Питання, які виносяться на самоопрацювання з предмета «Всесвітня історія» для студентів І курсу



Сторінка4/4
Дата конвертації26.04.2016
Розмір0.79 Mb.
1   2   3   4

Джерела: Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. – 1996.

Кравчук Л. Нова Україна у Новій Європі // Політика і час. – 1992. – № 2. (10) Кудряченко А. Про стан і поліпшення українсько-німецьких зв’язків // Нова політика. – 1996. – № 4.



Запитання до само опрацювання №8

1.Яку участь Україна приймала в інтеграційних проектах в Європі?

2.Коли було започатковано Раду Європи?

3.Опишіть економічні відносини між Україною і Францією.

Самоопрацювання № 9

Трансформаційні процеси країн регіону на сучасному етапі, ролі країн Центральної та Східної Європи в інтеграційних світових процесах сучасності



Трансформаційні процеси країн регіону на сучасному етапі

Дослідження особливостей трансформаційних процесів у Центрально-Східному регіоні Європи постає одним із ключових завдань теоретичного забезпечення економічного розвитку України на сучасному етапі. Формування відкритої економіки держави вимагає широкого комплексного вивчення наявного зарубіжного досвіду, і в цьому контексті типологічно близькими до вітчизняних умов є реалії сусідніх країн, перед якими стоять аналогічні завдання розвитку.

Співробітництво із країнами Центрально-Східного регіону Європи (ЦСЄ) має особливе значення для економіки України. Вони є найближчими сусідами нашої держави, що зумовлює особливе до них ставлення. Крім того, країни ЦСЄ є колишніми партнерами України по східному економічному блоку, всередині якого функціонували не тільки торговельні, але й інвестиційно-коопераційні механізми взаємодії, отже зараз вповні можливим було б поновлення подібних форм співробітництва. Нарешті, країни регіону є значно більш вдалими, ніж Україна, учасниками євроінтеграційного суспільства, отже вони можуть розглядатися як своєрідні посередники під час здійснення спроб наближення України до ЄС.

Всебічне вивчення та практичне застосування моделей формування сучасної відкритої економіки, наслідування випробованих міжнародною практикою інтеграційних підходів сприятимуть подоланню нераціональності та неефективності макроекономічного регулювання, відтворювального механізму, переходу вітчизняної економіки на більш вигідні позиції в системі міжнародного поділу праці, в умовах сучасної конкурентної боротьби.

Теоретичному дослідженню цих питань, а також вивченню прикладних аспектів проблеми соціально-економічних реформ та співробітництва в регіоні присвячено велику кількість наукових досліджень та практичних розробок як у світовій, так і у вітчизняній економічній літературі.

Фундаментальні питання формування та розвитку інтеграційних механізмів, зокрема в регіоні ЦСЄ, вивчали такі відомі західні фахівці, як КАндерсон, О.Бланшард, Д.Бойєр, М.Ландесман, Р.Солоу, Н.Стерн, Дж.Стіглиць, спеціалісти із східноєвропейських країн: Я.Корнаї, П.Лукач, П.Медьєші, А.Торок, З.Тума та ін. Серед відомих дослідників проблематики регіонального розвитку у країнах СНД слід відзначити публікації В.Іноземцева, Е.Кочетова, О.Некіпєлова, Р.Хасбулатова.

Але хоча в роботах цих та багатьох інших авторів висвітлено важливі питання трансформації господарських систем, геоекономічної політики, потребує подальшого дослідження ряд аспектів інтеграції в Центрально-Східноєвропейському регіоні.

Об’єктом дослідження є трансформаційні економічні системи як специфічний феномен світогосподарських відносин, який характеризується глибокими структурними зрушеннями та динамізмом геоекономічної моделі.

Предметом дослідження виступають інструменти структурних реформ та формування відкритих економік за сучасних умов, підвищення їх ефективності та забезпечення міжнародної конкурентності.

Методи дослідження, які було застосовано, обиралися у відповідності до тих задач, які ставилися в конкретних розділах та параграфах, але головним принципом було системне висвітлення загальних та специфічних ознак геоекономічних і структурних трансформацій у Центрально-Східному регіоні.

Вивчення європейського інтеграційного контексту економічного розвитку в Центральній та Східній Європі (ЦСЄ) здійснювалося на основі компаративного аналізу, за умов співставлення трансформаційних процесів, розвитку інтеграційних моделей окремих країн та регіону загалом. Аналіз механізму та перспектив економічного співробітництва із країнами ЦСЄ з точки зору геоекономічних пріоритетів України проводився на основі вивчення та обробки емпіричного матеріалу, за умови критичного використання теоретичних та експертних оцінок.

У другому розділі при вивченні структурної політики країн Центрально-Східного регіону Європи, їхньої стратегії економічного зростання застосовувалися методи індукції та дедукції, методи покраїнового та секторального аналізу, за допомогою системного співвідношення загального та індивідуального. Особливості участі в системі міжнародного руху капіталів як фактору структурних реформ та динамізації розвитку країн Центрально-Східної Європи досліджувалися за допомогою

співробітництва, покладають надії з його допомогою: - визначити пріоритетні напрямки

співробітництва; - вирішити питання лібералізації зовнішньоторговельних режимів; - зняти перешкоди на шляху до вільної торгівлі в Чорноморському регіоні; -створити передумови для формування до 2010 р. зони вільної торгівлі в причорноморському економічному просторі. В 1997 р. в межах ЧЕС розпочав свою діяльність Чорноморський банк торгівлі і розвитку - ЧБТР із «штаб-квартирою» в Солоніках (Греція). Банк покликаний: - створити умови, що дали б можливість країнам-учасницям здійснювати спільні проекти в торгівлі, промисловості, транспорті, зв'язку, енергетиці; - сприяти розвитку АПК, туризму, вирішенню екологічних проблем в басейні Чорного моря.

На початок 1997 р. угода про створення чорноморського банку торгівлі і розвитку ратифікована 8 із 12 країнами-членами ЧЕС. Україна ратифікувала її в 1998 році. Україна є одним із 33 членів Співдружності Придунайських країн, що, починаючи з 1991 р., намагаються об'єднати зусилля з метою вирішення проблем екології та судноплавства на Дунаї. Приблизно такий же характер має інтеграційне об'єднання Карпатський Сврорегіон: Україна, Польща, Угорщина, Словаччина. Регіон має: площу понад 100 тис. кв.км, населення більше 12 млн. чол. Проблеми: екологічний захист, раціональне користування, репродукція (відновлення), збереження фауни і флори. Членство України в Співдружності Незалежних Держав - СНД поки що малоефективне як для неї, так і для більшості інших нових незалежних держав - ННД. Такий висновок підтверджується багаторічним функціонуванням цього «пострадянського» угрупування, яке створювалося переважно з метою «цивілізованого розводу» бувших союзних республік, а потім стало механізмом реалізації Москвою її імперсько-союзних амбіцій. На сьогодні СНД так і не стала справжньою співдружністю справді незалежних держав. Досі так і не створені механізми реалізації сотень прийнятих за минулі роки багатосторонніх угод, які мали б працювати в ім'я як національних інтересів кожної країни-учасниці, так і в ім'я спільних інтересів. Досі співробітництво в економічній сфері між суб'єктами СНД розвивається переважно на двосторонній основі. До цього часу залишаються не розв'язаними питання: - про Концепцію економічного інтеграційного розвитку СНД; - про Основи заходів поетапного (щорічного) інтеграційного розвитку співдружності; - про Положення щодо порядку застосування І ІД В і акцизів на поставки товарів, та послуг у виробничій кооперації при розрахунках між господарюючими суб'єктами держав-учасниць СНД; - про Конвенцію щодо захисту прав інвесторів тощо. Україна бере участь в обговоренні переважно тих питань, яю відповідають законодавству нашої країни. - Однією з проблем СНД є той факт, що все ще залишаються напруженими стосунки між Україною та Російською Федерацією. Москва фактично не сприймає Україну як рівноправного партнера. Не вирішеними залишаються (на початок 1999) найважливіші та найгостріші проблеми двосторонніх відносин: • підписання базового політичного договору як основи розвитку рівноправних партнерських міждержавних відносин; • делімітація і демаркація державного кордону як однієї з головних ознак державності України і визнання цієї державності Російською Федерацією; заключення угоди про умови та строки перебування частин російських військово-морських сил в Криму. Головна причина такого стану - позиція Москви. Щоправда, українська сторона також не завжди послідовна щодо вирішення зазначених та ряду інших проблем.

Як би там не було, напруженість в українсько-російських відносинах не лише не прискорює входження України до Європи, а навпаки, гальмує цей процес. Не на користь вона і СНД. В даній ситуації Україні не вистачає: - з одного боку: твердої і послідовної лінії на поступову (без коливань) інтеграцію до світових і європейських структур; - з іншого: тієї ж твердості та послідовності у здійсненні реформування власного суспільства. Без успішних реформ, без появи ознак економічного зростання держави і підвищення життєвого рівня громадян буде неможливою ні утвердження у світовому співтоваристві, ні інтеграція до європейських та євроатлантичних структур, ні субрегіональне самоутвердження в Центрально-Східній Європі, ні повноцінна і тривала нормалізація відносин з СНД в цілому із Російською Федерацією зокрема. Саме такими уявляються перспективи участі України у світовому і європейському інтеграційних процесах.





Самоопрацювання № 10

Відносини України з країнами Азії, Африки, Латинської Америки на сучасному етапі

В глобальному геополітичному положенні України слід брати до уваги її просторове відношення до великого масиву країн третього світу. Загалом це країни субтропічних і екваторіальних зон. До недавнього часу більшість з них називали країнами, що розвиваються. Це надзвичайно різноманітна і велика група країн. Сюди входять такі поєднання держав, як "нові індустріальні країни" (НІК) - Сінгапур, Республіка Корея, острівний Китай (Тайвань) і навіть Таїланд, а також країни-експортери нафти (ОПЕК)


  • Алжир, Кувейт, Саудівська Аравія, Венесуела і др.; блоки і співдружність країн: Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація американських держав (ОАД), Асоціація держав Південно-східної Азії (АСЕАН).

Країни "третього світу" є величезною глобальною зоною політичної нестабільності. В значній мірі це пов'язано з недавнім колоніальним минулим, початковими етапами становлення їх державної незалежності, зокрема, в Африці і Азії межі сучасних держав успадковані від колишніх колоній, що часто не відповідає етнічному складу населення і є причиною напруженості, конфліктів і воєнних дій і вносить значну частку непередбаченості до геополітичних процесів країн "третього світу".

В той же час ці країни знаходяться у великій економічній і політичній залежності від високорозвинених країн Америки, Європи і Азії (Японія). Утворилася величезна вісь геополітичної напруженості - Північ-Південь. У конкретнішому виразі - це декілька осей: Північна і Південна Америка, Європа-Африка і Передня Азія, Японія - Південно-Східна і Південна Азія. Україна розташована на північному фланзі другої з них. Тому найбільш вірогідною сферою її геополітичних інтересів на "третьому світі" повинні стати країни Передньої Азії і Африки, які просторово знаходяться до неї ближче за всіх. При цьому необхідно врахувати, що ці групи країн є також зоною американських і західноєвропейських військово-стратегічних і економічних інтересів.

Більшість країн "третього світу" мають специфічну демографічну обстановку - швидкий приріст населення, що випереджає темпи економічного розвитку. У свою чергу, це веде до зростання соціальною, а отже, і політичній напруженості як усередині окремих країн "третього світу", так і між ними і високо і середньорозвиненими країнами, до яких відноситься Україна. Тому без урахування цієї ситуації не можна визначити і глобальне геополітичне положення України щодо країн цієї групи.

Важливий напрямок ЗПУ - Латинська Америка. Вона охоплює 33 самостійні держави та 13 залежних територій, де проживає 360 млн. осіб. Після референдуму 1 грудня 1991р. почалося визнання незалежності України країнами Західної півкулі. Першою, 5 грудня 1991р., це зробила Аргентина. Ця країна, до речі, була єдиною державою регіону, яка у 1918р. визнала УНР.

Відносини з багатьма країнами цього територіально віддаленого від України регіону ще не налагоджені належним чином. Резерви розвитку економічних і культурних зв'язків залишаються величезними. Проте з деякими країнами відносини вже набули постійного й навіть інтенсивного характеру. Одна з них — Куба.

Куба однією з перших запропонувала Україні допомогу після аварії на Чорнобильській АЕС. З березня 1990 р. за особистою ініціативою Голови Державної Ради й Ради Міністрів Куби Ф.Кастро діє державна програма "Діти Чорнобиля", в рамках якої у лікувально-оздоровчому центрі ім. Хосе Марті в м.Тарара пройшли курс лікування та оздоровлення понад 18 000 українських дітей. Останніми роками кубинські лікарі працюють у Євпаторії — в дитячому медичному центрі реабілітації дітей, що постраждали від наслідків Чорнобильської аварії. У квітні 1999 р. Президент України Л. Кучма підписав указ про нагородження Голови Державної Ради й Ради Міністрів Республіки Куба Ф. Кастро "Орденом князя Ярослава Мудрого" 1 ступеня за значний особистий внесок у здійснення програми лікування та оздоровлення українських дітей, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. У квітні 1994 р. Кабінет Міністрів України виділив кубинському народові гуманітарну допомогу в сумі 1 млн. 600 тис. доларів США, а 27 листопада 1996 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів України "Про надання гуманітарної допомоги Республіці Куба" — для ліквідації наслідків руйнівного урагану. Надзвичайно важливою подією для розвитку українсько-кубинських стосунків став робочий візит на Кубу Президента України Л.Кучми 15-18 червня 2000 р. Керівник Української держави провів переговори з Головою Державної Ради й Ради Міністрів Республіки Куба Ф. Кастро та відвідав лікувально-оздоровчий центр "Тарара" ім. Хосе Марні. У рамках співробітництва на міжнародній арені традиційними стали зустрічі міністрів закордонних справ України й Куби під час проведення сесій Генеральної Асамблеї ООН.



Практика консультацій і взаємної підтримки існує в рамках різних міжнародних форумів та організацій. Пріоритетними галузями економічного співробітництва між Україною й Кубою є охорона здоров'я, медико-фармацевтична промисловість, цивільна авіація (ремонт літаків та авіадвигунів на підприємствах обох країн; закупівля Кубою нових моделей українських літаків), машинобудування (Куба закуповує тракторні двигуни українського виробництва); енергетика; цукрова та хімічна промисловість; підготовка наукових кадрів. Важливим механізмом розвитку двосторонніх стосунків у торговельно-економічній сфері є Міжурядова українсько-кубинська комісія з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва. Поступово налагоджується співробітництво між Україною й Кубою в гуманітарній галузі, яке за часів СРСР досягло досить високого рівня. В Україні вищу освіту отримали понад 17 тис. кубинців. Триває формування договірно-правової бази українсько-кубинських відносин. Нині між Україною й Республікою Куба підписано 17 двосторонніх документів, ще ціла низка готова до підписання.

Мексиканські Сполучені Штати визнали незалежність України 25 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини між двома країнами встановлено 14 січня 1992 р. У травні 1993 р. для налагодження співробітництва між Мексикою й Україною у науково-технічній сфері нашу країну відвідала перша офіційна делегація Мексики — Група членів мексиканського Національного комітету з питань науки та техніки. У липні того самого року з робочим візитом в Україні перебував заступник міністра сільського господарства Мексики. 24-26 вересня 1997 р. відбувся державний візит Президента України Л.Кучми в Мексиканські Сполучені Штати, який став переломним моментом у процесі становлення та розвитку українсько-мексиканських відносин, надав їм необхідного динамізму та спрямованості, заклав підвалини для всебічного розвитку двосторонніх зв'язків, співробітництва на міжнародній арені. У перебігу візиту започаткована договірно-правова база українсько-мексиканських відносин: підписано Декларацію про принципи відносин та співробітництва між Україною й Мексиканськими Сполученими Штатами, Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Мексиканських Сполучених Штатів щодо створення механізму консультацій з питань, які становлять взаємний інтерес, низку двосторонніх угод. 21 квітня 1999 р. в Києві відбулися перші українсько-мексиканські політичні консультації, які домовлено провадити на регулярній основі. Активізувалися контакти на рівні представників МЗС обох держав. Серед перспективних галузей двосторонньої співпраці в економічній сфері слід виділити літакобудування, сільськогосподарське машинобудування, важке енергетичне машинобудування, телекомунікації й аерокосмічну промисловість, суднобудування, будівництво газосховищ, хімічну й фармацевтичну промисловість. Розпочалося співробітництво між Україною й Мексикою у науковій та гуманітарній сферах.

Бразилія однією з перших держав світу визнала незалежність України — 26 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини між двома країнами було встановлено 11 лютого 1992 р. Визначальною подією у розвитку українсько-бразильських відносин став офіційний візит у Бразилію Президента України Л.Кучми 26 жовтня — 1 листопада 1995 р., підчас якого проведені зустрічі та переговори з вищим керівництвом держави. Національного Конгресу, Верховного суду, представникам ділових кіл та української діаспори. Перший в історії двосторонніх відносин візит на вищому рівні, під час якого президентами було підписано Договір про дружні відносини та співробітництво, започаткував новий етап в українсько-бразильських взаєминах. Нині, в рамках виконання домовленостей, досягнутих у перебігу візиту, сторонами підписано 16 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод, на стадії підготовки до підписання перебувають 12 двосторонніх документів. Між державами відбувається обмін урядовими делегаціями, активізувалася взаємодія у міжнародних організаціях, зокрема системи ООН. Налагоджується міжрегіональне співробітництво: здійснено візити в Україну делегації штатів Ріо-де-Жанейро та Парана, відбулися обміни візитами делегацій штату Амазонас та Харківської області, у Бразилії побували делегації Київської та Львівської областей. Налагоджено прямі двосторонні контакти між правоохоронними органами двох країн у сфері боротьби з корупцією, міжнародною організованою злочинністю та торгівлею наркотиками. Українським підприємством уперше виграно міжнародний тендер на території Бразилії: ВАТ "Запоріжтрансформатор" стало переможцем конкурсу на постачання електротехнічного обладнання до Бразилії на загальну суму понад 15 млн. доларів США. Створено сприятливі умови для започаткування предметного співробітництва з Бразилією в галузі авіаційної техніки. Україна вперше братиме участь у реалізації на Латиноамериканському континенті високотехнологічного проекту, спрямованого в XXI ст., — створення пускових потужностей для комерційних запусків супутників на бразильському космодромі Алкантара, — в процесі реалізації якого будуть використовуватися вітчизняні ракетоносії. Вище бразильське військове керівництво підтверджує свою зацікавленість у поглибленні відносин з Україною, зокрема в напрямку залучення українських спеціальних технологій та військової техніки до модернізації національних збройних сил.

Налагоджується співпраця у науково-технічній та гуманітарній сферах.

Аргентинська Республіка першою серед країн Латинської Америки визнала незалежність України 5 грудня 1991 р. й першою в регіоні 6 січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні відносини. Аргентина була також єдиною країною Америки, яка визнала Українську Народну Республіку 1921 р. й установила з нею дипломатичні відносини. Визначальним для розвитку українсько-аргентинських відносин став офіційний візит в Аргентину Президента України Л.Кучми у жовтні 1995 р. Його результатом стало зміцнення й розширення співробітництва між двома країнами. Відтоді набув динамічного розвитку політичний діалог, була закладена договірно-правова база двосторонніх відносин, налагодилася співпраця на міжнародній арені, зросла зацікавленість у співробітництві з Україною з боку аргентинського суспільства. Важливе значення для подальшого розвитку двосторонніх відносин мала зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Аргентини К. Менемом у Нью-Йорку 23 червня 1997 р. Протягом 1995-1999рр, відбулися II раундів двосторонніх політичних консультацій між зовнішньополітичними відомствами двох держав. 26-30 серпня 1997 р. в Аргентині побувала з візитом урядова делегація України для відзначення 100-річчя українських першопоселень у цій країні. Державний візит Президента Аргентини К.Менема в Україну 28-30 червня 1998 р. надав нового імпульсу українсько-аргентинським відносинам. Підписано Договір про дружні відносини та співробітництво між двома країнами, Угоду про науково-технічне співробітництво. Україна й Аргентина виступили ініціаторами розвитку зв'язків між ОЧЕС та МЕРКОСУР. К.Менем підтвердив намір Уряду Аргентини надати Україні технічне сприяння у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС. Розвивається двостороннє міжпарламентське співробітництво. Національний Конгрес Аргентини уважно стежить за подіями в Україні. У квітні 1996 р. аргентинські законодавці схвалили резолюцію із закликом до світової спільноти надати допомогу Україні у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС. З нагоди 100-річчя українських першопоселень в Аргентині 1997 р. парламент цієї країни прийняв рішення про відзначення ювілею як події загальнонаціонального значення. Нині в Аргентині мешкає близько 350 тис. етнічних українців. Зв'язки в торговельно-економічній сфері між двома країнами почали формуватися ще за часів колишнього Радянського Союзу. Україна пропонує свою участь у промислових програмах, що реалізуються в Аргентині: модернізації залізничного транспорту, будівництві вантажного

автотранспорту, будівництві мостів, каналів, у гірничорудній промисловості, модернізації портового господарства, створенні систем транспортних авіаперевезень, лісового пожежегасіння. З другого боку, для аргентинського бізнесу існують значні можливості участі у приватизаційних проектах в Україні, співпраці в сільському господарстві. Протягом останніх двох років Україну відвідало понад 60 делегацій представників ділових кіл Аргентини, а Аргентину — понад 25 делегацій з України. Важливою віхою в подальшому розвитку українсько-арГентинських відносин стало створення механізму координації торговельно-економічної діяльності — Міжурядової українсько-аргентинської комісії з торговельно- економічного та науково-технічного співробітництва. Зміцненню контактів між діловими та промисловими колами двох країн сприяли міжнародні економічні конференції представників ділових кіл країн ОЧЕС-МЕРКОСУР — у жовтні 1997 р. в Києві та у червні 1998 в Буенос-Айрес. Спостерігається також активізація контактів у військово-технічній сфері. На сьогодні створено сприятливі умови, передусім політичні, для поглиблення двосторонніх українсько-аргентинських відносин. Подальший їх розвиток відкриває реальні можливості для різнобічної взаємовигідної двосторонньої взаємодії в усіх сферах, переходу до реалізації конкретних проектів у галузі економіки.

Чилі визнала державну незалежність України 9 січня 1992 р. Дипломатичні відносини між Україною й Чилі встановлено 28 січня 1992 р. Особливого значення для розбудови взаємин мав офіційний візит у Чилі Президента України Л.Кучми в жовтні 1995 р. Було проведено переговори Л.Кучми з Президентом Чилі Е.Фреєм, представниками політичних та ділових кіл країни, підписано перші двосторонні документи: Угоду про сприяння та взаємний захист інвестицій. Протокол про співробітництво між міністерствами закордонних справ. Загалом, протягом 1996-1999 рр. відбулися чотири зустрічі міністрів закордонних справ України й Чилі, проведено шість раундів політичних консультацій між МЗС двох країн, закладено основи двостороннього співробітництва в міжнародних організаціях, передусім в ООН.

11 березня 2000 р. для участі у заходах з нагоди вступу на посаду Президента Чилі Р. Лагоса в Сантьяго перебувала делегація України на чолі з першим заступником міністра закордонних справ О.Чалим у ролі особистого представника Президента України Л.Кучми. Новообраний Президент Чилі наголосив на зацікавленості у подальшому поглибленні політичних стосунків між двома країнами, у налагодженні співпраці в тих сферах економічної діяльності, де обидві країни мають загальновідомий та визнаний у світі потенціал.

Крах апартеїду на півдні Африки

З 1948 р. расистський режим Південно-Африканського Союзу офіційно запровадив політику апартеїду, що означає «роздільне існування» рас. Понад 300 законів, ухвалених різними урядами ПАС (з 1961р. - ПАР), створили систему апартеїду. Особливе обурення викликало ухвалення закону «Про розвитою), який обґрунтував створення за межами території, зайнятої білою меншиною, бантустанів



  • маріонеткових «національних держав», де повинні були жити окремі етнічні групи. Планувалося створення 10 бантустанів.

Світове співтовариство рішуче засудило расистський режим ПАР, а ООН запровадила проти нього економічні, політичні та інші санкції. Боротьбу проти апартеїду вела чорношкіра більшість населення ПАР, одначе ця боротьба послаблялася міжплемінними протиріччями. У країні існували два ворогуючі політичні угруповання чорних - Африканський національний конгрес (АНК) і зулуський рух «Інката».

У 1961р. АНК і компартія, яка також діяла в підпіллі, створили збройне формування «Спис нації», одначе діяльність його паралізували масові арешти, а лідера АНК Нельсона Манделу засудили до довічного ув’язнення.

Внутрішньополітичний розвиток країни багато в чому визначала правляча з 1948р. націоналістична партія. Вона була ініціатором проведення всіх расистських законів і впродовж десятиріч обстоювала режим апартеїду.

Після приходу до влади Фредеріка де Клерка, лідера націоналістичної партії, який став 1989р. президентом країни, розпочався поступовий демонтаж системи апартеїду. Було скасовано одіозні обмеження для чорного населення, анульовано закон про заборону змішаних шлюбів. Де Клерк і його прихильники виступали за активне залучення до економічного й політичного життя небілого населення. Було легалізовано всі опозиційні політичні партії, амністовано багатьох політичних в’язнів.

У 1991р. вийшов на свободу Нельсон Мандела.

У квітні 1994р. в ПАР уперше відбулися вибори до парламенту без расової дискримінації. За підсумками виборів АНК, за якого проголосувало 62,55% виборців, здобув більшість місць у нижній палаті парламенту (національна асамблея), у верхній (сенат) і відповідно посади президента ПАР і першого виконавчого віце-президента (Табо Мбекі). Його представники очолили 18 із 27 міністерств. Президентом ПАР став Нельсон Мандела.

Н.Мандела та його уряд твердо здійснювали політику національного примирення, в тому числі через збереження статус-кво в економічній системі та становища білого населення з одночасним ужиттям масштабних заходів для поліпшення соціально-економічних умов життя чорних африканців.

У червні 1999р. на чергових виборах переміг Табо Мбекі, який продовжив курс Нельсона Мандели.

Джерела: Герман Кіндер, Вернер Хільгеман. Всесвітня історія. dtv-Atlas. Київ. Знання-прес. 2001. ISBN 966-7767-03-5.

Запитання до саоопрацювання №10

1.Коли вийшов на свободу Н.Мандела?

2.Коли була започаткована політика апартеїду?

3.У чому полягає суть політики апартеїду?

Самоопрацювання № 11

Загальна характеристика глобальних проблем сучасності й шляхів їх подолання

Глобалізація соціальних, культурних, економічних і політичних процесів у сучасному світі поряд із позитивними аспектами породила низку серйозних проблем, які дістали назву глобальних проблем сучасності - екологічних, демографічних, військово-політичних, етнічних та ін.. Усі ці проблеми дуже важливі для сьогодення й майбутнього людства.

Сутність екологічної проблеми, наприклад, полягає в протиріччі, яке чітко виявилось і заглиблюється, між продуктивною діяльністю людства і стабільністю природного середовища його проживання. Штучне середовище поступово й неминуче насувається на природне і поглинає його. Забруднення навколишнього середовища досягло безпрецедентних масштабів і становить загрозу існуванню людини. У рік на кожного жителя Землі припадає більше як 20т промислових та інших відходів. В атмосферу потрапляє понад 200млн т окислів сірки та азоту і мільйони тонн вуглекислого газу. Підвищення концентрації вуглекислоти в атмосфері загрожує її розігрівом («парниковий ефект») і зміною клімату, руйнування озонового прошарку в атмосфері посилює вплив ультрафіолетового випромінювання. Велика частина населення світу змушена користуватися забрудненими джерелами питної води.

Демографічна проблема полягає в тому, що в більшості країн Сходу зберігаються дуже високі темпи народжуваності за зниження темпів смертності. Якщо в Європі досягнуто рівноваги між кількістю померлих і народжуваних, то в країнах, що розвиваються, відбувається демографічний вибух. Дві третини населення припадає на Азію, Африку і Латинську Америку. У деяких країнах щільність населення становить сотні душ на квадратний кілометр. Майже половина людства мешкає в містах. У цих регіонах видобувається половина сировинних і паливних ресурсів планети, але самі країни цих континентів споживають лише 1\8 частку своїх багатств. Така величезна кількість напівголодних, охоплених відчаєм людей створює на планеті ситуацію, дуже небезпечну для загального миру.

Загроза війни із застосуванням зброї масового знищення (термоядерної, хімічної, бактеріологічної), що ймовірно призведе до ліквідації людської цивілізації, становить сутність військово-політичної проблеми. Крім того, існує загроза неконтрольованого розповзання ядерної зброї по всьому світові, використання її різними маніяками з непередбачуваною метою, переростання локальних збройних конфліктів у світову війну.

Соціально-економічні проблеми людства пов’язані з існуванням на землі багатих і бідних країн. Основна маса «однодоларових» країн (де люди в день отримують не більше одного долара) знаходиться в Азії, Африці та Латинській Америці. На жаль, останнім часом деякі країни Центральної та Східної Європи, в тому числі й Україна, теж опинилися в цій зоні.

Існує також глобальна проблема збереження енергоресурсів, оскільки запаси нафти, газу, руди дуже швидко вичерпуються. Людству необхідно шукати альтернативні джерела енергії.

Існують також проблеми невиліковних хвороб, насамперед СНІДу.

Для вирішення глобальних проблем необхідні спільні зусилля людства - як міжнародних організацій, передусім ООН і ЮНЕСКО, так і урядів окремих країн.

Зокрема, ЮНЕСКО має великий досвід вирішення проблем у галузі культури, проблем збереження культурної спадщини народів Азії та Африки, ліквідації неписьменності, розповсюдження медичних знань та інші. Значні успіхи має Всесвітня організація з охорони здоров’я, за допомогою якої ліквідовано деякі небезпечні інфекційні хвороби на планеті. Програма ООН з охорони навколишнього середовища зосереджує свою увагу на ліквідації екологічних катастроф. Дитячий фонд піклується про долю найбільш незабезпечених дітей-сиріт, про їх навчання та захист їхніх прав. Інші міжнародні організації теж роблять свої конкретні внески у вирішення існуючих глобальних проблем та намагаються запобігти виникненню нових.



Джерела: 1. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. – 2006. – №3. – С.75-80

2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 / Ред. С. В. Мочерний. – К.: Академія, 2000.



3. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 656 с.

Запитання до само опрацювання №11

1.Які на вашу думку є способи подолання глобальних проблем людства?

2.Які міжнародні організації ведуть боротьбу з глобальними проблемами?

3.Які є види глобальних проблем людства?

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка