектиком був давньогрецький філософ Геракліт Ефеський (540-480). Геракліт був гілозоїстом, тобто вважав усю природу і її елементи живими істотами, у крайньому випадку, здатними відтворювати життя. Душу людини уявляв у вигляді вогню, що разом з усім світом здійснює кругообіг і систематично повертається у свій первинний стан чистого полум’я.

У Стародавній Греції покладено початок - і відразу ж у завершеній, класичній формі-таким типам філософських шкіл, як матеріалізм та ідеалізм.

Уже філософи мілетської школи, як те ми вже бачили, стояли на позиціях стихійного матеріалізму.

Найбільш чітко й випукло матеріалістичний світогляд викладено у творчості Демокріта з Абдер. Демокріт учив, що увесь світ, всі його предмети і явища складаються з атомів і порожнечі. З'єднання атомів веде до появи (народження), а їхній розпад - до зникнення (смерті) предметів. Атоми - вічні, неподільні, незмінні; найдрібніші елементи матерії. Вся історія розвитку філософського матеріалізму не випадково називається історією розвитку "лінії Демокріта у філософії".

Філософський ідеалізм - також у найбільш досконалій, класичній формі - представлений у творчості афінського аристократа Платона (427-347). "Лінією Платона у філософії" дотепер називають школи філософського ідеалізму, головним чином - об'єктивного ідеалізму.Платон вважав, що ідеї, поняття й інші духовні (розумові) утворення існують самі по собі у відриві від матерії; що саме ідеї є тією істиною, що лежить в основі всього існуючого. А матеріальні предмети і явища, за Платоном, є лише похідними від ідей; матеріальне буття - буття неістинне, неіснуюче, міонічне.

На розвиток європейської філософії і культури Арістотель зробив такий ж вплив, як усі філософи античності разом узяті. Він створив і відшліфував той стиль мислення, що одержав назву аристотелізму, і який постійно домінував і дотепер домінує в європейській культурі, філософії і науці. Арістотель розкритикував теорію анамнезісу Платона. Він, Арістотель, був переконаний, що в почуттях людини відображуються конкретні речі і явища, хоча справжню істину про них можна виразити тільки в поняттях - безпосередніх продуктах не почуттів, а розуму.

Визнаючи вічність матерії, Арістотель вважав її інертним, пасивним елементом Всесвіту, у рух яку приводить форма. Формою усіх форм, Першорушієм Всесвіту, він визнавав Нерухомого Бога.

В Афінах у 4-м сторіччі до нашої ери виникла і розвивалася філософська школа стоїцизму. В цілому стоїки визнавали реальне існування фізичного матеріального світу. Вони заперечували об'єктивне існування уявлень, понять і ідей; визнавали їх лише суб'єктивними уявленнями і судженнями про світ. Але в центрі філософії стоїків знаходилися проблеми етики. Вони учили, що знання Логіки і Фізики потрібні тільки для того, щоб бути мудрим, - знати, як жити. А жити, вчили стоїки, необхідно в згоді з природою, підкоряться її законам, як своєму призначенню і долі. "Доля веде того, хто йде, і тягне того, хто упирається", - говорили вони. Сенс життя людини, повторювали вони слова Платона, у щасті, а щастя - у звільненні від уподобань, у спокої духу і байдужості. Пізніше стоїки обмежили себе виголошуванням різного роду повчань, притч і афоризмів про поведінку людини в побутових, суспільних і духовних сферах.

Антична філософія на доступному їй науковому і соціальному рівні вирішила всі підняті нею філософські проблеми. До початку нашої ери вона по своєму змісту уже вичерпала себе. На закладеному нею підгрунті уже нічого було вирішувати, а ставити і вирішувати якісно нові і більш глибокі проблеми філософського світогляду в неї не було ні потреб, ні можливостей. Вульгарна філософія засвідчила занепад античної філософії. А фізично і духовно античну філософію ліквідувало християнство.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка