Основна частина Назва роботи: «Формування полікультурної компетентності учнів засобами мистецтва на уроках художньої культури»



Скачати 211.63 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір211.63 Kb.


  1. Анкетні дані автора

Бояркевич Алла Василівна, вчитель образотворчого мистецтва та художньої культури навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-гімназія» м. Горохів Волинської області, вчитель вищої категорії, педагогічний стаж роботи – 21 рік. Контактний телефон 0686267986.


  1. Основна частина

Назва роботи: «Формування полікультурної компетентності учнів засобами мистецтва на уроках художньої культури»
Коротка анотація роботи

На мою думку, вивчення полікультурних цінностей інших народів, розуміння їх відмінностей та спільних рис, шанобливе ставлення до них сприяють набуття учнями полікультурної компетентності. Мета формування в учнів полікультурної компетентності засобами мистецтва полягає у формуванні особистості, здатної до активної і ефективної життєдіяльності у багатонаціональному і полікультурному середовищі, якій притаманне почуття розуміння і поваги до інших культур, уміння жити в мирі і злагоді з людьми інших національностей, рас, вірувань.

Я вважаю, що актуальність формування полікультурної компетентності учнів полягає у тому, що українському суспільству, яке розвивається, потрібні освічені, етичні, культурно розвинені люди, які можуть самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, враховуючи правила « не нашкодь ближньому, будь толерантним, кожна людина є неповторною» тощо, прогнозуючи їх можливі наслідки; люди, які здібні до співпраці, які відрізняються мобільністю, конструктивністю, відповідальністю як за долю своєї країни так і за інших людей. Тому я вважаю, що полікультурна підготовка молодого покоління сприяє готовності адаптації і життєдіяльності у відкритому загально цивілізованому культурному просторі, до якого всі ми так прагнемо.

На мою думку, практичне значення формування полікультурної компетентності учнів є надзвичайно глибоким, адже базується на виконанні таких завдань як:



  • глибоке і всебічне оволодінні культурою власного народу, що є необхідною умовою інтеграції в інші культури;

  • формування уявлень про розмаїття культур світу;

  • виховання позитивного ставлення до культурних розбіжностей, що забезпечує процес розвитку людства і умови до самореалізації особистості;

  • розвитку умінь і навичок щодо продуктивності взаємодії з носіями різних культур;

  • виховання в дусі миру, толерантності, гуманного міжнародного спілкування.

Із власного досвіду я знаю, що не сама дитина має пристосувати себе до наших методів, а навпаки, наші методи мають бути пристосовані до кожної дитини. На мою думку,урок образотворчого мистецтва чи художньої культури, проведений нестандартно, стимулює творчість учителя і його вихованців, створює сприятливі умови для співробітництва учнів один з одним і з учителем. До таких уроків слід готуватись особливо ретельно, а тому нетрадиційні уроки проводяться не так вже й часто. У педагогічній літературі вирізняють різні типи нетрадиційних уроків. Я вважаю, що нетрадиційні (нестандартні) уроки – це імпровізоване, але добре продумане заняття, яке має своєрідну структуру. Вони цінні своєю оригінальністю і розвиваючим та виховним ефектами.

Найчастіше я використовую такі нестандартні форми проведення уроку:

1) урок-вистава (при вивченні театрального мистецтва на уроках художньої культури: «Античний театр Греції», «Український вертеп»);

2) урок-змагання; («Стилі та художні напрямки мистецтва»);

3) урок-естафета («Світові художні шедеври»);

4) урок взаємного навчання («Порівняльна характеристика театрального мистецтва світу»);

5) урок із груповою формою роботи («Килими Сходу»);

6) урок, який проводять самі учні;

7) урок-«творче дослідження» («Містична творчість Ель Греко»);

8) урок творчих звітів (урок творчості);

9) урок конкурсів (на кращу листівку, оголошення, рекламу телекомпанії);

10) урок-вікторина («Декоративно-прикладне мистецтво України»);

11) урок фантазії («Живопис у ХХІІ столітті»);

12) урок-конференція («Епоха Відродження- світовий вибух творчої думки»);

13) урок-семінар («Особливості культури Заходу, Сходу»);

14) урок-рольова гра («Театральне мистецтво Японії»);

15) урок-диспут, урок-діалог («Яку пам’ятку готичної архітектури слід вважати символом епохи?», «Які були основні причини зародження мистецтва сюрреалізму?»);

16) інтегрований (міжпредметний) урок (художня культура – історія, зарубіжна література…);

19) урок-подорож («Крокуємо музеями світу»);

20) театралізований урок («Театр античної Греції», «Український вертеп»);

21) урок-гра у формі інтерв'ю, прес-конференції,;

22) урок-гра, що є імпровізацією популярних телепередач (КВК, «Полі чудес», «Що? Де? Коли?»).

Для засвоєння навчального матеріалу необхідно щоб теорія не розходилася з практикою. Саме тому я після пояснення теоретичного матеріалу завжди звертаю увагу на практичні елементи у вивченні даного матеріалу. Саме практична частина у навчанні повинна бути домінуючою.


Опис роботи «Урок на тему: Мистецтво Далекого Сходу.Японський театр: Но і Кабукі» (художня культура, 11 клас)

У своєму досвіді я використовую парну і групову роботу як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку.

Зараз я пропоную короткий опис тих технологій, які я використала при проведенні уроку, присвяченого вивченню театрального мистецтва Японії.
Метод «Мозковий штурм»

“Мозковий штурм“ спонука учнів проявити уяву та творчість, дає їм можливість вільно висловлювати свої думки. Мета “мозкового штурму” в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.( « Із чим у вас асоціюється Японія?», “Які професії пов’язані із театром?»)


Метод «Ажурна пилка»

Технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу.. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи. (Повідомлення учням іншої групи про результати порівняльного дослідження театрів Стародавньої Греції і Но Японії, українського вертепу і Кабукі Японії, театру італійського Відродження і японського театру, сучасного європейського театру та японського традиційного театру)

Організація роботи:

1. Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, слід підібрати матеріал, необхідний для уроку і підготувати індивідуальний інформаційний пакет для кожної групи.

2. Учні кожної групи проводять самостійне порівняльне дослідження театрів різних націй та часових періодів. Після завершення роботи учні ідуть у суміжну групу з метою ознайомлення її із результатами своїх досліджень.

3. Учні групи погоджуються або доповнюють роботу попередньої групи, проводять її аналіз та взаємооцінювання.


Метод «Рольова гра»

Імітує реальність призначенням ролей учасникам і наданням їм можливості діяти, наче насправді. Мета рольової гри – визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід та почуття. ( «Екскурсія у японський театр Но і Кабукі: уявіть себе на місці актора традиційного японського театру»).


Метод «Знайди фото»

Обидві групи отримали фото із пам’ятними місцями різних країн світу. Їх завдання якнайшвидше знайти фото, які пов’язані із Японією. Свій результат одна група демонструє іншій групі, аналізуючи правильність виконання завдання.

Метод порівняльних кілець

Групам дається завдання для порівняння театрів Стародавньої Греції і Но Японії, українського вертепу і Кабукі Японії, театру італійського Відродження і японського театру, сучасного європейського театру та японського традиційного театру методом кілець Ейлера, які перетинаються. У спільному секторі перетині кілець діти записують, що є спільного у театрів. А у різних секторах кіл записують інформацію про те, що є відмінного у даних театрів.


Метод сиквейну

Кроки складання синквейну:



  1. Перший рядочок – одним словом визначаємо тему ( іменник, наприклад: «Кабукі»)

  2. Другий рядочок – опис теми двома словами ( прикметник, наприклад:

« загадковий, неповторний»)

  1. Третій рядочок - опис дії в рамках теми трьома словами (дієслова, наприклад: « притягує, зачаровує, навчає»)

  2. Четвертий рядочок – фраза із чотирьох слів, яка висловлює відношення до даної теми ( наприклад: «Істина відкрита не для всіх»)

  3. П’ятий рядочок – синонім до першого слова ( іменник, наприклад: «Марево»)

Урок на тему:

«Мистецтво Далекого Сходу. Японський театр: Но і Кабукі»

(художня культура, 11 клас)

Мета уроку:



  • ознайомити учнів із основними елементами художньо - образної мови театрального мистецтва Японії;

  • розвивати уміння аналізувати та об’єктивно оцінювати надбання різних культур світу, розвивати здатність керуватися набутими знаннями і вміннями у груповій та самостійній роботі;

  • виховувати толерантність, культуру міжнаціонального спілкування через вивчення традицій країн Далекого Сходу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: зошити, підручники, ватман, слайд-шоу, відео фрагменти, фотографії, таблиці, фарби, фломастери, опорний конспект для роботи дітей.

Епіграф уроку:«Спинися, мить, прекрасна ти», (мо-но-но-аваре).
Хід уроку:

І. Організаційний момент.

Оголошення теми, мети, ходу уроку.

З метою покращення організації роботи дітей на уроці пропоную розділитися на дві групи і роздаю опорний план-конспект із ходом уроку та його завданнями.


ІІ. Актуалізація набутих знань та мотивація.

Сьогодні на уроці ми будемо говорити про звичаї і традиції японського театрального мистецтва. Японія – острівна країна, розташовані на сході Євроазіатського континенту. ( див карту Японії).

Метод «мозковий штурм» :


  • Із чим у вас асоціюється Японія?

( сакура, самураї, Фудзіяма, Хіросіма…)
Робота із зоровим рядом:

  • Прошу вибрати із запропонованих фотографій різних країн

ті, що стосуються Японії.

  • Щоб ви хотіли дізнатися нового про Японію?

  • Чого ви очікуєте від сьогоднішнього уроку?

Кажуть, що театр схожий із космосом: хто, хоч раз там побував, вже не повернеться таким, яким був раніше. Ми сьогодні з вами побуваємо у традиційному японському театрі, який вразить вас своєю самобутністю, оригінальністю, неповторністю.
Проблемне питання уроку: «Захід є Захід. Схід є Схід, і з місця їм не зрушити».

Р.Кіплінг

Чи це дійсно так?

Захід – Схід: співробітництво чи протистояння?

Для того, щоб активізувати свої знання, прошу дати відповідь:


  • До якого поняття ми відносимо театр: до матеріальної чи духовної культури?

Культура


Матеріальна

Духовна

«обробка ґрунту»

«обробка духу»

Засоби виробництва

Знання, теорії, освіта, ідеї

Продукти праці

Твори мистецтва

Трудові навички

Мораль, етика, естетика

Практичне використання

Філософія, релігія. Право

досягнень НТР

Театр




  • А до якого виду мистецтва ми відносимо театр?

Види мистецтва

Просторові

Часові

Інтегровані

Архітектура

Музика

Кіно

Скульптура

Художнє слово

Цирк

Графіка




Телебачення

Живопис




Хореографія

Фотографія




Театр

- Чому театральне мистецтво ми відносимо до інтегрованого мистецтва?

( Тому, що театр – це вид мистецтва, засобом виразності якого є сценічне дійство, що виникає у процесі гри актора перед публікою. Це поєднання художнього літературного слова, музики, хореографії, живопису тощо у єдине дійство)

- Які ви знаєте театральні професії? ( метод «мозковий штурм»)

(Актор, сценарист, режисер-постановник, хореограф, освітлювач, гример, художник-декоратор, композитор, костюмер, драматург…)

ІІІ. Подання нового матеріалу.

( Супроводжується слайд-шоу, відео фрагментами)

Пропоную дітям під час інформаційного повідомлення вчителя самостійно виконувати завдання у вигляді порівняльної характеристики японських театрів Но і Кабукі.






Но

Кабукі

Період становлення







Тематика вистав







Особливості виконання






Японський театр Но – один із найдавніших у цій країні. Коли ми говоримо про мистецтво Японії, то ніби торкаємося чарівного світу з лише йому неповторними законами. Недаремно кажуть: «Восток – дело тонкое…» Традиційний тип мислення японців передбачає цілісне сприйняття світу, тобто погляд на речі ззовні і з середини водночас. Метою є відчуття єдності із Всесвітом, подавлення свого маленького «я», яке має розчинитися в атмосфері дійсності. Великого значення набуває інтуїція, внутрішнє пробудження, відмова від традиційної логіки. У зв’язку із цим у японському традиційному драматичному мистецтві центральне місце посідає прийом натяку ( йодзю), який допомагає відчути те, що не можна побачити зором і осягнути знаннями, а лише можна «зрозуміти серцем».

Японське мистецтво протилежне за світосприйняттям європейському мистецтву. У європейських творах мистецтва панує природа, «окультурнена» людиною, як втілення її розуму, волі й перемоги над цим світом. А у японське мистецтво нас переконує, що у природі вже існує краса, розум, духовність. Треба лише все це побачити, відкрити, зрозуміти, не змінити, не перебороти, а лише розкрити те, що в ній закладено. Це і є основним принципом японського театрального мистецтва.

Виникнення театрального мистецтва взагалі та театру Но зокрема датують IV чвертю XIV ст. Уважається, що Но як високе театральне мистецтво започатковано 1375 року у храмі Касуга міста Нара із благословення та за підтримки молодого сьоґуна Асікагі Єсіміцу. У той час Но був жанром розваги для звичайних людей, що містив елементи денґаку (пов'язані із синтоїстськими релігійними ритуалами), саруґаку (вид акробатичних вистав, що трансформувалися пізніше у пісенно-танцювальні постановки), традиційні народні танці й пісенні балади, що сформували усні традиції народного мистецтва.

Переламним моментом у розвитку театру Но вважають постановку п'єси Дзеамі, присвячену подіям періоду Хейан («золотого століття» Японії). Ця п'єса була написана «високим стилем», із дивовижними пасажами і прихованим змістом сюжетних ліній. Вочевидь, саме ця постановка сприяла тому, що Но міцно посів місце елітарного театру, мистецтва для знаті й вищих прошарків японського суспільства (на протилежність театру Кабукі).

Театр Но майже не зазнав суттєвих змін із часів періоду Муро- маті. Незважаючи на деяке скорочення репертуару театру (у період розквіту у театрі Но виконували понад 1000 п'єс), інтерес до цього жанру не зник і в Новий час.

У виставі театру Но беруть участь декілька осіб: актори (mami- ката), співаки (дзіута-ката) та музиканти (хаясі-ката). Акторів поділяють на три категорії виконавців ролей: головні (сіте-ката), допоміжні (вакі-ката), інтермедійні (кьоґен-ката). Співаки зазвичай виконують ролі головних виконавців (сіте-ката) і музикантів (хаясі-ката), які акомпанують на 3 традиційних для но інструментах (флейті та різновидах барабанів).

П'єси театру Но у перекладі з японської називаються «пісні й мелодії». Збереглося не більше ніж 250 п'єс, які можуть відтворити сучасні театральні трупи. Вистава триває ЗО—120 хв. Вистави театру Но бувають п'яти типів: божественні, військові, жіночі, змішані, демонічні. Каміута є самостійним типом вистави, що поєднує танець і синтоїстський обряд. Такі п'єси є найдавнішими у репертуарі но.

Естетичні принципи театру Но:

- «наслідування», сценічна правда

- юген, «постамент», гармонія, одухотвореність краси, коли у

глядача виникає осяяння.

Мета театру Но: врівноважити серця людей, бути джерелом щастя і довголіття. Все взаємопов’язане у цьому світі: необережний порух може несподівано негативно вплинути на інших людей, невдала гра акторів – накликати біду. За погану гру акторів могли відправити на заслання, навпаки ж – за добре виконану роль актора могли нагородити титулом або призначити губернатором провінції. Японці здавна знали: істина відкрита не для всіх. Щоб побачити її, слід відійти подалі, заглибитися в суть, не довіряти зовнішньому вигляду. Тому саме маска, яку використовують актори у театрі Но, повинна відволікати увагу. Однією з найвідмітніших властивостей постановок Но є маски, які використовують як основний персонаж (сіте), так і його партнер (цуре). Маски перетворюють сіте на стару, молодика, жінку або надприродну істоту. Проте, маску не надягають, коли сіте грає зрілого чоловіка. Актори-підлітки (коката) й актори, які грають персонажів другого плану, масок не надягають. Маски вирізують із дерева, здебільшого – із кедра. Потім їх покривають гіпсом і розмальовують. Деякі маски є видатними скульптурними творами. Існує досить багато типів масок. Це вимагає певного їх знання для того, щоб відрізняти їх одну від одної.

Іншою відмітною рисою Но є віяло, яке може бути у п'єсі символом різних предметів (меч, люлька, пляшка тощо). Обличчя акторів не повинно виражати емоції, не нав’язувати їх глядачам. Глядач сам намагається відшукати відповіді.

У театрі Но ми не бачимо традиційної зміни декорації. Є лише умовні символи-конструкції: човен, храм, скелі, дерева. Театр – це високий поміст на 4 стовпах під дахом. Після закінчення вистави актори не сходили із сцени, а сідали у якомусь кутку і завмирали, підкоряючи далі увагу глядачів. Ліворуч на сцені розташований міст із глечиками-резонаторами. Три маленькі сосни окреслювали місце, де актор має зупинитися. У давні часи сцена була відокремлена від слухача смугою піску. Глядачі сиділи на матах і дивилися вистави. Театральні дійства могли тривати зранку і до вечора. Вистави театру Но – це «день насолод», 8-10 різних п’єс в день. Разом із квитками на виставу глядач купує і квиток на сніданок, обід, чай тощо. Страви розносять театральні служниці. У 1607 р. було збудоване перше спеціальне приміщення театру Но, що мало партер і галерею. Театр набув вигляду шахової дошки: у кожній із лож сиділо по 4 або 5 глядачів. Їх голови було видно над хана-міці – двома широкими місточками, що від вхідних дверей простягалися прямо на кін. Це був так званий «квітковий шлях», публіка кидала на них акторам квіти, гроші, подарунки.. У 1670 р. вперше застосовано кін, що обертається. На нього можна було поставити 2-4 декорації. Завіса, що закривала зал від глядачів, не закривається, а падає. Вона зроблена із очерету і розмальована краєвидами. Зараз її виготовляють із розмальованої тканини.

Висновок: Но – це вид театрального японського мистецтва, у якому повільний танець, речитатив і розповідь зливаються у виставу, що передає море почуттів, прихованих під мінімальною мімікою і жестами. У ХVІІ-ХVІІІ столітті вистави Но стають складовою частиною державних церемоній.

Жанр Кабукі утворився у XVII ст. на основі народних пісень і танців. Початок жанру поклала Окуні, служниця святилища Ідзумо Тайся, яка 1602 року почала виконувати новий вид театралізованого танцю у висохлому руслі ріки поблизу Кіото. Новий жанр швидко став популярним, Окуні навіть запрошували виступати перед імператором. Успіх нового виду театрального мистецтва сприяв виникненню театру Кабукі як поєднанню драматичного й танцювального мистецтва, у якому всі ролі виконували жінки.

Спочатку у Кабукі ставили здебільшого грубі та непристойні вистави; багато хто з акторок вів аморальний спосіб життя. Через це для назви Кабукі іноді використовували омонім «театр куртизанок, які співають і танцюють».

Завдяки популярності кабукі, місце жінок — виконавиць ролей — із часом посіли юнаки. Водночас змінився характер вистав: більше уваги приділяли драматичному мистецтву, аніж танцю. Проте, це мало вплинуло на моральну сторону вистав. Хлопці- актори були не менш доступними для публіки, аніж їх попередниці. Вистави часто супроводжувалися заворушеннями, що змусило сьоґунат заборонити виступи юнаків на сцені Кабукі (1652).Із цього часу на сцені театру Кабукі виступають лише чоловіки.

У театрі Кабукі вистави розігруються у таких основних напрямках:

- історична драма (про подвиги воїнів, вельмож, самураїв),

- сімейна драма ( життя нижніх прошарків населення),

- танцювальні п’єси.

З ХVІІІ століття вистави театру Кабукі за своєю формою наближаються до європейських драм. Саме із цього часу іде вдосконалення сцени. Ліворуч від сцени добудували поміст, що простягався через усю залу і слугував додатковим сценічним майданчиком.

Грі акторів притаманний цілковитий реалізм. Душевний біль, муки і страждання граються так майстерно, що створюється ілюзія реальності. Основний прийом акторів є «міє»: головний герой різко зупиняється у мальовничій позі, застиглий погляд в очах і витримує паузу. Цікавим є момент в організації вистави: серед організаторів дійства є «куроко» - люди в чорному. Під час дії вони сидять у кінці глядацької зали, а коли потрібно щось поміняти на сцені, вони це роблять. Початок і закінчення вистави оповіщають музикою і тріскалочками.

Костюми, декорації, грим японського театру Кабукі вважають найяскравішими у світі.

Японський драматург Тікамацу сказав: « Мистецтво завжди існує на межі між правдою і вимислом. Воно вимисел – і водночас не зовсім, воно правда – і водночас не зовсім. Лише на цій межі й народжується почуття насолоди мистецтвом».

Словникова робота

Театр Но (з яп. «ефектність», «майстерність») — традиційний театр у Японії. Розвинувся із середньовічного мистецтва співу й танцю саруґаку.

Кабукі (з яп. «пісня, танець, майстерність», «майстерні спів і танці») — один із видів традиційного театру Японії — це синтез співу, музики, танцю і драми, де виконавці використовують складний грим і костюми зі значним символічним навантаженням.

Висновок: отже, історія світового театру свідчить про те, що коли старе драматичне мистецтво сягає своїх висот, воно здатне витримати перевірку часом, навіть, якщо його літературний зміст далекий від сучасних проблем.
ІV. Закріплення матеріалу у формі пошукового дослідження та творчої роботи.

Дітям дається таблиця для само та взаємо оцінювання кожного під час виконання завдань на уроці.


Робота у групах

1. Метод «кільця Ейлера»

Знайти спільне і відмінне у театрах

І група

ІІ група

Театр ст. Греції і Но

Театр італійського відродження і японський театр

Український вертеп і Кабукі

Сучасний європейський театр і японський театр Но і Кабукі




  1. Метод «ажурна пилка»

Ознайомити одному із членів групи іншу групу із результатами свого дослідження.

  1. Випереджаюче творче домашнє завдання.

Ескіз афіші вистави японського театру Но чи Кабукі.

  1. Створення театральної маски японського актора театру Но.

Робота із готовою основою маски.

Ігрова форма: уявляю себе японським актором театру Но.

- Чи потрібна кожній людині акторська майстерність?

5. Метод синквейну

Складання синквейну до вислову «Японський театр Но і Кабукі».( див. додаток)

(Наприклад: Кабукі - загадковий, неповторний. Захоплює, приваблює, переконує. Істина відкрита не для всіх. Марево.)


V. Підсумки уроку.

Захід – Схід: спів розуміння чи протистояння?

Чи погоджуєтеся ви із висловом, який ми обрали за проблемне питання уроку, чи заперечуєте його?

(закінчити таблицю порівняльної характеристики культур Заходу і Сходу, розпочатої на попередніх уроках, див. додаток)

Метод «рефлексії»:


  • Сьогодні на уроці я дізнався….

  • Мені було цікаво…..

  • Я сьогодні працював….

  • Мені було тяжко….

  • Я хотів би ще дізнатися про….

  • Я вважаю, що спів розуміння різних культур….

  • Чи хотіли б ви відвідати іншу країну? Чому?

  • Чи оправдав сьогоднішній урок ваші сподівання?

Перевірити таблицю само та взаємо оцінювання учнів, висловити свою думку.

VІ. Домашнє завдання

Закінчити роботу над проектами « Культура Далекого Сходу», спираючись на знання, отримані на уроці.

Порівняльна характеристика культури Заходу і Сходу



Критерії

Захід

Схід

Культурні витоки

Античність, ст.. Греція,

ст. Рим


Ст.. цивілізації, Китай

Релігія

Християнство

Буддизм, іслам

Основні цінності

- людина

- домінування індивідуального над загальним

- свою недосконалість людина компенсує механізмами


- домінування колективного над індивідуальним

- гармонія всесвіту

- удосконалення людської душі і тіла (бойові мистецтва, йога…)


Динаміка

Рухається вперед ривками, які супроводжуються крахом старої системи

Ривок вперед органічно включає старі надбання, звичаї і традиції

Суспільне життя

Автономність політики, культури, релігії, економіки

Наявність єдиного духовного начала життя, якому підпорядковуються усі сфери

Роль науки

Новації: прогресизм, активність, прагнення змінити дійсність, раціоналізм

Дає ілюзію влади, прагнення віддатися природному ходу речей, відданість традиціям, цінування старого

Мислення

Аналітичне і логічне

Образне

Види мистецтва

Архітектура, скульптура, живопис, музика, кіно…

Музика, хореографія, архітектура, театр, поезія, гончарство

Шляхи до взаєморозуміння

Толерантність і повага, вивчення, поширення і зацікавлення своєю культурою, мирне співіснування

Метод синквейну







Кількість

слів


Слова для вибору

Іменник

1

Но / Кабукі

Прикметник

2

Приваблюючий

Традиційний

Загадковий

Неповторний

Нудний

Виразний


Яскравий

Незбагненний

Незвичайний

Чужий


відштовхуючий

Дієслово

3

Врівноважує

Захоплює


Приваблює

Гармонізує

Поєднує

Пробуджує



Переконує

Відштовхує

Насторожує


Відношення до теми

4

Істина відкрита не для всіх

Хочу збагнути його суть

Це не для мене

Чужа мені непотрібна культура

Схід – справа дуже тонка

Єдність маленького я і Всесвіту

Треба вчитися відчувати серцем

Не хочу про це чути



Синонім до 1 слова

1

Загадка

Відраза


Неповторність

Чудо


Краса

Ілюзія


Марево

Традиція




Висновки: аналіз очікуваних та отриманих результатів.

На мою думку, отримані результати підтверджують очікувані, тому, що діти:



  • здобули певні знання про багатогранність світової культури;

  • формували уміння розуміти інших людей, їх індивідуальності, їх відмінності за національною, культурною, релігійною ознакою;

  • начилися критично осмислювати отриману інформацію із її подальшим аналізом, порівнянням із вже раніше набутою інформацією;

  • розвивали уміння командної, групової співпраці із її само та взаємооцінкою;

  • розвинули уміння власного оцінювання мистецьких напрямків;

  • навчилися аргументувати власну точку зору, враховуючи точку зору інших;

  • розширили кругозір і підвищили свій культурний рівень на основі поваги і толерантного ставлення до культур інших народів;

  • продовжили формування загальнолюдських цінностей.


Посилання на використані джерела


  1. Нова програма 12-річної школи. Художньо-естетичний цикл, 5-11 класи, – Міністерство освіти і науки України. – К: «Ірпінь», 2005 р.

  2. Климова Л.В. Художня культура, 9 клас, - К: «Літера», 2009 р.

  3. Ковалик І. Формування життєвих компетенцій учнів. – «Зарубіжна література» №45-48, 2008 р.

  4. Миропольська Н. Художня культура, 11 клас, к.: «Освіта», 2012 р.

  5. Чешенко О. Проектування виховної діяльності: досвід та тенденції розвитку. – «Наша школа», №4.

  6. Інтернетджерела.





База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка