Полтава 2012 ббк 74. 58л0 удк



Сторінка7/7
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.27 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Стан тривоги Þ паніка. Перехід стану тривоги в паніку в досліджуваних текстах пов’язаний з тим, що персонаж дієво чи уявно уникає безпосереднього зіткнення з небезпекою, яке є неминучим. Прагнення утекти підганяє персонажа, надаючи йому додаткової енергії, але в цій утечі немає раціональної оцінки умов, що виникли, тому й з’являються недоцільні дії. Панічна поведінка призводить до втрати контролювати за ситуацією, що виникла. Ця трансформація репрезентується описово через зовнішні фізіологічні зміни на обличчі та у тілі персонажа. Оцінювання небажаної емоціогенної ситуації, що стоїть на перешкоді інтересам персонажа (причиною якої він сам і був), пов’язане з образним представленням ситуативної тривоги та істерики як ворога.

У сучасній англійській мові паніка позначається лексемою panic (у нашому дослідженні ми ще оперуємо лексемою alarm), словникові тлумачення якої засвідчують її зв’язок зі станом тривоги, вказуючи на сильне почуття тривоги (strong feeling of anxiety), вияви раптового непоборного переляку (sudden overpowering fright) чи неконтрольованого страху (uncontrollable fear), що провокують необдумані дії та поведінку людини (you act without thinking carefully).

У досліджуваних текстах тривога може трансформуватися у паніку тоді, коли персонаж втрачає контроль над станом тривоги через сильне емоційне збудження та болючі переживання. Цей перехід концептуалізується метафорично, постаючи в образі ворога, з яким усе-таки борються. Проте з кожною хвилиною боротися стає важче і важче, а тому стан тривоги посилюється. Наприклад:

ТРИВОГА Є ВОРОГ, з яким борються → ПАНІКА Є ВОРОГ, що перемагає: There were no more than six other passengers waiting for the Valbrison train. I watched the workmen, watched the passengers, but found it more difficult every moment to keep Kate out of my mind or to hold back the panic that threatened to posses me (Brent, 243).

Зовнішнім виявом переходу тривоги у паніку є описи змін, що відбуваються на обличчі, в тілі персонажа. На ці фізіологічні зміни впливає внутрішня нервова напруга, яка знаходить свою розрядку в погляді і активності рухового апарату персонажа. Змінений психічний стан персонажа репрезентується через його панічний погляд, збільшені зіниць очей та перекошене обличчя. Порівняйте:

Burch realized her large panick-stricken eyes were fixed, not on him, but the huge frame of Old Blue (Greenwood, 20);

Her face twisted with alarm (Brent, 250).

Таким чином, у персонажа відбуваються зміни на емоційному і психічному рівнях, що спричиняє інтенсифікацію стану тривоги. Образ ворога асоціюється з почуттям внутрішньої боротьби, яка відбувається у душі персонажа, виявляючись зовнішньо у міміці.



Перехід тривоги в істерику. Перехід стану тривоги в істерику супроводжується втратою контролю персонажа над своїм емоційним станом, що виражається описово за допомогою вказівки на внутрішні фізіологічні зміни. Домінантними фізіологічними виявами цієї трансформації, що були виявлені в аналізованих творах, є розлад шлункового тракту, втрата здатності до розумової діяльності та неконтрольовані рухи тіла, які репрезентуються описово та за допомогою словесної образності.

Супровідним виявом переходу тривоги в істерику є неможливість контролю небезпечної ситуації персонажем через емоційну збудженість, хвилювання, що спричиняють появу страху чи гніву, а також зміни в психіці людини, сенсорних функціях. Поведінка зводиться до автоматизму.

Зазначимо, що істерика обов’язково супроводжується таким фізіологічним виявом як нудота, яку персонаж не може контролювати, що в свою чергу провокує його нездатність до розумової діяльності, а отже, розумних учинків. Нездатність контролювати небезпечну ситуацію при жагучому бажанні зробити це, нерозуміння персонажем того, що відбувається з ним може призвести до поглиблення стану тривоги.

У досліджуваних текстах ця трансформація представлена таким наративним елементом як узагальнення подій, що співвідноситься з описом внутрішніх і зовнішніх фізіологічних виявів ситуативної тривоги, а також словесною образністю, на основі якої реконструюємо концептуальні метафору та метонімію.

Описи напруженої розумової діяльності персонажа, а отже, опосередкованого оцінювання небезпечної емоціогенної ситуації, змінюються описом неконтрольованих, мимовільних рухів його тіла. Усвідомлення своєї безпомічності в цій небезпечній ситуації викликає істерику в персонажа, що може осмислюватися як стихійна сила, яка накочується хвилеподібно і змиває. Цей образ відтворює несподіваний та неконтрольований характер цієї трансформації. Нудота, що є симптоматичним сигналом стану тривоги, у цьому випадку посилює цей емоційний стан, викликаючи зміни на розумово-психічному рівні. Ця внутрішня фізіологічна зміна концептуалізується метонімічно НУДОТА заміщує ТРИВОГУ/ ІСТЕРИКУ. Далі персонаж вже не може розмірковувати і втрачає контроль за ситуативною тривогою та істерикою, що призводить до посилення стану тривоги. Наприклад:

ТРИВОГА Є СТИХІЙНА СИЛА (вітер) → ІСТЕРИКА Є СТИХІЙНА СИЛА (хвилі): How could she have been such a fool? Why had she let herself be taken in by this big, brawny cowboy in Levi’s? She paced the room, feeling the waves of hysteria and nausea welling up within her, threatening to take her reason and her control (Greenwood, 267).

У стані сильної тривоги з’являється нудота (nausea) – реакція організму на істерику (the waves of hysteria) та безцільні рухи, що прискорюються. Істерика загрожує втратою здорового глузду і контролю над собою (threatening to take her reason and her control). Осмислення персонажем свого емоційного стану постає в образі стихійних сил.

Ці два приклади засвідчують суперечливість у зовнішніх виявах істерики, зокрема, рухова здатність (ran to find) і руховий параліч (incapable of moving) персонажа. Крик ніби допомагає вийти зі стану істерики. Параліч, у свою чергу, усвідомлюється образно як холод, що має здатність заморожувати і перекривати рух.

Отже, головною ініціюючою умовою переходу стану тривоги в істерику виступає неможливість контролю небезпечної ситуації, безпомічність персонажа. Негативний досвід переживання стану тривоги заважає нормальному функціонуванню організму персонажа, що призводить до відчуття нудоти, хворобливого психічного стану та поглиблення стану тривоги та його можливому витісненню гнівом.

Перехід тривоги у гнів. Стан тривоги в досліджуваних творах може межувати з гнівом, виникаючи на основі злості, що виявляється в емоційних переживаннях, жестикуляції, поведінкових реакціях і діях або зміні кольору обличчя персонажа. Сильні емоційні переживання, які викликаються неприйнятними для персонажа діями оточуючих, на що вказують також словникові тлумачення лексеми anger, провокують його гнів. Персонаж звинувачує своє оточення, а не самого себе за свій біль. Таке звинувачення передбачає, по-перше, що дія була зроблена іншою людиною, і, по-друге, що ця людина могла вчинити по-іншому. Описи цього виду трансформацій є переважно образними, оскільки увага акцентується на внутрішніх почуттях персонажа. Зовнішні вияви цієї трансформації описуються через неконтрольовані жестикуляції та модуляції голосу персонажа.

Ця трансформація стосується тих випадків стану тривоги, коли персонаж хвилюється саме за життя близьких йому людей, а не про якийсь предмет як на це звертає увагу А. Вежбицька [5, с. 33]. Супровідними виявами переходу ситуативної тривоги у страх є несподіваність і несхвалення дій оточення. У цьому випадку безпосереднє зіткнення з небезпекою впливає на емоційну збудженість персонажа та появу гніву. У результаті неконтрольованих поведінкових реакцій та дій персонажа, його гнів знімається або знову трансформується у ситуативну тривогу, а збудженість поступово знімається.

У наративному плані маємо драматичне явище і узагальнення. Драматичне явище в аналізованих текстах корелює з маніфестацією неконтрольованих жестів, поведінкових реакцій персонажа та зміни кольору обличчя, а узагальнення з осмисленням ситуативної тривоги персонажем, що може провокувати гнів або його витісняти. У випадку витіснення гніву ситуативна тривога має тенденцію до послаблення.

Зовнішні вияви трансформації ситуативної тривоги у гнів, що репрезентуються у досліджуваних текстах уже з появою гніву, описуються через агресивні дії зі сторони персонажа, зокрема крик, жестикуляцію та можливе побиття. Гнів виступає ніби вибухонебезпечним і руйнівним предметом, що може вибухнути, ззовні виявляючись у зміні кольору обличчя, його потемнінні (зблідненні). Порівняйте:



Burch drove up on her right, shouting and gesturing at something ahead, but she felt so good she wanted to ride forever, and she swung sharply away from him. His face dark with fury and his features still rigid with alarm
(Greenwood, 67);

Several minutes passed and he grew desperately anxious. He was on the point of going back to try to find her when up she ran. He was so angry, he very nearly hit her, but he didn’t: the absurdity of it struck him suddenly and he burst into a shout of laughter (Maugham, 146).

Усвідомленість цієї трансформації персонажем не забезпечує цілковитий контроль за тривогою, а лише її послаблення. По-перше, коли тривога виявляється сильнішою за почуття гніву, цей емоційний стан концептуалізується метафорично як ХІМІЧНА РЕЧОВИНА, що має здатність роз’їдати усе довкола. По-друге, якщо гнів і ситуативна тривога співіснують, вони осмислюються персонажем як рідина у вмістищі. Порівняйте:

ТРИВОГА Є ХІМІЧНА РЕЧОВИНА, що роз’їдає ГНІВ: All day Sibyl occupied herself with anything that would help distract her mind and then went to bed right after dinner; she was really tired and the continual shrieking of the wind made her head ache. But she lay awake for a long time, worry over Burch’s well-being steadily eroding her anger at him (Greenwood, 279);

ГНІВ Є РІДИНА У ВМІСТИЩІ: Otto Schmied was seated at his desk, eyes closed, taking deep yoga breast, trying to control the furry that filled him. The inspector took another deep breath and slowly exhaled. Then, only slightly less agitated, he picked up Detective Hornung’s report and read it again from the beginning (Sheldon, 212).

Таким чином, незважаючи на негативний уплив на внутрішній світ персонажа, ця трансформація забезпечує збільшення сил у персонажа, ніби мобілізуючи його енергію для самозахисту від ситуативної тривоги. Посилена жестикуляція, що з’являється із надмірним збудженням персонажа, є своєрідним містком до зняття ситуативної тривоги через її трансформацію у гнів.

При посиленні стан тривоги може переходити у страх, жах, паніку, істерику, гнів, що метафорично концептуалізується відповідно як: ТРИВОГА Є ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАМКНЕННОМУ ПРОСТОРІ → СТРАХ Є ХВОРОБА; ТРИВОГА Є ЗОВНІШНЯ СИЛА → ЖАХ Є ІСТОТА ЗОВНІ ЛЮДИНИ; ТРИВОГА Є ВОРОГ, з яким борються → ПАНІКА Є ВОРОГ, що перемагає; ТРИВОГА Є СТИХІЙНА СИЛА (вітер, дощ) → ІСТЕРИКА Є СТИХІЙНА СИЛА (хвилі); ТРИВОГА Є ХІМІЧНА РЕЧОВИНА, що роз’їдає ГНІВ.

У плані подальших наукових студій перспективним видається емпіричне дослідження емоційних реакцій читача на особливості відображення стану тривоги персонажа в художній прозі.
Література

1. Березин Ф. Б. Тревога и адаптационные механизмы / Ф. Б. Березин // Тревога и тревожность. – СПб. : Питер, 2001. – С. 134–143.

2. Бєссонова О. Л. Оцінний тезаурус англійської мови : когнітивний і гендерний аспекти: дис. ... доктора філол. наук : 10.02.04 / Ольга Леонідівна Бєссонова. – Донецьк, 2002. – 463 с.

3. Биценко Т. О. Історична динаміка експресивів негативної емоційності в англійському дискурсі XVI-XX ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Т. О. Биценко. – Харків, 2004. – 20 с.

4. Борисов О. О. Мовні засоби вираження емоційного концепту СТРАХ : лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі сучасної англомовної художньої прози) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / О. О. Борисов. – Донецьк, 2005. – 20 с.

5. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Анна Вежбицкая. – М. : Языки русской культуры, 2001. – 272 с.

6. Джеймс У. Эмоция / Уильям Джеймс // Психология мотивации и эмоций. – М. : ЧеРо, 2002. – С. 91–108.

7. Ильин Е. П. Эмоции и чувства / Евгений Павлович Ильин. – СПб. : Питер, 2002. – 750 с.

8. Мэй Р. Краткое изложение и синтез теорий тревожности / Ролло Мэй // Тревога и тревожность. – СПб. : Питер, 2001. – С. 215–224.

9. Огаркова Г. А. Вербалізація концепту кохання в сучасній англійській мові : когнітивний та дискурсивний аспекти : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 / Ганна Анатоліївна Огаркова. – К., 2005. – 221 с.

10. Спилбергер Ч. Концептуальные и методологические проблемы исследования тревоги / Чарлз Спилбергер // Тревога и тревожность. – СПб. : Питер, 2001. – С. 88–104.

11. Scholes R. Semiotics and Interpretation / Robert Scholes. – L. : Yale University Press, 1982. – 161 p.



Список довідкових джерел

1. Cambridge International Dictionary of English. – N.Y. : Cambridge University Press, 1995. – 1773 p.

2. Collins Cobuild English Language Dictionary. – L. : Harper Collins Publishers, 1991. – 1704 p.

3. Longman Dictionary of Contemporary English. – Barcelona : Longman, 2000. – 1668 p.

4. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English / Ed. by A.S.Hornby. – Oxford : Oxford University Press, 1995. – 1580 p.

5. Webster’s Second New College Dictionary. – Boston ; N.Y. : Houghton Mifflin Company, 2001. – 1500 p.



Список джерел ілюстративного матеріалу

1. Brent M. The Capricorn Stone. – Glasgow : Fontana / Collins Books, 1981. – 286 p.

2. Greenwood L. Wyoming Wildfire. – N.Y. : Zebra Books, 1987. – 459 p.

3. Maugham S.W. The Hour before the Dawn. – N.Y. : Popular Library, 1962. – 192 p.

4. Sheldon S. Bloodline. – N.Y. : Wings Books, 1992. – 302 p.

5. Sheldon S. A Stranger in the Mirror. – N.Y. : Wings Books, 1992. – 270 p.



Цина А.Ю.

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка
Сутність поняття “соціальний діалог” і “Соціальне партнерств” в ієрархії заходів із досягнення консенсусу з питань охорони праці в галузі освіти
У процесі життєдіяльності людина повинна вжити заходів для свого захисту від несприятливих факторів навколишнього середовища. Розробка і використання медико-біологічних, соціально-економічних, правових, заходів із захисту людини, а також техніки безпеки складають зміст охорони праці як виду людської діяльності.

Однією з провідних сфер трудових відносин у галузі освіти є відносини з охорони праці. В сучасній Україні відбувається процес оптимізації соціального балансу в унікальній тристоронній структурі: між найманими працівниками, роботодавцями і державою, узгодження соціально-економічних інтересів яких створює систему суспільних відносин, які отримали у європейському просторі назву інституту соціального партнерства, що охоплює соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного роботодавця (підприємства) [1]. Сучасна соціальна політика Європейського Союзу будується на засадах соціального партнерства. Ідея соціального партнерства в галузі охорони праці є основоположною в діяльності Міжнародної організації праці, яка має визнані у світі компетенції і багатий досвід у соціальній сфері, відіграє важливу роль у розробці принципів охорони праці, якими керуються уряди, організації роботодавців і працівників.

Будучи особливим видом суспільних відносин людей із захисту від несприятливих умов освітньої діяльності, охорона праці в галузі освіти потребує вирішення низки комплексних проблем у процесі різноманітних за характером відносин суб'єктів освітньої діяльності: технічних, природничих, соціальних та юридичних. Комплексність проблем охорони праці визначає складність координації різних за характером дій з метою захисту працівників і споживачів послуг у галузі освіти.

Стан умов і охорони праці потребує прийняття адекватного соціально-економічного механізму регулювання взаємовідносин між працівником, роботодавцем і державою, який ґрунтується на суспільному усвідомленні абсолютного пріоритету життя людини, юридичному закріпленні прав працівника в області забезпечення безпеки праці.

Широка різноманітність взаємин суб’єктів соціального партнерства у сфері охорони праці унеможливлює передбачуваність всіх нюансів соціально-трудових відносин з охорони праці у декількох статтях законів. Сьогодні держава бере на себе відповідальність за створення певних правил взаємин суб’єктів охорони праці, видання нормативно-правових актів з охорони праці, здійснення контролю за їхнім дотриманням, водночас покладаючи на суб’єктів охорони праці основні обов’язки і надаючи їм певні права, сподіваючись на їхній здоровий глузд та уміння спільно визначати шляхи вирішення проблем сфери охорони праці.

Керівникі освітніх закладів (роботодавців), педагогічні працівники та споживачі освітніх послуг мають специфічні інтереси у сфері охорони праці та природно прагнуть до їх задоволення з найменшими для себе витратами. Учасники навчально-виховного процесу зацікавлені у забезпеченні з боку керівників освітніх закладів здорових і безпечних умов праці і навчання. Роботодавці в особі керівників закладів освіти ставлять на перше місце економічні аспекти діяльності і прагнуть звести витрати на охорону праці до мінімуму. Відносини між двома сторонами навчально-виховного процесу хоча і характеризуються відмінністю інтересів, але не докорінним чином. У стратегічному плані ці інтереси збігаються і пов'язані зі збереженням і розвитком галузі освіти. Стосовно поточних інтересів, то у випадках, коли вони не збігаються, ці інтереси можуть бути узгоджені через систему соціального партнерства. Державні органи управління освітою, встановлюючи гарантії прав і обов’язків кожної зі сторін, установлюють механізми виконання норм охорони праці, видаючи для цього закони, створюючи органи управління та нагляду за охороною праці.

Міжнародний досвід засвідчує, що оскільки в єдину систему охорони праці залучені декілька суб’єктів з різними інтересами, найдієвішим для навіть найдосконалішої законодавчої складової цієї системи залишається шлях переговорів, спільних пошуків шляхів розв'язку проблем охорони праці в галузі, тобто все те, що вкладається в поняття “соціальне партнерство” [4]. У такому розумінні соціальне партнерство виступає найпривабливішою формою регулювання відносин у сфері охорони праці в галузі освіти, що забезпечує її еволюцію у такий стан, де конфлікт вирішується на рівні між профспілковими організаціями і організаціями роботодавців на засадах партнерських відносин, обумовлених збігом стратегічних цілей всіх зацікавлених сторін. Соціальне партнерство на рівні перспективної стратегічної мети характеризується тривалістю і стійкістю. Партнерство на рівні приватних цілей обумовлює його тимчасовість [5].

Без збігу цілей і інтересів усіх зацікавлених сторін соціальне партнерство неможливе. Наймані працівники освіти, споживачі освітніх послуг і роботодавці є сторонами однієї цілісної галузі і вони не можуть існувати одне без одного. Спільний внесок всіх соціальних партнерів у поліпшення умов праці в галузі освіти веде до росту її продуктивності і якості, що важливо для керівників освітніх закладів (роботодавців), і водночас забезпечує збереження здоров’я педагогічних працівників і тих, хто отримує освітні послуги. Якщо ж між ними виникають конфлікти, то обидві сторони завжди зацікавлені у знаходженні дієвих способів їх своєчасного та ефективного розв’язання. Тому поняття “соціальне партнерство”, прийшовши в українську освіту із міжнародного досвіду трудових відносин, сьогодні поступово стає нормою охорони праці в галузі освіти, виступає умовою соціальної стабільності і примирення в суспільстві.

Соціальне партнерство спрямоване на тристоронню взаємодію органів державної влади, об’єднань роботодавців і профспілок у визначенні і впровадженні в практику освітньої галузі узгодженої з інтересами всіх трьох сторін соціально-економічної політики, політики в галузі трудових відносин [2]. Соціальне партнерство з охорони праці – це система пошуку взаємоприйнятних шляхів рішення загальних проблем охорони праці в закладах освіти, система взаємних домовленостей між усіма сторонами трудових відносин у сфері охорони праці, закріплених:


  • у прийнятих державою законах та інших нормативно-правових актах із охорони праці та контролі за їх дотриманням суб’єктами охорони праці на всіх рівнях;

  • в угодах про охорону праці, які є невід’мною складовою частиною колективних договорів;

  • у створених комісіях із вирішення проблем охорони праці;

  • у формуванні системи управління охороною праці, яка б зацікавлювала (у тому числі через економічні важелі) керівників навчальних закладів (роботодавців) і учасників навчально-виховного процесу в ефективній роботі служби охорони праці, забезпечувала б контроль за додержанням законодавства з охорони праці.

Процес досягнення згоди між сторонами трудових відносин визначається як соціальний діалог. Згідно Закону України “Про соціальний діалог в Україні” від 23 грудня 2010 року [3] соціальний діалог в галузі охорони праці передбачає визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень у ході контактних перемовин та обміну думками між державою, роботодавцями, працівниками та іншими його учасниками в галузі охорони праці, з питань формування та реалізації державної політики з соціального захисту, безпеки та гігієни праці. Прийняття цього закону підтверджує прагнення України забезпечити на засадах соціального партнерства в галузі охорони праці побудову прозорих і прогнозованих відносин між урядом, роботодавцями та працівниками освіти, учасниками навчально-виховного процесу. Взаємодовіра сторін, які беруть участь у діалозі, надає останньому статусу надійних партнерських відносин, робить сторони учасниками сумісної діяльності із пошуку таких взаємоприйнятних рішень у галузі охорони праці, що задовольняли б усіх учасників діалогу.

Суб’єктами (сторонами) соціального партнерства (діалогу) в галузі охорони праці є працівники – в особі профспілок працівників освіти, роботодавці – в особі об'єднань роботодавців (керівників установ освіти), держава – в особі органів державної влади (міністерства і управлінь освіти).

До сфери соціального партнерства з охорони праці в галузі освіти входять досягнення консенсусу з питань застосування найманої праці та надання освітніх послуг з дотриманням техніки безпеки, вимог охорони здоров’я у процесі праці і навчання, забезпечення нормального режиму праці й відпочинку, соціального страхування, встановлення порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.

Відносини соціального партнерства мають колективний характер, маючи в своїй основі колективний інтерес сторін [6, с. 22]. Світовий досвід засвідчує можливість оптимального вирішення проблем охорони праці за умови орієнтації не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів сторін соціального діалогу. Стрижнем соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями, найманими працівниками, який реалізується у формах проведення переговорів і консультацій при прийнятті рішень в галузі охорони праці соціальними партнерами на всіх рівнях, укладання колективних договорів та угод.

Метою соціального діалогу є досягнення соціальної злагоди між його сторонами в галузі охорони праці шляхом забезпечення балансу соціально-трудових інтересів працівників галузі освіти, роботодавців і держави, запобігання конфліктам і розв’язання суперечностей для створення необхідних умов функціонування та розвитку освітніх закладів усіх форм власності, забезпечення соціального захисту їх працівників та підвищення рівня добробуту та працездатності учасників навчально-виховного процесу.

Соціальний діалог здійснюється сторонами соціального партнерства за їх домовленістю на дво- чи тристоронній основі безпосередньо та, за необхідності, шляхом створення ними органів соціального партнерства на принципах законності, співробітництва, репрезентативності й повноважності сторін, їх незалежності і рівноправності, конструктивності та взаємодії, добровільності прийняття реальних забов’язань, взаємоповаги та пошуку компромісних рішень, обов’язковості розгляду пропозицій сторін, пріоритету узгоджувальних процедур, відкритості та гласності, обов’язковості дотримання досягнутих домовленостей, відповідальності за виконання прийнятих забов’язань.

Соціальний діалог в охороні праці в галузі здійснюється на галузевому, територіальному та локальному (виробничому – заклади освіти) рівнях на двосторонній чи тристоронній основі.

На галузевому рівні сторонами соціального діалогу є Профспілка працівників освіти України та Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України – орган управління об’єктами освіти державної власності. Інтереси роботодавців у процесі соціального партнерства на цьому рівні представляють такі неурядові громадські організації як Український союз промисловців і підприємців, Конфедерація роботодавців України, які координують дії учасників щодо політики соціального страхування і охорони праці. Повноваження у сфері соціального партнерства в Україні покладаються на постійно діючі державні органи – Національну раду соціального партнерства та Національну службу посередництва і примирення, які створені для прогнозування виникнення та сприяння врегулюванню колективних трудових спорів. Це тристоронні організації, до кладу яких входять за рівним представництвом кожна зі сторін: уряд, об’єднання підприємців і профспілки.

На територіальному (регіональному) рівні соціальний діалог з охорони праці в галузі освіти здійснюють територіальні організації Профспілки працівників освіти України і управління освіти обласних та місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування, регіональні об’єднання роботодавців галузі освіти.

На локальному рівні (освітні заклади) в соціальному діалозі беруть участь сторони колективних договорів: первинні профспілкові організації працівників закладів галузі освіти України та роботодавці – керівники закладів галузі освіти України.

На галузевому та територіальному (регіональному) рівнях сторони соціального діалогу можуть утворювати постійно діючі органи – галузеві або територіальні (регіональні) комісії соціального діалогу, до складу яких входять на паритетних засадах представники кожної зі сторін соціального діалогу. Колективні переговори проводяться з метою укладання колективних договорів і угод.

За результатами колективних переговорів укладаються: на галузевому рівні – галузеві угоди, на територіальному (регіональному рівні) – територіальні (регіональні) угоди, на локальному рівні (освітні заклади) – колективні договори. Колективні договори і угоди після їх укладання є обов'язковими для виконання суб’єутами сторін соціального діалогу, які їх уклали. Таке колективне договірне регулювання соціально-трудових відносин з охорони праці є невід’ємною ознакою системи соціального партнерства.

Становлення соціального партнерства з охорони праці в галузі освіти сьогодні стає складовою соціальної політики України, обумовлюючи особливу систему соціально-економічних і юридичних відносин між найманими працівниками освіти, споживачами освітніх послуг та роботодавцями (керівниками освітніх закладів) за посередницької ролі держави в узгодженні інтересів у сфері охорони праці та врегулюванні соціально-трудових конфліктів.

Соціальне партнерство є ідеологією співробітництва найманих працівників галузі освіти та споживачів освітніх послуг з роботодавцями (керівниками закладів освіти), коли перші не посягають на основи існуючого порядку, а намагаються шляхом реформ і перемовин поліпшити своє становище в галузі охорони праці, укладаючи колективні договори і угоди. Систему сучасного соціального партнерства в галузі освіти в Україні можна назвати трипартизмом, оскільки у врегулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три сторони: організації, що представляють інтереси найманих працівників і споживачів освітніх послуг, об’єднання керівників навчальних закладів і держава.



Подальша розбудова соціального партнерства з охорони праці в галузі освіти має наповнюватися різними формами взаємодії працівників освіти, споживачів освітніх послуг, керівників навчальних закладів і держави. З прийняттям законів України “Про соціальне партнерство”, “Про трудові колективи”, “Про об’єднання роботодавців”, проекти яких розробляються, буде сформовано правову базу для реалізації колективних трудових відносин з anохорони праці в галузі освіти.

Література


  1. Болотіна Н. Б. Трудове право України : [підручник] / Н. Б. Болотіна, Г. І. Чанишева. – К. : Вікар, 2003. – 725 с.

  2. Жуков В. І. Соціальне партнерство в Україні : [навч. посібник] / В. І. Жуков, В. А. Скуратівський. – К. : УАДУ, 2000. – 200 с.

  3. Закон України “Про соціальний діалог в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 28. – С. 255.

  4. Зарубіжний досвід соціального партнерства // Україна : аспекти праці. – 1988. – № 1. – С. 38-43.

  5. Нижник. В. М. Соціальне партнерство як виклик сьогодення / Н. Нижник, С. Дубенко, Л. Пашко // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2 (11). – С. 46-54.

  6. Українець С. Соціальне партнерство в Україні : перспективи законодавчого регулювання / С. Українець // Україна : аспекти праці. – 1998. – № 2. – С. 22-25.



1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка