Особливості роботи практичного психолога днз із подолання дитячої неслухняності



Скачати 118.91 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір118.91 Kb.
Особливості роботи практичного психолога ДНЗ

із подолання дитячої неслухняності
-Власова Лариса Григорівна, практичний психолог

дошкільного навчального закладу (ясла – садок) №37 «Ластівка» комбінованого типу, м. Кіровоград
Однією з актуальних проблем в роботі практичного психолога ДНЗ є проблема дитячої неслухняності. Діти не тільки капризують, проявляють впертість, а демонструють агресивну поведінку, яка направлена, як на однолітків, так і на дорослих. Звичайно, таку поведінку дошкільників ми не можемо розглядати як девіантну, але й ігнорувати ці прояви не варто.

Вихователі, батьки звертаються за порадами, намагаються відшукати причини, запобігти негативним впливам, які руйнують душу дитини, створюють емоційний дискомфорт як самій дитині, так і оточуючим.

Над цією проблемою працюють, її досліджують психологи та педагоги: Н.В.Чуб, О.Є. Марінушкіна, Ю.О. Замазій, К.Шевченко, О. Сиротіна, Є.В. Суботський, Л.В.Калашникова, О. М. Гурова, В.Г. Зубченко, І. Л. Уличний та ін.

В нашій статті ми представляємо матеріал, який допоможе зрозуміти природу виникнення дитячої неслухняності. Практичні вправи стануть в пригоді батькам, вихователям, практичним психологам ДНЗ. Вони допоможуть запобігти, подолати прояви деструктивної поведінки дошкільника.

Дитяча неслухняність – це демонстрація нестійких та негативних навичок поведінки і спілкування, які призводять до емоційних і фізичних конфліктів, що створюють психотравмуючий фон для розвитку дитячої особистості.

Головною причиною дитячої неслухняності є несприятливе морально-емоційне оточення дитини. Це і комп’ютерні ігри, і телепередачі. Але, все ж таки, спостерігаючи за дітьми, проводячи бесіди, можна зробити висновок – діти розуміють, що фільм - це гра, мультик - це не насправді.

Головним прикладом для наслідування залишаються дорослі, які оточують дитину. Всім відомий незаперечний факт, що діти наслідують все те, що бачать та чують. А емоційний стан більшості дорослих і їх відношення до життя, м”яко кажучи, райдужним не назвеш.

Звичайно, ми не можемо впливати на розвиток ком’ютерної техніки, займатися цензурою телебачення. Ми працюємо з конкретним випадком, з реальними людьми. Тому, вважаємо за доцільне поглибити просвітницьку роботу саме серед батьків. Дуже часто, спілкуючись з батьками, розумієш, що більшість проблем виникає через незнання батьками вікових особливостей дитини, через невміння адекватно сприймати дитину, через власну низьку психологічну та соціальну культуру.

Тому потрібно частіше проводити батьківські збори, засідання круглих столів, елементи тренінгів з батьками вихованців з ініціативи психолога. Орієнтовними темами таких зустрічей можуть бути: „Вікові психологічні особливості дітей”, „Формування навичок адекватного сприймання батьками власних дітей”, „Стилі виховання в сім”ї, їх вплив на подальший розвиток дитини”, „Діти і батьки, батьки і діти - взаємодія поколінь”, „Активне слухання - як засіб розв”язання дитячих проблем” та ін.

Батьки повинні розуміти, що саме вони створюють особливий світ в якому дитині затишно, який оберігає і стимулює. Саме в такому житт”євому середовищі поступово розквітає особистість, для якої теплі, довірливі стосунки так само важливі, як повноцінне харчування, як повітря, як вода для організму. Щоб особистість сформувалася, треба сформувати у дитини позитивне ставлення до себе, інших та до навколишнього світу. Дорослі повинні знати, що діяльність у дітей дошкільного віку – полімотивована. Дитина намагається розширювати межі своєї діяльності, перевіряє межі дозволеного. Це виявляється у гамі емоцій: позитивних, негативних, амбівалентних (одночасне існування любові і ненависті, агресивності та потреба у близькості). Таким чином, взаємодіючи з дітьми дошкільного віку, потрібно пам’ятати, що проявляти непослух навмисно, дитина не може. Погана поведінка може бути зумовлена як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, певними психофізіологічними властивостями. Щоб визначити межі дозволеного дитина мусить порушувати заборони дорослого. Якщо дитина захоплена якоюсь цікавою справою, то зупинити себе їй дуже важко. Суперечки з однолітками виникають, також, не в силу особистісної неприязні, а у зв’язку з тим, що хтось з дітей „заважає”, „не хоче гратись так само”, „не віддає привабливу іграшку” і т.д.

Для того, щоб загасити конфлікт, дорослому не потрібно визначати „правого” чи „винного”. Тому що дитина, яку визнають „винною” під час конфлікту, буде вважати вимоги дорослого несправидливими та нестерпними. Ефективніше переключити увагу дітей на інший вид діяльності. А пізніше, коли конфлікт втихне, проаналізувати ситуацію разом з дітьми. Знову ж таки без „нотацій” дитині, яка винна.

Взагалі для того, щоб попередити непослух дітей, потрібно знати індивідуальні особливості дитини. Однакові прояви негативної поведінки у різних дітей можуть зумовлюватися певними властивостями особистості.

Причиною конфлікту, також, може бути звичайна демонстративність. В демонстративної дитини підвищена потреба в успіху й увазі до себе оточуючих. Її поведінка манірна, театралізована, спостерігаються перебільшені емоційні прояви. Така дитина намагається будь-яким способом привернути до себе увагу, здобути схвалення, завоювати авторитет. Якщо їй це не вдається, стає агресивною, впертою, демонструє свавільну поведінку. Все це робиться для того, щоб її помітили, попросили, похвалили навіть „пожурили”. Причиною такої поведінки може бути сімейне виховання, де дитині приділяють увагу лише після її активної вимоги, тобто дитину помічають тоді, коли вона капризує, вередує, руйнує і т.д. Може й навпаки - дитині приділяють багато часу, вона оточена увагою дорослих і не вміє сама включитись в діяльність. Таким дітям важливо знайти спосіб для самореалізації. З ними потрібно взаємодіяти як з партнером. Вони можуть стати „правою рукою” будь-якого дорослого. Демонстративним дітям можна давати безліч доручень: полити квіти, зібрати іграшки, розкласти обладнання до занять і т.ін. Але приділяти увагу таким дітям потрібно не тоді коли вони її вимагають, а тоді коли виявили найменшу самостійність. Можна похвалити за гарно виконану роботу, наполегливість, працелюбність, охайність. Дуже важливо скеровувати увагу дітей на однолітків (запропонувати допомогти товаришу, щось разом побудувати, розвеселити, заспокоїти ). Бажано залучати дітей до командних ігор, де результат залежить від дружньої взаємодії. Можна використати, наприклад, такі ігри: „Поводир”- дитині зав”язують очі, а інша повинна провести її через перешкоди (кубик, стільчик і т. д), „Капризуля” – одна дитина капризує, інші по черзі заспокоюють, етюд „Егоїст” – діти інсценують запропонований текст, потім обговорюють, гра „Запрошення на порожній стілець”- діти розділяються на пари, одні з них сідають на стільці по колу, інші - стають за стільцями. Дитина, яка залишилася без пари, стоїть за спинкою вільного стільця і запрошує когось, хто їй сподобався, на свій стілець, вправа „Розсміши сумного”, вправа „Хто найкраще з нас усіх...” – дорослий запитує: „ Хто найкраще з нас усіх чергує, допомагає молодшим, любить рослини, поважає старших, допомагає мамі і т.д. Таким чином домінуюча потреба в увазі задовольняїться і в дитини формується конструктивна поведінка. Дитина відчуває себе потрібною, важливою.

Ще однією причиною неслухняності дітей є агресивність. Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, приносить фізичне і моральне ушкодження людям або спричиняє у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруження, страху, пригніченості). Дитяча агресивність – це ознака ненормального розвитку. Причини виникнення можуть бути різними. Це і деякі соматичні захворювання або захворювання головного мозку. Але величезну роль відіграє виховання в сім”ї, яке починається з народження дитини. Дуже часто діти стають свідками агресивних дій дорослих (суперечки, крики, бійки). На закріплення агресивної поведінки впливає характер покарань, які застосовують батьки (різко притлумлюють агресивні прояви, дуже часто фізично, або ж не звертають уваги). Тим самим переконуючи дітей в допустимості такої поведінки.

Агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що її агресія, це перш за все, внутрішній дискомфорт, це реакція на події, що відбуваються навколо, і на які дитина не знає як реагувати. Вона відчуває себе знедоленою, не потрібною, впевненою, що її не люблять. Інших людей сприймає з підозрою, насторожено. Вину за свої недобрі вчинки (бійку, обзивання, поломані іграшки) часто перекладає на інших. Такі діти не усвідомлюють власну агресивність, не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість, але добре відчувають неприязнь до себе з боку дорослих та однолітків. Це переконує їх в своїй непотрібності.

Щоб ефективно побудувати роботу з агресивною дитиною, в першу чергу, потрібно визначити причини появи агресивних реакцій. Вони можуть бути як фізично (фізичний дискомфорт ) так і психічно обумовленими. Причиною появи психічно обумовленої агресії може бути невдоволеність дитини своїм статусом у групі. Наприклад, дитина прагне бути лідером, а інші діти не визнають цього. Сформована батьками самооцінка дитини – „ти найкраща, найрозумніша...” А потрапляючи в групу однолітків, переконується, що це не зовсім так. Ще однією причиною агресивної поведінки є обмеження в активній діяльності, русі. Дорослим слід пам”ятати, що дитина дошкільного віку дуже активна, довго сидіти, стояти, виконувати одноманітну роботу вона фізіологічно ще не може. Отже, для того щоб з”ясувати причини агресивної поведінки, потрібно зібрати якомога більше інформації про саму дитину, про її поведінку вдома, в групі однолітків, про стиль виховання в сім”ї.

Незалежно від причини агресивної поведінки, дорослі при взаємодії з такими дітьми повинні дотримуватися певних правил. В першу чергу, запобігати агресивним проявам (перехопити руку занесену для удару, відволікти дитину, переключити увагу), бути доброзичливим до дитини, але наголошувати, що така поведінка недопустима. Ефективним в роботі з такими дітьми є використання елементів ізотерапії - малювання того, кого хочеться побити, але наділяючи його якимись смішними рисами, вадами. Під час ліплення можна виліпити свій настрій, а потім самостійно його прикрасити. Гарні результати дає використання арттерапії, коли розігруються вистави, де агресивна дитина грає роль богатиря, лицаря, який допомагає людям рятуватися від біди. Буде доцільним і моделювання ситуацій, де дитина сама стає об”єктом агресії, а потім обговорення бажаної поведінки. Ефективними є ігри, які спрямовані на корекцію агресивності: „Півники”- на слова ведучого „Півники побилися”, діти штовхають один одного плечима, „А потім помирилися”- обіймаються. Гра „Ображалка”- передаючи м’яч по колу, діти називають один одного, зазделегідь обговореними словами, це можуть бути назви овочів, фруктів, грибів і т. д. В кінці гри обов”язково слід сказати своєму сусідові що- небудь приємне, наприклад: „А ти...сонечко!”.Вправа „Чорна мітка”- діти стоять у колі. Дорослий, тримаючи в долоні „чорну мітку”, розповідає про свої образи, невдачі. Говорить, що за допомогою „чорної мітки” можна звільнитися від них. Треба тільки подумати про образи і розповісти про них, затиснвши „мітку” в руці. Коли всі діти потримали „мітку”, дорослий рве її на очах у дітей і всі разом кажуть: „Іди, мій страху, зникай, образо!”. Вправа „Лимон”- дорослий пропонує дітям уявити, що у них лимон, з якого треба видавити сік. Діти якомога сильніше стискають руки в кулачки, а потім розслабляють їх. Вправа „Дихай і думай красиво”- коли ти хвилюєшся, спробуй красиво і спокійно дихати. Заплющ очі, глибоко вдихни. Подумки скажи: „Я – лев”- видихни, вдихни: „Я – птах”- видихни, вдихни: „Я - камінь” – видихни, вдихни: „Я - квітка”- видихни, вдихни: „Я спокійний”- видихни, вдихни. Ти справді заспокоїшся. Етюд „Штанга”- ми з вами спортсмени. Уявіть, що на підлозі лежить штанга, вона дуже важка, тільки сильний її зможе підняти. Зробіть вдих, відірвіть штангу від підлоги на витягнутих руках, піднесіть її. Видихніть, штангу поставте на підлогу...

Для агресивних дітей, на нашу думку, не доречно використовувати вправи, де потрібно бити подушку, грушу, щось руйнувати, рвати папір і т.д. Виконуючи такі дії, дитина вчиться не долати агресію, а переносити її на інший об”єкт. Краще запропонувати дитині скористатися „торбинкою крику”, „хвилинкою галасу”. Знімають емоційну напругу „танцювальні хвилинки”, де дитина перетворюється на „злого лева”, який виконує „ злий танець”, чи „ ображеного зайчика”, в якого свій танець....

Немає потреби говорити про корекційний вплив на дітей казкотерапії. Обговорюючи казку, можна пограти в гру „Кого візьмемо в подорож”, тим самим спонукати дітей, самим проаналізувати поведінку героїв і визначити, що добре, а що ні.

Таким чином, головне завдання дорослих в роботі з агресивними дітьми, навчити їх безконфліктно взаємодіяти з оточенням, навчити трансформувати свої агресивні прояви в соціально прийнятні способи реагування. Тому що агресія, гнів, образа - це почуття, які притаманні кожній людині, вони є інстинктивною формою поведінки направленої на самозахист і виживання в світі. Не можна їх викорінювати, але для того, щоб людина комфортно почувалася в соціумі вона повинна володіти навичками саморегуляції, самоконтролю. Вміти аналізувати свої думки та вчинки, проявляти емпатію до оточуючих.

Часто зустрічаються діти, які не можуть всидіти на одному місці, мовчати, виконувати вказівки та інструкції, сперечаються, дратуються, бувають безвідповідальними. Їхні рухи гарячкові, безладні. Інколи спостерігається погана координація або недостатній м’язовий контроль. Вчинки – імпульсивні, поведінка слабо керована правилами. Такі діти часто ображаються, але швидко забувають про образи. Увага не стійка. Починають відповідати не дослухавши запитання, не чують коли до них звертаються. Їхні інтереси поверхові, ігри галасливі. Ці діти часто егоїстичні, вимогливі, легко контактують, але їхня балакучість викликає роздратування в оточуючих. Це портрет гіперактивної дитини. Дорослим слід знати, що така поведінка дитини зумовлена не поганим характером чи невихованістю, а індивідуальними особливостями особистості.

Гіперактивність – це спецефічна особливість психіки, обумовлена як фізіологічними (порушення в певних структурах мозку, спадковість, патологія вагітності й пологів, інфекції та інтоксикації перших років життя), так і психосоціальними чинниками.

Взаємодіючи з такою дитиною дорослі повинні знати, що дисциплінарні заходи на них діють слабо. Покарання, настанови бажаних результатів не принесуть, а навпаки, можуть викликати істерику або агресію. Тактика вседозволеності також недопустима, тому що діти дуже швидко починають маніпулювати дорослими. Працювати з такими дітьми потрібно комплесно, тобто дотримуватися одних вимог як в дошкільному закладі, так і вдома. Для такої роботи потрібна тісна взаємодія психолога, педагогів та батьків. Прояви гіперактивності не можна ігнорувати, тому що в підлітковому віці вони можуть розвинутися в асоціальну поведінку ( правопорушення, наркоманія, алкоголізм ).

Перш за все дитині потрібно забезпечити чітке виконання режиму дня. Слідкувати за тим, щоб дитина не стомлювалася. Тому що, коли гіперактивна дитина втомлена вона стає ще більш імпульсивною, вередливою, некерованою, тим самим загострюючи конфлікт між дорослими та однолітками. Фон спілкування повинен бути спокійний, рівний. Недопустимі прояви ейфорії у дорослих через успіхи дитини і навпаки „нотації” через невдачі. Під час виконання якихось завдань, потрібно давати чіткі, лаконічні інструкції (довгі пояснення дитина просто не запам”ятає). Необхідно часто змінювати види діяльності (через кожні 7 – 10 хв). Під час навчальних занять, потрібно варіювати подачу того самого матеріалу. Говорити з дитиною потрібно спокійним, лагідним голосом, бажано застосовувати тактильний контакт (погладити, обійняти). Для корекції гіперактивності доцільно розвивати у дітей навички саморегуляції через використання релаксації, психогімнастики.

Вправа – релаксація „Квітка”- дорослий вмикає спокійну музику. Діти присідають. Ми гарні, різнокольорові квіти, які ростуть на чарівній галявині. Пестяться квіти на сонці (поглажують себе по ручках, плечах, обличчю). Аж тут пішов дощ (діти стукають пальчиками по килимку, спочатку повільно, а потім – сильніше). Квіти почали виростать (повільно піднімаються). Аж тут налетів вітер і квіти почали хитатися (діти дмухають і хитаються в різні сторони).

Психогімнастика „Фотографія„ – діти стоять у колі, ведучий в центрі. Ведучий приймає якусь позу й командує: „Увага! Знімаємо!” Діти намагаються відтворити позу, що побачили і залишитися в ній певний час.

Вправа – релаксація „ Потяг” – діти стоять один за одним. Дорослий описує різну погоду (лагідно світе сонечко, пішов дощ, мороз, завірюха) і робить масаж останній дитині, діти повторюють його рухи і роблять масаж один одному.

Ефективними є ігри з імітацією полярних поведінкових проявів.

Мавп”яче люстерко” – колись давно злий чаклун зачаклував люстерко, а хлопчик його знайшов. Він подивився в нього і став кривлякою, коли хтось заходив у його кімнату він починав кривлятися (дитина кривляється в люстерко). Про це дізналася добра фея, вона розчаклувала люстерко і хлопчик став посміхатися ( посміхається ).

Гра „ Краплина з сумки” – дівчинка стояла з мамою в магазині і побачила, що в однієї жінки відкрилась сумка, а звідти виглядає щось волохате і прозоре, майже невидиме. То була впертість, яку тітонька збирала по всьому світу. Краплина впертості стрибнула і приліпилася дівчинці до рукава. І що тут трапилося (діти, разом з дорослим, розігрують можливі ситуації).

Гра „ Солдатики” – олов”яні солдатики дуже дисципліновані, а справжній солдат перш ніж виконувати наказ командира, обов’язково повторить його. Наприклад, командир каже : „Йди мити руки!”, а солдат відповідає : „ Слухаюсь! Іду мити руки!” – і лише тоді повертається та йде (діти по черзі виконують різні завдання).

Для роботи з гіперактивними дітьми доцільно проводити ігри на розвиток швидкості реакції, координації рухів, ігри з використанням стримуючих моментів („Відшукай і промовчи”, „ Мовчазна розмова”, „Слухаємо тишу” і т. д.). Ігри з водою, піском, глиною, пальчикові ігри, ізотерапія – мають великий корекційний вплив, але потрібно пам’ятати, що корекційна робота з гіперактивними дітьми найбільш ефективна тоді, коли вона проводиться поетапно : індивідуальна, парна, підгрупова. Гіперактивні діти найбільше потребують терпіння і співчуття тому, що в основі їхньої поведінки лежать органічні порушення, в яких дитина не винна.

Невгамовна, непосидюча, допитлива, емоційна, вразлива – це характеристика психологічно здорової дитини. Така поведінка дітей потребує від дорослого багато уваги, терпіння, знань і енергії. Тож приділяйте дітям якомога більше власного часу, віддавайте їм свої знання і енергію, будьте прикладом для наслідування, тому що саме від нас дорослих залежить розвиток гармонійної особистості дитини, її подальша адаптація в суспільстві.

Список літератури:

1. Марінушкіна О.Є., Замазій Ю.О.. Порадник практичного психолога. – Харків. Видавнича група „Основа” 2007.

2. Психологічні заняття з дошкільнятами. Бібліотека „Шкільного світу”.- Київ. 2008.

3. Робота психолога з батьками. Упорядник Т.Гончаренко.- К.: Вид.дім „Шкільний світ” 2006.



4. Газета „Психолог” червень 23 – 24 (167 – 168) 2005.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка