Перегук геніїв (Міжкультурна взаємодія: Леся Українка та Гайнріх Гайне)



Скачати 456.4 Kb.
Сторінка2/4
Дата конвертації16.04.2016
Розмір456.4 Kb.
1   2   3   4

2 ведучий: Рейн, рідна річка Гайне, овіяна народними легендами і переказами, також була джерелом натхнення поета. У «Книзі Le Grand» є такі ліричні рядки: «Прекрасна Йоганна знала безліч гарних легенд, і коли її біла рука простягалася до вікна і вказувала в далечінь на гори, де відбувалося все те, про що вона оповідала, я й сам відчував себе наче зачарованим, і рицарі минувшини, як живі, підводилися з руїн палаців і рубали залізні панцирі один на одному. Лорелея знову стояла на вершині гори, і чарівно-згубна її пісня летіла вниз, а Рейн шумів так розважно-заспокійливо і водночас так дразливо-моторошно, і прекрасна Йоганна дивилася на мене так дивно, так загадково, так химерно-засмучено, начебто й сама вона вийшла з тієї ж казки, яку щойно оповідала».

Lorelei

Ich weiß nicht, was soll es bedeuten,

dass ich so traurig bin;

ein Mädchen aus alten zeiten,

das kommt mir nicht aus dem Sinn.

Die Luft ist kühl und es dunkelt,

und ruhig fließt der Rein;

der Gipfel des Berges funkelt

im Abendsonnenschein.

Die schönst Jungfrau sitzet

dort oben wunderbar,

ihr goldnes Geschmeide blitzet,

sie kämmt ihr goldenes Haar.

So kämmt es mit goldenen Kämme

und singt ein Lied dabei:

das hat eine wundersame,

gewaltige Melodei.

Den Schiffer im kleinen Dchiffe

ergreift es mit wildem Weh,

er schaut nicht die Felsenriffe,

er schaut nur hinauf in die Häh.

Ich glaube, die Wellen verschlingen

am Ende Schiffer und Kahn;

und das hat mit ihrem Singen

die Lorelei getan.

Лорелея

Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє, –

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже – смеркає,

Привільний Рейн затих;

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

І косу розчісує ним,

І дикої пісні співає,

Не співаної ніким.

В човні рибалку в цю пору

Проймає нестерпний біль,

Він дивиться тільки вгору –

Не бачить ні скель, ні хвиль.

Зникають в потоці бурхливім

І човен. і хлопець з очей,

І все це своїм своїм співом

Зробила Лорелей.

Переклав Леонід Первомайський
2 ведучий: Цей вірш став у Німеччині популярною народною піснею. В часи приходу до влади націонал-соціалістів на чолі з Гітлером, коли всі твори великого поета були заборонені, баладу про Лорелей друкували в пісенниках без імені автора. Одним з ранніх відгуків українською мовою на поезію Г. Гайне була переробка цієї балади О.–Ю. Федьковичем, відома під авторською назвою «Сокілська княгиня».

1 ведучий: У творчості цих геніальних поетів, які жили в різних

країнах, є дуже багато спільних мотивів.



2 ведучий: За 59 років свого життя Гайне був свідком розквіту й падіння наполеонівської імперії, революції 1830 і 1848 років, що сколихнули не тільки Францію, але і всю Європу.

Які ж причини послужили переїзду Гайне у Францію?

У грудні 1835 р. німецький союзний сейм оголошує боротьбу з літератyрно-громадським рухом «Молода Німеччина». І хоч Г. Гайне формально не належав до цього руху, сейм приймає рішення про заборону друкувати його твори. Щоправда, ця заборона триває недовго. І в цей час Гайне створює романтичні новели, зокрема одну з перлин своєї прози – «Флорентійські ночі».

Після кількох років марних спроб знайти грунт для своєї діяльності у Німеччині поет змушений емігрувати в Париж. Поштовхом до цього стали події Липневої революції 1830 року у Франції.

(Alle seine Veröffentlichungen in Deutschland waren der Zensur unterworfen, die er 1827 in Das Buch Le Grand mit folgendem, vorgeblich zensierten Text satirisch unterlieft (Heines Ironisierung der Romantik ist nicht zu verwechseln mit der sogenannten romantischen Ironie, die Friedrich Schlegel vertrat.)

Die deutschen Censoren ——  ——  ——  ——


——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——   Dummköpfe  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——  ——
——  ——  ——  ——  ——

In dieser Zeit wurde Heine allmählich als großes literarisches Talent wahrgenommen. Seit Anfang der 1830er Jahre verbreitete sich sein Ruhm in Deutschland und Europa.

Wegen seiner politischen Ansichten zunehmend angefeindet – vor allem in Preußen– und der Zensur in Deutschland überdrüssig, ging Heinrich Heine 1831, nach dem Ausbruch der französischen Julirevolution, nach Paris. Hier begann seine zweite Lebens- und Schaffensphase. Zeit seines Lebens sollte Heine sich nach Deutschland sehnen, wie sein Gedicht In der Fremde belegt (Aus: Neue Gedichte, zit. nach: DHA, Bd. 2, S. 15 f.):

Ich hatte einst ein schönes Vaterland.


Der Eichenbaum
Wuchs dort so hoch, die Veilchen nickten sanft.
Es war ein Traum.

Das küßte mich auf deutsch und sprach auf deutsch


(Man glaubt es kaum Wie gut es klang)
das Wort: „Ich liebe dich!“
Es war ein Traum.

Doch er sollte dieses Vaterland nur noch zweimal wiedersehen. Endgültig wurde Paris zu Heines Exil, als seine Werke – auch alle zukünftigen – 1833 in Preußen und 1835 auf Beschluss des Frankfurter Bundestages in allen Mitgliedsstaaten des Deutschen Bundes verboten wurden. Das gleiche Schicksal traf die Dichter des Jungen Deutschland. Im Beschluss des Bundestages hieß es, die Mitglieder dieser Gruppe zielten darauf ab, „in belletristischen, für alle Classen von Lesern zugänglichen Schriften die christliche Religion auf die frechste Weise anzugreifen, die bestehenden socialen Verhältnisse herabzuwürdigen und alle Zucht und Sittlichkeit zu zerstören“.(Aus: Reisebilder. Dritter Teil: Reise von München nach Genua, zit. nach: DHA, Bd. 7/1, S. 68.)



1 ведучий: Ми дізналися про ті суспільні умови, в яких жив і працював Гайне. А за яких обставин починала свій нелегкий творчий шлях Леся Українка у 80-х рр. ХІХ ст.? 80-і роки XIX ст. в Україні – це пора особливо жорстокого засилля царської бюрократії, коли українську культуру різними указами було поставлено поза законом, заборонялося друкувати книги і публічно виступати українською мовою. У цей час самодержавної реакції віддушиною було зібрання гуртів, які заснувала українська інтелігенція в багатьох містах, щоб відстоювати права рідного народу.

Гайне: Я впевнений, пані Лесю, що завдяки інтелекту, силі волі, організаторським здібностям Ви були у центрі літературного життя.

Леся Українка: Звичайно. У Києві діяв гурток «Плеяда». Велику роль у його створенні відігравали сім'ї Лисенків, Старицьких і наша. Молоді люди з літературним нахилом збиралися на квартирах, і ми обговорювали науково-мистецькі новини і сперечалися на літературні теми, влаштовували творчі вечори. Ми ставили завдання розвивати українську культуру, працювали над власними творами. Плеядівці орієнтувалися на світові мистецькі досягнення, приділяли увагу перекладам кращих творів світової літератури українською мовою.

Група українських письменників, що зібрались у Полтаві на відкритті пам’ятника І.П.Котляревському. Фото 1903 р. Передній ряд (зліва направо) : Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич; задній ряд : Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко. Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 129.



2 ведучий: Ви поезія, вірші?

Чи тільки слова?

У майбутнього слух абсолютний.

Ліна Костенко

Дійсно, володіти мистецтвом перекладу – великий талант, який і оцінять майбутні покоління. Жоден переклад не можливий без глибокого знання тієї чи іншої іноземної мови, та й не тільки її. Перекладач повинен перенестися в ту епоху, в ті суспільні події, в яких жив і творив той чи інший митець. Зауважимо, що недаремно Леся Українка перекладала саме Гайне. Він був близький їй за духом. Поетеса прагнула всіма засобами довести поезії Гайне до широкого загалу. (Див. додаток «Г. Гейне в українських перекладах».)



2 ведучий: До творчості Гайне зверталася не тільки Леся Українка, до неї твори письменника перекладали М.Старицький, О- Ю. Федькович, І.Франко. Як і Франко, Леся Українка зацікавилась філософською поемою Гайне «Götterdämmerung» (1826). Каменяр назвав її «Скін богів» (переклад 1879), Леся Українка – «Світова тьма» ( 1925). У назві вона відійшла далі від оригіналу, ніж Франко. Цікаво співставити переклади Лесі Українки й Івана Франка – великих митців. Обидва досконалі, але не схожі один на одного. Леся Українка ближча в перекладі до гайнівського оригіналу, хоч і Франко, і вона передали точно філософський зміст твору. Однак Франко переносить дію в середовище простих людей, тоді як у Гайне мова йде про міське панство.
У Лесі Українки:

Панове одягають літні вбрання,

святкові, з ґудзями, що сяють ясно,

Всі панії в невинну біль убрались.

У Франка: В літні блузи чоловічі вбрані,

А на жінках невинно-білий шлик.

У Гайне: Die Männer ziehn die Nahkinghosen an

Und sonntagsröck mit goldnen Spiegelknöpfen;

Die Frauen kleiden sich in Unschuldweiß...
Und schmerzhaft zuckt die alte Mutter Erde.

Du arme Erde, deine Schmerzen kenn’ ich!

Ich seh` die Blut in deinem Busen wühlen

Und deine tausend Adern seh` ich bluten,

Und seh`, wie deine Wunde klaffend aufreißt...
У Франка:

І мать земля тремтить,

Бо біль відвічний

Її пройняв і встид.

О, мати земле, -

Знаю я твій біль, і бачу жар,

що в груді ти лютує,

І бачу кров, що ллється з жил тобі,

І чую стон, котрого люд не чує.

(не слідує за оригіналом, передає не

так гайнівське, як його власне ставлення

до людських вад, страждань.)
У Лесі Українки:

Тремтить сира земля від жалю, болю.

Ти бідна земле, біль твій розумію!

Я бачу – з жил невинно кров тече,

Я бачу, як одкрилися твої рани

І вибухнули дим, огонь і кров!

(знаходить слова пекучого болю і жалю)
2 ведучий: У більшості віршів Гайне Леся Українка зберігає не лише розмір і рими, але й поетичний візерунок вірша, і антитезу, що так її любив поет; Одна з особливостей німецької мови, яку широко використовував Гайне, – це з'єднані слова. Їх перекладати дуже важко іншою мовою, але Леся Українка знаходить для них прекрасні образні вирази. Так, у вірші 6 «Атта Троль»: Streb` ich vor Liebessehen!

У Лесі Українки: Із жалю-кохання загинуть!

У 8-ому вірші зірки у Гайне, які « schauen sich an mit Liebesweh» стають людяними і близькими. Поетесі не вдалося це передати, хоч образ створений нею, сам по собі прекрасний: ...і любо зглядаються, зорять.

У 22 вірші Леся Українка більш стримано, лаконічно пише про горе поета так:

Ich weiß nicht, war die Liebe größer als Leid ?

Ich weiß nur, sie waren groß alle beid´!

Що більше – кохання чи туга моя?

Обоє безмірні,

Лиш те знаю я!
Звучать вірші Гайнріха Гaйне у перекладі Лесі Українки:
Ich unglücksel'ger Atlas! eine Welt,

Die ganze Welt der Schmerzen, muss ich tragen,

Ich trage Unerträgliches, und brechen

Will mir das Herz im Leibe.


Du stolzes Herz! Du hast es ja gewollt!

Du wolltest glücklich sein, unendlich glücklich,

Oder unendlich elend, stolzes Herz,

Und jetzo bist du elend.

Ох, я нещасний Атлас! Цілий світ,

Світ цілий туги мушу я носити.

Вагу ношу незмірну. Розіб’ється

Вже хутко серце в грудях.
Ти, горде серце, ти сього бажало!

Ти щастя прагнуло, без міри щастя,

Чи туги, – теж без міри. Горде серце,

Тож досить маєш – туги?..
Sie haben mich gequälet,

Geärgert biau und blaß.

Die einen mit ihrer Liebe,

Die andern mit ihrem Haß.

Sie haben das Brot mir vergiftet,

Sie gössen mir Gift ins Glas,

Die einen mit ihrer Liebe,

Die andern mit ihrem Haß.

Doch sie, die mich am meisten Gequält,

geärgert, betrübt,

Die hat mich nie gehasset,

Und hat mich nie geliebt.


Вони мене дражнили,

До серця дійняли,

Одні тим, що любили,

Другі тим, що кляли.
Вони мені до всього

Отрути долили,

Одні тим, що любили,

Другі тим, що кляли.

Котра ж мені найбільший

Жаль серцю завдала, –

То тая не любила

Мене і не кляла!..
Du liebst mich nicht, du liebst mich nicht,

Das kümmert mich gar wenig;

Schau ich dir nur ins Angesicht,

So bin ich froh wie'n König.

Du hassest, hassest mich sogar,

So spricht dein rotes Mündchen;

Reich mir es nur zum Küssen dar,

So tröst ich mich, mein Kindchen.



Ти не любиш мене, ти не любиш мене,

Я не дуже за теє журюся;

Як погляну на личенько любе, ясне,

То веселий, мов цар, я роблюся.

Ненавидиш мене, те говорять мені

Ці коханії уста-рубіни;

Але дай поцілую ті уста знадні,

То забуду всі прикрі хвилини!
O schwöre nicht und küsse nur,

Ich glaube keinem Weiberschwur!

Dein Wort ist süß, doch süßer ist

Der Kuß, den ich dir abgeküßt!

Den hab ich, und dran glaub ich auch,

Das Wort ist eitel Dunst und Hauch.

O schwöre, Liebchen, immerfort,

Ich glaube dir aufs bloße Wort!

An deinen Busen sink ich hin, Und glaube,

dass ich selig bin;

Ich glaube, Liebchen, ewiglich,

Und noch viel länger, liebst du mich.


Цілуй, а не клянись мені!

Не вірю я в слова зрадні!

Слова солодкі,— та хотів

Я б поцілунків замість слів:

Я маю їх, то й вірю їм;

А слово?.. Слово — порох, дим!

Клянись, клянись, кохана, знов!

На слово вірить я готов!

Схилю голівоньку свою

До тебе — й вірю, що в раю.

Я вірю, мила, вірю знов,

Що більш, ніж вічна, ця любов!
Sie saßen und tranken am Teetisch,

Und sprachen von Liebe viel.

Die Herren, die waren ästhetisch,

Die Damen von zartem Gefühl.

Die Liebe muss sein platonisch,

Der dürre Hofrat sprach.

Die Hofrätin lächelt ironisch,

Und dennoch seufzet sie: Ach!

Der Domherr öffnet den Mund weit:

Die Liebe sei nicht zu roh,

Sie schadet sonst der Gesundheit.

Das Fräulein lispelt: Wieso?

Die Gräfin spricht wehmütig:

Die Liebe ist eine Passion!

Und präsentieret gütig

Die Tasse dem Herren Baron.

Am Tische war noch ein Plätzchen;

Mein Liebchen, da hast du gefehlt.

Du hättest so hübsch, mein Schätzchen,

Von deiner Liebe erzählt.


Всі за чаєм сиділи й розмову

Про любов між собою вели.

Естетичні були всі панове,

Панії надто чулі були.

«Розумію — кохать платонічно!»

Мовив радця, страшний, як мана.

Усміхнулас ьmadaте іронічно,

«Ох!» – зітхнула тихенько вона.

Пастор вкинув до того зважливо:

«Не повинна любов буть палка:

Для здоров'я це дуже шкідливо».

«Як це?» – тихо спитала дочка.

А графиня зітхнула важенько:

«Ох, кохання — жага запальна!»

І баронові потім зграбненько

Подала склянку чаю вона.

За столом було місце маленьке,

Не було ж тебе, любко, там знов.

Як гарненько, моє ти серденько,

Розказала б ти їм про любов!

Andre beten zur Madonne,


Andre auch zu Paul und Peter;
Ich jedoch, ich will nur beten,
Nur zu dir, du schöne Sonne.

Gib mir Küsse, gib mir Wonne,

Sei mir gütig, sei mir gnädig,

Schönste Sonne unter den Mädchen,

Schönstes Mädchen unter der Sonne!
Хто благає Матір Божу,

Хто святих Петра і Павла,

Я ж одну благаю тільки –

Сонце ясне, любку гожу.

Будь до мене прихильніша,

Дай розкоші, поцілунків!

Ти, з дівчат найкраще сонце,

З сонців дівчина ясніша!
1 ведучий: Що доля нелегка, в цім користь і своя є.

Блаженний сон душі мистецтву не сприяє

Ліна Костенко

Так, нелегка доля випала поетам. Та лише в муках і стражданнях народжується справжня поезія. Душевний стан поета відтворюється у його ліриці. І так, як у житті є чорне і біле, радість і смуток, так само це виявляється і в поезії. Ми знаємо, як тяжко хворіла Леся Українка, і можемо зрозуміти, чому її вірші такі сумні, але оптимістичні і пристрасні, виражають віру в життя.



Гайне: Пані Лесю, які ж теми, мотиви були близькими Вашій душі?

Леся Українка: Моя перша поетична книжка «На крилах пісень» вийшла у Львові на початку 1893 р. У цій збірці переважають громадянські мотиви, ліричні інтонації, життєстверджуючий настрій. Першим акордом було патріотичне звернення до рідного краю – « До Тебе, Україно, наша бездольная мати» – вірш, що відкриває цикл «Сім струн». Леся Українка читає вірш: «До тебе, Україно...»
До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками – піснями,

То швидко полине тоді тая гучная зграя

Далеко шляхами – тернами.

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полю,

Здійметься високо – в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя безталанная мати!


Гайне: Можна собі уявити, як ви любили свій край, як задумувались над долею рідного народу, його історією. Ви дуже мужня жінка і, напевне, й поезія ваша така ж мужня і пристрасна.

Леся Українка: Так, життя, моє було дуже тяжке, але, «щоб не плакать, я сміялась ...»І в своїй поезії намагалась оспівати гімн боротьби за життя, за світло, за добро. Однією з таких поезій є:

«Contra spem spero»

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу!Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять ківтки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі,

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть, і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем`яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей:

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!




Олена Пчілка та Леся Українка (праворуч). Ялта (Крим). Фото грудня 1897 – січня 1898 р. Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка,

1976 р., т. 7, с. 192.



Гайне: Я думаю, що обставини, в яких Вам доводилось жити й працювати, висували на перший план у вашій ліриці тему творчої праці, ролі слова і поета у суспільстві.

Леся Українка: Для мене слово, гартоване кров`ю серця, щире, вистраждане всім моїм життям, є єдиною міцною зброєю у боротьбі з ворогами. І свідченням цьому є мій вірш «Слово, чому ти не твердая криця».

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб`єш…

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдина зброє,

Ми не повинні загнуть обоє!

Може в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Леся Українка: Ви теж не стояли осторонь тих суспільних подій, які відбувалися. Впевнена, що форма подорожніх нарисів стала лише приводом до сміливої критики суспільного ладу сучасної Вам Німеччини.

Гайне: Дійсно, перша частина «Подорожніх картин» – «Подорож на Гарц» – написана живою мовою. Перед вами постають два світи: один світ – геттінгенські філістери, нікчемні, пихаті псевдовчені, світські франки і прилизані дами, другий світ – прості люди, що живуть серед природи, знають радощі праці і відпочинку, люди, зігріті чистотою серця і благородством натури.

(Im Jahr 1826 veröffentlichte Heine den Reisebericht Harzreise, der sein erster großer Publikumserfolg wurde. Heine überwand den romantischen Ton, indem er ihn ironisch unterlief und die Stilmittei des romantischen Gedichts auch für Verse politischen Inhalts nutzte. Er selbst nannte sich einen „entlaufenen Romantiker“. Hier ein Beispiel für die ironische Brechung, in dem er sich über sentimental-romantische Naturergriffenheit lustig macht (Aus: Anhang zu Neue Gedichte, zit. nach: DHA, Bd. 2, S. 142)

Das Fräulein stand am Meere
Und seufzte lang und bang.
Es rührte sie so sehre
der Sonnenuntergang.

Mein Fräulein! Sein sie munter,


Das ist ein altes Stück;
Hier vorne geht sie unter
Und kehrt von hinten zurück.

Heine selbst erlebte das Meer zum ersten Mal in den Jahren 1827 und 1828 auf Reisen nach England und Italien. Seine Eindrücke schilderte er in weiteren Reisebildern, die er zwischen 1826 und 1831 veröffentlichte. Dazu gehören der Zyklus Nordsee sowie die Werke Die Bäder von Lucca und Ideen. Das Buch Le Grand, letzteres ein Bekenntnis zu Napoleon (Zit. nach HSA, Bd. 20, S. 234) und den Errungenschaften der Französischen Revolution. Er erwies sich als witziger und sarkastischer Kommentator, wenn er während seiner Italienreise nach Genua beispielsweise schreibt: Ja, mich dünkt zuweilen, der Teufel, der Adel und die Jesuiten existiren nur so lange, als man an sie glaub Marcel Reich-Ranicki.( Der Fall Heine, Stuttgart 1997, S. 103t.)


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка