Перспективи розвитку
Скачати 0.86 Mb.
|
- Навігація по даній сторінці:
- ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ В УКРАЇНІ
- А., заступник начальника управління, начальник відділу організації профорієнтації ДЦЗ України ;
- , кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту педагогічної
- Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України , протокол № 5, від 30 травня 2012 року
- © Авдєєв Л. Г., 2012 © Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості
- Вступ…………………………………………… …… . 4
- Професійна орієнтація в контексті концепції сталого розвитку людського суспільства …….. 19
- Методологічний аспект державної системи професійної орієнтації населення…………….. 24
- Профорієнтаційна робота з учнівською молоддю в службі зайнятості……………………. 39
- Висновки…………………………………… ……… .. 58
- у практичній діяльності державної служби зайнятості та освітніх закладів.
- Хронологія основних подій в історії професійної орієнтації
- Література
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ В УКРАЇНІ Науково-методичний посібник для працівників служби зайнятості Київ 2012 УДК 377 А 18 Рецензенти Бондіні І.А., заступник начальника управління, начальник відділу організації профорієнтації ДЦЗ України; Синявський В.В., кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту педагогічної освіти дорослих НАПН України Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол № 5, від 30 травня 2012 року Авдєєв Л.Г. А 18 Стан та перспективи розвитку професійної орієнтації в Україні : наук.-метод. посіб. для працівників служби зайнятості. – К. : ІПК ДСЗУ, 2012. – 64 с. До посібника включені матеріали, що висвітлюють історію становлення і розвитку профорієнтації, в тому числі й на теренах незалежної України, та методологічні аспекти щодо створення і функціонування державної системи профорієнтації населення. Окремі розділи присвячені особливостям профорієнтаційних послуг, що надаються службою зайнятості молоді, яка навчається, та роботодавцям. Призначений для фахівців служби зайнятості, викладачів і слухачів курсів підвищення кваліфікації та інших осіб, які причетні до організації профорієнтаційної роботи з різними верствами населення. © Авдєєв Л. Г., 2012 © Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), 2012 ЗМІСТ Вступ…………………………………………………. 4
та перспективи розвитку………………………… 5
сталого розвитку людського суспільства …….. 19
професійної орієнтації населення…………….. 24
службі зайнятості України………………………. 36
молоддю в службі зайнятості……………………. 39
його особливості…………………………………… 52 Висновки…………………………………………….. 58 Коли в країні загострюється ситуація в сфері зайнятості, держава має в першу чергу активізувати профорієнтаційну роботу серед широкого загалу населення, - такої думки одностайно додержуються науковці і фахівці, які вивчають проблеми зайнятості. ВСТУП Професійна орієнтація – елемент загальнолюдської культури, що на підставі вивчення та узагальнення досвіду поколінь, визначає особливості, умови та правила розбудови взаємовідносин між людиною та справою, яку вона обирає для себе основною сферою трудової (економічної) діяльності. Практичне використання специфічних знань, вмінь та навичок, що пропонує професійна орієнтація, дозволяє успішно вирішувати різноманітні проблеми соціально-економічного характеру, своєчасно попереджувати розвиток небажаних тенденцій та долати їх негативні наслідки. Пересічному громадянину професійна орієнтація допомагає обрати сферу діяльності, що найбільш відповідає його інтересам, здібностям та можливостям. Вона підкаже йому яким чином обрати та розбудовувати свою професійну й соціальну кар’єру з врахуванням мінливих життєвих обставин і ситуацій та найбільш повною мірою реалізувати свій власний трудовий і духовний потенціал у сфері активної економічної діяльності. Сучасному виробнику (роботодавцю) профорієнтація допоможе у якісному вирішенню кадрових проблем (підбор, раціональна розстановка та використання робочої сили, підвищення мотивації до продуктивної та творчої праці). Держава, при умові створення нею сприятливих умов для розвитку професійної орієнтації, отримує ефективний механізм, що сприяє розвитку трудового потенціалу країни та формуванню працівника і громадянина, здатного свідомо сприймати програми соціально-економічного розвитку та брати активну участь у їх реалізації. Особливого резонансу питання професійної орієнтації набувають у теперішній час, коли на світовому просторі набуває поширення нова концепція щодо подальших шляхів розвитку людської цивілізації – концепція сталого розвитку, в якій питанням розвитку людини надається пріоритетного значення. Автор праці, що пропонується до уваги, ставить за мету розглянути історію виникнення профорієнтації, визначити її сутність, роль і місце у сучасному житті суспільства та пересічної людини, висвітлити нагальні проблеми щодо продуктивної реалізації можливостей профорієнтації як у сучасних умовах взагалі, так й у практичній діяльності державної служби зайнятості та освітніх закладів.
Лютий 1908 року визнається світовою громадськістю офіційною датою народження професійної орієнтації, як суттєвого надбання загальнолюдської культури. Історія виникнення, становлення й розвитку професійної орієнтації протягом останніх десятиріч привертає до себе увагу представників багатьох галузей науки (психології, педагогіки, економіки, соціології) та спеціалістів, які в практичній площині вирішують проблеми зайнятості, професійного самовизначення особистості, трудового виховання та раціонального використання трудових ресурсів. Досвід минулого відкриває перед ними обрії подальших пошуків та дає змогу свідомо підходити до розв’язання багатьох проблем сьогодення. Профорієнтація сягає своїми коріннями у сиву давнину. Практичне застосування її окремих елементів спостерігається протягом усієї історії людства, починаючи з моменту виникнення професій у процесі поділу праці. У країнах стародавнього світу при підборі кандидатур державних чиновників, жерців, знахарів, воїнів застосовувались різноманітні випробування знань, умінь та здатностей людини з метою визначення їх спроможності успішно виконувати певні функції та обов’язки. Але сформувалась профорієнтація як специфічна галузь людського знання значно пізніше - на початку ХХ сторіччя, у період інтенсивного розвитку капіталістичного способу виробництва. На межі ХІХ-ХХ століть завдяки активному впровадженню у виробництво наукових досягнень розпочинається розвиток великої машинної індустрії. Поява нових прогресивних технологій та засобів виробництва підвищує інтенсивність виробничих процесів, прискорює процес поділу та персоналізації праці. Проблеми добору кадрів, підвищення їх професійного рівня та раціонального розподілу працівників відповідно до технологічних операцій набувають особливої актуальності. До вирішення цих проблем були залученні представники наукової психології. Практичне застосування наукових доробок дало можливість конкретизувати, які саме якості необхідні працівнику для успішної діяльності у межах певної професії та яким чином виявити наявність цих якостей у конкретної людини. Так з’явились об’єктивні підстави для виникнення та становлення професійної орієнтації. Подальший розвиток подій пов’язаний з ім’ям американського психолога Ф. Парсонса. У 1908 році в місті Бостон (США) він відкриває власне бюро діяльність якого спрямована на надання молоді допомоги у виборі професії. Спеціалісти бюро визначали психофізіологічні особливості кожного, хто звернувся по допомогу, та на підставі зіставлення отриманих даних з переліком основних вимог професій до працівника давали поради та рекомендації щодо доцільності вибору тієї чи іншої професії. Практична діяльність цього бюро сприяла становленню професійної орієнтації та формуванню таких її напрямів, як професіографія, психодіагностика та профконсультування. Досвід роботи бюро Ф. Парсонса зацікавив спеціалістів багатьох країн. Подібні установи починают створюватись не тільки у США, але й у таких країнах, як Великобританія, Швейцарія, Фінляндія, Німеччина, Іспанія, Чехословаччина, та в багатьох інших. У цей час з’являються перші нормативно-правові акти щодо створення профконсультативних бюро та регламентації їх співпраці з навчальними закладами й біржами праці. Згодом профорієнтація привертає до себе увагу представників великих підприємств та компаній, які сприйняли її як один з можливих засобів вирішення кадрових проблем. Впровадження прогресивних технологій, вдосконалення матеріально-технічної бази виробництва сприяли підвищенню продуктивності праці. З іншого боку, інтенсифікація виробничих процесів зумовила підвищення вимог до якості робочої сили - її освітнього рівня, фізичного здоров’я та психофізіологічних особливостей. За таких обставин виникає нагальна потреба в напрацюванні надійного механізму для вирішення кадрових проблем. Результати пошуків у цій площині стали поштовхом до подальшого розвитку професіональної орієнтації і формування такого її важливого напряму, як професійний відбір. Становленню та визнанню практичної цінності професійного відбору сприяла успішна робота спеціалістів психологічної лабораторії Гарвардського університету під керівництвом Г Мюнстерберга. Послідовно виконуючи замовлення телефонної та трамвайної компаній щодо вирішення кадрових проблем (у першому випадку - скорочення плинності кадрів серед телефоністок, у другому - підбір кандидатів на посади водіїв трамвая), спеціалісти лабораторії на підставі ретельного вивчення особливостей і умов праці за зазначеними професіями та психофізіологічних особливостей працівників визначили критерії професійної придатності та розробили науково обґрунтовані практичні рекомендації щодо організації професійного відбору. Практичне застосування таких розробок допомогло зацікавленим компаніям ефективно вирішити нагальні проблеми та суттєво вдосконалити власну кадрову політику. Оприлюднення досвіду роботи лабораторії та напрацьованих методик щодо визначення професійної придатності викликало підвищений інтерес підприємців та стимулювало їх до співпраці з науковцями аж до фінансування їх дослідницьких проектів. У подальшому практичне використання технологій професійного відбору в багатьох країнах переконливо доводить їхню спроможність і ефективність. У 1919 році європейською спільнотою, з метою протистояння зростаючому безробіттю, створюється Міжнародна організація (бюро) праці (МОП), на яку покладається важливе завдання: на основі вивчення та узагальнення стану й основних тенденцій національних ринків праці розробити ефективні способи протистояння безробіттю та його негативним наслідкам. Одним із таких способів, за загальним переконанням науковців і фахівців, має стати професійна орієнтація. Протягом наступних років Міжнародною організацією праці було розроблено близько десятка важливих документів (конвенцій та рекомендацій щодо їх практичної реалізації) із застосування та розвитку професійної орієнтації, які після затвердження Міжнародною конференцією праці набули статусу міжнародних стандартів. Найбільш важливі з цих Конвенцій МОП були ратифіковані нашою державою та набули юридичної сили в нашій країні. Становлення й розвиток професійної орієнтації на теренах України є складним, часом суперечливим, процесом, що характеризується чергуванням періодів активізації та спаду. Кожному з таких періодів притаманні свої проблеми та особливості, але кожен з них є важливим кроком до розбудови вітчизняної профорієнтації. Вивчення та осмислення теоретичної спадщини й практичного досвіду минулих часів сприяє пошуку подальших шляхів розвитку профорієнтації з урахуванням досягнень та помилок минулого. У історії становлення та розвитку вітчизняної профорієнтації можна виокремити два важливих періоди: перший - за часів існування СРСР, другий - з моменту набуття Україною статусу незалежної, самостійної держави. За перебігом подій, у розвитку професійної орієнтації на теренах СРСР можна виділити декілька етапів. Перший етап (його хронологічні рамки - початок 20-х - кінець 30-х років) - зародження вітчизняної профорієнтації. На початку 20-х років, після завершення громадянської війни, у країні почалося відродження та розбудова народного господарства. В умовах загальної розрухи та широкомасштабного безробіття питання кадрового забезпечення набувають надзвичайної важливості. Подолання масового безробіття, підготовка та розподіл трудових ресурсів, підвищення кваліфікаційного рівня працівників відповідно до нових умов, а також організація трудового виховання молоді проголошуються першочерговими напрямами державної політики. З урахуванням рекомендацій провідних вчених, що ґрунтуються на вивчені позитивного досвіду європейських країн щодо застосування профорієнтації (у той час більш відома як психотехніка) для вирішення кадрових проблем, на державному рівні приймається рішення про створення в країні розгалуженої мережі профорієнтаційних осередків та наукових установ для науково-методичного забезпечення їх діяльності. Для практичної реалізації прийнятих рішень на біржах праці, заводах та фабриках створюються відповідні бюро, лабораторії, пункти, що надають практичну допомогу населенню в працевлаштуванні, а підприємствам - у вирішенні нагальних кадрових проблем. Методичне забезпечення їх діяльності було покладене на створений у 1921 році Центральний інститут праці (як науково-дослідний заклад) та лабораторію промислової психотехніки при Наркоматі праці. Із часом у країні визначилися загальні обриси профорієнтаційної мережі та її ієрархічна структура. На першому щаблі “піраміди” розмістилися галузеві бюро та лабораторії, що функціонували при відділах Наркомпраці союзних республік. На другому - психотехнічні бюро, лабораторії, що, перебуваючи у структурах науково-дослідних інститутів та навчальних закладів, поєднували наукову діяльність з практичною роботою. До третього рівня “піраміди” належали бюро профконсультації та професійного відбору, що функціонували на виробництві та біржах праці, надаючи відповідні послуги безпосередньо пересічним громадянам та керівництву підприємств. Упродовж цього періоду проводяться численні дослідження та експерименти, завдяки яким вдосконалюється наукове підґрунтя та конкретизується інструментальна база таких напрямів, як професіографія, профконсультування, професійний відбір. З’являються наукові публікації з питань організації та методології профорієнтаційної роботи. Формуються та обґрунтовуються її основні принципи: єдність практики, теорії та методології; принцип практичної спрямованості, систематичності, послідовності та наступності профорієнтаційних заходів; здійснення комплексного підходу до вивчення особистості як працівника та громадянина. Значна увага приділяється питанням управління та координації роботи як у площині наукового супроводу (формується єдиний узгоджений план наукових досліджень та розробок), так і в практичній (створюються координаційні ради для упорядкування співпраці суб’єктів профорієнтаційної роботи). Визначною подією того часу стає проведення Першого психотехнічного з’їзду науковців та спеціалістів (1931 р.), на якому ставиться питання про необхідність включення профорієнтації у навчально-виховний процес трудової політехнічної школи як засіб превентивного характеру для вирішення проблем трудового виховання молоді та своєчасного відтворення якісної робочої сили. Наприкінці 30-х років у країні було повністю ліквідоване безробіття. Підготовка та розподіл робочої сили набувають планового характеру. У процесі реформування освітньої системи скасовується трудове навчання у школі. Це спричинило зниження інтересу до професійної орієнтації з боку держави. Слушно до цього додати, що й сама профорієнтація тих часів мала певні вади, серед яких можна назвати: абсолютизацію профконсультації та профвідбору як єдиної необхідної та достатньої бази для формування й розподілу робочої сили; визнання незмінності професійних здатностей людини; надмірну фетишизацію діагностичного інструментарію, запозиченого з-за кордону. Після виходу у світ славнозвісної постанови ЦК ВКП(б) “Про педологічні перекручення у системі Наркомпросу” (1936 р.) профорієнтація в країні практично припиняє своє існування на довгий час. Період її занепаду триває до середини 50-х років, хоча питання про підготовку школярів залишалося актуальним і періодично підіймалось у виступах партійних та державних чиновників, науковців, представників народної освіти. Взагалі, цей етап історії вітчизняної профорієнтації можна вважати періодом тимчасового занепаду та втрати цінного досвіду. Наступний етап - відродження та подальший розвиток вітчизняної профорієнтації, починається наприкінці 50-х років. Приводом до цього стала зростаюча потреба народного господарства у кваліфікованих кадрах. В умовах відродження економічного потенціалу країни з одночасним вибором курсу на прискорення процесів соціально-економічного розвитку знов підіймається питання про вдосконалення системи кадрової політики з урахуванням поточних та перспективних потреб суспільного виробництва. Профорієнтація, як один із засобів вирішення нагальних проблем, знов привертає до себе увагу. На рівні керівних органів держави приймається низка директивних документів, спрямованих на зміцнення зв’язків загальноосвітньої школи з виробництвом. В першу чергу це Закон “Про зміцнення зв’язків школи з життям та подальший розвиток системи народної освіти в СРСР” (1958 р.) та постанови державних, партійних, профспілкових органів, міністерств і відомств. Відповідно до них, на загальноосвітню школу покладається завдання: створити необхідні умови для покращення трудового навчання, виховання та професійної орієнтації молоді, яка навчається. Одночасно з метою відновлення наукового супроводу та методичного забезпечення профорієнтаційної роботи в країні створюються наукові центри та осередки. Науковою розробкою профорієнтаційних проблем займається Всесоюзний науково-дослідний інститут професійно-технічної освіти (Ленінград); питаннями теорії і практики орієнтації молоді на робітничі професії - НДІ професійно-технічної педагогіки (Казань); у структурах НДІ психології УСРСР (м. Київ) створюється сектор професійного інформування та консультування (1963); проблемами професійного відбору займається відповідний сектор Інституту гігієни дітей та підлітків Академії медичних наук СРСР; лабораторія з проблем профорієнтації та профвідбору функціонує при Інституті психології Академії педагогічних наук СРСР, при цієї ж академії створюється НДІ трудового навчання та професійної орієнтації (1967 р.). З перших років відродження профорієнтації зусилля науковців та фахівців спрямовуються на вирішення організаційних питань та проблем методологічного характеру, видається багато наукових праць, присвячених обґрунтуванню теоретичних засад радянської системи профорієнтації та визначенню її організаційної структури на загальнодержавному рівні. Значний внесок у розвиток вітчизняної профорієнтації зробили вчені України. Групою науковців Інституту психології під керівництвом Федоришина Б.О. були розроблені методичні посібники з профорієнтації, що набули широкої популярності й досі не втратили своєї цінності: “Система профінформаційної роботи з старшокласниками” (1977; 1988 р.р.); “Профконсультативна робота із старшокласниками” (1980 р.); “Основи професіографії” (1997 р.). У радянські часи профорієнтація спрямовується переважно на підростаюче покоління, тому основною базою для її проведення визначається загальноосвітня школа, а головний тягар її організації та впровадження покладається на педагогічні колективи. Істотну допомогу в цьому вони отримують від спеціалістів профкон сультативних пунктів, що створюються в містах, районах, областях, а також спеціалізованих підрозділів підприємств, організацій та медичних закладів. Значну роль у вирішенні проблем трудового навчання та виховання школярів відігравали міжшкільні навчально-виробничі комбінати (МНВК), що створювались за підтримки (матеріальної, кадрової, фінансової) промислових підприємств та організацій. На їх базі учні 9-10-х (випускних) класів опановували робітничі професії та отримували допомогу фахівців з профорієнтації. Для координації профорієнтаційної роботи при республіканських міністерствах освіти створюються міжвідомчі ради, у містах та районах - відповідно міські та районні ради, а в школах - комісії та комітети. Створення міжвідомчих рад сприяло встановленню тісних зв’язків між міністерствами, відомствами, підприємствами та навчальними закладами. Заслуговує на увагу той факт, що роботу регіональних координаційних рад очолювали представники виконкомів, які, володіючи реальною ситуацією, здатні були спрямовувати загальні зусилля на вирішення актуальних проблем регіону. Значною подією того часу стало створення розгалуженої мережі територіальних центрів професійної орієнтації молоді (ЦПОМ); фінансування та матеріально-технічне забезпечення їх здійснювалось Державним комітетом праці СРСР. На території України були створені спочатку три таких центри - у Києві, Дніпропетровську та Львові (1987 р.), а згодом у Херсоні, Одесі (1988 р.) та в Миколаєві і Кривому Розі (1989 р.). Відповідно до типового положення про ЦПОМ вони мали здійснювати профорієнтаційну роботу серед молоді у тісній співпраці з МНВК, професійно-технічними закладами, школами та підприємствами шляхом надання інформації про сутність професійної діяльності за певними професіями, потреби народного господарства в кадрах та надання практичних рекомендацій щодо вибору майбутньої професії з урахуванням нахилів і здатностей кожного до конкретного виду професійної діяльності. На підставі узагальнення практичного досвіду роботи територіальних ЦПОМ Державний комітет праці СРСР було зобов’язано розробити та подати до Ради Міністрів пропозиції щодо подальшої розбудови державної системи професійної орієнтації молоді. Розпад Союзу унеможливив реалізацію цих задумів. Кожна з його республік, здобувши незалежність, почала вирішувати цю проблему власними силами й на власний розсуд. Наступний етап відродження профорієнтації в Україні починається з 1991року. Питання про необхідність розбудови національної системи професійної орієнтації населення в Україні стає актуальним з перших років проголошення незалежності. До цього спонукали обставини, що склалися у сфері зайнятості на початку 90-х років. Перехід до ринкових відносин, зміна галузевої структури господарського комплексу, ліквідація збиткових виробництв та підприємств призвели до появи надлишкової робочої сили та формування національного ринку праці. Враховуючи позитивний досвід країн світової спільноти щодо використання професійної орієнтації як ефективного засобу протистояння безробіттю та рекомендації Міжнародної організації праці, Міністерство праці України приймає рішення про створення державної системи професійної орієнтації як складової загального механізму впровадження активної політики зайнятості. Відповідно до цього визначаються основні завдання першого етапу побудови цієї системи: розробка Концепції державної системи професійної орієнтації населення (далі Концепція) та нормативно-правової бази щодо до її практичної реалізації; створення в Україні розгалуженої мережі центрів професійної орієнтації населення. Така Концепція була розроблена групою науковців та фахівців і після схвалення її Кабінетом Міністрів України (1994) набула чинності. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів відповідними міністерствами, відомствами та зацікавленими організаціями були розроблені, погоджені та затверджені у встановленому порядку нормативно-правові документи, що регламентують профорієнтаційну роботу з різними категоріями населення та забезпечують практичну реалізацію Концепції. До таких передусім треба віднести положення: про територіальний центр профорієнтації населення; про професійну орієнтацію молоді, яка навчається; про міжгалузеву координаційну раду з питань профорієнтації та професійного навчання; про методичну раду територіального центру професійної орієнтації населення. Одночасно з розробкою нормативно-правової бази в Україні створюється розгалужена мережа профорієнтаційних осередків. У спадщину від минулого на території України залишилось сім центрів професійної орієнтації молоді. Вони увійшли до структур державної служби зайнятості з одночасним коригуванням напрямів їхньої діяльності з урахуванням реальних обставин та нагальних потреб сьогодення: у нових умовах їх діяльність спрямовувалась не тільки на надання послуг молоді, яка навчається, а й на обслуговування дорослого населення, і в першу чергу таких, які потрапили до лав безробітних. На кінець 1993 року на території країни функціонувало 29 центрів професійної орієнтації населення (далі ЦПОН). Серед них один республіканського (АР Крим), 4 міського (Київ, Кривий Ріг, Севастополь, Дніпродзержинськ) та 24 обласного рівня. Усі зазначені центри були забезпечені кваліфікованими спеціалістами, які мали не тільки відповідну освіту (деякі - навіть кандидатський ступінь), а й багаторічний досвід практичної роботи у сфері профорієнтації. Значна увага з боку керівництва державної служби зайнятості приділялася питанням підвищення кваліфікації фахівців, вдосконалення інструментарію та технічного оснащення профорієнтаційної роботи. Координацію та аналіз роботи з профорієнтації населення, визначення її соціальної та економічної ефективності здійснювали Міжгалузева рада з профорієнтації та професійного навчання, що була створена Міністерством праці та Міністерством освіти, а на місцях - відповідні територіальні ради. Вдосконаленню профорієнтаційної роботи певним чином сприяла співпраця Міністерства праці України з МОП. За участю фахівців цієї організації в Україні були реалізовані декілька важливих проектів, спрямованих на: організацію профінформаційного обслуговування населення (створені спеціалізовані інформаційні підрозділи в центрах зайнятості міст Київ, Бровари, Черкаси, Запоріжжя); організацію взаємодії суб’єктів профорієнтаційної роботи на рівні окремого міста (Славутич) та області (Одеса); вдосконалення методичного забезпечення профорієнтаційної роботи в службі зайнятості. Незважаючи на те, що процес реалізації Концепції перебував на постійному контролі апарату Кабінету Міністрів, профорієнтаційні осередки створювались та функціонували лише в структурах державної служби зайнятості, інші міністерства та відомства, у тому числі Міністерство освіти та Міністерство у справах молоді і спорту, перебували в очікуванні. У 1996 році наказом Державного центру зайнятості, виданим на підставі спільної постанови Кабінету Міністрів та Національного банку України “Про вдосконалення структури Державної служби зайнятості та економії коштів на її утримання”, центри професійної орієнтації населення, що функціонували на той час, були ліквідовані. Частина фахівців з профорієнтації увійшла до складу відділів професійного навчання регіональних центрів зайнятості. На цьому перша спроба створення державної системи професійної орієнтації населення в Україні була призупинена, але профорієнтаційна робота з населенням не припинялася. Найбільш широкий спектр профорієнтаційних послуг кожен бажаючий міг отримати в базових центрах зайнятості. У структурах окремих міністерств, відомств, навчальних закладів та кадрових агенцій починають створюватись підрозділи, що спеціалізуються на наданні профорієнтаційних послуг різним категоріям населення, але їхня діяльність найчастіше є спонтанною та безсистемною. У такій ситуації виникла потреба в об’єднанні зусиль та координації діяльності профорієнтаційних осередків, тобто знов постало питання про створення цілісної системи професійної орієнтації. У 2007 році, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України, розробляється та затверджується “План заходів, спрямованих на розвиток системи професійної орієнтації населення на період до 2009 р.” Відповідно до нього розробляється та затверджується нова редакція Концепції державної системи профорієнтації, створюється міжвідомча Рада питань профорієнтації населення (січень 2009 р.) та доручається відповідним міністерствам, закладам і установам, в межах своєї компетенції, вжити необхідних заходів щодо практичної реалізації покладених на них завдань. Це свідчить про появу нових можливостей щодо вдосконалення профорієнтаційної роботи та формування її цілісної системи на державному рівні. Хронологія основних подій в історії професійної орієнтації 1908 р. (січень) - Ф. Парсонс відкриває у м. Бостон (США) перше бюро, яке спеціалізується на наданні послуг молоді щодо визначення майбутнього трудового шляху. 1920 р. - початок становлення профорієнтації (психотехніки) на теренах СРСР. 1931 р. - відбувається Перший з’їзд провідних спеціалістів з психотехнічних технологій. Приймається рішення про доцільність включення психотехнології (профорієнтації) у програму навчально-виховного процесу трудової політехнічної школи. 1936 р. - виходить у світ постанова ЦК ВКП(б) “Про педологічні перекручення в системі Наркомпросу”, на підставі якої профорієнтаційна робота з молоддю була припинена на тривалий час. 1949 р. - Міжнародна організація (бюро) праці (МОП) приймає Конвенцію “Про професійне орієнтування”. 1958 р. - прийняття державного Закону “Про зміцнення зв’язків школи з життям та подальший розвиток системи народної освіти у СРСР”. 1975 р. - Міжнародна організація праці (МОП) приймає Конвенцію №142 “Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів”. Ратифікована Україною у березні 1979 р. 1987 р. – відповідно до державної програми на теренах СРСР розпочато створення розгалуженої мережі центрів професійної орієнтації молоді (ЦПОМ). На території України створюються перші міські ЦПОМ (Київ, Дніпропетровськ, Львів, Херсон, Одеса, Миколаїв, Кривий Ріг). 1993-1996 рр. - за ініціативою Міністерства праці України та державного центру зайнятості в структурах державної служби зайнятості України створюються та функціонують 29 центрів професійної орієнтації населення . 1994 р. - в Україні за розпорядженням Міністерства праці розроблено Концепцію державної системи професійної орієнтації населення. Схвалена Кабінетом Міністрів України. 2007 р. - Кабінет Міністрів України затверджує “План заходів, спрямованих на розвиток системи професійної орієнтації населення на період до 2009 р.”.
Література до розділу.
2.“Про затвердження плану заходів, спрямованих на розвиток системи професійної орієнтації населення” : розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. 3.“Про затвердження програми розвитку державної служби зайнятості” : Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2004. 4. Збірник нормативних, інструктивних та методичних матеріалів з питань профорієнтації незайнятого населення. - К. : ІПК ДСЗУ, 1997.
|