План Вступ Розділ 1: Теоретичні засади дослідження монополій



Скачати 377.38 Kb.
Дата конвертації16.04.2016
Розмір377.38 Kb.
План

Вступ……………………………………………………………………2

Розділ 1: Теоретичні засади дослідження монополій

    1. Сутність та причини виникнення монополій …………………5

    2. Форми і види монополій ……………………………………….9

    3. Наслідки монополізації економіки ……………………………13

Розділ 2: Особливості монополізму в Україні

2.1. Розвиток монополій в національній економіці …………………15

2.2. Антимонопольне законодавство і регулювання в Україні ……..18

2.3. Шляхи вдосконалення антимонопольної політики в сучасних умовах………………………………………………………………………….28



Висновок……………………………………………………………...…30

Список використаної літератури



Вступ

Проблеми монополізації господарського життя, конкуренція на товарних ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але й людей різних професій. Дана тема є досить актуальною і для України особливо зараз.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки й без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.
З початку 90-х років проблеми монополізації гостро стали перед Україною: без прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму не можна сподіватися на успіх економічної реформи й перехід до ринкової економіки. Успіх економічних перетворень у чималому ступені залежить від зваженої, вивіреної системи регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відношень. У нашій країні, промисловості якої в спадщину від командно-адміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий комплекс гігантів-монополістів, особливо важливої стає проблема демонополізації економіки й недопущення посилення ролі вже чинних на ринку монополій.
В Україні процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної конкуренції фактично почався з нуля, так як ще зовсім недавно в економіці був присутній командно-адміністративний устрій. Тому на даному етапі величезне значення має створення й удосконалення законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і конкуренції, розуміння населенням України необхідності економічних реформ у даній сфері.
Мета курсової роботи – розкрити сутність та наслідки монополії, дослідити методи боротьби з монополізмом.

Завдання курсової роботи:



  • з’ясувати причини виникнення монополій;

  • дослідити рівень монополізації в Україні;

  • розглянути антимонопольне законодавство в Україні й антимонопольну політику в умовах ринкової економіки

Джерелом інформації для написання курсової роботи є підручники, періодичні видання України та інтернет ресурси.

Розділ 1: Теоретичні засади дослідження монополій

    1. Сутність та причини виникнення монополій

Вільна конкуренція, як одна з динамічних сил розвитку економіки, діяла у XVIII-XIX ст. На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері обігу і не впливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX-XXст. почався бурхливий процес становлення і розвитку монополій, які зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій.[5]

У чому полягають причини виникнення і розвитку монополій?

Ці причини пов'язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил і суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є:

По-перше, дія закону конкуренції Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва - максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює і контролює велику частину виробництва і збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод - монополію. Конкуренція і монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні і взаємо обумовлюючі ці характеристики.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови і досягати найбільшої вигоди.

По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу і виробництва.

Концентрація капіталу - це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації прибутку, тобто використання певної його частини на розширення виробництва.[6]

Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу є конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних і середніх підприємств виокремлюються кілька найбільших, які стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу.

Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок поглинання або об'єднання кількох раніше самостійних індивідуальних капіталів в один, більший.[5]

Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.

Отже, концентрація і централізація капіталу й виробництва створили об'єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.

По-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватної власності.

В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структура виробництва була представлена переважно малими і середніми підприємствами індивідуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об'єктів. Однак жоден капіталіст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.[9]

По-п'яте, економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення концентрації і централізації' виробництва і створення на цій основі монополій.

Наслідком економічних криз є масове розорення і банкрутство дрібних і середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а інші змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов'язаність цих двох явищ-криз та монополій показує одну з причин прискореної монополізації економіки.

Упродовж XX ст. процес монополізації набув значних масштабів і монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.

Монополізація - це процес досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.[5]

Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання.

Конкретною формою монополізму є монополія.

Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності.

Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку),яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.

Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку.[9]

У реальному житті монополізм відбувається і проявляється в численних видах і формах, що викликає необхідність певної їх класифікації.




    1. Форми і види монополій

За умовами функціонування монополізм поділяють на два типи - підприємницький та інституційний. Підприємницький тип монополізму пов'язаний із розвитком підприємств (фірм) на основі концентрації капіталу і виробництва.

Інституційний тип монополізму пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників.

Йдеться про неоднаковий режим оподаткування, субсидії або привілеї з боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо. Отже, держава створює неоднакові правила "ринкової гри" для різних учасників. Такий тип монополізму існував ще на ранніх етапах розвитку капіталізму. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.[5]

За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи:

- монополія окремого підприємства;

- монополія як угода;

- монополія, що ґрунтується на диференціації продукту. Досягти монополій першого типу нелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко.

Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку "єдиним фронтом", зводять нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах.[8]

Монополію, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.

За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.



Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі - особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція не можлива або не бажана , бо при входженні в галузі інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Причиною є "економія від масштабу" - чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв'язку і транспорту, послугах зв'язку. Ліквідація таких монополій економічно недоцільні. [6]

З природними монополіями тісно пов'язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами. Класичним прикладом такого виду монополій виступає алмазний синдикат "Де Бірс". Діяльність природних монополій, особливо їх цінова політика, регулюється державою.



Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого-це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб'єкт господарювання і між ними відсутня конкуренція. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованих структур. Більше того, існувала абсолютна монополія самої держави на організацію й управління економікою, яка базувалась на пануючій державній власності на засоби виробництва. Державний монополізм є найбільш небезпечним і руйнівним для економічних систем. [8]

Економічна монополія. Її поява зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий - набагато швидкий - базується на процесах централізації капіталу.[9]

Основними організаційними формами економічних монополій є.

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат - це об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест - це об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керівництві та привласнювати відповідну частину прибутку тресту.[5]

В наші дні картелі, синдикати, трести втратили своє значення й у чистому вигляді майже не зустрічаються.

В сучасних умовах на основі диверсифікації капіталів створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат - це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності; управління ними централізоване.

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками і виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (надання великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.[8]

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.

1.3.Наслідки монополізації економіки

На сьогодні не можна з впевненістю сказати, чи монополізація це добре чи ні. Але є ряд позитивних наслідків, безпосередньо пов’язаних з монополією, які позитивно впливають на стан економіки:

- економія від масштабу виробництва. Підприємство має найменші витрати на одиницю продукції, тому його прибутки зростають набагато швидше, ніж наприклад на конкурентному ринку).

- володіння основними видами ресурсів. Монополії зазвичай підтримують свою владу за допомогою унікальних природних джерел сировини, принципово нових способів виготовлення традиційної продукції та т.п. Це дозволяє покупцям отримувати кращий товар, який є унікальним та недиференційованим.

- патенти, авторські права, товарні знаки. Володіння патентами та авторськими правами дозволить їх власнику, в даному випадку монополії, володіти правом на винахід, що в принципі буде означати захист від конкурентів та відшкодування витрат.

- розширення масштабів планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи внаслідок виникнення і розвитку крупних господарських одиниць, координації їх діяльності.

В умовах глобалізації економіки монополії роблять ринок прогнозованим. За даних умов відсутня конкуренція, але не можна розглядати монополії лише в негативному світлі. Монополіст може проводити активну інвестиційну діяльність, сприяти розвитку інновацій та підвищенню заробітної плати.

До негативних наслідків монополізації можна віднести:

- ресурси суспільства використовуються не в повному обсязі. Підприємство, контролюючи ринок, не дозволяє іншим підприємствам перебувати на ринку. А тому, частина продукції, яка необхідна суспільству, не виробляється.

- споживачі платять більшу ціну за меншу кількість товару. Споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей «податок» становить економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.

- Монополія може бути неефективною. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів дійсно зроблено за участю монополій. Але у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу, тому ніщо не спонукає його до ефективності.

- чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується  більше, ніж за однією ціною, і ці відмінності не пов’язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію до різних груп покупців.

На мою думку, монополізація має більше негативних наслідків, ніж позитивних. По-перше, варто відмітити, що при нинішньому рівні життя, більшість населення просто не в змозі купувати товари за занадто високою ціною, яку може ставити монополія. Набагато краще для споживачів, якщо є ринок із конкуренцією і, відповідно, тоді ж будуть формуватися прийнятні для усіх верств населення ціни. По-друге, монополіст використовую всі можливі способи для створення високих бар’єрів входу, а це унеможливлює створення конкурентного ринку з великою кількістю продавців.

Розділ 2: Особливості монополізму в Україні

2.1. Розвиток монополій в національній економіці
З перших років своєї незалежності  Україна намагається  мінімізувати вплив монополій на економічний розвиток держави та створити передумови для створення ринкової економіки.

В Україні монополії мають свої особливості. У світі монополізм є лише у виробничій сфері, а в Україні – майже в усіх сферах. Причиною цього стала командно-адміністративна система колишнього СРСР, наслідки якої спостерігаються і сьогодні .[7]

На сьогодні монополістами в Україні є: «Нафтогаз України», «Укрспецекспорт», «Енергоатом», «Укрзалізниця» тощо.

До недавніх пір «Укртелеком» також вважався монополією, але в умовах динамічного розвитку НТП з’являються нові прогресивні технології виробництва замінників, тому що це сприяє виникненню фірм-конкурентів та створенню нових підприємств. ВАТ «Укртелеком» на сьогодні обслуговує 10 млн. абонентів, а оператори мобільного зв’язку – 20 млн. абонентів .[4]

Також до монополій відносять централізоване водопостачання, оскільки сумнівно, що технології водопостачання в Україні будуть коли-небудь змінені .[10]

В Україні від діяльності природніх монополій залежить стан економіки. Близько 10% ВВП приходить на послуги зв’язку і житлово-комунальної сфери, ще 10% - на обсяг виробництва «Нафтогаз України» . Але якість їх послуг та рівень розвитку низькі. Суспільство втрачає свій добробут. Згідно зі звітом незалежних аудиторів «Нафтогаз України» у 2005 р. втратив 1842 млн. грн., а у 2009 – 2038,2 млн. грн. . На відміну від цієї природної монополії, галузь зв’язку стала конкурентною . «Обленерго» понесла втрати у 2002 р. 1, 65 млрд. грн., а у 2007 – 10 млрд. грн. .  Монополія блокує розвиток ТЕК України, знижуючи ефективність і конкурентоспроможність підприємств ТЕК і послаблює енергетичну безпеку країни .  Компанії АТ «АРС» (Донецьк) спільно з корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» (Донецьк) контролюють 75% ринку коксу. Приватна торговельно-промислова компанія «Укрвуглемаш» займає 70% українського ринку гірничошахтного устаткування. У 2001 р. збитки «АРС» склали 13 млн. грн. , а у 2008 -  12,789 млн грн .

Мета створення і діяльності комунальних підприємств – задоволення соціальних потреб суспільства. Вони регулюються Господарським та Цивільним кодексами, Законами України: «Про природні монополії», «Про захист від економічної конкуренції», «Про житлово-комунальні послуги» тощо. В цілому діяльність комунальних підприємств збиткова. На даний час монополії переживають кризу, з якої його може вивести тільки нове законодавство про місцеве самоврядування і оновлення практики його застосування і захисту. Встановлення реальних цін і тарифів, які дозволятимуть функціонувати підприємствам беззбитково, призводить до соціального вибуху серед населення і значно підвищує кризу комунальних несплат.[3]

Вирішення цих проблем можливе лише за комплексного економіко-правового регулювання статусу комунальних підприємств з урахуванням їх монопольного положення на ринку житлово-комунальних послуг. За вдосконалення правового статусу комунальних підприємств вони зможуть покращити якість послуг, та з дотаційних перетворитись на прибуткові .

«Укрзалізниця» функціонує як на монопольному (надання послуг користування залізничною інфраструктурою), так і на конкурентному (вантажних та пасажирських перевезень, будівельної індустрії тощо)  ринках. Однак багато підприємств «Укрзалізниці», які повинні функціонувати на конкурентному ринку, залишаються монопольними. Це призводить до відсутності стимулів до підвищення якості товарів та послуг, гальмування НТП, необґрунтованого підвищення цін, відсутності інвестицій.

Негативною особливістю монополії є встановлення завищених цін на товари і послуги. У свою чергу це призводить до заборгованості споживачів, насамперед монополій  інших галузей. Найбільші боржники – теплопостачальні підприємства (55%). Необхідне створення ефективного державного регулювання, яке б змогло підвищити ефективність їх функціонування. Можливе поєднання механізму державного регулювання із виділенням конкурентних сфер і переведення на ринкові умови господарювання .

Сьогодні доказом недосконалості державного регулювання діяльності монополій є зловживання своїм економічним положенням. За даними Антимонопольного комітету України, щорічно близько 60% порушень антимонопольного законодавства чиняться природними монополіями. В основному порушення стосуються питань ціноутворення та цінової дискримінації.

Повністю усунути монополізм неможливо, можна тільки звузити його шляхом відокремлення ринків природних монополій від змішаних або впровадження нових технологій.



2.2. Антимонопольне законодавство і регулювання в Україні

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво. Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому.

Важливе значення має критерій оцінки ступеню монополізації: це одна група або група їх у виробництві продукції, частка їхнього обороту. У світовій практиці прийнято вважати, що домінуюче становище підприємства або групи їх на ринку виникає тоді, коли на одне підприємство припадає понад 1/3, всього обороту на ринку, або на три і менше підприємств — понад 1/2 загального обороту, або на п'ять і менше підприємств — понад 2/3 обороту.

У господарській практиці України монополістами є ті учасники господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70 відсотків .

Захист конкуренції здійснює держава. У ст. 42 Конституції України записано: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та добросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».[1]

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодавство і створено Антимонопольний комітет України.

Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 1997 р. в Україні тисячі державних монополій у процесі приватизації перетворилися на приватні підприємства. Завдяки заходам, спрямованим на демонополізацію економіки, на ринках з'явилося майже 5000 нових господарських суб'єктів.

Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні результати для розвитку конкуренції там, де на підприємствах з'явилися власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення власних поточних потреб.

Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: виробників, покупців, продавців — юридичних осіб чи споживачів-громадян.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти “плюси” і “мінуси” монополій, виробити стосовно них визначену політику. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про Антимонопольний комітет”, про котрий уже говорилося вище. [2]

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:



  1. попередження створення монополій;

  2. обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основним завданням яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усі їхні рішення обов'язкові для виконання. У протилежному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами .[3]

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якоїсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах Україні чудес очікувати не доводиться. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб'єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуги, виконання інших зобов'язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи, їхніми функціями є такі:

- розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;

- підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Антимонопольні органи розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства, дають обов'язкові для виконання розпорядження, накладають штрафи на учасників господарського обороту, посадових осіб за невиконання відповідних розпоряджень. Вони мають право створювати фонди сприяння антимонопольним заходам. Кошти цих фондів формуються за рахунок відрахувань від штрафів, що встановлені для учасників ринкового обороту і посадових осіб органів управління за порушення антимонопольного законодавства.

Функції та обов'язки антимонопольних органів, що створюються при місцевих органах влади, визначаються з урахуванням місцевих господарств.

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму і конкуренції. Таким радам надають характер консультаційних і дорадчих структур. До складу їх включають вчених і спеціалістів, представників відомств і громадських організацій. Головним завданням цих рад с оцінка ступеню монополізації в господарстві, підготовка пропозицій про напрями демонополізації та розвитку конкуренції, удосконалення правового регулювання, що обмежує монополістичну діяльність .

Досвід роботи Антимонопольного комітету України показує, що в його роботі виникає немало проблем. Особливо велике навантаження припадає на Міжвідомчу комісію демонополізації економіки. Вона вирішує проблеми переборення адміністративних перепон вступу до ринку.

Слід зауважити, що заходи з захисту конкуренції не повинні здійснюватися лише державою. Підприємцям слід активніше захищати свої права на діяльність в умовах чесної конкуренції.

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.[2]

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

- ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;

- конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач;

- монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дасть йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%.;

- монопольна ціна (ціна, встановлена підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача;

- монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;

- монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару не потрібного контрагенту;

- обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації, або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання, або збуту з метою створення, або підтримки дефіциту на ринку, або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

- заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якійсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

- примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

- встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

- надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

- обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

- встановлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

- неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, зовнішнього оформлення, імітація, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди діловій репутації або майнових інтересів іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку діловій репутації або майну іншого підприємця.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і недобросовісною конкуренцією, здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет створений Верховною Радою України. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою. У своїй діяльності він керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України.[11]

Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальних керувань являються комерційною таємницею, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролю за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією, ліквідацією господарських товариств .

Підприємець може придбати контрольний пакет акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольному комітету України. Такі ж правила застосовуються і в тих випадках, якщо підприємець є власником частки (паю) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).[11]

Штрафи на підприємців накладаються Антимонопольним комітетом за:

- відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стану або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;

- непредставлення, невчасне подання інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним керуванням або подання явно недостовірних даних.[2]

Прибуток, незаконно отриманий суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державний бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і недобросовісною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показало життя, вже з самого початку обрав неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд зробив навпаки й одержав відомі результати.



2.3. Шляхи вдосконалення антимонопольної політики в сучасних умовах

Проте, незважаючи на чинність закону «Про природні монополії» необхідно було б:

- встановити чітку, прозору та недискримінаційну систему тарифоутворення на послуги природних монополій, створити систему моніторингу фактичного рівня тарифів для окремих груп споживачів комунальних послуг;

- сформувати законодавчі умови для функціонування незалежних регулюючих органів, визначити їх компетенції та повноваження;

- запровадити відкриту систему та умови доступу доцінового прогнозування на житлово-комунальні послуги;

- визначити принципи реформування форм власності суб'єктів природних монополій.

- формування нових організаційно-правових форм, зміна економічних відносин, перетворення законодавчої та нормативної бази, технічне переоснащення та модернізація у житлово-комунальному господарстві України з метою підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів

Таким чином, існуюча система державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг є недосконалою, що зумовлює необхідність її розвитку. Структура сучасної системи державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг повинна враховувати традиції країни у сфері державного управління, існуючий державний та адміністративно-територіальний устрій, узгоджуватись із загальними принципами та пріоритетами державної регуляторної політики, а також з процесом реформ, що проводяться у сфері житлово-комунального господарства. Процес удосконалення системи державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг потребує певного часу та зусиль від усіх його учасників.

Дослідження свідчить, що основними завданнями щодо удосконалення системи державного регулювання діяльності природних монополій є: створення правового поля розвитку системи державного регулювання діяльності природних монополій; визначення органу, уповноваженого здійснювати регуляторну політику щодо суб'єктів на ринку комунальних послуг; забезпечення рівних можливостей доступу до комунальних послуг, що надаються природними монополіями; створення інформаційної інфраструктури для отримання інформації, налагодження тісних зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації; визначення виходячи з сучасних умов розвитку України та норм і правил ЄС нових концептуальних засад організації системи державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг.

Висновки

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та над могутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика та антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конкуренцію.

Прийнятий в Україні Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально – технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції.

Підводячи результати, можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонольную політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічної вона усе більше стає політичної і суспільної. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.



Список використаної літератури:

  1. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» / ВВР України. – 1993. – № 36.

  2. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» / ВВР України. – 1992. – № 21.

  3. Базилевич В., Филюк Г. Разгосударствление естественных монополий в Украине // Экономика Украины.– 2002. – с.35-42 – №3.

  4. Г.І.Башнянин, П.Ю.Лазур, В.С.Медедів. Політична економія. – Підручник для студентів вузів. – Київ: Ніка – Центр Ельга 2000р.

  5. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навч.посібник- Вид-ня 2-ге,перероб. та доп.- К.: „Центр навчальної літератури”,2005.- 352с.

  6. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємства: Підручник. – К.: Вища школа, 2003. – 719с.

  7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича.-К.:Знання – Прес,2001. – 581с.

  8. Сальников Е. “Монополія: учора, сьогодні, завтра” // “Економіка і життя”, 2000 р., №28

  9. Основи економічної теорії / За ред. С.В.Мочерного. – К.: Видав.центр „Академія”,1998. – 464с.

  10. Андрощук Г. “Несумлінна конкуренція: попередження і відповідальність”, // “Українські ділові новини”, 1998 р., №41

  11. Дахно И. “Антимонопольне законодавство України” //“Украина-бизнес”, 1995 р., №24





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка