Передмова



Сторінка14/17
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.65 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

3.8. Методи обробки з інформації

Як уже зазначалося, керівникові ПТНЗ доводиться працювати з діловою документацією (джерелами документації) та з різними літературними джерелами для забезпечення інформаційних потреб у системі управління. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що поряд з поняттям «методи роботи з інформацією» вживаються поняття «види аналітико-синтетичної переробки інформації», «методи роботи над літературними джерелами». Однак при цьому йдеться про бібліографічний опис, індексування, анотування, цитування, складання тез, реферування тощо. Існують кілька авторських підходів до класифікації методів роботи з інформацією. З огляду на наше завдання – розвиток ІАК керівників ПТНЗ – ми вважали за необхідне ознайомитися з більш поширеними методами й тими, що відповідають інформаційним запитам цієї категорії працівників системи ПТО.

Насамперед розглянемо методи роботи з джерелами документації. І. Кузнєцов поділяє їх на письмову документацію, візуальну або аудіовізуальну. До письмової, в т. ч. друкованої, документації він зараховує офіційні та приватні документи різних видів і форм. Приватними документами вважаються: щоденники, біографії державних діячів, документи не засвідчені нотаріусом (копії дипломів, свідоцтв, паспорта тощо), архіви приватних підприємств. У ПТНЗ до приватних документів ми зарахували індивідуальні плани самоосвіти педагогів, їхні записи щодо спостереження за успішністю учнів, сценарії виховних заходів, методичні розробки уроків тощо, тобто всі ті записи, які веде педагог додатково до нормативних вимог. Ці записи можуть використовуватися як у рукописному вигляді, бути надрукованими, так і представленими цифровими документами. Поряд з приватними документами є офіційна документація, перелік якої відображає номенклатура справ ПТНЗ.

До офіційних документів І. Кузнєцов зараховує:

публічні архіви – центральні або місцеві аріви є джерелом інформації, але робота з ними визначається певними інструкціями, яких треба дотримуватися;

парламентські та адміністративні публікації – офіційні видання, які публікують нормативні, парламентські документи (дають змогу вивчити позицію різних партій щодо конкретної проблеми; ознайомитися з міністерськими бюлетенями, звітами, щорічними виданнями, які анотуються у спеціальних інформативних виданнях);

статистика – цифрові документи, в яких наводяться дані про чисельність населення, народжуваність, смертність; дані про виробництво, розвиток економіки, ринку праці тощо (порівняння сукупності даних, певних чинників, що мають місце в регіоні, уможливлює ліцензування нових професій, різних освітніх послуг для населення, визначення перспективних напрямів розвитку ПТНЗ). Принагідно зазначимо, що статистичні данні необхідні для розуміння поточної ситуації та прогнозів на майбутнє, не завжди використовуються керівниками сповна, особливо офіційна статистика, доступ до якої нині забезпечується Інтернетом;

преса відображає різні тенденції і погляди та є джерелом різноманітної поточної інформації.Проте, користуючись цією інформацією, потрібно враховувати ступінь її незалежності, фінансовий стан, географічні зони впливу, тон публікацій, звернути увагу як на джерело документації (краще користуватися виданнями, які належать державним органам влади, мають великий тираж, розміщують не велику кількість реклами: необхідно обов’язково звертати увагу на зміст публікацій, їх орієнтацію – літературні, політичні, економічні, педагогічні, соціальні, медичні тощо);

біографічні довідники дають змогу з’ясувати подробиці діяльності різних людей у різних сферах, містять цінні відомості про соціальну мобільність, зокрема осіб, що просуваються по службових сходинках;

літературні твори мають цінність з різних точок зору: надають інформацію про інтереси тих чи інших верств суспільства, орієнтацію на культурні цінності, відображають проблеми конкретної історичної епохи чи сучасності, певної групи людей тощо;

приватні документи, приватні архіви – документація різних організацій: політичних, профспілкових, громадських; підприємств (колективні договори підприємств, угоди, акти, протоколи тощо);

особисті документи (керівників організацій, політичних, профспілкових лідерів та ін.) – листування, записи розмов, співбесід, дискусій, що утворюють архіви (дають підтвердження певним фактам, подіям та можливість дослідити їх з різних точок зору, виявити їхню значущість);

рисунки, магнітофонні записи, фотографії, фільми – відображають офіційні події, технологію підготовки різних, в т. ч. навчально-виховних заходів; можуть використовуватися як підтвердження певних пропозицій, ідей, або навпаки – для їх спростування, а також для організації дискусій, у презентації матеріалів; варто звернути увагу на відеозаписи в Videos–YouTube (www.youtube.com/videos), де можна знайти матеріали відеоконференцій (наприклад, ITEA–2011), записи лекцій провідних учених світу, виступи державних діячів тощо [50; 51; 140].

Робота над літературними джерелами інформації

Хоча робота над літературними джерелами інформації властива здебільшого для різних наукових досліджень, у практиці управління ПТНЗ їй відводиться теж значна роль – інформаційно забезпечувати прийняття управлінських рішень. Адже саме «науковість – якість знань, освіченості, широти світогляду» є одним із домінуючих показників авторитету керівника, який у ранжуванні його найважливіших якостей висунутий на перше місце [191, с. 230]. На другому місці – діловий авторитет (ділові якості) керівника: компетентність, навички, досвід, або експертна влада. Останню також ототожнюють з інформаційною владою, оскільки «носій експертної влади характеризується й найбільшою інформованістю у виробничих питаннях, але експертна влада передбачає вищість не тільки в знаннях та інформації, а й у навичках і вміннях їх використовувати. А інформаційна влада здатна слугувати не тільки розповсюдженню об’єктивних відомостей, а й маніпулювати, тобто управляти свідомістю і поведінкою персоналу всупереч інтересам людей, тобто може бути і засобом обману» [191, с. 230, 231].

Крім цього, сучасний керівник не може бути успішним, якщо не вміє одержувати обґрунтовану та об’єктивну інформацію про поведінку суб’єктів економічного середовища (на рівні регіону), причинах і чинниках впливу на неї. Зазвичай, така інформація або відсутня взагалі, або її недостатньо для прогнозування і коригування поведінки. Її «не знайдеш на поверхні», а тому необхідне спеціальне дослідження.

Очевидним є те, що будь-яка проблема, пов’язана з життям людей і суспільства, характеризується багатьма чинниками – психологічними, економічними, соціологічними, педагогічними, юридичними, організаційно-трудовими й техніко-технологічними. Вочевидь, що, спираючись лише на власний досвід та інтуїцію, вирішити їх не здається реальним. У зв’язку з цим І. Андреєва наголошує: «Науковий підхід до дослідження дійсності, на відміну від буденного, дає змогу виявити і використати глибинні, істотні системоутворюючі чинники, наблизитися до істинного знання. Він розуміє дослідження властивостей та особливостей об’єкта вивчення, встановлення його істотних ознак, властивостей, якостей, закономірностей розвитку, зв’язків і чинників, що визначають поведінку» [54, с. 362]. А це, відповідно, вимагає роботи з літературними джерелами.
Практичні поради

Починаючи роботу з літературними джерелами інформації необхідно звернути увагу на таке:

  • літературні джерела можуть бути застарілі і не відповідати сучасним досягненням науки, а тому потрібно пам’ятати, що «найбільш інтенсивно використовуються наукові журнали одно – чотирирічної давності. Оперативний масив довідково-інформаційних фондів бібліотек не перевищує 7–8 років»;

  • необхідно користуватися новітніми і фундаментальними роботами.

Визначивши проблему дослідження та сформулювавши її, треба обробити семантичну інформацію – визначити смисл (зміст, суть, сутність) понять, що містяться у сформульованій проблемі. Це дасть змогу:

виявити смислові зв’язки між словами вихідного тексту;

скласти тезаурус (тип словника, що подає лексичний склад мови в максимально повному обсязі), який дозволить «розмовляти однією мовою» в колективі під час розгляду проблеми;

визначитися зі структурою дослідження;

конкретизувати напрями наукового пошуку;

зорієнтуватися в виборі необхідних літературних джерел інформації.


Щоб робота з літературними джерелами була ефективною, керівникові необхідно зосередитися на вирішенні низки найважливіших завдань, тобто діяти за певним алгоритмом:




зібрати літературні джерела, які передбачали б фіксацію всього інформаційного масиву (наприклад, методична тема, над якою працює ваш навчальний заклад, сформульована таким чином: «Педагогічні умови підвищення якості професійної підготовки кваліфікованих робітників для будівельної галузі». Тоді у списку літе-




ратури мають бути наукові джерела з проблеми створення педагогічних умов для підготовки кваліфікованих робітників у системі ПТО; ті, що розкривають сутність якості професійної підготовки кадрів, та наукові джерела, в яких висвітлені шляхи підготовки кваліфікованих робітників для будівельної сфери; в нагоді також стане література, у якій узагальнено педагогічний досвід роботи вітчизняних і зарубіжних навчальних закладів з підготовки кваліфікованих робітників, та обґрунтовані педагогічні технології з окресленої проблеми);

відібрати із зібраного масиву літератури ті джерела, які ви будете використовувати в дослідженні зазначеної проблеми, користуючись критеріями: час існування джерела; його фундаментальність; авторитет у науці, який виражається індексом цитування, думкою експертів тощо;

класифікувати літературні джерела (визначити їх тип) за змістовим значенням: ті, що відображають певні аспекти об’єкта і предмета дослідження (І група – присвячена теоретичним аспектам об’єкта і предмета, ІІ – розглядає ті або інші аспекти об’єкта, тобто відображає різне його наочне бачення) та наочні джерела, які можуть бути теоретичними (обґрунтовують закономірності) і емпіричними (містять факти);

здійснити опис літературних джерел, побудувати літературний огляд, який дасть змогу визначити пізнавальну суть літературного джерела (це можливо зробити, відповівши на запитання: які проблеми предмета дослідження висвітлюються у цьому джерелі? Наскільки повно висвітлена в ньому



Раціональний підхід до роботи з літературними джерелами інформації

проблема? Які проблеми залишилися поза увагою автора?);

зробити реферування літературних джерел, підготовити на них посилання [195, с. 216].





Найбільш повну характеристику літературного джерела надає анотування. Анотація (лат. annotation – зауваження, примітка) – коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису.Її часто розміщують після бібліографічного опису на звороті титульних аркушів книг. Анотацію можна побачити в інформаційних виданнях, бібліографічних покажчиках, на картках бібліотечних каталогів.




Анотація дасть вам змогу:

зясувати, кому адресована книга, стаття, документ або частина документа (групи документів) з погляду призначення, змісту, форми та інших особливостей;

з якою метою вона може бути використана;

оцінити працю з погляду її науковості, логічної послідовності, актуальності питань чи проблем.




Анотування, як процес складання інформації, треба використовувати у процесі роботи з літературними джерелами з окресленої проблеми, що допоможе вам у первинній обробці інформації.

Анотування статей вимагають наукові видання, а тому слід памятати, що написання анотацій є відповідальним завданням і потребує глибоких знань з відповідної галузі.

Керівнику на замітку

При обробці інформації широко використовують реферат (нім. Referat < лат. referre – доповідати, повідомляти). Це поняття має два значення: 1 – доповідь на певну тему, яка охоплює огляд відповідних літературних та інших джерел; 2 – стислий виклад змісту наукової праці, статті [196, с. 596]. Треба взяти до уваги, що за змістом реферати поділяють на:



інформаційний – містить аргументи й наводить основні дані та висновки оригінальних документів, які вносять цінний вклад у загальну систему знань або корисні для певного кола читачів. Йог структура включає предмет дослідження і мету роботи, дані про методи і умови дослідження, результати та пропозиції автора щодо їх застосування. В ньому висвітлені основні характеристики нових технологій, технічних виробів, нову інформацію про відомі явища, предмети тощо. Однією з головних вимог до інформаційних рефератів є дотримання послідовності у викладі матеріалу;

індикативний – характеризується стислим викладом змісту і створюється з метою допомоги читачеві у вирішенні питання, чи варто йому звертатися до оригінального документа, а тому в ньому містяться відомості тільки про найважливіші аспекти змісту первинного документа та його інформаційний зміст. Вирішальним у ньому є логіка бібліографічного задуму (немає детальної фактографічної інформації). Основним цільовим призначенням інфдикативного реферату є привернення уваги читача до наукового документа;

монографічний – складається на основі аналітико-синтетичної переробки інформації, яка міститься в одному первинному документі;

зведений – містить відомості з кількох первинних документів з однієї теми, які викладені у вигляді зв’язаного тексту;

Керівнику на замітку

аспектний – укладений на основі аналітико-синтетичної переробки інформації одного чи кількох аспектів первинного документа;

фрагментний – укладається за одним чи кількома структурними елементами документа, якщо він має великий обсяг різнопрофільної інформації [167].

Керівнику на замітку

У науковій літературі класифікують реферати і за ознакою орієнтованості на споживача – цільовий та загальний, а також за формалізацією структури – текстовий і бланковий [166].

Особливо корисно здійснювати реферування в разі великого масиву інформації з різних джерел (літературних, наукових, газет, журналів, доповідей, співбесід, виступів по телебаченню, радіо, матеріалів з Інтернет-мережі, соціальних мереж тощо) та необхідності подальшого цитування. І. Нежданов звертає увагу на таку особливість реферування, як спотворення інформації певним чином особою, яка здійснює інформацію, оскільки реферування завжди орієнтоване на об’єкт інтересу. Тому особі, яка здійснює реферування певного матеріалу треба чітко розуміти: для чого вона це робить (яка кінцева мета) і для кого вона це робить (особливості сприйняття інформації споживачем реферату). Автор звертає увагу, що для найбільш точної і повної передачі інформації, особливо важливим є знання споживача або замовника реферату – це питання узгодженості і каналів передачі інформації. Суть реферування полягає у виборці з усього масиву інформації ключових моментів та їх фіксування (з повідомлення вилучаються елементи, які не несуть прямого інформаційного навантаження в інтересах конкретного проекту). Треба погодитися з І. Неждановим, що реферування є досить складною справою і водночас взяти до уваги, що сьогодні вже є комп’ютерні програми, які виконують цю функцію [128].

Практичні поради

Після реферування інформації здійснюється її зіставлення – знаходження в тексті даних, які вказують на зв’язок з вашими інтересами (час, місце, учасники, події тощо), а також на зв’язок з іншими даними, що використовуються у вашому дослідженні. Обрання тієї чи іншої інформації для вивчення вказує на те, що вами вже прийняте рішення про релевантність (англ. relevant – доречний, той, що стосується справи) даного інформаційного блоку, який був зареферований.

На наступному етапі здійснюється опис виявлених зв’язків, що необхідно для подальшого використання матеріалу. Опис зв’язків робиться в такій послідовності: систематизація відомостей (поділ всього масиву інформації на блоки за обраною певною ознакою) → виокремлення фактів → власне зіставлення (поверхневий аналіз з метою виявлення явних і можливих зв’язків з об’єктом вивчення та з іншими «частинками» інформації) → фіксація цих зв’язків [167].


Здійснюючи зіставлення інформації «вручну», можна виявити і «приховані» зв’язки. При використанні комп’ютера зв’язки виявляють за датами, назвами, місцем подій, сферами інтересів тощо.

Для аналітико-синтетичної обробки інформації використовується план – форма запису, коли читач виділяє окремі логічно завершені частини статті чи книги, даючи їм своєрідні заголовки. Це допомагає глибше усвідомити зміст прочитаного, встановити логічний зв’язок між його частинами. План може бути простим і складним залежно від змісту прочитаного матеріалу та визначеної мети [102, с. 334].

Практичні поради

Використовують два способи складання плану:

робота над ним у процесі читання;

складання плану після ознайомлення з книгою (дає змогу зробити підсумок роботи).


Наприклад, вивчаючи проблему переводу педагогічного колективу на нові технології навчання і виховання з метою підвищення якості підготовки кваліфікованих робітників, ми вважали доречним скласти план до частини книги Ю. Конаржевського «Внутрішкільний менеджмент», що уможливило би його використання як в подальшому дослідженні, так і в практичній діяльності. Наводимо як приклад:

ПЛАН

запровадження інноваційних технологій навчання і виховання майбутніх кваліфікованих робітників у ПТНЗ (фрагмент)

(Конаржевский Ю. А. Внутришкольный менеджмент / Ю. А. Конаржевский. – М. : Новая школа, 1993. – 140 с.)

І. Проаналізувати стан справ у ПТНЗ:

1. Здійснити аналіз:

якості викладання загальнонавчальних і спецдисциплін;

якості знань учнів.

2. Виявити сильні й слабкі сторони функціонування педагогічного колективу.

3. Встановити зв’язок методик, що використовуються, і технологій з недоліками в якості знань учнів;

4. Проаналізувати стан «витоків» – рівень підготовки учнів на момент вступу до ПТНЗ.

5. Відстежити, як недоліки в навчанні тавихованні в основній школі впливають на професійну освіту й виховання особистості в ПТНЗ.

Особливу увагу звернути на проблему формування ключових і професійних компетентностей.

ІІ. Усвідомлення педагогічним колективом необхідності зміни підходів до організації навчально-виховного процесу в ПТНЗ, для чого:



  1. Провести засідання педагогічної ради, на якій переконливо з діаграмами, графіками, таблицями розповісти педагогам про результати аналізу стану справ у ПТНЗ щодо якості підготовки кваліфікованих робітників.

  2. Виявити ініціативну групу викладачів, які відразу усвідомили необхідність змін і виявили бажання брати участь у дослідженні цих процесів та впроваджувати їх у навчальний процес.

  3. Створити атмосферу широкого обміну думками, відкритого обговорення найважливіших питань життя ПТНЗ: організувати зустрічі з колективами інших ПТНЗ, де вже існує досвід з окресленої проблеми.

У процесі обробки інформації застосовуються цитати (лат. cito – приводжу, проголошую) – дослівний уривок з будь-якого тексту [184, с. 647], що наводяться письмово чи усно для підтвердження міркування.



Наприклад.

Вивчивши стан дослідження формування інформаційно-аналітичної компетентності у менеджера, дослідниця дійшла висновку, що цей аспект менеджерської діяльності представлений в наукових психолого-педагогічних працях найменше, хоча «аналітика присутня практично в усіх сферах професійного управління і є передумовою прийняття раціональних управлінських рішень, що виступає основним показником ефективності системи менеджменту в організаційних структурах державного та недержавного типу».

Досліджуючи основні характеристики і сфери прояву інформатизації суспільства, Н. Ващекін і Ю. Абрамов зазначають: «…проблема інформатизації не є суто технічною, а в значній мірі соціокультурною».

Дослідники підкреслюють, що взаємовідносини системи управління і системи інформації можна відобразити таким чином: «За наявності достатньої інформації погана система управління аби як, але може здійснювати управління; при відсутності інформації дуже гарна керуюча система втрачає здатність до управління».




До виписування цитат існують певні вимоги:

цитування здійснюється після ретельного ознайомлення з найближчим до уривка текстом;

цитуються основні, закінчені й оригінальні думки;

цитата береться в лапки;

якщо вона починається із середини речення, тобто використовується у неповному обсязі, то супроводжується відкрапковуванням (на початку – « - ____»; усередині –«___...___»; наприкінці –«____...»; пропущена з певних причин значна частина цитати позначається <…>);

після цитати в дужках вказується джерело, з якого вона взята; необхідно зазначати назву книги або статті, а також том, у якому ця робота вміщена; вказати місце видання, видавництво, рік, сторінки;

Керівнику на замітку

для доповнення цитати власними словами використовують дужки – неавторський текст, але треба стежити, щоб думка автора цитати не була спотворена;

у цитаті треба точно відтворювати курсиви, підкреслення, розрядки, якщо вони зроблені автором; у такому разі робиться примітка – курсив автора; треба виписувати в окремі зошити з помітками проблем, яких стосується цитата; за необхідності можна виділити, наприклад, курсивом, розрядкою слова терміни, словосполучення, думки автора (якщо вони в нього не виділені, то в дужках робиться одразу ж примітка – курсив наш – Г.В.);

можна також кожну цитату виписувати на окремий аркуш паперу, при цьому необхідно обов’язково у правому верхньому куті зазначати проблему, якої вона стосується, а на звороті або наприкінці аркуша записати свої думки з приводу даної цитати;

аркуші з цитатами треба зберігати у певній системі [102, с. 335].

Керівнику на замітку

Дотримання цих вимог дає змогу впродовж певного часу зібрати значний матеріал, опрацьовуючи рекомендовану літературу з різних навчальних дисциплін.


Практичні поради

Цей матеріал зручно зберігати у файлах, окремо відведених на кожну дисципліну. Такий підхід дасть змогу неодноразово використовувати його у навчальній та науковій роботі. У такій же спосіб можна систематизувати й інші виписки й матеріали [148, с. 105].

Зробити виписку у вигляді цитати – буквального витягу з будь-якого тексту вважається складною справою.Це не тільки складне й тонке мистецтво, а ще й досить делікатна справа. Адже інтелектуальна власність та авторські права перебувають під захистом закону. Тому при цитуванні тексту завжди треба дотримуватися щойно визначених вимог.

Робота з літературними джерелами не обходиться без запису висновків і складання тез. Часто при опрацюванні літератури виникає необхідність записати основні думки автора з певної проблеми. У такому разітреба у зошиті для записів:

вказати прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік її видання;

нижче у певній послідовності викласти міркування про ті вузлові проблеми чи питання, які розглядаються у творі;

на полях, які обов’язково залишаються, можна робити свої помітки.

Наприклад:

Шапиро С.Б., Тарасенко В.В. Информационное обеспечение менеджмента, маркетинга и инноваций. Харьков: ООО "Калейдоскоп", 1997. 100 с.

Управлінська діяльність у будь-якій сфері вимагає максимального використання досягнень науки, техніки і виробництва, дані про які містяться у певних джерелах науково-технічної інформації (НТІ). Відомо, що більшість управлінських рішень базується на інформаційному масиві, який має унікальну особливість постійно змінюватися. У зв’язку з цим інформаційне забезпечення діяльності керівника набуває важливого значення. Особливо це актуалізується в період демократизації суспільства, зміщення акцентів з адміністративних методів управлінського впливу на економічні. Сучасними дослідниками доведено, що науково-інформаційна діяльність є істотним резервом підвищення ефективності всіх видів творчої праці.

С.Б. Шапіро і В.В. Тарасенко вважають, що для підвищення результативності своєї діяльності керівник має володіти знаннями про:

роль науково-технічної інформації в науці, техніці, виробництві, підвищення ефективності менеджменту, маркетингу й інновації; про існуючу систему науково-технічної інформації, її структуру та організацію; види інформаційних видань;

інформаційні органи, їхню діяльність і послуги, які вони можуть надати фахівцю у його роботі; про форми й методи пошуку, аналізу та відбору для використання запозичених з інформаційних джерел новацій [с. 1].

Вони ж підкреслюють, що менеджер повинен вміти:

чітко викладати свої інформаційні потреби;

налагоджувати комунікативні зв’язки;

здійснювати пошук необхідної інформації та її аналітико-синтетичну переробку;

користуватися довідниково-пошуковим апаратом довідково-інформаційного фонду;

володіти новими інформаційними технологіями;

підготовляти і оформляти рукопис для опублікування тощо.

Такий підхід дає змогу осмислити прочитане, усвідомити в загальних рисах суть даного матеріалу й зберегти його як основу для відтворення у пам’яті при необхідності подальшого використання.

Поглибленим видом попередньої роботи є складання тез. Теза (гр. thesis – положення, твердження) – положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо; вихідне положення, що вимагає доведення [131, с. 514].

Даний засіб читання використовується для опрацювання прочитаної книги, статті залежно від її змісту і спрямування. При тезисному викладанні літературного джерела своїми словами виписуються основні твердження автора (основні думки праці від початку до кінця, а не лише її дослідницької частини), які у конспекті розміщуються в логічній послідовності. У тезах однією–двома фразами обґрунтовують тему, викладають історію питання, методику дослідження та його результати. Окремі положення в тезах мають бути пов’язані між собою логічно. Кожна теза повинна бути сформульована чітко, стисло і передавати основну думку автора. На відміну від конспекту в тезах не наводяться деталі, пояснення, ілюстрації. На полях можна робити свої помітки, фіксувати власні думки, викликані розмірковуваннями над опрацьованим матеріалом. Це не перешкоджає створенню цілісного, концептуального уявлення про зміст праці. По суті тези – це розгорнуті висновки літературного джерела, яке вивчається.


Тези, залежно від того, наскільки розширено подано в них матеріал, поділяють на три групи:

прості – головні думки в змістовій частині тексту;

основні – принципово важливі, головні положення, що узагальнюють зміст джерела (до кожної основної тези можна підібрати кілька простих, що її роз’яснюють);

складні – запис як основних, так і простих тез.

Також тези можуть бути цитатними, вільними (сформульовані тим, хто виконує тези), комбінованими (власні формулювання з використанням цитат із тексту).

Керівнику на замітку


Практичні поради

Тези складають у наступній послідовності:

свідоме ознайомлення з текстом;

поділ тексту на змістові частини;

осмислення кожного уривку, виділення в ньому найістотніших положень;

формулювання власними словами або цитатою основних визначених частин.

При виконанні складних тез, треба виписувати також побіжні думки так, щоб вони роз’яснювали та аргументували основні [33, с. 265].


Робота з літературним джерелом в такий спосіб допомагає синтезувати основні думки і положення, сприяє розвитку логічного мислення, збагачує мову керівника.




1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка