Особливості формування психологічної компетентності медичних сестер днз в системі післядипломної педагогічної освіти



Скачати 211.32 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір211.32 Kb.
Вронська В.М.

ст.викладач кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти

Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР ДНЗ В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

В статті проаналізовано історію запровадження компетентнісного підходу. Його актуальність у даний час. Та значення психологічної компетентності і особливості її формування у медичних сестер, які працюють в дошкільних навчальних закладах.

Ключові слова: компетентнісний підхід, психологічна компетентність, психодіагностика медичних сестер.

The article analyzes the history of the introduction of competence approach. Its relevance in the present. And the importance of competence and psychological features of formation of nurses who work in preschool education.


Key words: competence approach, psychological competence, psychodiagnostics nurses.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями.

Для ефективного вирішення завдань в сучасній освіті необхідно застосовувати компетентнісний підхід, який передбачає наявність знань, розумінь, умінь, цінностей, інших особистих якостей, набутих реалізаційних здатностей особи до ефективної діяльності. Як свідчать дослідження, працівники типу професій «людина-людина» починаючи з другої половини 20ст., відчувають недостатність професійних знань, накопичених в галузі наукової та практичної психології. Це призводить до зниження практичної ефективності традиційних способів вирішення суспільно значимих завдань.



Як у професійному так і в особистісному плані людині важливо відчувати себе компетентною, оскільки це підвищує її самооцінку і сприяє психічному благополуччю особистості. Це підкреслювали такі видатні психологи, як К. Юнг, К. Роджерс, Е. Еріксон, Р. Бернс, Дж. Равен та ін. К. Г. Юнг вказував, що компетентність формується в процесі навчання, є її результатом (компетентна людина - обізнана людина), але водночас вона надає людині впевненість, віру у власний авторитет. Р.Бернс вважав, що з проблемою компетентності та некомпетентності ми стикаємося протягом усього життя, і в будь-якому віці вона стає проблемою позитивного самосприйняття. При цьому думка людини про свою компетентність може не збігатися з думками оточуючих. З одного боку, якщо людина обіймає якусь посаду або виконує певну діяльність, від неї очікують, що вона компетентна в тому, що робить. Тут соціальні очікування зумовлені статусом людини. Тоді компетентність завжди збігається з соціальними очікуваннями. Якщо людину називають фахівцем, одночасно припускають, що вона компетентна. Але тут же приховані і можливості для виникнення внутрішньоособистісних конфліктів, а, в кінцевому рахунку, і неврозу. Якщо людина не впевнена у своїх силах, не вважає себе насправді компетентною, вона боїться не відповідати соціальним очікуванням. Вважаємо, що у людини виникне ситуація вибору: приховувати свою некомпетентність, створюючи її видимість, або підвищувати свою компетентність, щоб відповідати соціальним очікуванням. Що людина вибере - залежить від її особистісних якостей, ціннісних орієнтацій, ступеню розвитку потреби в компетентності. Тоді з погляду відомої формули У.Джеймса про співвідношення самоповаги, успіху і домагань, люди першого типу будуть підвищувати самоповагу за рахунок зниження домагань до себе, а люди другого типу - за рахунок підвищення успіхів, розвитку своєї компетентності. З іншого боку, людина може вважати себе компетентною у чомусь, але оточуючі це не визнають, оскільки порівнюють її, наприклад, з більш обізнаними людьми. Компетентність може бути об'єктивним критерієм, що дозволяє отримати заслужену повагу, і в той же час особистий рівень потреби в компетентності може не збігатися з уявленнями оточуючих про те, яким він повинен бути, щоб людина була гідною поваги. Знаходження виходу з цієї ситуації може стати серйозною проблемою для людини. Пошук виходу з подібної ситуації можна розглядати як вирішення внутрішньоособистісних конфліктів, що здійснюється різними шляхами. Людина може не погоджуватися з цими оцінками, створюючи ідеалізований образ, або орієнтуючись на свої реальні життєві досягнення (кар'єра, успіхи, матеріальне благополуччя, повага значущих для неї людей), а може погоджуватися, і тоді у неї знижується самооцінка, з'являється почуття невпевненості в собі аж до відмови від даної діяльності. Може бути й інший варіант. Від людини чекають компетентності, орієнтуючись на її статус, освітній рівень, а сама людина себе компетентною не вважає, і в неї наростає тривога, а то й страх показати свою некомпетентність, і всі сили витрачаються на створення помилкового іміджу. Частіше ж подібний внутрішньоособистісний конфлікт люди вирішують наступним чином. Вони вибирають для себе сферу, в якій можуть вважати себе компетентними, часто неусвідомлено визначають рівень, до якого будуть розширювати свою компетентність, пов'язуючи цей рівень з кар'єрним статусом, досягають цього рівня, отримуючи заслужене визнання оточуючих, і відчувають почуття задоволення, внутрішнього благополуччя і самоповагу. Можливо, іноді вони помиляються, і думки оточуючих про їх компетентності не збігаються з їх особистими уявленнями, але їх самооцінку захищає досягнутий статус.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв'язання цієї проблеми і на які спирається автор

На сьогоднішній день не існує однозначного розуміння поняття, структури і видів компетентності, її досліджували: В.О.Кальнетерй, С.Перрі, Дж. Равен, Е.Шорт В.І.Маслов, М.Ю.Красовицький, А.П.Тряпіцина та ін. Питаннями змісту, видів, механізмів, детермінант й умов формування психологічної компетентності займалися визначні вітчизняні та зарубіжні вчені. Психологічна компетентність у соціальному, організаційному і психолого-педагогічному напрямках були відображені у працях А.Д. Деменцева. І.Ф. Ісаєва, Н.В. Кузьміної, B.C. Ледньова, Л.С. Подимової, В.А. Сластьоніна й ін. Низка авторів (А.А. Гідрон, В.В. Дев’ятко, Ю.М. Ємельянов, Ю.М. Жуков, А.Л. Журавльов. М.К. Кабардов, Р.А. Максимова, Л.А. Петровська і ін.) вважають поняття соціально-психологічної та комунікативної компетентності синонімічними. Існують різні підходи до визначення змісту поняття «компетентність». В одних випадках, звертають увагу на особистісні характеристики людини, компетентність якої визначають; в інших – до уваги беруть досвід, характеристики діяльності та особливості її виконання, що вимагають тієї чи іншої компетентності. При цьому вирішується, якими є головні елементи діяльності, що можуть бути виконані, щоб вважати результат досягнутим. За такого підходу, як зазначає С.Перрі, визначаючи компетентність, необхідно вказувати на її рівні, зокрема рівень новачка, рівень адепта (тобто людини, що встигла накопичити певний професійний досвід), рівень досвідченого професіонала, який виконує діяльність на самому високому рівні. Таким чином, використовуючи рівні компетентності, можна виокремлювати різні групи людей. С.Перрі вважає, що компетенції пов’язані з виконанням посадових обов’язків і є сукупністю знань, навичок і ставлень, які значно впливають на роботу, можуть бути виміряні та покращені через відповідне навчання. Розрізняючи, так як і Р.Джекобс м’які (особистісні риси, цінності, стилі) та жорсткі (професійні знання та вміння) компетенції, не відносити при цьому перших у визначення компетентностей, як такі, що не можуть бути розвинуті у процесі навчання. Продовжуючи цей напрям, Дж.Равен вважає, що компетентність високого рівня (коли фахівець проявляє ініціативу, лідерство, ефективно співпрацює з іншими) може бути розвинена лише за наявності сформованої мотивації та цінностей.

Е.Шорт вважає, що компетентність це здатність особистості виконувати певну роботу згідно з професійними стандартами, які висуваються у певній сфері зайнятості. У Е.Шорта спостерігається зближення понять «компетентність» і «кваліфікація» і, можна говорити про функціонально-кваліфікаційний підхід до визначення компетентності.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Актуальність проблеми з одного боку, і її недостатнє висвітлення в психолого-педагогічній літературі, стало приводом для обрання теми дослідження. Працюючи над формуванням психологічної компетентності в системі післядипломної педагогічної освіти, ми до уваги насамперед брали кваліфікаційні характеристики, яки висуваються до фахівця.

Формулювання мети статті (постановка завдання) Виявити і експериментально перевірити особливості формування психологічної компетентності в системі післядипломної педагогічної освіти.

Завдання статті:проаналізувати зміст і характеристики компетентності; розкрити шляхи формування психологічної компетентності медичних сестер ДНЗ в системі післядипломної педагогічної освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Термін «компетентність» вперше використав Р.Уайт у 1959р у статті «Переглянута мотивація: концепція компетентності», з метою опису характеристики людини, що пов’язана з гарною продуктивністю та високою мотивацією. Крім того, Р.Уайт обґрунтував існування компетентності мотивації на додаток до компетентності як реалізованого потенціалу. Це трактування висвітлюється у працях Н.Хомського, який «розрізняє компетенції як певну програму, образ, сценарій, правило, і компетентності як актуалізацію, актуалізацію цієї потенції особистістю» »[ 4; с.113].

Сьогодні йдеться про зближення різних підходів, тому, багатовимірний підхід до визначення компетентності. Значний інтерес представляє дослідження Н.В. Андронової, яка стверджує, що психологічна компетентність необхідна фахівцям сфери “Людина -Людина”; завжди опосередкована змістом діяльності фахівця; є частиною психологічної культури фахівця і елементом його професіоналізму; це своєрідний особистий інструментарій фахівця, що забезпечує ефективне виконання його професійної діяльності; має два блоки: інтелектуальний (когнітивний), що включає психологічні знання і психологічне мислення та практичний (дієві психологічні уміння і навички).

У вітчизняній науці компетентнісний підхід став відомий у 80-их рр.ХХст.

За раціогуманістичним підходом (Г.О.Балл, Т.О.Флоренська) компетентність трактується як здатність вирішувати суттєві для певних сфер життєдіяльності особистості завдання. Г.О.Балл вказує на «інструментальні риси особистості, що дозволяють здобути таку компетентність: особистісні вміння саморегуляції діяльності, реалістичне сприйняття світу, відкритість новому досвіду та пошуку істини; здатність змінювати власну точку зору, враховуючи погляди людей, розширюючи завдяки цьому власне бачення проблем»[ 1; с.213] .

На нашу думку, в навчальному процесі інститутів ППО, які здійснюють підготовку фахівців системи “людина-людина”, слід спрямовувати на набуття слухачами взаємозалежних, взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих типів ключових компетентностей - особистісної, соціальної та діяльнісної. До особистісної ключової компетентності ми відносимо такі види, як: аутопсихологічну, загальнокультурну, оздоровчу; до видів соціальної ключової компетентності - психологічну, комунікативну, політичну, рольову; до діяльнісної - ігрову, навчальну, трудову, професійну, наукову [1].

При визначенні структури умінь психологічної та аутопсихологічної компетентності та їхніх підвидів ми взяли за основу класифікацію, запропоновану Н.В. Кузьміною [2] (гностичні, проектувальні, конструктивні, організаторські та комунікативні вміння), яку ми значно розширили та доповнили.

Таким чином, аутопсихологічна компетентність це особистісна здатність до адекватної самооцінки та самоусвідомлення себе через образ “Я”, а також до самовідношення себе з іншими та результатами своєї діяльності.

Аналізуючи виділені нами підвиди психологічної та аутопсихологічної компетентності й їх уміння ми можемо виділити структурні компоненти (мотиваційний, когнітивний, емоційно-оціночний, вольовий, операційний, моральний), що детермінують їхній прояв, розвиток й удосконалення; особистісну спроможність (здатність, здібність), тобто є їхнім підґрунтям. Ці компоненти є взаємопов'язаними та взаємозалежними один від іншого. Вонистимулюють особистість до набуття та розвитку певних психологічних знань, умінь та навичок.

На нашу думку, психологічна та аутопсихологічна компетентність визначається також наступними факторами; внутрішньою та зовнішньою мотивацією особистості, індивідуально-психологічними особливостями особистості, психофізичним станом особи, соціокультурним впливом на особу, рівнем та ефективністю соціалізації особистості, рівнем та внутрішньою наповненістю спеціальної соціально-психологічної підготовки осіб тощо. Психологічна та аутопсихологічна компетентність ґрунтується на особистісний спроможності застосовувати набуті знання, уміння й навички у особистісній, соціальній та професійній життєдіяльності. Тому для розвитку цих видів компетентностей й їхніх підвидів ми вважаємо необхідно чітко визначити перелік професійно значущих умінь у циклах навчальних дисциплін психологічного напрямку, які необхідно розвивати та формувати у осіб, що навчаються.

Ми вважаємо, що особистість повинна добре розуміти себе, свої особливості характеру, “слабкі” та “сильні” властивості характеру й темпераменту, повинна приймати себе такою, якою вона є, а у разі необхідності корегувати свої недоліки. Тому дуже важливим є визначення підвидів аутопсихічної компетентності, які би спрямовували особистісний процес самопізнання, самовдосконалення, саморозвитку тощо. На нашу думку, слід виділити такі підвиди аутопсихологічної компетентності:

- інтрапсихічну;

- інтраперцептивну.

При виділені цих підвидів ми спиралися на дві складові - особистісне пізнання себе, свого внутрішнього світу (“Я є Я”, “хто є Я'?”, “Чому Я є той, хто Я є?” тощо) - інтрапсихічна компетентність, а також - пізнання себе у порівнянні з іншими, “очами інших”, через результати своєї діяльності інтраперцептивна компетентність.

Інтрапсихічна компетентність - це спроможність особистості до адекватної самооцінки, інтроспекції, віддзеркалення та самоусвідомлення свого “Я”, своїх характерологічних особливостей, властивостей, можливостей тощо. Ми виділяємо такий перелік вмінь інтрапсихічної компетентності.

1) оціночні - це здатність до самоусвідомлення, критичного самоаналіз) власних дій. адекватної самооцінки власних здібностей, можливостей, досягнень, рівня домагань, психологічних особливостей тощо;

2) діагностичні - це здатність визначати власні особливості характеру та темпераменту, симптоми та чинники негативного емоційного стану, перебіг власних психічних процесів і станів тощо;

3) саморегуляції (самоконтролю та самовладання) - це здатність зберігати емоційну витривалість у психологічно складних ситуаціях, управляти своїм настроєм, регулювати і контролювати свої емоції у будь-якій ситуації, долати критичні життєві ситуації, переносити значні нервово-психічні навантаження та регулювати їх, поступатися своїми інтересами заради інтересів правоохоронної діяльності тощо;

4) інтроспекції — це здатність спостерігати за розвитком власних внутрішніх психічних явищ і переживаннями, ознаками негативного емоційного стану, внутрішніх чинників поведінкових проявів тощо); здатність до самоспостереження, самопізнання, осмислення своїх дій. аналізу своїх недоліків тощо.

Інтраперцептивна компетентність - це спроможність особистості до ідентифікації, рефлексії, віддзеркалення соціальних оцінок свого “Я”, сприйняття себе, адекватного уявлення про себе через співставлення себе з іншими людьми та результатами своєї діяльності. Вона включає у себе такий перелік умінь:

1 ) рефлексивні - це здатність відображати не лише свій образ “Я”, а й усвідомлювати сутність своєї взаємодії з іншими людьми, віддзеркалення особистісних і соціальних оцінок свого “Я” тощо;

2) ідентифікації - розуміння та інтерпретація шляхом ототожнення (повного або часткового) себе з іншими;

3) оціночні - це здатність до критичного самоаналізу власної діяльності, адекватного реагування на критику; спроможність оцінювати свою діяльність І а її результати, професійну поведінку тощо.

4) тактико-стратегічні - здатність обирати найефективніший варіант соціальної поведінки в тій чи іншій ситуації, професійній діяльності тощо.

Таким чином, інтрапсихічна компетентність відображає самоусвідомлення себе, тобто внутрішній бік свого “Я”, а інтраперцептивна - самоусвідомлення та співставлення “Я”, як суб'єкта життєдіяльності (“Я” та інші люди. “Я” та життєдіяльність), зовнішній соціальний або професійний бік свого “Я”. Ці підвиди містять у собі інтелектуальний, емоційний операційний аспекти пізнання себе та відношення до самого себе та сприяють особистісній здатності до самовиховання, саморозвитку, самокорекції, саморегуляції тощо.

Компетентність – це характеристика конкретної людини (або її дій -наприклад "компетентне рішення"), індивідуальний характер ступеня відповідності вимогам професії. У деяких словниках компетентність іноді визначають як володіння знаннями, що дозволяють висловлювати свого авторитетну думку. Сьогодні компетентність частіше визначається як поєднання психічних якостей, як психічний стан, що дозволяє діяти самостійно та відповідально (дійова компетентність), як здатність людини виконувати певні трудові функції.

В інституті післядипломної освіти, зі слухачами курсів у міжкурсовий період, ми працювали у Групі особистісного зростання, з метою формування психологічної компетентності.

Психологічна компетентність - це здатність особистості ефективно застосовувати структуровану систему знань для побудови та налагодження процесу особистісної, соціальної й професійної взаємодії. Психологічну компетентність слід відрізняти від психологічної готовності і професійної майстерності, її природа складається з відповідних знань, уявлень і стереотипів. Психологічна готовність до майстерності включає не лише знання, але і уміння, і навики, і інші компоненти.

На нашу думку, підвидами психологічної компетентності є: - екстеропсихічна компетентність; - екстероцептивна компетентність.

Екстеропсихічна компетентність - це спроможність особи ефективно здійснювати особистісну. соціальну й професійну взаємодію, вирішувати завдання різноманітної психологічної складності, знаходити шляхи розв'язання складних, конфліктних і ситуацій тощо. Ми можемо виділити такі вміння екстеропсихічної компетентності:

1) прогностичні - це здатність прогнозувати розвиток психологічно-напруженої ситуації та події;

2) діагностичні - це здатність визначати властивості характеру, темперамент) та емоційний стан різних осіб, діагностувати систему ціннісних орієнтирів, виробляти індивідуальну траєкторію духовно-етичної поведінки тощо;

3) інтерпретаційні- це спроможність знаходити, адекватно оцінювати та пояснювати причини і мотиви поведінки інших людей тощо;

4) тактико-стратегічні - це здатність: планувати добирати ефективні методи й прийоми цілеспрямованого психологічного впливу; знаходити ефективні шляхи виходу з різних складних та конфліктних ситуацій; знаходити ефективні засоби регуляції негативних емоційних проявів;віднаходити ефективні прийоми взаємодії, здійснювати індивідуальний підхід до людей тощо; обирати ефективні, адекватніформи та засоби поведінки; враховувати і створювати психологічні умови для ефективного вирішення поставленого завдання, професійно оперувати основними психологічними засобами та справляти вплив за допомогою психологічної техніки (мовних та немовних засобів спілкування, рольової поведінки, нагладжування стосунків, встановлення психологічного контакту із співрозмовником, протистояння маніпулюванню тощо);

5) технологічні - це здатність раціонально організовувати технологічний процес у особистісній, соціальній та професійній взаємодії, знаходити та використовувати ефективні технологічні особистісні й соціальні засоби тощо;

6) організаційні - це здатність ефективно організовувати соціальну взаємодію, оперативно-розшукову діяльність у складних та конфліктних ситуаціях тощо;

7) дослідницькі - це здатність здійснювати дослідницьку діяльність тощо.

Екстероцептивна компетентність - здатність особистості сприймати, розуміти та приймати інших людей. Включає в себе такі вміння:

1) конструктивні - це здатність аналізувати, узагальнювати та розуміти хід події, психологічні особливості поведінки осіб тощо:

2) перцептивні - це здатність сприймати та розуміти інших людей, форми їх поведінки, їх внутрішній світ, приймати людей такими як вони є тощо;

3) емпатійні - здатність розуміти іншого шляхом емоційного співпереживання та адекватного сприйняття різних емоційних реакцій людини, вміння поставити себе на місце іншого тощо:

4) оціночні - це здатність до адекватного сприйняття і критичного неупередженого аналізу поведінки об'єктів впливу, орієнтуватися у соціальних ситуаціях, подіях соціальної дійсності тощо;

5) атракції - здатність відчувати іншу людину тощо.

Таким чином екстеропсихічна та екстероперцептивна компетентність працівниківдозволять краще пізнавати та розуміти людей, мотиви їхньої поведінки, а також знаходити ефективні засоби взаємодії в професійній діяльності.

Шляхи формування психологічної компетентності в системі післядипломної педагогічної освіти

Не викликає сумнівів питання необхідності формування психологічної компетентності фахівців. За основу ми взали структуру психологічної компетентності О.А. Войтюк яка її розглядає, як взаємопов’язаний комплекс таких компетентностей – складових психологічної компетентності : а) соціально-психологічна (знання та вміння з організації продуктивної взаємодії із суб’єктом чи суб’єктами впливу, налагодження результативних міжособистісних стосунків у групі; уміння обирати адекватні засоби спілкування з членами групи); б) соціально-перцептивна (знання та вміння пізнавати внутрішній світ суб’єкта впливу за особливостями його поведінки, виявляти особистісні риси, характерологічні особливості, домінуючі емоційні стани на основі спостережливості та психологічного аналізу); комунікативна (знання й уміння, що сприяють ефективній взаємодії на основі дотримання принципу рівності у співпраці, взаємопізнання та взаємокорекції поведінки, гуманістичних норм професійної діяльності, розвиненої рефлексії, оволодіння в процесі спілкування навичками психологічного впливу); г) аутопсихологічна (уміння здійснювати адекватну самооцінку, самоконтроль, самодіагностику, аналіз результатів власної професійної діяльності; уміння самоудосконалювати особистісну й професійно-психологічну „Я-концепцію”; уміння керувати своїм психічним станом); На нашу думку, також слід виділити перелік загальних умінь психологічної та аутопсихологічної компетентності:

1) гностичні — здатність до використання знань психології особистості, юридичної психології, психології управління, конфліктології, оперативно-розшукової психології, криміналістики та інших галузей,

2) аналітичні це здатність аналізувати ситуацію, визначати проблем}, висувати гіпотезу, розробляти план дій, реалізувати його та узагальнювати, оцінювати його результати, аналізувати загальнокультурні та професійні складові соціального середовища тощо;

3) ідеологічні - здатність проводити профілактичну та попереджувальну правоохоронну діяльність, бути взірцем правової культури, служити закон), не піддаватися кримінальним спокусам, попереджати девіантні прояви тощо.

Аналізуючи виділені нами підвиди психологічної та аутопсихологічної компетентності й їх уміння ми можемо виділити структурні компоненти (мотиваційний, когнітивний, емоційно-оціночний, вольовий, операційний, моральний), що детермінують їхній прояв, розвиток й удосконалення; особистісну спроможність (здатність, здібність), тобто є їхнім підґрунтям. Ці компоненти є взаємопов'язаними та взаємозалежними один від іншого. Аутопсихологічна компетентність - розвинені навички самоконтролю (вияв саморегуляції на основі самопізнання), вираження соціального аспекту взаємодії у спілкуванні; Вони стимулюють особистість до набуття та розвитку певних психологічних знань, умінь та навичок.

На нашу думку, психологічна та аутопсихологічна компетентність визначається також наступними факторами; внутрішньою та зовнішньою мотивацією особистості, індивідуально-психологічними особливостями особистості, психофізичним станом особи, соціокультурним впливом на особу, рівнем та ефективністю соціалізації особистості, рівнем та внутрішньою наповненістю спеціальної соціально-психологічної підготовки осіб тощо.

З метою формування психологічної компетентності фахівців працівниками Рівненського ОІППО проводиться робота в курсовий та між- курсовий період.

У міжкурсовий період, працюємо з учасниками тимчасових науково-дослідних колективів, членів методоб’єднань, зацікавленими педагогами проводяться: соціально-психологічні тренінги; тренінги особистого зростання; тренінги асертивної поведінки; рольові ігри; ділові ігри; групові дискусії – які мають різноманітні ресурси, що сприяють розвитку фахівців, актуалізації їх здатності до самоуправління, самоаналізу, самоорганізації власної діяльності та поведінки. Важливою умовою формування психологічної компетентності є створення спеціального соціального середовища в системі ППО, що призводить до соціально-психологічних механізмів як спеціальних соціальних впливів, які, інтеріоризуючись, привласнюються особистістю, забезпечуючи її психологічну безпеку та гідність. Створене таким чином в системі ППО середовище відрізняється від інших соціальних середовищ вищою за змістом та інтенсивністю. А також спільною творчою діяльністю та ефективним спілкуванням. Вирізняється гуманістичними . груповими нормами та цінностями, інтелектуальною атмосферою.

Висновки висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Перспективи подальших розробок у даному напрямку полягають у тому, що слід виділити перелік головних практичних умінь для цих підвидів компетентностей для медичних сестер і визначити умови їхнього розвитку та формування.

З нашого досвіду, ефективнішим буде процес формування психологічної компетентності у фахівців, якщо його здійснювати не лише у курсовий, а й у міжкурсовий період.

В системі післядипломної педагогічної освіти ми з фахівцями підвищували компетентність у складі Групи особистісного зростання, завдяки проведеним «Тренінгам розвитку комунікативної взаємодії», «Тренінгу асертивної поведінки», «Психодинамічної піскової терапії», «Арт-терапії», «Глинотерапії» залученням до діяльності Балінтовських груп було здійснено груповий аналіз міжособистісних проблем. Крім того, були проведені «круглі столи» семінар, методичне об’єднання. Також було проведено психодіагностику учасників на початку діяльності ТНДК



Табл.1Результати психодіагностики за тестом Люшера . (Експериментальна група, початок експерименту)

Позиція у виборі

синій

зелений

червоний

жовтий

фіолетов.

коричн.

чорн.

сір

1

3

1

2

2

1

1

1

0

2

1

3

1

0

2

2

2

1

3

2

1

2

0

2

2

2

3

4

2

2

0

1

0

3

2

2

5

1

2

1

1

2

2

3

2

6

1

1

0

1

3

2

2

2

7

2

1

4

1

0

0

2

2

8

2

0

2

3

2

1

2

2

Синій, жовтий, зелений, коричн, фіолет,червоний, чорний, сірий

Зокрема, в учасників експериментальної групи на 1-ій і 2-ій позиції розташовані основні кольори: синій та зелений. Синій символізує спокій, задоволеність (м/с ДНЗ спокійні, врівноважені, задоволені тим, що працюють в освітньому закладі, та тим, що до них прислухаються). Вибір синього кольору свідчить про наміри діяти спокійно, без зайвої напруги. Однак, синій не рівномірно, зустрічається на 1-ій, 2-ій та 3-ій позиції (Табл.1), це свідчить, що особистості занурені в собі, самодостатні.

Табл.2. Результати психодіагностики за тестом Люшера .

( Експериментальна група, завершальний етап)



Позиція у виборі

синій

зелений

червоний

жовтий

фіолетов.

коричн.

чорн.

сір

1

3

1

5

6

4

4

0

1

2

6

4

3

3

2

2

2

2

3

3

4

5

3

3

1

2

3

4

3

4

3

1

1

6

0

6

5

0

4

1

6

3

4

5

1

6

3

1

3

3

6

2

6

0

7

4

2

1

3

1

0

5

8

8

3

3

3

2

2

4

5

2

Жовтий, синій, червоний, коричн, зелений, фіолет, чорний, сірий

+4+1 Потребує схвалення з боку оточуючих. Схвально відноситься до нових дій і можливостей в які включається будуть цікаві і продуктивні.Стремління до налагодження дружніх контактів (внаслідок залучення до ТНДК – відкриті до співпраці). Самооцінка залежить від успіху і думки значимих інших.

-5-0. Насторожена критичність в міжособистісних відношеннях. Підвищені вимоги до оточуючих як захист від власної зайвої довірливості,

Чим не займалися б, вважають себе цілком компетентними в цій галузі .

Завдяки залученню фахівців до такої системи роботи у між курсовий період, спостерігається їх фахове та психологічне зростання. В результаті чого в учасників експериментальної групи – медичних сестер ДНЗ спостерігається покращення психоемоційного стану. У них сформоване розуміння необхідності дотримання особистісно-орієнтованого підходу у взаємодії.

Використана література:

1. Балл Г.О. Орієнтири сучасного гуманізму (в суспільній, освітній, психологічній сферах) / Г.О.Балл. – Житомир: Волинь, 2008.- 232с.

2. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: бібліотека з освітньої політики / Н.М.Бібік, Л.С.Ващенко, О.І.Локшина та ін.; під заг. ред. О.В.Овчарук.- К.:К.І.С., 2004.-112с.

Науково-методичні засади формування психологічної компетентності керівників освітніх організацій у системі післядипломної педагогічної освіти : наук.-метод. посіб. / кол.авт.О.І.Бондарчук, Л.М.Карамушка, О.В.Брюховецька, Т.М.Вакуліч. В.М.Івкін, А.С.Москальова, О.О.Нежинська, Н.І.Пінчук, І.В.Сингаївська. - К.:Пед.думка, 2012.-144с.

Вронська В.М. Основні мотиви фахової діяльності медичних сестер ДНЗ / В.М.Вронська//Освіта і здоров’я: формування здоров’я дітей, підлітків та молоді в умовах навчального закладу : матеріали III Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю ( м. Суми, 25-26 березня 2010 р.). - Суми : СОІППО, 2010. - 208с.

Цільмак О.М. Складові структури компетентностей / О.М. Цільмак // Наука і освіта: науково-практичний журнал Південного наукового Центру АПН України. - 2009. - № 1-2. - С. 128-134.

4. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентносного подхода в образовании [Электронный ресурс] / И.А.Зимняя.-М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004.- Режим доступа: http:old.vvsu.ru/dap/development_program/files/zimnyaya.pdf., свободный. – Название с экрана. – Электронная версия печатной публикации 2004.

5. Зеер Э. Ф. Кризисы профессионального становления личности / Э. Ф. Зеер, Э. Э. Сыманюк // Психологический журнал. - 1997. - Т.18. - №6 .- С.76-79.

2. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности / Н.В.Кузьмина. - Л.: ЛГУ, 1970. – 114с.

Вербицкий А. А. Личностный и компетентностный подходы в образовании: проблемы интеграции /А. А. Вербицкий, О. Г. Ларионова. - М. : Логос, 2009.- 336с.

6. Маркова А. К. Психологический анализ профессиональной компетентности учителя // Советская педагогика. - 1990. - №8. - С.82-88.

Введенский В. Н. Моделирование профессиональной компетентности педагога / В. Н. Введенский // Педагогика. - 2003. - №10. - С.51-55.

7. Компетентнісний підхід у навчанні [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http: ippo.org.ua./index.php?option=com_content&task=blogcategori&id=61&Itemid=

76, вільний. – Назва з екрана.



Ананьевские чтения 2009 : Современная психология : методология, парадигмы, теория : выпуск 2 [Электронный ресурс]. - Режим доступа:http://psihologia.biz/psihologiya-psihologiya-obschaya/sovremennaya-psihologiya-metodologiya-radigmyi.html, свободный. – Название с экрана.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка