Питання, які виносяться на самоопрацювання з предмета «Всесвітня історія» для студентів І курсу



Сторінка3/4
Дата конвертації26.04.2016
Розмір0.79 Mb.
1   2   3   4

Запитання до само опрацювання №6

1.Як називалася війна, яка виникла після Другої світової війни між СРСР і США?

2.За рішенням якої конференції утворювався Міжнародний військовий трибунал?

3.Коли була утворена міжнародна організація ООН?

Самоопрацювання № 7
Українсько-американські, українсько-канадські відносини на сучасному етапи Відносини України із латиноамериканськими країнами

Українсько-американські відносини на сучасному етапі

Новий етап розбудови українсько-американських відносин, який розпочався після приходу до влади у США Адміністрації Президента Дж. Буша-молодшого, характеризується як інтенсифікацією двосторонніх контактів, так і переведенням їх у більш прагматичну площину. Нова Адміністрація США вважає розвиток відносин з нашою державою стратегічно важливим завданням. Свідченням цього є активізація двостороннього діалогу на всіх рівнях. 29 жовтня 2001 року у Вашингтоні відбулися двосторонні консультації з міжнародної та регіональної безпеки, з контролю над озброєнням та нерозповсюдження ЗМЗ за участі заступника держсекретаря МЗС України І.Харченка, керівника ГУЗП АП А.Фіалка, а також заступників держсекретаря США Дж. Болтона, Е.Джоунс та ін. Сторони позитивно оцінили рівень співробітництва між Україною і США у згаданих сферах і визначили перспективні напрямки його поглиблення. Досягненням у відносинах зі США стало надання двостороннім контактам відкритості та конструктивізму, продовження роботи консультативних органів, підтвердження рішучості намірів Адміністрації Дж. Буша надавати нашій державі всіляку підтримку в реалізації стратегічного завдання її зовнішньої політики - європейської інтеграції, а також у поглибленні внутрішніх суспільних та ринкових реформ. У цьому контексті важливого значення набуває проведення IX та X засідань українсько-американської комісії з питань економічного розвитку: 29 квітня - 4 травня 2001 року (Вашингтон) під співголовуванням віце-прем'єр-міністра України В. Рогового і Старшого координатора допомоги новим незалежним державам Держдепартаменту США У. Тейлора та 26-28 листопада (Київ), під час яких було обговорено широке коло питань співробітництва у торговельно-економічній та інвестиційній сферах. Логічним продовженням співробітництва у правоохоронній сфері стало проведення 15 січня 2002 року під співголовуванням заступника державного секретаря МЗС В. Єльченка та заступника Державного секретаря США С.Пайфера відео конференції, присвяченої перспективам діяльності Двосторонньої робочої групи з правоохороних питань у складі Комітету з питань зовнішньої політики. Зокрема, обговорювалися питання укладення Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом міністрів України та урядом Сполучених Штатів Америки щодо допомоги з правоохоронних питань; перспективи укладення Договору про екстрадицію між Україною і США; співробітництво у сфері боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом; питання боротьби з торгівлею жінками і дітьми; посилення безпеки кордонів України; питання боротьби з Транснаціональною наркоторгівлею та правоохоронні аспекти питання дотримання прав інтелектуальної власності в Україні. Підсумки українсько-американських відносин у минулому році та на початку цього року дають підстави прогнозувати в цілому їх позитивний розвиток на найближчу перспективу. При цьому основними сферами двосторонього співробітництва залишаються взаємодія в рамках міжнародної антитерористичної коаліції, у питаннях експортного контролю та нерозповсюдження.

Українсько-канадські відносини на сучасному етапі

Конструктивні, дружні взаємовідносини України з Канадою склалися ще до офіційного проголошення незалежності України, а 2 грудня 1991 р. Канада першою із західних держав визнала суверенну Україну і заявила про наміри розвивати повноцінні двосторонні відносини на паритетній основі.

Дипломатичні відносини між Україною і Канадою були встановлені 27 січня 1992 р. З квітня 1992 р. функціонує Посольство Канади в Україні, а з листопада цього ж року - Посольство України в Канаді.

Подальший розвиток відносин між Україною і Канадою можна охарактеризувати як сприятливий та поступальний. Реалістична політика нинішнього ліберального уряду Канади на чолі з Прем'єр-міністром Жаном Кретьєном, спрямована на широке співробітництво з Україною, повною мірою збігалася з інтересами української сторони. Це дозволило вивести українсько-канадські відносини на рівень особливого партнерства, що було закріплено підписанням у Києві 31 березня 1994 р. спільної Декларації.

Одним з прикладів прихильного ставлення до України стало ініціювання Канадою конференції "Партнерство заради економічних перетворень в Україні" за участі представників країн "Великої сімки" і міжнародних фінансових установ (МВФ, Світового банку та ін.), яка відбулася наприкінці жовтня 1994 р. у Вінніпезі. Під час державного візиту до Канади Президента України Л.Д.Кучми (23-27 жовтня 1994 р.) було підписано низку угод, які закріпили позитивні результати, досягнуті у двосторонніх відносинах, і відіграли важливу стимулюючу роль у подальшому поглибленні українсько-канадських відносин, надали їм відчутного динамізму і цілеспрямованості. Дуже важливим у цьому контексті стало підписання в Оттаві 24 жовтня 1994 р. Угоди про дружбу і співробітництво між Україною і Канадою, яка набрала чинності 26 вересня 1995 р. Значним вкладом у розвиток взаємовигідних українсько-канадських відносин став офіційний візит в Україну 23-24 жовтня 1996 р. міністра закордонних справ Канади Ллойда Ексуорсі на чолі великої (понад 70 осіб) делегації представників ділових кіл Канади. Головною подією візиту стало перше (організаційне) засідання спільної Міжурядової українсько- канадської комісії з питань економічного співробітництва (МЕК). Результатом роботи комісії стало підписання кількох угод, що відкрило перспективи надходження в економіку України значних канадських інвестицій.

Наступним важливим кроком у напрямку подальшої розбудови двосторонніх економічних відносин та наповнення особливого партнерства конкретним змістом стало проведення 14-16 червня 1997 р. у канадському місті Калгарі другого засідання Міжурядової українсько-канадської комісії з питань економічного співробітництва та заходів у рамках "Українсько-Канадської ділової ініціативи" - УКДІ- '97 (16-21 червня 1997 р., міста Вінніпег, Калгарі, Ріджайна). Після прийняття рішення про проведення подібних заходів на регулярній основі 16-17 грудня 1997 р. у Києві в рамках МЕК відбувся "круглий стіл" за участі урядових та ділових кіл України і Канади. Ця робоча зустріч була присвячена вирішенню проблемних питань двостороннього торговельно-економічного співробітництва і стала підготовчим етапом до третього засідання МЕК, яке відбулося 20 жовтня 1998 р. у Києві. На порядок денний третього засідання комісії, яке було оцінене як найбільш результативне з усіх проведених, виносилось обговорення широкого кола питань українсько-канадського економічного співробітництва в галузях енергетики та енергетичного машинобудування, сільського господарства, стандартизації та сертифікації тощо, а також стану реалізації спільних проектів, шляхів вирішення проблемних питань діяльності канадських компаній в Україні. Ефективним інструментом поглиблення українсько-канадських економічних відносин має стати двостороннє співробітництво на рівні провінцій Канади та відповідних регіонів України, до якого сторони виявляють взаємний інтерес. Канада відіграє провідну роль у консолідації зусиль міжнародного співтовариства в рамках "Великої сімки", спрямованих на вирішення проблем, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії та закриттям ЧАЕС. Канада сприяла результативному завершенню переговорів між урядом України, урядами країн "Великої сімки" та Комісією Європейського Співтовариства з питання виведення Чорнобильської АЕС з експлуатації, укладення відповідного Меморандуму про взаєморозуміння. Також Канада зробила внесок у розмірі 20 млн. кан. дол. під час Конференції країн-донорів по внесках на реалізацію Плану перетворення об'єкту "Укриття" ЧАЕС в екологічно безпечну систему (м.Нью-Йорк, 20 листопада 1997 р.) та 13 млн. дол. США під час другої Конференції країн-донорів (м.Берлін, 6-8 липня 2000 р.).



На цей час між двома державами досягнуто високого рівня взаєморозуміння у політичній галузі, позиції обох країн з більшості актуальних міжнародних проблем збігаються або є дуже близькими. Канада, як партнер України, продовжує сприяти реалізації та захисту інтересів України у "Великій сімці", міжнародних валютно-фінансових та інших структурах, в яких наша держава не представлена. Канада також надає нашій державі важливу консультативну та експертну підтримку в процесі приєднання України до Світової організації торгівлі. Черговим кроком до поглиблення українсько-канадського діалогу, наповнення відносин особливого партнерства конкретним змістом став візит у нашу державу 18-23 травня ц.р. прем'єра канадської провінції Альберта Р.Кляйна. Той факт, що високопоставленого представника Альберти супроводжувала численна ділова делегація, зайвий раз свідчить про наявність значного потенціалу для розвитку співробітництва між нашими державами в торговельно-економічній та інвестиційній сферах. Під час перебування в Україні Р.Кляйн обговорив конкретні напрямки розширення взаємодії між Україною та Альбертою, передусім, у нафтовидобувній та сільськогосподарській галузях, а також у сфері освіти.

Відносини України із латиноамериканськими країнами

Серед багатьох проблем, які має вирішувати Україна як одна з нових незалежних держав і як повноправний суб'єкт міжнародних відносин, є проблема плідної участі в широкомасштабних зовнішньоекономічних відносинах. Починати доводиться майже з нульової позначки.Україна не має власного досвіду на цьому терені. Орієнтуватися доводиться на загальносвітовий досвід та на досвід високорозвинутих держав, які, власне, і є законодавцями сучасних міжнародних економічних відносин. Звичайно, у загальному процесі виходу України на рівень світогосподарських зв'язків на правах суверенної держави вже визначилися головні напрями й пріоритети Як у політичній, так і в економічній сферах серед першочергових є відносини з найближчими сусідніми та з високо-розвинутими країнами Заходу, що розцінюється як явище цілком закономірне і виправдане в плані історичного досвіду, політичної доцільності, певного рівня розвитку економічних відносин, орієнтованих на останні досягнення науково-технічного прогресу. Історичний досвід країн Латинської Америки у становленні національних економік і утвердженні їх як суб'єктів міжнародних економічних відносин багато в чому може стати "інформацією для роздумів" у визначенні Україною власної моделі входження у міжгосподарські зв'язки світу. Варто зупинитися хоча б на тому, що переважна більшість країн Латинської Америки на рубежі XX і XXI ст. так і залишається периферією для небагатьох великих і розвинутих, у сучасному розумінні слова, держав. Україна, що прагне стати повноправною європейською державою, ще багато в чому поступається перед своїми європейськими сусідами. Країни Східної Європи володіють власним досвідом здійснення зовнішньоекономічних зв'язків, Україна такого досвіду не має. Перед Українською державою постала проблема вироблення власної принципово нової, порівняно з імперською, моделі економічних стосунків з країнами Латинської Америки. Вона має спиратися насамперед на всебічно визначені й обгрунтовані економічні інтереси. Тому починати доведеться з відмови від імперської спадщини у цій сфері, від політичних цілей та ідеологічних амбіцій, які брали гору над економічними інтересами у взаємовідносинах з країнами "третього світу". Доведеться також долати відчутну незбалансованість торгівлі з регіоном, яка, до того ж, була вкрай нестійкою. Структура експортно-імпортних зв'язків України з Латинською Америкою повинна, очевидно, формуватися відповідно до загального характеру експорту-імпорту країн регіону. В наш час є помилкою сприймати Латинську Америку лише як джерело сировини. Країни латиноамериканського регіону давно вже не "бананові республіки", У деяких з них створено сучасні виробництва на базі новітніх технологій, а експорт високоякісних конкурентоздатних готових виробів обробної промисловості на світовий ринок став звичайним явищем. Саме із врахуванням таких змін Україна може розвивати взаємовигідні економічні зв'язки, скажімо, з Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Венесуелою та іншими країнами регіону. Зовнішньоекономічні відносини мають бути орієнтовані на співробітництво на рівні об'єднань, фірм, підприємств на основі глибокого аналізу галузевого спектра співробітництва - від галузей, основаних на новітніх технологіях, із врахуванням конверсійних процесів в оборонних виробництвах, до сільського господарства. Міждержавний рівень зовнішньоекономічних взаємин має грунтуватися на загальній концепції ринкового господарства, в умовах якого головним суб'єктом зовнішньоекономічних зв'язків є промислове об'єднання або підприємство. А тому повинен бути створений механізм заохочення українських підприємців до встановлення прямих зв'язків із зарубіжними партнерами. В інтересах України встановити зв'язки з такою досить впливовою міждержавною інтеграційною структурою регіону, як Латиноамериканська Економічна система (ЛАЕС). Заснування безпосередніх зв'язків з цією організацією, яка має багатий досвід об'єднання країн з різною соціально-економічною і політичною орієнтацією, демонструє вдале поєднання інтересів малих і великих держав, що мають неоднаковий рівень економічного розвитку, може слугувати ланкою опосередкування розвитку ділових стосунків України з країнами-членами ЛАЕС, а також з різноманітними міждержавними підприємницькими організаціями, з галузевими й субрегіональними механізмами та інститутами. Доцільно було б також розвивати на нових засадах, позбавлених імперського регламентування, двосторонні відносини з Республікою Куба, що була чи не єдиною країною Латинської Америки, економічні зв'язки з якою, хай навіть керовані центрально-імперськими структурами, мали більш-менш визначений і постійний характер і сприяли формуванню певних традицій та досвіду. Ці традиції та досвід повинні бути закріплені й збагачені, а двосторонні економічні відносини треба будувати із врахуванням докорінних змін і перетворень в Україні і Кубі, без політичних та ідеологічних амбіцій часів імперської доби. І, як знати можливо, розвиток зв'язків з Республікою Куба виведе на ту модель двосторонніх взаємовигідних відносин, яка стане взірцем, прикладом для економічних стосунків з рештою країн Латинської Америки. Одним словом, без перебільшення можна сказати, що Україна має "заново відкрити" для себе Латинську Америку як один із регіонів світу, що несе в собі невичерпні потенційні можливості як для дво-, так і для багатосторонніх економічних, технологічних і науково-технічних зв'язків.

Джерела: Гарань О. Розпад СРСР і українське питання в політиці США Сучасність / О. Гарань. – 1995. – №4. – С. 75. Мединська Т. Статус світового лідера: США в сучасних процесах глобалізації: виклики та наслідки / Т. Мединська // Політика і час. – 2005. – № 3. – С. 67-74

Запитання до само опрацювання №7

  1. Опишіть плани США щодо України.

  2. Опишіть відносини між Україною і Канадою на сучасному етапі.

  3. Якого типу відносини між Україною і латиноамериканськими країнами?


Самоопрацювання № 8
Українсько-німецькі, українсько-британські, українсько- французькі українсько-італійські відносини на сучасному етапі Участь України в євроінтеграційних процесах.

Українсько-німецькі відносини на сучасному етапі

З Україною Німеччина підтримує нормальні відносини. Однією з перших вона визнала незалежність України,а 17 січня 1992р. між двома державами встановлено дипломатичні відносини.

Договірно-правова база цих відносин налічує більш як 40 двосторонніх угод міждержавного та міжвідомчого характерів.

У сфері зовнішньої торгівлі Німеччина була й залишається одним із найважливіших партнерів України. Україна входить до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі.

Подальша інтенсифікація українсько-німецького економічного співробітництва повинна набути конкретної реалізації у вигляді спільних інвестиційних проектів. Серед них варто згадати реконструкцію залізниці Львів — Варшава — Берлін, налагодження виробництва в Україні зернозбиральних комбайнів на рівні світових взірців, залучення німецьких фірм до перебудови енергетичної сфери та вуглевидобувної промисловості України, до подолання наслідків чорнобильської катастрофи. ФРН за обсягом капіталовкладень в економіку України посідає друге місце у світі серед іноземних інвесторів. Значна частина німецьких прямих інвестицій здійснюється через спільні підприємства, яких зареєстровано понад 400.

Сьогодні є всі підстави з оптимізмом дивитися на подальший розвиток багатосторонніх відносин між ФРН і Україною.



Українсько-британські відносини на сучасному етані

Дипломатичні відносини між Україною та Великою Британією було встановлено 1992р. У 1995р. президент Л.Кучма, а наступного року - Дж. Мейджор обмінялися офіційними візитами. Сприятливою обставиною для поглиблення українсько-британського діалогу є наявність на «туманному Альбіоні» 35- тисячної української громади. Перші українці у Великій Британії з’явилися наприкінці XIX ст. Нова еміграційна хвиля припала на час після другої світової війни, коли сюди прибули 25тис. українців, серед яких більшість становили звільнені з таборів в’язні, воїни УПА, дивізійними з СС «Галичина» (8,5тис.).

99% українців Великої Британії живуть в Англії, з них 3\4 - в індустріальних містах Центральної Англії та близько 2тис. - у Лондоні. Порівняно з іншими національностями український етнос становить відверту меншість - 0,03-0,04%. 75% британських українців не мають підданства.

Незважаючи на цей важливий політичний фактор, життєвий рівень такий самий або навіть дещо вищий, ніж у середньому в країні серед працюючих. Більшість українських родин має власні будинки. Майже 80% українців заняті фізичною і некваліфікованою працею майже в усіх галузях економіки. Інші



  • службовці, працюють в різноманітних комерційних бюро, на підприємствах. Серед українців зростає кількість інженерів, техніків, архітекторів. *

Культурне життя діаспори досить різноманітне. Велику популярність у Великій Британії маю хори «Діброва», «Гомін», «Орлик». У Лондоні діють бібліотека і невеликий музей ім.. Т.Г.Шевченка.

У системі «Союз українців у Великій Британії» діють вечірні українські школи, молодіжні організації ПЛАСТ і СУМ.

75% британських українців - католики. Одним із найбільших українських видань є заснована 1947р. газета «Українська думка» та журнал «Український огляд». Хоча українська мова зазвичай вживається в сімейному побуті, у церквах, англомовне оточення, змішані шлюби перешкоджають розвиткові рідної мови.
Українсько-французькі відносини на сучасному етапі

У 90-ті роки Франція посилила свою зовнішньополітичну активність у Східній Європі. 24 січня 1992р. вона визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини. У 1997-1998 рр. відбувся обмін офіційними візитами президентів Франції та України.

Нині у Франції живуть 40тис. осіб українського походження. Значний відсоток - діти від змішаних шлюбів українців із представниками інших національностей. Вони потрапили сюди під час другої світової війни. Тисячі людей було вивезено нацистами на примусові роботи до Франції; більшість залишилася там на постійне проживання, асимілювалась і не вважає себе українцями.

90% українців живуть у Парижі, Орлеані, Ліоні, Тулузі, Марселі, Бордо. Більшість має французьке громадянство. Багато українців - промислові робітники, зайняті малокваліфікованою працею. Є дрібні підприємці, незначна частина належить до інтелігенції (викладачі університетів, музиканти, художники, інженери).

Центром українського культурного життя вважається Париж. Тут працювали відомі художники і скульптори, музиканти і вчені.

У Парижі є бібліотека імені Симона Петлюри, діє Центр документальних матеріалів з україністики, який налічує ЗОтис. томів. У Сорбонському університеті при Інституті східних мов і цивілізацій знаходиться Архів української еміграції у Франції.

У Франції існують масові громадські організації. Серед них - Українське академічне товариство, Українське товариство імені Т.Г.Шевченка, Товариство імені М.Шашкевича, Франко-українське товариство.

2\3 українців у Франції належать до української католицької (уніатської) церкви. Інші віруючі відвідують Українську автокефальну православну, римсько-католицьку, протестантську церкви.



Українсько-італійські відносини на сучасному етапі

Після краху комуністичного боку Італія налагоджує тісні зв’язки зі східноєвропейськими країнами, зокрема з Україною. Вона надає допомогу Україні через такі структури, як Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський союз та ін. У травні 1995р. президент України Л.Кучма відвідав Італію з офіційним візитом, під час якого було підписано Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Італією. Обидві країни активно співпрацюють у створенні нової системи колективної безпеки в Європі.

У лютому 1997р. з державним візитом в Україні побував прем’єр-міністр Італії Р.Проді. під час візиту сторони обговорювали проблеми розширення взаємовигідного економічного співробітництва, створення спільних підприємств, умов інвестування італійського капіталу в економіку України. На сучасному етапі існують значні можливості для покращення стосунків між нашими державами.

Участь України в євроінтеграційних процесах

Ще 1947 р. було створено перші міжнародні економічні організації країн Західної Європи. У липні 1947р. в Парижі на нараді представників 16 європейських держав було утворено Комітет європейського економічного співробітництва, який розпочав свою роботу в напрямку реалізації плану Маршалла. Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання протиріч між Францією та Німеччиною, які за останні 7о років тричі воювали одна з одною. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман дійшов висновку, що кращим засобом уникнути нової війни є об’єднання сталеливарної та вугільної промисловості обох країн, що зробило б неможливим таємне виробництво озброєнь (план Шумана). Одночасно можна було підвищити ефективність цих галузей. У травні 1950р. відбулося об’єднання виробництва сталі й вугілля Франції та ФРН. У квітні 1951р. до них приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург, що разом із ФРН і Францією підписали в Парижі Договір про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).

У 1957р. було утворено ще дві міжнародні організації. Європейське товариство з атомної енергетики (Євратом), покликане об’єднати зусилля його членів у сфері ядерних досліджень і використання ядерної енергії, та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), відоме під назвою Спільний ринок. Договір про створення ЄЕС 25 березня 1957р. в Римі підписали 6 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди. Метою створення ЄЕС було посилення позицій європейської економіки на світовому ринку за допомогою координації економічної політики її членів. У 1961р. до нього намагалися приєднатися Велика Британія, проте її вступ до ЄЕС було двічі заблоковано президентом Франції Шарлем де Голлем. Вступ Великої Британії до ЄЕС відбувся тільки 1973р. разом із Данією та Ірландією.

У 1981р. до організації було прийнято Грецію, 1986 - Іспанію і Португалію, а 1995р. - Австрію, Фінляндію і Швецію (всього 15 членів).

На межі 90-х років інтеграційні процеси в Європі набули нового динамізму.

Підготування нової інтеграційної угоди зайняло приблизно три роки. Початок поклала сесія Євроради в Ганновері (27-28 червня 1988р.), що доручила президентові Генеральної комісії ЄЕС Жаку Делору «вивчити й підготувати пропозиції щодо конкретних етапів, які ведуть до економічного та валютного союзу». Проект Договору про Європейський Союз було опубліковано 17квітня 1989р.

Після цього текст угоди тричі обговорювався на сесіях Євроради.


7лютого 1992р. в нідерландському м. Маастрихт, на стику кордонів Нідерландів, Бельгії та ФРН, міністри закордонних справ і міністри фінансів країн - членів ЄЕС (Бельгії, Данії, Люксембургу, Нідерландів, Іспанії, Італії, Ірландії, Португалії, Греції, Франції, Німеччини, Великої Британії) підписали Договір про Європейський Союз, що передбачав поетапну трансформацію ЄЕС у новий економічний, валютний, а в перспективі - політичний Європейський Союз. Прийнято програму довгострокового стратегічного розвитку Європи, що передбачала: впровадження єдиної валюти - євро, часткову відмову від суверенітету у сфері зовнішньої та воєнної політики, розширення прав основних інституцій Європейського Союзу - Ради міністрів Європарламенту, Комісії європейських товариств, збільшення національних повноважень ЄЕС у царині соціальної політики, охорони навколишнього середовища, промисловості, культури, охорони здоров’я, не відкидається можливість створення єдиного євроуряду.

Маастрихтський договір є одним із найбільш важливих правових актів в історії XX ст., логічним продовженням більш як 40-річної історії євроінтеграції. Річ у тім, що в разі практичної реалізації ідеї Європейський Союз перетвориться на економічну наддержаву, принаймні рівну за могутністю США і набагато потужнішу від Японії, а політично він значною мірою реалізує ідею Сполучених Штатів Європи. Європейський Союз (ЄС) має свій прапор і гімн. Уже створено європейський паспорт, розробляється питання про заснування європейського громадянства і навіть конституції. Затверджено Хартію основних соціальних прав - перелік мінімальних умов, відповідно до яких люди, що переїжджають з однієї країни ЄЕС до іншої, зберігають свої права. Найактивнішими поборниками поширення інтеграції на політичну сферу виступають ФРН і Франція, які висувають гасло «Батьківщина - Європа», тоді як Велика Британія, Нідерланди, французькі націоналісти заперечують проти швидких темпів інтеграції і дотримуються формули де Голля «Європа Батьківщин». ЄС установлює різнобічні контакти з іншими регіональними організаціями, має угоди з асоційованими членами - країнами Африки, Ізраїлем, країнами Східної Європи і стає дедалі важливішим фактором світової політики.

Іншою впливовою європейською організацією вважають Раду Європи (РЄ) - міжнародну міжурядову організацію, створену 5травня 1949р. в Лондоні. До країн-засновниць РЄ відносять: Бельгію, Велику Британію, Данію, Ірландію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Норвегію, францію. Головними органами РЄ є: Комітет міністрів закордонних справ країн-членів Ради Європи і Консультативна парламентська асамблея. Комітет на основі принципу одностайності виробляє політичні рекомендації урядам країн-членів Ради Європи, які, між іншим, підлягають ратифікації парламентами. Консультативна парламентська асамблея РЄ обговорює та ухвалює більшістю голосів рекомендації Комітету міністрів закордонних справ. Цікаво, що в роботі Асамблеї від кожної країни-учасниці обов’язково беруть участь і представники парламентської більшості, і делегати від опозиції.

При Раді Європи функціонують:



  • Європейська комісія з прав людини;

  • Європейський суд із прав людини;

  • Європейський центр молоді;

  • Європейський молодіжний фонд;

  • Інформаційний центр охорони природи.

Основні органи Ради Європи розміщено у Страсбурзі (Франція). Упродовж довгих років РЄ була маловпливовою інституцією, роль якої значно зросла лише наприкінці 80 - на початку 90-х рр. у зв’язку з геополітичними змінами у світі та з прискоренням процесу євроінтеграції. 9листопада 1995р. Україна стала 37-м членом Ради Європи (38-м - Хорватія, 39-м - Росія і т.д.).

Для України вступ до РЄ означає:



  • підняття на новий рівень питання дотримання прав людини (тенденція пріоритету особистості перед державою);

  • введення інституту спеціальних уповноважень із прав людини на місцях;

  • приєднання протягом 3 років до 150 європейських конвенцій - необхідність приведення у відповідність до них українського законодавства;

  • участь 12 народних депутатів Верховної Ради України (представників усіх фракцій) в парламентській Асамблеї Ради Європи;

  • річний членський внесок у бюджет РЄ 2 млн. доларів (у 1996р. РЄ витратила 3 млн. доларів на програму підготування для країни спеціалістів у різноманітних сферах).

Можна сказати про те, що з листопада 1995р. Європа зросла на 50 млн. осіб - громадян

суверенної України.


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка