Перегук геніїв (Міжкультурна взаємодія: Леся Українка та Гайнріх Гайне)



Скачати 456.4 Kb.
Сторінка4/4
Дата конвертації16.04.2016
Розмір456.4 Kb.
1   2   3   4

2 ведучий: 3 тугою в душі за рідним краєм, на чужині, де прожив 25 років, куди до нього прийшло всеєвропейське, а з часом і всесвітнє визнання, помирав поет. Ще замолоду здоров'я Гайне почала підточувати страшна спадкова хвороба – сухотка спинного мозку. З роками хвороба прогресувала. Дедалі частіше боліла голова, віднімало ліву руку, часом пропадав зір. У травні 1848р. хворий поет востаннє вийшов з дому. Виснажений, схудлий, Гайне прямував до Лувру. Він насилу дійшов до мармурової статуї Венери Мілосської і зі сльозами на очах припав до п'єдесталу. Палкий шанувальник життєрадісного, світлого й гармонійного еллінського мистецтва прощався зі світом краси. Розповідаючи про цей епізод, поет згадував, що богиня дивилася на нього з повними співчуття очима, наче хотіла сказати: «Хіба ти не бачиш, що у мене немає рук і я не можу тобі допомогти?»

А потім були останні 8 років неймовірних фізичних мук. Поет лежав на ложі з матраців, яке називав матрацною могилою. У тісній паризькій квартирі, серед гуркоту і куряви великого міста, але продовжував писати. Напівсліпий і нерухомий, письменник правою рукою піднімав повіку одного ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою рукою на широких аркушах паперу виводив великі літери, писав «Мемуари».

Зовнішній світ Гайне звузився надзвичайно, зате внутрішній його світ розширився, і він відчув себе володарем у безмежному царстві думки, де його духовному зорові розкривалися духовні надбання віків.

І в сумні, важкі години свого життя Гайне до кінця залишався оптимістом, сприймав все з гумором. Саме цій рисі характеру віддав належне Бальзак у посвяті своєї повісті «Принц богеми» Г. Гайне. Бальзак писав: «Дорогий Гайне! Вам присвячую я цей нарис, Вам, який в Парижі представляєте думку і поезію Німеччини, а в Німеччині – живу і гостру французьку критику і Вам, який краще, ніж хто-небудь інший зрозуміє, що тут від критики, від жарту, від любові і від істини».

Гайне працював до останнього дня, і його передсмертними словами були: « Паперу і олівця!» На світанку 17 лютого 1856р. поета не стало.

Elise Krinitz, die „Mouche“


(Trotz seines Leidens kamen Heine Humor und Leidenschaft nicht abhanden. Die letzten Monate seines Lebens erleichterten ihm die Besuche seiner Verehrerin Elise Krinitz, die er zärtlich „Mouche“ nannte. Sie wurde zu seiner „angebeteten Lotosblume“. Wegen Heines Hinfälligkeit konnte sich diese Anbetung jedoch nur auf rein geistiger Ebene entfalten. Er kommentierte dies selbstironisch in den Versen

Worte! Worte! keine Thaten!

Nimals Fleisch, geliebte Puppe.

Immer Geist und keinen Braten,

Keine Knödel in der Suppe.

(Brief an Karl Marx vom 14. Jan. 1848, zit. nach Michael Werner (Hrsg.): Begegnungen mit Heine. Berichte der Zeitgenossen. Hoffmann und Campe, Hamburg 1973. Bd. 2 (1847–1856), S. 99)

Dass er sogar über den Tod noch scherzen konnte, zeigt sein Gedicht Epilog:

Unser Grab erwärmt der Ruhm.
Thorenworte! Narrenthum!
Eine beßre Wärme gibt
Eine Kuhmagd, die verliebt
Uns mit dicken Lippen küsst
und beträchtlich riecht nach Mist.


(Der Neurologe Roland Schiffter spricht von einer „Neurosyphilis in Form der chronischen Meningitis“: Das Leiden des Heinrich Heine. In: Fortschritte der Neurologie. Psychiatrie 73 (2005), S. 30–43)

Heines Grabbüste auf dem Friedhof Montmartre in Paris

Am 17. Februar 1856 starb Heinrich Heine. Drei Tage später wurde er auf dem Friedhof Montmartre beerdigt, wo nach dem ausdrücklichen Willen des Dichters 27 Jahre später auch Mathilde ihre letzte Ruhe fand. Das im Jahre 1901 erstellte Grabmal ziert eine von dem dänischen Bildhauer Louis Hasselriis stammende Marmorbüste Heines und sein Gedicht Wo?:

Wo wird einst des Wandermüden
Letzte Ruhestätte seyn?
Unter Palmen in dem Süden?
Unter Linden an dem Rhein?


Werd ich wo in einer Wüste
Eingescharrt von fremder Hand?
Oder ruh ich an der Küste
Eines Meeres in dem Sand.


Immerhin mich wird umgeben
Gotteshimmel, dort wie hier,
Und als Todtenlampen schweben
Nachts die Sterne über mir.
(Henner Montanus: Der kranke Heine. Metzler, Stuttgart 1995)
2 ведучий: На цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

Ліна Костенко

Перечитуючи натхненні сторінки творів Гайне, відчуваємо їхню свіжість, пристрасність, і хоч події, зображені в них, вже давно відійшли в минуле, проте палке серце поета промовляє до нас і сьогодні, хвилює і зворушує своєю вірою у майбутнє людства. Завжди по-сучасному звучать його слова: «Коли ми досягнемо того, що маси будуть розуміти істинне, тоді здійсниться велике єднання народів, священний союз націй, нам не потрібно буде більше через взаємну недовіру утримувати постійні армії в багато сотень тисяч убивць, мечі ми перекуємо на рала і запряжемо в них військових коней, доб'ємося миру, добробуту, волі! Цій діяльності присвячене моє життя...».



Немає сумніву, що, глибше пізнавши духовний і поетичний світ Гайнріха Гайне і Лесі Українки ще раз пе­реконуємось, що справжня поезія вічна, близька людям різних націй і епох. Доречно звучать сьогодні слова:
Два світи, дві епохи, два різних життя,

Різні люди і різні звичаї.

Їхні душі спасенні, бо їм вороття

Через пам'ять у рідному краї.

Схожі долі у них, у них сонце одне,

Одне небо на двох, одні зорі,

І життя невеселе, колюче, сумне,

І поезія – хвилі на морі,

Що надійде із дна, із далеких глибин,

Набіжить, налетить, ні, – наскоче,

Чи що стиха у водах десь човен один

Ніжно й тихо піною лоскоче.

І хоч різні світи, і хоч різні часи,

Різні люди і різні епохи:

Їхні вірші – це свіжість вітрів і роси,

Їхні долі – шляхи на Голгофу.

Тетяна Барвінська

Автори: доцент кафедри німецької мови Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Рокіцькa Наталія Володимирівна і викладач – методист української мови і літератури Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя Літвінюк Ольга Володимирівна
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка