Особливості формування І розкриття інформації в бухгалтерському обліку І фінансовій звітності банків україни



Сторінка5/12
Дата конвертації14.04.2016
Розмір1.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Активи і зобов’язання банку обліковуються переважно за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або справедливою вартістю).

Для ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності активи і зобов’язання банку обліковуються:


  • за історичною (первісною) вартістю: активи – за сумою фактично сплачених за них коштів, їх еквівалентів або інших форм компенсації; зобов’язання – за сумою мобілізованих коштів в обмін на такі зобов’язання або сумою коштів чи їх еквівалентів, які підлягають сплаті для погашення зобов'язань у процесі звичайної господарської діяльності;

  • за справедливою (ринковою) вартістю: активи – за сумою, яку необхідно було б сплатити для придбання (обміну) таких активів у поточний час; зобов’язання – за сумою коштів, якою може бути погашене таке зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами у поточний час.

Обізнані, зацікавлені та незалежні сторони – наявність добре проінформованого покупця, який має бажання купити, і добре проінформованого продавця, що має бажання продати, які є незалежними та діють у власних інтересах. Приведення вартості активів до справедливої вартості здійснюється шляхом їх переоцінки, класифікації на предмет зменшення корисності та наявних кредитних ризиків.

В залежності від характеру та змісту завдань різних складових облікової системи, крім вказаних, використовуються інші методи оцінки окремих груп активів і зобов’язань, а саме:



  • за амортизованою собівартістю – собівартість цінного папера з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії). Собівартість цінного папера включає в себе: ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі та інші витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням цінних паперів;

  • заставна вартість – вартість предмета застави (іпотеки), визначена за узгодженням між банком та позичальником (заставодавцем) та зафіксована у відповідному договорі застави;

  • ліквідаційна вартість – сума коштів, яку банк передбачає отримати у разі ліквідації певного активу;

  • номінальна вартість – вартість, яка вказана на цінних паперах, банкнотах, монетах тощо;

  • умовна вартість (оцінка) – вартість, за якою можуть оцінюватися документи і цінності, що не мають номінальної вартості;

  • переоцінена вартість – це вартість активу після його переоцінки;

  • поточна (відновлювана) вартість – сума грошових коштів, їх еквівалентів або інших форм компенсації, яку потрібно було б витратити для придбання (створення) такого самого або аналогічного активу на поточний момент (дату балансу);

  • теперішня вартість – теперішня (дисконтована) сума майбутніх чистих грошових надходжень, які очікуються від використання активу; теперішня (дисконтована) вартість майбутніх платежів, які, як очікується, потрібні для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності банку.

Активи і зобов’язання банку оцінюються так, щоб створені під них резерви та вжиті заходи виключали можливість перенесення існуючих фінансових ризиків на майбутні звітні періоди.

Вартість активів змінюється внаслідок коливання ринкових цін, офіційних курсів гривні до іноземних валют (офіційних курсів банківських металів), фізичного та морального зносу, інших об’єктивних факторів. Банк проводить переоцінку окремих статей активів до їх справедливої (ринкової) вартості у порядку, визначеному чинним законодавством та внутрішніми нормативно–правовими актами. До матеріальних оборотних і необоротних активів, що не приносять доходу, зокрема тих, які не використовуються в основній діяльності, вживаються заходи щодо їх реалізації, переоцінки тощо.

Оцінка (переоцінка) активів та зобов'язань відображається в обліку різними способами відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань ведення бухгалтерського обліку, а саме:


  • переоцінкою статей балансу в іноземній валюті, за виключенням немонетарних статей, за офіційним курсом гривні до іноземних валют;

  • приведенням вартості окремих статей балансу (об’єктів обліку) до справедливої вартості;

  • формуванням спеціальних резервів у національній та іноземній валютах;

  • коригуванням відповідної статті звітності.

Керівники відповідних підрозділів банку здійснюють постійний контроль за достовірною оцінкою активів і зобов’язань, зокрема об’єктивною їх класифікацією, бухгалтерським обліком за відповідними балансовими рахунками відповідно до проведеної оцінки, своєчасним та повним формуванням резервів за всіма кредитними операціями, операціями з цінними паперами, інвестиціями, дебіторською заборгованістю та простроченими нарахованими доходами.

Крім указаних, в обліковій політиці банку, у залежності від характеру та змісту завдань різних складових його облікової системи, використовуються інші методи оцінки окремих груп активів і зобов’язань, а саме:



  • балансова вартість – вартість активів або зобов'язань за даними бухгалтерського обліку, тобто відображена в балансі банку; балансова вартість окремих активів чи зобов'язань складається з декількох елементів, які обліковуються окремо; так, балансова вартість векселів обліковується у розрізі кожної складової боргового цінного паперу: номінал, неамортизований дисконт, неамортизована премія, нараховані проценти;

  • договірна вартість – вартість активу, передбачена договорами, укладеними банком з його контрагентами;

  • залишкова вартість – різниця між первісною (переоціненою) вартістю активу та сумою нарахованого зносу чи створеного резерву;

  • ринкова вартість активу – чиста вартість його придбання або реалізації на активному ринку;

  • чиста вартість реалізації – ціна реалізації активу в умовах звичайної господарської діяльності банку за вирахуванням витрат на збут.

Капітал банку як різниця між його активами та зобов'язаннями є показником ефективності використання ресурсів та управління системою банку. В залежності від шляхів формування капітал поділяється на основний та додатковий. З метою здійснення наглядових функцій за адекватністю капіталу банку показникам його діяльності на підставі зведеної та консолідованої звітності банку НБУ визначає регулятивний капітал – основний та додатковий капітал, зважений на ризики, визначені НБУ.

Отже, достовірність обліку та звітності банку забезпечується дотриманням одних і тих самих оцінок, адже їх зміна тягне за собою зміну статей звіту про фінансовий стан та звіту про прибутки і збитки та інший сукупний дохід, що являє собою порушення принципу послідовності, що в свою чергу тягне за собою викривлення даних для розрахунку регулятивного капіталу – основного економічного показника діяльності банку.

Висновки до розділу 2

ПАТ «Умовний Банк»  універсальна кредитно-фінансова установа, що здійснює всі основні види банківських операцій, входить до групи «великих» банків за класифікацією Національного банку України, займає високі і стабільні позиції в банківській системі України. Банк має розгалужену регіональну мережу, що охоплює всі регіони України. Банк має дворівневу систему управління та незалежний орган аудиту. Фінансовий стан ПАТ «Умовний Банк» характеризується як такий, що потребує покращення, про це свідчить поступове зниження стійкості та надійності банку, в тому числі рівня захищеності активів власним капіталом; зменшення показників ліквідності банку. Обсяг пасивів банку зріс майже у два рази, переважно за рахунок збільшення розміру зобов’язань, що розширює ресурсну базу банку.

При веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності ПАТ «Умовний Банк» керується обліковою політикою, яка відповідає всім чинним нормам законодавства. Ведення обліку починається із складання первинних документів, продовжується їх узагальненням у меморіальних документах, які зберігаються у архівах структурних одиниць банку, закінчується їх узагальненням у центральній бухгалтерії та складанням періодичної та річної звітності. На основі річної звітності материнського банку та дочірніх компаній складається консолідована фінансова звітність. Як річна звітність, так і консолідована підлягають обов’язковій перевірці зовнішньою аудиторською фірмою «Фінком –Аудит». Потім затверджена аудиторською компанією звітність подається до НБУ та підлягає обов’язковому оприлюдненню.

Достовірність обліку та звітності банку забезпечується дотриманням одних і тих самих оцінок, адже їх зміна тягне за собою зміну статей звіту про фінансовий стан та звіту про прибутки і збитки та інший сукупний дохід, що являє собою порушення принципу послідовності, що в свою чергу тягне за собою викривлення даних для розрахунку регулятивного капіталу – основного економічного показника діяльності банку.


РОЗДІЛ 3


НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ ТА ФІНАНСОВІЙ ЗВІТНОСТІ БАНКІВ УКРАЇНИ

3.1 Напрямки розвитку формування і розкриття інформації у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності банків України

Гармонізація національної системи бухгалтерського обліку з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та міжнародними стандартами фінансової звітності в усіх галузях економіки є складовою частиною загальноекономічної реформи в Україні в цілому. Щодо банківського сектору, то за 2012 рік банки склали свою звітність відповідно до вимог Міжнародних стандартів фінансової звітності. Цьому посприяли відповідні зміни у законодавстві:


  • ст. 6 п. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 15.02.2011 року: «Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності» [22];

  • ст. 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 15.02.2011 року: «Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку» [29];

  • ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» від 09.07.2010 року: «Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності» [28] та ін.

Сьогодні можна говорити про те, що фінансова звітність банків відповідає всім вимогам Міжнародних стандартів фінансової звітності, крім тієї частини, яка стосується резервів за фінансовими активами та резервів під зобов’язання кредитного характеру (поручительства, фінансові гарантії тощо). Це пов’язано з тим, що формування даних резервів є складним питанням для обліку, а бухгалтерський облік банків за методикою НБУ за короткий проміжок часу важко зрівняти з бухгалтерським обліком за МСФЗ.

Оскільки резерви за активами зменшують балансову вартість активів то варто звертати увагу і на узгодження Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та Податковим кодексом України. Так, у даному Положенні п.1.6. «Банк оцінює ризик невиконання боржником/контрагентом зобов’язань та формує резерв у повному обсязі незалежно від розміру його доходів», з іншого боку, у ПКУ п.159.2.2. «Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення витрат фінансової установи, не може перевищувати: для банків – 20 відсотків (на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2013 року – 30 відсотків) суми заборгованості». Таку невідповідність варто усунути для наближення фінансового та податкового систем обліку.

Сума резервів під активи банків, що розрахована згідно з вимогами Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями [54](далі – Положення №23), буде відрізнятись від їх суми, розрахованої за вимогами МСБО 39 [55] та МСФЗ 9 [56], так як існують відмінності в причинах формування резервів, моментом їх визнання, основними причинами їх створення та різними основами для розрахунку таких резервів, тому вони мають бути усунені найближчим часом. Проаналізуємо дані відмінності між Положенням №23 та МСФЗ 9, що вступив в дію з 01.01.2013 року, замінюючи собою частково МСБО 39. Так, за Положенням №23 причиною формування резерву є можливі збитки, за МСФЗ 9 – очікувані збитки, отже, у даному випадку спостерігаються подібні причини формування резерву, тому тут зміни не потрібні. Щодо моменту визнання резерву, то в Положенні №23 зазначається момент виникнення фінансового активу, а в МСФЗ 9 резерв визнається до моменту виникнення фінансового активу, отже, у цьому випадку Положення №23 потребує відповідних змін. Щодо об’єкту формування резервів, то за Положенням №23 за несуттєвими фінансовими активами банк оцінює ризик на портфельній основі, а за суттєвими – на індивідуальній основі, а за МСФЗ 9 банк оцінює ризик за групами фінансових активів. Основним чинником, що підштовхує до формування резерву за Положенням №23 є незадовільний фінансовий стан банку, а також заборгованість за фінансовим активом, а за МСФЗ 9 – передбачення збиткових подій. Основою розрахунку резервів за Положенням №23 є кредитний ризик, за МСФЗ 9 – аналіз даних за останні роки щодо фінансового стану. Як бачимо останні три відмінності є суттєвими, тому варті уваги та мають бути наближені до МСФЗ 9. А на сьогодні сума резервів під активи банків, що розрахована згідно з вимогам Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, буде відрізнятись від їх суми, розрахованої за вимогами Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Також існує розбіжність у відображенні вартості основних засобів у фінансових звітах за МСФЗ та за вимогами НБУ. Деякі банки відображають основні засоби за собівартістю у фінансовій звітності за вимогами НБУ і за переоціненою вартістю у фінансовій звітності за МСФЗ, чи навпаки.



Деякі моменти обліку, що не співпадають за вимогами НБУ та МСФЗ, які відображені на рис. 3.1:


Інструкція з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України, затв. Постановою Правління НБУ №555 від 17.11.2004 р.




МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів»

Банківські метали переоцінюються як валютні цінності




Банківські метали оцінюються за найменшою з двох оцінок: чистою вартістю реалізації або собівартістю










Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затв. Постановою Правління НБУ №255від 18.06.2003 р.




МСФЗ 3 «Об’єднання бізнесу»

Результат операцій з акціонерами, що здійснені за умов, що відрізняються від ринкових відображається у складі фінансових результатів




Результат операцій з акціонерами, що здійснені за умов, що відрізняються від ринкових відображається у складі капіталу










Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затв. Постановою Правління НБУ №255від 18.06.2003 р.




МСБО 21 «Вплив змін валютних курсів»

Курсові різниці, які виникають при внесках до статутного капіталу банку його іноземними інвесторами, визнаються у складі доходів чи витрат




Курсові різниці, які виникають при внесках до статутного капіталу банку його іноземними інвесторами, визнаються у складі капіталу










Не врегульоване




МСФЗ 2 «Виплати на основі акцій»

Облік опціонів на акції не врегульоване




Врегульоване










Положення №23




МСБО 39, МСФЗ 9

Відмінності в причинах формування резервів, моментом їх визнання, основними причинами їх створення та різними основами для розрахунку.



Потребує гармонізації



Потребує гармонізації



Потребує гармонізації



Потребує гармонізації


Потребує гармонізації

Рисунок 3.1 – Неврегульовані питання бухгалтерського обліку за вимогами НБУ та МСФЗ

Отже, існує ряд неврегульованих питань обліку за вимогами НБУ, що варті уваги та мають бути змінені найближчим часом. Це і нарахування резервів за фінансовими активами та резервів за зобов’язаннями кредитного характеру, відображення у фінансовій звітності вартості основних засобів, банківських металів, облік опціонів на акції та інше.

3.2 Пропозиції щодо визначення критеріїв суттєвості та дослідження її впливу на доречність і достовірність фінансової звітності

Концепція суттєвості має визначальне значення для більшості рішень, пов’язаних з фінансовою діяльністю, а також прийняттям економічних рішень через те, що потребує розкриття лише тієї інформації, яка є важливою (суттєвою) для користувача. Дане поняття переплітається із принципом повного розкриття, тобто інформація вважається розкритою за умови, якщо розкриті всі суттєві деталі цієї інформації, в свою чергу так звані «несуттєві» елементи, операції та події не відображаються у фінансовій звітності, а, відповідно, інформація, яка на думку бухгалтерів є несуттєвою, може не розкриватися інвесторам, кредиторам, а також іншим користувачам фінансової звітності.

Відповідно до Концептуальної основи фінансової звітності інформація є суттєвою (мateriality), якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів [41]. Це визначення збігається з визначенням, наведеним у Законі України «Про аудиторську діяльність» [23] та у Міжнародних стандартах аудиту, надання впевненості та етики [57]. При цьому в глосарії Міжнародних стандартах аудиту, надання впевненості та етики наводиться так званих декілька похідних суттєвості, а саме:


  • суттєва суперечність (мaterial inconsistency) – існує, коли інша інформація суперечить тій інформації, що міститься у перевірених фінансових звітах;

  • суттєве викривлення факту (мaterial misstatement of fact)– існує в іншій інформації, коли така інформація не пов’язана з питаннями, що з’являються у перевірених фінансових звітах, неправильно викладається чи подається;

  • суттєвий недолік (мaterial weakness) – недолік внутрішнього контролю, який може мати суттєвий вплив на фінансові звіти.

При цьому не враховується те, що інформація могла бути викривленою навмисно. Головне – розмір цього викривлення, яке призвело до помилкових висновків або помилкових рішень навіть кваліфікованого користувача. В Україні поняття суттєвості викладено в Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України: «суттєвість інформації, тобто її відсутність або викривлення, може вплинути на економічні рішення користувачів звітності» та Листі Мінфіну «Про суттєвість у бухгалтерському обліку», до досліджувався у розділі 1.3 [44].

Виходить, суттєвість – певний поріг та якісна характеристика, яка має властивість впливати на економічні рішення користувачів фінансової звітності.

Критеріями суттєвості вважаються її кількісні та якісні характеристики. За допомогою порогу суттєвості (абсолютна або відносна величина) визначається кількісний вираз суттєвості.

Абсолютна величина обчислюється як розмір допустимої помилки у визначеній сумі, яка буде суттєвою незалежно від інших обставин. Така величина використовується досить рідко. Адже сума в п’ятдесят тисяч гривень може бути значною для малого банку, однак для великої групи банків вона навряд чи буде суттєвою. В свою чергу деякі аудитори вважають, що похибка понад певної абсолютної величини буде суттєвою за будь-яких обставин. Наприклад, сума в сто тисяч гривень вважається істотною незалежно від будь-яких обставин [58].

Відносна величина виражається у відсотковому відношенні до прийнятої базової величини. На рис. 3.2 зображено залежність обсягу допустимої помилки від встановленого порогу суттєвості. Тобто чим вищий кількісний показник рівня суттєвості, тим нижчий встановлений рівень суттєвості і тим вища за розміром сумарна помилка вважається допустимою для певної звітності і навпаки. Так, рівень суттєвості, розрахований як 10 % до валюти балансу у 5 разів нижче рівня суттєвості, розрахованого як 2 % до валюти балансу [58].


Кількісний показник рівня суттєвості (поріг суттєвості)




Рівень суттєвості




Сума допустимої помилки

Рисунок 3.2 – Залежність суми допустимої помилки від встановленого порогу суттєвості


До серйозних порушень, несуттєвих за кількісною ознакою, відносять порушення, які можуть спричинити санкції, що здатні поставити нормальне функціонування банку під загрозу. Наприклад, порушення, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність керівників або штрафні санкції, які накладаються на банк та є вагомими, зокрема, здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню, без належної ліцензії, шахрайство, а також принципово неправильні підходи до здійснення операцій та їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку, некоректні алгоритми розрахунків та тощо.

Так, для ПАТ «Умовний Банк» є важливим визначити чи помилка, здійснена у бухгалтерському обліку, суттєва чи ні. Для цього можна скористатися наведеною на рис. 3.3 блок-схемою прийняття рішення щодо суттєвості. Як бачимо з рисунку, визначення одного порогу суттєвості не достатньо. Необхідно також знати, чи допущене викривлення є помилкою чи навмисним, як воно може вплинути на очікування аналітиків, ціну акцій, якщо так, то варто знизити поріг суттєвості.



Бухгалтерське викривлення(навмисне чи ненавмисне)




Нижче

встановленого

числового порогу?




Ні

А саме:

а) точність

бухгалтерських

оцінок;


б) вплив

на фінансові

результати

та фінансову

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка