Особливості навчально-виховного процесу у початкових класах загальноосвітніх навчальних закладів у 2012/13 навчальному році Додаток до листа мон молодьспорту від 01. 06 2012 р. №1/9-426 «Щодо інструктивно-методичних рекомендацій із базових»



Сторінка3/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.88 Mb.
1   2   3   4

Цілі навчання обумовлені головною метою — формування в учнів певного рівня комунікативної компетентності з урахуванням вікових особливостей і можливостей молодших школярів.

Зміст навчання російської, іншої національної мови (мови навчання) в початкових класах обумовлюється змістовими лініями, які пов’язані між собою та спрямовані на формування ключових і предметних компетентностей: мовленнєвої (аудіювання, говоріння, читання, письмо), мовної (знання з лексики, граматики, фонетики, орфографії сучасної літературної мови), соціокультурної (початкові знання особливостей суспільного життя і культурних традицій, уміння вибирати та використовувати мовленнєві форми у конкретній ситуації) та діяльнісної (розвиток загальнонавчальних навичок, уміння знаходити ефективні стратегії для розв’язання комунікативних завдань, застосовувати набуті знання; формування навичок об’єктивного оцінювання своїх або чужих навчальних досягнень; формування елементарних навичок роботи з виправлення власних помилок та недоліків у самостійній роботі на уроці й удома; забезпечення набуття і розвитку навичок читання, слухання, говоріння та письма (набуття молодшими школярами діяльнісної компетенції відбувається за допомогою вчителя)).

У 1-му класі вивчення зазначених курсів (мов навчання), як і вивчення української мови, розпочинається з навчання грамоти, метою якого є формування в учнів елементарних навичок читання і письма, розвиток мовленнєвих умінь, збагачення, уточнення та активізація словникового запасу, удосконалення фонематичного слуху, здійснення граматико-орфографічної пропедевтики.

Навчання грамоти здійснюється на уроках читання і письма протягом 6 годин на тиждень.

Для забезпечення синхронності у навчанні читання й письма в букварний період здійснюється розподіл годин протягом навчального року: 3 години на читання і 3 години на письмо.

Процес навчання грамоти в 1-му класі поділяється на три періоди: добукварний, букварний і післябукварний. Залежно від попередньої підготовки школярів учитель може самостійно визначати тривалість добукварного і букварного періодів.



Навчання російської, іншої мови національних меншин (навчання грамоти: читання і письмо) у 1-му класі здійснюється з використанням підручників:

«Буквар. Російська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою. 1 клас» (авт. Вашуленко М. С., Лапшина І. М.);

«Буквар. Російська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою. 1 клас» (авт. Прищепа К. С.);

«Буквар. Російська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою. 1 клас» (авт. Рудяков О. М., Фролова Т. Я., Миронова Л. О.);

«Буквар. Кримськотатарська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 1 клас» (авт. Харахади С. І.);

«Буквар. Молдовська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням молдовською мовою. 1 клас» (авт. Фєтєску Л., Кьося В.);

«Буквар. Польська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням польською мовою. 1 клас» (авт. Лебедь Р. К., Іваницька Е. В., Слободяна І. А.);

«Буквар. Румунська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням румунською мовою. 1 клас» (авт. Криган С. Г.);

«Буквар. Румунська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням румунською мовою. 1 клас» (авт. Пілігач О. Г., Магас Г. І., Скріпа О. К.);

«Буквар. Угорська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням угорською мовою. 1 клас» (авт. Товт Д. Е.).
Новим змістом початкової загальної освіти у 1-х класах загальноосвітніх навчальних закладів передбачено навчання іноземної мови з 1 вересня 2012 року.

Головною метою навчання іноземної мови у початковій школі є формування в учнів комунікативної компетенції, що забезпечується лінгвістичним, мовленнєвим і соціокультурним досвідом з урахуванням вікових особливостей і можливостей учнів 1—4-х класів.

Важливою умовою оволодіння іноземною мовою на початковому етапі є організація систематичного повторення вивченого матеріалу. Оволодіння іноземною мовою учнями початкової школи передбачає взаємопов’язане навчання всіх видів мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письма), коли кожний вид розглядається як мета і як засіб. Для цього використовуються відповідні вправи і завдання, виконання яких забезпечує комплексне оволодіння усним і писемним мовленням.

У 1-му класі загальноосвітнього навчального закладу може вивчатися одна з іноземних мов: англійська, французька, німецька, іспанська.

Програма навчання іноземної мови в 1-му класі передбачає реалізацію змісту в обсязі однієї години на тиждень за допомогою рекомендованих підручників:

«Англійська мова. 1 клас» (авт. Несвіт А. М.);

«Англійська мова. 1 клас» (авт. Калініна Л. В. Самойлюкевич І. В.);

«Англійська мова. 1 клас» (авт. Карпюк О. Д.);

«Англійська мова. 1 клас» (авт. Євчук О. В., Доценко І. В.);
«Німецька мова. 1 клас» (авт. Басай Н. П.);

«Німецька мова. 1 клас» (авт. Павлюк З. Л.);

«Німецька мова. 1 клас» (авт. Паршикова О. О., Мельничук Г. М., Савченко Л. П., Сидоренко М. М., Горбач Л. В.);
«Французька мова. 1 клас» (авт. Качанова В. С., Трубкіна Н. М.);

«Французька мова. 1 клас» (авт. Клименко О. В., Клименко Ю. М.);

«Французька мова. 1 клас» (авт. Чумак Н. П., Кривошеєва Т. В.);
«Іспанська мова. 1 клас» (авт. Редько В. Г., Береславська В. І.).
Програма поглибленого вивчення іноземної мови в 1-му класі у спеціалізованих навчальних закладах передбачає реалізацію змісту в обсязі трьох годин на тиждень за допомогою рекомендованих підручників:

«Англійська мова для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням англійської мови. 1 клас» (авт. Калініна Л. В., Самойлюкевич І. В.);

«Англійська мова для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням англійської мови. 1 клас» (авт. Євчук О. В., Доценко І. В.);

«Англійська мова для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням англійської мови. 1 клас» (авт. Ростоцька М. Є., Карпюк О. Д.);
«Німецька мова для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням німецької мови. 1 клас» (авт. Горбач Л. В.);

«Німецька мова для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням німецької мови. 1 клас» (авт. Максименко П. В., Порошина В. Д., Ганжа В. В.);

«Німецька мова для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням німецької мови. 1 клас» (авт. Скоропад Я. М.);
«Французька мова для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням французької мови. 1 клас» (авт. Клименко Ю. М.).
Згідно з новою редакцією Державного стандарту мета навчання математики полягає у формуванні в молодших школярів предметної математичної й ключових компетентностей. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом реалізації нового змісту навчання та організації навчально-виховного процесу на засадах компетентнісного підходу.

Предметна математична компетентність — особистісне утворення, що характеризує здатність учня (учениці) створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати досвід математичної діяльності під час розвязвування навчально- пізнавальних і практично зорієнтованих задач.

Основою формування компетентності є опанування учнями предметних компетенцій — нормативно закріплених результатів навчання, які охоплюють знання, уміння, навички, засвоєні способи діяльності, прояви емоційно-ціннісних ставлень. Для того, щоб здобуті результати перейшли у певну якість особистості школяра, набули особистісного сенсу, процес навчання має бути орієнтований на формування в учня:

• досвіду пізнавальної діяльності, представленого елементами предметних знань;

• досвіду реалізації відповідних способів діяльності шляхом вироблення розумових і практичних умінь та навичок;

• досвіду творчої діяльності — здатності застосовувати набуті знання, уміння та навички у змінених умовах;

• досвіду емоційно-ціннісного ставлення — виявлення когнітивних емоцій, висловлення оцінних суджень.

Зміст навчання математики в 1-му класі розгортається за такими змістовими лініями: числа, дії з числами; величини; математичні вирази, рівності, нерівності; сюжетні задачі; просторові відношення, геометричні фігури; робота з даними.

Навчання математики в 1-му класі спирається на результати дошкільної підготовки дитини — їх відображають показники логіко-математичного розвитку, визначені державними нормативними документами дошкілля (Базовий компонент дошкільної освіти, програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт»). У зв’язку із цим курс навчання починається узагальненням і систематизацією математичних уявлень, які на елементарному рівні відображають ознаки, властивості та відношення предметів навколишнього світу і пов’язані з їх формою, кольором, розміром, взаємним розміщенням на площині або у просторі.

Навчання математики в 1-му класі розпочинається з актуалізації уявлень про геометричні фігури (плоскі та просторові); порівняння об’єктів навколишнього середовища за певними ознаками, визначення спільних і відмінних ознак об’єктів; об’єднання їх у групу за спільною ознакою й називання відповідної множини; розбиття множини об’єктів на групи — виокремлення підмножин з множини. Таким чином, як і в дошкільному навчанні, першокласники оперують предметними множинами. Водночас відповідний матеріал набуває подальшого розвитку: в учнів формується поняття множини як сукупності об’єктів; підмножини як частини множини; вони вправляються в об’єднанні множин без спільних елементів та у вилученні підмножини з множини. Лічба розглядається як встановлення відповідності елементів заданої множини натуральному числу. Порівняння предметних множин здійснюється способом складання пар.

Ключовим завданням курсу математики 1-го класу постає формування у молодших школярів усвідомлених і стійких обчислювальних навичок — основи обчислювальної складової компетентності. Тому змістова лінія «Числа. Дії з числами» є наскрізною для всього курсу.

Уявлення про натуральне число формують у першокласників на основі встановлення взаємно однозначної відповідності між елементами кількох множин і визначення спільної ознаки — рівної кількості елементів у цих множинах. Послідовність чисел у натуральному ряді ілюструють на числовому промені, розглядаються способи одержання числа прилічуванням одиниці до попереднього та відлічуванням від наступного числа. Учні вправляються у написані цифри, що позначає дане число, вчаться співвідносити кількість предметів і число й, навпаки, до певного числа добирати відповідну кількість предметів. Порівняння чисел на перших етапах здійснюється способом складання пар, потім — на основі прямування чисел у натуральному ряді. Після опанування школярами складу числа їх ознайомлюють зі способом порівняння на основі складу числа.

Коли учні набудуть певного досвіду в об’єднанні елементів двох множин та у визначенні числа елементів об’єднаної множини, їм розкривають суть додавання як практичної операції об’єднання множин без спільних елементів, віднімання — як операцію вилучення підмножини з множини та визначення числа елементів решти. Після практичного виконання або ілюстрування цих операцій школярів учать записувати відповідні вирази (суми або різниці) та рівності.

Такий матеріал не є принципово новим для першокласників. Згідно з державними вимогами до дошкільної підготовки, діти мають уявлення про числа 1—10, знають їх позначення цифрами, утворюють числа 2—10 з одиниць та з двох менших чисел, додають і віднімають числа у межах 10. Подальший розвиток відбувається за рахунок формування в учнів уявлення про нуль як кількісну характеристику порожньої множини; розкриття властивостей додавання й віднімання з нулем, віднімання рівних чисел.

Доцільно у межах опрацювання відповідних тем навчити дітей зображувати дії додавання й віднімання схематично; додавати й віднімати на числовому промені; формувати прийоми обчислення: додавання і віднімання чисел 2—5 частинами, додавання чисел 6—9 на основі переставного закону додавання, віднімання цих чисел на основі взаємозв’язку між діями додавання і віднімання. Результатом опанування учнями цього матеріалу є сформованість обчислювальних навичок у межах 10.

На заключному етапі, коли прийом обчислення засвоєний у розумовому плані, складають відповідні таблиці додавання й віднімання. Під час опрацювання таблиць додавання і віднімання чисел доцільно організовувати спостереження за зміною результату арифметичної дії залежно від зміни одного з її компонентів. Це відіграє важливу роль у розвитку в учнів здатності аналізувати, порівнювати, робити висновки й узагальнення.

Новацією змісту навчання математики у 1-му класі є розширення вивчення нумерації двоцифрових чисел до чисел у межах 100.

У першокласників формують поняття десятка, вчать лічити десятками, порівнювати, додавати й віднімати числа, подані десятками. На перших етапах учням пропонують полічити значну кількість предметів парами, трійками, п’ятірками, десятками, тобто використовувати ці числа як лічильні одиниці. Їх підводять до висновку, що лічба десятками відбувається так само, як і лічба одиницями. Для формування поняття десятка доцільно застосовувати різні моделі (низки, смужки, зв’язки тощо). Важливо, щоб учні на цьому етапі набули досвіду лічби десятками, оскільки він буде застосований для порівняння, додавання й віднімання таких чисел. У процесі додавання і віднімання чисел, поданих десятками, учні закріплюють вивчені таблиці додавання й віднімання у межах 10.

Наступним кроком є ознайомлення школярів із круглими числами, їх читанням та записом. Порівняння, додавання й віднімання таких чисел здійснюється на основі укрупнення розрядних одиниць — подання їх десятками. Виконання у такий спосіб арифметичних дій з круглими числами знову дає можливість повторити і закріпити табличне додавання і віднімання чисел у межах 10.

Зважаючи на деяку відмінність у порядку читання й запису чисел 11—20 та 21—100, всі питання нумерації чисел першої сотні варто спочатку розглядати на числовому ряді 11—20, а на наступних уроках — переносити набуті знання на числа 21—100. Таким чином першокласників ознайомлюють із назвами і порядком чисел першої сотні, формують уміння лічити в заданих межах, визначати попереднє й наступне числа до даного, утворювати числа з наступного або з попереднього. Після цього в учнів формують знання розрядного складу двоцифрових чисел; опрацьовують питання утворення числа з кількох десятків та кількох одиниць, подання числа у вигляді суми розрядних доданків; вчать додавати й віднімати двоцифрові числа на основі їх нумерації; ознайомлюють з обчислювальним прийомом порозрядного додавання і віднімання чисел.

Відносно останнього наголошуємо, що цей матеріал виконує пропедевтичну функцію, учень має засвоїти його на рівні розуміння. Логіка його подання розгортається від формування в учнів умінь додавати й віднімати одноцифрове число до/від двоцифрового, кругле число до/від двоцифрового і, насамкінець, двоцифрове до/від двоцифрового (прийом порозрядного обчислення). За такого підходу створюються необхідні умови для актуалізації й закріплення знання таблиць додавання і віднімання чисел у межах 10.

Процес набуття учнями обчислювальних навичок можна організовувати на основі теорії поетапного формування розумових дій і понять, згідно з якою спочатку опрацьовуються окремі операції, з яких складається прийом; потім створюється проблемна ситуація, розв’язання якої приводить до виділення орієнтувальної основи нової дії; далі виконується нова дія за схемою її орієнтувальної основи, — так засвоюється зміст прийому обчислення; на наступному етапі пропонується покрокове коментування виконуваних дій; насамкінець міркування скорочується і здійснюється перехід до автоматичного виконання дій.

Оскільки число розглядаємо як результат вимірювання величини, водночас із нумерацією цілих невід’ємних чисел вивчають величини. Величина розглядається як загальна властивість предметів або явищ навколишнього світу, за якою можна здійснювати порівняння, встановлювати пари об’єктів, яким однаковою мірою притаманна ця властивість, а процес вимірювання величин — як визначення кількості мірок. З розширенням множини чисел за аналогією вводяться нові одиниці вимірювання величин на основі актуалізації потреби знайти іншу мірку. У 1-му класі в учнів формуються уявлення про довжину, масу, місткість, час, вартість; одиниці вимірювання довжини (сантиметр, метр), маси (кілограм), місткості (літр), одиниці вартості (гривня, копійка), одиниці вимірювання часу (доба, тиждень, година), навички визначення часу за годинником. В учнів формують уміння перетворювати одиниці вимірювання величин, порівнювати, додавати й віднімати іменовані числа.

З метою формування у першокласників науково-математичних понять, розвитку математичного мовлення із застосуванням математичної термінології, розвитку логічного мислення у змісті навчання наскрізно представлені елементи алгебраїчної пропедевтики. До їх числа входять такі поняття, як рівність, нерівність, вираз (сума та різниця). Діти вчаться встановлювати істинність або хибність рівностей і нерівностей; знаходити значення математичних виразів; порівнювати не лише числа, а й число і вираз, два вирази. Вже в першому класі збагачуємо мовлення школярів такими формулюваннями: «обчислити значення виразу», «визначити істинні та хибні рівності (нерівності)», «порівняти числа й прочитати нерівності», «порівняти число і вираз», «порівняти два вирази».

Особливу роль у формуванні предметної математичної компетентності учнів відіграє уміння розв’язувати сюжетні задачі. Для успішного навчання учнів розв’язувати задачі необхідно цілеспрямовано формувати в них поняття задачі, опрацьовувати уміння виокремлювати її складові на основі аналізу текстового формулювання (крім умови і запитання виділяють числові дані й шукане); вчити встановлювати зв’язки між умовою і запитанням; знаходити шляхи розв’язання задачі; досліджувати вплив змін в умові задачі на її розв’язання. Головним методом навчання молодших школярів розв’язувати сюжетні задачі виступає частково-пошуковий: розкривають зв’язки між задачами різних видів, кожну нову задачу пов’язують із розв’язаною раніше. Водночас, на перших етапах можна використовувати й репродуктивні методи навчання.

Першокласники розв’язують задачі на знаходження суми й різниці, на різницеве порівняння, збільшення або зменшення числа на кілька одиниць, на знаходження невідомого доданка, невідомого зменшуваного або від’ємника. Ключовим питанням у розв’язуванні задачі є обґрунтування вибору арифметичної дії, що полегшується шляхом складання допоміжної моделі — схеми.

Складання короткого запису задачі в 1-му класі не є обов’язковим. Задачу записують переважно у три рядки: у першому рядку через клітинку — числові дані й шукане, яке позначають знаком запитання; у другому — рівність, яка є розв’язанням; у третьому — число, яке є розв’язком задачі. Відповідь на запитання задачі учні повідомляють усно. Допускається формулювання відповіді, починаючи з шуканого числа.

У 1-му класі учнів ознайомлюють із оберненою задачею, вчать розпізнавати обернені задачі за істотними ознаками. Доцільність введення цього поняття обумовлена тим, що формування уміння розв’язувати задачі на знаходження суми або невідомого доданка, різниці, невідомого зменшуваного або від’ємника найбільш ефективно здійснювати шляхом розв’язування трійок взаємно обернених задач.

Навчальний матеріал, пов’язаний із роботою з даними, в 1-му класі подається наскрізно. Основне завдання реалізації відповідної змістової лінії — ознайомити учнів на практичному рівні зі способами подання інформації; навчити читати і розуміти, знаходити, аналізувати, порівнювати інформацію, подану в різний спосіб; використовувати дані для розв’язування практично орієнтованих задач. Дітей навчають ілюструвати послідовність чисел на числовому промені, виконувати дії додавання й віднімання на числовому промені, подавати склад чисел у вигляді таблиць; схематично зображати компоненти і результати арифметичних дій, відношення різницевого порівняння. Під час порівняння об’єктів за довжиною або за іншими ознаками, пов’язаними із поняттям «величина», використовуються лінійні або стовпчасті діаграми (схематичні рисунки). Наприклад, під час розв’язування задач аналіз тексту доцільно подавати у вигляді схеми або рисунка.

Досягнення мети навчання, окресленої у нормативних документах, залежить від системи навчальних завдань, яка реалізується на уроці. Ця система може охоплювати: завдання, які актуалізують навчальний досвід учнів; завдання, які супроводжують виклад нового матеріалу — елементарні теоретичні відомості, правила, зразки виконання; пробні завдання; завдання для виконання навчальних дій за зразком або інструкцією вчителя; завдання, які виконують учні у частково змінених умовах. Оскільки предметна математична компетентність виявляється у конкретній навчальній або життєвій проблемній ситуації, важливо створити умови для застосування набутого досвіду математичної діяльності. Для цього варто часом уводити компетентнісно орієнтовані завдання, комплексні за змістом, структуровані з кількох взаємопов’язаних питань різної тематики, такі, що потребують використання засвоєного матеріалу в наближених до реального життя дитини умовах.

Оскільки навчання математики відіграє особливу роль у розвитку загальнонавчальних умінь, необхідно спонукати учнів знаходити різні способи розв’язування учбової задачі (пропонувати віднайти інший або найбільш зручний спосіб виконання); складати алгоритми виконання дій (складати план розв’язування задач, встановлювати послідовність виконання навчальних дій в обчисленнях); здійснювати самоконтроль і самооцінювання діяльності (обрати посильне для себе завдання, оцінити свою роботу, поцікавитися, як по-іншому виконали завдання учні в класі, відшукати й виправити помилки у розв’язанні).

Підручники з математики забезпечують реалізацію мети і завдань, визначених Державним стандартом початкової загальної освіти та навчальною програмою з математики, формування у школярів ключових математичних компетенцій (обчислювальних, інформаційно-графічних, просторово-орієнтаційних, алгебраїчних, геометричних, логічних). Результатом засвоєння математичних компетенцій є математична компетентність учнів, яка виявляється через:

розуміння місця математики у пізнанні світу;

уміння користуватися математичною термінологією, знаковою і графічною інформацією;

орієнтування у просторі, визначення властивостей предметів та відношень між ними;

розвиток сенсорних умінь, логічного мислення, уміння виконувати дії за алгоритмом;

сформованість уявлення про натуральні числа і число 0;

розв’язування сюжетних задач, що розкривають зміст арифметичних дій і зв’язки між величинами.

Автори дотримуються концентричного принципу побудови програми. Спочатку вивчаються числа 1—10, число 0 та дії над ними, табличне додавання і віднімання у межах десяти. Окремий розділ присвячений нумерації чисел у межах 100, формуванню уявлення про розрядний принцип будови числа та ознайомленню учнів із прийомами додавання і віднімання чисел у межах 100 без переходу через розряд.

Введенню поняття числа передує ознайомлення учнів з множиною як сукупністю будь-яких об’єктів, що мають спільну ознаку, розглядається також множина цифр та числові множини.

У підручнику «Математика. 1 клас» (авт. Рівкінд Ф. М., Оляницька Л. В.) при введенні чисел першого десятка автори дотримуються єдиної методології:

вводиться нове число як об’єкт, що характеризує кількість елементів множини;

учні ознайомлюються із цифрою, що позначає це число, і вчаться її писати;

формуються навички порядкової лічби та вводяться порядкові числівники;

формується уявлення учнів про місце числа у числовому ряді;

формуються вміння порівнювати числа (спочатку за малюнками, а потім абстрагуючись від них);

формується поняття складу числа як суми двох або кількох менших чисел (авторами пропонуються завдання як на засвоєння знань про склад числа, так і на застосування цих знань);

формуються вміння та навички додавання і віднімання чисел на основі знань про їх склад;



формується поняття числового ряду.

Автори пропонують серію завдань на виконання дій додавання та віднімання за допомогою числового променя. Робота із числовим променем є пропедевтичною і сприятиме підготовці учнів до вивчення дробових, від’ємних чисел у 5—6-му класах.

Розширення і закріплення знань про числовий ряд відбувається в ході вивчення нумерації чисел у межах 100. Поряд із завданнями у традиційній текстовій формі пропонуються завдання в табличній формі.

Як і передбачає програма з математики, автори вводять дію додавання як операцію, що дає змогу знайти кількість елементів об’єднання множин, що не перетинаються, і дію віднімання як знаходження кількості елементів множини, що залишилася після вилучення її частини.

Завдання, спрямовані на формування обчислювальних навичок, пропонуються як у традиційній, так і в незвичній для учнів формі. Залежно від складності завдань і рівня підготовленості учнів класу вчитель може пропонувати їх як для усного, так і для письмово виконання.

Після введення поняття «задача» у підручнику пропонуються всі типи задач, передбачені програмою. Більшість сюжетів задач мають пізнавальний характер. З метою забезпечення диференціації навчання та пропедевтики знань автори пропонують також деякі позапрограмові задачі. Підручник дає можливість учити дітей створювати різні моделі задач відповідних типів і встановлювати шляхи їх розв’язання.

Під час вивчення геометричного матеріалу основна увага концентрується на ознайомленні учнів з геометричними фігурами та їх ознаками, формуванні практичних навичок: вимірювання довжини відрізка, побудови відрізка заданої довжини, побудови фігури за зразком тощо. Для розвитку просторової уяви дітей пропонується серія завдань на конструювання.

Для розвитку логічного мислення учнів та стимулювання інтересу до вивчення математики у підручнику запропоновані різноманітні завдання з логічним навантаженням.

Використання казкових персонажів впродовж року забезпечує реалізацію мотиваційної функції навчання, використання умовних позначок — привчає дітей до виділення завдань певних типів, встановлення алгоритмів їх виконання.

Ознайомлення з кожною новою цифрою супроводжується зразком її написання на фрагменті паперу в клітинку. Це значно спрощує роботу за умови відсутності зошита з друкованою основою.

Матеріал підручника «Математика. 1 клас» (авт. Богданович М.В., Лишенко Г.П.) забезпечує наочність викладу навчального матеріалу, дає змогу диференціювати навчання, що сприяє розвитку особистості учнів, їхніх творчих здібностей, інтересу до навчання, формує бажання та вміння вчитися.

У підручник уведено узагальнюючі тексти, таблиці, схеми тощо, які допоможуть учням узагальнити навчальний матеріал, усвідомити його змістовно-логічні зв’язки.

Наявні в підручнику зразки виконання завдань, розв’язування задач, міркувань створюють можливість для здійснення самоконтролю та спонукають учнів до самооцінювання.

Навчальний матеріал підручника, поданий поурочно, містить завдання для підготовки до вивчення, ознайомлення та первинного закріплення нового матеріалу, а також завдання для закріплення раніше вивченого матеріалу і підготовки до наступного уроку. Це сприяє побудові системи уроків з урахуванням взаємозв’язків, забезпечення наступності та поступового підвищення ступеня складності.

Зміст, побудова і художнє оформлення підручника не лише дають можливість збагатити учнів знаннями, а й виконують виховну і розвивальну функції.

Увагу доцільно зосередити, зокрема, на таких особливостях підручника:

повторення матеріалу дошкільної підготовки (ознаки і властивості предметів, просторові відношення, лічба тощо) відбувається не лише у дочисловий період, а й під час вивчення нумерації чисел;

єдиний підхід до ознайомлення з новим матеріалом (наприклад: порозрядне розширення множини натуральних чисел, а в кожному концентрі нові числа вводяться спочатку прилічуванням одиниці), що сприяє кращому розумінню учнями властивості натурального ряду чисел;

уведення нових математичних термінів, понять спочатку лише у пасивне мовлення дітей (наприклад, терміни «вираз», «рівність», «нерівність» учні спочатку сприймають з вуст учителя та завдань підручника і лише пізніше ознайомлюються зі значенням цих понять та термінів);

добір навчального матеріалу підручника враховує не лише вік учнів і різні рівні їхнього розвитку, а й місце проживання: особливості життя як у міський, так і сільській місцевості; завдання відображають практичний досвід дітей, народні традиції, сімейний уклад життя;

значно збільшено кількість геометричних завдань, що сприятиме кращому розвитку в учнів просторово-схематичного мислення;

для кожного уроку подано завдання з логічним навантаженням;

після кожної теми у підручниках подано «Додаткові завдання», які вчитель може використовувати відповідно до свого бачення їх місця у навчальному процесі, тому він має переглянути їх перед вивченням відповідної теми;

підручник завершується основними відомостями, вивченими впродовж року, під рубрикою «Згадай і запам’ятай» (цей матеріал учитель може також використовувати впродовж навчального року).

Підручник забезпечить розвиток в учнів інтересу до вивчення математики та творчості; можливість використання набутих знань та умінь у повсякденному житті; урахування індивідуальних вікових, психологічних і фізіологічних особливостей учнів, різноманітність організаційних форм, які сприятимуть розвитку творчого потенціалу, пізнавальних мотивів і особистості учня, вихованню моральних і естетичних почуттів та бажання вчитися.

Окрім зазначених підручників, при вивченні математики у 1-му класі можна використовувати підручники «Математика. 1 клас» (авт. Заїка А. М., Тарнавська С. С.) та «Математика. 1 клас» (авт. Скворцова С. О., Онопрієнко О. В.); «Математика. 1 клас» (авт. Гісь О. М., Філяк І. В.).

Програма навчання математики в 1-му класі передбачає реалізацію змісту в обсязі чотирьох годин на тиждень.


Навчальний предмет «Природознавство» у початковій школі має велике значення для розвитку особистості молодшого школяра. Знання про природу розвивають ерудицію, світогляд, мислення, мовлення, волю, почуття, уяву, творчі та дослідницькі здібності, спостережливість, екологічну культуру, позитивні моральні якості, навички навчальної праці, різноманітні теоретичні й практичні способи діяльності, зокрема способи пізнавальної діяльності, сприяють успішній адаптації у навколишньому середовищі.

Навчальний предмет «Природознавство» виконує важливу пропедевтичну функцію: сприяє підготовці дітей до вивчення у школі інших природничих дисциплін. Ця підготовка здійснюється як по лінії змісту, так і по лінії розвитку особистісних якостей і навичок навчальної праці.

Програма першого класу побудована на дослідницькому принципі. Вона починається з теми «Як вивчають природу», в ході вивчення якої діти ознайомлюються зі способами пізнання природи. У наступних темах, наприклад, «Світ, у якому ти живеш», «Світ неживої природи», «Світ живої природи», активно використовується дослідницькій підхід.

У розділах «Рідний край», «Моя країна — Україна» передбачено вивчення природи рідного краю.

Вивчення матеріалу у 1-му класі завершується розділом «Запитання до природи», який має узагальнюючий характер. Дидактичне завдання цього розділу — формувати вміння використовувати узагальнені знання для розв’язання визначеної питання проблеми, узагальнений підхід до застосування методів пізнання природи (спостереження, дослідження), уміння працювати з різними джерелами інформації. Учитель може змінювати тематику завдань (ускладнюючи чи спрощуючи), зважаючи на різні можливості учнів класу.

Така організація навчального процесу сприяє цілісному засвоєнню навчального матеріалу у межах як теми, так і курсу загалом, що є першою сходинкою до формування у дітей природничо-наукової картини світу.

Програма дає вчителю право творчо підходити до реалізації її змісту, на власний розсуд добирати об’єкти для вивчення та вводити у зміст освіти приклади зі свого регіону. Кількість годин на вивчення теми є орієнтовною і може бути змінена в межах визначених годин. Резервні години можуть бути використані для узагальнюючих уроків, проектної діяльності, екскурсій, досліджень тощо.

Концептуальними ідеями, якими керувалися автори, укладаючи програму з природознавства, є формування природознавчої компетентності учнів на основі засвоєння системи інтегрованих знань про неживу та живу природу, ознайомлення з основами екологічних знань, опанування способів навчально-пізнавальної діяльності, розвиток ціннісних орієнтацій в різних сферах життєдіяльності та орієнтація на пошукову діяльність.



Особлива увага приділяється практичному спрямуванню змісту підручників з природознавства на застосування набутих учнями знань у різноманітних життєвих ситуаціях. Насамперед це стосується правил поведінки серед природи, участі в доступній природоохоронній діяльності починаючи з 1-го класу (догляд за рослинами й тваринами, виготовлення годівничок для птахів та ін.).

У процесі засвоєння природничих знань, визначених програмою, учитель ознайомлює дітей з методами дослідження природи.

До методів дослідження, з якими школярі ознайомлюються вже у 1-му класі, належить дослід.

Досліди є більш складною формою вивчення природи, оскільки передбачають: визначення у штучних умовах особливості об’єктів; створення спеціально підготовлених умов для їх проведення; формування вміння зіставляти явища і процеси, за якими спостерігають під час досліду, з тим, що відбувається у природних умовах, робити висновки і узагальнення.

На перших етапах навчання першокласники не володіють у достатній мірі знаннями про об’єкти природи та навичками дослідницької роботи з ними. Тому вчитель проводить демонстраційні досліди, показує, як треба працювати з предметами природи під час виконання досліду, вказує, як і для чого слід проводити спостереження, на що варто звернути особливу увагу, куди і як записати результати роботи, як фіксувати послідовність етапів проведення дослідів, як робити висновки. Доцільно ознайомити учнів з інструкцією, у якій дається план дій і пропонується певний спосіб фіксації результатів.

Важливою вимогою до демонстрації дослідів є підготовка необхідного обладнання, його встановлення, щоб кожен учень міг спостерігати за діями вчителя. Під час демонстрації дослідів доцільно використовувати запитання практичного характеру. Для повторення і закріплення набутих знань — ставити дітям запитання, відповіді на які потрібно довести дослідом. Наприклад: «Як довести, що у ґрунті є повітря?»

Неодмінною умовою виконання навчальної програми є проведення шкільних екскурсій.

Необхідність використання такої форми навчання як екскурсії пояснюється тим, що під час їх проведення об’єкти і явища природи спостерігаються (досліджуються) не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими об’єктами. Програмою для 1-го класу передбачено проведення п’яти екскурсій, тематику, місце та час проведення яких учитель може змінювати відповідно до особливостей регіону.

На першому етапі підготовки дітей до екскурсії клас поділяється на дві групи, кожна з яких отримує завдання. Вчитель повинен пояснити, за якими тілами слід вести спостереження та як їх фіксувати.

На другому етапі проведення екскурсії учні досліджують об’єкти, роблять відповідні помітки, фотографують природні тіла.

На завершальному етапі обов’язково здійснюється обробка отриманих результатів. Учням пропонується зробити малюнки, підібрати вірші, загадки тощо. Отримані результати доцільно використовувати у подальшій навчальній роботі.

У процесі виконання Дослідницького практикуму учні 1-го класу набувають перші навички дослідницької діяльності. У цьому віці учням складно виконувати роботу самостійно. Основним помічником є вчитель. До роботи варто залучати зацікавлених батьків. Вони можуть допомогти дітям дібрати необхідну літературу, забезпечити місце для виконання роботи (піти з ними у парк, ліс, на річку), оформити роботу, а у деяких випадках можуть бути науковими керівниками.

Починаючи з першого класу, школярі залучаються до проектної діяльності. Програмою передбачено виконання міні-проектівЯк облаштувати джерело?», «Моє улюблене місце відпочинку на природі в місті (селі)».

Міні-проекти — це доступні творчі завдання, що виконуються на уроках природознавства у формі колективних творчих справ. Тривалість виконання проекту доцільно обмежити одним уроком (можливо, спареними уроками) або одним-двома тижнями в режимі урочно-позаурочних занять.

Використання проектної технології навчання сприяє самостійній діяльності учнів щодо розв’язання тієї чи іншої проблеми з використанням різноманітних засобів інтеграції знань і вмінь з різних галузей. Результати виконаних проектів мають бути безпосередньо пов’язані з реальним життям. Форма представлення проекту може бути різна: теоретичне розв’язання проблеми, діюча модель, плакат, екологічний знак, план дій, результат, готовий до впровадження, тощо.

Виконання проекту передбачає декілька послідовних дій: визначення мети проекту; висування ідей проекту і вибір з-поміж них кращої; планування проектної діяльності; безпосередня реалізація проекту; презентація проекту; оцінювання проекту і власної діяльності у ньому (самооцінювання). Участь у проектній діяльності передбачає розвиток в учнів самостійності, ініціативності, креативності, здатності визначати мету діяльності.

Працюючи над проектом, діти вчаться самостійно мислити, знаходити і розв’язувати проблеми, у них розвиваються здібності до прогнозування результатів, можливих наслідків різних варіантів розв’язання проблеми, формується вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

Першокласники навчаються планувати свою роботу, працювати в групі, обговорювати висунуті ідеї, вислухувати пропозиції інших членів групи, розподіляти завдання для виконання, ознайомлюються з вимогами до роботи (кінцевого продукту), дізнаються про джерела здобуття інформації.



Число завдань у підручниках надмірне, що сприяє диференціації та індивідуалізації навчально-виховного процесу. При цьому в кожному завданні формується і відпрацьовується найважливіше поняття або уявлення теми, розглядається один із багатьох способів його застосування в житті школяра.

Важливо врахувати, що переважна більшість завдань у підручниках продуктивні. У цьому випадку найчастіше дітям не треба давати правильну відповідь, а пропонується навести власні міркування, логічність яких і правильне їх застосування перевірить учитель.

Пізнання дітьми природи не обмежується рамками уроків. Воно продовжується постійно в школі і за її стінами. Сам навчальний курс є переважною мірою системотворчим стрижнем цього процесу. Ось чому важливо, щоб робота з дітьми, розпочата на уроках, продовжувалася у тій чи іншій формі і після них, наприклад, у групі продовженого дня, на позакласних заходах. Необхідно прагнути до того, щоб батьки учнів у щоденному спілкуванні зі своїми дітьми підтримували їхні пізнавальні ініціативи, які пробуджуються на уроках. Це можуть бути і конкретні завдання для домашніх дослідів, читання і отримання інформації для дорослих.



Концептуальними ідеями, якими керувалися автори, укладаючи підручники з природознавства, є формування природознавчої компетентності учнів на основі засвоєння системи інтегрованих знань про неживу та живу природу, ознайомлення з основами екологічних знань, опанування способів навчально-пізнавальної діяльності, розвиток ціннісних орієнтацій у різних сферах життєдіяльності та орієнтація на пошукову діяльність.

Особлива увага приділяється практичному спрямуванню змісту підручників з природознавства на застосуванню набутих учнями знань в різноманітних життєвих ситуаціях. Передусім це стосується правил поведінки серед природи, участі в доступній природоохоронній діяльності починаючи з 1-го класу (догляд за рослинами та тваринами, виготовлення годівничок для птахів та ін.).

У підручнику «Природознавство. 1 клас» (авт. Гільберг Т.Г., Сак Т.В.) згідно з навчальною програмою з природознавства перевага віддається практичним роботам, дослідам, спостереженням у природі, розв’язанню ситуативних завдань, а також практичній діяльності з охорони природи. На сторінках підручника уміщено рубрики: «Дай відповідь на запитання і виконай завдання», «Попрацюй у парі», «Поміркуй і дай відповідь (запитання для допитливих)», «Твої відкриття», «Виконай дослід».

Варто звернути увагу на те, що робота вчителя з підручником має бути творчою. Запитання і завдання підручника подані для практичної допомоги вчителю в організації навчальної діяльності дітей. Враховуючи місцеві умови і рівень підготовки учнів, учитель може збільшити кількість запитань і завдань або скоротити їх; ввести нові, складені з урахуванням особливостей природи і господарства свого краю. Слід ураховувати й індивідуальні особливості учнів — сильним учням пропонувати складніші запитання і завдання.

У підручнику «Природознавство. 1 клас» (авт. Грущинська І.В.) розділи називаються мандрівками в природу, а назви параграфів (теми уроків) сформульовані у вигляді запитань, що наблизить школярів до об’єктів вивчення природознавства та сприятиме кращому засвоєнню навчального матеріалу. До конструювання змісту параграфів (тем уроків) автор застосовує однаковий алгоритм: спочатку розміщується рубрика «Ти дізнаєшся», в якій учням повідомляється, про що йтиметься на уроці, а закінчується кожний урок рубрикою «Завдання знавця природи», де пропонується перевірити, як учні засвоїли отримані на уроці знання. Завдання на перевірку знань (доведи, встанови, порівняй) покликані виявити уміння учнів логічно мислити, аналізувати, абстрагувати, виділяти істотне, порівнювати — встановлювати спільні та відмінні риси об’єктів природи, узагальнювати, а також застосовувати набуті знання у нових умовах.

Для зручності орієнтування в підручнику навчальний матеріал структуровано за рубриками «Робота в парі», «Робота в групі», «Позакласні завдання», «Граємося й навчаємося», «Український віночок». «Пам’ятка друга природи» ознайомлює учнів із правилами поведінки серед природи. У кінці підручника в «Довідковому бюро пані Природи» подано невеликий визначник рослин, тварин, предметів неживої природи (деякі гірські породи), які траплятимуться на сторінках підручників.

Уроки-екскурсії (раніше вони не включалися до змісту підручників) під назвою «Подорожі в природу» оформлені таким чином, щоб їх можна було легко відрізнити від решти тексту. Вони подаються на тлі фотографії тієї місцевості, куди буде здійснюватись екскурсія: парку, лісу, берегу водойми. Виділяються своїм оформленням і уроки, на яких проводяться практичні роботи, демонстраційні та фронтальні досліди, а також досліджуються питання, зазначені у програмі як міні-проекти та дослідницький практикум — усі ці види робіт об’єднує рубрика «Дослідницька лабораторія». Розташування матеріалу цієї рубрики на тлі класної дошки нагадує вчителеві про необхідність ефективного використання простору сучасної інтерактивної класної дошки для фіксації всіх етапів процесу виконання практичної дослідницької роботи.

Засвоєння змісту матеріалу уроку складається із певних логіко-психологічних кроків: актуалізації опорних знань, мотивації діяльності учнів, сприймання нового матеріалу: усвідомлення сприйнятого, осмислення нового змісту, систематизації й узагальнення, закріплення і застосування засвоєного. Відповідно до цієї схеми автор вводить систему завдань: «пригадай», «роздивись», «розкажи», «послухай», «поміркуй», «запам’ятай».

На сторінках підручника учні будуть зустрічатися із віртуальними героями, які допоможуть їм мандрувати дивовижним світом природи. Казкові зображення цих героїв поєднуються із реалістичним відтворенням природних об’єктів, викликаючи у дітей зацікавлення. Своєрідність підручника полягає в пріоритетному використанні фотозображень природних явищ та об’єктів, що продиктовано самим змістом навчального предмета та ідеєю наближення дітей до природи.

У кінці кожного розділу передбачено 1 годину для узагальнення і систематизації знань.

На вивчення природознавства у 1-му класі типовими навчальними планами передбачено 2 години на тиждень.


Предмет «Основи здоров’я» відіграє важливу роль у системі навчання і виховання учнів, його мета — формування здоров’язбережувальної компетентності учнів на основі оволодіння ними знаннями про здоров’я та безпеку, практичними навичками здорового способу життя і безпечної поведінки, виховання ціннісного ставлення до життя і здоров’я, сприяння всебічному розвитку дітей. Відповідно до навчального плану на вивчення предмета відводиться 1 година на тиждень.

Головні завдання програми підпорядковані досягненню поставленої мети і спрямовані на опанування основних складових здоров’язбережувальної компетентності (знання, практичні навички й уміння, ціннісне ставлення до життя і здоров’я).

Меті програми підпорядковано й умови її ефективної реалізації, якими передбачено насамперед активну співпрацю учителя з учнями задля їх мотивації до здорового способу життя; обов’язкове застосування на уроках інтерактивних педагогічних технологій; практичне спрямування уроків та їх емоційність; інтенсифікацію міжпредметних зв’язків; активну участь батьківської громади у формуванні здорового способу життя дітей; особистісне ціннісне ставлення вчителя до власного здоров’я; створення шкільного здоров’язбережувального середовища; моніторинг відповідності навчального процесу і стану здоров’я учнів.

Основними базовими поняттями програми визначено здоров’я, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, здоров’язбережувальну компетентність, здоров’язбережувальні компетенції.

Здоров’я у чинній програмі розгадається не лише як стан, а й, насамперед, як процес формування, збереження, зміцнення і відновлення фізичної, психічної, соціальної та духовної його складових.

Під здоровим способом життя мається на увазі спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я. Акцентовано увагу і на необхідності розуміння учнями безпечної поведінки як такої, яка не загрожує їх життю і здоров’ю та безпеці інших.

Поняттям програми, яке уможливить ефективну роботу вчителя, є поняття ключової здоров’язбережувальної компетентності як здатності учня застосовувати всі належні компетенції, виражені у знаннях про здоров’я, здоровий і безпечний спосіб життя, володінні способами навчальної й здоров’язбережувальної діяльності, ціннісному ставленні до власного здоров’я в конкретних навчальних і життєвих ситуаціях та обставинах, діях на користь збереження життя і формування, зміцнення й відновлення здоров’я.

Здоров’язбережувальні компетенції учня, які в комплексі (за умови їх досягнення) уможливлюють реалізацію здоров’язбережувальної компетентності, виражено через такі його дії: розповідає, називає, розпізнає, наводить приклади, відтворює, порівнює, аналізує, пояснює, уміє, дотримується правил.

Структурування змісту програми здійснено відповідно до вимог Державного стандарту загальної початкової освіти: у ній є розділи «Здоров’я людини», «Фізична складова здоров’я», «Соціальна складова здоров’я», «Психічна і духовна складові здоров’я».

Програмою передбачено можливість змін відповідно до авторського викладу, робочого плану школи, необхідності реагування на конкретні умови перебігу навчально-виховного процесу, застосування інтерактивних педагогічних технологій, що передбачає практичне спрямування уроків, на яких відбувається відпрацювання учнями конкретних здоров’язбережувальних навичок і умінь, належних поведінкових навичок, їх мотивація на здоровий і безпечний спосіб життя, розв’язання конкретних навчальних і життєвих ситуацій, що сприятиме ціннісному спрямуванню школярів щодо життя і здоров’я власного та інших людей. Саме тому в структурі уроків з основ здоров’я слід передбачити навчально-пізнавальну та оздоровчо-рухову діяльність учнів. Програма містить достатню кількість практичних робіт, які діти можуть виконувати не лише на уроках, а й, що заохочується, переважно вдома з батьками.

Урахування компетентнісного підходу при розбудові програми предмета «Основи здоров’я» уможливило її базування на використанні основних понять здоров’язбережувальної компетентності як ключової, а відтак — формування її змісту на основі сучасного понятійного апарату педагогічної валеології та відповідних йому методичних принципів і підходів.

У розробленні підручників з основ здоров’я використано комплексний підхід, оскільки робота виконувалася на перетині психології, педагогіки, валеології та медицини. Зміст підручників структуровано за розділами, визначеними Державним стандартом початкової загальної освіти:

здоров’я людини;

фізична складова здоров’я;

соціальна складова здоров’я;

психічна та духовна складові здоров’я.

У процесі навчання бажано використовувати модифіковану структуру уроку, важливим є створення проблемних та ігрових ситуацій, використання прийомів інтерактивного навчання.

Методичний апарат підручника «Основи здоров’я. 1 клас» (авт. Бех І.Д., Воронцова Т.В., Пономаренко В.С., Страшко С.В) ґрунтується на педагогічній технології «Освіта на основі розвитку життєвих навичок», яка залучає учнів до навчально-виховного процесу в ролі активних суб’єктів, а не пасивних споживачів інформації. Тому зміст підручника орієнтовано на групову й індивідуальну діяльність, у процесі якої учні активно набувають сприятливі для здоров’я ціннісні орієнтації та базові знання з предмета, відбувається розвиток інтелектуальної й емоційної сфер дітей.

Обрана авторами технологія «Освіта на основі розвитку життєвих навичок» не лише забезпечує набуття учнями сприятливих для здоров’я психосоціальних (позитивна самооцінка, гартування волі, здатність до прийняття виважених рішень, ефективне спілкування, протистояння негативним соціальним впливам тощо) і спеціальних (санітарно-гігієнічні навички, раціональне харчування, рухова активність, загартування, надання першої допомоги) компетенцій. Ґрунтуючись на принципах особистісно орієнтованого виховання, вона дає можливість задовольняти базові потреби учнів у набутті нових знань та вмінь для пізнання себе і світу, творчої самореалізації, дружби.

Зміст підручника упорядковано відповідно до наскрізних тематичних ліній, навчальний матеріал параграфів подано за єдиною схемою, яка відображає головні етапи вивчення теми:

активація інтересу і пізнавальної діяльності (стартове завдання);

вправи і завдання, спрямовані на набуття предметних компетенцій і вміння вчитися;

проміжні активності (руханки, загадки, вірші), спрямовані на психофізичне розвантаження і задоволення естетичних потреб учнів;

підсумки, пам’ятки, поради для закріплення і систематизації знань.

Головна особливість підручника — орієнтація на тренінгові форми навчання. Більшість завдань передбачають діалогові й активні методи роботи, зокрема: роботу в парах, малих групах, «мозковий штурм», рольові ігри, інсценування, творчі роботи, виконання індивідуальних проектів тощо.

Для зацікавлення учнів предметом у зміст підручника «Основи здоров’я. 1 клас» (авт. Гнатюк О. В.) введено казкових персонажів, які «супроводжують» учнів на шляху до знань. Тести, ігри, прислів’я, загадки доповнюють методичний апарат підручника, активізуючи мислення учнів. З огляду на вікові особливості першокласників переважна більшість завдань пропонується з ілюстраціями.

Особливістю проведення уроків з основ здоров’я у початкових класах є те, що оволодіння здоров’язбережувальною компетентністю потребує багаторазового вправляння. Цьому сприятимуть рольові ігри, завдання «Перевір себе», які даються протягом року.

Розкриваючи правила гігієни, автори подають вправи для формування правильної постави, розкриваючи права та обов’язки дитини, наводять вимоги до спілкування, учать керувати своїми емоціями, долати свої вади завдяки самовихованню.

Щоб забезпечити мотивацію навчання, у підручнику вміщено завдання різних рівнів складності, практичні роботи, цікавий матеріал. Це дає можливість учителю працювати творчо, застосовуючи різні методи і прийоми.

Окрім зазначених підручників при вивченні основ здоров’я можна використовувати підручники «Основи здоров’я. 1 клас» (авт. Бойченко Т. Є., Савченко О. Я.) та «Основи здоров’я. 1 клас» (авт. Коненко Л. Б., Мечник Л. А., Жаркова І. І.).

На вивчення основ здоров’я в 1-му класі типовими навчальними планами початкової школи передбачено 1 годину на тиждень.


У 2012/13 навчальному році початкова школа працюватиме за оновленою навчальною програмою з фізичного виховання.

Основною метою фізичного виховання в початковій школі є формування у школярів стійких мотивів і потреб відносно свого здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості, комплексного розвитку здібностей і психічних якостей від народження, використання засобів фізичного виховання в організації здорового способу життя.


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка